У XIX столітті царизм придумав ненауковий міф про «триєдиного російською народі», що складався з великоросів, малоросів І білорусів. На жаль, І сьогодні дехто продовжує вірити в цю вигадку
| Вид материала | Документы |
- Метафізичне підгрунтя ідеологій, 92.04kb.
- Про проект програми вшанування українців, постраждалих у ХХ столітті внаслідок окупаційних, 120.57kb.
- Габріеля Гарсіа Маркеса «Сто років самотності». Вихід у світ цього роману у 1967 році, 644.2kb.
- Шановні колеги, учасники семінару, 74.61kb.
- Що таке поступ?, 3268kb.
- Атестація з української літератури за курс 6 класу (ІІ семестр) Художні тексти Вимоги, 93.11kb.
- Бушева Михайла Івановича на сесії районної ради 26 липня 2011 року Шановні депутати, 108.75kb.
- Григорiй нудьга, 1720.58kb.
- Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов вступ, 830.29kb.
- Розділ I. Деякі загальні особливості розвитку математики XIX сторіччя, 132.08kb.
У XIX столітті царизм придумав ненауковий міф про «триєдиного російською народі», що складався з великоросів, малоросів і білорусів. На жаль, і сьогодні дехто продовжує вірити в цю вигадку.
СЕРЕД МІФІВ
Москвичка Тетяна Миронова, член-кореспондент Міжнародної Слов'янської академії наук, доктор філологічних наук, опублікувала в українському виданні «Новий Регіон» статтю з сенсаційною назвою «Росіяни, українці і білоруси є єдиним народом».
Все національне білоруське і українське, включаючи мови, вона відкидає як «поганий польський вплив», а також відкидає державність Україні та Білорусі. Виникає питання - чи правильно називається «Міжнародна Слов'янська академія наук», членом-кореспондентом якої є Миронова? Адже там не визнається національна самобутність білорусів і українців, а поляки подаються як «вороги слов'ян».
Тетяна Миронова пише:
«Як найлегше послабити, знекровити народ? Відповідь проста і перевірена століттями. Щоб послабити народ - його треба роздробити, розкроїти на частини і переконати утворені частини, що вони є окремі, самостійні, самі по собі, навіть ворожі народи.
У середині XIX століття ми безтурботно прийняли так вигідну полякам, німцям, євреям ідею дроблення російських на три самостійних «народу» - росіян, українців і білорусів. Новоспеченим народам - українцям і білорусам - стали спішно створювати окрему від російського народу історію. У самостійних українських підручниках 20-х років XX століття українці повели своє походження від «давніх укрів».Українцям і білорусам виготовили власні літературні мови - українську та білоруську, які наслідували польським літературним моделям, хоча в ту пору малоросійське та білоруське наріччя російської мови, саме так вони іменуються в словнику В. І.Даля, відрізнялися від російської літературної мови, як діалекти Смоленщини або Вологодчіни, (тобто українська та білоруська мови — діалект Вологодчини), і мовознавці по цю пору не знаходять на картах чітких меж між говорами російських, білоруських та українських народів. Народна мовна стихія доводить їх спорідненість, одначе українська літературна мова, навпаки, прагне відсікти українців від російського кореня. Дослідження видатного славіста академіка Н.І.Толстого переконливо доводять, що літературна українська – «штучне новоутворення, на третину складається з германізмів, німецьких слів, на третину - з полонізмів, слів польської мови, і на третину - з варваризмів, прислівників поселян України».
Тут все поставлено з ніг на голову. Давайте розбиратися.
Що означає фраза «У середині XIX століття ми безтурботно прийняли так вигідну полякам, німцям, євреям ідею дроблення російських на три самостійних« народу »- росіян, українців і білорусів»? Хто такі «ми»? Царизм? Все навпаки - саме в середині XIX століття з'явилася безглузда концепція «западнорусізма», яка оголошувала литвинів (перейменованих царизмом в «білорусів»), русинів (українців) і московитів («русских») нібито одним народом. До цього ніхто ці три народи не вважав навіть родинними. Наприклад, Михалон Литвин у своїй книзі «Про звичаї тартар, литвинів і мосхів» («De moribus Tartarorum, Litvanorum et Moschorum») писав, що мосхів (московити-мокшане) взагалі нехристиянської віри, як і татари - оскільки московити в той час ( початок XVI століття) сповідували несторіанської віру.
Білоруський історик В.Орлов зазначав:
«Для мене і моїх колег, професійних істориків нового покоління, які розглядають минуле з позицій існування білоруської нації та державності з багатовіковою традицією, абсолютно очевидно, що версія походження східних слов'ян із «єдиного кореня» - це плід творчості російських вчених XVIII-XIX вв., Покликаних обгрунтувати претензії кремлівських правителів на білоруські й українські землі. Логіка тут надзвичайно проста: оскільки ми, мовляв, з одного кореня, значить, і жити повинні в одній державі - зрозуміло, в російській.
Реальне існування єдиної давньоруської народності, звідки нібито вийшли білоруси, українці та росіяни, нічим не доводиться. З самого початку етногенез трьох народів відбувався на різних територіях і з участю різних етнічних компонентів.
... В літописах ви не знайдете назви «Київська Русь». Територія, яку позначають таким чином, не була єдиною ні етнографічно, ні тим більше політично. Полоцьке князівство, звідки бере початок білоруська державність, потрапляло в залежність від Києва на лічені роки,і кожного разу киянам доводилося для цього застосовувати зброю. У 1129 при сині Володимира Мономаха, Мстислава полоцьких князів вдалося вислати до Візантії, але через три роки Мстислав помер, і Полоцьк знову став незалежним. Державу Рюриковичів було позбавлено головної ознаки, що характеризує етнічну спільність, - єдиної самосвідомості. До середини XIII ст. літописці називають населення Білорусі колишніми іменами - кривичі, дреговичі, радимичі. Не тільки Полоцьк, а й Новгород, Ростов, Суздаль, Рязань не вважалися в той час Руссю, а, навпаки, їй протиставлялися. За Володимиро-Суздальської землею ця назва закріпилася лише з другої половини XIII в., Коли населення білоруських земель вже являло собою окреме етнічне ціле ».
Доктор біологічних наук, лауреат Державної премії Білорусі Олексій Микулич в інтерв'ю 30 червня 2010 сказав, що антропологічно (по генам і зовнішності) білоруси близькі мазурам Польщі, а не українцям і росіянам, причому російські близькі по генам фіно-угрів. Бо і є слов'янізованими фінами, а не слов'янами.
Повернемося до слів Тетяни Миронової: «Новоспеченим народам - українцям і білорусам - почали спішно створювати окрему від російського народу історію».
Вибачте, а яка могла бути «НЕ ОКРЕМА» від російського народу історія, якщо до російської окупації 1795 литвини-білоруси ніколи не жили під владою Москви-Петербурга. Мало того, московити були головним історичним ворогом білорусів протягом багатьох століть. Досить нагадати, що тільки у війні 1654-1667 років московити за вказівкою царя знищили половину білоруського населення, 300 тисяч білорусів повели в кайданах у рабство.
І чому білоруси - це в середині XIX століття «новоспечений народ»? В енциклопедії «Білорусь» сказано: «У 13-16 століттях сформувався білоруський етнос». Як бачимо, не в середині XIX століття, і не в складі Російської імперії - тобто «разом з російським народом», а в своєй національній державі литвинів-білорусів - ВКЛ.
«ШТУЧНІ МОВИ БІЛОРУСІВ ТА УКРАЇНЦІВ»
Тетяна Миронова стверджує, що в середині XIX століття «Українцям і білорусам виготовили власні літературні мови - українська і білоруська, які наслідували польським літературним моделям». Хто ж в царській Росії виготовив українцям і білорусам власні літературні мови? Царизм?
Насправді царизм заборонив білоруський мову в 1839 році, український - в 1861. За указом царя в 1839 році були спалені всі Біблії на білоруській мові, було заборонено використовувати білоруську мову в богослужіннях - нашу паству, зовсім не розуміючих московську мову, що складається наполовину з татарських та фінських слів, змушували звертатися до Бога на цій іноземній мові.
І що значить «наслідували польським літературним моделям»? З якого дива? Доктор філологічних наук повинна знати, що всяка літературна мова формується на основі переважних в корінному населенні говірок - інакше вона буде незрозумілою населенню. Тому, якщо Миронова побачила в білорускій та українській мовах щось «польське», то це не «штучне», а з мови наших селян. А вони-то ніякими поляками ніколи не були.
Дійсно, «мовознавці по цю пору не знаходять на картах чітких меж між говорами російських, білоруських та українських народів». Але пояснюється це тільки тим, що землі Смоленської, Курської, Брянської областей і частини Псковської і Тверської - це етнічно білоруські землі західних балтів кривичів, які були захоплені Росією. Там у селах до цього дня говорять не російською мовою, а на білоруській - який Миронова вважає «зіпсованим полонізмами російської мови». Але хто ж псував «полонізмами» мову селян на Смоленщині або Брянщині?
Що взагалі має на увазі філолог під терміном «полонізми»? Вона пише: «Дослідження видатного славіста академіка Н. І.Толстого переконливо доводять, що літературна українська - штучне новоутворення, на третину складається з германізмів, німецьких слів, на третину - з полонізмів, слів польської мови, і на третину - з варваризмів, прислівники поселян Україна ».
Ніяких «германізмів» в українській та білоруській мовах немає, є тільки пласти архаїчної індоєвропейської лексики. Це не «німецькі слова», а стародавні індоєвропейські. І вони не тільки в літературній мові Білорусі та Україні, але в самій народій мові. Що стосується «слів польської мови», то це не «ПОЛЬСЬКІ» слова, а Общеславянский слова. У Міжнародної Слов'янської академії наук цього, звичайно, не знають, там поляків слов'янами не вважають. Що стосується «варваризмів, прислівники поселян Україні», - то це незрозуміло. Невже корінне населення України - це варвари? Виходить, що Тетяна Миронова говорить про єдиний народ росіян і варварів Україні і Білорусі???
Якщо це нібито «триєдиний народ», то чому в такому випадку білоруси, українці, поляки, чехи, словаки говорять в знак згоди слов'янське «Так», а росіяни кажуть "Да" - як болгари, турки та румуни з молдаванами?
Ця дивина пояснюється просто. Корінне фінське населення Центральної Росії вчили слов'янської мови болгарські попи - з долученням пастви до християнства. Звідси і прийшов у мову московитів балканське «Да», яке чуже слов'янській мові.
Мови білорусів і українців - на порядок древніші юної російської мови, яка сформувалася тільки за часів Ломоносова. Ось лише один яскравий приклад. Ватрушки - борошняний здобний виріб слов'янської кухні. У Росії це назва з'являється тільки в середині XIX століття - як перейняте у слов'ян-сусідів. І це дуже дивно, оскільки ця назва поширена здавна у всіх слов'ян - в українській, польській, чеській, бєларускій, сербській, хорватській мові. Назва походить від давньослов'янського слова ВАТРА - вогнище, вогонь, що має однаковий вихідний сенс у всіх слов'янських мовах. А ось в юній російській мові його немає. Так ватрушки показують зовсім юне народження російської мови (штучного і не історичного слов'янського), не має ніяких стародавніх слов'янських традицій.
Що стосується білоруської мови, то, вона стала формуватися в нинішньому вигляді на початку XVI століття, а до цього в селах населення говорило не на слов'янському міському койне, а на своєму західно-Балтською говіркою кривичів, ятвягів та дановічів. Проте відмінність між білорусами і росіянами в тому, що субстратом білоруської слов'янської мови був західно-балтська мова (індоєвропейський і найближчий слов'янської мови - змішання мови готів і західних балтів), а ось субстратом нинішньої російської мови, як вважають самі російські лінгвісти, були фінські мови корінного населення Центральної Росії (Московії) - тобто взагалі не індоєвропейські.
(Субстратом української мови були індоєвропейські мови дніпровських балтів і іраномовних сарматів (аланів), сьогодні їх мова збереглася у вигляді осетинської мови (від мови останніх з'явилися гідроніми Дон, Дніпро, Дністер) - корінного до слов'янізації населення Центральної і Західної України. Східна ж України населена, як Московія, слов'янізованими фінськими племенами - звідси й нинішні конфлікти в країні - конфлікти між різними субстратами.)
Тетяна Миронова вважає, що білоруська та українська мови «зіпсовані полонізмами» у порівнянні з - треба думати - чистим від полонізмів російською мовою.
Добре, нехай слово «сябри» - полонізм. Але що тоді не полонізм? Слово «товариш»? Але це - татарське, ординське слово (походить від такого ж татарського «товар»), це взагалі не слов'янське і не індоєвропейське слово. Миронова хоче, щоб білоруси та українці забули своє індоєвропейське слово і стали замість нього використовувати татарську лексику як у російській мові?
Нехай слова «госпадарка» і «госпадар» - полонізм. Міняти його на «не полонізм» російське «хозяйство» та «хозяин»? Але це ординські слова від «хозя», «ходжа», що ввійшли в мову московитів в ординський період. Так з якого дива ми, в Орді не жили, повинні використовувати конструкцію «хозяин колхоза» або «хозяин машини» - буквально «ходжа колхоза» та «ходжа машини»? Навіщо змінювати наші індоєвропейські слова на неіндоевропейскіх і неслов'янські?
Нехай слово «гроші» - «германізм». Але це все-таки індоєвропейська лексика - порівняно з нав'язуються нам російським словом « деньги » - від ординського «тенгу».
У російській мові набагато менше слов'янської та індоєвропейської лексики, ніж в білоруській та українській. Вся лексика царської Росії XIX століття в сфері торгівлі та у сфері народного одягу - була цілком взята з татарської мови.
Тетяна Миронова знайшла, що білоруська і українська мови «наслідували польським літературним моделям». Звичайно! Адже літературна російська мова — ніяка не слов'янська, а тільки полуслов'янська, вона наполовину заснована на фінській граматиці. Ясно, що раз в інших слов'янських мовах немає цих самобутніх російських реалій мови - то вони нібито всі «під полонізмів», і загалом, не слов'янські зовсім.
Російська мова - це єдина індоєвропейська мова, де дієслово "мати" замінюється, як у фінських мовах, конструкцією з дієсловом "бути": «у мене є», «у нас є», «у них є» - замість індоєвропейського «я маю »,« ми маємо »,« вони мають ». Чому? А тому що у фінських мовах немає дієслова «мати», воно в них замінено цією конструкцією з дієсловом "бути".
Оскільки субстратом російської мови була фінська мова - то російська граматика і успадкувала багато рис фінської неіндоевропейскої граматики. Це і багатопадіжність російської мови у створенні різних відмінкових закінчень для форм одного відмінка (у фінських мовах до 22 падіжів). Це і наявність часток «ка» та «то», що є прямим запозиченням у фінів і не присутній ні в одному іншому індоєвропейській мові. І фінська окающая фонетика, і багато іншого, про що писали російські лінгвісти, досліджуючи фінський субстрат російської мови.
Так чому російська мова не схожа на білоруську та українську? Зовсім не тому, що ці дві мови «зіпсовані польським впливом». А тому що сама російська мова формувалася на субстраті фінських мов і формувалася в ординський період, ввібравши цілі пласти татарської лексики.
Так що питання «чия мова більш зіпсована» - якщо таке питання взагалі має право на наукову постановку - повинна мати таку відповідь: більш за всіх «зіпсована» фінським та татарським впливом російська мова, і вона більше за всіх відстоїть від інших слов'янських мов. У всякому разі, всі слов'яни розуміють інші слов'янські мови без перекладача, і тільки одні росіяни не розуміють жодної слов'янської мови. Тому що в інших слов'янських мовах немає фінського субстрату і немає татарської лексики.
Мені незрозумілі і звинувачення в тому, що у білорусів в їх мові немає російських мовних реалій, а є нібито «полонізми». Вибачте, але вони не жили в Орді, а жили в Речі Посполитої. Мова формується на основі реалій життя. Якщо Тетяна Миронова вважає, що нам треба звільнити мову від полонізмів - то чого тоді вона не закликає звільнити свою російську мову від ординського лексики? Чому не вимагає заборонити слова татарської лексики «деньги», «товарищ», «хозяин»? Чому не вимагає використовувати форму «я маю» замість фінської «у мене є»? Де послідовність?
На ділі виходить,що під приводом «позбавлення від полонізмів» член-кореспондент Міжнародної Слов'янської академії наук вимагає від білорусів і українців відмовитися від своїх індоєвропейських мовних реалій - і замість них прийняти фінські граматичні норми літературної російської мови і татарську лексику російської мови. Мені така заміна індоєвропейського на не індоєвропейське здається зовсім нам не потрібною.
«БІЛОРУСЬ ТА УКРАЇНА - ЦЕ ЗМОВА ВОРОГІВ»
Тетяна Миронова розповідає:
«Ідея перероблення росіян у «щірих українців» була щедро профінансована австрійським урядом. У місті Львові, який входив тоді до складу Австрії, історик М. С.Грушевський написав «Історію України-Русі», де князів руських Володимира Святославича, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха нарікли українськими князями, письменників Миколи Гоголя і Миколи Костомарова почали іменувати великими українськими письменниками і переводити їх праці на українську мову, який, у свою чергу, був створений з тих самих полонізмів, германізмів і варваризмів так, щоб ні в якому разі не був схожий на російську літературну мову. Переклади ці виглядали досить дикими. Приміром, шекспірівська фраза Гамлета «Быть или не быть: вот в чём вопрос?» В так званому літературному українському перекладі Старицького отримала невластиву благородному принцу датському базарну розв'язність: «Бути чи не Бути: ось-то заковика?» »
Залишу осторонь питання про те, що сміятися над іншими мовами (або приписувати їм «базарну розв'язність») - це поганий тон.
Член-кореспондент: «Ось так шкідлива ідея, всього-на-всього словесна гра, затіяна з національним ім'ям - російський, змогла розчленувати і послабити єдиний народ, породити взаємну неприязнь у єдинокровних братів. І скільки тепер потрібно зусиль, яку величезну гору неприязні і брехні потрібно повалити, щоб побороти цю шкідливу ідею, а разом з нею і штучне розділення росіян на три «східнослов'янських народи» - росіян, українців і білорусів ».
На мій погляд, саме Тетяна Миронова забиває величезний клин в наших відносинах, не визнаючи наші вже не етноси - а з 1920-х - НАЦІЇ білорусів і українців, не визнаючи нашої національної мови, не визнаючи наше право націй на свою Державність, не визнаючи, нарешті,право членства в ООН співзасновників цієї організації - Білорусі та Україні.
Все це вона заперечує, але при цьому - от парадокс! - Вважає себе «другом слов'ян».
Незрозуміло, чому існування націй білорусів і українців вона називає «вредоносными»? «Вред» тут тільки великодержавному імперському шовінізму, а Києву та Мінську - користь, бо набридло бути маріонетками то Варшави, то Москви. Втім, якщо прихильники версії про «походження Росії з Києва» так хочуть об'єднання, то нехай Росія розпускає свій уряд і переносить столицю до Києва: у Київській Русі правили київські князі - от нехай і сьогодні українська влада править Росією. Однак такий варіант дбайливців «єдності» ніяк не влаштовує: в їх уявленнях Білоруссю та Україною повинні правити тільки Кремль і Газпром. Виходить,що під ширмою демагогії про «триєдиного народу» - насправді проштовхується ідея влади Кремля і московської олігархії над Білоруссю та Україною.
Закінчує свою статтю Миронова так:
«Росіяни, українці, білоруси - суть один народ, бо народжені з одного російського кореня, єдинокровні брати і брати по Вірі. Прислівник український (малоруське), білоруське та великоросійське відрізняються один від одного менше, ніж німецькі діалекти між собою.Тому і росіянам, і українцям, і білорусам, пам'ятаючи нашу родинність, треба вміти нехтувати хитрощами ворогів російської єдності і російської сили, які намагаються нас розділяти і сварити. Формула нашого національного поділу, універсально висловлена в заповіті польського русофоба Мєрошевського, повинна стукати в наші серця, не даючи забувати про те, що у росіян, українців та білорусів є одна мова, один рід і одна кров ».
Ніякого «одного російського кореня немає», і по вірі ми не брати. При окупації Білорусі-ВКЛ Росією в 1795 році було серед населення в нинішніх кордонах Білорусі: 38% католиків, 39% уніатів, 10% іудеїв, 6,5% православних. Це з ким же росіяни у білорусів «брати по вірі»? З іудеями? З католиками і уніатами?
Дивно, що доктор наук оперує не фактами, а заклинаннями радянської пропаганди.
Про прислівники «білоруське» і дуже «малоросійське» (тобто неросійське, мало там російського, такий зміст) - було сказано вище.Що стосується параної про «ворогів російської єдності і російської сили, які намагаються нас розділяти і сварити», то це чисто постімперське словоблуддя великодержавників, які хочуть Мінськ і Київ бачити і в XXI столітті сателітами Кремля.
В такому аспекті саме нинішнє існування незалежних Білорусі та Україні представляється дбайливцям Російської Імперії - русофобією.
Але немає нічого нового - це вже було. Точно так в 1930-і роки, коли Західна Білорусь і Західна України входили до складу Польщі, польські великодержавні академіки заявляли, що прагнення білорусів та українців до своєї національної ідентичності - це «полякофобія», що білоруську та українську мови - це та ж сама польська мова, тільки зіпсована впливом мови «мосхів». Що наші зовнішні вороги великої і могутньої Речі Посполитої («московити» головним чином) намагаються роз'єднати нашу спільність єдинокровного посполитого народу, у якого, як писала Тетяна Миронова, «є одна мова, один рід і одна кров»
Так що ми це вже проходили. Дежа вю - хай під іншим акцентом, але зміст той самий.
Я не згоден зі словами Пушкіна, сказаними після нашого антиросійського повстання 1830-1831 років: «З ким бути Литві - одвічна суперечка слов'ян». Чому саме «з ким бути»? А хіба немає альтернативи бути самими собою?
Питання риторичне ...
Більшовизм ПРОТИ БІЛОРУСІ
Нинішні ненаукові і чисто політичні декларації про те, що, мовляв, білоруси і росіяни - це «один народ», є тільки повторенням вказівок вождів СРСР про ліквідацію всіх неросійських народів (і прикладом того, як політика брутально калічить наукові уявлення, плодячи безглузді міфи) . У післяреволюційної статті Леніна «Про національний і національно-колоніальне питання» сказано:
«Розмежування націй в межах однієї держави шкідливо. Ми, марксисти, прагнемо зблизити і злити їх. А так як злиття народів можливо тільки при асиміляції неросійських народів у російській, значить, саме в цьому і має полягати національна політика більшовиків ».
Це - чисто фашистське твердження (аналогічне говорив Гітлер про повну германізацію лужицьких сорбов та інших корінних слов'ян Німеччини, про ліквідацію їхньої культури та мови), і реалізовувалося воно потім в СРСР чисто фашистськими методами. До речі кажучи, цією ж « логікою Леніна» керувалися серби Мілошевича в Югославії - що викликало там громадянську війну. Однак незрозуміла логіка російських вболювальників «триєдиного народу» - чому вони тільки російський народ вважають «триєдиним», а грузинський «триєдиним» не визнають - навпаки війною на Грузію пішли саме через заперечення «триєдиного грузинського народу»? Знову подвійні стандарти?
Безумовно, концепція Леніна є злочинною - у тому числі за мірками ЮНЕСКО, де національна самобутність охороняється ООН, а всяка навмисна асиміляція вважається етноцидом. Не дивно, що А.Авторханов в книзі «Імперія Кремля: Радянський тип колоніалізму» (Мюнхен, 1988) підкреслює, що Ленін був «більше великодержавником, ніж усі російські царі, разом узяті, і більший імперіаліст, ніж будь-який імператор в історії».
Згідно з планом вождів більшовизму, русифікацію слід було починати не відразу - а через «коренізацію», що означало впровадження ідей більшовизму в неросійське населення на їхніх рідних мовах - а вже потім, коли населенню прищепиться більшовицька ідеологія, його слід було русифікувати. Якщо ж починати прямо з русифікації, то ідеї більшовизму будуть сприйматися населенням як чужі і колоніальні - при цьому населення їх взагалі не зрозуміє через незнання російської мови.
Період «коренізації» тривав до 1929 року. В УРСР тоді білоруський мова була мовою навіть армії - причому, в обов'язковому порядку вчили білоруську мову навіть офіцери з РРФСР, яких відрядили служити в УРСР.(Парадокс - але Червона Армія УРСР до 1929 року говорила на бєларуській мові, а армія незалежної та буржуазної Республіки Білорусь за 20 років свого існування так і не може повернутися на свєї мови!)
У всіх установах УРСР тоді використовували державну білоруську мову, її вчили державні і партійні працівники небеларуского походження. Дивлячись на це, і в Польщі були змушені теж ввести беларусізацію на території Західної Білорусі, але коли СРСР згорнув «коренізацію» до 1929 року - її згорнули і в Польщі.
Розпочався, згідно з планом Леніна, етап русифікації неросійських народів СРСР. Проводив його Сталін, який, за формулюванням Леніна, був «істинно російською людиною, великоросом, шовіністом, по суті негідником і гвалтівником».
Уже в листопаді 1927 року в Білорусії будь-які прояви національної самосвідомості були оголошені, на вимогу Сталіна, «дрібнобуржуазним націоналізмом» і «націонал-демократизмом», а Франциск Скорина заборонений як «жупел дрібнобуржуазних студентів-націоналістів». Резолюція XI з'їзду КП (б) Б з цього питання був таким:
«Минулого [люди з білоруською національною свідомістю] були прогресивним явищем, боролися з самодержавством і давали відсіч пригніченню російського царизму, але в умовах диктатури пролетаріату стали контрреволюційним явищем».
Почалися процеси над тією частиною інтелігенції УРСР, яка була генератором національної самосвідомості народу. Серед інших сфабрикованих процесів першим ударом по Білорусі стала справа про «Союз визволення Білорусі» (1930-31 рр.)..Жертвами цієї фальсифікації стали 108 діячів білоруської науки і культури. Серед них вчені з Академії наук, викладачі вищих навчальних закладів, літератори, журналісти, театральні діячі та навіть колишні наркоми БССР.
Їх звинувачували в тому, що вони поставили собі за «остаточною метою відрив Білорусії в етнографічних межах від Радянського Союзу і створення так званої Білоруської Народної Республіки».
Ніхто з висланих і посаджених додому не повернувся. Після відбуття строків ув'язнення або посилання всі вони без слідства і суду отримали нові вироки. Майже всі ці люди загинули. Повернутися додому через 25 років довелося лише кільком.
Аналогічно в УРСР в 1930 році було сфабриковано справу про міфічний «Союзі визволення України» - знищено 142 видних діяча української науки і культури. Вся вина їх, як і 108 білоруських учених і діячів культури (а також тисяч інших, у тому числі репресованих вже з «звільнених від Польщі» Західної України та Західної Білорусі), була тільки в тому, що вони не вірили в «триєдиний народ» .
Це робить концепцію Тетяни Миронової (та інших нинішніх політиків) про «триєдинй народ» - такий же кривавий, як концепція нацистів Гітлера, які точно так винищували всіх, хто був не згоден з «расовою теорією». Тобто, кожен, хто сьогодні поділяє цю ідею про «триєдинй народ», - автоматично стає співучасником злочинів сталінізму, замазує себе в крові жертв, єдина провина яких була в тому, що вони не вірили в «триєдиний народ».
А.А. Грицанов і А.Є.Тарас пишуть в книзі "Науковий антикомунізм і антифашизм» (Мінськ, 2010):
«Придушуючи « місцевий націоналізм », московське керівництво фактично намагалося знищити національну самосвідомість десятків мільйонів людей. Розправи з національними меншинами тривали кілька десятиліть. Вже у передвоєнні роки почалося масове виселення цілих народів. Жертвами депортації стали поляки, курди, корейці, буряти та інші. Цифрою 3,5 мільйона обчислюється число людей, репресованих виключно за національною ознакою з середини 1940-х по 1961 рік. Були виселені з рідних місць калмики, вайнахов (чеченці), кримські татари та інші народи. Депортація торкнулася 14 народів цілком і 48 - частково!
На нашу думку, саме божевільна національна політика ВКП (б) - КПРС зіграла головну роль у розпаді СРСР.
Згадаймо в цьому зв'язку прогноз 1938 року. Перебувавши у еміграції український громадський діяч М.А. Славинський кваліфікував спробу створення у СРСР єдиної імперської нації («радянського народу») як «націологічний курйоз» і зазначив:
«Такий народ не здатний на розсудливу відмову від своїх претензій на володарювання. І особливо не можуть зробити це його командні шари, колишні і теперішні, бо ці претензії стали органічною частиною в складі їх національного світовідчуття, а ту або іншу зміну цього світовідчуття вимагає, як відомо націонологам, дуже тривалого часу ...
Подкомандним націям на цей рахунок не годиться створювати ніяких ілюзій. Боротьбою та кров'ю забарвлений їх відрив від імперської Росії, в тій же атмосфері відбудеться і їх звільнення від СРСР. Інших шляхів до вирішення національно-державної проблеми на сході Європи історія не знає, а сучасна дійсність не вказує ».
Авторханов охарактеризував результат національної політики комуністичної держави наступним чином:
«Історія країни і партії протягом десятиліть зазнавала фальсифікації і збочення. Це в першу чергу відноситься до історії національного питання ... Провідна ідея фальсифікації - видавати радянський тип колоніалізму за ідеальне рішення національного питання, а радянську великодержавну політику русифікації неросійських народів - за політику «інтернаціоналізації» ».
БУТИ БІЛОРУСОМ У СРСР вважалося злочином
Як згадував Якуб Колас, при Сталіні мінчан заарештовували лише за те, що вони вдома і на вулиці говорили по-білоруських, ( у Києві московські більшовики просто вбивали тих хто балакав українською мовою чи був одягнений у національний одяг) . Так в Мінську а потім в інших містах УРСР була поліцейськими методами насаджена російська мова - населення під загрозою арешту просто боялося говорити на своїй рідній мові. Цього нюансу, на жаль, сьогодні не пам'ятають поборники «двомовності» в Білорусі та Україні.
Пантелеймон Пономаренко, в 1938-1947 роках перший секретар ЦК КП (б) Б, відправив 21 листопада 1938 такий лист до Кремля про «фашистських письменників» Якуба Коласа і Янке Купали (повний текст на ru/ a-history/64.htm):
«Центральний Комітет ВКП (б)
товаришеві Сталіну І.В.
Про білоруську мову, літературу та письменників
Вивчивши стан білоруської мови та літератури, ознайомившись з білоруськими письменниками та їх настроями, хочу ознайомити Вас з деякими висновками і попросити поради щодо заходів, які, як мені здається, випливають з цих висновків.
Вороги народу, пробралися в свій час до партійного і радянського керівництва Білорусії, що ставили за мету відторгнення Білорусії від Радянського Союзу і організацію "самостійнї" Білоруської держави, під протекторатом Польщі, докладали багато зусиль для ідеологічної підготовки цього відторгнення... Працювали вони вміло. Запеклих націоналістів, "щірих білорусів" [зверніть увагу - формулювання Тетяни Миронової. - Прим. В.Д.] вербували відразу, і вводили в курс задач-ідей ...
Найбільш велику контр-революційну націоналістичну роботу провів союз "радянських" письменників Білорусії, ідейно очолюваний завжди десятком профашистських письменників (в тому числі відомі Янка Купала і Якуб Колас), як завжди для прикриття (в тому числі і зараз) мав у керівництва комуністів. У цьому союзі несправедливою критикою, наклепом, знущанням, нехтуванням зацькували не одного чесного комуніста і безпартійного письменника. Тут розкладали літературний рух, тут боролися з радянською владою під виглядом боротьби за цю владу. Тут ненавить до всього російського доходила до болючої істеричності. Тут був центр-штаб націонал-фашистської пропаганди. Тут говорили про застій культури і пояснювали його тим, що білоруська та українська мови близькі до російськї, як мови слов'янські, і найбільш сильна слов'янська культура російська, їх асимілює. Інша справа, говорили, Грузія, там мова зовсім інша, керівники свої, грузини, віддані своїй грузинській культурі, не так як у Білорусії, де завжди "московські генерал-губернатори". Говорили про те, що російська культура дійсно вище культур інших союзних республік, але пояснювали це тим, що російська культура виросла на кістках малих народів.
Сама думка про зближення білоруської та російської мов була жахливою. Янка Купала пустив крилатий вислів "поки живе мова, живе народ" ... Користуючись повною свободою, не маючи ніякого утиску, ці письменники монополізували за собою право тлумачів мови, право створення нових слів, термінів, гасел і т.д. Вони перед цим намагалися і зовні віддалити мову від російської. Був проект перекладу білоруської писемності на латинську основу, коли це не пройшло, запропонували знаки для позначення звуків дз і дж, які ускладнювали б росіянам читати, і зовні робили б письменність несхожою на російську ...Існуючий білоруський правопис спотворено в націоналістичному дусі, вони навмисно побудували так, щоб відрізнялося від російського навіть там, де в живій вимові немає різниці ».
Якби Пономаренко потрапив в 2011 рік, то - побачивши незалежну білоруську Державу (та ще оспівує «фашистів» Якуба Коласа і Янку Купалу) - точно так назвав би його «фашистським», а нас усіх - «фашистами». Дивно - до якої міри зради Батьківщини можна деградувати, щоб все своє національне вважати «фашистським»!
Адже деякі і до цього дня кажуть, що наша історія - це «щось фашистське, прозахідне та нам глибоко чуже». Тобто, чуже концепціям заперечення Батьківщини. Ці концепції насаджувалися і після смерті Сталіна. Машеров сприяв масової дебеларусіфікаціі білорусів БССР, бо товариш Хрущов сказав нам, відвідавши Мінськ: «Чим швидше ми перейдемо всі на російську мову - тим швидше побудуємо комунізм». Дивна річ - виявляється, що при комунізмі всі говорять тільки російською мовою. Але якщо ти на біларуському чи українському кажеш - то ти не комуніст. А фашист.
У СРСР білорусам, українцям вбивалися в голови на рівні підсвідомості, що все своє національне - це щось бридке, фашистське, західне. Хіба є логіка в тому, що біло-червоно-білий, жовто-блакитний прапор вважають «фашистськими» через те, що з ними купка колабораціоністів при окупації ходила по вулицях, але не вважають «фашистськими» триколор Росії і герб Москви «Георгій Побідоносець »,хоча з ними воювала проти СРСР півмільйонна Армія Власова? Логіки в цьому ви не знайдете, тому що все національне білоруське, українське апріорі вважається «фашистським» - адже ще в 1938 році Пономаренко без жодних посилань на німецьку окупацію називав «фашистськими» білоруський мову, білоруських класиків літератури і саму ідею Незалежної Білорусі, теж саме і з Україною . Тобто все просто: якщо ти білорус чи українець - то ти фашист, а якщо відмовився бути білорусом, українцем - то ти вже хороший через прийняття русифікації, ти частина російського «триєдиного» велікодержавія.
Здоровий глузд підказує, що і нам, і білорусам, вже 20 років живущих у своїх Незалежних Державах, треба давно відмовитися від нав'язаних нам в СРСР уявленнях, що, мовляв, все наше національне - це «фашистське». І треба, в тому числі, як можна швидше реалізувати план Якуба Коласа і Янки Купали з перекладу білоруської Мови з кирилиці на латиницю - для зміцнення престижу та місця державної мови як рівного в сім'ї інших європейських слов'янських мов. Адже в СРСР наша мова і став головною метою знущань і насильства з боку ворогів білоруської, української ідентичності - був свідомо понівечений ними до потворного стану «полурусскої мови».
Про «Слов'янська єдність»
Що ж до теми «слов'янської єдності», то таке зовсім не означає відмову одних від своєї ідентичності - на користь «єдності» з іншими (наприклад, на користь полонізації, русифікації чи сербізаціі).
Тетяна Миронова, член-кореспондент Міжнародної Слов'янської академії наук, намагається, фактично, постулювати принцип Леніна: «Розмежування націй в межах однієї держави шкідливо. Ми, марксисти, прагнемо зблизити і злити їх ». Їй здається, що цей «марксистський» принцип, що кличе до пам'яті про те, що ми («триєдиний російський народ») разом жили в СРСР та в царській Росії, - нібито позитивний для слов'янства. Насправді він руйнівний, так як, слідуючи йому, німці (аж ніяк не марксисти) повинні остаточно асимілювати в свій німецький етнос лужицьких сорбов - а також підлягають асиміляції всі інші, які не мають поки своєї автономії, слов'янські меншини в Європі.
Мало того, це є руйнацією Слов'янського Світу і через зникнення одних слов'янських народів - за рахунок укрупнення інших. Наприклад, словаки саме тому відокремилися від чехів, що побачили чітку загрозу їх розчинення в чеському етносі.
На мій погляд, цілі Міжнародної Слов'янської академії наук повинні бути прямо протилежними тому, що пропонує Миронова. Не асимілювати малі слов'янські народи та країни - в лоно великих, а навпаки - захищати і охороняти самобутність слов'янських націй і народностей.
Тетяна Миронова заперечує білоруську та українську літературні мови - найбільші в Слов'янському Світі після російського і польського. Але що залишиться після такого заперечення (і - що КАТАСТРОФА - заперечення для Цивілізації всієї літератури Білорусії та України?) А ось що.
З південнослов'янських мов будуть тільки болгарський і сербський - в останній, згідно з «логікою» Миронової, треба записати хорватську, македонську та словенську.
З західнослов'янських залишаться тільки польський і чеський (в останній буде записаний словацький, який свого часу сталіністи ЧССР теж називали «фашистським»),а верхньолужицька і нижньолужицька підлягають германізації за принципом Леніна-Миронової «Розмежування націй в межах однієї держави шкідливо».
За цим же принципом підлягають ліквідації всі інші літературні «малі» слов'янські мови: русинський (Сербія, Хорватія), інший русинський (Галичина Західної України), градіщанско-хорватська (Австрія), молізско-хорватська (Італія), прекмурско-словенський (Словенія, Угорщина, Австрія),чакавскій (Хорватія), бататско-болгарський (Румунія, країни колишньої Югославії), кашубська (Польща), лядський (Чехія, Словаччина, Польща), східнословацький (Словаччина), карпаторутенскій (США),резьянскій (Італія).
Як бачимо, підхід, запропонований у відношенні білорусів та українців, - знищує все різноманіття Слов'янського Світу, залишаючи від нього тільки 5 народів: росіян, поляків, чехів, сербів і болгар. Можливо, саме так уявляють собі слов'ян у Міжнародної Слов'янської академії наук, але це здається ЗНИЩЕННЯ Слов'янського Світу. Навіщо? Заради чого?
Позбавити нас «Дикого полювання короля Стаха» Володимира Короткевича під приводом того, що це «фашистський твір» на «фашистському» або «зіпсованому полонізмами» мовою? Це вандалізм. Концепти «триєдиного народу», заперечуючи наші літературні мови Білорусії та України як «полонізми», цим перекреслюють всю нашу національну літературу.
Мені це бачиться просто жахливим мракобіссям - наслідком байки про «триєдиний народ». Спалювати штабелями книги на білоруській та українській мовах як «написаних на мовах, зіпсованих слов'янськими полонізмами» - це вже було в нашій історії в XIX столітті, за указами царя. Я особисто проти такого повторення, хоча є ті, хто цей вандалізм хочуть повторити вже в XXI столітті.
net/publish_deruginski.php?p=271