Доктор юридичних наук, доцент С. В

Вид материала

Подобный материал:

1 ... 10 11 12 13 14 15 16 17 ... 28

б) до одного року;

в) шість місяців;

г) від одного до п' яти років.

3. Серед заходів щодо управління і обслуговування державного боргу не застосовуються:

а) конверсія, консолідація;

б) рефінансування;

в) уніфікація, анулювання;

г) реструктурування.

4. Зазвичай, щодо внутрішніх позик здійснюють:

а) новацію, конверсію;

б) відстрочення, рефінансування, новацію;

в) конверсію, консолідацію, уніфікацію;

г) рефінансування, анулювання.

5. Рефінансування це :

а) випуск нових позик із метою покриття раніше випущених боргових зобов'язань;

б) зміна термінів дії раніше випущених позик;

в) зміна первинних умов позики стосовно прибутковості;

г) домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов' язання по фінансовому кредиту іншим зобов' язанням.

6. До функцій Кабінету Міністрів України, в частині управління державним боргом, не відносять:

а) вносити зміни до Державного бюджету України в частині зовнішнього та внутрішнього боргів;

б) визначати порядок і умови здійснення державного запозичення;

в) надання державних гарантій;

г) зміну умов угод щодо державного запозичення та державних гарантій.

7. У процесі управління державним боргом необхідно враховувати:

а) рівень інфляції;

б) економічну та політичну ситуацію в країні;

в) ступінь ризику країни щодо неповернення боргу;

г) все вищезазначене

8. Основними джерелами погашення та обслуговування боргу можуть бути:

а) кошти, отримані державою в процесі приватизації;

б) все зазначене;

в) державні запозичення;

г) кошти бюджету.

9. Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на:

а) ринкові, неринкові,

б) державні, регіональні;

в) внутрішні, зовнішні;

г) державні, місцеві.

ІО.Основними відмінностями між податками і позиками є:

а) податки безповоротно сплачуються державі, на запозичені кошти підлягають поверненню;

б) позики є переважно добровільними, а податки мають примусовий характер;

в) функціонування державної позики обумовлює утворення державного боргу, а податки не вимагають додаткових витрат на відшкодування;

г) все зазначене.

Рекомендована література

1. Вахненко Т.П. Державний борг України та його економічні наслідки. - К.: Альтерпрес, 2000. - 151с.

2. Козюк В.В. Державний борг в умовах ринкової трансформації економіки України. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 238 с.

3. Новицький В.Є., Плотніков О.В.Динаміка зовнішніх боргових зобов'язань України. - К.: Політ.думка, 2000. - 330с.

4. Орлюк О.П. Фінансове право. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 527с.

5. Финансовое право: Учебник / Под ред. Е.Ю. Грачевой, Г.П. Толстопятенко. -М.: Проспект, 2004. - 532с.

6. Бондарук Т.Г. Зовнішній державний борг України та механізм його обслуговування // Фінанси України. - 2001. - №5. - С.94 - 102.

7. Редькін О.С., Коктаров О.В. Деякі оцінки практики обслуговування державного боргу в Україні // Фінанси України. - 2001. - №5. - С. 25 - 35.

8. Башинська О.М. Формування та обслуговування державного зовнішнього боргу // Фінанси України. - 2000. - № 9 - 12. - С.67 - 77.

9. Про Державний внутрішній борг: Закон України від 16 вересня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 41.

Глава 7 ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ОСНОВИ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Банківська система України та роль у ній Національного банку України.

2. Правовий статус Національного банку України.

3. Банківське регулювання і банківський нагляд.

1. Банківська система України та роль у ній Національного банку

України

Категорія „система" визначає себе як сукупність певних елементів, що об' єднані у цілісну структуру за певними ознаками, метою та роллю. Сфері суспільних відносин, пов' язаних з діяльністю банків, також властива системність, що визначається Законом України „Про банки і банківську діяльність" від 07 грудня 2000 року. Так, відповідно до ч.1 ст.4 вказаного закону банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень Закону.

На підставі цього можна стверджувати, що в Україні, як і в більшості інших країн існує двоступенева банківська система. Першим ступенем є Національний Банк України, що діє відповідно до Конституції України та Закону України „Про Національний банк України" від 20 травня 1999 року, які визначають його статус та компетенцію.

Стаття 99 Конституції України визначає, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави -Національного банку України. Тобто, встановлено, що Національний банк України є центральною ланкою банківської системи. Його основний орган -Рада Національного банку України - розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Другою ланкою банківської системи згідно ч.1 ст.4 Закону України „Про банки і банківську діяльність" є інші банки. Їх прийнято називати комерційними банками.

Проте, в теорії існує позиція відносно віднесення до банківської системи інших організацій за метою їх діяльності. Так, за Законом Російської Федерації „Про банки і банківську діяльність в РРФСР" від 03 лютого 1996 року передбачається, що до банківської системи відносяться: Банк Росії, кредитні організації, філії та представництва іноземних банків. Тобто, окрім самих банків в дану систему входять інші кредитні організації, що виконують певні функції банків, як от надання кредитів та виконання вкладних депозитних операцій. Найпоширенішим видом подібних кредитних організацій є кредитні спілки.

Діяльність подібних кредитних організацій регулюється імперативно Постановами та іншими нормативно-правовими актами Національного банку України.

Хоча за етимологією „банківська система" й означає систему банківських установ, проте вважаємо, що до банківської системи України слід включати кредитні організації, які виконують ряд повноважень комерційних банків.

Дворівневість структури банківської системи, необхідність виконання Національним банком функцій, покладених на нього Конституцією України та Законом України „Про Національний банк України" встановлює існування особливих форм відносин представників обох рівнів банківської системи України, зумовленість використання специфічних методів правового регулювання.

Природно, що та сфера суспільних відносин, яка пов' язана з необхідністю встановлення публічного порядку, вимагає свого відповідного правового регулювання, причому засобами імперативного впливу.

Іншими словами, на Національний банк України покладено, окрім інших функцій, встановлення імперативів щодо діяльності другої ланки банківської системи - комерційних банків щодо кредитування та надання інших видів банківських послуг.

Тобто, основними напрямами діяльності Національного банку України є регулювання діяльності комерційних банків та виконання самостійних функцій щодо забезпечення стабільності грошової одиниці України. Національний банк України має особливий правовий статус. Він наділений владними повноваженнями. Нормативні акти, які видає Національний банк, обов' язкові для всіх без виключення органів держави і органів місцевого самоврядування.

Розгалуження банківської системи дає можливість комерційним банкам самостійно здійснювати свої повноваження. Комерційні банки не видають нормативних актів, приписи яких розповсюджувалися б на всіх, але самі будують свою діяльність на законодавстві і нормативних актах Національного банку України.

Так, наприклад, правила Національного банку України, які регламентують проведення операцій за рахунками в кредитних установах, вказують, що вони відкриваються: а) для зберігання коштів; б) для проведення операцій за розрахунково-грошовими документами визначеної форми; в) для здійснення контролю за дотриманням чинного законодавства при утворенні, реорганізації, ліквідації підприємств будь-якої форми власності і видів діяльності, при відкритті і закритті рахунків і повсякденного контролю за фінансово-господарською діяльністю клієнтів - власників рахунків. Причому контроль здійснює комерційний банк, Державна податкова інспекція, контрольно-ревізійна служба, органи МВС, а за діяльністю комерційного банку спостерігає Національний банк України.

Цілком закономірно, що основним елементом банківської системи, що є суб' єктом безпосередніх відносин, - є банк.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність" банком є юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до ст. 5 Закону України „Про банки і банківську діяльність" банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава та Національний банк не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов' язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.

Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом. Комерційні банки, подібно Національному банку України, виконують декілька основних функцій. По-перше, вони вступають в конкретні приватні правовідносини з іншими учасниками суспільних відносин і надають їм банківські послуги у відповідності до правил, розроблених Національним банком України. По-друге, під час здійснення своєї діяльності комерційні банки стають учасниками широкого кола правовідносин, які виникають у процесі публічно-правового регулювання банківської діяльності.

Статтею 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність" визначено перелік банківських операцій, які банки мають право здійснювати на підставі ліцензії Національного банку України:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов' язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:

1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені; з інструментами грошового ринку;

з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; з фінансовими ф' ючерсами та опціонами;

5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення операцій. Дозвіл надається, якщо:

1) рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку України, що підтверджується незалежним аудитором;

2) банк не є об' єктом застосування заходів впливу;

3) банком подано план, за яким він буде здійснювати таку діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;

4) Національний банк України дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.

Банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України. Національний банк України має право встановити спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи

інших економічних нормативів, стосовно певного виду діяльності, передбаченого у цій статті.

Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях, але їм заборонено надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Банкам також забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам' ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.

Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:

1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;

3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Відносини, що виникають з діяльності банків, мають юридичний зміст -суб' єктивні юридичні права і обов' язки їх учасників - банків та клієнтури. З одного боку кредитній установі належить певна міра дозволеної поведінки -надання кредитів різних видів і стягнення плати у вигляді відсотків за них у відповідності з кредитною угодою в межах, дозволених Національним банком України. З іншого боку, одержувачу позички надана забезпечена державним примусом міра необхідної поведінки (одержання позички і своєчасне повернення її), якої повинний додержуватися позичальник в інтересах кредитора.

Беззаперечно, що кредитні відносини є договірними і регулюються саме нормами цивільного права. Однак, суспільні відносини складаються таким чином, що більш доречним є поділ відносин не за галузями права, а за критерієм публічності та приватності. Проте, і в даному випадку майже неможливо виділити сферу суто публічну чи приватну. Все більшого значення набуває державне втручання в сферу приватну, з метою забезпечення публічних інтересів. Тому, навіть там, де є суто приватні (цивільні) правовідносини, мають місце імперативні заходи впливу на них.

Тому неможливо відносини в галузі кредитування з участю банку відносити тільки до цивільно-правових. Цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин характеризується рівністю суб' єктів, їх диспозитивністю та ініціативою у формуванні і реалізації відносин. У кредитних правовідносинах чітко визначається ініціативність - бажання суб' єкта підприємництва одержати позичку в банку на умовах, які виставляє кредитор, але немає диспозитивності - юридичної свободи (можливості) позичальника здійснити правосуб'єктність за своїм розсудом.

Банківська позичка надається на підставі угоди, в якій точно фіксується воля сторін. Одержувач позички - клієнт банка не підпорядкований кредитору, але їх права неоднакові. У банка-кредитора фактично знаходяться всі права, а на клієнті лежать обов' язки точного дотримання приписів кредитора. Виконання умов кредитора гарантоване, бо позичка видається під забезпечення. У цивільному праві угода виконує і захисну функцію, оскільки сторони повинні дотримуватися умов угоди. Кредитна угода захищає права кредитора, оскільки у випадку неповернення простроченої заборгованості банк може примусово повернути борг і стягнути підвищену плату. Позичальник же, оскільки має місце публічний договір про приєднання, виходячи з принципу свободи договору, може лише відмовитися від укладення угоди. Рівності сторін у кредитних правовідносинах фактично немає.

Комерційні банки (відповідно до ч.1 ст.4 Закону України „Про банки і банківську діяльність" - „інші банки") можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Закон України „Про банки і банківську діяльність" встановлює вичерпний перелік організаційно-правових форм банків. В Україні банки створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

Державні та кооперативні банки мають свою специфіку. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України „Про банки і банківську діяльність" державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належить державі. Державний банк засновують за рішенням Кабінету Міністрів України. Особливістю є те, що у законі про Державний бюджет України на відповідний рік повинні бути передбачені витрати на формування статутного капіталу державного банку. При цьому Кабінет Міністрів України зобов' язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності. Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України.

На сьогоднішній день в реєстрі банків України зареєстровано два державні банки - Ощадний і Укрексімбанк.

Держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку, якими є наглядова рада та правління банку.

Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку. Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам та захисту інтересів держави як акціонера державного банку. До складу наглядової ради державного банку входять члени наглядової ради банку, призначені Верховною Радою України та Президентом України (по п' ять осіб). З метою представництва інтересів держави до складу наглядової ради державного банку можуть входити народні депутати України, представники органів виконавчої влади та інші особи. Строк повноважень членів наглядової ради державного банку - п'ять років. Члени наглядової ради державного банку виконують свої функції без отримання будь-якої матеріальної винагороди. Наглядову раду державного банку очолює голова, який обирається наглядовою радою зі складу її членів. Засідання наглядової ради є правомочним за наявності не менше десяти її членів. Рішення наглядової ради приймаються простою більшістю голосів від загальної кількості присутніх на засіданні членів наглядової ради державного банку. Внутрішні питання організації діяльності наглядової ради державного банку та питання діловодства визначаються положенням про наглядову раду, що приймається на її засіданні.

Повноваження призначеного складу наглядової ради державного банку та/або кожного з її членів можуть припинятися відповідно за рішенням Верховної Ради України та Президента України щодо призначених ними осіб, але не раніше ніж через один рік з дня призначення. У разі призначення тимчасового адміністратора державного банку повноваження наглядової ради припиняються.

В разі прийняття рішення про часткове або повне відчуження державою належних їй акцій (паїв) державного банку такий банк втрачає статус державного.

Кооперативні банки створюють за принципом територіальності й поділяють на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (в межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їхню кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняють шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації.

Blog

Доктор юридичних наук, доцент С. В