І. П. Голосніченко доктор юридичних наук, професор

Вид материала

Документы

Содержание 17 3—51 ГЛАВА 13 Міжгалузеве (функціональне) управління Галузеве управління — 13.2. Місце міжгалузевого управління в державному управлінському механізмі Державний комітет (державна служба)

Подобный материал:

• Парламентське видавництво, 5723.42kb.
• Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка, 15341.53kb.
• Задорожній Олександр Вікторович, Буткевич Володимир Григорович, Мицик Всеволод Всеволодович, 3357.97kb.
• Національна юридична академія України, 6335.29kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ, 661.83kb.
• Ббк 67. 2я73 о-66, 2807.04kb.
• Удк 37. 013. 42(075) ббк74. 6я7, 2614.78kb.
• В. О. Серьогін державне будівництво, 11391.98kb.
• В. О. Серьогін державне будівництво, 11412.44kb.
• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3090.43kb.

Глава 12

редбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться за наяв­ності хоч би однієї з таких обставин:

а) за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти, що свідчать про
порушення суб'єктом підприємницької діяльності норм законодавства;

б) суб'єктом підприємницької діяльності не подано у встановлений
строк документи обов'язкової звітності;

в) виявлено недостовірність даних, заявлених у документах обов'яз­
кової звітності;

г) суб'єкт підприємницької діяльності подав у встановленому поряд­
ку скаргу про порушення законодавства посадовими особами контро­
люючого органу під час проведення планової чи позапланової виїзної пе­
ревірки;

д) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від
особи, яка мала правові відносини з суб'єктом підприємницької діяльно­
сті, якщо суб'єкт підприємницької діяльності не надасть пояснення та їх
документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контр­
олюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту;

е) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства. Позапланові
виїзні перевірки з цієї підстави проводяться лише органами державної
податкової служби та органами контрольно-ревізійної служби в межах їх
повноважень.

Позапланова виїзна перевірка може здійснюватись і на підставі рі­шення Кабінету Міністрів України.

Вищестоящий контролюючий орган може за власною ініціативою пе­ревірити достовірність висновків нижчого контролюючого органу шля­хом перевірки документів обов'язкової звітності суб'єкта підприємни­цької діяльності або висновків акта перевірки, складеного нижчим контролюючим органом. Вищестоящий контролюючий орган має право прийняти рішення щодо повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності лише у тому разі, якщо стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову пе­ревірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або по­рушено кримінальну справу.

Державна податкова адміністрація України має право прийняти рі­шення про проведення повторної перевірки суб'єкта підприємницької ді­яльності у разі, якщо таке рішення оформляється наказом за підписом її Голови.

Контролюючими органами, які мають право проводити планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єк­тів підприємницької діяльності, є:

а) органи державної податкової служби — здійснюють перевірки сто­
совно сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та
державних цільових фондів, неподаткових платежів;

б) митні органи — здійснюють перевірки стосовно сплати ввізного

Адміністративна-правове регулювання підприємницької діяльності 513

мита, акцизного збору та податку на додану вартість, які справляються у разі ввезення (пересилання) товарів на митну територію України в мо­мент перетинання митного кордону;

в) органи державного казначейства, державної контрольно-ревізійної служби та органи державної податкової служби в межах їх компетенції — здійснюють перевірки стосовно бюджетних позик, позик та кредитів, га­рантованих коштів бюджетів, цільового використання дотацій та субси­дій, інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а та­кож належного виконання державних контрактів, проавансованих за ра­хунок бюджетних коштів.

Планові виїзні перевірки проводяться всіма контролюючими органа­ми одночасно в день, визначений органом державної податкової служби. Порядок координації проведення таких перевірок встановлюється Кабі­нетом Міністрів України.

Рішення про вилучення документів первинного обліку, зупинення операцій на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах, а також заборону відчуження майна суб'єкта підприємницької діяльності у зв'язку з порушенням податкового, бюджетного або валют­ного законодавства можуть прийматися лише органами державної подат­кової служби, а у випадках, визначених митним законодавством, — мит­ними органами.

Нормативно-правові акти контролюючих органів, які регламентують порядок проведення перевірок суб'єктів підприємницької діяльності, по­годжуються з Державним комітетом України з питань регуляторної по­літики та підприємництва.

Позапланові перевірки додержання суб'єктами підприємницької ді­яльності пожежної безпеки не провадяться, якщо суб'єкт підприємни­цької діяльності уклав договір страхування цивільної відповідальності перед третіми особами стосовно відшкодування наслідків можливої шко­ди. У такому разі шкода, завдана третім особам у зв'язку з порушенням суб'єктом підприємницької діяльності вимог пожежної безпеки, компен­сується в повному обсязі страховою компанією.

Державні органи у справах захисту прав споживачів здійснюють по­запланову перевірку діяльності суб'єктів підприємницької діяльності ви­ключно на підставі отриманих від споживачів скарг про порушення таки­ми суб'єктами вимог законодавства про захист прав споживачів.

Скарга споживача повинна подаватися в письмовому вигляді та міс­тити такі відомості: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, серію та номер паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, а також да­ні про товар, при продажу якого були порушені права споживача. Органи у справах захисту прав споживачів не мають права розголошувати зазна­чені відомості про споживача, який подав скаргу.

17 3—51

ГЛАВА 13 Міжгалузеве (функціональне) управління

13.1. Поняття міжгалузевого управління

Вертикаль державного управління в Україні утворена за двома прин­ципами із групи організаційних принципів побудови управлінського апа­рату:

а) галузевому;

б) міжгалузевому чи функціональному.

Таким чином здійснюється галузеве та міжгалузеве (функціональне) управління.

Галузеве управління — це вид державної управлінської діяльності, що полягає в управлінні з боку уповноваженого центрального органа вико­навчої влади системою організаційно йому підлеглих однотипних під­приємств, установ, організацій, що утворюють галузь у соціально-госпо­дарському комплексі держави.

Так, підприємства, установи, організації транспорту (залізничного, водного, повітряного та ін.) поєднуються в систему, якою керує Мініс­терства транспорту України, й утворюють окрему галузь.

Діяльність галузевих органів управління регламентована нормативни­ми актами, що, по-перше, призначені безпосередньо для цієї галузі та від­повідного органу управління, по-друге, для галузевого управління в цілому.

Такі органи відповідно до своєї компетенції покликані займатися пи­таннями стратегії розвитку галузі, створювати умови для її успішного функціонування. Зокрема, до них належать:

• забезпечення реалізації державної політики в межах галузі;
  
• виконання Програми Кабінету Міністрів у межах галузі;
  

• вироблення і проведення в життя ефективної структурної й інвес­
  тиційної політики;
  
• виявлення перспектив і найважливіших напрямів науково-техніч­
  ного розвитку;
  

• забезпечення ефективної реалізації галузевих програм;
  
• розробка і вжиття заходів раціонального природокористування;
  
• підготовка необхідних галузі кадрів і т. ін.
  

Міжгалузеве чи функціональне управління — це діяльність, що полягає в керуванні з боку уповноваженого центрального органу виконавчої вла-

Міжгалузеве (функціональне) управління 515

ди однією (чи кількома) функцією держави стосовно до будь-яких під­приємств, установ, організацій незалежно від їх галузевої належності чи форми власності.

У запропонованому визначенні міститься головна особливість органу міжгалузевого управління. Такий орган має владні повноваження стосов­но об'єктів, що організаційно йому не підлеглі та незалежні від нього. То­му такі повноваження дістали назву міжгалузевих (надвідомчих чи між­відомчих), вид управління — назву міжгалузевого (функціонального), а органи, яким таке управління доручене, стали називатися органами між­галузевого чи функціонального управління.

Головне призначення міжгалузевого управління — це забезпечення погодженого функціонування і розвитку всіх галузей та ланок соціально-господарського комплексу шляхом постійної та цілеспрямованої роботи з вирішення міжвідомчих проблем. Виходячи з цього органи міжгалузе­вого управління покликані:

• визначати основні напрями погодженого розвитку галузевих сис­
  тем і гарантувати їх реалізацію;
  
• забезпечувати однакове, таке, що відповідає загальнодержавним ін­
  тересам, вирішення питань практичного керівництва господарським, со­
  ціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.
  

13.2. Місце міжгалузевого управління в державному управлінському механізмі

Значення міжгалузевого управління в умовах кардинального рефор­мування всього соціально-господарського комплексу, нових уявлень що­до ролі та місця державного управління у формуванні відносин між дер­жавою й особистістю неодноразово підкреслювалося в керівних докумен­тах і закріплювалося в нормативному порядку.

Так, у Посланні Президента України Верховній Раді України «Ук­раїна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного і соціального роз­витку на 2000—2004 роки»¹ прямо підкреслено, що структурна перебудо­ва системи управління полягає в переході до переважно функціонально­го принципу її організації.

Концепція адміністративної реформи передбачає використання функ­ціонального принципу утворення міністерств у поєднанні з галузевим принципом².

Положення про Державну комісію з проведення в Україні адмініст­ративної реформи (затверджено Указом Президента України від 2 жовт-

¹ Див.: Урядовий кур'єр. — 2000. — 23 лютого.

п

Див.: Адміністративна реформа в Україні: документи і матеріали // Український пра­вовий часопис. — 1999. — Вип. 4.

17*

516 Глава 13

ня 1997 р.) до основних завдань Комісії відносить підготовку пропозицій про поступовий перехід від галузевого до функціонального принципу по­будови центральних органів виконавчої влади¹.

Згідно з Указом Президента України «Про склад Кабінету Мініст­рів» від 15 грудня 1999 р. у його складі утворений Секретаріат, структура якого не може бути побудована за галузевим принципом (тобто має бу­дуватися за принципом функціональним)².

У цьому зв'язку виникає питання про співвідношення галузевого і міжгалузевого управління.

Це питання пов'язане з розвитком системи державного управління в цілому, взаємодією й еволюцією галузевих і міжгалузевих функцій дер­жавних органів, а також організаційно-правових форм, у яких вони реа­лізовувалися.

Спочатку центральне місце в організації державного управління було відведено галузевому принципу. Тому практично вся система управління була представлена як сукупність різних галузей. Саме галузь стала тією ба­зовою категорією, що «притягала» до себе зусилля всіх органів державного управління як загальної, міжгалузевої, так і власне галузевої компетенції.

Надалі управлінська практика стала розвиватися шляхом «дроблен­ня» об'єктів управління за галузевою ознакою. Це привело, з одного бо­ку, до збільшення кількості міністерств, з іншого — до стирання рельєф­но виражених меж між галузями.

Для прикладу можна зупинитися на підприємствах будівельного комплексу. З виробничо-господарської точки зору комплекс цих підпри­ємств становить єдину галузь. Однак за Законом «Про міністерства і дер­жавні комітети Української РСР»³ від 3 серпня 1990 р. (зазначений за­кон втратив чинність — Постанова Верховної Ради від 12 травня 1991 р. № 1030) управління цими підприємствами здійснювалося трьома мініс­терствами й одним державним комітетом⁴. Таким чином, однорідні під­приємства були об'єктами різних управлінських галузей.

У результаті галузеві функції та повноваження різних міністерств стали переплітатися, наприклад, функції Міністерства закордонних справ і Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків⁵. Це призвело до утворення великої кількості суміжних управлінських зон і виникнення

Див.: Офіційний вісник України. — 1997. — № 40. — С. 17. 2 Див.: Урядовий кур'єр. — 1999. — 17 грудня.

³ Див.: Відомості Верховної Ради. - 1990. - № 33. - Ст. 482.

Міністерство будівництва, Міністерство монтажних і спеціальних будівельних робіт, Міністерство промисловості і будівельних матеріалів, Державний комітет у справах будів­ництва і архітектури.

Існувало як Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків, потім — Міністерство зов­нішньоекономічних зв'язків і торгівлі (1991—1999 рр.)

Міжгалузеве (функціональне) управління 517

безлічі проблем, що були загальними для суміжних галузевих систем. Природно, що їх вирішення відповідно до державних інтересів вимагало однакового підходу.

Такий підхід став забезпечуватися трьома способами.

По-перше, управлінською діяльністю органів загальної компетенції, тобто уряду.

По-друге, виділенням головних міністерств. Такі міністерства стали координувати діяльність усіх інших міністерств цього галузевого профі­лю. Природно, що владні повноваження головних міністерств поширили­ся не тільки на підконтрольні їм міністерства, а й на всі підприємства цієї галузі незалежно від їх безпосередньої підлеглості. Так, у зв'язку з прий­няттям Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. було затверджено Міністерство будівництва (3 серпня 1990 р.), що стало головним для Міністерства монтажних і спеціальних будівельних робіт і Міністерства промисловості будівельних матеріалів.

По-третє, наділенням галузевих міністерств деякими повноваження­ми надвідомчого характеру. Такі повноваження давали можливість впли­вати на об'єкти свого профілю, що виявилися підвідомчими іншим галу­зевим міністерствам. Так, Міністерство охорони здоров'я було наділено такого роду повноваженнями стосовно тих міністерств, у підпорядкуван­ні яких перебували установи охорони здоров'я.

Крім наділення галузевих міністерств надвідомчими повноваженнями, відома практика передачі в їх управління профільних підприємств, уста­нов, організацій, що раніше перебували в інших галузевих системах. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1992 р. № 719 до функціонального управління Міністерства освіти були передані відповід­ні установи, що належали Міністерству зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі¹.

Таким чином, виникли міністерства, на які держава, крім функцій та повноважень галузевого управління, поклала здійснення функцій, що ви­ходять за межі дорученої йому галузевої системи й стосовно об'єктів, які не входять до системи цього міністерства.

Паралельно з міністерствами була утворена і розвивалася система дер­жавних комітетів. Ці органи були покликані здійснювати керівництво спе­ціальними питаннями, що мали міжгалузевий характер (наприклад, ста­тистика, стандартизація та ін.). Саме вони спеціалізувалися на виконанні в загальнодержавному масштабі профільних функцій, тобто функцій, за­гальних для всіх чи для групи галузей. На них покладалися міжгалузеве управління та відповідальність за стан і розвиток доручених їм сфер.

Див.: постанова Кабінету Міністрів «Про передачу до функціонального управління Мі­ністерства освіти закладів освіти колишнього Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі» від 25 грудня 1992 р. № 719.

518 Глава 13

У своєму організаційному підпорядкуванні такі суб'єкти галузей управління не мали. У їх віданні перебували лише окремі установи й організації, що допомагали кваліфіковано виконувати покладені на них міжгалузеві функції.

Повноваження комітетів поширилися на організаційно не підлеглі їм міністерства й інші органи управління, а функції зводилися в основному до координації, регулювання та контролю. Правові акти державних комі­тетів з питань їхньої компетенції були обов'язковими для адресатів.

Поступово державні комітети стали трансформуватися в органи, що поєднували міжгалузеве та галузеве управління.

Така трансформація йшла двома шляхами.

По-перше, у відання державних комітетів стали передаватися функції з керівництва галузями управління. Такі комітети вже керували мережею підприємств, установ і організацій, які безпосередньо виконували роботи з відповідного профілю (наприклад, Державний комітет з матеріально-технічного постачання).

По-друге, деякі державні комітети були утворені як органи галузево­го управління (наприклад, Державний комітет з вугільної промисловості, Державний агропромисловий комітет).

Таким чином, вдосконалення адміністративно-правового статусу мі­ністерств здійснювалося в напрямі надання їм повноважень міжгалузево­го характеру. Водночас вдосконалювання адміністративно-правового ста­тусу державних комітетів здійснювалося у напрямі надання їм повнова­жень галузевого характеру.

Зближення статусів цих найпомітніших структур державного управ­ління привело до того, що найменування (міністерство — комітет) посту­пово втратили закладений раніше у них зміст. За назвою стало неможли­во точно та безапеляційно визначити характер здійснюваної ними дер­жавно-управлінської діяльності.

Ця тенденція добре проглядається, якщо проаналізувати три норма­тивні акти:

Загальне положення про галузеве міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України¹;

Загальне положення про функціональне міністерство, інший цен­тральний орган державної виконавчої влади України²;

Загальне положення про міністерство, інший центральний орган дер­жавної виконавчої влади³.

Перші два положення діяли з 20 березня 1995 р. по 12 березня

Міжгалузеве (функціональне) управління 519

1996 р. Вже з їхньої назви видно, що була зроблена спроба в норматив­ному порядку чітко розмежувати повноваження галузевих і міжгалузе­вих (функціональних) органів виконавчої влади. Звертає на себе увагу і та обставина, що назва структури (міністерство — комітет) не мало юри­дичного значення за визначення характеру (галузевий чи функціональ­ний) управлінської діяльності відомства.

Однак практика не підтвердила доцільність жорсткого нормативного розмежування органів виконавчої влади на галузеві та функціональні. Менше ніж через рік (12 березня 1996 р.) Президент України своїм Ука­зом визнав ці два положення такими, що втратили чинність і замість них затвердив одне — Загальне положення про міністерство, інший централь­ний орган виконавчої влади. У цьому документі немає прямої вказівки на існування в системі центральних органів виконавчої влади виокрем­лених галузевих і міжгалузевих структур. Міністерства та комітети ви­значаються цим документом як органи управління, що виконують як га­лузеві, так і міжгалузеві функції.

Слід особливо підкреслити, що саме практика формування нових від­носин і зв'язків структур соціально-господарського комплексу як з дер­жавою, так і між собою, змусила відмовитися від нормативного закріп­лення за органами управління статусу галузевих або функціональних.

Найхарактернішою рисою цих нових зв'язків стала значна самостій­ність підприємств, організацій і установ галузі у вирішенні господар­ських, соціально-культурних, інших питань свого розвитку та, як наслі­док цього, посилення ролі корпоративного управління¹.

Помітну роль у розвитку та зміцненні таких відносин відіграв процес приватизації і виникнення підприємств різних форм власності. Він забез­печив різке підвищення питомої ваги недержавного сектора у структур­ній побудові галузей.

У результаті цього галузь як сукупність об'єктів (підприємств, уста­нов і організацій) однорідного характеру діяльності істотно деформува­лася. Сутність цієї деформації полягає в тому, що об'єкти галузевих сис­тем стали втрачати таку якість, як організаційна підпорядкованість за ієрархічною вертикаллю. Підприємства позбулися твердої підпорядкова­ності міністерствам, а управління сугубо адміністративними засобами ви­знано помилковим².

Важливим фактором реформування галузевих систем, — йдеться в Посланні Президен­та України Верховній Раді України «Україна: поступ в XXI століття. Стратегія економічного і соціального розвитку на 2000—2004 роки», — є гнучке об'єднання в механізмі управління

державно-регулятивних і корпоративних інструментів. 2 Див.: Україна: поступ в XXI століття. Стратегія економічного і соціального розвитку на

2000—2004 роки: Послання Президента України Верховній Раді України // Урядовий кур'єр. — 2000. — 23 лютого.

520 Глава 13

Отже, організаційно-правова централізація, властива раніше мініс­терським галузевим системам, поступилася своїм місцем децентралізації, тобто широкій оперативній самостійності підприємств.

Разом з тим галузеве управління і відповідні державні органи збері­гаються. Найбільш рельєфно цей вид державно-управлінської діяльності виявляється в керуванні казенними підприємствами (державні підприєм­ства, що не піддягають приватизації). Вони передбачені як вид підпри­ємств ст. 2 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р.¹. Стаття 38 зазначеного Закону визначає особливості управління казенним підприємством. Відповідно до неї органами управління цими підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої вла­ди (ЦОВВ). Таким чином, ці підприємства функціонують у режимі галу­зевого управління.

Перелік ЦОВВ, що здійснюють управління казенними підприємства­ми, міститься в постанові Кабінету Міністрів України «Про перетворен­ня державних підприємств у казенні» від ЗО червня 1998 р. № 987. Ка­зенні підприємства перебувають у галузевому керуванні таких ЦОВВ: Міноборони, МВС, Мінпраці, Мінекології та деяких інших.

Отже, галузеві системи і відповідно галузеве управління — реальні категорії, не відторгнуті реформацією економічної й іншої сфер держав­ного та громадського життя.

Корінні зміни функцій і повноважень центральних органів виконав­чої влади, що відобразили реформування державного управління, і зміни, що відбулися всередині галузей, зафіксовано в нормативних документах. Йдеться про укази Президента України «Про систему центральних орга­нів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. № 1572/99 і «Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади» № 1573/99².

Відповідно до них до системи центральних органів виконавчої влади України входять: а) міністерства, б) державні комітети (державні служ­би), в) центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом³.

Вони не поділяються на галузеві та функціональні чи міжгалузеві. Нині критерієм, за яким міністерства відмежовуються від комітетів, є ступінь політичної самостійності, а не принцип побудови апарату управ­ління.

Як приклад можна навести трансформації органу управління про­мисловою політикою:

Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. // ВВР. — 1991. —

№ 24. - Ст. 272. 2

Див.: Голос України. — 1999. — 18 грудня. З

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має встановлені Консти­туцією та законодавством України особливі завдання та повноваження.

Міжгалузеве (функціональне) управління 521

Указом Президента України від 13 вересня 1999 р. № 250/99 під­тверджено його статус як Міністерства промислової політики;

Міністерство промислової політики Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573/99 ліквідовано і утворено Державний комітет промислової політики;

Указом Президента України від 5 червня 2001 р. № 405/2001 Дер­жавний комітет промислової політики перетворено на Міністерство про­мислової політики.

Разом з тим у їхній компетенції закріплено повноваження щодо га­лузевої та міжгалузевої сфер управління.

Так, міністерство визнається головним (провідним) органом у систе­мі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні реалізації дер­жавної політики у визначеній сфері діяльності. Міністр, який очолює мі­ністерство, здійснює управління у цій сфері, направляє і координує ді­яльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його ві­дання.

Державний комітет (державна служба) є центральним органом ви­конавчої влади, діяльність якого направляє і координує Прем'єр-міністр України або один з міністрів. Державний комітет забезпечує реалізацію державної політики у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулю­вання з питань, віднесених до його відання.

Звертає на себе увагу та обставина, що міністри наділені правом на­правляти і координувати діяльність деяких державних комітетів, що здійснюють «міжгалузеву координацію і функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання». Це міністри:

• екології та природних ресурсів — координує діяльність комітетів:
  а) з водного господарства; б) земельних ресурсів; в) лісового господар­
  ства;
  
• економіки — координує діяльність комітетів: а) з енергозбережен­
  ня; б), стандартизації, метрології, сертифікації;
  
• транспорту — координує діяльність Державної служби автомобіль­
  них доріг України;
  
• праці і соціальної політики — координує діяльність Комітету зі
  справ ветеранів;
  
• фінансів — координує діяльність: а) головного контрольно-ревізій­
  ного управління; б) казначейства;
  

• юстиції — координує діяльність Комітету зі справ релігій.
  

Отже, є всі підстави говорити про якісно нові міжгалузеві повнова­ження деяких міністерств. Ці повноваження надають право міністрам на­правляти і координувати діяльність інших центральних органів виконав­чої влади. Сутність напряму та координації полягає в тому, що вони:

— у спеціальному директивному наказі визначають стратегію діяль­
ності та основні завдання цих органів;

522