1 Предмет І завдання курсу "Історія економічних учень"

Вид материала

Документы

Содержание 11,12,13 Економічне вчення фізіократів. 15 Економічне вчення А.Сміта. 16 Теорія вартості А. Сміта. 24. Еволюція класичної політекономії в Англії. Мальтус Томас Роберт Мальтус 25 Джеймс Мілль 26 Економічна теорія у Франції в першій пол.19ст. Економічне вчення Сея. 27 Фредерік Бастіа 28. Економічна теорія в США 30 Альтернативний напрям в політичній економії. Економічні погляди С.Сісмонді. 31 Критичний напрям в політичній економії. Економічна концепція і програма П. Прудона. 32. Економічні вчення Західно Європейских соціалістів-утопістів. Сен-Сімон, Фур’є, Оуен.

Подобный материал:

• №1 Предмет І завдання курсу "Історія економічних вчень", 820.53kb.
• 1. Предмет та завдання дисципліни „Історія економіки та економічних вчень" Предмет,, 53.68kb.
• Тема 1: вступ. Предмет І завдання курсу, 217.72kb.
• Предмет І завдання курсу “Історія економічних вчень”, 178.19kb.
• Тематичний план з курсу "історія економічних вчень" за спеціальністю "фінанси" Найменування, 271.8kb.
• 1. Предмет І завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці, 2532.07kb.
• 1. Предмет та завдання дисципліни „Історія економіки та економічної думки" Предмет,, 53.73kb.
• Предмет І завдання курсу Природознавства, 67.41kb.
• Тема предмет вивчення курсу, основні поняття, методи та основні цілі курсу Предмет, 60.95kb.
• Вступ до дисципліни. Предмет І завдання курсу Цілі та завдання курсу. Міждисциплінарні, 278.37kb.

11,12,13 Економічне вчення фізіократів.

Фізіократи – це франц. економісти другої половини 18 стол. Їх вчення виникає як опозиція меркантилізму. Вони вважають його нерозумним і неприродним. Навідміну від меркантилізму фізіократи висунули положення про те, що багатство створ. не у сфері обігу, а в землеробстві і тільки землеробська праця є продуктивною. Тим самим дослідження “джерела багатства “ фізіократи переносять із сфери обігу у сферу вир-ва. Це було важливим кроком уперед в аналізі економ. відносин. Однак наукова обмеженість фізіократів полягала в тому що продуктивною сферою вир-ва вважалося лише землеробство. Засновником і основним представником фізіократизму був Ф. Кене. Основний його твір це “Економічна таблиця”. Суспільство Кене розглядав як живий організм, якому притаманні два стани: здоровий і хворобливий. Коли сусп. знаходиться в здоровому стані для нього характерною є рівновага. Саме стан рівноваги Кене досліджував в “Економічній таблиці”(екон.процеси і явища розглядав як природні). Основою його ек. вч-ня і фізіократів вцілому є вчення про “чистий продукт” - це надлишок знову створеної вартості товарів над витратами вир-ва. Однак на думку фізіократів чистий продукт створюється лише у землеробстві. Промисловість фізіократи розглядали як “безплідну” сферу, в якій не створ. чистий продукт. Така відмінність обох галузей обумовл. тим, що у с/г порівнчно з промислов. працює земля, природа. Значну увагу Кене приділяв речовому складу землеробського капіталу, він виділяв в ньому первісні аванси та щорічні аванси у витрати виробництва щорічні входять повністю, а первісні аванси по частинам.Таким чином Кене підійшов до розуміння поділу капіталу з точки зору його відтворення, хар-ра обороту але узагальнених понять основного і оборотного капіталу він не дав. В “Економ таблиці” була зроблена спроба проаналізувати вир-во, як процес відтворення. Кене встановив класову структуру сучасного йому суспільства, виділивши такі основні класи, “продуктивний клас”, “клас власників”, “безплідний клас”. Визначивши класову структуру сусп-ва та речовий клас землер. капіталу Кене проаналізував можливості простого відтворення у національному масштабі, економічні зв’язки між названими класами сусп-ва. До Кене відтворення ніким не досліджувалось.

14.Послідовником фізіократизму був А.Тюрго. Головна його праця “Роздуми про створення й розподіл багатств”. На відміну від Кене, який поділяє суспільство на три класи, Тюрго всередині промислового класу й класу фермерів виділяє підприємців і найманих робітників. Заробітну плату він, як і Кене, визначає мінімумом засобів існування. У Тбрго “чистий продукт”-це результат більшої продуктивності праці робітника в сільському господарстві. Цінність у нього зв’язана з корисністю речі, її здатністю задовольняти потреби. Цінність – “вираження міри оцінки, яку людина дає різним предметам своїх бажань”. Ціна в нього залежить від попиту і пропозиції. Одним із елементів “оцінки”, тобто ціни, є рідкісність речі. Капітал – “нагромаджена цінність”. Нагромадження багатства капіталісти здійснили за рахунок власної ощадливості. Прибуток у Тюрго – це самостійний вид доходу. Прибуток промислового капіталіста й торговця розглядає як “заробітну плату за працю, турботи, ризик”. Процент він трактує як “ціну втрат”, яких зазнає певний час кредитор. Процент – це частина “чистого прибутку”.

15 Економічне вчення А.Сміта.

А.Сміт(1723-1790) видатний англійський вчений-економіст мануфактурного періоду. Головний твір “Дослідження про природу і причину багатства народів”. Як представник клас. політ. економії поділяв уявлення про економіку як систему в якій діють об’єктивні закони, які не залежать від свідомості людини, але можуть бути нею пізнані. Сміту була близька ідея “природної гармонії” тобто рівноваги, що встановлюється в економіці стихійно при відсутності зовн. державних втручань і є оптимальним режимом функціонування економіки. Таким чином у своєму вченні Сміт виразив ідеї економічного лібералізму, він був прихильником політики державного невтручання в економіку і в свободи конкуренції. Але разом з тим визнає роль держави у виконанні нею таких функцій, як оборона країни, правосуддя, народна освіта, утримання громадських установ.

16 Теорія вартості А. Сміта.

А.Сміт(1723-1790) видатний англійський вчений-економіст мануфактурного періоду. У своїй теорії вартості він користується терміном “цінність”. Цінність розглядає у двох значеннях: корисність і можливість придбання інших предметів яку дає володіння даним предметом. Відповідно до цього Сміт розрізняв споживну і мінову вартості. Мінова визначається працею витраченою на вир-во товару. Науковою заслугою Сміта було твердження, що вартість створ. працею незалежно від галузі вир-ва. Сміт розподіляє працю на продуктивну і не продуктивну. Та праця яка має результатом товар є продуктивною. Саме вона створює вартості, є основою для визначення частки кожного виробника у вартості. Непродуктивна праця – це праця у сфері послуг. У суспільному обміні приймає участь лише товар, тому продуктивна праця є основою розподілу багатства. Непродуктивна праця бере участь у перерозподілі створених продуктивною працею багатств. Догма Сміта полягає у тому, що матеріальні затрати минулих періодів він відображає через доходи минулих періодів. За Смітом багатство сусп. є доходи отримані у суспільстві, за певний період завдяки продуктивності праці, тобто Сміт пропонує вимірювати вартість будь-якого товару як суму зар.плати, прибутку і ренти.

17,18,19-?

21 Економічне вчення Д. Рікардо.

Давид Рікардо (1772-1823) – представник класичної політичної економії. Основна праця “Начало політичної економії і оподаткування”. У ній він визначає основні завдання політ.екон., що полягає у відкритті законів розподілу. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства (економічного зростання), Рікардо розглядає розподіл, як фактор зростання.

Вартість він визначає як первинну величину утворену працею, що розпадається на доходи, але Рікардо наголошує не лише праця, а й капітал приймає участь у створенні вартості. Важливо не те, як праця і капітал створюють вартість, а те як вартість перерозподіляється між працею і капіталом. Найголовнішим чинником економічного зростання Р. вважає осн. капітал, тобто витрати на засоби виробництва. Коли зростає кількість засобів виробництва зростає кількість тих, хто їх обслуговує. Це означає, що зростають доходи. Розміри зар.плати впливають лише на прибуток, тому вона повинна бути оптимальною такою, що не перешкоджала б інвестуванню коштів у засоби виробництва, але забезпечувала мінім. для існування. Велике значення надає проблемі розподілу з точки зору грошових доходів, він вважав, що грошовий обіг має контролюватись державою і пропонував створити нац. держ. банк, основною функцією якого є контроль грошової маси. Кількість грошей у обігу має = сумі цін товарів.

Рікардо вперше обґрунтував проблему криз яка на його думку може постати у зв’язку з розвитком машинного виробництва. Він зазначав, що Смітова теорія про продуктивне населення має бути переглянутою, бо зростання продуктивності праці призводить до витіснення робітників із вир-ва, це надлишкове населення стає тягарем для суспільства. Він відкрив закон “спадаючої плодючості землі”. Вказав на те, що інтенсивний обробіток землі і вкладання додаткових коштів призводить до зменшення норми прибутку з одиниці вкладених коштів. Рікардо обґрунтував теорію відносних переваг у міжнар. поділі праці.

24. Еволюція класичної політекономії в Англії. Мальтус

Англійська політична економія початку XIX ст. характеризува­лась відносною сталістю поглядів, використанням абстрактних ме­тодів досліджень.

Томас Роберт Мальтус (1766—1834) Теорія народонаселення. Економічна доктрина Мальтуса, що прямо зв'язана із його тео­рією народонаселення, має багато спільних рис із теорією Рікардо, але дещо під іншим кутом зору характеризує основи суспільного розвитку. По-перше, Мальтус намагається дати загальну картину розвитку суспільства; по-друге, його цікавлять передумови економі­чного росту та фактори, що цьому сприяють; по-третє, він визнає можливість криз надвиробництва і намагається визначити природні економічні сили, що протидіють кризам. .Мальтус зазначає, що зростання населення само собою не забез­печує зростання попиту. Він не ототожнює платоспроможного по­питу та попиту, що спричиняється зростанням потреб, і намагається дати відповідь на питання: чи впливає розподіл на споживання й попит, чи існує зв'язок між попитом та доходами, між попитом і споживанням та заощадженням. Теорія розподілу. На думку Мальтуса, основна проблема еконо­мічної теорії полягає у визначенні законів раціонального розподілу доходів. У центрі теорії розподілу Мальтуса лежить вартість ство­реного продукту, що її, як і Сміт, він визначав через кількість праці, котру можна придбати за даний товар. Але Мальтус уточнював по­ложення Сміта, зазначаючи, що праця, яку купують за товар, дорів­нює праці, витраченій на його виробництво. Кількість праці, що мі­ститься у товарі, вимірюється витратами виробництва, до яких він відносить витрати живої та уречевленої праці і прибуток на авансо­ваний капітал. Поділяючи працю на продуктивну, що створює вартості, та не­продуктивну (послуги, що споживаються), а капітал на постійний (машини) та змінний (заробітна плата), він доводить, що основи до­ходів формуються у виробництві, спосіб їх розподілу також визна­чається виробництвом. Після відшкодування витрат на постійний капітал робітник отримує свою частку створеного продукту у вигля­ді заробітної плати, яка дорівнює затраченій праці. прибуток є мотивом капіталістичного виробництва, джерелом його розвитку й запорукою врівноважування економіки. Закон спадної родючості ґрунтів він формулює в нових видан­нях «Нарису про закон народонаселення» та в працях «Дослідження про природу та зростання ренти», «Принципи політичної економії». Суть його полягає в тім, що основою виробництва продуктів спожи­вання для населення, що збільшується, є наявність земельних ресур­сів, родючість землі та продуктивність праці в сільському господар­стві. Оскільки кількість земельних ділянок з достатнім рівнем родючості грунту є обмеженою, то через збільшення кількості наро­донаселення в господарський оборот вимушено включають землі з низьким рівнем віддачі.

25 Джеймс Мілль (1773—1836)

Теорія вартості. Повністю погоджуючись з тезою Рікардо про трудове походження вартості, Мілль намагається роз'яснити це по­ложення. Він, як і Рікардо, не бачить різниці між вартістю та ціною виробництва, а тому опиняється перед складною проблемою — ви­значення місця основного капіталу (речові фактори виробництва) як чинника вартості товару. Зазначаючи, що праця та капітал є різнорід­ними учасниками виробничого процесу, оскільки капітал — це ко­лишня нагромаджена (уречевлена в засобах виробництва) праця. Мілль робить висновок, що, як будь-яка праця, капітал також є дже­релом вартості, створює вартість. Заробітна плата. Мілль є прихильником теорії фонду заробіт­ної плати. Він уважав, що формується цей фонд за рахунок авансо­ваної частки капіталу, яка призначена для придбання «праці», тому середня заробітна плата залежить лише від розмірів цієї частки та кількості зайнятих. Низький рівень заробітної плати зумовлюється швидким зростанням робочого населення та сталістю фонду. Збіль­шення фонду заробітної плати він зв'язує з дією об'єктивних чин­ників, що з них головними є зростання капіталу та прибутків, як ос­нови розвитку виробництва, а не споживання. Прибуток. У процесі розподілу другу частину вартості товару отримує капіталіст у вигляді доходу, що містить у собі прибуток — продукт функціонування капіталу. Розміри прибутку перебувають в оберненій залежності від розміру заробітної плати. Рента. Важливим доповненням доктрини Рікардо було поло­ження Мілля про природу ренти. Висновки, які він зробив, виходячи з рікардіанської теорії ренти, радикальні за своєю суттю. Він ува­жав, що рента виступає антагоністом прибутку, оскільки формуєть­ся за його рахунок. Той факт, що рента виникає без будь-якої участі землевласника, глибоко вражав Мілля, бо виявлялося, що землевласник протистоїть іншим класам суспільства, оскільки бере участь у розподілі суспіль­ного продукту, не маючи жодного відношення до його створення, тобто паразитуючи на суспільстві. Землевласника Мілль розглядав як пасивного учасника розподілу: він не впливає на розміри ренти, а має її, сказати б, автоматично, як наслідок ціноутворення, причому не несе відповідальності за ті суспільні негаразди, до яких вона при­зводить. Теорія грошей. Цікавими є думки Мілля стосовно кількісної тео­рії грошей Рікардо. Він не включав монетарної теорії в економічний аналіз, тому не ставив питання про чинники вартості грошей, проте стверджував, що кількість грошей у обігу має важливе значення для стабільності економічного розвитку. Він указував на закономірні наслідки збільшення кількості грошей у обігу — зростання цін, па­діння вартості паперових грошей, дестабілізація виробництва. Хоч ця проблема тоді ще не була дуже актуальною, Мілль передбачив і описав згубні для виробництва наслідки інфляції. Він поширив свої висновки й на сферу формування міжнародного рівня цін, зазначи­вши, що закони грошового обігу діють на всьому ринковому прос­торі однаково, а інфляція в одній країні може спровокувати інфля­ційні процеси в інших.

26 Економічна теорія у Франції в першій пол.19ст. Економічне вчення Сея. Політична економія у Франції мала свою специфіку: вона хоч і успадкувала класичні традиції, але не поставилася ортодоксально до надто абстрактної теорії вартості, з прагматичних позицій вирішу­вала проблеми розвитку буржуазного суспільства. Жан Батист Сей (1767—1832) Власне дослідження Сей будує за логічною схемою, яка згодом стає стандартною для більшості навчальних посібників з політеко­номії: виробництво — розподіл — споживання. Ця схема виключа­ла, на його думку, занадто абстрактні і складні підходи до аналізу, якими користувався Сміт. Аналізуючи виробництво. Сей стверджує, що не лише земля є фактором багатства, бо під багатством слід розуміти будь-які ре­зультати виробництва, що приносять користь, мають реальну внут­рішню цінність.У зв'язку з цим він переглядає тезу Сміта про продуктивну та непродуктивну працю. Сей робить висновок, що поділ праці на продуктивну й непродуктивну не має сенсу, оскільки в обміні беруть участь і корисні результати — послуги. Теорія вартості. Сей під вартістю розуміє корисність, і хоча й зазначає, що метою його аналізу в межах проблеми розподілу є дослідження законів, які регулюють розподіл вартості, однак відмов­ляється від трудової теорії вартості. Отже, трудову теорію вартості Сей розуміє досить плюралістич-но: вартість розглядається як ціна, тобто залежить від корисності товару, витрат на його виробництво, а також від попиту і пропозиції. Теорія трьох факторів. Головну ідею праці Сміта — трудове походження багатства — було трансформовано Сеєм у теорію трьох факторів виробництва. Людина, капітал та земля — основні агенти виробництва. Підприємець у Сея — це людина, що наділена особливими якостями, котрі дають їй змогу вести виробництво вибраним сві­домо курсом, панувати у сфері розподілу. Трьом видам факторів відповідають три види доходів, що залежать від послуг цих факторів: заробітна плата, прибуток та рента і процент.

27 Фредерік Бастіа (1801—1850) Теорія послуг. Обмін між суб'єктами в суспільстві має вартісний "арактер, тому важливо, на думку Бастіа, визначити, що лежить в основі вартості. Теорія розподілу Бастіа також виводиться з теорії послуг. Гар­монічне поєднання послуг капіталіста — власника засобів виробни­цтва, які він надає в користування, відмовляючи самому собі в при­дбанні відповідної суми послуг, землевласника, земля якого використовується, та робітника, який докладає зусиль до засобів ви­робництва, створює можливість їхньої участі в обміні послугами. Цей процес перерозподілу Бастіа називає законом розподілу су­спільного продукту між капіталом та працею,. Теорія заробітної плати Бастіа безпосередньо випливає з його закону перерозподілу суспільного продукту. Повна, на його думку, гармонія інтересів капіталіста та найманого робітника, єдність їх­ньої мети полягають у тім, що вони разом створюють продукт для майбутнього розподілу. Капітал робить виробництво легшим і про­дуктивнішим. З розвитком виробництва створюються умови для ро­бітника, які дадуть йому змогу з часом стати нарівні з капіталістом. Проблему земельної ренти Бастіа розглядав також дуже повер­хово. В аналізі ренти він використовує теорію послуг, яка знадобилася йому для вирішення проблеми супе­речностей між земельними власниками, капіталістами-орендарями та найманими робітниками. У цілому теорія Бастіа не вносить нічого нового в економічну думку, оскільки є компіляцією чужих теоретичних ідей. Але в про­цесі узгодження різнопланових економічних доктрин Бастіа робить ряд цікавих висновків. Зокрема він доводить ще один закон: про ви­значальну роль споживача щодо виробника.

28. Економічна теорія в США

Американська економічна наука XIX ст. розвивалась під впливом англійської класичної політекономії, але водночас мала певні особливості, зумовлені специфікою розвитку капіталізму в США: він панував на Півночі, тоді як Південь усе ще залишався рабовласницьким. Виникала необхідність довести прогресивність капіталістичного устрою, оптимістично змалювати його перспективи, оголосити побудову капіталізму загальносуспільною метою. Засновником ліберальної економічної теорії в США вважають Генрі Чарльза Кері (1793—1879), Проблема вартості у працях Кері є однією з основних, він ви­знає роль вартості в процесі обміну та розподілу і вважає, що «причина існування в людському розумі ідеї вартості... це просто наша оцінка опору, який потрібно подолати перед тим, як ми оволодіємо бажаною річчю»'. Вартість збільшується чи зменшується, коли збільшується чи зменшується опір. Оцінку розмірів цього опору Ке­рі пропонує орієнтувати на витрати виробництва. Однак визначення розмірів вартості Кері узалежнює від двох факторів не з погляду врахування витрат (оскільки це неможливо за такої постановки проблеми), а з позицій праці, що її було збережено завдяки перемозі людини над природою. Найбільш наочною щодо цього є його теорія земельної ренти. Розподіл. Проявом гармонії інтересів є справедливий розподіл, який ураховує внесок кожного у виробництво. Цей природний закон притаманний капіталізмові й регулює відносини обміну та споживання. Кері належить пріоритет відкриття так званого закону зростання частки робітників у національному продукті, відповідно до якого зростання продуктивності праці призводить до знецінення колишніх зусиль, оскільки сила природного опору зменшується, а нові, асоційовані зусилля (мається на увазі зростання суспільного характеру праці) посилюють свій вплив. Міжнародна торгівля. Теорія гармонії Кері не вичерпується проблемою внутрішнього суспільного поєднання економічних інтересів. Кері вважає, що для прогресивного розвитку важливо врахувати всі чинники, які можуть впливати на стан національ­ної економіки. Одним із них є зовнішня торгівля, яка стимулює або стримує виробництво залежно від тієї політики, яку проводить держава.

30 Альтернативний напрям в політичній економії. Економічні погляди С.Сісмонді.

Класична школа виступала за капіталізм. Він веде до розшарування населення. У кінці 18 стол. в країнах Зах. Європи відбувся промислов. переворот, який викликав різке зростання продуктивності праці у пром., що спричинили перші кризи надвиробництва. Вперше виникає пит. про роль капіталу у сусп-му відтворенні. Стало очевидно, що вартість є не лише основою саморегулюванню екон-ки, але й спричинила розорення робітників і нагромадження к-лів на одному з суспільних полюсів, тобто зростає відстань між дрібним виробником і кап-ом, отже зрост. класові протиріччя. У класичній шк. виникає група вчених, що почин. виступати за те, щоб у сусп-ві не виникали процеси капіталізації прибутку. Найвідоміші з них є Сісмонді, Прудон виступали за розвиток дрібно-тов. вир-ва і заборону найманої праці. У своєму розвитку дрібно-буржуазна політекономія пройшла 2 етапи: спочатку сформувалась гуманістична шк. Представники шк. виступали з ідеєю відмови кап-му, прагнули його регламентувати, закликали до повернення у дрібно-товарне вир-во. Проголошували капіталізм соціально несправедливим. Потім сформувалась філантропічна школа. Представники висували проект реформування кап-му згідно з яким всі повинні були стати дрібними буржуа. Сісмонді (1773-1842) він першим виступив проти канонів класичної політичної економії, яку назвав “економічною ортодоксією”. Спочатку він був палким прихильником і популяризатором вчення Сміта, але згодом починає критикувати кап-м і створює власну теорію, що відрізняється від вчення класиків. Предметом політ.економ. вважає матеріальний добробут людей і наголошує, що цей добробут залежить від д-ви. Він виступає за свободу економ. діяльності, але вваж., що держ. не повинна допускати, щоб ця свобода виходила за межі дрібного вир-ва. Осн. праця Сісмонді “Нові начала політ.екон. або про багатство в його відношенні до народонаселення” присвячена проблемам роз-ку дрібного кап-му. У ній він розглядав працю як основне джерело багатства і вартості. Сісмонді переглядає схему розподілу додатков. продукту вважаючи його основою сусп-го роз-ку: вваж., що додатковий продукт не повинен капіталізуватись, а повинен споживатись усім суспільством. Тоді не буде виникати крупне кап-не вир-во. Додатковий продукт повинен споживатись сумісно у вигляді суспільних фондів споживання. Кризи він пояснює звуженням ринку через розорення дрібних виробників. Він сформулював 2 теорії: теор. реалізації і теор.третіх осіб. Практичні рекомендації Сісмонді полягали у тому, що він пропонував державі не втручаючись у вир-во виконувати функцію розподілу суспільного продукту.

31 Критичний напрям в політичній економії. Економічна концепція і програма П. Прудона.

Класична школа виступала за капіталізм. Він веде до розшарування населення. У кінці 18 стол. в країнах Зах.Європи відбувся промислов. переворот, який викликав різке зростання продуктивності праці у пром., що спричинили перші кризи надвиробництва. Вперше виникає пит. про роль капіталу у сусп-му відтворенні. Стало очевидно, що вартість є не лише основою саморегулюванню екон-ки, але й спричинила розорення робітників і нагромадження к-лів на одному з суспільних полюсів, тобто зростає відстань між дрібним виробником і кап-ом, отже зрост. класові протиріччя. У класичній шк. виникає група вчених, що почин. виступати за те, щоб у сусп-ві не виникали процеси капіталізації прибутку. Найвідоміші з них є Сісмонді, Прудон виступали за розвиток дрібно-тов. вир-ва і заборону найманої праці. У своєму розвитку дрібно-буржуазна політекономія пройшла 2 етапи: спочатку сформувалась гуманістична шк. Представники шк. виступали з ідеєю відмови кап-му, прагнули його регламентувати, закликали до повернення у дрібно-товарне вир-во. Проголошували капіталізм соціально несправедливим. Потім сформувалась філантропічна школа. Представники висували проект реформування кап-му згідно з яким всі повинні були стати дрібними буржуа. Прудон (1809-1865). Він також поділяв погляди Сісмонді, але вважав, що повернення до дрібного товарного виробництва не можливе. Він писав, що вартість – регулятор вир-ва, але за певних умов перестає відігравати цю функцію передаючи її ціні. Відносини дрібнотоварного вир-ва він вважав ідеальними але також вважав, що повернення до такого стану неможливе. Запропонував створити у суспільстві нові інституції, які відновлюватимуть вартісні відносини, тобто писав, що гроші і їх використання – це обмін за цінами, а не за вартістю. Необхідно позбутись грошей і створити банки обміну товарів “Народний банк”. Оскільки економічною основою експлуатації у Прудона є процент, то зниження ставки процента “примусовими законами” – це шлях до одержання робітниками повного продукту своєї праці. Прудон розвиває ідею “дарового кредиту”, а це усуває можливість позичати гроші під проценти і тим самим ліквідує експлуатацію. В таких умовах здійснюється злиття класів, уряд стає непотрібним, зникають джерела конфліктів.

32. Економічні вчення Західно Європейских соціалістів-утопістів. Сен-Сімон, Фур’є, Оуен. Анрі Клод де Рубруа Сен-Сімон (1760-1825). Теоретичні підходи Сен-Сімона до аналізу суспільства базувалися на історичному методі. За Сен-Сімоном, суспільство, цілісна система політики, економіки і знання, у своєму історичному розвитку проходить три формації: рабовласницьку, феодальну та індустріальну. Капітал, власність підприємця – члена асоціації, є основою функціонування індустріальної системи Сен-Симона, служить її розвиткові. На його думку, капітал має таке саме право на винагороду, як і праця. Прибуток визначається як сукупний дохід, що розподіляється відповідно до праці і вкладеного капіталу. Підприємець, за Сен-Сімоном, не тільки власник, а й керівник промислового підприємства, а отже, його доходи — природна винагорода за висококваліфіковану працю. Справедливий розподіл благ у майбутньому суспільстві Сен-Сімон розуміє не як зрівнялівку, а як розподіл за внеском у спільне виробництво, проте, частина отриманого прибутку в асоціації використовуватиметься для задоволення суспільних потреб. Сен-Сімон не вимагав негайного скасування інституту власності. Соціалісти-асоціаціоністи Шарль Фур'є і Роберт Оуен Шарль Фур'є (1772—1837)Метод дослідження. Концепція Фур'є — двоїста. З одного боку, він виходить у своїх концепціях з нібито постійної і незмінної «природи людини». З іншого — погляди Фур'є пройняті історизмом ще більше, ніж погляди Сен-Сімона: в доктрині Фур'є ідея розвитку суспільства і генетичного прогресу його форм займає одне з ключових місць. Сен-Сімон поділяє історію суспільства на органічний та критичний періоди, Фур'є йде далі: для нього капіталізм — лише одна з численних і аж ніяк не остання фаза, з тих, що їх пройшло людство на своєму довгому історичному шляху. За основу періодизації історичного розвитку Фур'є бере рівень розвитку промисловості. Він пропонує схему, що, на його погляд, досить точно відображає економічний розвиток людства. Увесь попередній хід історії людського суспільства він поділяє на чотири стадії розвитку: дикість, патріархат, варварство і цивілізацію. Приваблива праця — основа системи Фур'є. Роберт Оуен (1771 — 1858)Основні праці Оуена: «Про формування людського характеру» (1813), «Доповідь графству Ленарк» (1820Роберт Оуен був одночасно і теоретиком, і практиком. Він виступав за створення нового суспільства за допомогою просвітительства й законодавства. В основу його програми покладено теоретичну систему, провідною ідеєю якої є формування соціального середовища, сприятливого для ефективної праці та всебічного розвитку людини. Оуен визначає вартість по-рікардіанському, тобто працею, витраченою на виробництво товару, а не тією працею, що купується на товар. Прибуток Оуен трактує як результат несправедливого обміну, додаток до ціни. .Гроші є другим недоліком капіталізму, вони спотворюють обмін і розподіл. Оуен твердить, що гроші є знаряддям прибутку. У поясненні криз Оуен виходив також з індустріалізації виробництва: машинне виробництво сприяє розширенню пропозиції, але породжує безробіття і скорочення попиту. Оуен стверджував, що нова промислова система може існувати і без капіталістів. На підставі рівня розвитку техніки після промислової революції він робив висновок про те, що можна створити таку досконалу організацію виробництва й розподілу, яка б не зазнавала криз.