Geum.ru

К. Г. Коваленко, студ гр. Фк 08–1

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
УДК 368.013.3


К. Г. Коваленко, студ. гр. ФК 08–1

Кіровоградський національний технічний університет

Проблеми розвитку небанківських кредитно-фінансових установ України


У статті проаналізовано причини виникнення небанківських фінансових установ, їх особливості функціонування. Визначено проблеми та шляхи подальшого розвитку небанківських кредитно-фінансових установ України.

небанківські кредитно-фінансові установи, державне регулювання, механізм державного забезпечення конкурентоспроможності


В сучасній економіці важливу роль у спрямуванні коштів від суб'єктів, які заощадили, до суб'єктів-позичальників відіграють небанківські кредитно-фінансові установи. В розвиненому ринковому господарстві вони вступають у пряму конкуренцію з банками, оскільки здатні надавати своїм клієнтам такі самі послуги і забезпечувати при цьому більшу надійність вкладів. У зв’язку з цим, питання дослідження проблем розвитку небанківських кредитно-фінансових установ України є на сьогодні надзвичайно актуальним.

Значний внесок у дослідження проблеми формування і регулювання небанківського фінансового сектора, належить В.Д. Базилевичу, О.І. Барановському, О.Й. Шевцовій, В.І. Віхлевщуку, О.О. Гаманковій, С.С. Осадцю, А.Л. Самойловському, О.О. Слюсаренко, В.М. Фурману та ін.

Метою статті є визначення причин виникнення та проблеми розвитку небанківських фінансових установ. Виділити складові елементи формування механізму державного забезпечення конкурентоспроможності в їх подальшому розвитку.

Особливістю функціонування кредитної системи України в сучасних умовах є посилення ролі небанківських фінансових установ, підвищення універсалізації їх діяльності. Поштовхом до створення і розвитку їхньої діяльності в Україні стало прийняття Верховною Радою України законів: ,,Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні ___________

© К. Г. Коваленко, 2010

інвестиційні фонди)” від 15 березня 2001 року № 2299, „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 року № 2664, „Про кредитні спілки” від 20 грудня 2001 року № 2908; „Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 року № 1057 та інших.

Страхові і лізингові компанії, інвестиційні і недержавні пенсійні фонди, довірчі товариства, кредитні спілки, ломбарди зайняли своє місце у відносинах мобілізації і розподілу капіталів, становлячи в окремих випадках конкуренцію банківським установам.

Небанківські фінансові установи, акумулюючи кошти індивідуальних інвесторів і вкладаючи їх у різні економічні проекти, забезпечують рівновагу на ринку капіталів через погодження пропозиції і попиту на фінансові ресурси, перерозподіляють і знижують фінансові ризики, забезпечують підвищення ліквідності фінансових вкладень різних інвесторів внаслідок професійного управління залученими коштами [1, С.38–39]. Таким чином, крім досягнення власних комерційних цілей, небанківські фінансові установи сприяють вирішенню загальноекономічних завдань, економічному зростанню в Україні.

Небанківські фінансові установи в Україні переживають початковий період свого становлення, їх розвиток залишається мало динамічним, інколи навіть хаотичним, саме тому актуальним є подальше дослідження їх правої природи, діяльності, функцій, які вони виконують в економіці держави, тощо.

Причиною виникнення небанківських фінансових установ є погіршення життя простих людей, їх потреби в отриманні фінансових послуг, у додаткових фінансових ресурсах для забезпечення свого існування, які стала забезпечувати кредитна кооперація. Саме потреби людей у фінансових послугах, спрямовані на покращання умов життя, їх діяльність із задоволення цих потреб сприяли створенню ними кредитних кооперативів, які дали можливість заощадження одних робітників і селян використовувати іншим членам кредитної кооперації.

Концепція розвитку ринку небанківських послуг, яка була схвалена Урядом у 2001 р., загалом дала змогу підійти комплексно до важливих проблем розвитку небанківських фінансових установ [3, С.67-73.]. Але такі стратегічні напрями, які там були прописані, а саме удосконалення системи державного регулювання небанківських фінансових установ, відновлення довіри до галузі, кадрове забезпечення небанківської діяльності на сьогодні так і не втілені повною мірою в життя. Існуючі моделі державного регулювання фінансової діяльності певною мірою універсальні і водночас значно різняться в національних економічних системах. Універсальність таких моделей полягає:

– у формуванні галузевого законодавства;

– у виокремленні спеціальної регулятивної структури органів нагляду;

–у встановленні правил і критеріїв допуску до надання фінансових послуг;

– у здійсненні контролю за поточною діяльністю фінансових установ;

– у наявності податкового регулювання [2, С.126-136].

Специфіка і оригінальність моделей регулювання небанківських фінансових установ може проявлятися в різних аспектах: особливостях небанківського і загального законодавства; статусі і структурі органів нагляду за діяльністю небанківських установ; процедурних питаннях допуску до діяльності на ринку небанківських фінансових послуг; методах і формах регулювання діяльності небанківських фінансових установ; ступені популярності й активності використання окремих інструментів регулювання.

Серед проблем нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ фахівці виділяють нестабільність законодавства, пошук оптимального співвідношення контролю за дотриманням законодавства, регулювання фінансової стійкості, розроблення й контроль за виконанням вимог до обліку та звітності й інтегрованого (паралельного усіх небанківських фінансових установ) регулювання [4].

Важливість державного регулювання вітчизняного ринку небанківських фінансових послуг зумовлена тим, що його розбудова, включаючи створення якісно нових фінансових умов функціонування й розроблення правових основ регулювання, нових фінансових відносин у сфері небанківської діяльності, відбувається в умовах глобалізації світового фінансового господарства [5].

Варто зазначити, що система впливу на ринок небанківських фінансових установ з боку держави в Україні досі остаточно не сформована. Це значною мірою зумовлено не лише внутрішніми чинниками розвитку цього ринку як такого, але й є прямим наслідком макроекономічних процесів у економіці нашої держави.

Сьогодні перед Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг стоїть завдання якісного поліпшення контролю небанківських фінансових установ, починаючи зі збирання, аналізу, узагальнення й розкриття звітності (включаючи вдосконалення інформаційних каналів); удосконалення методології аналізу і закінчуючи формуванням оптимального механізму оперативних перевірок небанківських фінансових установ і ефективної системи реагування на синдроми їх неплатоспроможності.

Наведені пропозиції щодо формування механізму створення конкурентоспроможності небанківських фінансових установ є підставою оцінки та вдосконалення системи наглядових та контролюючих функцій Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, чіткого розподілу сфер впливу між нею та Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку. Основні напрямки регулювання діяльності небанківських фінансових установ повинні становити однорідну програму впливу на їх функціонування і здійснюватися комплексно, виходячи із специфіки діяльності окремих груп цих установ.

Список літератури

  1. Корнєєв В. В. Фінансові посередники: інституційна роль та інструментарій / В. В. Корнєєв// Фінанси України. – 2000. – № 2. – 223.

2. Ємець В.В. Інститути небанківського фінансового сектора у системі забезпечення економічної безпеки України /В.В. Ємець //Актуальні проблеми економіки. – 2006. – № 11.
  1. Фурман В.М. Основні напрямки стратегії розвитку ринку страхування в Україні // Науковий вісник Нац. академії держ. под. служби України (економіка, право). – 2005. – №1(28). – 220.
  2. Шевцова О.Й., Віхлевщук В.І. Конкуренція на фінансовому ринку: банківські конкурентні переваги. [Електронний ресурс] /О.Й. Шевцова, В.І. Віхлевщук //Режим доступу до статті: ссылка скрыта.

5. Ніколаєв Є.Б. Підвищення ролі небанківських фінансово-кредитних установ /Є.Б. Ніколаєв //Фінанси України. – 2002. – № 12. – С. 107-113.


Одержано 13.05.10