Ые страницы жизни и творчества писателей, других деятелей культуры, их вклад в развитие словесности, украинско-российских литературных и культурных взаимосвязей

Вид материала

Документы

Содержание Жива мова минулого часу Самійло ВЕЛИЧКО СКАЗАНІЄ… Фрагмент из Летописи. Текст печатается на языке оригинала Асть первая

Подобный материал:

• Ые страницы жизни и творчества писателей, других деятелей культуры, их вклад в развитие, 839.52kb.
• Ые страницы жизни и творчества писателей, других деятелей культуры, их вклад в развитие, 854.65kb.
• От составителя, 807.72kb.
• Личность в истории культуры Тематический дайджест-портрет, 457.42kb.
• Ые страницы жизни и творчества писателей, других деятелей культуры, их вклад в развитие, 658.37kb.
• Как известно, корни украинско-российских литературных связей уходят в глубину веков, 1051.72kb.
• Задачи: расширить читательский кругозор ребят через знакомство с лучшими детскими произведениями, 47.74kb.
• Положение о номинации «преодоление» (За вклад в развитие физической культуры и спорта, 213.34kb.
• Н. Д. Зверева Расстрельные 30-е годы и профсоюзы, 6991.27kb.
• Вклад российских немцев в экономическое развитие поволжья второй половины XIX начала, 575.61kb.

Жива мова минулого часу

Самійло ВЕЛИЧКО

СКАЗАНІЄ…

Фрагмент из Летописи. Текст печатается на языке оригинала

Ч АСТЬ ПЕРВАЯ
 
РОЗДІЛ 1
      Вивод о гетьману Хмельницьком, хто он був і откуда; о дІтєх его і слугах значнійших; і о історику німецьком Пуфендорфію.
      Не могл-єм того дойти і вибадатися з історій книжних, якого власне року заложен і докончен в Польщі славний і кріпкий замок Бродський; того тілько з повісті певной шляхти польськой дойшолєм, іж Зіновий Богдан Хмельницький, яко вольний і значний шляхти руськой син, зоставал в Польщі в чину конюшеськом у вельможного пана Потоцького, фундатора замку Бродського, в тоє время, коггда зовсім докончился тот замок. І єгда тот Потоцький, з многими і високими себі ровними шляхти польськой персонами, прибил до Бродов для оглядання тоєй своєй замку Бродського фундацієй, тогда з тоєю ж своєю асистенцією ходячи по валах бродських тішился вельце, же за старанєм і коштом єго так знаменитая і кріпкая фортеця Бродськая зостала сооруженна. Где слишал і от асистентов своїх многіє себі похвали, і тоєй фортеці залецення, яко і недобитою єї нарицали. При нем теж пану Потоцьком і конюший єго Богдан Хмельницький по тих же валах близько ходячи, а для бувшей в нем натуральной вдячності, розтропності і науки великую іміючи милость от пана своєго, гди вопрошен був таковим словом: пане Хмельницький, як ся тебі мнить о той фортеці; бо я уважаю, і всі тоє признають мні, іж єсть недобута. Хмельницький на тот час запомнівши злой, а іле в подпилом, пана своєго фантазієй, учинил неосторожне такий на слово панськоє отвіт: «Ясневельможний мосці добродію, що рука людськая зділаєт, то тая ж і зопсовати может». Що любо єсть правда, однак тим отвітом Хмельницького тот пан Потоцький, фундатор бродський, барзо уражен, но Хмельницький не постерегл того. Леч от других братті своєй, а особливе от ближайших боку панського слуг, з которими міл доброе захованнє і приязнь, гди зостал перестережен, іж міл того дня от меча панського стратити свою голову. Теди тоєй смертной не дожидаючися чаші, гди начали до столу панського в новосозданних замкових будинках готовити, он, Хмельницький, вийшов з замку на квартиру свою в місто Броди; где луччії коні свої побравши і що було на тот час при нем субстанції на в'юки зложивши, рушил з челяддю своєю спішно і безвісно з кватири в путь наміренний, і чим прийшло до полобіду панського в замку бродськом, Хмельницький тим часом миль три і чотири могл улузати. А о полобіді, гди пан Потоцький загрів уже добре лоб свой сикером, велить покоєвому своєму винести себі з комнати палаш, а другому слузі приказал звати Хмельницького конюшого своєго. Тот слуга по всем замку не знайшовши Хмельницького, удался на квартиру его, а там одержал от людей домашніх таковую відомость, іж Хмельницький посідлавши і пов'ючивши свої коні, рушил спішно із квартири, не сказавши нікому куди. Слуга тот, гди о от'їзді з Бродов Хмельницького принесл пану Потоцькому реляцію, тогда всяк домислился, іж Хмельницький, оставивши вічне службу свою, уйшол вовсе от гніва панського. Пан Потоцький, получивши тую о уєханню Хмельницького відомость, тим барзій роз'ярился і зараз наилучшими коньми своїми приказал слугам своїм гнати за Хмельницьким, а завернути его до себе. Якая за Хмельницьким погоня любо і була, єднак всує; поневаж недогнаний Хмельницький і без жодного препятія щасливе от Бродов прибув на Україну. Где ніколикоє время проживши, і з добрими молодцями козацькими обознавшись, от'єхал з ними на низ до Січі Запорозькой. А там чрез ніколико літ зостаючи, набивал нужних себі вещей, чрез праці і труди воєннії, ходячи з козаками запорозькими полем і морем, за промислом воєнним под жилища бісурманськіє і в оказіях воєнних не закриваючи своєго пред неприятелем ока, за що в войська запорозького в особливой був честі і повазі. А наконець, зтескнивши в Січі Запорозькой, от'їхал в городи українськіє малоросійськіє і, в Чигиринськом повіті ожившись, женился, понявши себі панну Анну Сомковну, з нею же сплодил двох синов: Тимоша2 і Юрія3 і третую цорку Єлену. Але іж був літерат, і в чину Козаков реєстрових знаменнитий, а в оказіях воєнних против бісурман (особливе на морю Чорном, в десятку тисяч войська козацького, року 1621, за кролевства в Польщі Жигмунта Третього і сина его принц-Владислава, во время войни польськой под Хотинню, з Османом, царом турецьким, бувшой, і інших времен і случаїв) іж завше оказивался королеві польському і Річи Посполитой не без значних, і награжденія достойних прислуг і заслуг, того ради от короля Жигмунта і сина его принц-Владислава і Річи Посполитой певную часть грунтов і земель, в повіті чигиринськом, в Суботові іміл собі наданную, і вічним мандату королевського привілеєм ствердженную, і на тих то добрах своїх живучи, осадил слободу Суботовськую, і значне був начал розживатися, яко і Твардовський в первой часті книги своєя наменяет. Чому враг ненавидяй добра людського, чрез інструмент свой Чаплинського позавидівши, вигнал був на время з дому і осідлості его, Хмельницького, до Запорожжя; чрез якоє вигнаннє, не тілько значноє і незказанноє крві православной і римськой зділал пролитіє, але і великое короні Польськой і Україні Малоросійськой нанесл спустошеннє і розореніє: що з історії предлежащей досконале узриши, любопитствующий чительнику. А я знову до річи моєї о Хмельницьком возвратившись, тоє тут докладаю, іж обидва сини Хмельницького, Тимош і Юрій, були паливоди своєвольнії, но Юрій не так, занеже он з натури був євнух; а старший Тимош, еще совершенно незконченной бувшой войні тогда Хмельницького з поляки (яко о том напреді узриши), женился на Домні, дочері тогдашнього господаря волоського, і толь був своєвольний, же по смерті отчеськой (если то єсть правда), Чаплинськую, мачеху свою, на воротах обвісил. Бо Хмельницький, пришедши з войськом козацьким от Запорожжя до Чигирина, зловил Чаплинського, главного ворога своєго, і оттявши ему голову, Чаплинськую понял в жену себі. Потом і Тимош Хмельниченко, недолго з Домною поживши, забит в Сочаві; а Домна на свої отчистії добра з України, в огні военном тогда палавшой, для тишини і покою в землю Волоськую от'їхавши, в них, яко достатная і багатая пані вдовствующая, господствовала аж до смерті своєї, якая нечаянно постигнула її от рук нестатків і гультяїв козацьких, которії, поворочаючи подобно з ніякихсь затягов воєнних, набрили в Волощині Домну в ніякоїсь її маєтності, і там на дом її розбойничесько нападши і всі скарби і багатства, якії були наверху, розграбивши, прочіїх скарбов схованих допитовалися Домни мученієм і тиранством. Леч она, будучи мужественною невістою, одповідала козакам так: «Лучча хощу да владієт земля бездушная, нежелі ви одушевленнії вразі мої скарбами моїми». При яких слов сконченню абіє окончила і живот свой Домна Тимошиха. Юрій Хмельницький по смерті отчеськой, і по гетьманстві Виговськога був мало щось гетьманом в Чигирині, под державою великого государя російського, которому вскорі змінивши, і в отчаяніє фортуни своєя пришедши, удался до Порти турецькой, і стал був там чернецем. Но вскорі, по желанію оттоманськом, чернечество своє отринувши, а гетьманом знову от Порти на Україні присланним будучи, таковим от Порти ударован був і писался титулом: Юрій Хмельницький Венжик, ксіонже сарматійський, і гетьман всего войська запорозького; що дається вократці видіти в конституціях короля Яна Собеського, на листі 35-м, року 1677-го в Кракові друкованих.
      Єлену зась Хмельницьківну понял був за жону значний і шляхетний чоловік, первіє Данило Виговський, брат родний Виговському, що по Хмельницьком був мало гетьманом. Потом Павел, чили Пантелеймон Тетеря4, которий тож малое время і гетьманом козацьким був в Чигирині, пред Ханенком, гетьманом уманським.
      Ми же зде о том тут замолчавши, приступаєм до сказанія о войні Хмельницького з Поляки бувшой. В которое время военное, були при нем, Хмельницьком, два чоловіки знаменитих, рожаю шляхетного козацького: еден — Петро Дорошенко конюшим, а другий — Іван Брюховецький слугою старшим, которії обидва, іж були люде довціпнії і в річах світових біглії, прето времен своїх і гонорами гетьманськими от бога і войська запорозького: Дорошенко в Чигирині, а Брюховецький в Гадячом були почтені. О чом всем по літах їх напреді, по войні Хмельницького, в сем літописцю лучче виражається...