Geum.ru

Брати Грімм Казки Переклад Сидора Сакидона та Євгена Поповича

Вид материалаДокументы

Содержание


Як кішка з мишкою приятелювали
Дід і онук
Подобный материал:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

ЯК КІШКА З МИШКОЮ ПРИЯТЕЛЮВАЛИ


Якось познайомилась кішка з мишкою та й почала казати їй, як вона її любить і як хоче з нею приятелювати. Казала, казала, аж поки мишка погодилася жити в одній хаті з кішкою і провадити з нею спільне господарство.

- Але треба запастися їжею на зиму, щоб потім не голодувати, - сказала кішка. - Не можна тобі, мишко, скрізь нишпорити, харчу шукати, а то ще, бува, потрапиш у пастку.

- Добра думка, - погодилась мишка. Купили вони горщик смальцю. Але де його сховати? Думали вони, думали, а тоді кішка й каже:

- Сховаймо його в церкві. Кращого місця й не придумаєш, бо звідти його ніхто не вкраде. Поставмо горщик під вівтар і не чіпатимемо його, аж поки не буде вже чого їсти.

Як вони надумали, так і зробили, сховали горщик під вівтар у церкві. Та минуло небагато часу, як кішці захотілося смальцю. От вона й каже мишці:

- Послухай, мишко, моя сестра в перших запросила мене на хрестини. У неї народився синок, білий з рудими латками, і вона хоче, щоб я була хрещеною матір'ю. Пусти мене й побудь на господарстві сама. [148]

- Добре, - каже мишка, - йди собі на здоров'я. А як тебе пригостять чимось смачним, то не забудь і про мене. Та й краплю винця я б залюбки покуштувала.

А насправді в кішки не було ніякої сестри в перших і ніхто її не просив на хрестини. Вона пішла простісінько до церкви, закралась під вівтар до горщика і злизала в ньому вершечок. Тоді погуляла по дахах у місті, полежала на сонечку і щоразу, коли згадувала горщик зі смальцем. задоволено погладжувала вуса. Вернулася вона додому аж увечері.

- О, нарешті ти прийшла, - сказала мишка. -Мабуть, у тебе був гарний день.

- Та нічогенький, - відповіла кішка.

- А як назвали дитину? - спитала мишка.

- Початочком, - сухо відповіла кішка.

- Початочком? - здивувалася мишка. - Яке дивне ім'я! І часто у вашому роду так називають дітей?

- Чого це воно дивне? - мовила кішка. - Ім'я як ім'я, не гірше, ніж Крихтохап, як звуть твого хрещеника.

Минуло кілька днів, і кішці знов закортіло смальцю. От вона й каже мишці:

- Зроби мені таку ласку, побудь іще раз сама на господарстві, бо мене знов запросили на хрестини. Народилася донька з білим нашийничком, то не можу ж я відмовитись.

Мишка погодилась, бо мала добре серце.

А кішка прокралася попід міськими мурами до церкви й вилизала смалець до половини.

- Найсмачніше те, чим не треба ні з ким ділитися, - сказала вона, дуже задоволена своїми походеньками. [149]

Коли вона повернулась додому, мишка спитала її: - І як назвали дитину?

- Серединкою, - відповіла кішка.

- Серединкою? Що ти кажеш! - здивувалася мишка. - Зроду не чула такого імені. Далебі, його й у святцях немає.

Скоро кішці знов закортіло поласувати смальцем.

- Треба мені знов іти на хрестини, - сказала вона мишці. - Цього разу народився синок, весь чорний, тільки з білими лапками. Таке трапляється раз на кілька років. Ти ж мене відпустиш?

- Я вже не знаю, що й думати про ці твої хрестини, - відповіла мишка. - Початочок! Серединка! Такі чудні імена.

- А це все тому, що ти сидиш цілими днями вдома, нікуди носа не потикаєш, от тобі й лізуть у голову всілякі химери, - сказала щщка.;

Поки її не було, мишка прибрала в хаті й дала всьому лад. А ласа кішка тим часом вилизала смалець до дна.

- Аж як виїси все, тоді маєш спокій, - сказала вона сама до себе і прийшла додому аж уночі, наївшись донесхочу.

- Ну, і як назвали третю дитину? - знову спитала мишка.

- Так, що тобі, мабуть, знов не сподобається, - сказала кішка. - Слідком назвали.

- Спідком? - вигукнула мишка. - Ну, вже такого дивного імені я не тільки не чула, а й у жодній книжці не бачила. Спідок! Що воно має означати?

Вона похитала головою. Це ім'я не сходило їй з думки, поки вона й заснула. [150]

Відтоді кішку ніхто більше не кликав на хрестини.

Та ось настала зима, і надворі вже не можна було знайти ніякої їжі. Тоді мишка згадала про їхні запаси, та й каже кішці:

- Ходім поласуємо тим смальцем, що ми сховали на зиму. Ото смачно буде!

- Авжеш, так смачно, наче ти виставила язика на мороз,- відповіла кішка.

Пішли вони до церкви. Гульк - а горщик порожній стоїть, наче в ньому й не було нічого.

- Ох, - мовила мишка, - тепер я бачу, що сталося, бачу, яка ти щира приятелька! Казала, що ходиш на хрестини, а сама все виїла: спершу вершечок, тоді серединку, тоді...

- Якщо ти ще скажеш хоч слово, - крикнула кішка, - то я й тебе з'їм!

Але те слово вже висіло в бідолашної мишки на язиці. І тільки-но вона вимовила його, як кішка скочила, схопила її і проковтнула.

Отаке буває на світі.

 

 

ДІД І ОНУК


Був собі дід, такий старий, що вже й недобачав, і недочував, і ледь на ногах стояв. А руки в нього так трусилися, що він насилу тримав ложку, як сідав до столу їсти. Бувало, що й на стіл трохи юшки розхлюпає, і по бороді потече. Дуже це муляло очі синові та невістці, і нарешті вони почали садовити діда не до столу, а в закутку біля печі, і їжу йому давали в глиняній мисочці, та ще й ніколи повну не насипали. Дід сумно дивився з закутка на стіл, біля якого вони їли, і в очах у нього стояли сльози.

Одного разу дід не втримав мисочки тремтячими руками, вона впала додолу й розбилася. Невістка вилаяла його, але він нічого не сказав, лише тяжко зітхнув. Тоді син з невісткою поїхали на ярмарок і купили за безцінь дерев'яну мисочку. Відтепер старий їв з неї.

Якось сидять вони всі в хаті, а чотирирічний онук складає долі якісь дощечки докупи.

- Що це ти робиш? - спитав батько.

- Коритце, - відповів хлопчик. - Ви з мамою будете їсти з нього, як я виросту.

Чоловік з жінкою глянули одне на одного, заплакали й відразу ж забрали діда до столу.

Відтоді старий їв разом з усіма, і син з невісткою нічого не казали йому, навіть як він трохи й розхлюпував юшку. [152]