3 курс лекція методика вдосконалення координаційних здібностей засоби І основні положення

Вид материала

Содержание

1.2. Особливості координації рухів у дітей
1.3. Чутливі періоди розвитку володіння рухами
1.4. Відчуття параметрів руху
1.5. Оцінка координації рухів та спритності
Тести для визначення координаційних здібностей гімнастів
1.6. Методика спеціальної рухової підготовки

Подобный материал:

3 курс

ЛЕКЦІЯ

МЕТОДИКА ВДОСКОНАЛЕННЯ КООРДИНАЦІЙНИХ ЗДІБНОСТЕЙ

Засоби і основні положення

Основною особливістю вправ, направлених на вдосконалення координаційних здібностей, є їх складність, нетрадиційність, новизна, можливість багатоманітних і несподіваних рішень рухових задач. При визначенні складу засобів підвищення координаційних здібностей слід пям'ятати, що їх вдосконалення пов'язане з накопиченням великої кількості різноманітних рухових навиків і відробітком шляхів їх оперативного об'єднання в комплексні рухові дії.

Відносно обмежений і стандартний склад рухових дій, характерних для циклічних видів спорту, створює труднощі для повноцінного розвитку координаційних здібностей переважно за рахунок виконання спеціально-підготовчих і змагань вправ. Тому в підготовці спортсменів, що спеціалізуються в цих видах, широко використовуються складні в координаційному відношенні вправи загальнопідготовчого характеру. Тут в першу чергу слід зазначити баскетбол, гандбол і інші спортивні ігри, біг і ходьбу на лижах по сильно перетнутій місцевості, швидкісний спуск, слалом, воднолижний спорт. Застосовуються також різні гімнастичні вправи, елементи акробатики.

Проте ці вправи створюють лише основу для прояву координаційних здібностей при виконанні спеціально-підготовчих і змагань вправ. Їх використовування в специфічних умовах і подальше вдосконалення стосовно задач, характерних для діяльності змагання, вимагають цілеспрямованої роботи. Враховуючи те, що спеціальних засобів вдосконалення координаційних здібностей дуже мало, основною лінією методики їх вдосконалення у міру поглиблення спортивної спеціалізації стає введення чинника різноманітності при виконанні незвичних дій з тим, щоб забезпечити зростаючі вимоги до координації рухів. Цього може бути досягнуто введенням незвичайних початкових положень; варіативністю динамічних, тимчасових і просторових характеристик рухів; створенням несподіваних ситуацій за рахунок зміни місця занять і умов їх проведення; використовуванням різних тренажерних пристроїв і спеціального устаткування для розширення діапазону варіативності рухових навиків (Л. П. Матвєєв, 1977). Річ у тому, що при вдосконаленні цієї якості заучені рухи практично перестають надавати тренуючу дію і, в кращому разі, дозволяють утримати координаційні здібності на досягнутому рівні.

У тренуванні спортсменів, як правило, не планується окремі заняття, розвиваючі координаційні здібності.

Комплекси вправ, сприяючі їх вдосконаленню, повинні плануватися практично щодня і органічно вписуватися в програми тренувальних занять, вранішню зарядку.

Відомо, що для спортсменів високого класу характерна висока варіативність динамічних, просторових і тимчасових характеристик в процесі подолання дистанції змагання". Здібність до вибору оптимального варіанту рухових дій залежно від ситуації, що склалася в змаганнях, і функціонального стану спортсмена в конкретний момент подолання дистанції дозволяє спортсмену добитися високої і рівномірної швидкості. Природно, що здібність спортсмена до ефективного варіювання основними характеристиками рухів значною мірою обумовлюється як рівнем досконалості координаційних здібностей, так і умінням проявляти їх в умовах прогресуючого стомлення, з яким спортсмену доводиться стикатися на дистанції. Це визначає одну з істотних вимог до методики: планувати роботу, направлену на вдосконалення координаційних здібностей, слід не тільки в умовах стійкого стану, але і в стані прихованого і явного стомлення.

Розвиток координаційних здібностей тісно пов'язаний з вдосконаленням спеціалізованих сприйнять — відчуття простору, часу, темпу, зусиль, що розвиваються, води, льоду, доріжки і т. п., оскільки саме з цими здібностями тісно зв'язано уміння спортсмена ефективно управляти своїми рухами.

Вдосконалення спеціалізованих сприйнять здійснюється в процесі виконання різноманітних тренувальних вправ. При цьому увага повинна бути звернуте на постійний контроль динамічних і просторово-часових параметрів як окремих дій, так і вправ в цілому, зіставлення істинних результатів темпу рухів, часу подолання окремих відрізків, величини зусиль і т.п. із заданими величинами і на цій основі корекцію основних параметрів рухових дій.

1.2. ОСОБЛИВОСТІ КООРДИНАЦІЇ РУХІВ У ДІТЕЙ

В.С. Фарфель, досліджуючи форми координації рухів у дітей різного віку прийшов до висновку, що первинна координація для верхніх та нижніх кінцівок різна. Автор відмічає, що в процесі нормального розвитку проходить поступове закріплення нових координацій, закріплення здібності управління з боку вищої центральної нервової системи діяльністю більш низьких апаратів. Оцінюючі вікові зміни нервово-м’язової системи в цілому можна підкреслити, що м’язи досягають функціональної зрілості порівняно пізно до 15-19 років, різні м’язові групи дозрівають в різні строки.

Спеціальні дослідження В.М.Платонова і М.М.Булатова виділяють такі, відносно самостійні види координаційних здібностей:

оцінювати та регулювати динамічні і просторово-часові параметри рухів;
зберігати стійку рівновагу (статичну та динамічну);
відчувати та засвоювати ритм;
довільно розслабляти м’язи;
узгоджувати рухи в рухові дії.

Всі ці здібності проявляються у взаємодії. При цьому у певних ситуаціях окремі здібності відіграють провідну роль, інші – допоміжну.

Кожен вид рухової діяльності обумовлює провідну координаційну здібність. Наприклад, у веслуванні, плаванні провідне значення має здатність до оцінки регулювання просторово-часових і динамічних параметрів рухів та відчуття ритму, а в боротьбі – здатність зберігати рівновагу, перебудовувати рухи, орієнтуватись у просторі.

Одним із важливих показників оцінки вікових змін збудженості м’язів та нервів є хроноксіметрія та визначення параметрів лабільності. Ці зміни добре вивчені Ю.М. Уфляндом на великому матеріалі дослідження хроноксії та реобази у дітей від 7 місяців до 10 років. Встановлено падіння хронаксії та реобази в ранньому онтогенезі.

В той же час було показано, що в різних м’язах хроноксія знижується до рівня дорослих людей в різному віці.

Наступні дослідження інших авторів підтвердили ці дані. За даними О.В. Плотнікової (58) показники хроноксії у дітей 7 – 15 річного віку, більше ніж у дорослих.

За даними більшості дослідників хроноксія знижується після народження в різних м’язах з різними темпами, але в більшості м’язів до 12-16 років вона досягає рівня дорослих.

Дослідження А.П. Тамбієвої показано, що точність відтворення заданого м’язового напруження у дітей від 5 – 10 років невелика. Вона підвищується з 11- 16 років. В молодшому віці помилка у відтворені напруги складає в середньому 23-30% від вихідної величини, а в старшому 15-21%. Було виявлено також зв’язок точності відтворення напруги та його величини. Точність підвищується при меншому зусиллі. Середня мінімальна величина зміна м’язової напруги з віком зменшується. У дітей 5 – 10 років вона змінюється у межах 25-47% від вихідного, а у старших 14-20%.

Різниці у здібності диференціювати м’язові зусилля між хлопчиками та дівчатами – не виявлено.

1.3. ЧУТЛИВІ ПЕРІОДИ РОЗВИТКУ ВОЛОДІННЯ РУХАМИ

Було встановлено, що найбільш сприятливий вік для розвитку точності рухів кидання в ціль тенісного м’яча з 7 до 13 років.

Виявлено також, що у плаванні найбільш сприятливими періодами для освоєння координації рухів на старті є вікові групи 7-8, 11-12, 13-14 та 15-16 років. При чому, для кожного періоду характерне підвищення здібностей до оволодіння строго визначеними елементами управління рухами (В.С.Фарфель,.1959).

Розвиток здібності до оволодіння рухами є важливою характеристикою моторики людини.

Є різні результати дослідження цього питання. Так І.К.Бахман вважає, що ступінь уміння навчатися м’язовим зусиллям не залежить від віку статі у осіб від 6 до 26 років. Але автор підкреслює, що різні види рухів, наприклад, у підлітковому віці навчаються по різному. Для одних цей період є самим сприятливим, для інших – навпаки. Генрі Ф.М. та Нельсон Г.А. не виявили значної різниці між хлопчиками 10 і 15 років в умінні навчатися трьом видам рухів руками. Але вони вказують на тенденцію до зниження такої здібності з віком.

В той же час більшість авторів вказують на нерівномірність вікового розвитку здібності до оволодіння рухами (Кравчук А.И., 1980, Фарфель В.С., 1959). П.К.Анохін (1968) установив, що здібність керувати різнойменно – різно направленими рухами рук і ніг удосконалюються з 7 до 12 років з невеликим прискоренням цього показника у віці 9-10 років. Подібне прискорення у розвитку показників координації рухів у колінному суглобі було знайдено у віці від 7 до 9 років.. Віковий інтервал 7 – 12 років був признаний оптимальним для розвитку здібності керувати своїми рухами (Казанцева В.И., Алябишев А.П. та ін., 1980). При цьому здібність до керування рухами, пов’язаними із швидкісно-силовими здібностями досягає максимуму у 13 років.

Е.Е.Мартин і А.Г.Карпеев вивчали особливості розвитку специфічної рухової координації вертикального стрибка. Виявилось, що тренування загальнорозвиваючого характеру не дала суттєвих результатів, але коли у програму занять включили вправи близькі за структурою до тестових, появились достовірні зміни між показниками у дівчат 12 років, які займались та не займались спортом.

Е.А.Фурманов, А.С.Захаров, С.П.Малютин вивчали здібності до навчання різним, складним за координацією рухам у дітей підлітків, таким як біг на 27 метрів, ведення м’яча, слаломний біг, обведення кругів, демонстрація здібності переключати та розподіляти увагу. Було установлено, що у віковому інтервалі 8 – 14 років у хлопчиків іде нерівномірний процес розвитку здібностей до навчання складним руховим діям. Реалізація однієї ж програми привела до різних результатів в окремих вікових групах. Швидкість простого бігу мала найбільший темп приросту (по С.Броді) – 8,3% - у хлопчиків у віці 8 років. Цей же показник у слаломному бігу у них виріс на 8,8% при веденні м’яча – на 15,5%, а при обведенні кругів – на 38,9%. Найбільший темп приросту показників психологічних здібностей був зареєстрований у віці 14 років і склав 88,8%.

Виконання ігрового завдання в цілому досягло найвищих темпів приросту у віці 12 років – 66,3%.

У футболістів показник обведення кругів і ведення м’яча знизились у віці 14 років відповідно до 13% і 5,4%.

У зв’язку з великою різноманітністю рухів, які вивчалися різними авторами, можна говорити тільки в самих загальних рисах про вікові періоди переважного проявлення здібностей до оволодіння рухами. Моторно-функціональні здібності інтенсивно розвиваються з 7 до 11-12 років, потім до 14-15 років цей процес стабілізується, після чого моторно-функціональні здібності знову декілька підвищуються до 17 – 18 років.

1.4. ВІДЧУТТЯ ПАРАМЕТРІВ РУХУ

Диференціація параметрів руху базується здебільшого на точності та тонкості рухових відчуттів, які виступають нерідко у поєднанні із зоровими та слуховими здібностями. При невеликому моторному досвіді відчуття та сприйняття школярів ще досить грубі, неточні та несвідомі. Тому учні допускають суттєві помилки у відтворенні, оцінці, диференціації просторових, часових, просторово-часових та силових параметрів рухів.

Пояснити наявність досить широкого спектру так названих простих здібностей можливо скоріше всього тим, що керування рухами в різних параметрах здійснюється з допомогою різних пропріоцепторів.

Здібності до відтворення, оцінки, вимірювання, диференціювання просторових часових та силових параметрів руху, тобто здібності, основані на „м’язових відчуттях” досить специфічні.

Разом з досвідом відчуття та сприйняття параметрів виконуваних рухів стають більш точними чіткими та ясними. Наприклад, спортсмени в умовах експерименту здібні виконувати рухи з точністю до 0,3 та терміном до 0,1 сек.., а за інтенсивністю зусиль - до 0,5 кг.

Таку саму високу точність відтворення параметрів руху проявляють школярі експериментальних класів в умовах акцентованого формування моторно-функціональних якостей, та юні спортсмени, з якими проводять спеціальні тренування для цілеспрямованого розвитку сенсомоторних функцій.

У кожному виді фізичних вправ м’зово-рухові відчуття носять специфічний характер. Це залежить від своєрідної координації рухів, та використовуваних приладів. Спеціалізовані сприйняття у спортивній діяльності по іншому називають почуттями.

Найбільш відомі почуття: дистанції у фехтувальників, боксерів, часу - у бігунів, велосипедистів, ковзанярів, лижників, плавців; льоду - у фігурному катанні, м’яча - у спортивних іграх, снігу - у лижників, килиму - у борців, приладів - у гімнастів, води - у плавців і т.д.

З цих прикладів видно, що здібності до відтворення, диференціації, вимірювання та оцінки просторових, і часових параметрів рухів та дій або діяльності в цілому, основні на точності та тонкості спеціалізованого відчуття, досить різноманітні, носять специфічний характер та розвиваються залежно від особливостей відповідного виду спорту.

Разом з тим дані здібності ізольовано зустрічаються досить рідко. До того ж, вони знаходяться у відповідних зв’язках з іншими спеціальними специфічними координаційними здібностями, а також з фізичними та психічними здібностями.

Ці зв’язки обумовлені тим, що в руховій діяльності координація рухів виступає як цілий психомоторний процес, в якому у поєднанні та тісному переплетінні представлені різні її компоненти: інтелектуальні, сенсорні сенсомоторні та моторні.

Здібності точно відтворювати, вимірювати та диференціювати параметри рухів розвиваються насамперед при систематичному використанні спеціально - підготовчих вправ, методів та методичних прийомів розвитку спеціальних моторно-функціональних якостей.

Для підвищення ефективності педагогічного впливу використовують методичні підходи направлені на удосконалення цих здібностей.

Методи розвитку моторно-функціональних якостей основані на системному виконанні завдань, потребуючих підвищені вимоги до точності виконання рухових дій або окремих рухів.

Розрізняють завдання аналітичні (вибіркові) - на точність відтворення, оцінки, вимірювання та диференціації здебільшого одного якого небудь параметру руху (просторового, часового або силового) та синтетичні - на точність керування руховими діями в цілому. Зрозуміло, що такий розподіл умовний, так як точність відтворення оцінки і т.п. наприклад, просторового параметру ізольовано від точності відтворення оцінки і т. п. часового або силового признаку рухів не зустрічається.

В дійсному процесі управління рухами ці види точності завжди виступають у органічному поєднанні один з одним.

Тому, хоча можлива переважна диференційована дія на покрашення точності одного якого-небудь параметру руху, обов’язковою є установка на досягнення точності виконання дії в цілому.

Завдання на точність відтворення еталонних просторових, часових, просторово - часових та силових параметрів ширше представлені у фізичних вправах з відносно стандартною кінематичною структурою (акробатичні, гімнастичні , загально - розвиваючі вправи та ін. Прикладами їх можуть бути завдання на точність відтворення одночасних або послідовних рухів і положень рук, ніг, тулуба при виконанні загально - розвиваючих вправ без предметів, ходьба або біг по розмічених лініях на заданий час, повторні передачі або кидки м’яча, предмета по одній і тій же траєкторії на однакову відстань.

В тісному зв’язку із завданнями на точність відтворення параметрів рухів слід систематично використовувати завдання, які вимагають точності оцінки та виміру цих параметрів. Наприклад, при виконанні загально-розвиваючих вправ, виконуваних руками, ногами, тулубом. При легкоатлетичному бігу стрибках та метаннях - дальність стрибка з місця або розбігу, дальність метання та швидкості бігу і т.п. самооцінку учня звіряють з результатом зафіксованим педагогом.

Завдання на точність диференціювання параметрів рухів, як правило, найбільш складні для виконавців. Їх слід виконувати або за методикою контрастних завдань, які вимагають відносно грубих диференціровок, або за методикою зближувальних завдань, де необхідна тонка диференціація.

Ці методики вперше були описані колективом авторів під керівництвом В.С.Фарфеля. Суть методики контрастних завдань в тому, що вправи виконуються у відповідній черзі: одна вправа різко відрізняється від іншої по якому - небудь параметрові.

Наприклад, : чергування кидків м’яча в кільце 6 та 4 м, 4 та 2 м. Чергування кидків м’яча на точність у футболі з 25 та 15 м, з 30 та 20 м. Стрибки у довжину з місця на максимальну відстань у 2 рази коротшу. Штовхання ядра на 8 та 5 м, 6 та 4 м. Чергування бігу на 30 - 60 м з максимальною швидкістю і в два рази повільніше. Показати положення руками кута 90 та 45 градусів.

Завдання зближення:

Показати руками положення кута 90 і 75 градусів, 90 і 80 градусів та т.п. Стрибки у довжину з місця (з відкритими та закритими очима) на 140 та 170 см 140 та 160 см; Почергові кидки м’яча в кільце з лінії штрафного кидка з відстані на 10 - 20 см ближче або дальше від цієї лінії; чергування ударів по воротах з однієї і тієї ж відстані або близьких одна до одної відстаней при зміні розмірів воріт та кута попадання.

Важливу роль в удосконаленні здібностей, основаних головним чином на пропріоцептивній чутливості, належить координаційним вправам, спеціально направленим на підвищення чіткості м’язово - рухової чутливості: почуття м’яча, планки, дистанції, води , приладу. Наприклад, для підвищення почуття м’яча при кидках, передачах, ударах використовують м’ячі різної маси та форми, змінюючи силу удару та дальність польоту м’яча. Аналогічним чином поступають при штовханні ядра, метанні списа та ін.

Для покращення названих здібностей раціонально використовувати методичний підхід, в основі якого лежить підвищені вимоги до інших аналізаторів та такі вправи де контроль здійснюється головним чином за допомогою м’язового почуття.

Прикладами таких завдань є виключення або ускладнення зорового контролю при веденні, кидках та передачах м’яча, виконання гімнастичних комбінацій в умовах виключення слухового контролю. Звичайно, виключати зоровий або слуховий аналізатор можливо тільки при повній впевненості що це не приведе до травм.

Ефективність методичних підходів, прийомів і умов, направлених на удосконалення здібностей точно відтворювати, оцінювати, вимірювати та деференціювати параметри рухів, не однакова в кожному конкретному випадку.

Але знаючи основні з них, вчитель або тренер завжди зможе вибрати найбільш адекватні, враховуючи завдання координаційного удосконалення дітей.

На кожному віковому стані складність рухових дій, які треба освоїти залежить від індивідуальних здібностей дитини та багатьох інших обставин.

1.5. ОЦІНКА КООРДИНАЦІЇ РУХІВ ТА СПРИТНОСТІ

В шкільній програмі спритність (координаційні здібності до коротких бігових відрізків із зміною напрямку) визначають за допомогою човникового бігу (4 х 9 м), а координаційні здібності до точності визначають з допомогою метання м’яча в ціль (мішень на стіні або на підлозі).

1. Дослідження спритності (човниковий біг 4 х 9 м.):

Обладнання. Секундоміри, що фіксують десяті частки секунди, рівна бігова доріжка довжиною 9 м, обмежена двома паралельними лініями. За кожною лінією два півкола радіусом 50 см. З центром на лінії, два дерев’яні кубики (5 х 5 см.).

Проведення тестування: за командою „На старт” учасник займає положення високого старту за стартовою лінією. За командою „Руш !” він пробігає 9 м. до другої лінії, бере один з двох дерев’яних кубиків, що лежать у колі, повертається бігом назад і кладе його у стартове коло

Потім біжить за другим кубиком і, взявши його, повертається назад і кладе його у стартове коло.

Результатом тестування є час від старту до моменту, коли учасник поклав другий кубик у стартове коло.

Загальні вказівки. Результат учасника визначається за кращою із двох спроб. Кубик слід класти, а не кидати. Якщо кубик кидається, спроба не зараховується. Бігова доріжка повинна бути рівною, в належному стані, не слизькою.

б) дослідження точності: „Метання в ціль характеризує координаційні здібності дітей до точності рухів. Точність рухів – це точність їх сенсорних корекцій” (Н.А. Бернштейн).

Метання в ціль виконували тенісним м’ячем з відстані 6 метрів по мішені діаметром 80 см., на висоті 2 м. від підлоги.

Попадання в центр мішені діаметром 10 см. оцінювалось у 5 балів, 30 см. - 4 бали, 50 см. - 3 бали, 70 см. – 2 бали, 80 см. – 1 бал.

Тестування проводили після розминки протягом 10 хвилин з тенісними м’ячами . Потім давали дітям 10 пробних та 10 залікових кидків.

Всі тестування проводили в спортивному залі.

ТЕСТИ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ КООРДИНАЦІЙНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ГІМНАСТІВ

(за Худолій О.М.,)

Поєднання рухів руками, тулубом і ногами.

Вихідне положення (В.П.) –основна стійка (О.С.)

Крок правою, ліву руку в сторону.
Крок лівою, праву руку в сторону.
Приставити праву, коло руками донизу.
Стрибок з одночасним колом руками догори і руки вниз.

Те ж, але починати рухи лівою ногою і правою рукою.

Викладач показує і виконує тест один раз за розділом, після чого гімнасти повинні зробити його самі під рахунок без попередньої підготовки на оцінку:

10 балів – безпомилкове виконання тесту;

9,5 бала – допущена 1 помилка (немає узгодженості рухів рук і ніг, забуто один із рухів);

9 балів – допущено 2 помилки.

8,5 бала – допущено 3 помилки.

Переключення із одного руху на інший.

В.П. – О.С.

1. Стрибок ноги нарізно, руки в сторони.

2. Стрибок ноги разом, руки вниз.

Повторити стрибки 4 рази, а потім швидко переключитися на наступну вправу:

В.П. – О.С., руки в сторони.

1. Стрибок ноги нарізно, руки вниз.

2. Стрибок ноги разом, руки в сторони.

Повторити 4 рази.

Після показу і одного пробного виконання перевірити виконання тесту на оцінку:

10 балів – безпомилкове переключення із збереженням темпу

стрибкових рухів;

9,5 бала – безпомилкове переключення, але із порушенням темпу (зупинка між 1-ю та 2-ю вправами);

9 балів – переключення з 1 помилкою;

8,5 балів – переключення з 2-ма помилками.

1.6. МЕТОДИКА СПЕЦІАЛЬНОЇ РУХОВОЇ ПІДГОТОВКИ

Під спеціальною руховою підготовкою розуміють координацію рухів різних частин тіла, керувати ними та протистояти негативному впливу подразнень вестибулярного апарату. Спеціальна рухова підготовка включає в себе три складові частини:

1.Уміння координувати рухи різних частин тіла; В даному випадку уміння поєднувати рухи різними частинами тіла (рухи руками, руками і ногами, руками , ногами та тулубом), а також уміння переключатися з одних рухів на інші (наприклад, із стрибків ноги нарізно руки в сторони – на стрибки ноги нарізно руки вниз). Різних поєднань може бути дуже багато, але практично в процесі виконання гімнастичних вправ вони можуть бути зведені до шести поєднань, приведених нижче.

Дослідженнями встановлено, що чим краще розвинута здібність поєднувати рухи різними частинами тіла, тим краще проходить освоєння рухових дій. Оволодіння великим арсеналом простих за координацією, але різнобічних рухових дій дає можливість створити значний запас умовно-рефлекторних зв’язків, на базі яких значно легше освоювати більш складні рухові дії.

Уміти управляти рухами у просторі, часі та за ступенем м’язових зусиль. В основі любого руху лежить управління величиною м’язового руху, терміну, швидкості м’язової напруги, терміну швидкості м’язового скорочення, амплітудою цього скорочення. Здібність координувати та управляти рухами залежить від діяльності ряду аналізаторів, особливо рухового.

Фізіологічний механізм управління рухами представляє собою рефлекторно-кільцеву регуляцію вільних рухів людини, діючих відповідно принципу зворотного зв’язку. Процес управління рухами протікає на основі аналізу інформації, яка поступає від рухового апарату в кору великих півкуль про напрямок, швидкість та ступінь м’язових зусиль руху, який почався. Потім він відповідно переробляється та корегується. Процес корегування забезпечує людині можливість координувати свої рухи та керувати ними.

Спеціальними дослідженнями встановлено, що точність просторової та силової оцінки рухів значно підвищується при спеціальному навчанні. Учні, спеціально треновані для оцінки рухів у просторі, часу та за силою значно краще освоюють різні рухові дії.

Уміння протистояти негативному впливу подразнень вестибулярного апарату. Це теж важливий компонент спеціальної рухової підготовки юних гімнастів. Подразнення вестибулярного апарату круговими рухами позначається на точності та координації рухів. Дослідження показали, що функціональна стійкість вестибулярного апарату до кругових рухів навколо різних осей неоднакова. Погіршення реакції на такі подразнення навколо різних осей проходять у такій послідовності: 1) вертикальна, 2) сагітальна, 3) фронтальна.

Так як розвиток всіх компонентів спеціально-рухової підготовки дуже важливий в системі підготовки юних гімнастів для більш швидкого оволодіння руховими завданнями, то необхідний їх планомірний, цілеспрямований розвиток з допомогою спеціально підібраних вправ.

Залежно від ступеня складності вправ на координацію рухів доцільно розучувати у такій послідовності:

Одночасні - одно направлені,
Почергові – одно направлені,
одночасні – різно направлені,
почергові – різно направлені,
послідовно – одно направлені,
послідовно – різно направлені.

Така послідовність допомагає більш швидкому оволодінню складними вправами на координацію. Вправи на одному занятті з юними гімнастами доцільно повторювати 5 – 8 разів, використовуючи цілісний метод.

При цьому слід враховувати те, що ефект дають саме нові вправи, тому не треба заучувати вправи на координацію до навички.

Контроль. Методика визначення ступеня розвитку координації рухів заключається у виконанні тестів на оцінку. При розробці критеріїв для оцінки рівнів розвитку координаційних здібностей необхідно виходити із наступних положень:

контрольні вправи повинні бути різноманітної координаційної складності;
в тестах слід використовувати координаційні сполучення рухів; які рідко зустрічаються в руховій діяльності людини;
виконання контрольних вправ не повинно залежати від рівня розвитку фізичних якостей;
важливо ураховувати не тільки рівень розвитку координаційних здібностей, а також і динаміку їх розвитку;

Вміння управляти своїми рухами в просторі, в часі, і за ступенем м’язових зусиль формуються при навчанні спеціальними руховими завданнями. Процес навчання диференціювання доцільно розділити на три етапи:

1 етап – удосконалення диференціровок окремих характеристик рухів (наприклад, уміння оцінити окремо відрізок часу, або якої-небудь однієї просторової характеристики, або характеристики м’язового зусилля).

2 етап – удосконалення комбінацій окремих характеристик рухів (наприклад, комбінації, які складаються із оцінки декількох інтервалів часу).

3 етап – удосконалення комплексів диференціровок, які складаються одночасно із різних характеристик (наприклад, простір + час, або простір + час + зусилля).

При навчанні умінню диференціювати простір, час, і м’язові зусилля

Необхідно враховувати наступне:

навчати одночасно всім видам диференціровок;
при навчанні диференціровок м’язових зусиль найбільшу увагу приділяти „малим” та „середнім” зусиллям та „відстаючим” групам м’язів – згиначам стегна, тулуба, гомілки;
особливу увагу приділяти мікро інтервалам часу ( менше 1 с.);
спочатку диференціровки виробляються на ті, які різко відрізняються, а потім все більш схожі за характером подразники.

Основною методикою при навчанні уміння диференціювати окремі характеристики рухів є методика термінової інформації. Суть даної методики заключається в тому, що учень, зразу після виконання руху одержує інформацію про результати своїх дій. Дякуючи цьому він може зіставити м’язові відчуття, які у нього виникли від виконання руху, з одержаними результатами, що дає можливість швидко оцінити якісно сторону рухового акту. Дослідженнями встановлено, що самою ефективною є числова інформація.

Для кращого управління рухами пов’язаними з вертінням тіла необхідно підвищувати стійкість вестибулярного апарату до різно-направленого обертального навантаження.

Основні методи тренування вестибулярної стійкості:

пасивний (різні обертові рухи, які виконуються за допомогою різних пристосувань, наприклад, на кільцях, кріслі Барані, центрифугах і т.д. )
активний (обертові рухи, які виконуються самими гімнастами, наприклад, перекати, перекиди, перевороти, оберти і т.д. )
активно-пасивний (змішаний), який передбачає наряду з активним тренуванням пасивно–обертові рухи.

Проведені дослідження показали, що активно – пасивний метод тренування вестибулярної стійкості найбільш ефективний. Рекомендується співвідношення активних і пасивних рухів, як 4:6 за часом (за даними Ю.П. Кобякова, 1969).

На етапах відбору і попередньої підготовки, навчальної підготовки спеціально-рухова підготовки (СРП) повинна виділятися окремим видом і проводиться перед навчанням умінню управляти рухами у контексті навчання цільовим руховим навичкам. Найбільш раціональна така організація СРП в заняттях, коли виконується 30 підходів по 3 повторення з інтервалом відпочинку 50 с. Засоби СРП використовується на 1 -7 заняттях

Blog

3 курс лекція методика вдосконалення координаційних здібностей засоби І основні положення

Содержание