І. П. Голосніченко доктор юридичних наук, професор

Вид материала

Документы

Содержание Експертиза тимчасової непрацездатності Військово-лікарська експертиза 11.2. Управління освітою Органами громадського самоврядування в освіті є

Подобный материал:

• Парламентське видавництво, 5723.42kb.
• Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка, 15341.53kb.
• Задорожній Олександр Вікторович, Буткевич Володимир Григорович, Мицик Всеволод Всеволодович, 3357.97kb.
• Національна юридична академія України, 6335.29kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ, 661.83kb.
• Ббк 67. 2я73 о-66, 2807.04kb.
• Удк 37. 013. 42(075) ббк74. 6я7, 2614.78kb.
• В. О. Серьогін державне будівництво, 11391.98kb.
• В. О. Серьогін державне будівництво, 11412.44kb.
• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3090.43kb.

Глава 11

можливої шкоди для здоров'я встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних з діяль­ністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови та промислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я в порядку, встановленому за­конодавством.

Власники й керівники підприємств, установ і організацій зобов'язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробни­чої санітарії та інших вимог щодо охорони праці, передбачених законо­давством про працю, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей та навколишнє середовище.

Держава забезпечує нагляд і контроль за створенням сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту і відпочинку, сприяє громад­ському контролю з цих питань.

Медичні працівники зобов'язані подавати першу невідкладну допо­могу при нещасних випадках і гострих захворюваннях. Медична допомо­га забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчи­ми лікувально-профілактичними закладами незалежно від відомчої під­порядкованості та форм власності з подальшим відшкодуванням витрат.

У невідкладних випадках, якщо подання медичної допомоги через відсутність медичних працівників на місці неможливе, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані надавати транспорт для перевезення хворого до лікувально-профілактичного закладу. В цих ви­падках першу невідкладну допомогу також повинні надавати співробіт­ники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії транспортних за­собів і представники інших професій, на яких цей обов'язок покладено законодавством і службовими інструкціями.

У разі загрози життю хворого медичні працівники та інші громадяни мають право використати будь-який наявний транспортний засіб для проїзду до місця перебування хворого з метою надання невідкладної до­помоги або транспортування його в найближчий лікувально-профілак­тичний заклад.

Надання безплатної допомоги громадянам в екстремальних ситуаці­ях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо) покладається на­самперед на спеціалізовані бригади постійної готовності служби екстре­ної медичної допомоги з відшкодуванням необхідних витрат місцевих за­кладів охорони здоров'я у повному обсязі за рахунок централізованих фондів.

Громадянам, які під час невідкладної або екстремальної ситуації бра­ли участь у рятуванні людей і сприяли наданню медичної допомоги, га­рантується у разі потреби в порядку, встановленому законодавством, без-

Управління соціально-культурною сферою 451

платне лікування та матеріальна компенсація шкоди, заподіяної їх здо­ров'ю та майну.

Відповідальність за несвоєчасне та неякісне забезпечення надання медичної допомоги, що призвело до тяжких наслідків, несуть органи вла­ди і спеціальні заклади, які обслуговують лікувальні заклади.

На заклади охорони здоров'я покладено виконання експертних функ­цій щодо: а)експертизи тимчасової непрацездатності громадян; б) вій­ськово-лікарської експертизи; в) судово-медичної і судово-психіатричної експертизи; г) патологоанатомічних розтинів трупів.

Експертиза тимчасової непрацездатності громадян здійснюється у закладах охорони здоров'я лікарем або комісією лікарів, які встановлю­ють факт необхідності надання відпустки у зв'язку з хворобою, каліцт­вом, вагітністю та пологами, для догляду за хворим членом сім'ї, у період карантину, для протезування, санаторно-курортного лікування, визнача­ють необхідність і строки тимчасового переведення працівника у зв'язку з хворобою на іншу роботу у встановленому порядку, а також приймають рішення щодо направлення на медико-соціальну експертну комісію для визначення наявності та ступеня тривалої або стійкої втрати працездат­ності.

Експертиза тривалої або стійкої втрати працездатності здійснюється медико-соціальними експертними комісіями, які встановлюють ступінь і причину інвалідності, визначають для інвалідів роботи та професії, до­ступні їм за станом здоров'я, перевіряють правильність використання праці інвалідів згідно з висновком експертної комісії та сприяють віднов­ленню працездатності інвалідів.

Висновки органів медико-соціальної експертизи щодо умов і харак­теру праці інвалідів є обов'язковими для власників та адміністрації під­приємств, установ і організацій. Порядок організації та проведення меди­ко-соціальної експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців і військовозобов'язаних, вста­новлює причинний зв'язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціаль­ної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при військових комісаріатах і закладах охо­рони здоров'я Міністерства оборони України, Служби безпеки України та інших військових формувань.

Порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертизи призначається особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором або судом у порядку, встановленому законодавством, для вирішення питань,

15*

452 Глава 11

що потребують спеціальних знань у галузі судової медицини або судової психіатрії.

Організаційне керівництво судово-медичною і судово-психіатричною службами здійснює Міністерство охорони здоров'я України.

До медико-експертних дій належать і патологоанатомічні розтини.

Патологоанатомічні розтини трупів проводяться з метою встановлен­ня причин і механізмів смерті хворого.

В обов'язковому порядку патологоанатомічні розтини здійснюються за наявності підозри на насильницьку смерть, а також якщо смерть хво­рого настала в закладі охорони здоров'я.

За наявності письмової заяви близьких родичів або задокументова­ного волевиявлення покійного та відсутності підозри на насильницьку смерть, виходячи з релігійних та інших поважних мотивів, патологоана-томічний розтин може не проводитися.

Порядок проведення патологоанатомічного розтину визначається Міністерством охорони здоров'я України.

У разі незгоди громадянина з висновками державної медичної екс­пертизи та в інших передбачених законодавством випадках на вимогу громадянина проводиться альтернативна медична (медико-соціальна, військово-лікарська) експертиза або патологоанатомічний розтин.

Альтернативна медична експертиза здійснюється фахівцями відпо­відного профілю та кваліфікації. Громадяни самостійно обирають екс­пертну установу та експертів.

Порядок та умови проведення альтернативної медичної експертизи визначаються Кабінетом Міністрів України.

Україна — учасник міжнародного співробітництва в галузі охорони здоров'я, член Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) та інших міжнародних організацій.

Держава гарантує зазначеним організаціям належні умови діяльності на території України, сприяє розширенню і поглибленню участі України у заходах, що ними вживаються.

Відповідно до своїх міжнародно-правових зобов'язань держава бере участь у реалізації міжнародних програм охорони здоров'я; здійснює об­мін екологічною та медичною інформацією; сприяє професійним і науко­вим контактам працівників охорони здоров'я, обміну прогресивними ме­тодами і технологіями, експорту та імпорту медичного обладнання, лі­карських препаратів та інших товарів, необхідних для здоров'я, діяльно­сті спільних підприємств у галузі охорони здоров'я; організує спільну підготовку фахівців, розвиває і підтримує всі інші форми міжнародного співробітництва, що не суперечать міжнародному праву і національному законодавству.

Заклади охорони здоров'я, громадяни та їх об'єднання мають право відповідно до чинного законодавства самостійно укладати договори (контракти) з іноземними юридичними і фізичними особами на будь-які

Управління соціально-культурною сферою 453

форми співробітництва, брати участь у діяльності відповідних міжнарод­них організацій, здійснювати зовнішньоекономічну діяльність.

Неправомірні обмеження міжнародного співробітництва з боку дер­жавних органів і посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому порядку, в тому числі й до суду.

11.2. Управління освітою

Освіта — основа інтелектуального, культурного, духовного, соціально­го, економічного розвитку суспільства і держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найви­щої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здіб­ностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інте­лектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення ос­вітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікова­ними фахівцями.

Освіта в Україні грунтується на засадах гуманізму, демократії, націо­нальної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.

Право громадян України на освіту є конституційним і зафіксовано у ст. 53 Конституції України. Відповідно до неї повна загальна середня ос­віта є обов'язковою. Громадяни мають право безплатно здобути вищу ос­віту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній ос­нові незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця прожи­вання та інших обставин.

Держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної за­гальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і ко­мунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг уч­ням і студентам.

Зміст освіти — це обумовлені цілями та потребами суспільства вимо­ги до системи знань, умінь та навичок, світогляду та громадських і про­фесійних якостей майбутнього фахівця, що формуються у процесі на­вчання з урахуванням перспектив розвитку науки, техніки, технологій та культури.

Гарантовані державою права громадян щодо здобуття освіти забезпе­чуються створенням відповідних умов, передбачених Законом України «Про освіту». Згідно з ним ці права забезпечуються:

— розгалуженою мережею закладів освіти, основаних на державній та

454 Глава 11

інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної ос­віти;

• відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибо­
  ру профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів гро­
  мадянина;
  
• різними формами навчання — очною, вечірньою, заочною, екстер­
  натом, а також педагогічним патронажем.
  

Основними принципами освіти в Україні є:

• доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх
  послуг, що надаються державою;
  
• рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей,
  таланту, всебічного розвитку;
  
• гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних
  цінностей;
  
• органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культу­
  рою, традиціями;
  
• незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігій­
  них організацій;
  
• науковий, світський характер освіти;
  
• інтеграція з наукою і виробництвом;
  
• взаємозв'язок з освітою інших країн;
  
• гнучкість і прогностичність системи освіти;
  
• єдність і наступність системи освіти;
  
• безперервність і різноманітність освіти;
  
• поєднання державного управління і громадського самоврядування
  в освіті.
  

Названі умови і принципи освіти реалізуються на всіх освітніх рів­нях, якими в Україні є: початкова загальна світа; базова загальна середня освіта; повна загальна середня світа; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.

Навчально-виховний процес у закладах освіти є вільним від втручан­ня політичних партій, громадських, релігійних організацій. Залучення учнів, студентів до участі в політичних акціях і релігійних заходах під час навчально-виховного процесу не допускається. Проте належність особи до будь-якої політичної партії, громадської, релігійної організації, що діють відповідно до Конституції України, не є перешкодою для її участі у навчально-виховному процесі.

Учні, студенти, працівники освіти можуть створювати у закладах ос­віти первинні осередки об'єднань громадян, членами яких вони є.

Заклади освіти в Україні незалежно від форм власності відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський характер, крім за­кладів освіти, заснованих релігійними організаціями.

Система освіти в Україні складається з:

— органів управління освітою (державних і місцевого самоврядування);

Управління соціально-культурною сферою 455

• самоврядування в галузі освіти;
  
• закладів освіти;
  
• наукових, науково-методичних і методичних установ;
  
• науково-виробничих підприємств.
  

До органів управління освітою в Україні належать:

1. Міністерство освіти і науки України;
   
2. міністерства України, яким підпорядковані заклади освіти;
   
3. Вища атестаційна комісія України;
   
4. Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим;
   
5. місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого са­
   моврядування та підпорядковані їм органи управління освітою.
   

Розглянемо функції цих органів управління освітою.

Центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти є Міністерство освіти і науки України. Мі­ністерство освіти і науки України:

• бере участь у визначенні державної політики в галузі освіти, нау­
  ки, професійної підготовки кадрів, розробляє програми розвитку освіти,
  державні стандарти освіти;
  

• встановлює державні стандарти знань з кожного предмета;
  

• визначає мінімальні нормативи матеріально-технічного, фінансо­
  вого забезпечення закладів освіти;
  
• здійснює навчально-методичне керівництво, контроль за додержан­
  ням державних стандартів освіти, державне інспектування;
  
• забезпечує зв'язок із закладами освіти, державними органами ін­
  ших країн з питань, які входять до його компетенції;
  
• проводить акредитацію вищих та професійно-технічних закладів
  освіти незалежно від форм власності та підпорядкування, видає їм ліцен­
  зії, сертифікати;
  
• формує і розміщує державне замовлення на підготовку спеціалі­
  стів з вищою освітою;
  
• розробляє умови прийому до закладів освіти;
  
• забезпечує випуск підручників, посібників, методичної літератури;
  
• розробляє проекти положень про заклади освіти, що затверджу­
  ються Кабінетом Міністрів України;
  
• організує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівни­
  ків щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вче­
  них звань;
  
• разом з іншими міністерствами і відомствами, яким підпорядкова­
  ні заклади освіти, Міністерством освіти і науки Автономної Республіки
  Крим реалізує державну політику в галузі освіти, здійснює контроль за
  її практичним втіленням, додержанням актів законодавства про освіту в
  усіх закладах освіти незалежно від форм власності і підпорядкування;
  
• здійснює керівництво державними закладами освіти.
  

456 Глава 11

Акти Міністерства освіти і науки України, прийняті у межах його повноважень, є обов'язковими для міністерств і відомств, яким підпоряд­ковані заклади освіти, місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, і підпорядкованих їм органів управ­ління освітою, закладів освіти незалежно від форм власності.

Міністерства, яким підпорядковані заклади освіти, разом з Мі­ністерством освіти і науки України беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у прове­денні державного інспектування та акредитації закладів освіти, здійсню­ють контрольні функції з додержання вимог щодо якості освіти, забезпе­чують зв'язок із закладами освіти та державними органами інших країн з питань, що належать до їх компетенції, організують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду.

Акти міністерств, яким підпорядковані заклади освіти, прийняті у межах їх компетенції, є обов'язковими для місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів освіти відповідного профілю не­залежно від форм власності.

Вища атестаційна комісія України (ВАК) організує і проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою з при­судження наукових ступенів, присвоєння вченого звання старшого нау­кового співробітника. ВАК є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України.

У межах своїх повноважень ВАК організує виконання актів законо­давства України, узагальнює практику його застосування з питань, що входять до його компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдоскона­лення та вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України, а також здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями ВАК є:

• участь у формуванні й реалізації разом з іншими центральними
  органами державної виконавчої влади та науковими організаціями дер­
  жавної політики щодо перспектив розвитку науки і техніки, кадрового
  потенціалу України з урахуванням рівня світового науково-технічного
  прогресу;
  
• керівництво роботою з атестації наукових кадрів вищої кваліфіка­
  ції (присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання стар­
  шого наукового співробітника);
  
• державний контроль за діяльністю спеціалізованих учених рад та
  якістю атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфі­
  кації.
  

ВАК відповідно до покладених на нього завдань:

1) формує мережу спеціалізованих учених рад для захисту дисерта­цій у вищих навчальних закладах, академічних інститутах, галузевих науково-дослідних інститутах, науково-виробничих об'єднаннях, затвер-

Управління соціально-культурною сферою 457

джує їх персональний склад і перелік спеціальностей, за якими цим ра­дам надається право проведення захисту дисертацій;

2. проводить періодичну атестацію спеціалізованих учених рад;
   
3. затверджує за погодженням з Міносвіти та іншими заінтересова­
   ними центральними органами державної виконавчої влади перелік спеці­
   альностей наукових працівників;
   
4. розробляє і затверджує вимоги до дисертацій та до осіб, які пре­
   тендують на здобуття наукових ступенів і вченого звання старшого нау­
   кового співробітника;
   
5. аналізує разом з міністерствами, іншими заінтересованими цен­
   тральними органами державної виконавчої влади тематику і значущість
   дисертаційних досліджень з урахуванням потреб наукового та суспільно­
   го прогресу, розробляє і доводить до наукових установ, вищих навчаль­
   них закладів, спеціалізованих учених рад відповідні рекомендації;
   
6. затверджує рішення спеціалізованих учених рад про присудження
   наукового ступеня доктора наук;
   
7. приймає рішення про видачу диплома кандидата наук на підставі
   рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня;
   
8. приймає рішення про видачу атестата старшого наукового співро­
   бітника на підставі рішення вченої ради про присвоєння вченого звання
   старшого наукового співробітника;
   
9. оформляє і видає у встановленому порядку дипломи доктора і
   кандидата наук, а також атестати старшого наукового співробітника;
   

10. розробляє і подає на затвердження до Кабінету Міністрів Украї­
    ни проект положення про присудження наукових ступенів і присвоєння
    вченого звання старшого наукового співробітника;
    
11. розробляє і затверджує в межах своїх повноважень нормативні
    документи про присудження наукових ступенів і присвоєння вченого
    звання згідно з законодавством;
    
12. вирішує у встановленому порядку питання нострифікації (ви­
    знання) документів про присудження наукових ступенів і присвоєння
    вчених звань, виданих відповідними органами інших держав;
    
13. розглядає апеляції на рішення спеціалізованих учених рад щодо
    присудження наукових ступенів, а також учених рад щодо присвоєння
    вченого звання старшого наукового співробітника;
    
14. здійснює у межах своїх повноважень охорону державних таєм­
    ниць;
    
15. бере участь у роботі міжнародних організацій та конференцій, на­
    рад з питань підготовки й атестації наукових і науково-педагогічних кад­
    рів вищої кваліфікації;
    
16. здійснює інші повноваження, що випливають з покладених на
    нього завдань.
    

ВАК має право:

— скасовувати рішення спеціалізованих учених рад та вчених рад про

458 Глава 11

присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника у разі порушення ними встановленого порядку атестації;

• позбавляти спеціалізовані вчені ради, що порушують встановлений
  порядок захисту або присуджують наукові ступені за праці низької якос­
  ті, права приймання дисертацій до захисту;
  
• надсилати у разі потреби до відповідних спеціалізованих учених
  рад та вчених рад дисертаційні праці і атестаційні справи для додатково­
  го вивчення та визначення їхньої відповідності встановленим вимогам;
  
• позбавляти у встановленому порядку наукових і науково-педаго­
  гічних працівників наукових ступенів і вченого звання старшого науко­
  вого співробітника;
  
• призначати у разі потреби опонентів і рецензентів, запрошувати
  висококваліфікованих спеціалістів для експертизи дисертаційних праць і
  атестаційних справ, а також для інспектування діяльності спеціалізова­
  них учених рад з оплатою праці відповідно до законодавства;
  
• отримувати звітність про роботу спеціалізованих учених рад, роз­
  глядати пропозиції щодо вдосконалення атестації наукових і науково-пе­
  дагогічних кадрів, скликати міжвідомчі наради з цих питань;
  
• видавати інформаційний бюлетень з питань атестації наукових і
  науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;
  

• представляти Уряд України за його дорученням у міжнародних
  організаціях та під час підписання міжнародних договорів України;
  
• одержувати у встановленому законодавством порядку від цен­
  тральних органів державної виконавчої влади і органів місцевого само­
  врядування інформацію, документи і матеріали, а від Мінстату безплат­
  но — статистичні дані, необхідні для виконання покладених на нього за­
  вдань.
  

ВАК очолює голова, який у межах своїх повноважень, на основі та на виконання законодавства видає накази, організовує та контролює їх ви­конання.

Для розгляду найважливіших питань розвитку науки і техніки, обго­ворення напрямів діяльності ВАК, програмних питань роботи апарату ВАК утворюється головна рада ВАК, яку очолює голова ВАК. До голов­ної ради ВАК входять провідні вчені та висококваліфіковані фахівці у кількості до 70 чоловік. Склад головної ради затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням голови ВАК.

Засідання головної ради проводяться у разі потреби, але не менше одного разу на рік. Засідання головної ради ВАК вважається правомоч­ним, якщо на ньому присутні не менше двох третин її складу. Рішення головної ради ВАК приймаються відкритим або таємним голосуванням більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні.

Рішення головної ради ВАК мають рекомендаційний характер, однак є обов'язковими для розгляду на президії ВАК та головою ВАК.

Управління соціально-культурною сферою 459

Для оперативного та узгодженого вирішення поточних питань, що належать до компетенції ВАК, утворюється президія ВАК у кількості до 20 чоловік у складі голови ВАК, його заступників, ученого секретаря ВАК за посадами, а також інших провідних учених та висококваліфіко­ваних фахівців — представників інших центральних органів державної виконавчої влади та наукових організацій. Президія ВАК розглядає рі­шення головної ради ВАК, у разі потреби може приймати звернення до центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, наукових та громадських організацій, готує пропозиції для розгляду на засіданні головної ради ВАК.

Склад президії за поданням голови ВАК затверджується Кабінетом Міністрів України терміном на 3 роки.

Засідання президії ВАК вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин її складу. Рішення президії ВАК прийма­ються відкритим або таємним голосування більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні, та проводяться в життя наказами ВАК.

Для розгляду конкретних питань стосовно присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань при ВАК утворюються експертні ра­ди з відповідних спеціальностей.

Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим здійс­нює повноваження керівництва освітою, крім повноважень, віднесених до компетенції Міністерства освіти України, міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти.

Державну політику в галузі освіти на місцях здійснюють місцеві ор­гани державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядуван­ня. Вони у межах своєї компетенції:

• встановлюють не нижче визначених Міністерством освіти і науки
  України мінімальних нормативів обсяги бюджетного фінансування за­
  кладів освіти, установ, організацій системи освіти, що є у комунальній
  власності, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання;
  
• забезпечують розвиток мережі закладів освіти та установ, організа­
  цій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслу­
  говування;
  
• здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської
  і студентської молоді, створюють умови для їх виховання, навчання і ро­
  боти відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового за­
  безпечення;
  

• організують облік дітей дошкільного та шкільного віку, контро­
  люють виконання вимог щодо навчання дітей у закладах освіти;
  
• вирішують у встановленому порядку питання, пов'язані з опікою і
  піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків,
  дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої допомоги;
  
• створюють належні умови за місцем проживання для виховання
  дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів;
  

460 Глава 11

• забезпечують у сільській місцевості регулярне безплатне підвезен­
  ня до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів та педаго­
  гічних працівників;
  
• організують професійне консультування молоді та продуктивну
  працю учнів;
  
• визначають потреби, обсяги і розробляють пропозиції щодо дер­
  жавного замовлення на підготовку робітничих кадрів для регіону.
  

Місцевими органами державної виконавчої влади та органами місце­вого самоврядування створюються відповідні органи управління освітою, діяльність яких спрямовується на:

• управління закладами освіти, що є у комунальній власності;
  
• організацію навчально-методичного забезпечення закладів освіти,
  вдосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівників, їх пе­
  репідготовку та атестацію у порядку, встановленому Міністерством осві­
  ти і науки України;
  
• координацію дій педагогічних, виробничих колективів, сім'ї, гро­
  мадськості з питань навчання і виховання дітей;
  

— визначення потреб, розроблення пропозицій щодо державного
контракту і формування регіонального замовлення на педагогічні кадри,
укладання договорів на їх підготовку;

— контроль за додержанням вимог щодо змісту, рівня і обсягу освіти,
атестацію закладів освіти, що перебувають у комунальній власності.

Місцеві органи управління освітою у здійсненні своїх повноважень підпорядковані місцевим органам державної виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та відповідним державним органам управлін­ня освітою у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Органами громадського самоврядування в освіті є:

— загальні збори (конференція) колективу закладу освіти;

• районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників,
  з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим;
  
• Всеукраїнський з'їзд працівників освіти.
  

Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики в галузі освіти, вирішують у ме­жах своїх повноважень питання навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної, фінансово-господарської діяльності закладів ос­віти.

Повноваження органів громадського самоврядування в освіті визна­чає в межах чинного законодавства Міністерство освіти і науки України за участю представників профспілок, всеукраїнських педагогічних (осві­тянських) об'єднань.

Заклади освіти утворюються відповідно до структури освіти, яка включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспіран­туру; докторантуру; самоосвіту.

Управління соціально-культурною сферою 461

Дошкільна освіта і виховання здійснюються у сім'ї, дошкільних за­кладах освіти у взаємодії з сім'єю і мають на меті забезпечення фізично­го, психічного здоров'я дітей, їх всебічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого нав­чання.

Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебу­ванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та ін.

Прийом дітей у дошкільні заклади освіти проводиться за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, профе­сійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне вихо­вання, фізичне вдосконалення.

Держава гарантує молоді право на отримання повної загальної серед­ньої освіти і оплачує її здобуття. Повна загальна середня освіта в Україні є обов'язковою і може здобуватись у закладах освіти різних типів.

Основним видом середніх закладів освіти є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший — початкова школа, що забезпечує почат­кову загальну освіту, другий — основна школа, що забезпечує базову за­гальну середню освіту, третій — старша школа, що забезпечує повну за­гальну середню освіту.

Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.

Навчання у середній загальноосвітній школі починається з шести-се-мирічного віку.

Школи першого ступеня у сільській місцевості створюються неза­лежно від наявної кількості учнів. Відкриття таких шкіл, а також само­стійних класів у них здійснюється за рішенням місцевих органів держав­ної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

За рішенням місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для задоволення освітніх потреб населення можуть створюватися навчально-виховні комплекси: «дошкільний навчальний заклад — загальноосвітній навчальний заклад», «загальноосвітній на­вчальний заклад — дошкільний навчальний заклад» або об'єднання з ін­шими навчальними закладами, а також загальноосвітні навчальні закла­ди та групи подовженого дня.

Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або по-

462 Глава 11

чаткової допрофесіиної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об'єднань. Особливо обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочення (стипендії, направлення на навчання і стажування до провідних вітчиз­няних та закордонних освітніх, культурних центрів).

Для здобуття загальної середньої освіти можуть створюватися вечір­ні (змінні) школи, а також класи, групи з очною, заочною формами на­вчання при загальноосвітніх школах.

Бажаючим надається право і створюються умови для прискореного закінчення школи, складання іспитів екстерном.

Позашкільна освіта та виховання є частиною структури освіти і спрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та сту­дентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні. Позашкільна освіта та виховання здійснюють­ся закладами освіти, сім'єю, трудовими колективами, громадськими орга­нізаціями, товариствами, фондами та грунтуються на принципі добро­вільності вибору типів закладів, видів діяльності.

До позашкільних закладів освіти належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитя­чо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалі­зовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші закла­ди. Для здійснення навчально-виховної роботи позашкільним закладам освіти надаються спортивні об'єкти, культурні, оздоровчі та інші заклади безплатно та на пільгових умовах. Порядок їх надання визначається міс­цевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого са­моврядування.

Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами про­фесії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, перепідготовку, підвищення їх професійної кваліфікації. Правові, організаційні та фінан­сові засади її функціонування і розвитку визначає Закон України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 р.

Професійно-технічна освіта громадян здійснюється на базі повної за­гальної середньої освіти або базової загальної середньої освіти з надан­ням можливості здобувати повну загальну середню освіту.

Громадяни, які потребують соціальної допомоги і реабілітації, а та­кож громадяни, які навчаються окремим професіям за переліком, визна­ченим Кабінетом Міністрів України, можуть здобувати професію, не маючи базової загальної середньої освіти.

Професійно-технічними закладами освіти є: професійно-технічне училище, професійно-художнє училище, професійне училище соціальної реабілітації, училище-агрофірма, училище-завод, вище професійне учи­лище, навчально-виробничий центр, центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсовий комбінат, інші типи закладів, що

Управління соціально-культурною сферою 463

надають робітничої професії. Вони можуть мати денні, вечірні відділен­ня, створювати і входити в різні комплекси, об'єднання.

Підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації громадян про­фесійно-технічні заклади освіти здійснюють як за державним контрак­том, так і за угодами з підприємствами, об'єднаннями, установами, орга­нізаціями, окремими громадянами. Вони можуть мати одне або кілька ба­зових підприємств, об'єднань, організацій, для яких готують робітничі кадри. Відносини між базовими підприємствами, об'єднаннями, організа­ціями та професійно-технічними закладами освіти регулюються відповід­но до укладених угод.

Громадяни можуть також здобути професію, підвищити кваліфіка­цію, пройти перепідготовку безпосередньо на виробництві.

Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, вдосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вона здобувається на базі повної загальної середньої освіти у вищих закладах освіти.

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 р. вищою освітою є рівень освіти, який здобувається особою у ви­щому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та ці­леспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який грунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної квалі­фікації за підсумками державної атестації

Вищий заклад освіти діє відповідно до законодавства про освіту, реа­лізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, за­безпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.

Існують вищі навчальні заклади державної форми власності, вищий навчальний заклад, що перебуває у власності Автономної Республіки Крим, вищі навчальні заклади комунальної форми власності, вищі на­вчальні заклади приватної форми власності.

Так, вищий навчальний заклад державної форми власності заснований державою, фінансується з державного бюджету, підпорядковується від­повідному центральному органу виконавчої влади; вищий навчальний за­клад, що перебуває у власності Автономної Республіки Крим, заснований органами влади Автономної Республіки Крим, фінансується з бюджету Автономної Республіки Крим і підпорядкований органам влади Авто­номної Республіки Крим; вищий навчальний заклад комунальної форми власності заснований місцевими органами влади, фінансується з місцево­го бюджету і підпорядкований місцевим органам влади; вищий навчаль-

464