Geum.ru

Курс лекцій Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" економічних спеціальностей усіх форм навчання Суми

Вид материалаКурс лекцій
Союз визволення України (СВУ).
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

2. Україна в роки Першої світової війни


Першого серпня 1914 р. почалася Перша світова війна. Вона стала світовою тому, що в ній взяли участь 34 країни з усіх частин світу з населенням 1 млрд. (67 %) населення земної кулі. Війну вели два угруповання держав: Антанта (Англія, Франція, Росія) і Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія), згодом Четверний союз держав (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія).

Українські землі займали важливе місце у планах воюючих країн. Уряд Німеччини прагнув розгромити Росію, загарбати всі українські землі та включити їх до складу майбутньої Великонімецької імперії. Австро-Угорщина намагалася зберегти своє панування в Галичині, на Північній Буковині й Закарпатті, а також захопити територію Волині й Поділля. Після вступу у війну Туреччини розроблявся план захоплення нею Північного Причорномор’я і контролю турків над акваторією всього Чорного моря. Царська Росія прагнула розширити територію держави до Карпатських гір. Було висунуто тезу про “возз’єднання братів-русинів” (українців Східної Галичини й Північної Буковини) з великоросами. Згідно з планом “А”, розробленим російським Генеральним штабом, головний удар передбачалося завдати по військових силах Австро-Угорщини, підкоривши Карпатські гори, захопити Закарпаття і згодом оволодіти Будапештом і Віднем.

Із початком війни Галичина стала ареною битв на Східному фронті, при цьому українці, не маючи власної держави, яка б захищала їхні національні інтереси, змушені були воювати за інтереси чужих імперій та ще й вбивати один одного. У російській армії налічувалося 3,5 млн. українських солдатів, 250 тис. служили в австрійському війську. У серпні-вересні 1914 р. відбулася Галицька битва, в результаті якої російські війська Південно-Західного фронту завдали поразки австрійцям. Східну Галичину, Північну Буковину, Львів, Чернівці було окуповано російською армією, а військову фортецю Перемишль узято в оточення. У Галицькій битві обидві сторони використовували авіацію, бронепоїзди. Кровопролитні битви відбулися на Ужоцькому та Верецькому перевалах у Карпатах. Після захоплення у серпні 1914 р. російськими військами Східної Галичини та Буковини на цих землях було створено генерал-губернаторство на чолі з графом Г. Бобринським. Згідно з його розпорядженням закривались українські школи, книгарні, громадські організації, проводилися примусова русифікація, масова депортація. У свою чергу, австро-угорський уряд у власних невдачах звинуватив українців і почав проти них кампанію терору і репресій. Таким чином, українці переслідувалися як російським, так і австро-угорським урядами.

Наприкінці 1914 р. австрійська й російська армії воювали за українські міста Борислав, Дрогобич, Стрий. 22 березня 1915 р. після облоги російські війська під керівництвом Олексія Брусилова оволоділи фортецею Перемишль. Понад 100 тис. солдатів австрійської армії було взято в полон. Захоплення Перемишля – головне досягнення російської армії, хоча їй вдалось утримувати цю фортецю лише протягом двох місяців. Наступ Людендорфа в Північній Польщі в лютому 1915 р. послабив позиції російських військ у цьому регіоні. У 1915 р. російські війська прорвали оборону австро-угорської армії і захопили майже всю Східну Галичину та Північну Буковину. Запеклі бої точилися за гору Маківка в Карпатах. Однак унаслідок загального наступу німецьких та австро-угорських військ наприкінці 1915 р. російські війська почали відступати. У 1916 р. вони під командуванням О. Брусилова провели вдалий наступ на позиції противника. Ця операція одержала назву “Брусиловський прорив”. Однак війна набувала позиційного характеру. На початку 1917 р. німецькі та австро-угорські війська знову почали наступ у районі Львова – Галича – Станіслава – Чернівців. Лінія фронту стабілізувалася, а переважна більшість західноукраїнських земель знову опинилася під австро-угорською та німецькою окупацією.

Більшість громадськості Західної України підтримала у війні уряд Австро-Угорщини, вважаючи царську Росію найзапеклішим ворогом українців. У серпні 1914 р. у Львові представники радикальної, соціал-демократичної та національно-демократичної партій заснували у Львові міжпартійний блок – Головну Українську раду (ГУР). Її очолив Кость Левицький. Діячі ГУР взяли активну участь у формуванні українських військових підрозділів. Більшість учасників цих підрозділів були членами військових, громадських, спортивних молодіжних організацій (“Січ”, “Сокіл”, “Пласт”). Головна Українська рада 1914 р. створила Центральну бойову раду, яка звернулася до австро-угорського уряду з проханням організувати окрему українську військову частину. Так було створено легіон Українських січових стрільців (УСС), або “усусів”, із 2,5 тисяч осіб. Перший курінь УСС очолив підстаршина Дмитро Вітовський. Видатними старшинами “усусів” були М. Баран, Г. Коссак, Я. Струхманчук, Г. Рожанковський. Незабаром легіон УСС було перетворено на полк, а при ньому створено кіш – запасну частину, що займалася набором новобранців. Австрійське командування не поспішало використовувати “усусів”, не маючи впевненості щодо їхньої лояльності. Уперше бійці УСС взяли участь в оборонних боях із кубанськими козаками російської армії на Борецькому й Ужоцькому перевалах. Після цих битв відбулося доукомплектування УСС українськими селянами із закарпатських сіл. Австрійське командування завжди скеровувало “усусів” на найважчі завдання. У 1915-1917 рр. “усуси” проявили героїзм у битвах із частинами російської армії на горі Маківка в Карпатах, під Галичем, Бережанами і під час Брусиловського прориву поблизу містечка Козова. Найбільших втрат “усуси” зазнали в битвах за гори Маківка і Лисоня. Запеклі бої точилися в подільських степах. Після низки поразок і репресій стрільців було переведено в тил, і лише взимку 1917 р. вони повернулися на фронт. Наприкінці 1917 – на початку 1918 р. в Києві було створено курінь УСС на чолі з Євгеном Коновальцем, що став найбільш боєздатною частиною українських військ у 1918 р. Створення УСС стало першою спробою організувати українську національну армію, яка могла б захищати інтереси українців і звільнити їх від іноземного панування.

У 1915 р. після того як становище на фронті змінилося і німецькі та австро-угорські війська пішли в контрнаступ, а російська армія відступила, ГУР виступила із заявою, в якій проголосила своєю метою – утворення незалежної Української держави на землях, що входили до складу Російської імперії. Українські землі, які перебували в складі Австро-Угорщини, мали стати автономною областю Австро-Угорщини. Коли в результаті Брусиловського прориву (травень-червень 1916 р.) російська армія знову окупувала Східну Галичину, Австро-Угорщина й Німеччина домовилися про утворення Польської держави, до складу якої мали ввійти західноукраїнські землі. Для українців це означало неможливість реалізації планів державотворення. За цих умов ГУР самоліквідувалася. Українські політики на чолі з Євгеном Петрушевичем узяли курс “орієнтування на власні сили”. Було висунуто нову ідею: землі колишнього Галицько-Волинського князівства є українськими землями і тому не можуть стати частиною Польської держави.

Пізніше у Відні з ініціативи Д. Донцова, В. Дорошенка, М. Меленевського було утворено політичну організацію Союз визволення України (СВУ). Політична програма СВУ, яку було опубліковано 1 вересня 1914 р., передбачала створення незалежної України. Майбутня держава уявлялася конституційною монархією, повинна була мати демократичний устрій, забезпечувати вільний розвиток усіх національностей, незалежну українську церкву. У досягненні поставленої мети СВУ спирався на Німеччину та Австро-Угорщину. Діячі СВУ розгорнули активну роботу в таборах для військовополонених, із яких згодом були утворені дві українські дивізії – Сірожупанників та Синьожупанників.

Крім ГУР та СВУ, в ході Першої світової війни національний рух у Східній Галичині також був представлений діяльністю культурно-освітніх організацій – “Просвіт” і українських народних шкіл, що підіймали національну самосвідомість народних мас. Українська греко-католицька церква на чолі з митрополитом Андрієм Шептицьким сприяла єднанню українців і зростанню національної самосвідомості.

У Наддніпрянській Україні у роки Першої світової війни діяли такі політичні партії та блоки: РУП, УСДРП, ТУП, Спілка. На початку Першої світової війни в УСДРП відбувся розкол. Представники УСДРП на чолі із Симоном Петлюрою підтримали у війні царську Росію. Члени УСДРП на чолі з В. Винниченком засуджували війну, обстоювали автономію України. В. Дорошенко очолив крило УСДРП, що закликало до боротьби з царською Росією і стояло на позиціях незалежності України. Діячі ТУП закликали українців до захисту Російської держави у війні, сподіваючись, що в майбутньому Україні буде надано автономію. Вихідці з Галичини заснували в Києві Карпаторуський визвольний комітет, який закликав своїх земляків урочисто зустріти російську армію. Із метою підтримки російської армії було створено комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст. Помічником уповноваженого Союзу на Західному фронті був призначений С. Петлюра. Українські ліберали засновували й утримували власним коштом приватні лазарети для поранених солдатів. Лазарети відкривали також монастирі Російської православної церкви. Молодь також була активною учасницею українського національного руху. У Харкові діяла студентська громада, робота якої сприяла зростанню національної самосвідомості українців. Українські депутати в IV Державній думі Росії вимагали відновити “малоросійську пресу”, порушували питання про автономію України.

Війна мала для України ряд наслідків:
  • негативно вплинула на соціально-економічне становище України. До армії було мобілізовано 4 млн. осіб;
  • значно погіршився стан сільського господарства. На воєнні потреби було забрано багато коней, що утруднювало виконання сільськогосподарських робіт. Скоротилися посівні площі, знизилася врожайність, збір зернових зменшувався щорічно;
  • знецінилися гроші, зростала інфляція. У 1916 р. ціни на основні предмети споживання зросли у 4-6 разів;
  • робочий день збільшувався, але реальна зарплата через різке підвищення цін зменшувалася;
  • наростання страйкової боротьби. З 1914 по березень 1917 р. в Україні відбулося біля 380 страйків, в яких узяли участь близько 300 тис. робітників;
  • посилився селянський рух. За роки війни (1914-1917) в Україні відбулося близько 170 селянських виступів;
  • унаслідок боїв були знищені сотні населених пунктів, 650 шкіл, більше 500 тис. житлових та господарських будинків.

Позитивні наслідки війни:
  • зростання національної свідомості населення;
  • створення українських збройних формувань, набуття воєнного
    досвіду;
  • винесення “українського питання” на міжнародний рівень.