Кременчук від заснування до 1764 р

Вид материала

Документы

Содержание 23. Бояри тримали дрібні маєтки прямо від короля і були зобов’язані службою державі, а не місцевим магнатам. 24

Подобный материал:

• Ну, а пока – зима…, 3393.89kb.
• Протокол №2 від 24. 09. 2011, 174.94kb.
• Українська Гетьманська держава за 116 років свого існування (1648-1764) мала 17 гетьманів., 3585.4kb.
• Положення про всеукраїнський історико-літературний конкурс «хрестителі київської русі., 46.56kb.
• 1. Поняття та зміст підприємництва Статтею 1 Закону України "Про підприємництво" від, 265.7kb.
• Договір про заснування Товариства з обмеженою відповідальністю, 162.02kb.
• Договір про заснування Товариства з обмеженою відповідальністю, 156.55kb.
• Повідомлення про заснування громадської організації «прилуцький міський осередок чернігівського, 186.09kb.
• Порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих засобів масової інформації, 137.98kb.
• Н. К. Проценко Основні засади законодавства України про з ахист прав споживачів, 194.01kb.

Примітки

7. Н.М. Левобережная Украина в XV-XVII ст. Очерк колонизации // Киевская старина. – 1896. – №5. – С.266. Утім, уже у травні 1638 р. він мав власність в Кременчуці (а скоріше за все був його державцем див.: Дневник Симеона Окольского (1637-1638 г.) // Мемуары относящиеся к истории Южной Руси. – Вип.ІІ. Перв. половина XVII ст. – К., 1896. – С.273), тут згадані його «піддані» (див.: Там само. – С.233).

8. Здається з цим можна пов’язати відступ Потоцькими 22 липня 1644 р. своїх черкаських «добр» (м.Черкаси, Боровичі (Боровиця?), Кропівна, Іркліїв, Говтва, Омельник, Остап’є, Самара та ін. ґрунти) королівському фаворитові Адаму Казановському (див.: Кривошея В. Генеалогія українського козацтва… – С.63).

9. Кривошия В. Генеалогія українського козацтва… – С.74.

10. Корнієнко М.П., Кривошея В.В. Персональний склад старшини правобережних полків (1648-1678 рр.). – К., 2000. – С.30.

11. Євселевський Л.І. Кременчуччина з давніх часів до XІХ ст. – Кременчук, 1995. – С.16.

12. Litwin H. Napływ szlachty polskiey na Ukrainę 1569-1648. – Warszawa, 2000. – S.109, 193.

13. Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы… – Т.1. – С.446-449.

14. Див.: Лазаревский А.М. Исторические очерки Полтавской Лубенщины ХVII-XVIII вв. // Чтения в Историческом Обществе Нестора-летописца. – Кн.ХІ. – К., 1896. – С.149.

15. «Канікул» Анджея Морштина (1647 р.) цит. за: Н.М. Левобережная Украина в XV-XVII ст. Очерк колонизации // Киевская старина. – 1896. – №5. – С.265.

16. Дневник Богуслава Казимира Машкевича (1643-1649 гг.) // Мемуары относящиеся к истории Южной Руси. – Вып.ІІ (первая половина ХVII ст.). – К., 1896. – С.410.

17. Там само. – С.410-415.

18. Гурські то київсько-волинський рід: 1619 р. один з його представників був овруцьким старостою, цікавий тут Станіслав, підчаший київський і староста кагарлицький (1643), ротмістр (1648 р.) мав володіння у с.Мила Луцького повіту, а Валерій Гурський (?-1653-?) був луцьким суддею гродським. Згодом відомий козацький канівський полковник з цього роду (див.: Кривошея В. Генеалогія українського козацтва… – С.71; Кривошея В.В., Орел В.М. Українська шляхта напередодні Визвольної війни… – С.75).

19. Litwin H. Napływ szlachty polskiey na Ukrainę… – S.120. Вірогідно, поява тут Гурського пов’язана з експансією на Ворсклі його патронів Конецьпольських, які вже 1641 р. володіли Полтавою (див.: Полтавщина в XVII веке // Лазаревський А. Очерки, заметки и документы по истории Малороссии. – Ч.1. – К., 1892. – С.88).

20. Сhmaj L. Andrzej Wiszowaty jako działacz i myśliciel religijny. Część Pierwsza: Człowiek i życie. – S.196. Див. також: Левицький О. Социнианство в Польше и Юго-Западной России // Киевская старина. – 1882. (Першоджерело інформації – Anonymi Epistola exhibens vitae ac mortis Andreae Wissowatii nec non Ecclesiarum Unitariorum ejus tempore brevem Historiam//Sandius. Biblioteka Antitrinitariorum. Amsterdam, 1684. – S.236).

21. Widacki J. Kniaź Jarema. – Kraków, 1997. – S.42-43.

22. Сучасний польський дослідник вбачає в козацькому русі спадкоємця руху шляхетської демократії (екзекуціоністів), який у середині ХVI ст. на теренах до люблінської Корони Польської завершився майже переможно, але не був поширений на землі «литовського» спадку по 1569 р. (див.: Kamiński Sulima A. Historia Rzeczypospolitej wielu narodów. 1505-1795. Obywatele, ich państwa, społeczeństwo, kultura. – Lublin, 2000. – S.82-83).

23. Бояри тримали дрібні маєтки прямо від короля і були зобов’язані службою державі, а не місцевим магнатам.

24. Антонович В.Б. Киев, его судьба и значение с XIV по XVI столетие // Антонович В.Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. – К., 1995. – С.560. Здається відомості Антоновича неповні. В описі Черкаського замку 1552 р. згадані зем’яни: князь Василь Домонт, Іван Зубрик, Михайло Грибунович, Ян Келбовський та бояри: Степан Якович Тинкович, Андрій, Григорій, Івашко і Єсько Богдановичі Потаповича (Див.: Непийвода Ф.А. Опис Черкаського замку 1552 року // Краєзнавець Черкащини. – Вип.ІІІ. – Черкаси, 1992. – С.28). Утім, це ніяк не підважує висновку про малочисельність місцевої шляхти на прикордонні.

25. Litwin H. Napływ szlachty polskiey na Ukrainę… – S.120.

26. Кривошия В. Генеалогія українського козацтва… – С.63.

27. Архив ЮЗР. – Т.VI. – Ч.1. – К., 1883. – С.621-622. Можливо І.Яцьковський – це відомий згодом козацький старшина Іван Федорович Яцьковський, який згаданий в реєстрі 1649 р. як козак Животовської сотні Брацлавського полку, а згодом був нобілітований за поданням Ю.Хмельницького на сеймі 1661 р. (отримав також земельні надання) та був послом П.Тетері до Криму у 1663 р. (див.: Яковлева Т. Руїна Гетьманщини. Від Переяславської ради-2 до Андрусівської угоди (1659-1667 рр.). – К., 2003. – С.198,303; Пам’ятки історії Східної Європи. Джерела ХV-XVII ст. – Т.V. Руська (Волинська) метрика. Книга за 1652-1673 рр. – Острог-Варшава-Москва, 1999. – С.245-247). Цікаво також в якому зв’язку стоїть тутешній Яцьківський до «пана Яцьківського», який 1577 р. возив королю прохання брацлавської шляхти про захист руської мови та інших місцевих прав і привілеїв (див.: Semkowicz W. Po wcieleniu Wołynia. (Nielegalny zjazd w Łucku 1569 r. і sprawa językowa na Wołyniu // Ateneum Wileńskie. – R.II. – Z.5-6. – Wilna, 1924. – S.188-189).

28. Пивовар А.В. Поселення Задніпрських місць до утворення Нової Сербії: в документах середини ХVIII століття. – К., 2003. – С.130.

29. Кривошия В. Генеалогія українського козацтва… – С.64.

30. Там само. – С.77.

31. Див.: Litwin H. Napływ szlachty polskiey na Ukrainę… – S.200-201. Я не маю певності, що під «Городищем» тут мається саме Городище-Градизьк.

32. Н.М. Левобережная Украина в XV-XVII ст. Очерк колонизации // Киевская старина. – 1896. – №5. – С.260,265. З доби Руїни знаний протопоп Я.Мировицький, один з очільників великої групи правобережних переселенців (10 тис. родин), які 1680 р. погодилися поселитись на Слобожанщині, але план цей не був реалізований і переселенці лишились на Лівобережжі (див.: Борисенко В.Й. Вказ. праця. – С.44-45). Походили Мировицькі напевно з Полісся, адже з 1618 р. знана скарга на Василя Мировицького, урядника Тиш-Биковських, який пограбував своїх панів і втік на московську війну (див.: Архив ЮЗР. – Ч.ІІІ. – Т.1. –С.210-212).

33. Напевно з кимсь із них пов’язана «Богуновська сеча» на р.Цибульник, зафіксована у купчій 1685 р. (див.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – К., 2003. – С.151).

34. Кривошия В. Генеалогія українського козацтва… – С.128-130.

35. Там само. – С.98.

36. Див. заповіт І.Т.Волевача 1650 р.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.139-140.

37. Корнієнко М.П., Кривошея В.В. Персональний склад старшини правобережних полків… – С.33.

38. Там само. – С.29-30.