Загальна характеристика роботи

Вид материала

Документы

Содержание Актуальність теми. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Мета і завдання дослідження. Об’єктом дослідження Методи дослідження. Наукова новизна одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів Особистий внесок здобувача. Апробація результатів дисертації. Структура та обсяг роботи Основний зміст Рис.4. Модель інноваційного розвитку проблемних регіонів Писок опублікованих праць за темою дисертації Ключові слова

Подобный материал:

• Загальна характеристика майнових відносин, що регулюються цивільним правом, 40.09kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми, 379.63kb.
• Вимоги до курсової роботи з методики навчання іноземних мов І культур (2011рік) Загальна, 41.77kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми, 708.6kb.
• Л. Р. Біла загальна характеристика роботи, 322.35kb.
• Загальна характеристика програми 6 Вступ 9 > 1 Загальні положення 9 2 Мета та завдання, 2273.59kb.
• Загальна характеристика підприємства: площа, яка прибирається двірниками 54,012 тис, 87.53kb.
• Загальна характеристика роботи, 636.67kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми, 387.1kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми дослідження, 412.69kb.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Питання прискорення темпів економічного зростання регіонів, зокрема малих міст, що виявилися найбільш чутливими до впливу негативних факторів, спричинених некерованістю перебудови української економіки в 90-х роках, останнім часом все частіше знаходяться в центрі уваги вітчизняних науковців. Більшість вчених та практиків сходиться на тому, що для країн транзитивного типу економіки вирішення проблемних питань регіонів має здійснюватись за безпосередньою участю держави як носія загальнонаціональних інтересів. За цих умов роль уряду зводиться до розробки концептуальних засад і необхідної нормативно-правової бази, реалізації державної політики розвитку проблемних регіонів. Оскільки в сучасному світі одним із найважливіших факторів конкурентоспроможності є здатність сприймати передові технології, вкрай важливо розробити механізми вирішення проблем регіонів на основі активізації інноваційного фактора розвитку.

Актуальність теми. В умовах глобалізації економіки інноваційні процеси як фактор конкурентної боротьби відіграють кардинальну роль у національній та регіональній економіці. Сьогодні технологічні інновації створюють для окремих регіонів конкурентні переваги більше ніж природні ресурси, перетворюючись на основне джерело добробуту нації, формуючи сучасну концепцію стійкого розвитку. Стабільність економіки регіону в подальшому залежатиме від того, чи буде сформовано та запроваджено інноваційну модель його розвитку. Тому опанування проблемними територіями концептуальними засадами інноваційної моделі створить основу для їх економічного зростання та забезпечить економічну незалежність України при переході її економіки до фази економічного пожвавлення.

Дослідженню причин виникнення нерівномірного розвитку регіонів країн та розвитку регіональних соціально-економічних систем присвятили свої праці такі вітчизняні науковці, як: Б.Буркинський, З.Герасимчук, Б.Данилишин, М.Долішній, С.Дорогунцов, І.Лукінов, Л.Мельник, А.Новікова, М.Паламарчук, Я.Побурко, С.Писаренко, С.Харічков, М.Хвесик, М.Чумаченко, О.Шаблій. Інша група дослідників приділяє увагу важливості активізації інноваційної діяльності у регіонах. Так, З.Варналій, Я.Ващук, І.Гришин, В.Захарченко, С.Іщук, І.Колот, О.Лапко, В.Назаров, Д.Стеченко, Л.Федулова, Ю.Шкворець, розглядаючи сутність та характерні особливості інноваційної моделі розвитку економіки, пропонують широкий спектр організаційно-економічних заходів щодо підтримки інноваційної діяльності на регіональному рівні. Проте в умовах глобалізації, формування „нової економіки”, економіки знань, потужною постає нова роль інноваційно-технологічного фактора в забезпеченні соціально-економічного розвитку як суспільства в цілому, так і окремих регіонів. Оцінка інновацій, знання, технологій є ключовими серед індикаторів та показників міжнародних рейтингів конкурентоспроможності країн, національних економік та окремих регіонів.

Детальне ознайомлення з нормативно-правовими документами державних органів влади (у тому числі й регіонального рівня), працями вітчизняних науковців дозволило дійти висновку про відсутність системного методологічного інструментарію управління економічними та соціальними процесами українських регіонів з урахуванням концептуальних засад інноватики, реалей і викликів зовнішнього світу. Зокрема, не виявлено достатньо вагомих та деякою мірою специфічних саме для України факторів державного та регіонального рівнів, що заважають упровадженню інноваційної моделі розвитку, а також не розроблено принципів формування державної інноваційної політики розвитку певних територій з урахуванням їх ресурсного потенціалу (особливо науково-технологічного). Значної уваги як об’єкт дослідження потребують досить економічно розвинені в минулому регіони, що перетворилися за певний період та умов діяльності на проблемні.

О
2
тже, існує необхідність теоретичного узагальнення сутності проблемності регіону, розкриття змісту державної політики інноваційного розвитку так званих „проблемних” регіонів, розробки організаційних механізмів активізації інноваційної діяльності в них, розробки системного методичного інструментарію для вибору та обґрунтування державної інноваційної політики регіонального розвитку, що й обумовлює актуальність цієї дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано згідно з планом науково-дослідних робіт ДУ „Інститут економіки та прогнозування НАН України” в розрізі держбюджетної науково-дослідної теми: „Технологічне прогнозування в контексті формування стратегії соціально-економічного розвитку України” (№ДР 0107U003526). В ній запропонована методика прогнозування впливу науково-технологічних факторів на розвиток промисловості регіону.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретико-методичне обґрунтування сутності та особливостей проблемних регіонів і розробка науково-практичних рекомендацій щодо формування державної інноваційної політики їх розвитку.

Для досягнення мети вирішено такі завдання:

• визначено сутність та ознаки проблемності регіонів;
  
• обґрунтовано роль інноваційного напряму розвитку в подоланні проблемності регіонів;
  
• проаналізовано соціально-економічний стан регіону і здійснено оцінку його взаємозв’язку з науково-технологічним та інноваційним потенціалом;
  
• розроблено методичний інструментарій комплексної оцінки проблем регіону, проведено моделювання і прогнозування їх розвитку на інноваційній основі;
  
• обґрунтовано модель побудови науково-інноваційного комплексу як провідного інституційного центру реалізації науково-технологічної та інноваційної політики регіону;
  
• розроблені напрями формування моделі інноваційного розвитку проблемних регіонів та механізмів державної інноваційної політики її реалізації.
  

Об’єктом дослідження є соціально-економічні процеси проблемних регіонів як складові національної економіки.

Предмет дослідження – методологія і практика формування інноваційної політики державного та регіонального рівнів; теоретичні, методичні та практичні питання розвитку проблемних регіонів в умовах переходу до інноваційного типу розвитку економіки.

Методи дослідження. Теоретичну основу дисертаційної роботи становлять наукові праці і методичні розробки провідних зарубіжних та вітчизняних вчених-е
3
кономістів з питань соціально-економічного розвитку регіонів й управління інноваційними процесами на регіональному та національному рівні.

Методологічною базою дослідження є системний підхід до аналізу економічних явищ і процесів, що здійснюються при інноваційному розвитку проблемних регіонів. Використано: метод порівняння, статистичний аналіз, метод експертних оцінок, ретроспективний аналіз (для аналізу соціально-економічних проблем регіону), метод екстраполяції, моделювання та прогнозування (для розробки економетричної моделі та сценаріїв розвитку проблемних регіонів). Для проведення комплексного аналізу проблемності регіону, а також для визначення варіантів інноваційного розвитку застосовано системи комп’ютерної обробки та аналізу інформації за допомогою програми Microsoft Excel.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі і нормативні документи Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, публікації з питань регіонального розвитку та інноваційної політики, офіційні статистичні матеріали.

Експериментальні дослідження проводилися на прикладі регіонів України, зокрема міст Миколаївського регіону з наступною обробкою результатів.

Наукова новизна одержаних результатів. Отримані в процесі дослідження теоретичні і практичні результати вирішують наукове завдання обґрунтування теоретико-методологічних засад формування державної політики розвитку проблемних регіонів на інноваційній основі.

Найбільш істотними є результати, що характеризують наукову новизну дисертації, а саме:

вперше:

- розроблено та запропоновано економетричну модель проблемного регіону, що як об’єкт розвитку відноситься до багатоцільових систем і вирізняється наявністю факторів (проблем) внутрішнього та зовнішнього середовища, що мають деактивізуючий вплив на формування інноваційної політики. При цьому під проблемою розуміється негативне відхилення ситуаційного стану від бажаного в той чи інший момент, а сам проблемний механізм в загальному вигляді представлено в контексті математичного моделювання як систему підмножин декартових добутків множини системоутворюючих. Така модель дасть можливість обирати найкращий варіант прогнозу для приросту обсягу промислового виробництва за рахунок активізації науково-технологічної та інноваційної діяльності промислових підприємств регіонів;

- запропоновано модель інноваційного розвитку проблемних регіонів, яка базується на створенні інноваційної структури нового типу (науково-інноваційний комплекс) - організаційної структури, започаткованої на принципах інтеграції науки, освіти та виробництва. Основним призначенням комплексу є забезпечення реалізації різноманітних послуг як на регіональному, так і на міжрегіональному рівнях з метою вирішення проблемних питань підвищення результативності процесів розробки, виробництва та впровадження конкурентоспроможної продукції й послуг;

удосконалено:

- на основі узагальнення існуючих науково-теоретичних підходів поняття проблемні регіони. Під цим поняттям запропоновано розуміти території, малі міста, що через системні прорахунки економічного, соціального та політичного характеру на державному рівні втратили конкурентоспроможність, проте й дотепер володіють достатнім потенціалом, який за умови застосування сучасних принципів стратегічного управління, характерних для постіндустріального суспільства, де основним ресурсом є інтелектуальні знання, навички та здібності людей, може бути основою для вирівнювання ситуації і забезпечення економічного зростання;

-
4
методологію оцінки промислового потенціалу та інноваційної діяльності регіонів у частині розробки та адаптації: методику багатофакторного порівняльного аналізу для визначення інноваційного потенціалу і технологічної структури промисловості регіону України, що дало змогу порівняти здатність регіонів до інноваційного розвитку, оцінити відхилення окремих показників інноваційної діяльності з урахуванням відповідних факторів впливу, відшукати резерви зростання економіки регіонів з низьким та середнім рівнями інноваційного потенціалу; визначено та уточнено набір показників (індикаторів) для формування матриці вихідних параметрів за допомогою експертної оцінки; уточнено назви та зміст системи оцінювання науково-технологічної активності проблемного регіону; запропоновано більш повний варіант класифікації проблем регіону, який започатковується на критеріях комплексності і значущості ознак класифікації.

дістало подальший розвиток:

- теорія регіональної економіки – визначено сучасні напрями реалізації інноваційної політики в регіональному контексті, основним з яких є взаємодія регіональної влади з науково-освітніми комплексами; обґрунтовано положення про існування методологічних підходів до побудови теорій регіонального зростання: перший передбачає застосування моделей економічного зростання, другий – аналіз поведінки окремих підприємств, оскільки їхня діяльність визначає розвиток регіонів; як окремий напрямок сучасних регіональних досліджень запропоновано виділити інституціональні підходи, в яких значна увага приділяється політиці регіональних органів влади як найважливішому фактору економічного розвитку регіонів; доповнено та обґрунтовано зміст теорії державного регулювання економічного розвитку регіонів у контексті особливостей застосування двох полярних підходів: 1) недоцільно державі втручатися в розвиток регіонів, тому що з часом рівні їхнього економічного розвитку вирівнюються (неокласичні теорії регіонального зростання); 2) необхідно проводити активну регіональну політику, стимулюючи економічний розвиток найвідсталіших районів (теорії кумулятивного росту);

- інноваційна теорія економічного зростання через обґрунтування нової ролі механізмів реалізації державної політики розв’язання проблемності регіонів, спрямованих на більш активне залучення споживачів до процесу розробки нової продукції з метою кращої адаптації її характеристик до вимог ринку; об’єднання підприємств в різноманітних формах, для розподілу витрат і ризику пов’язаних із в
5
провадженням інноваційної продукції; об’єднання науково-дослідних організацій і промисловості з метою створення науково-дослідних підрозділів, виконання спільних наукових програм, обміну досвідом;

- положення про інноваційний напрям розвитку проблемного регіону як цілеспрямований та керований процес інноваційних змін у різних сферах суспільства, спрямований на досягнення високої якості життя на території проблемного регіону з метою задоволення поточних та перспективних потреб населення цього регіону та інтересів держави; запропоновано складові інноваційного розвитку проблемного регіону.

Узагальнено та систематизовано методичні підходи до формування політики інноваційного розвитку проблемних регіонів, що дозволить на різних стадіях управління виробничою, науково-технологічною та інноваційною діяльністю орієнтувати керівництво на обсяги та глибину інноваційних процесів, які потрібно здійснити як на державному рівні взагалі, так і на регіональному рівні, зокрема.

Практичне значення одержаних результатів обумовлюється важливістю використання отриманих результатів і рекомендацій у практиці системи управління регіональним розвитком на інноваційній основі на державному рівні.

Пропозиції щодо створення інноваційної інфраструктури враховано при створенні Інноваційного центру при Первомайському політехнічному інституті Національного університету кораблебудування. Матеріали дисертаційного дослідження використовуються також у навчальному процесі кафедри економіки і бухгалтерського обліку при викладанні дисциплін „Регіональна економіка” і „Економіка та організація інноваційної діяльності” (довідка №100 від 03.03.2008).

Концептуальні підходи до формування державної політики інноваційного розвитку проблемного регіону знайшли своє відображення при розробці Стратегічного плану економічного розвитку м.Первомайськ, а саме: враховані пропозиції щодо розробки інноваційно-інвестиційної моделі розвитку міста (довідка № 1965/16-1 від 31.03.2008).

Результати теоретико-методологічних досліджень використовувалися при формуванні та реалізації політики соціально-економічного розвитку м.Котовськ Одеської області. Практична значимість розробки підтверджується довідкою виконавчого комітету Котовської міської ради (довідка №526 від  20.03.2008). Зокрема, прийняті до практичного використання методичні рекомендації щодо визначення рівня науково-технологічної та інноваційної активності регіону, системи моніторингу та прогнозування соціально-економічних показників. Упровадження запропонованого методичного інструментарію в практичну діяльність дозволить отримувати аналітичну інформацію для прийняття обґрунтованих управлінських рішень, спрямованих на формування стратегії соціально-економічного розвитку проблемного регіону на інноваційній основі та забезпечення результативності її виконання.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є одноосібно виконаною науковою працею. Сукупність отриманих наукових результатів, викладених в роботі, є власними авторськими підходами і розробками щодо формування і розробки механізмів реалізації державної інноваційної політики на регіональному рівні. Особистий внесок у працях, опублікованих у співавторстві, наведено у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, висновки та пропозиції оприлюднені на міжнародних науково-практичних конференціях: „Наука і освіта 2005” (м.Дніпропетровськ, 2005 р.), “Проблеми планування виробництва в умовах переходу до ринку” (м.Алушта, 2006 р.), „Технічний прогрес та ефективність виробництва” (м.Харків, 2006 р.), „Соціально-економічний розвиток України та її регіонів: проблеми науки та практики” (м.Харків, 2008 р.); науково-практичних конференціях: „Економічні проблеми розвитку регіонів” (м.Миколаїв, 2006 р.), „Економічні проблеми розвитку промисловості регіонів” (м.Первомайськ, 2007 р.); засіданні експертного Комітету стратегічного планування економічного розвитку міста Первомайськ (в рамках проекту „Економічний розвиток міст” при підтримці USAID), науково-методичних кафедральних та міжкафедральних семінарах.

Публікації. За темою дисертації у фахових виданнях опубліковано 11 наукових праць, серед яких: 7 статей у фахових журналах (3,2 др.арк.), 1 стаття у збірниках наукових праць (0,4 др.арк.) та 3 (0,4 др.арк.) – у збірниках тез доповідей. Особисто автору належать 7 робіт (2,5 др.арк.).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 288 сторінок, список використаних джерел включає 182 найменування на 16 сторінках. Роботу викладено на 196 сторінках комп’ютерного тексту, що містить 23 таблиці, розміщені на 28 сторінках, та 37 рисунків розміщених на 34 сторінках. Робота має 11 додатків на 62 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ


У першому розділі „Теоретичні аспекти державної інноваційної політики розвитку проблемних регіонів” викладено теоретичні та методичні аспекти інноваційної політики проблемних регіонів і роль державного регулювання цієї сфери, визначено суть проблемності регіонів; проаналізовано генезис даної проблеми в працях зарубіжних і вітчизняних учених-економістів; визначено місце інноваційних структур у загальній інституціональній системі регіону та доведено, що інноваційний напрямок розвитку є основним шляхом подолання проблемності регіонів.

За результатами дослідження встановлено, що сучасний стан соціально-економічного розвитку деяких регіонів України характеризується проблемною ситуацією, причинами якої є: кризові явища у промисловості, вузька спеціалізація виробництва, нестача кваліфікованих управлінських кадрів, низькі темпи будівництва житла і об'єктів соціальної інфраструктури, обмеженість вибору професій, недостатня кількість робочих місць, нерозвиненість сфери обслуговування, низький рівень доходів населення. До такого стану привели чинники як економічного, так і політичного характеру.

Аналіз сутності, закономірностей підводить до необхідності теоретичного обґрунтування поняття „проблемний регіон” і визначення його ознак. Запропоновано розглядати категорію „проблемні регіони” як території, малі міста, що через системні прорахунки економічного, соціального та політичного характеру на державному рівні втратили конкурентоспроможність, проте й дотепер володіють достатнім потенціалом, який за умови застосування сучасних принципів стратегічного управління, характерних для постіндустріального суспільства, де основним ресурсом є інтелектуальні знання, навички та здібності людей, може бути основою для вирівнювання ситуації і забезпечення економічного зростання.

Виявлено найбільш важливі класифікаційні ознаки (джерело походження, період виникнення, наслідки, ступінь охоплення, основні причини) та запропоновано більш повний варіант класифікації, який базується на критеріях комплексності і значущості ознак класифікації.

Вирішення проблем регіонального розвитку можливе за умови вивчення практичного досвіду країн світу. Обґрунтовано, що при використанні їх досвіду необхідно враховувати те, що в більшості європейських країн проблеми були лише в окремих регіонах, а в Україні проблеми соціально-економічного розвитку мають більшість регіонів з відмінністю лише у характері та рівні існуючих проблем, і тому застосування механізмів вирішення регіональних проблем має супроводжуватися розробкою адекватної регіональної політики.

Зарубіжний досвід та існуюча практика показують, що структура економіки сьогодні значною мірою визначається впливом інноваційних процесів, і які стають дедалі актуальнішими для вирішення проблем економічного та соціального розвитку територій, окремих міст.

Встановлено, що для подолання проблемності територій може бути обрано інноваційний напрям розвитку, під яким запропоновано розуміти цілеспрямований та керований процес інноваційних змін у різних сферах суспільства та економіки, спрямований на досягнення високої якості життя з метою задоволення поточних і перспективних потреб населення кожного окремого регіону та інтересів держави в цілому.

Визначено, що на розвиток і ефективність інноваційних процесів у регіоні впливає його інноваційна інфраструктура. Запропонована класифікація інноваційних структур дає змогу шляхом опитування й паспортизації провести діагностику суб’єктів інноваційного підприємництва, виділити їх основні особливості та зафіксувати найоптимальніші варіанти їх діяльності для певних регіонів. Обґрунтовано, що для регіонів, які мають соціально-економічні проблеми розвитку, кожна інноваційна структура (що розташована в цьому регіоні) може створити сприятливі умови для їх вирішення.

Важливим у процесі обґрунтованості рішення щодо формування інноваційної політики розвитку проблемних регіонів є методологія, яка передбачає: розробку системи соціально-економічного дослідження та прогнозування розвитку проблемних регіонів; удосконалення критеріїв визначення проблемності регіонів (міст, районів, територій); оцінку науково-технологічної та інноваційної активності, узагальнення методів формування інноваційної політики розвитку проблемних регіонів.

Для забезпечення ефективності формування такої політики запропонована схема моніторингу, яка дозволить встановити спостереження за тенденціями зміни соціально-економічних показників, дасть можливість вчасно виявляти слабкі сигнали негативних відхилень; аналізувати та корегувати параметри стратегічних рішень стосовно політики інноваційного розвитку.

З метою прогнозування обсягів реалізованої промислової продукції, робіт, послуг у містах, районах та інших адміністративних одиницях розроблено методичний підхід, який враховує вплив факторів, що характеризують науково-технологічну та інноваційну активність регіонів.

У другому розділі „Аналіз проблем регіону, пов’язаних з формуванням інноваційної політики” здійснено детальний аналіз соціально-економічних проблем регіону та його науково-технологічного й інноваційного потенціалів, виявлено проблеми формування інноваційної політики державного та регіонального рівнів.

Доведено, що розвиток регіонів більшою мірою залежить від здійснюваних там інноваційних процесів. Так, визначено, що середнє значення показника валового регіонального продукту самодостатніх розвинених регіонів України за 2006 р. становить 38325 млн грн, відповідно цей показник для проблемних регіонів – 9465 млн грн. Майже вдвічі нижчими в проблемних регіонах є інвестиції в основний капітал (відповідно, близько 6705 млн грн і 1297 млн грн), а також кількість інноваційно-активних підприємств. Загальна сума витрат на інновації в проблемних регіонах взагалі менша в п’ять разів, ніж у розвинених. Встановлено, що в Україні в ході перебудови економіки проблемними територіями виявилися багатогалузеві райони з деякими галузями військово-промислового комплексу (ВПК), текстильної, легкої та машинобудівної промисловості. Основні причини кризи – втрата попиту на продукцію, що випускається (внаслідок низької конкурентоспроможності), низька рентабельність виробництва в ринкових умовах. Криза основного районо- або місцеутворюючого підприємства викликала занепад і деградацію цілих територій. Особливо постраждали райони, що спеціалізувалися на випуску продукції для ВПК, які приречені на депресію через штучне насадження в них одного або двох виробництв без урахування соціальних інтересів.

Так, встановлено, що, починаючи з 1995 р., на досліджуваній території Миколаївського регіону, зокрема м.Первомайськ, спостерігається уповільнення темпів економічного зростання. Негативні явища, спричинені системною кризою економіки країни, вкрай негативно відбились на місцевому рівні. Розпад СРСР призвів до занепаду машинобудівної галузі, яка мала гіперзалежність від його військово-стратегічного курсу. Внаслідок цього більшість підприємств міста не змогли вчасно переорієнтуватися на випуск конкурентоспроможної продукції. Сьогодні такі підприємства змушені виробляти товари, що користуються попитом на місцевому рівні, і частково забезпечувати випуск профільної продукції. Все це призвело до того, що порівняно з іншими містами Миколаївського регіону, схожими за розміром та галузевим виробництвом, економічний розвиток м.Первомайськ має найгірші показники. Зокрема, у 2006 р. 286 підприємств міста виробляли продукцію на суму в 235,2 млн грн, що менше ніж у Вознесенську (304,8 млн грн), яку виробляли 252 підприємства. Така тенденція зберігається протягом останніх 20 років, на відміну від 80-х років, коли обсяг реалізованої промислової продукції в Первомайську перевищував такий же показник Вознесенська в середньому на 7%. Рівень соціально-економічного розвитку регіонів у сучасних умовах значною мірою залежить від темпів та пропорцій інвестицій в галузі та виробництва регіону. В Первомайську інвестиції у 2006 році склали лише 0,9% всіх інвестицій в Миколаївській області, іноземні інвестиції – 0,2%, а в основний капітал – взагалі не здійснювалися.

Зниження економічних показників виробничих підприємств призвело до вивільнення більшої частини працівників і, як наслідок, до швидкого зростання рівня безробіття. Найбільший відсоток безробітних спостерігається серед осіб з вищою освітою (30 %). Середня заробітна плата також залишається найнижчою.

У 2006 році в м.Первомайськ вона становила 940 грн на відміну від середньоукраїнської – 1041 грн. Середньоспискова чисельність працівників науково-дослідних і технологічних організацій, що виконували НДДКР протягом 1985-2006 рр., помітно знизилась, зокрема: на СКТБ «Бріг» (сьогодні ВАТ «Бріг») – майже в десять разів, ПФ «Біотехніка» – у вісім разів (рис.1). ВАТ «Первомайськдизельмаш» взагалі перестало здійснювати науково-технічні роботи з 1995 р. Протягом цього ж періоду підприємства провадили НДДКР зі створення та удосконалення нової техніки (рис.2), кількість яких різко скоротилася.

Рис. 1. Середньоспискова чисельність працівників науково-дослідних і технологічних організацій, що виконують НДДКР в м.Первомайськ Миколаївського регіону

Рис. 2. Виконання НДДКР зі створення і удосконалення нової техніки підприємствами та організаціями в м.Первомайськ Миколаївського регіону

Проведене дослідження рівня соціально-економічного розвитку аналогічних за історією розвитку територій дозволило виявити етапи виникнення проблем та їх наслідки (рис.3). Визначено, що для здійснення успішного переходу регіональної соціально-економічної системи на інноваційний шлях розвитку, необхідно розробити та реалізувати ефективні стратегії, основою яких є наявний науково-технологічний та інноваційний потенціал. Дослідження науково-технічного потенціалу Миколаївського регіону та м.Первомайськ показують його достатній рівень порівняно з середньоукраїнськими показниками. Проте сучасний стан інноваційної діяльності м.Первомайськ характеризується розпадом наукових і науково-технічних зв’язків між регіональними, галузевими та функціональними науковими комплексами, проблематичним правовим полем інвестиційної діяльності, знецінення наукових кадрів, складністю у впровадженні інновацій у реальному секторі економіки. До того ж, невпорядкованість та недосконалість систем управління інноваційними процесами на місцевому рівні не дозволяють використовувати їх з достатньою ефективністю, що проявляється таким чином: рівень розвитку науки й техніки не забезпечує підвищення ефективності суспільного виробництва та підвищення конкурентоспроможності продукції.





Рис. 3. Етапи виникнення проблем соціально-економічного розвитку регіонів


Визначені проблеми науково-інноваційної сфери виокремлено за такими рівнями: державний, регіональний (місцевий) та підприємницький. Встановлено, що майже кожному рівню притаманні однакові недоліки, зокрема: недостатність фінансування для забезпечення наукових досліджень та впровадження інноваційних розробок; недовершеність нормативно-правової системи регулювання і стимулювання інноваційної діяльності; невідповідність моделі корпоративних структур, що формується в державі, головним вимогам інноваційного розвитку; відсутність дієвої системи пріоритетів розвитку науково-технологічної сфери; повільне формування сучасного та масштабного ринку інноваційної продукції; неготовність державного та регіонального апарату управління до діяльності, спрямованої на інноваційний розвиток економіки.

В третьому розділі „Формування державної політики інноваційного розвитку проблемного регіону” визначено та обґрунтовано, що одним із головних напрямків державної політики розвитку проблемних регіонів має бути науково обґрунтована політика, що передбачає подальший розвиток науково-технологічного та інноваційного потенціалів. З цією метою запропоновано: інноваційну та економетричну моделі, створення інфраструктури нового типу, а також механізми реалізації державної політики інноваційного розвитку проблемних регіонів.

На основі проведеного дослідження встановлено, що характерними ознаками інноваційної моделі розвитку проблемних регіонів має стати: стимулювання інноваційних процесів за допомогою державної та регіональної політики і законодавства; інтеграція науки і освіти на основі непрямих важелів державної підтримки; інтегровані технології (рис.4).




Рис.4. Модель інноваційного розвитку проблемних регіонів

Розроблено економетричну модель проблемного регіону, яка вирізняється наявністю факторів (х_k) внутрішнього та зовнішнього середовища, що мають деактивізуючий вплив на формування інноваційної політики. Проведені розрахунки за період з 2000 по 2006 рр. вказують на існування таких залежностей:





де: у₁ – обсяг реалізації промислової продукції в регіоні; у₂ – обсяг реалізації промислової продукції на душу населення; х₁ – витрати на технологічні інновації; х₂ – кількість освоєних нових видів продукції; х₃ – обсяг реалізованої інноваційної продукції; х₄ – інвестиції в основний капітал; х₅ – кількість виконаних розробок; х₆ – інвестиції в основний капітал на душу населення; x₀ =1 – допоміжна змінна; и – вектор похибок.

Використання запропонованої моделі надасть можливість обирати найкращий варіант прогнозу (залежно від приросту обсягу промислового виробництва) за рахунок активізації науково-технологічної та інноваційної діяльності промислових підприємств проблемних регіонів.

З метою апробації моделей зроблено прогноз значень факторів x_k, які використовуються в обох моделях. Проведена апроксимація величин регресорів x₁, x₂, x₃, x₄, x₅ та x₆ за допомогою поліноміальної регресії в середовищі електронних таблиць Microsoft Office Excel 2003.

Зроблено припущення, що тенденція зміни значень цих факторів зберігається для певного періоду часу, наприклад до 2010 р. На підставі отриманих залежностей здійснено прогнозування вищезазначених показників на 2006-2010 рр. за двома сценаріями: базовим та оптимістичним. Останній враховує активізацію науково-технологічної та інноваційної діяльності проблемного регіону.

Для забезпечення успішного функціонування моделі інноваційного розвитку проблемного регіону запропоновано алгоритм формування науково-інноваційного комплексу (рис.5).

Такий комплекс має забезпечити інтеграцію освітніх закладів з реальним сектором економіки для вирішення соціально-економічних проблем регіонів і реалізації цільових та галузевих програм, пов’язаних, насамперед, з технологічним розвитком галузей промисловості. Доведено, що найкращою його сучасного формою можна вважати науково-інноваційний комплекс, побудова якого передбачає поєднання традиційного і віртуального ведення бізнесу, який має низку переваг: різні елементи структури можуть бути розміщені на далекій відстані один від одного; скорочуються трансакційні витрати, пов'язані з пошуком та обробкою інформації; зменшуються витрати на створення та утримання офісів, виробничих площ, зникає необхідність у поїздках для організації персональних зустрічей та переговорів; збільшується швидкість виконання замовлення і повнота задоволення вимог клієнта.

Від реалізації цього проекту очікується як економічний ефект, так і соціальний – збільшення кількості нових робочих місць, рівня зайнятості населення. Рентабельність проекту можна очікувати в межах 18%; термін окупності – 1 рік.




Рис. 5. Структура науково-інноваційного комплексу


Основним інструментом механізму реалізації державної політики можуть бути програми інноваційного розвитку проблемних регіонів, спрямовані на: 1) більш активне залучення споживачів до процесу розробки нової продукції з метою кращої адаптації її характеристик до вимог ринку; 2) об’єднання підприємств різноманітних форм, для розподілу витрат і ризиків пов’язаних із впровадженням інноваційної продукції; 3) об’єднання науково-дослідних організацій і підприємств промисловості з метою створення науково-дослідних підрозділів, виконання спільних наукових програм, обміну досвідом. Тому для чіткого узгодження та координації зусиль з реалізації інноваційної політики проблемного регіону та вирішення тактичних завдань запропоновано до виконання шість напрямків-програм: „Інноваційне машинобудування”, „Інноваційний малий бізнес”, „Інвестор”, „Наука + Освіта”, „Інноваційна культура суспільства”, „Електронне місто”. Остання удосконалює управління інноваційним розвитком, втілює в життя завдання державної та регіональної політики в проблемному регіоні на основі впровадження моделі електронного уряду.

Враховуючи важливість державного регулювання наукової та інноваційної діяльності запропоновано дерево цілей державного управління процесом формування політики інноваційного розвитку проблемних регіонів.

Розроблено та запропоновано заходи економічно-правового характеру з реалізації державної інноваційної політики стосовно збереження і розвитку науково-технологічного й інноваційного потенціалу, які дозволять ефективно використовувати потужності військово-промислового комплексу і підтримувати підприємства, що випускають продукцію оборонного характеру.


ВИСНОВКИ

Дисертаційна робота спрямована на розв’язання важливого економічного завдання формування політики інноваційного розвитку проблемних регіонів. Виконане дослідження дало змогу дійти таких висновків:

1. Здійснення аналізу та узагальнення викладених в економічній літературі теоретичних поглядів на розвиток депресивних та проблемних регіонів (територій) показало, що це питання вимагає подальшого вдосконалення на рівні понятійного апарату. Доведено, що проблемні регіони – території, малі міста, які через системні прорахунки економічного, соціального та політичного характеру на державному рівні втратили конкурентоспроможність. Проте вони й дотепер володіють достатнім потенціалом, і за умови застосування сучасних принципів стратегічного управління, характерних для постіндустріального суспільства, може стати основою для вирівнювання ситуації і забезпечення економічного зростання.

2. Дослідження методів вирішення проблем регіонального розвитку розвинених країн світу показує, що застосування механізмів вирішення регіональних проблем має супроводжуватися розробкою державної політики, основою якої є інноваційний напрямок розвитку. Інноваційний напрям розвитку проблемного регіону – цілеспрямований та керований процес інноваційних змін у різних сферах життя, спрямований на досягнення високої якості життя на території проблемного регіону з метою задоволення поточних і перспективних потреб населення цього регіону та інтересів держави. Головною метою державної інноваційної політики є стратегічна орієнтація розвитку виробництва на створення і широке застосування принципово нових машин, матеріалів, комплексних технологічних систем, ефективне освоєння науково-технологічних розробок, забезпечення соціально-економічних, організаційних і правових умов для постійного відтворення і ефективного використання науково-технологічного та інноваційного потенціалу проблемного регіону.

3
15
. Побудова інноваційної моделі розвитку проблемних регіонів базується на розвинутій та дієвій інноваційній інфраструктурі, яка на сьогодні є однією з найменш розвинутих сторін як державної, так і регіональної інноваційних систем. Проведені дослідження існуючих видів інноваційних структур дало змогу здійснити їх класифікацію, завдяки якій конкретні регіони зможуть визначити для себе їх основні особливості й обрати найоптимальніші варіанти. Обґрунтовано положення, що для регіонів, які мають соціально-економічні проблеми розвитку, кожна інноваційна структура може бути центром створення сприятливих ділових умов для їх вирішення.

4. В результаті аналізу методологічних підходів до формування інноваційної політики розвитку проблемних регіонів з’ясовано, що це питання потребує суттєвого вдосконалення при розробці системного методичного інструментарію. В зв’язку з цим запропонована методика формування інноваційної політики розвитку проблемних регіонів, система соціально-економічного дослідження та прогнозування розвитку проблемних регіонів; вдосконалені критерії проблемності міст, оцінки науково-технологічної та інноваційної активності, узагальнені методи формування інноваційної політики розвитку проблемних регіонів. З метою забезпечення оптимальної ефективності формування інноваційної політики розвитку проблемних регіонів запропонована схема моніторингу соціально-економічних показників. Для прогнозування обсягів реалізованої промислової продукції, робіт, послуг у містах, районах та інших адміністративних одиницях розроблено методичний підхід, який враховує вплив факторів, що характеризують науково-технологічну та інноваційну активність регіонів, застосування якого на практиці дозволить робити розрахунки інноваційного потенціалу регіону в інтегральному вигляді.

5. На основі ґрунтовного аналізу розвитку території (на прикладі м.Первомайськ з подальшим поширенням результатів на інші об’єкти регіонального значення) виявлено, що негативні явища, спричинені економікою країни в часи перебудови, значно відбилися на місцевому рівні. Так, неможливість реалізації механізмів промислової та науково-технічної кооперації через розпад колишнього СРСР і відсутність тривалий час ринкових методів управління призвели до занепаду машинобудівної галузі, яка до того більшою часткою була представлена підприємствами ВПК, не дозволило переорієнтуватись на випуск конкурентоспроможної продукції. Зниження економічних показників вплинуло на функціонування соціального середовища, яке також має негативний стан.

6. Дослідження науково-технологічного потенціалу на прикладі проблемної території показують його достатній рівень порівняно із середньоукраїнськими п
16
оказниками. З іншого боку, сучасний стан інноваційної діяльності цього регіону можна вважати незадовільним. Виявлено проблеми державного, регіонального та підприємницького рівнів, що заважають ефективній науково-технологічній та інноваційній діяльності, до яких можна віднести: недостатність фінансування для забезпечення наукових досліджень та впровадження інноваційних розробок; недовершеність нормативно-правової системи регулювання і стимулювання інноваційної діяльності; низька результативність організаційного ресурсу корпоративних структур, що формуються на регіональному рівні; відсутність дієвої системи пріоритетів розвитку науково-технологічної сфери; повільне формування сучасного ринку інноваційної продукції; неготовність державного та регіонального апарату управління до діяльності, що спрямована на інноваційний розвиток економіки.

7. Запропонована модель інноваційного розвитку проблемних регіонів передбачає застосування комплексу організаційно-економічних механізмів, спрямованих на стимулювання інноваційних процесів за допомогою адекватної викликам зовнішнього та внутрішнього середовища державної і регіональної політики; посилення уваги до науки і освіти як пріоритетів державної підтримки; формування ефективної інноваційної інфраструктури.

8. Виявлено, що важливою складовою побудови політики інноваційного розвитку проблемних регіонів виступає здійснення соціально-економічного прогнозування за допомогою економетричних моделей. Використання запропонованих моделей дасть можливість вибрати найкращий варіант прогнозу для приросту обсягу промислового виробництва за рахунок активізації науково-технічної та інноваційної діяльності промислових підприємств регіонів.

9. Розроблено структуру науково-інноваційного технологічного комплексу, який має забезпечити інтеграцію освіти з реальним сектором економіки для вирішення соціально-економічних проблем регіонів і реалізації цільових та галузевих програм, пов’язаних, насамперед, з технологічним розвитком галузей. Побудова комплексу передбачає поєднання традиційного і віртуального ведення бізнесу.

10. Доведено, що основним інструментом механізму реалізації державної політики інноваційного розвитку має бути проектний підхід, зокрема для досліджуваного об’єкта запропоновано до реалізації шість напрямків-програм: „Інноваційне машинобудування”, „Інноваційний малий бізнес”, „Інвестор”, „Наука + Освіта”, „Інноваційна культура суспільства”, „Електронне місто”, розроблених за принципами функціонування інноваційної економіки.

11. Для узгодження та координації зусиль з реалізації інноваційної політики проблемного регіону та вирішення тактичних завдань державного і регіонального рівнів запропоновано організаційно-економічний механізм управління, в якому держава як носій загальнонаціональних інтересів на етапі здійснення трансформаційних процесів відіграє провідну роль, особливо в частині визначення пріоритетів соціально-економічного розвитку на інноваційній основі.

Отримані в роботі наукові та практичні результати сприятимуть вирішенню проблемності регіонів, підвищенню рівня їх соціально-економічного розвитку та забезпеченню темпів якісного зростання національної економіки в цілому.


С
17
ПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Буга Н.Ю. Методика оцінки впливу науково-технологічних факторів на розвиток промисловості проблемних регіонів / Буга Н.Ю // Економіка і прогнозування. – 2008. - №2. – С. 145-155.
   
2. Буга Н.Ю. Прогнозування економічного розвитку проблемних регіонів / Буга Н.Ю. // Актуальні проблеми економіки. – 2007. - №7.- С. 121-127.
   
3. Буга Н.Ю. Віртуальна організація як нова форма наукових та інноваційних структур / Буга Н.Ю. // Проблеми науки. - 2006. - №12. – С. 42-48.
   
4. Буга Н.Ю. Формування сучасних видів регіональних інноваційних структур / Буга Н.Ю. // Вісник Хмельницького національного університету. – 2006. –№4. - С. 104-106.
   
5. Буга Н.Ю. Науково-технічний потенціал як фактор інноваційної стратегії розвитку регіону (на прикладі Миколаївської області) / Буга Н.Ю. // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. - Вип.2(45). – К.: НДЕІ, 2005. – С. 35-38.
   
6. Буга Н.Ю.Формування інфраструктури і потенціалу інноваційного розвитку/ Буга Н.Ю., Гришина Л.О. Випуск 195 т. 3. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. - С. 67-69. (особистий внесок – проаналізовано науковий та інноваційний потенціал регіону, запропоновано створення бізнес-інкубатора).
   
7. Буга Н. Інноваційний напрямок розвитку як шлях подолання проблемності регіону / Гришина Лариса, Буга Наталія // Економіст. - 2006. - №8. – С. 54-57. (особистий внесок – розроблено та обґрунтовано інноваційну модель проблемного регіону).
   
8. Буга Н.Ю. Становлення наукової та інноваційної діяльності у вищих навчальних закладах / Буга Наталія, Науменко Тетяна // Економіст. - 2006.- №9.- С. 60-64. (особистий внесок – обґрунтовано необхідність інтеграції науки, освіти та інновацій в вищих навчальних закладах).
   
9. Буга Н.Ю. Побудова інноваційної моделі розвитку регіону на основі міжнародного досвіду / Буга Н.Ю. //Матеріали 8 Міжнародної науково-практичної конференції „Наука і освіта 2005”. Том.93. Регіональна економіка. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 28-29.
   

10.Буга Н.Ю. Науковий потенціал вищого навчального закладу як основа стійкого економічного розвитку промисловості регіону / Буга Н.Ю. // Економічні проблеми розвитку промисловості регіонів: тези доповідей науково-практичної конференції. – Первомайськ: ППІ НУК, 2005. – С. 34-36.

11.Буга Н.Ю. Стан впровадження інноваційних технологій у Миколаївському регіоні / Половиця Ю.О., Буга Н.Ю. // Економічні проблеми розвитку регіону: Тези доповідей науково-практичної конференції. – Миколаїв: НУК, 2006. – С. 80-83. (особистий внесок – здійснено оцінку інноваційного потенціалу регіону)


А
18
НОТАЦІЯ

Буга Н.Ю. Державна політика інноваційного розвитку проблемних регіонів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03. – економіка та управління національним господарством. – Державна установа „Інститут економіки та прогнозування НАН України”. – Київ, 2008.

Дисертацію присвячено розкриттю теоретичних та методичних питань формування державної політики інноваційного розвитку проблемних регіонів. Проаналізовано та узагальнено вітчизняний і світовий досвід вирішення соціально-економічних проблем регіонів. Доведено доцільність вибору інноваційного напрямку розвитку регіонів як основного шляху подолання їх проблемності та необхідність вирішення цього питання на державному рівні. Визначено проблеми формування інноваційної політики проблемних регіонів. Науково обґрунтована модель інноваційного розвитку проблемних регіонів відповідно до сучасних умов економіки України. Запропоновано новий вид інноваційної структури на основі сучасних інформаційних технологій. Розроблено комплекс заходів щодо реалізації державної політики інноваційного розвитку проблемних регіонів. Введено в науковий термінологічний обіг і дано визначення понять „інноваційний напрямок розвитку проблемних регіонів” та „інноваційна модель розвитку проблемних регіонів”.

Ключові слова: проблемні регіони, державна інноваційна політика, науково-технологічний та інноваційний потенціал, модель інноваційного розвитку, науково-інноваційний комплекс.

АННОТАЦИЯ

Буга Н.Ю. Государственная политика инновационного развития проблемных регионов. Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.03 – экономика и управление национальным хозяйством. – Государственное учреждение „Институт экономики и прогнозирования НАН Украины” – Киев, 2008.

Диссертация посвящена раскрытию теоретических и методических вопросов формирования государственной политики инновационного развития проблемных регионов. Доказано, что нынешнее состояние социально-экономического развития некоторых регионов характеризуется проблемной ситуацией, обусловленной системными кризисными явлениями в промышленности, узкой специализацией производства, нехваткой квалифицированных управленческих кадров, низкими темпами строительства жилья и объектов социальной инфраструктуры, низким уровнем доходов населения. Обосновано, что для преодоления проблемности регионов должен быть выбран инновационный путь развития - целенаправленный и управляемый процесс инновационных перемен, направленных на достижение высокого качества жизни на территории региона на основе эффективного управления нововведениями в различных сферах экономической, социальной и культурной жизни региона. Обоснована целесообразность усовершенствования инновационной инфраструктуры в регионе с учетом современных информационно-коммуникационных технологий.

Предложены методики комплексного анализа социально-экономических проблем региона, научно-технологического и инновационного потенциала, определения з
19
ависимости объемов реализации промышленной продукции от показателей, характеризующих научно-технологическую и инновационную активность предприятий региона. С помощью метода корреляционно-регресионного анализа построена эконометрическая модель такой зависимости. Проведено прогнозирование объемов реализации промышленной продукции до 2010 года при условии активизации научно-технологической и инновационной деятельности предприятий региона.

В ходе исследовании обоснована необходимость в формировании инновационной модели проблемного региона, которая включает правовые, экономические, социальные и другие условия государственного и регионального регулирования научно-технологической и инновационной деятельности. Успешное функционирование данной модели требует усовершенствование действующей инновационной инфраструктуры, поэтому предлагается формирование научно-инновационного комплекса, созданного на базе ведущих высших учебных заведений. Такой комплекс должен обеспечить интеграцию Вузов с реальным сектором экономики для решения социально-экономических проблем региона, реализации целевых и отраслевых программ, связанных с технологическим развитием промышленности. Предлагается его сформировать на основе соединения традиционной и виртуальной форм ведения бизнеса.

Предложен комплексный механизм реализации государственной политики инновационного развития проблемного региона, основным инструментом которого являются программы инновационного развития, направленные на активизацию привлечения потребителей к процессу разработки новой продукции с целью лучшей адаптации ее к потребностям рынка; объединение предприятий в разных формах, для распределения расходов и риска от внедрения инновационной продукции; объединение научно-исследовательских организаций и промышленности с целью создания научно-исследовательских подразделений, выполнения общих научных программ, обмена опытом. Для четкого согласования и координации усилий по реализации инновационной политики проблемного региона и решения тактических задач предложены к выполнению шесть программ: «Инновационное машиностроение», «Инновационный малый бизнес», «Инвестор», «Наука + Образование», «Инновационная культура общества», «Электронный город». Последняя программа усовершенствует управление инновационным развитием, воплощает в жизнь задания государственной и региональной политики в проблемном регионе на основе модели электронного правительства.

В диссертации обоснован комплекс мероприятий для сохранения и развития научно-технологического и инновационного потенциала на территории проблемных регионов, который предусматривает: государственные и региональные программы, модели оптимизации экономических процессов, административные, рыночные механизмы и регуляторы деятельности государственных предприятий и организаций различных форм собственности.


К
20
лючевые слова: проблемные регионы, государственная инновационная политика, научно-технический и инновационный потенциал, модель инновационного развития, научно-инновационный комплекс.


ANNOTATION

Buga N.Y. State Policy of Problem Region Innovation Development. – Manuscript.

Thesis for a candidate degree in Economic Sciences, specialty 08.00.03 – Economics and National Economy Management. – Public Institution “Economic & Forecasting Institute of National Academy of Sciences of Ukraine, - Kyiv, 2008.

The research is devoted to the discussion of theoretical and methodical questions concerning the formation of the state policy of the innovation development of the problem regions. Domestic and world experience of solving the social and economic regional problems has been studied and summarized. The necessity of innovation direction of region development as the way to eliminate their problems and the necessity to solve this question on the state level have been proved. The problems of formation of problem region innovation policy have been determined. The model of problem region innovation development according to the modern conditions of the Ukrainian economy has been scientifically grounded. The new kind of innovation structure on the basis of the modern information technologies has been suggested. The package plan concerning the realization of state police of problem region innovation development has been given.

The following notions have been introduced into the scientific terminological usage and have been defined: innovation direction of problem region development, innovation model of problem region development.

Key words: problem regions, state innovation policy, scientific and technical and innovation potential, model of innovation development, scientific and innovation complex.