Доктор юридичних наук, доцент С. В

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 28

5. Методи фінансового контролю.

6. Принципи фінансового контролю.

7. Класифікація суб' єктів фінансово-контролю.

8. Аудит та його роль у здійсненні фінансового контролю.

9. Види фінансового контролю, критерії розподілу.

10. Функції фінансового контролю.

Тести

1. Фінансовий контроль - це:

а) діяльність державних органів і недержавних організацій по забезпеченню законності, фінансової дисципліни і доцільності при мобілізації, розподілі, перерозподілі та використанні грошових коштів та зв' язаних з цим матеріальних цінностей;

б) діяльність недержавних організацій по забезпеченню законності, фінансової дисципліни і доцільності при мобілізації, розподілі, перерозподілі та використанні грошових коштів та зв' язаних з цим матеріальних цінностей;

в) діяльність державних органів і недержавних організацій по забезпеченню доцільності при мобілізації, розподілі, перерозподілі та використанні грошових коштів та зв' язаних з цим матеріальних цінностей;

г) діяльність державних органів і недержавних організацій по забезпеченню мобілізації, розподілу, перерозподілу та використання грошових коштів та зв' язаних з цим матеріальних цінностей.

2. Методами фінансового контролю є: а) перевірка;

б) вилучення фінансових документів;

в) звітність;

г) аудит.

3. Чи є Рахункова палата при Верховній Раді України суб'єктом фінансового контролю?

а) так

б) ні

в) в залежності від періоду

г) лише при вчиненні спільних дій із правоохоронними органами.

4. Суб'єктами фінансового контролю в Україні є:

а) Президент України;

б) Міністерство внутрішніх справ України;

в) Вища атестаційна комісія України;

г) Антимонопольний комітет України.

5. Ревізія - це:

а) метод фінансового контролю;

б) форма фінансового контролю;

в) принцип фінансового контролю;

г) функція фінансового контролю.

6. В залежності від часу проведення фінансовий контроль буває:

а) попередній, поточний, наступний;

б) попередній, послідовний;

в) поточний, наступний, підсумковий;

г) попередній, підсумковий.

7. Фінансово-економічна експертиза є:

а) формою фінансового контролю;

б) методом фінансового контролю;

в) елементом методики фінансового контролю;

г) принципом фінансового контролю.

8. За підсумками ревізії оформлюється:

а) акт;

б) протокол;

в) довідка;

г) постанова.

9. За суб'єктами здійснення фінансовий контролю буває:

а) державний;

б) навчальний;

в) ініціативний;

г) процесуальний.

10. Муніципальний фінансовий контролю здійснюють:

а) Міністерство фінансів України;

б) Державна податкова адміністрація України;

в) органи місцевого самоврядування;

г) Президент України.

Рекомендована література

1. Конституція України: Прийнята 28.06.1996 р.// Відомості Верховної Ради. - 1996. - N 30. - Ст. 141.

2. Бюджетний кодекс України// Відомості Верховної Ради України. -2001.- № 37-38. - Ст. 189.

3. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 25.05.1997 р. №280/97-ВР// Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №24. -Ст. 170.

4. Фінансове право України: підручник/ Г.В.Бех, О.О.Дмитрик, І.Є.Криницький; За ред.. М.П.Кучерявенка. - К.: Юрчнком Інтер, 2006. - 320с.

5. Орлюк О.П. Фінансове право. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 527с.

6. Дмитренко Е. С. Фінансове право України: Практикум. - К.: Атіка, 2004. - 216с.

7. Музика О.Л. Фінансове право: Навчальний посібник. - К.: Вид. Паливода А.В., 2004. - 220с.

8. Финансовое право. Л.К. Воронова. Н.П. Кучерявенко. - Х.: Легас, 2003. - 360 с.

Тема 3. ДЕРЖАВНІ ДОХОДИ ТА ДЕРЖАВНІ ВИТРАТИ

1. Поняття та класифікація державних і муніципальних доходів.

2. Поняття та класифікація державних і муніципальних витрат.

1. Поняття та класифікація державних і муніципальних доходів

Для реалізації державою своїх функцій, здійснення мети та завдань, що стоять перед нею, необхідною умовою є наявність відповідних фінансових коштів, за рахунок яких і задовольняються державні потреби. Формування таких фінансових коштів виражається через такі категорії, як публічні, державні та муніципальні доходи. При цьому перша включає у себе дві останніх.

Публічні доходи - це врегульовані нормами фінансового права доходи до грошових фондів суб'єктів публічного права, що спрямовуються останніми на реалізацію завдань і функцій держави, органів місцевого самоврядування та на задоволення публічного інтересу. Це частина національного доходу країни, що при його розподілі й перерозподілі надходить у розпорядження держави, органів місцевого самоврядування та державних цільових фондів коштів.

Основним джерелом доходів держави є внутрішній валовий продукт, частину якого вона використовує для покриття власних видатків.

Державні доходи - це частина внутрішнього валового продукту, що надходить у вигляді різних грошових платежів і надходжень у власність держави для використання їх компетентними державними органами для забезпечення мети й завдань, що стоять перед державою.

В юридичній літературі слушно зроблено зауваження про необхідність відмежування понять державні доходи та фінансові ресурси держави, адже останні є ширшим поняттям, і включають у себе не лише доходи держави, а й доходи усіх фізичних та юридичних осіб України, що отримують доходи на території України і за її межами та володіють певним майном на праві власності.

Відповідно до ст. 142 Конституції України та ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах мають власні доходи, якими розпоряджаються відповідні органи місцевого самоврядування (муніципальні доходи).

Муніципальні доходи - частина внутрішнього валового продукту, що надходить у формі платежів і надходжень у місцеві бюджети її служить розв'язанню різних питань, що стоять перед органами місцевого самоврядування.

У формуванні державних доходів беруть участь усі ланки фінансової системи країни. В результаті цієї діяльності держава формує низку грошових фондів, утворення яких відбувається за різними напрямами (кошти держави, надходження від юридичних і фізичних осіб, кошти, відраховані громадськими організаціями).

Центральне місце у системі доходів держави посідають доходи бюджету, які являють собою всі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України.

Державні та муніципальні доходи становлять багатогранну та єдину систему, яка може бути класифікована в залежності від того чи іншого критерію, покладеного в її основу. Так, залежно від методу утворення державні та муніципальні доходи поділяються на обов'язкові та добровільні.

Залежно від порядку утворення державні та муніципальні доходи поділяються на централізовані та децентралізовані. Централізовані зосереджуються на рівні державного бюджету, в той час як децентралізовані акумулюються на рівні державних підприємств, організацій чи установ.

Залежно від юридичної форми надходжень державні та муніципальні доходи поділяються на податкові та неподаткові. До податкових відносяться податки й збори податкового характеру (збори, мита, плати). Їх характерною рисою є те, що саме ці платежі становлять основу доходів держави та органів місцевого самоврядування. До неподаткових можна віднести штрафи, кошти, що надходять від реалізації державної власності.

Залежно від територіального рівня державні та муніципальні доходи поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Залежно від джерела утворення державні та муніципальні доходи поділяються на отримані від державного або муніципального господарства;

від юридичних осіб, заснованих на недержавній власності; від громадських організацій; від фізичних осіб.

Бюджетні доходи, як основну складову державних доходів, в свою чергу також можна класифікувати за різними підставами. За соціально-економічними ознаками доходи бюджетів поділяються на доходи від господарської діяльності, від зовнішньоекономічної діяльності, від використання природних ресурсів, від державних монополій, митні платежі, збори та інші неподаткові платежі тощо. За порядком зарахування до бюджету доходи поділяються на власні, закріплені та регулюючі.

Власні доходи бюджетів формуються за рахунок надходжень від власних джерел. Правову базу для формування власних доходів місцевих бюджетів основаних, насамперед, на комунальній власності територіальних громад, складають Конституція України, закони України Про місцеве самоврядування та Про власність. Бюджетне законодавство, в свою чергу, конкретизує загальні норми вищезазначених нормативно-правових актів (наприклад, ст. 69 Бюджетного кодексу України).

Закріплені доходи - це доходи, віднесення яких до певного рівня бюджету здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України на довготривалій основі у розмірі територіального надходження або у твердо фіксованому розмірі. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування, належать плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад, плата за торговельний патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності тощо. Закон про Державний бюджет щороку передбачає склад закріплених доходів державного бюджету в повному або процентному відрахуванні від надходжень.

Регулюючі доходи - це доходи, надходження яких до бюджетів нижчих рівнів щорічно визначає Верховна Рада України або представницький орган місцевої влади при затвердженні своїх актів про бюджет. Юридичною підставою зарахування регулюючих доходів до кожного бюджету нижчого рівня є правовий акт про бюджет вищого рівня, тобто зарахування регулюючих доходів до регіональних бюджетів та бюджетів АРК, міст Києва та Севастополя здійснюється на підставі Закону про Державний бюджет. Зарахування до сільського або селищного бюджету здійснюються на підставі рішення про районний бюджет.

За юридичною формою доходи бюджетної системи поділяються на податкові та неподаткові. Формування доходної частини бюджетів в основному зорієнтовано на податкові доходи.

У Бюджетному кодексі (ст. 9) наведено наступну класифікацію доходів бюджету:

- податкові надходження. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі;

- неподаткові надходження. Неподатковими надходженнями визнаються: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження;

- доходи від операцій з капіталом;

- трансферти (кошти, одержані від органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі).

Формування державних та муніципальних доходів забезпечується фінансово-правовими нормами, що регулюють відносини, які виникають при встановленні та введенні податків, неподаткових доходів до бюджетів та цільових фондів; визначенні принципів формування доходів, структури доходів бюджетної системи; справлянні податків та обов'язкових зборів, плат тощо; здійсненні контролю за надходженням коштів до бюджету; застосуванні уповноваженими органами санкцій за порушення фінансового законодавства. Аналіз чинного фінансового законодавства дозволяє зробити висновок, що правові норми, які регулюють питання формування державою грошових фондів, переважно розкидані між такими підгалузями фінансового права, як бюджетне й податкове.

Основними фінансовими інструментами формування доходів виступають:

- податки, що являють собою плату суспільства державі за виконання нею певних завдань та функцій, відрахування частини внутрішнього валового продукту на суспільні цілі та потреби;

- відрахування, що здійснюються за встановленими нормативами та передбачають цільове призначення платежів, у тому числі при зарахуванні до Спеціального фонду бюджету;

- плати, які передбачають певну еквівалентність взаємовідносин між державою та платниками, оскільки держава виступає власником ресурсів або має монопольне право на надання певних послуг, яких потребують юридичні та фізичні особи.

2. Поняття та класифікація державних і муніципальних витрат

Формування публічних (державних та муніципальних) доходів та їх використання для забезпечення державних та місцевих потреб безсумнівно є взаємозалежними процесами. Обсяг витрат безпосередньо залежить від обсягу доходів. За їх невідповідності настають негативні наслідки у вигляді дефіциту бюджету, інфляції, введення додаткових податкових важелів та фінансової кризи. Тому під час планування витрат з боку органів держави й місцевого самоврядування необхідним є передбачення можливості їх покриття за рахунок очікуваних доходів.

Державні витрати - це планова діяльність органів держави й місцевого самоврядування щодо цільового використання публічних коштів. У складі державних витрат виділяють витрати бюджетів. Державні витрати є однією із сторін фінансової діяльності. До прийняття Бюджетного кодексу України у правовій літературі терміни "витрати" та "видатки" ототожнювались. Але законодавець у п. 13 та 14 ст. 2 Бюджетного кодексу надав тлумачення цих термінів. Витрати бюджету він визначив як видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу, а видатки - як кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. На нашу думку, не має різниці в термінах (значеннях), є різні види витрат.

Поняття державних видатків і видатків державного бюджету співвідносяться як загальне та частина, оскільки останні разом із видатками місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів коштів належать до державних видатків.

В доктрині виділяють наступні підходи до класифікації державних і муніципальних витрат. Витрати держави можна класифікувати на поточні витрати та витрати на розвиток.

Враховуючи розподіл централізованих фондів (бюджетів) на загальний та спеціальний, витрати можна класифікувати на пов'язані з фінансуванням діючих підприємств, учбових закладів, соціальних програм і т.п. та витрати, пов'язані з окремими, спеціальними напрямками.

Залежно від форм власності суб'єктів, що здійснюють публічні витрати, витрати поділяються на державні та муніципальні.

За характером участі в суспільному виробництві державні і муніципальні витрати поділяються на основні кошти, оборотні кошти та резерви.

За джерелом отримання й використання державні і муніципальні витрати поділяються на централізовані та децентралізовані. Виробничі підприємства в системі господарства покривають свої потреби за рахунок власних коштів або залучених у кредитно-фінансових установах кредитних ресурсів. За своєю фінансовою природою такі витрати є децентралізованими. Витрати бюджетних організацій є централізованими, оскільки здійснюються за рахунок коштів відповідного бюджету (державного або місцевого). В той же час бюджетні установи, що фінансуються за рахунок коштів централізованого фонду, мають можливість отримати доходи від власної діяльності. У зв'язку з цим існує два режими бюджетного фінансування: кошторисно-бюджетний режим та режим фінансування підприємств і організацій, які мають свої доходи, а бюджетні асигнування одержують як фінансову допомогу.

За цільовим призначенням витрати можуть здійснюватись на заробітну плату, на господарські витрати, на поточний ремонт.

За роллю в суспільному виробництві витрати спрямовуються: на розвиток матеріального виробництва та на нематеріальну сферу.

За функціональною ознакою (кошти спрямовують відповідно до функцій діяльності держави) основні напрями витрат на:

- загальнодержавні функції;

- економіку держави (з виокремленням її галузей: будівництво, промисловість, зв'язок і т. д.);

- національну оборону;

- громадський порядок, безпеку та судову владу;

- духовний та фізичний розвиток;

- соціальний захист та соціальне забезпечення.

- науку й освіту;

- державне управління й місцеве самоврядування;

- охорону здоров'я;

- охорону навколишнього природного середовища, попередження та ліквідацію надзвичайних ситуацій, наслідків стихійних лих;

- житлово-комунальне господарство;

- обслуговування державного боргу;

- міжнародну діяльність тощо.

Певну класифікацію мають і видатки бюджету. Так, за економічним змістом видатки бюджету поділяються на поточні, капітальні та видатки на кредитування за вирахуванням погашення. Їх склад визначає Кабінет Міністрів України. Поточні видатки забезпечують постійне фінансування завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування. Вони спрямовуються на утримання бюджетних установ, організацій та органів, що діють на початок бюджетного періоду; на фінансування затверджених національних або муніципальних програм; на фінансування заходів соціального призначення та інше. До поточних видатків відносять і трансферти бюджетам місцевого самоврядування, трансферти населенню або певним групам населення, трансферти підприємствам або іншим країнам.

Капітальні видатки спрямовані на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, ноу-хау, на розширене відтворення. До них належать кошти, що використовуються на придбання земельних ділянок, будівель, споруд та устаткування; витрати згідно з прямими кредитними зобов'язаннями та кредитними гарантіями або на придбання інших фінансових активів; витрати на проведення науково-дослідної роботи, освіту та підвищення кваліфікації.

Обсяги державних капітальних вкладень по міністерствах, відомствах, а також переліки будов виробничого і соціального призначення, які споруджуються із залученням капітальних вкладень за рахунок коштів державного бюджету, щорічно розподіляються і затверджуються Кабінетом Міністрів України, і, як правило, із значним запізненням, що вкрай негативно впливає на ефективність використання бюджетних коштів.

Юридичне значення поділу видатків на поточні та капітальні полягає у тому, що за наявності бюджетного дефіциту першочергово фінансуватимуться поточні видатки.

У випадках невистачання бюджетних коштів для покриття всіх витрат, що включені у бюджет, застосовується секвестр витрат, тобто пропорційне скорочення всіх витрат, окрім захищених (ст. 55 Бюджетного кодексу України). захищені витрати визначаються щорічно Законом про Державний бюджет.

Стаття 82 Бюджетного кодексу встановлює витрати, які фінансуються з Державного бюджету, а ст. 87 - державні програми.

З Державного бюджету України фінансуються видатки на:

1) державне управління:

а) законодавчу владу;

б) виконавчу владу;

в) Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7) освіту:

а) загальну середню освіту:

спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності;

загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

б) професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти, засновані на державній формі власності);

в) вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності;

г) післядипломну освіту;

ґ) позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

д) інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

8) охорону здоров'я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

б) спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни);

г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями);

ґ) інші програми в галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

9) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їх сімей, пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, іншим особам, визначеним законом; сплату до Пенсійного фонду України страхових внесків за окремі категорії осіб, передбачені законом; фінансування доплат, надбавок, підвищень до пенсій, встановлених законом;

Blog

Доктор юридичних наук, доцент С. В