1. Предмет І метод економічної теорії

Вид материала

Документы

Содержание Де немає власності, там немає справедливості. Об’єкти власності Товарне виробництва Запитання для самоперевірки та завдання Література: 2-13; 15-19; 22-29. Література: 1-13; 15-19; 21-29. Запитання для самоперевірки та завдання Література: 2-4; 6-13; 15-20; 22-29.

Подобный материал:

• Основи економічної теорії питання до іспиту 2 курс, 47.42kb.
• Предмет І методи економічної теорії, 205.08kb.
• Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.
• Економічна теорія, 1317.91kb.
• Тема предмет І метод мікроекономіки, 4953.56kb.
• Основи економічної теорії як навчальна дисципліна, 9.53kb.
• Змістовий модуль І. Вступ до економічної теорії, 568.66kb.
• Перелік завдань з «економічної теорії» для студентів заочної форми навчання, 124.09kb.
• Міністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава, 1150.99kb.
• Зародження І основні етапи розвитку економічної теорії. Сучасні економічні теорії”, 71.4kb.

Тема 4. Економічні відносини власності


Де немає власності, там немає справедливості.

Д.Локк

Власність – це крадіжка

П. – Ж. Прудон


Питання

1.Економічний і юридичний зміст власності.

2.Суб єкти та об’єкти власності.

3. Визначте шляхи приватизації і роздержавлення.


Література: 1-4; 6-13; 15-19; 22- 29.

! Приступаючи до вивчення даної теми необхідно звернути увагу, що власність – це складна категорія, яка відображає сукупність суспільних відносин. Існуючі відносини власності закріплює та захищає держава. За допомогою законодавства встановлюються правові норми, які регламентують відносини власності між людьми та суспільстві в цілому. Внаслідок цього вони набувають юридичної форми, а суб’єкти власності наділяються правом власності.

Значення власності для економіки полягає в тому, що саме вона встановлює найважливішу частину правил поведінки суб’єктів господарювання; упорядковує економічну взаємодію, є важливим елементом її організації; створює, за певних умов конкретну зацікавленість в ефективному використанні обмежених ресурсів та життєвих благ; визначає мету виробництва та шляхи її досягнення.

Суб’єктами права власності виступають держава, громадяни, юридичні особи.

Об’єкти власності – людський капітал (здатність до праці), природні ресурси (земля та інше), майно (будинки, засоби виробництва, транспортні засоби), результати інтелектуальної праці.

Говорячи про зв’язок між суб’єктами та об’єктами власності, розрізняють відносини володіння, використання та розпорядження, які одночасно є економічними, правовими та юридичними категоріями.

Форма власності – це її вид, що характеризується за ознакою суб’єкта власності. Вона визначає належність суб’єктові різноманітних об’єктів власності.

Основою ринкової економіки, в тому числі і змішаної, виступає приватна власність з її різновидами. Вона зв’язана з товарним виробництвом та обміном, а також із свободою й рівністю приватних осіб як суб’єктів власності.

Закон України „Про власність” (1991р.) визначає можливість співіснування у вітчизняній економіці приватної, колективної та державної форми власності. Згідно з цим законом, суб’єктом права державної власності виступає держава в особі Верховної Ради України (загальнодержавна власність) та адміністративно – територіальні одиниці в особі Рад народних депутатів різних рівнів (комунальна власність). Об’єктами загальнодержавної власності є майно органів влади, Збройних сил, оборонні об’єкти, єдина енергосистема, системи транспорту загального користування, зв’язку та інформації, що мають загальнодержавне значення, Національний банк України, кошти державного бюджету, майно державних підприємств тощо.

До об’єктів комунальної власності належать, зокрема, майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад, кошти місцевих бюджетів, об’єкти житлово – комунального господарства, майно закладів освіти, охорони здоров’я, культури, місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв’язку та інформації тощо.


Запитання для самоперевірки та завдання


1.Як в економічній науці відбувається процес еволюції визначення категорії „власність”?

2.Що таке суб’єкт і об’єкт власності?

3.Назвіть суб’єкти й об’єкти державної власності.

4.Що є первинним у взаємовідносинах: власність як економічна категорія чи як юридична категорія?

5.Розкрийте специфіку інтелектуальної власності.

6.Розкрийте зміст новітніх тенденцій у розвитку відносин власності?

7.Приватна й суспільна власність: антиподи чи єдність?

8.Розкрийте суть і основні відмінності понять роздержавлення і приватизація.

Тема 5. Форми організації суспільного виробництва


Для людини немає нічого природнішого за працю, людина народжена для неї, як пташка для польоту і риба для плавання.

Ф. Петрарка


Питання

1. Сутність і структура суспільного виробництва. Матеріальне і нематеріальне виробництво.
   
2. Дайте аналіз товару як економічної категорії.
   

Література: 2-4; 6-13; 15-19; 22- 29.

! Матеріальну основу економіки становить виробництво. Його призначення - задовольнити потреби людини і суспільства. Мета теми: розкрити суть виробництва, з’ясувати відмінності між товарною та натуральною формами виробництва, показати роль обміну в умовах товарної форми економічної діяльності.

Основним джерелом одержання благ, необхідних для задоволення людських потреб, є виробництво. У процесі виробництва відбувається перетворення ресурсів з використанням людської праці та створення продукту. Воно охоплює величезну кількість взаємопов’язаних виробництв, що утворюють ланцюг від видобутку вихідної сировини до випуску кінцевої продукції.

Створення продукту, в процесі якого перетворюються ресурси і використовується людська праця, - і є виробництвом.

Залежно від призначення вироблюваної продукції виділяють: виробництво засобів виробництва, тобто засобів, які використовуються у самому виробництві, та виробництво предметів споживання, що використовуються кінцевими споживачами.

Виходячи з виду виробленої продукції, виробництво поділяється на матеріальне, інформаційне та виробництво послуг.

Виділяють також галузеву (характеризує частку окремих галузей у загальному обсязі виробництва) та територіальну (показує, які галузі та види виробництв зосереджені на даній території) структури виробництва.

Розрізняють два рівні виробництва: індивідуальний і суспільний.

Історія розвитку суспільства знає дві форми суспільного виробництва – натуральну і товарну. Історично першою виникла натуральна форма організації економічного життя – тип господарства, в якому виробництво спрямоване безпосередньо на задоволення власних потреб виробника. Натуральне виробництво було малоефективним, консервативним, забезпечувало дуже повільний розвиток економіки, тому його витіснило товарне, яке домінує зараз в усіх індустріально розвинутих країнах.

Товарне виробництва – така форма суспільного виробництва, за якою продукти виробляються не для власного споживання, а для обміну шляхом купівлі – продажу на ринку.

Загальна риса товарного виробництва – існування ринку, тобто особливої сфери, в якій відбувається обмін товарів, погодження інтересів виробників і споживачів.

Продукт в умовах товарного виробництва набуває товарної форми. Товар має дві властивості: споживчу вартість та вартість.

Вартість належить до фундаментальних, вихідних категорій економічної науки. Існує кілька теорій вартості: факторів (витрат) виробництва, попиту і пропозиції, трудової вартості, граничної корисності.

Сучасній економіці, в окремі періоди її розвитку, властива натуралізація виробництва, яка негативно впливає на загальну ефективність економіки, гальмує її розвиток. Це вимагає усунення причин, які її викликають.


Запитання для самоперевірки та завдання


1.Дайте визначення й покажіть відмінності між матеріальним і нематеріальним виробництвом.

2.Охарактерезуйте основні риси натурального і товарного виробництва.

3.Які умови виникнення товарного виробництва?

4.Як ви розумієте економічну відокремленість товаровиробників?

5.Які загальні риси і відмінності простого й розвинутого товарного виробництва?

6.Назвіть основні фактори виробництва і розкрийте їхній взаємозв’язок?

7.Обгрунтуйте суть теорії трудової вартості.


Тема 6. Гроші. Товарно-грошові відносини


Гроші всюди присутні і, якщо порушити грошовий обіг, порушиться нормальне функціонування усього господарського організму.

М. Фрідмен


„Гроші зачаровують людей. Заради них вони страждають, задля них вони працюють. Вони вигадують усілякі способи одержати їх та усілякі способи витратити їх. Гроші –це єдиний товар, котрий не можна використати інакше, як звільнившись від нього. Вони не нагодують вас, не одягнуть, не нададуть притулку і не розважать вас доти, доки ви не витратите або не інвестуєте їх. Люди майже все зроблять задля грошей, і гроші майже все зроблять для людей. Гроші – це принадлива загадка, що повторюється і міняє маски”

Макконнелл К.Р., Брю С.Л. « Экономикс»


Питання


1. Грошовий обіг і його закони.

2. Визначте фактори формування і суб єкти попиту на гроші.


Література: 2-4; 6- 13;15-19;22-29.

! Вивчення даної теми слід розпочати із визначення грошей та історії їх походження. Гроші виступають загальновизнаним засобом здійснення обмінних операцій. У теорії грошей розрізняють кілька напрямків, які у той чи інший період домінували в економічній науці. Так, у ХVІ – ХVІІІ ст. виникає кількісна теорія грошей, яка ґрунтується на встановленні залежності рівня товарних цін від кількості грошей в обігу. Найповніше у класичній політичній економії цю теоретичну концепцію розкрив Д.Рікардо. У період первісного нагромадження капіталу набуває поширення металістична теорія грошей, відповідно до якої гроші та дорогоцінні метали ототожнювалися. Подібні погляди розділяли меркантилісти В.Стаффорд, Т. Мен, А.Монкретьєн.

Роль грошей в економічній системі проявляється у тих функціях, які вони виконують.

Гроші як засіб обігу товарів виступають посередником у процесі реального товарного обміну. Цей процес можна описати формулою:

Т₁ – Г – Т₂

Ця функція виконується грошима тоді, коли купують чи продають певні товари. Саме цю функцію гроші виконують найчастіше. Тривалий час вважалося, що для її виконання гроші завжди повинні бути наявними, реальними, а не уявними. Однак широке застосування останнім часом т. зв. електронних грошей у вигляді банківських карток, з яких їхній власник може проводити оплату товарів та послуг через спеціальні розрахункові системи, змінило уявлення про гроші як засіб обігу. Значна частка розрахунків проводиться без участі готівки, у т. зв. безготівковій формі, що прискорює розрахунки, скорочує витрати банків, торговельних установ тощо.

Гроші як міра цінності товару виступають у якості загальноприйнятої міри або одиниці обліку цінності товарів. У цій функції гроші дозволяють виразити цінність того чи іншого товару у національних грошових одиницях.

Гроші як засіб збереження цінності або заощадження вчені розуміють як здатність грошей протягом певного часу зберігати відповідну вартість того, що було продано (товарів, послуг), з метою майбутніх покупок. Ця функція пов’язана з такою особливістю грошей, як ліквідність, тобто здатність одного товару перетворюватися в інший товар.

Сучасні уявлення про сутність грошей зводяться до того, що гроші визначаються як товар, який здатний функціонувати як засіб обігу, міра цінності та засіб збереження цінності.

Грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

Обіг грошей здійснюється на основі притаманних йому законів.

Одним з найважливіших є закон, який визначає кількість грошей необхідних для обігу.

Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об’єктивно зумовлена грошова маса. Він з’ясовує внутрішні зв’язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.

Порушення цього закону призводить до інфляції – знецінення паперових грошей, яке проявляється в зростанні цін.

Інфляція може набувати різноманітних форм:

а) інфляція попиту, інфляція пропозиції;

б)повзуча, галопуюча, гіперінфляція;

в)відкрита, прихована;

г)збалансована, незбалансована;

д)очікувана, неочікувана.

Інфляція – це тяжка хвороба економіки з глибокими соціально – економічними наслідками, і для боротьби з нею держава проводить антиінфляційну політику.

Запитання для самоперевірки та завдання

1. Охарактеризуйте основні теорії виникнення грошей.
   
2. У чому полягає суть грошей?
   
3. Розкрийте співвідношення основних функцій грошей.
   
4. Що таке ліквідність грошей?
   
5. Сформулюйте закон грошового обігу.
   
6. Що таке валютний курс і якими методами він визначається?
   
7. Які причини інфляції?
   
8. У чому суть інфляції? Назвіть її основні типи.
   
9. Перелічіть основні шляхи подолання інфляції.
   

Тема 7. Ринок як економічна форма організації суспільного виробництва


Майже всі головні проблеми в політекономії мають одну і ту ж сутність... як пропозиція та попит взаємно урівноважуються

А. Маршалл


... Суперечність конкуренції полягає в тому, що кожен повинен бажати для себе монополії, тоді як усе суспільство мусить втрачати від монополії і тому повинно її усунути.

К. Маркс


Питання

1. Умови існування та функції ринку. Позитивні і негативні риси ринкової економіки.
   
2. Особливості формування ринку засобів виробництва в Україні.
   

Література: 2-13; 15-19; 22-29.

! Основна мета цієї теми - дати цілісну, всебічну характеристику ринку, як форми існування товарного виробництва. Історія розвитку цивілізації свідчить, що найбільш ефективною економічною системою є ринок - механізм, що об’єднує продавців і покупців, кожний з яких є самостійним у своїх діях. Для ринку характерне рівноправне становище його учасників, їх повна економічна відповідальність за свої дії, застосування принципу економічної вигоди. В основі ринкової економіки лежить приватна власність на ресурси та свобода підприємництва й вибору. Її рушійною силою виступає особистий інтерес, а конкуренція виконує роль регулюючого та конкуруючого механізму. Держава в економіці відіграє другорядну роль.

Будь – яка економічна система повинна вирішувати три фундаментальні питання: які саме товари та послуги повинні бути вироблені та в якій кількості; як повинні бути використані економічні ресурси у виробництві товарів та послуг; для кого повинні вироблятися товари, тобто яким повинен бути розподіл доходу між членами суспільства. Вільний ринок й вільні ринкові ціни і забезпечують відповідь на ці питання. Споживачі оцінюють товар (платять за нього гроші). Товар, який вибрав споживач, і буде вироблятися. Виробник випускає той товар, дохід від реалізації якого покриє витрати, пов’язані з виробництвом, і принесе прибуток. Прагнення виробників до збільшення прибутків підказує їм, як виробляти товари. Конкуренція змушує зменшувати витрати виробництва, тому розробляється та впроваджується нова техніка, вибирається найбільш економна комбінація факторів виробництва. Врешті, ринок забезпечує товарами тих, хто їх може купити. Ціни на товари відіграють вирішальну роль у формуванні структури грошових витрат споживачів. У межах грошового доходу споживача його переваги та ціни на товари визначають розподіл національного продукту.

Усе це робить ринок. Робить об’єктивно, без втручання держави. Цю здатність ринку – ефективно регулювати розподіл обмежених ресурсів і надавати надійну інформацію покупцям і продавцям – А. Сміт назвав „невидимою рукою провидіння”. Покупець не знає продавця, продавець не знає покупця. Обома керує „невидима рука”, забезпечуючи добробут для усіх. Прагнення кожного до багатства приводить до багатства суспільства в цілому. Це твердження економісти називають принципом „невидимої руки”. Його механізм розкривається через здатність ринкових сил інформувати та координувати поведінку учасників ринку, керувати їх діями.

Таким чином, зацікавленість в прибутку, а по суті – простий егоїзм, дасть користь усьому суспільству тим, що забезпечить більше товарів і послуг кращої якості.

В умовах вільної ринкової економіки ціни встановлюються в процесі взаємодії попиту і пропозиції.

Попит в умовах ринку має важливе значення. Він показує кількість товару чи послуг, яку буде придбано за певну ціну в певний період. Попит переважно розглядається з позиції вигідності ціни. Основна властивість попиту виражається через обернений зв’язок між ціною товару та величиною попиту. Економісти назвали цей зв’язок законом попиту. Закон попиту не діє в таких випадках: при ажіотажному попиті, викликаному очікуваним зростанням цін; для деяких рідкісних товарів (золото, антикваріат), які є засобом вкладення грошей; за умови, коли попит переключається на якісніші та коштовні товари(наприклад, переключення попиту з чорно – білих телевізорів на кольорові: зниження цін на чорно – білі телевізори не призведе до збільшення попиту на них).

На зміну попиту впливають і нецінові фактори. Якщо попит змінився під їх впливом, то за тієї ж ціни буде вже новий попит, тому на графіку він відображений іншою кривою.

Пропозиція визначається кількістю товарів, що пропонується для продажу в певний час за існуючими цінами. Пропозиції притаманні такі властивості, як здатність до обміну та задоволення потреб. Пропозиція залежить від виробництва та його структури.

Залежність між ціною та пропозицією вже не обернена, а пряма: із зростанням цін, відповідно, зростає і величина пропозиції. Закон пропозиції показує, що виробники хочуть виробити та запропонувати на продажу більшу кількість товару за високою ціною.

Пропозиція, так само як і попит, може змінюватися під впливом нецінових факторів.

У результаті взаємодії попиту і пропозиції встановлюється ринкова ціна. Вона фіксується в точці, в якій перетинаються попит і пропозиція. Ця точка називається точкою рівноваги, а ціна рівноважною. Тільки в цій єдиній точці ціна влаштовує одночасно і покупців і продавців. В умовах ринку ціна прагне до такого рівня, за яким попит дорівнює пропозиції.

Конкуренція – основна відмінна риса ринкових відносин. В економіці – це суперництво економічних суб’єктів за кращу реалізацію своїх економічних інтересів. Як регулятор ринкової економіки, конкуренція ґрунтується на свободі вибору, формує ринкові ціни, урівноважує попит і пропозицію, стимулює зниження витрат виробництва та впровадження нової технології, забезпечує суверенітет споживача.

Водночас конкуренція має і деякі негативні риси: призводить до нерівномірного розподілу доходів у суспільстві, утворення монополії, економічних спадів. Тому конкурентна система потребує певного регулювання з боку держави.

Залежно від способів здійснення, розрізняють досконалу і недосконалу конкуренцію. Досконалу конкуренцію прийнято називати чистою, або вільною. Недосконала конкуренція об’єднує такі види: монополістичну, олігополістичну та чисту монополію. Ці ринкові структури визначаються такими умовами: кількістю та розмірами економічних суб’єктів (фірм), характером продукції, контролем над ціною, умовами виходу на ринок та іншими параметрами.

Конкурентна боротьба зовсім зникає, коли певний товар виробляє і продає тільки одна фірма. В даному випадку має місце монополія. Монополіст – це одноосібний продавець, і отже, він поза конкуренцією.

Уряди багатьох країн уживають заходів обмеження монополії і підтримання вільної конкуренції за допомогою антимонопольного законодавства.

Запитання для самоперевірки та завдання

1. За яких умов виникає ринок?
   
2. Назвіть риси сучасної ринкової економіки й розкрийте їхній зміст.
   
3. Назвіть принципи функціонування ринкової економіки.
   
4. Назвіть функції ринку та розкрийте їхній зміст.
   
5. Назвіть переваги ринкової економіки, її недоліки і шляхи подолання недоліків ринку.
   
6. Зв’язок яких явищ виражає закон попиту?
   
7. Дайте визначення категорії „пропозиція”. Який вигляд має крива пропозиції?
   
8. Що означає термін „еластичність” в економічній теорії?
   
9. Що таке рівноважна ціна? Які функції вона виконує?
   
10. За яких умов виникає дефіцит товарів, а за яких – надлишок?
    
11. Розкрийте сутність та визначте основні риси конкуренції
    
12. Назвіть умови виникнення конкуренції.
    

Тема 8. Структура та інфраструктура ринку


Питання

1. Ринкова інфраструктура, її елементи та функції.

2.Біржі: товарна, валютна й біржа праці.


ЛІТЕРАТУРА: 2-13; 15-19; 22-29.

! Пізнати ринок неможливо без глибокого аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається і які взаємодіють між собою. Сучасний ринок є складним утворенням. Ринок розмежовують на різні елементи за такими критеріями: економічне призначення об’єктів ринкових відносин, ступінь зрілості ринкових відносин; відповідність окремих ринків чинному законодавству; територіально - адміністративна ознака. Велике значення має класифікація ринків, головним чином, за економічним призначенням об’єктів ринкових відносин .

За цим критерієм складовими елементами ринку є:

1. ринок предметів споживання;
   
2. ринок виробничих ресурсів;
   
3. ринок капіталів;
   
4. ринок фінансово-кредитних ресурсів;
   
5. фондовий ринок;
   
6. ринок науково-технічних розробок та інформації.
   

Ринок як розвинута система відносин товарного обміну є системою окремих взаємопов’язаних ринків.

Але окремі ринки неоднакові за своїм значенням. Ринок починається з можливості придбання робочої сили та засобів виробництва, без них не може функціонувати виробництво.

Велике значення має споживчий ринок, від нього залежить забезпеченість населення, рівень споживання.

Фінансовий ринок забезпечує рух капіталів, їх переміщення в найбільш прибуткові, а отже, найбільш важливі, перспективні галузі виробництва. Фінансовий ринок – це міст між заощаджувачем та позичальником. Його основна функція – акумулювання та перерозподіл позичкових капіталів для інвестування. Грошовий ринок охоплює лише короткострокові кредити (від одного дня до одного року).

Ринок капіталів – це ринок середньо – і довгострокових кредитів. На ринку цінних паперів обертаються різноманітні цінні папери.

Ступінь розвитку ринку послуг визначає забезпеченість населення та підприємств послугами, їх якість та своєчасність.

Ринок поширюється і на духовну сферу, перетворюючи в об’єкт купівлі – продажу технології, духовні ідеї, стимулюючи їх розповсюдження та використання.

Кожний елемент ринку має своє самостійне значення, але тільки тісна взаємодія між ними забезпечує плідне функціонування усього ринкового господарства.

Ефективність розвитку ринкової економіки значною мірою залежить від розвиненості ринкової інфраструктури. Тому цю тему слід розпочати із визначення суті цього поняття та її складових. Інфраструктура – сукупність ринкових інститутів (бірж, банків, фінансово – кредитних установ, служб зайнятості), які забезпечують обіг різноманітних товарів, послуг грошей, цінних паперів, робочої сили, суттєво впливають на функціонування економічної системи в цілому.

Значне місце в ринковій інфраструктурі займають біржі – організований оптовий ринок. За типом біржового товару розрізняють товарні та фондові біржі. Посередником на ринку праці витупає служба зайнятості. Основним предметом угод на товарній біржі є представлені на ній товари та контракти на їх купівлю – продаж. Фондова біржа обслуговує вторинний ринок цінних паперів, де обертаються раніше випущені папери.

Основним елементом ринку позичкових капіталів є кредитна система, яку утворюють банки, страхові компанії, небанківські кредитно – фінансові інститути. Основу кредитної інфраструктури складає банківська система, яку сьогодні формують центральний банк та комерційні банки. Вони беруть участь у створенні банківських грошей; виконують численні банківські операції; виступають в ролі інвесторів, вкладаючи гроші в цінні папери тощо. Банківська система прискорює рух капіталів, дає можливість раціонально використовувати тимчасово вільні грошові ресурси, прискорює розрахунки.


Запитання для самоперевірки та завдання


1.Дайте характеристику структури ринку за різними критеріями.

2.Які особливості формування ринку засобів виробництва в Україні?

3.Покажіть взаємодію суб’єктів ринку в межах економіки.

4.Які особливості формування ринку послуг та його значення?

5.Назвіть функції ринкової інфраструктури.

6.Поясніть економічну природу позичкового процента.

7.Які функції виконує кредит?

8.У чому полягає різниця між центральними банками і комерційними банками?

9.Який капітал належить до торгового капіталу? Чому?

10.Що таке витрати обігу?

11.Поясність структуру торгового прибутку.

12.Особливості реформування кредитно – банківської системи в Україні.


Тема 9. Підприємство і підприємництво


Питання

1. Підприємство в ринковій економіці. Види підприємств.
   
2. Законодавча база розвитку підприємництва.
   

ЛІТЕРАТУРА: 1-13; 15-19; 21-29.

! Основна мета теми – розгляд підприємницької діяльності як необхідного елемента формування ринкової економіки, характеристика основних форм організації підприємницької діяльності, розкриття процесу становлення нових форм господарювання в Україні. Тому у теорії ринку підприємницька діяльність виступає особливим фактором виробництва. Не випадково ринкову економіку визначають як „економіку вільного підприємництва”.

У західну економічну науку поняття „підприємець” увів у XVІІІ ст. перший теоретик бізнесу Р.Кантільон (Франція). Підприємництво, за Кантільоном, - економічна функція особливого роду, яка полягає в узгодженні пропозиції з попитом на різних товарних ринках.

У розумінні підприємницької діяльності нерозривно пов’язуються особливі економічні функції та суб’єктивні властивості того, хто їх виконує.

В основі будь –якого підприємництва, безумовно, лежить особистий інтерес. Але в умовах розвинутих ринкових відносин він задовольняється тільки через працю на суспільство.

Підприємництво може розвиватися лише в певному економічному середовищі. Необхідна також система дійових законів, які захищали б підприємництво й забезпечували стійкі „правила гри” на ринку.

Формування суб’єктів підприємницької діяльності в Україні розпочалося в 90-х роках ХХ століття. Найважливішими передумовами цього процесу є подальша демократизація та урізноманітнення форм власності, демонополізація виробництва, активна підтримка державою інвестиційних процесів для різних суб’єктів підприємницької діяльності, формування повноцінного конкурентного ринку, забезпечення законних прав господарств тощо.

Залежно від змісту підприємницької діяльності розрізняють виробниче, торгове, кредитне та страхове підприємництво.

Підприємство – це організаційно відокремлена і економічно самостійна основна (первинна) ланка народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу, або надає послуги).

Кожне підприємство має конкретну назву – завод, фабрика, шахта, майстерня, перукарня тощо; воно може також включати декілька виробничих одиниць – заводів або фабрик. У більшості країн з розвинутою ринковою економікою такі виробничі одиниці називають фірмами. Кожна з них має певне фірмове найменування, під яким значиться у державному реєстрі своєї країни.

Кожне підприємство або фірма є юридичною особою, має систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з власною назвою.

Підприємство має певні умови діяльності. До таких у ринковому середовищі належать: самостійне здійснення процесу відтворення; повна економічна відповідальність за результати своєї діяльності; одержання прибутку, який є основним джерелом розвитку підприємства.

Для практики господарювання в ринкових умовах важливою є чітка і повна класифікація підприємств за певними ознаками.

Щодо форм власності, в Україні функціонують – приватні, колективні, державні ( загальнодержавні та комунальні) підприємства.

Важливим для національної економіки є поєднання малих, середніх та великих підприємств, що робить економічну систему гнучкою та мобільною. В усіх розвинутих країнах світу кількісно переважають малі підприємства.

Виготовлення продукції (виконання роботи, надання послуг) здійснюється у взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально – речовим змістом складають виробничі фонди підприємства, всю сукупність яких за властивими їм ознаками поділяють на основні (основний капітал) та оборотні (оборотний капітал).

Запитання для самоперевірки та завдання

1. Дайте загальну характеристику підприємництва та розкрийте спільне і відмінне у поняттях „підприємництво” і “бізнес”..
   
2. Чим визначаються організаційні форми підприємництва?
   
3. Який критерій лежить в основі поділу підприємств на малі, середні та великі? Для чого потрібна така класифікація?
   
4. Назвіть переваги та недоліки малого підприємництва.
   
5. Які переваги та недоліки (обмеження) властиві великому підприємництву?
   
6. У чому полягає соціально – економічна сутність капіталу?
   
7. Що таке оборот капіталу і чим він відрізняється від кругообігу?
   
8. Яких функціональних форм набуває промисловий капітал у процесі свого руху?
   
9. За якими ознаками розрізняють основний і оборотний капітал?
   
10. Що таке амортизація основного капіталу?
    
11. У чому сутність фізичного і морального зношування основного капіталу?
    
12. Розкрийте сутність та значення прискореної амортизації.
    

Тема 10. Капітал. Витрати виробництва і прибуток


Три першооснови будь – якого доходу, як і будь – якої мінової цінності, - це заробітна плата, прибуток і рента.


А. Сміт

Питання

1. Капітал як економічна категорія. Капітал і праця.

2. Мінімальна заробітна плата і прожитковий мінімум.


ЛІТЕРАТУРА: 2-4; 6-13; 15-20; 22-29.

! Мета цієї теми - вивчення суті капіталу як економічної категорії та товару робоча сила. Капітал походить від лат. „capitalis”, що означає головний. Першу спробу дати аналіз капіталу зробив Аристотель. Він вводить поняття “хремастика”, що означає мистецтво забезпечення достатку. Різні економісти дають своє визначення капіталу.

Англійський економіст Хікс визначав капітал, як сукупність товарів виробничого призначення.

Фішер говорив, що капітал – це благо використання, якого дає можливість збільшити майбутнє благо.

За Марксом, капітал – це вартість, яка приносить додаткову вартість, або це самозростаюча вартість.

Загальна формула капіталу має такий вигляд

Г – Т – Г' , де

Г – первісно вкладені гроші;

Т – товар;

Г' – Г + ∆Г (гроші, що зросли).

Робоча сила є специфічним, унікальним товаром і саме її використання приносить додаткову вартість.

Заробітна плата – грошовий вираз вартості робочої сили.

Визначається вартістю засобів існування, необхідних для її відтворення. До неї входить вартість харчування, одягу, взуття, послуг, витрат на утримання сім’ї, освіту, охорону здоров’я, відпочинок, задоволення культурних запитів та інші потреби. Розрізняють такі основні форми заробітної плати: погодинну і відрядну. Розмір погодинної заробітної плати залежить від кількості відпрацьованого часу. Відрядна, або поштучна заробітна плата залежить від кількості та якості виготовленої продукції. Вона є своєрідною перетвореною формою погодинної заробітної плати. Вважається більш прогресивною і використовується для підвищення інтенсивності праці, скорочення витрат на нагляд за робітниками, посилення змагальності серед них. В її основі – ідеї конкурентності, які були вперше втілені в системі Ф.Тейлора на початку ХХ ст. у США. Сучасна економічна практика передбачає також застосування відповідних систем заробітної плати: тарифної, преміальної, колективної. При тарифній системі заробітна плата ставиться у залежність від стабільної роботи устаткування, складності самої праці, яка виконується за відповідним тарифним розрядом і ставкою. Використання її враховує специфіку виробництва, практику і традиції. Крім цього, розрізняється також номінальна і реальна заробітна плата. Перша з них означає суму грошей, яку отримують робітники, службовці за свою працю. Друга - засвідчує кількість товарів і послуг, які працівник може придбати на зароблені гроші. Вони є взаємозалежними і доповнюють одна одну. Форми і системи заробітної плати постійно вдосконалюються.


Запитання для самоперевірки та завдання

1. Дайте визначення заробітної плати в умовах ринкової економіки.
   
2. Коли робоча сила стає товаром, і коли вона не перетворюється у товар?
   
3. В чому сутність зарплати як ціни товару робоча сила?
   
4. У чому сутність номінальної і реальної заробітної плати? Від чого залежить реальна заробітна плата?
   
5. Які ви знаєте форми і системи заробітної плати?
   
6. З яких складових частин складається тарифна система в Україні, в чому полягає призначення кожної із них?
   
7. Назвіть основні напрямки формування нової системи оплати праці в Україні.
   

Тема 11. Форми суспільного продукту в процесі відтворення


Питання

1. Тіньовий сектор в розвитку економічному відтворенні. Масштаби та особливості тіньової економіки в Україні.
   
2. Основні макроекономічні показники діяльності національної економіки.
   

література: 2-13; 15-19; 21-29.

! Основна навчальна мета теми – розкрити зміст, типи, основні риси суспільного відтворення та основні макроекономічні показники діяльності національної економіки. Суспільне відтворення – це постійно повторюваний процес суспільного виробництва. Розрізняють такі типи суспільного відтворення:

- просте;

- розширене;

- звужене.

Для аналізу економічних явищ, оцінки стану національної економіки в цілому необхідна система національного рахівництва. Вона являє собою сукупність статистичних показників, якими обчислюється сукупне виробництво та його компоненти. Система національних рахунків, прийнята в світовій практиці й перехід до якої здійснюється в економічному аналізі та статистиці України, дає можливість застосувати статистичну інформацію для зіставлення й оцінки макроекономічних показників стану країни, приймати обґрунтовані рішення з управління національною економікою.

Основу всієї системи національних рахунків становить валовий внутрішній продукт. ВВП – вартість всіх кінцевих товарів і послуг, вироблених протягом року факторами виробництва, що розміщені на території даної країни. Проміжна продукція виключається з ВВП для того, щоб не створювати подвійного рахунку. ВВП не включає також невиробничі угоди (продаж акцій і облігацій, приватні та державні трансфери), діяльність в домашніх господарствах, нелегальну діяльність.

Валовий внутрішній продукт може бути підрахований декількома способами: підсумовуванням даної вартості за кожною галуззю, підсумовування доходів усіх власників факторів виробництва, підсумовуванням витрат домашніх господарств і держави.

Валовий внутрішній продукт вивершує цілу піраміду показників, які разом і становлять систему національних рахунків. Виключаючи з ВВП амортизаційні відрахування, ми одержимо чистий національний продукт (ЧНП). Виключаючи з ЧНП непрямі податки, ми одержимо національний дохід (НД). Виключаючи з НД нерозподілюваний прибуток корпорацій, внески на соціальне страхування та додаючи трансфери, ми одержимо особистий дохід (ОД). Виключаючи з нього податки на особисті доходи, одержуємо використовуваний дохід (особистий дохід після сплати податків), який поділяється на споживчі видатки та особисті заощадження.


Запитання для самоперевірки та завдання

1. Що таке суспільне відтворення?
   
2. Дайте характеристику основних форм суспільного відтворення.
   
3. Дайте характеристику основних показників, що визначають результати суспільного відтворення.
   
4. Проаналізуйте основні методологічні принципи системи національних рахунків.
   
5. У чому сутність національного багатства?
   
6. Назвіть основні елементи національного багатства.
   

Тема 12. Економічне зростання і його чинники. Економічні цикли


Сучасний аналіз виявляє, що доки економіка залишається динамічною... доти будуть діяти могутні сили, які порушують циклічні коливання.


Е. Хансен

Питання

1. Диспропорції в економіці і проблеми антикризового регулювання.

2. Типи економічного зростання, його соціально-економічні і екологічні наслідки.


література: 1-14; 15-19; 21-29.

! При вивченні проблеми циклічності слід уяснити, що рівновага і економічна криза – діалектично взаємопов’язані протилежності, які не існують відокремлено одна від одної. Важливим є визначення матеріальної основи циклічності відтворювального процесу. У багатьох країнах з ринковою економікою упродовж останніх двох століть спостерігається економічне зростання – збільшення сукупного виробництва. Історично, тобто протягом тривалого часу, валовий внутрішній продукт зростає. Але в окремі періоди ця тенденція порушується, що створює коливання реального ВВП. Отже, стійке зростання ВВП – ідеал, який ніколи не досягається. Економіка, що розвивається стабільно, можлива тільки в теорії.

У реальному житті ринкова економіка розвивається в рамках економічного циклу, коли економічні піднесення змінюються спадами, посилення економічної активності – її послабленням. Спад, депресія, пожвавлення та піднесення – поняття які описують чотири фази економічного циклу. Показниками прояву економічних циклів є сукупні обсяги виробництва, загальний рівень цін, рівень доходів населення, зайнятість та безробіття, курс акцій, прибутки підприємств, обсяги інвестицій у нове виробництво. Середня тривалість економічного циклу становить 7 – 11 років. Найбільше економічний цикл впливає на виробництво засобів виробництва та споживчих товарів тривалого користування.

Відомо декілька типів економічних циклів, які ще називають хвилями. Так звані довгі хвилі (цикли) мають протяжність у 40 – 60 років. Першість у розробці теорії довгих циклів або „довгих хвиль кон’юнктури” належить видатному російському вченому Миколі Кондратьєву.

Існує багато теорій, що пояснюють походження економічних циклів. Сьогодні прийнято розмежовувати причини коливань на зовнішні і внутрішні. Зовнішні – це чинники, з – поза меж економічної системи (війни, революції, відкриття нових земель, міграція робочої сили, технологічні інновації тощо) та внутрішні, які мають місце всередині самої економічної системи (нестабільність інвестиційних видатків, нестабільність споживчих витрат; державне економічне регулювання).

Запитання для самоперевірки та завдання

1. У чому суть економічного зростання?
   
2. Дайте характеристику основних типів економічного зростання.
   
3. Які ви знаєте теорії циклічного розвитку економіки?
   
4. Назвіть причини циклічних коливань економіки.
   
5. Дайте визначення і характеристику таких фаз економічного циклу: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.
   
6. Назвіть основні важелі державного антициклічного регулювання економіки.
   
7. Розкрийте основні елементи теорії „довгих хвиль” в економіці.
   

Тема 13. Державне регулювання національної економіки


Питання

1. Інструменти макроекономічного регулювання економіки.

1. Типи та причини безробіття.


Література: 1-14;15-19;21-29.

! Починати цю тему з того положення, що держава традиційно виконувала політичні функції. Після Великої економічної депресії держава все більше починає втручатися в економічне життя країни, адже у ринковій економіці існують галузі, де ринковий механізм не спрацьовує. Ще економісти класичної школи стверджували, що держава повинна взяти на себе виробництво товарів і послуг, за яке не можуть або не бажають братися приватні підприємці. Мова йде про суспільні товари. Не піддаються впливові ринку побічні наслідки діяльності людини, які часто призводять до забруднення навколишнього середовища. Шкідливі викиди в атмосферу підприємств хімічної промисловості, шум літаків поблизу аеропортів тощо заважають нормальному життю та шкодять здоров’ю людей. Але в ринковій економіці нема механізму, який би змушував платити за це тих, хто створив подібні ситуації.

Проблеми влади монополій, інфляції, масового безробіття, циклічних коливань, коло соціальних питань (послуги освіти, охорони здоров’я, робота бібліотек, музеїв) – все це неможливо вирішити без державного втручання. Ці сфери життя не потрапляють під дію закону попиту і пропозиції. Отже, держава повинна взяти на себе визначення цілей для економіки та використовувати свою силу для їх досягнення.

І сьогодні серед економістів немає єдиної думки про те, наскільки та в якій формі держава повинна це робити. Одні стверджують, що вона повинна тільки вирішувати за ринок проблему ефективного розподілу ресурсів. Інші, навпаки, заперечують необхідність такого прямого втручання, обмежують функції держави виключно підтриманням правил „ринкової гри”.

На практиці сучасна держава виконує широке коло функцій. Як суб’єкт ринку, вона має взаємозв’язки з домогосподарствами та підприємствами. На ринку ресурсів вона купує послуги лікарів, учителів, шахтарів, військових, які працюють на державних підприємствах. Для утримання армії, шкіл і лікарень держава здійснює закупівлю різноманітних продуктів на відповідних ринках. Домогосподарства одержують від держави грошові кошти по соціальному забезпеченню: пенсії, допомогу по безробіттю, стипендії тощо, а підприємства – певні товари і послуги: електроенергію, земельні ділянки, воду, газ і т.д. Усі ці циклічні потоки представлені схемою кругообігу доходів, ресурсів і товарів.

Держава виконує свої функції, застосовуючи економічні та адміністративні методи. Вони взаємопов’язані і разом з тим протилежні. Існують ділянки, де застосування адміністративних методів ефективне і не суперечить ринковому механізмові.

Для виконання своїх функцій державі необхідні кошти, які надходять до неї через спеціальний фінансовий інструмент – державний бюджет, що є основною ланкою фінансової системи.

Бюджет - основний фінансовий план країни. Його складають як центральний уряд (державний бюджет), так і місцеві органи влади (місцеві бюджети). Державний бюджет на кожен фінансовий рік (в Україні він збігається з календарним роком) розглядається Верховною Радою і затверджується як закон.

Джерелами державного бюджету є податки, державні позики та емісія грошей. У структурі видатків державного бюджету України найголовнішими є частки, пов’язані з утриманням бюджетного сектора економіки (освіта, охорона здоров’я, державне управління, наука, житлово – комунальне господарство тощо), фінансування національної економіки, оборони та охорони навколишнього середовища, обслуговування внутрішнього і зовнішнього державних боргів та їх повернення, заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи. Кошти місцевих бюджетів використовуються перш за все на соціальні заходи й управління місцевим господарством.

Запитання для самоперевірки та завдання

1. Що таке державне регулювання економіки?
   
2. Чим зумовлена необхідність ДРЕ?
   
3. Чим викликана еволюція теорії і практики регулювання національної економіки?
   
4. У чому полягає специфіка національних систем ДРЕ?
   
5. Які головні економічні функції держави у ринковій економіці змішаного типу?
   
6. Які основні цілі ДРЕ?
   
7. Що є об’єктами ДРЕ? Чому?
   
8. Дайте класифікацію методів ДРЕ?
   
9. У чому полягає суть економічних і адміністративних методів ДРЕ?
   
10. Що є інструментами прямих методів ДРЕ?
    
11. Що є інструментами непрямих (опосередкованих) методів ДРЕ?
    
12. Що таке державний сектор економіки? Його призначення.
    

Тема 14. Світове господарство. Форми міжнародних економічних відносин


Мир – чеснота цивілізації,

війна – її злочин

Віктор Гюго


Питання

1. Сутність світового господарства та основні віхи його розвитку.
   
2. Класифікація країн світового господарства.
   

Література: 2-14; 16-19; 21-29.