1 Предмет І завдання курсу "Історія економічних учень"
| Вид материала | Документы |
- №1 Предмет І завдання курсу "Історія економічних вчень", 820.53kb.
- 1. Предмет та завдання дисципліни „Історія економіки та економічних вчень" Предмет,, 53.68kb.
- Тема 1: вступ. Предмет І завдання курсу, 217.72kb.
- Предмет І завдання курсу “Історія економічних вчень”, 178.19kb.
- Тематичний план з курсу "історія економічних вчень" за спеціальністю "фінанси" Найменування, 271.8kb.
- 1. Предмет І завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці, 2532.07kb.
- 1. Предмет та завдання дисципліни „Історія економіки та економічної думки" Предмет,, 53.73kb.
- Предмет І завдання курсу Природознавства, 67.41kb.
- Тема предмет вивчення курсу, основні поняття, методи та основні цілі курсу Предмет, 60.95kb.
- Вступ до дисципліни. Предмет І завдання курсу Цілі та завдання курсу. Міждисциплінарні, 278.37kb.
33 історичні умови та теоретичні джерела формування марксистської економічної теорії.
Марксизм виник у 40-х pp. XIX ст. як напрям класичної політекономії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень i створення нової соціальної картини світу. Засновники марксизму Карл Маркс та Фрщріх Енгельс були сучасниками i свідками утвердження капіталістичних відносин, отже формування марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав перших глибоких криз. Цей процес супроводжувався загостренням суспільних суперечностей, проявом яких були заворушення, повстання, соціальні потрясіння. Так, 1825 р. у Англії став початком пори криз, банкрутств та збільшенням безробіття на тлі бурхливого росту промисловості. Робітничий клас, що повністю залежав від успішного розвитку капіталістичного виробництва, бо не мав інших засобів до існування, Kpiм праці, чутливо реагував на погіршання свого становища. Почалось формування профспілок, які розгортають широкомасштабну боротьбу за економічні інтереси робітничого класу. 1836 р. в Англп виникае чартистський рух, що проіснував близько чверті століття. Иого організовують, масовість, економічні та, головне, політичні гасла свідчили про те, що у сустльстві народжується нова могутня сила. Розвиток капіталізму в Німеччині, на батьківщині Маркса и Енгельса, відбувався шляхом повільної реформації феодальних відносин, що больно позначалося на основний масі населения. Повстанням сілезьких ткачів 1844 р. розпочався новий напрямок у робітничому pyci: виступи робітників почали набирати комуністичного забарвлення. Саме тоді уперше постало питания про теоретичне обгрунтування революційної боротьби. У Франції 1831 та 1834 pp. суперечності розвитку капіталізму відбилися в повстаннях люнських ткачів. Революція 1848 р., коли паризькі робітники вийшли на барикади з буржуазно-ліберальними гаслами, та післяреволюційні події підготували нові підходи до визначення мети боротьби робітничого класу за свої права. Теоретичними джерелами марксизму, крім класичної англійської політекономії, були німецька філософія i французький утoпiчний сощалізм. Усе це позначилось на методологи дослідження. Маркс i Енгельс використали хронологічний підхід до аналізу явищ, що традиційно зв'язуеться з історичним методом i уможливлює розгляд головних складових розвитку суспільства з позиції генези кожної них. Метою вивчення суспільних явищ в історичному аспекті було перетворення економічної науки на науку емпіричну. Історичний метод аналізу, що базувався на вивченш icтopичних фактів та визнанні ixньої взаемозалежності, передбачав розуміння прогресу, як безперервного еволюційного процесу. Людині тут надавалася пасивна роль «частки» великого сусп1льного організму, інтереси якої не е визначальними i повністю залежать в1д peaлізаци основного, державного інтересу.
34 Теорії вартості та додаткової вартості К.Маркса.
Додаткова вартість у кількісном вираженні-це надлишок вартості товару над ватістю спожитих засобів виробництва та робочої сили. Якісна характеристика додаткової вартості будується на визначенні її природи(витрати додаткової праці), а кількісна-на демонстрації способів її отримання, а також на визначенні міри впливу кожного фактора на загальну вартість. Відношення розмірів додаткової варості до величини вартості робочої сили вказує на ступнь експлуатації робочої сили. Цей показник М. Називає нормою додаткової вартості. Він аналізує способи збільшення додаткової варості, отже і її норми, по’язуючи їх з абсолютним та відносним зростанням використовуваної маси живої праці.
38. Зародження системи національної політичної економії в Німеччині в перщій половині 19 ст. Ф.Ліст.
Німеччина XIX ст. — це країна, що складалася з політичне й економічно відособлених держав, об'єднаних у конфедерацію за національною ознакою. Їхня економічна відособленість базувалась на феодальних відносинах, нерозвиненій індустрії, політичному протиборстві та державній регламентації всіх сфер економічної діяльності. Чи не найнаочнішою ознакою відсталості Німеччини (і важливим чинником такої відсталості) було існування митних кордонів між окремими державами конфедерації Митна реформа 1818 мала певні позитивні наслідки, але не поліпшила стану німецької економіки в цілому. Ставало все очевиднішим, що часткове реформування торгово-економічних відносин не вирішує проблем суспільства. Необхідною була політика, яка б створила умови для вільного економічного розвитку всіх німецьких держав. Автором нової теоретичної системи був Фрідріх Ліст. Фрідріх Ліст (1789—1846) Ліст визнає ліберальні ідеї в тій їхній частині, що стосується розвитку капіталістичної промисловості, і закликає до реформ, перешкодою для яких, на його думку, є внутрішня митна політика Німеччини. Головний предмет досліджень економічної теорії Ліст бачить у визначенні ролі держави в конкретній історичній ситуації, її діяльності зі «збудження» національних продуктивних сил суспільства. Політична економія має визначити, що саме треба зробити державі на конкретному етапі розвитку, аби продуктивні сили в межах даної країни забезпечили економічний розквіт. Роль держави і теорія протекціонізму. Держава в перехідний до вищої стадії розвитку період мусить здійснювати функцію організації, об'єднання, виховання та захисту нації. Політичне сильна держава може цю функцію реалізувати і виконати завдання щодо створення умов для економічного прогресу. Сприятиме досягненню мети протекціоністська політика держави, яка захищатиме молоду індустрію від конкуренції. Серед заходів, які має застосовувати держава, — протекціонізм, духовне та «індустріальне» виховання нації. Теорія Ліста — це меркантилізм XIX століття, проповідь політики національної відокремленості в перехідний до вищої стадії період розвитку. Вона збагатила політичну економію абстрактною теорією міжнародної торгівлі та протекціонізму. Це було оригінальне розуміння предмета політекономічного дослідження, згідно з яким існують два різновиди лібералізму — для внутрішнього використання й космополітичного, два рівні природних економічних законів— особливих для окремої країни (нації") і загальних для всіх економік, що перебувають на тій самій стадії розвитку, два рівні економіки — макроекономічний та мікроекономічний. Зведення цих рівнів в одне ціле, на думку Ф. Ліста, має теоретично забезпечити політична економія.
Історична школа в Німечинні в першій пол. 19 ст. В. Рошер, К. Кніс, Б. Гільдебранд.
Історичний метод дослідження представників цієї школи характеризується аналізом економіки й економічної поведінки з погляду всіх історичних аспектів людського життя: історії розвитку культури, науки, мистецтв, індустрії, релігії, моралі, державних інституцій і т.д., тобто кожен елемент цивілізаційного процесу стає предметом уваги. З цього методу скористались і камералісти, наприклад Гегель і Савіньї, котрі сприймали історичний розвиток суспільства як позитивну практику, культуру і мораль — як прояви гуманістичного духу, а державу — як найголовніше в ієрархії суспільних явищ. Теорію поступального розвитку суспільства Рошер протиставляв соціалістичним ідеям, які набували тоді все більшого поширення. Він уважав за можливе досягти соціалістичної мети реформістським шляхом і критикував класичну школу за те, що вона, розглядаючи капіталістичні відносини як результат цивілізаційного прогресу, водночас оголошувала їх незмінними й вічними, не бачила історичної перспективи. Іншим німецьким адептом історичного методу був професор-економіст Бруно Гільдебранд (1812—1878 Історія у Гільдебранда — це не лише засіб доповнення економічних теорій, а зброя повного оновлення науки. Як вершину прогресу економіки будь-якої нації він бачить кредитне господарство, що формується під впливом попередньої еволюції і є її результатом. Ця форма господарства будується на справедливому обміні й розподілі, якому не потрібні гроші як посередник та вимірювач вартості. Її Гільдебранд фактично ототожнює з плановою економікою, що функціонує задля задоволення конкретних, наперед визначених потреб споживачів і є можливою завдяки високим моральним якостям громадян суспільства. Роль держави полягає в керівництві соціально-економічним процесом. Кніс виходить з того, що рівень економічної могутності суспільства і теоретичні концепції, які відображають стан цього суспільства, є результатами певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягло воно на даний момент, є перехідною фазою до його наступного прогресу. Оцінити можна лише рівень розвитку культури. Економічна доктрина не може свідчити про рівень розвитку, оскільки категорії, якими вона оперує, мають місце в будь-якій господарській системі, але за різних умов відіграють різну роль. Ці категорії узагальнюють тільки аналогії, а не конкретні закономірності. Оскільки класична політекономія дотримується доктрин, які в часі залишаються незмінними, вона просто не може бути правильною.
39 Нова історична школа. Г.Шмоллер, Л.Брентано, К.Бюхер, В.Зомбарт.
У 70-х роках ХІХ ст.. в Німеччині утворилася нова історична школа, ядро якої склали Г.Шмоллер, Л. Бер тано, К. Блюхер. Головна відмінність нової і сторичної школи від попередньої, яку стали називати старою, полягала в тім що її лідери аналізували особливості соціально-економічного розвитку країни на новому етапі - етапі переходу до монополістичного капіталізму, посилення національних мілатиристських тенденцій у політиці об’єднанної Німеччини, зростання класової конфронтації та ідеологічних суперечностей у суспільстві – і намагалися розробити конструктивні програми “класового миру” і соціального партнерства. Засновником нової історичної школи вважають професора Берлінського університету Густава Шмолера, який очолив праве консервативне крило економістів. Головний його твір –“Основи загального вчення про народне господарство” - хоча багато в чому базувався на принципах і методах старої історичної школи В. Рошера, проте в методологічному плані був суттєво іншим. Основними теоритичнима засадами, що визначали світогляд нової плеяди учених було емпіризм, описовий підхід до вивчення економічних явищ і процесів, заперечення абстрактно-теоритичного методу пізнання дійсності, накопичення і сторичних фактів та статистичних данаих для майбутнього раціонального мислення. Одним із основних ідеолгов ліберально-буржуазного крила цієї школи був Луї Брентано. Найбільш відомі його праці “Класична політична економія” та “Етика і народне господарство в історії”. Так само, як і Шмолер, Брентано надавав визначальної ролі в економіці етничному і правовому факторам, ігнорував виробництво стояв на позиціях мінової концепції. Він стверджував, що теоретична економія має другорядне значення порівняно з безпосереднім спостереженням економічних явищ і закликав детально і докладно їх описувати “навіть найнезначніші явища економічного життя”, що на його думку матиметь найбільшу наукову цінність. Карл Блюхер автор відомої книжки “Піднесення національної економіки”. Уцій праці він досліджує до економічні стадії індустріальної революції, які передували розвитку цівілізіції. З позиції мінової концепції він розробив періодизацію економічної історії людства, яка включала три види господарств: замкнуте домашне господарство;міське господарство;народне господарство.
43 Виникнення та суть маржиналізму.
В останній третині ХІХ ст. в економічній теорії виникла нова течія марженалізм, яка згодом стала визначальним напрямком розвитку політичної економії. Появилася завдяки: перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, формування складніших форм господарювання та відносин між виробником і споживачем, інтенсивний процес розширення ринку поза національні межі. Якісні зрушення , що мали місце в характері та структурі виробництва, методах управління економічною діяльністю на макро та мікро рівня, у сфері споживання потребували багатьох теоретичних положень “класичної школи”, формування нової парадигми для пояснення процесів та явищ суспільно-економічної практики. Цю функцію в певній мірі виконав маржиналізм (marginal - граничний), який досить швидко набув широкого визнання у світовій науці, хоча і небув позбавлений певної однобічності. Основна його ідея – дослідження граничних економічних величин як взаємозв’язаних явищ економічної системи на різних рівнях – фірми, галузі, національної економіки. Такий підхід уможливив застосування нових методів аналізу, які дали змогу визначити граничні величини для характеристики змін, що відбуваються в економічному житті. Методи марженалізму: ідеологічна нейтральність аналізу;обмеженість ресурсів;статистичне дослідження суспільства з точки зору суттєвого в економічних відносинах; використання суб’єктивно-економічного методу; суттєвість класів продавця і покупця і виробника і споживача.
44. Австрійська школа граничної корисності. К.Менгер, Є.Бем-Баверк, Ф.ВІзер.
Найбільш відомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки ХІХ ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер, Фрідріх фон Візер та Ейген Бем-Баверк. Її теоретичними принципами були суб’єктивний ідеалізм та теорія граничної корисності. Засновник цієї школи і незаперечний її лідер К. Менгер у працях “Основи політичної економії” та “дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема” розвинув ідею попередників маржиналізму про “граничну корисність” у головну теорію суб’єктивно-психологічної школи. Коло питань, що їх вивчали економісти австрійської школи є досить широким. Вихідним методологічним принципом на якому базується система поглядів австрійських учених, був суб’єктивно – психологічний підхід до аналізу економічних процесів і їхніх факторів. Згідно з цією концепцією політична економія має вивчати свідомість суб’єкта господарювання, тобто психологію людини, що зайнята в економічній сфері. Об’єктом дослідження було індивідуальне господарство, як типовий елемент буржуазного суспільства. Розробляючи теорію виробничих благ, австрійська школа розглядає витрати, як своєрідну корисність. Найактивніше розвивав цю ідею Візер. Він стверджував, що цінність продуктів визначається цінністю витрат виробництва, а цінність останнього – граничною корисністю граничного споживчого блага. Візер трактував витрати, як корисність, що приносять у жертву. Бем-Баверк написав праці “Основні теорії ціності господарських благ”, “Капітал і прибуток”. Він висловив ідею: ціності набирають матеріальні блага тоді, коли реальний запас матеріальних благ цього роду, настільки незначний, що для задоволення відповідних потреб їх або не вистачає зовсім, або їх так мало, що певна сума потреб має залишитись незадоволеною. Він розрізняв два види корисності просту і кваліфіковану. Запропонував теорію, згідно з якою капітал є результатаом методів у виробництві.
45. Математична школа в політичній економії. Теоретичні моделі Л.Вальраса, В.Парето.
Математичні концепції політекономії беруть початок у працях Курно i спираються, переважно, на теорії суб'ективної корисності та продуктивності факторів виробництва. Виникнення математичноі концепії економічної рівноваги зумовлене перетворенням капіталізму на розвинуту господарську систему з високим рівнем взаемозв'язку та однорідності Bcix и частин i елемент1в, а також розвитком математики. Самостійнють i конструктивність математичного методу полягае в тім, що це не тільки метод описування, а и метод дослщження, причому не лише кількісного, a i якісного. Поряд з Курно перил спроби застосування математики в економіці зробили італіець Дж. Сева, швейцарець Д. Бернуллі, француз Ф. де Форбонна, німець И. фон Тюнен. У цілісному вигляді математичну теорію економічної рівноваги репрезентують npaці великого французького економіста-математика, основоположника лозанської школи Леона Вальраса (1834 — 1916). Головним у творчості Вальраса було опрацювання Teopiї макроекономічної рівноваги. Рівновагу Вальрас характеризував як «стан, за якого ефективний попит i пропозищя виробничих послуг е рівними, icнye постійна стійка ціна на ринку продуків i, нарешті, продажна ціна продуктів дорівнюе витратам, втіленим у виробничих послугах. Дві перші умови належать до рівноваги обміну, третя — до рівноваги виробництва». Ці умови Вальрас відобразив за допомогою чотирьох взаемозв'язаних систем рівнянь. Сам Вальрас сприймав природу рівноваги в такий cnoci6. Людина приходить на ринок з певною кількістю товарів i з певним бажанням реалізувати ix за різними цінами. Якщо цi товари пощастило реалізувати за цими щнами, то попит i пропозищя е рівними, а на ринку існуе рівновага. Але якщо попит i пропозищя різні , то ціни будуть змінюватися, аж поки не буде досягнуто певної р1вноваги. Це i е загальна теорія рівноваги обміну, завдяки якій Вальрас став відомим у політекономії. Вільфредо Парето (1848—1923) — італійський економіст i соціаліст, що також зробив великий внесок в економ1чну науку. Головна ідея, яку він пропагував, полягала у створенні економічної теоpiї, «очищеної» від понять цінності и корисності. На його думку, політична економія мае вивчати механізм встановлення рівноваги між потребами людей та обмеженими ресурсами для iхньогoro задоволення. Намагаючись теоретично обгрунтувати модель взаемозалежност) Bcix економічних факторів, що впливають на суспільне виробництво i споживання, він широко користувався математичними методами аналізу. Парето розвинув теорто добробуту або, як н інакше називають, теорію економічного оптимуму, суть якої полягае в оптимальному розподілі економічних pecypeia i благ, що виробляються. За Вальрасом, як відомо, в результаті еквівалентного обміну кожен його учасник отримуе максимум корисності. Удосконалюючи теорію загальної економічної рівноваги Вальраса, Парето уточнив критерії стійкої рівноваги, сформулював її умови, що отримали назву «оптимуму Парето». Piвновага трактувалася ним як економічний стан, за якого неможливо поліпшити становище когось з учасників обміну, не погіршивши становища хоча б одного з них. Рівновага настае тоді, коли діаметрально протилежні сили та бажання и yci численні перешкоди буде збалансовано.
46. Становлення неокласичної традиції. Кембрідзька школа. 38 . Економічна теорія А.Маршалла
У 90-х ХІХ ст. в Англії сформувалась так звана