Реферат на тему: Історичні пам’ятки України. Історико-культурний заповідник "Буша"
| Вид материала | Реферат |
СодержаниеІнтер'єр хати. Символіка житла. IX. Музей оборони героїчної Буші Героїчна оборона Буші X. Килими Буші та Дорошівки XI. Адреса заповідника |
- Національний заповідник «глухів» центр пам’яткознавства національної академії наук, 39.71kb.
- Районна цільова програма «Створення районного історико краєзнавчого музею «Жовківщина», 192.54kb.
- України: аспекти дослідження, збереження І популяризації Матеріали Наукових читань, 634.67kb.
- Вступ, 776.51kb.
- Урок №15 усний вибірковий переказ розповідного тексту з елементами опису пам’ятки історії, 89.4kb.
- Примірний перелік питань з Історії України, 120.3kb.
- Іменем Дмитра Шепеленка названо одну з вулиць села», «Майстри села», «Герої-односельчани»,, 13.93kb.
- Реферат на тему: Історичні землі України, 527.69kb.
- План Географічне положення Туреччини Потенціал туристичних ресурсів Туреччини Визначні, 383.64kb.
- Лія визначної рукописної пам'ятки староукраїнської мови та мистецтва XVI століття,, 94.57kb.
ІНТЕР'ЄР ХАТИ. Внутрішнє планування українського житла, традиції якого сягають давньоруського періоду, характеризувалося у ХІХ ст. повсюдною типологічною єдністю. Отже, вариста українська піч завжди займала внутрішній кут хати з одного боку від вхідних дверей і була обернена своїм отвором -(челюстями) до фасадної стіни (чільної, входової, передньої), в якій були вікна. По діагоналі, від печі влаштовували парадний кут (покуть, червоний кут, святий вугол, божній кут), де розміщували ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками (божниками), обтикані цілющим зіллям та квітами; перед ними вішали лампадку.
Під іконами уздовж бічної (причілкової) стіни ставили стіл. Біля столу попід тильною (задньою, запічною, напільною, примісткою) стіною розміщували довгу дерев'яну лаву, а з зовнішнього боку — маленький переносний
23
ослінчик. Збоку від столу знаходилася скриня. Простір між піччю та причілковою стіною заповнювався дерев'яним настилом па стовпчиках, піднятим на рівень лежанки печі (піл, приміст). Удень він використовувався для хатніх робіт, а вночі слугував спальним місцем. Уздовж чільної та причілкової стін наглухо встановлювали лави, які на свята прикрашали саморобними ряднами (веретами, коцами), а в заможних сім'ях — килимами. В кутку, протилежному печі, біля дверей і над ними розміщували дерев'яні полички або невеличку шафу (мисник, мисничок, судень) для посуду, а вздовж чільної стіни над вікнами проти печі — полицю для хатнього начиння та хліба (хлібну полиню).
Подільська вариста піч мала комин у формі зрізаної піраміди — у вигляді вільно нависаючого пал припічком або спертого па стовпчики коша. Основу печі (опічки) найчастіше робили з глиносоломи, пізніше — з цегли.
СИМВОЛІКА ЖИТЛА. Селянська хата була не тільки річчю, але й досить змістовним знаком, що виконував естетичну та магічну функції. Так, просте споглядання садиби, житла та господарських споруд давало змогу визначити заможність та уподобання господаря; зручність місця для будинку та підходів до нього свідчили про шанування господарем певних народних знань; чисто підведені призьба, стіни, вікна засвідчували те ж саме і про господиню; наявність намальованих знаків, червоних квітів чи пташок на хвіртці, воротах або над вікнами промовляла про те, що у даній оселі є на виданні дівка чи парубок. Для того щоб зацікавлені мали привід зупинитися і довідатися про все детальніше, біля воріт від вулиці була закопана лава для відпочинку, а неподалік, на межі садиби з вулицею, знаходилася криниця, де можна було напитися води та напоїти коней чи волів, перепочити, почути якісь новини.
Розглядаючи хату, можна було побачити віконні та дверні пройми, пофарбовані в інтенсивно червоний колір, що символізував очищення вогнем “усього входящого”. Функцію оберегу викопували також наведені крейдою хрестики навколо вікон та дверей. Оберегами слугували й рушники, якими оздоблювали вікна та двері. Їхня вишивка обов'язково відрі тялась від тієї, якою вишивали рушники для картин та ікон. Неодмінними хатніми амулетами були часник та підкова. Останню прибивали до порога чи біля нього. Часник та різні трави розвішували навколо дверей та вікон.
Широко побутували настінні розписи, які найчастіше несли в собі віддалені мотиви календарних, релігійних та сімейних свят. Умовність форми й колориту цих розписів, далеких від натуральних рослин, свідчить про те, що вони мислились і як сакральний акт. Проте вже на кінець XIX ст. декоративні мотиви розпису традиційного житла чимдалі втрачали свій символічний
24
зміст.
Настінні розписи традиційно розміщували переважно трьома горизонтальними смугами: середня визначалася висотою вікон, а дві інші — відстанню від вікон до даху та призьби. Триподільна система — явище не випадкове, адже й житло також ділиться по вертикалі на три частини: призьба, стіни, дах. У житловій кімнаті найчастіше було три вікна, на фасадній стіні — три отвори (двері та два вікна), більшість традиційних хат малатриподільне планування. З появою віконного скла великих розмірів швидко набули широкого побутування вікна на три шибки. Потаємний смисл триподільпої системи ще чекає на своє розшифрування.
IX. Музей оборони героїчної Буші
Музей розташований у підземеллях єдиної уцілілої вежі, що залишилася після рогрому фортеці війсками С. Чарнецького у 1654 р.
В експозиції музею представлені знахідки зброї та побутових предметів з території фортеці.
Героїчна оборона Буші
8 січня 1654 р. на скликаній у Переяславі раді приймається рішення про входження української держави до складу Росії. В березні внаслідок переговорів українського посольства з російським урядом, завершується процес укладення українсько-російського договору, який проіснував до вересня 1658 р. Його умови передбачали визнання за козацькою Україною витвореного політичного устрою, існуючих суду і судочинства, адміністративного поділу, армії, соціально-економічних відносин,
25
незалежності у проведенні внутрішньої політики. Лише в стосунках з іншими країнами частково обмежувався суверенітет української держави.
Український літописець, описуючи присягу населення на вірність російському уряду, зауважував, що “по усей Україні увесь народ з охотою тое учинил”. Очевидно, в кінці січня відповідну присягу представнику російського уряду князю, стольнику Ф. М. Борятипському вчинило і населення Буші та її околиць.
Б. Хмельницький не сумнівався в тому, що правлячі кола Речі Посполитої зроблять нову спробу силою зброї відновити своє панування. Тому на початку січня він розіслав універсал до жителів міст з наказом готувати військові припаси, продовольство та зміцнювати укріплення. Справді, в другій половині лютого Ян Казимір розпорядився коронному гетьману С. Потоцькому вирушити з військом на Україну. За даними джерел, польсько-шляхетські полки почали збиратися в Проскурові та Полонному, готуючись до вторгнення на Брацлавщину. С. Потоцький та інші регіментарі покладали певні надії щодо переходу на їх бік частини козаків, а також кальницького полковника І. Богуна. З листами до останнього звернулися коронний гетьман і православний шляхтич П. Олекшич, обіцяючи за перехід на бік короля гетьманську булаву, шляхетство і староство. І. Богун надіслав їх Б. Хмельницькому і згодом отримав подяку від російського уряду.
Тим часом брацлавський воєвода П. Потоцький займає Шаргород і 16 березня видав універсал до жителів Брацлавського воєводства, запевняючи їх, що прибув не для пролиття крові. Обіцяв усім, хто повернеться в “підданство” і відступить “від Москви”, королівську ласку. Одночасно погрожував, що ті, хто виявить непослух, “заплатять своєю кров'ю”. Він наказав полковнику Окуню захопити Бушу, де зібралося, за словами анонімного офіцера, учасника походу на Брацлавщину, “немало того гультяйства подністровського”, яким командував Гречка з міста Калюса. Польські жовніри (27 хоругв, біля 2,5-3 тисяч осіб) вирушили в похід вночі. Залишивши Шаргород, музиканти вдарили в бубни, чим стурбували все військо. Ранком, за милю від Буші, Окунь знову наказав бити в бубни. Цим він, очевидно, хотів налякати опришків і козаків, які перебували в місті. Однак, цього не трапилось. Під стінами Буші почалися бої, в яких польсько-шляхетські хоругви зазнали відчутних втрат. За свідченням Б. Хмельницького, місто було в облозі кілька днів і з нього по ворогу “вельми бьют”. За визнанням згадуваного офіцера, “якби іде трохи затримався Окунь, не ледачий мав би банкет”. Довідавшись про наступ ворога на Бушу, Б. Хмельницький наказав йти на допомогу бушанцям уманському, брацлавському і вінницьким полкам.
26
На початку квітня полковник Окунь зробив спробу захопити Шаргород, але в бою його хоругва зазнала повною розгрому, а сам він був смертельно поранений, потрапив в полон і незабаром помер. Під Шаргород підійшло кілька тисяч жовнірів полковника С. Дедунецького і козацька залога змушена була відступити. Згодом жовнірам вдалося утвердитися і в Могильові, Лише міцно укріплена Буша залишалася неприступною для ворога.
Тим часом правлячі кола Речі Посполитої активізують підготовку до наступу на козацьку територію України. В липні сейм прийняв рішення про створення 35-ти тисячної армії в Короні і 18-ти тисячної у Великому князівстві Литовському. Були спроби залучити до походу військові сили семиградського правителя Дєрдя II Ракоці, молдавського і валашського господарів, а також кримського хана. На початку осені обстановка на Україні почала різко погіршуватися, ставала реальною загроза татарського вторгнення. Тому у вересні гетьман розіслав універсали до населення, попереджаючи про небезпеку з боку татар. В кінці цього місяця почалися бої з окремими татарськими загонами від Дністра до Дніпра. 12 жовтня у листі до царя Б. Хмельницький попереджав його про загрозу швидкого нападу коронної армії і татарської орди. Для зміцнення західного кордону він послав туди брацлавський та уманський полки.
В середині жовтня в районі Тернополя під проводом коронного гетьмана С. Потоцького зосередилася 30-ти тисячна армія, готова до наступу. Молдавський господар обіцяв прислати 3 тисячі жовнірів. З півдня по Україні мала вдарити кримська орда. Кілька полків під проводом хорунжого коронного О. Конецпольського перебувало під Кам'янцем-Подільським. 17 жовтня він послав своїх слуг М. Подчаського і А. Коморевського з універсалами до “побужан і подністрян”. В них повідомляв, що війська Корони ідуть на Україну, пропонував припинити “заколоти” і повернутися у підданство короля, за що отримають пробачення минулих справ.
17 жовтня коронний гетьман залишив Тернопіль і вирушив у напрямку Гусятина. Через погані шляхи, дощі з снігом, військо рухалося поволі. Не вистачало продовольства, тому вирішили розподілити його на три частини і просуватися до Бару різними дорогами. Праве крило очолював польний гетьман С.Лянцкоронський, центр — С.Потоцький, ліве — обозний коронний С.Чарнецький. Починаючи від Дунаевець, жовніри, за наказом гетьманів, почали “вогнем і мечем зносити села й хутори”.
Документи промовляють, що в умовах смертельної небезпеки загони опришків (левенців) Подністров'я. козаки, жителі навколишніх містечок і сіл, частини молдавських повстанців почали збиратися в Буші. Важко точно встановити кількість людей, які зібралися за стінами міста. В. Коховський
27
засвідчує, що в ньому перебувало 16 тисяч осіб, в тому числі 6 тисяч з них складало залогу. В мемуарах польського шляхтича М. Ємьоловського відзначається, що в Буші закрилося кілька тисяч опришків. Очевидно, дані В. Коховського значно перебільшені, в місті не було більше 6-8 тисяч осіб, включаючи залогу, міщан, жителів околиць і молдавських побратимів.
На чолі залоги стояв полковник опришків Гречка, є дані, що в місті перебував також полковник Гавратенко. Вони доклали всіх зусиль, щоб підготуватися до відсічі ворогу. В другій половині листопада польсько-шляхетське військо зупинилося під Шаргородом. Ворогу здалися Красне, Мурафа й Чернівці. С. Потоцький вирішив оволодіти Бушею. За його наказом армія вирушила до міста. В авангарді йшли полки під проводом С. Чарнецького. 18 листопада під стінами Буші з'явилися хоругви королівського полку, який дещо відірвався від основних сил. Гречка вміло скористався цим. Опришки і козаки зробили вилазку і в бою під стінами розбили хоругви полку. Здобута перемога викликала у захисників Буші велику радість і з цієї нагоди вдарили дзвони семи церков.
Незабаром підійшов з основним силами С. Чарнецький, який почав уважно вивчати систему укріплень, вишукуючи в ній слабкозахищені місця. Вирішив зав дати удару по місту з боку брами, що знаходилася на рівнині. В перших лавах атакуючих йшли німецькі драгуни, очолювані майором Гембартом. Спалахнув жорстокий бій. Жовніри відчайдушне штурмували вали, а селяни, козаки, міщани і молдавські повстанці захищалися з небаченою мужністю. Але під тиском переважаючих сил ворога вони почали відступати. Ворог оволодій валом і проник у середину міста, йшла боротьба за кожний будинок. У цей критичний момент, враховуючи напрям і силу вітру, Гречка наказав запалити будівлі в тилу жовнірів. Помітивши полум'я за спиною, яке швидко поширювалося й відрізало шлях до можливого відступу, ворог здригнувся і послабив натиск. Цим відразу ж скористалися захисники міста, які з новою силою вдарили на супротивника. У вирі запеклої січі було смертельно поранено рогатиною в голову Гембарта, зазнав поранення в йогу С. Чарнецький, загинуло чимало шляхти. Тому драгуни й польсько-шляхетські хоругви почали відступати і незабаром опришки й козаки повернули собі втрачені позиції.
Протягом цього дня сюди підійшли всі сили коронного війська. Його гетьмани вирішили послати наступного дня до обложених гінця з пропозицією скласти зброю. Промайнула сповнена тривоги ніч. Опришки, козаки, міщани, всі, хто перебував у Буші, готувалися до останнього бою. Безсумнівно, вони усвідомлювали всю реальність трагічних наслідків дальшої боротьби, розуміли, що кілька тисяч захисників неспроможні відбити приступи регулярної армії з сильною артилерією
28
Але захисники вирішили битися до останнього, воліли за краще загинути в боротьбі, ніж здатися на ласку жовнірів. Тому, коли ранком до них прибув від коронного гетьмана сурмач з пропозицією здатися, вони, з, одними даними, вивели його за вали і на очах жовнірів розстріляли, за іншими — прогнали, засвідчивши таким чином свою готовність полягти в бою.
Гетьмани вирішили розпочати генеральний штурм Буші з усіх сторін. При цьому С. Потоцький наказав кінноті злізти з коней і разом з піхотою йти на приступ укріплень. Було залучено також різну обозну службу, яку використовували в найнебезпечніших місцях. Після гарматного обстрілу жовніри рушили на укріплення міста. Розпочався відчайдушний бій, який тривав майже весь день. Захисники Буші успішно відбивалися, але зазнавали також великих втрат. Почала відчуватися нестача резерву, тому Гречка вирішив зняти частину опришків і козаків з валів, що прикривали місто з боку ставу. Під вечір С. Чарнецький помітив, що з цього боку значно слабший вогонь обложених, ніж в інших місцях укріплень. Перевіривши глибину води в ставу, він зрозумів, що через нього можна завдати удару по залозі Буші. Тоді почав діяти рішуче. Для більшої гарантії успіху задуманого плану, наказав розкопати греблю і, коли вода почала стікати, на чолі кількох полків стрімко подався через став до палісаду і валів. Удар був раптовий і дуже сильний. Опришки й козаки, яких було тут небагато, почали відступати. Хорунжий Балент зумів захопити найвищий шанець у системі укріплень і запалити дерев'яну вежу. Вітер дув у бік міських будинків і полум'я охопило найближчі з них. Серед обложених почалося сум'яття. Незважаючи на величезну хоробрість, вони не могли зупинити атакуючих, тим паче, що жовніри почали проникати до міста і в інших місцях. Але оборонці не думали здаватися. Бій в палаючій Буші йшов за кожний будинок. Загинули Гречка й інші керівники залоги. Тоді міщани, щоб не потрапити до ворожих рук, почали самі підпалювати будинки і кидатись у вогонь. В. Каховський засвідчує, що одні жінки й дівчата, разом з дітьми добровільно гинули у полум'ї, інші — топилися в глибоких криницях. Дружина сотника Зависного (за іншими даними полковника Гавратенка), побачивши загибель свого чоловіки, кинулася до бочки з порохом, сіла на неї і, коли жовніри підбігли, вона запалила порох. Пролунав сильний вибух, від якого загинуло чимало ворогів, а рештки героїні потім знайшли за чверть милі від міста,
Розлючені шаленим опором залоги і міщан, жовніри не жаліли нікого, знищували всіх без винятку. Всю ніч з 19 на 20 листопада 1654 року палало мертве місто, з якого ранком залишилися лише руїни валів і замку. Тільки незначній частині його захисників вдалося вирватися з міста і заховатися на околицях. Так, 20 листопада жовніри натрапили на печеру, у якій перебувало 70 осіб, в основному жінок і дітей. У відповідь на вимогу здатися, вони відповіли пострілами. Тоді за наказом полковника Целярія жовніри
29
спрямували до печери бурхливий потік води, що протікав неподалік. Але марним були сподівання ворогів, що люди вийдуть з печери. Вода залила Її, але ніхто не вийшов випрошувати життя. Трагічна й водночас героїчна оборона Буші назавжди вкарбувалася в пам'ять народу, як символ незламності духу, мужності й вірності народних мас, своїм ідеалам, символ непереможності в боротьбі проти соціального та національно-релігійного гніту, за незалежність української держави,
Приклад Буші підняв на боротьбу населення інших подільських міст. Так, ворожій армії довелося штурмувати Тиманівку, Брацлав, Ободівку, Баланівку, Бершадь, Зіньківку, Куниці, Демківку і багато інших. Мужня боротьба народних мас Брацлавщини дозволила Б. Хмельницькому завершити мобілізацію армії, вчасно об'єднатися з полками російських ратників і в бою 19-22 січня 1655 р. під Охматовим завдати поразки коронній армії та кримській орді. Незважаючи на страшне спустошення Брацлавщини в лютому-березні татарськими загонами, в квітні тут знову розгорається полум'я антифеодальної і визвольної боротьби. На початку травня до рук козаків і повстанців переходять Рашків, Шаргород та ряд інших міст.
X. Килими Буші та Дорошівки
Два села - Буша і Дорошівка - розкинулися вздовж берегів річки Мурафи
30
одне навпроти одною. Їх розділяє лиш плин ріки – то лагідно-спокійний, в якому віддзеркалюються розлогі верби над водою, то стрімкий і бурхливий на перекатах, що сповнює мальовничу долину нескінченним шумом вод. Буша широко розкинулася на пологому лівому березі, а Дорошівка міцно врослася в високий і стрімкий правий. Обидва села розташовані у тісному сусідстві, настільки тісному, що їх важко розділяти, наче вони становлять одне поселення. Але умови господарювання в цих селах дуже різні. Бушани мають коло своїх садиб родючі ґрунти і їх присадибні ділянки знаходяться на рівнині, а в Дорошівці кожну п'ядь землі для обробітку доводиться відвойовувати на кам'янистих крутосхилах. Мабуть такі природні умови спричинили в минулому і різні суспільно-соціальні статуси обох сіл – Бушею колись володів поміщик і бушани числилися його кріпаками, а жителі Дорошівки над собою поміщика не мали і жили вільними людьми. Проте сподіватися, що життя в Дорошівці було заможніше, навряд чи варто, адже природні умови були складніші. Очевидно дорошівчанам доводилося використовувати для виживання крім землеробства ще й ремесла, зокрема килимарство.
Про красу і принадність мальовничої долини Мурафи, де знаходяться ці села, можна писати багато. В даному разі зосередьмо увагу на важливій для нашої культури мистецькій традиції, яка ще порівняно недавно панувала в Дорошівці і Буші. Мова йде про народне килимарство.
Чому саме ці два села привернули увагу до себе? Лиш тому, що тут вдалося більш-менш ґрунтовно вивчити місцеву традицію килимарства. Вивчення відбулося завдяки тому, що у Буші протягом років, починаючи від серпня 1986 року, відбувається пленер каменярів. Кожного року такий пленер завершується всенародним святом мистецтв, де демонструвалися старі килими місцевого виробництва. Це спонукало автора провести обстеження Буші і Дорошівки на предмет виявлення і вивчення таких килимів. Поступово в процесі дослідження постала цілісна картина місцевого народно-мистецького феномену – було виявлено близько п'ятдесяти пам'яток килимарства, виготовлених понад сто років тому. Рівень збереження їх різний – від добре уцілілих до благеньких шматочків – але кожний дорогоцінний, тому що навіть невеличкий фрагмент дозволяє спеціалісту здійснити реконструкцію, тобто, встановити первозданний вид килима.
Знайдені пам'ятки перевершили всі сподівання шукача – перед очима постала маловивчена сторінка народного мистецтва, яка має місцеві самобутні особливості. Разом з тим, ця сторінка є невід'ємною складовою частиною споконвічних духовно-мистецьких канонів і ідеалів образотворення, що супроводжують наш етнос і пронесені ним крізь тисячоліття. Незаперечним підтвердженням такої думки є орнаментика виявлених килимів, але про це
31
скажемо трохи далі.
Думаю, що килимарством займалися в обох селах, але все ж є підстави надати пріоритет майстрам із Дорошівки. Вони робили килими на продаж, тобто, це був домашній промисел. В Буші ж килимарством займалися для домашніх потреб. Сьогодні про це говорити впевнено дуже важко, адже бушани і дорошівчани постійно співживуть у зв'язках – взаємне переселення відбувалося завжди. Ясно, що і килимарська продукція поширювалася в обох напрямках постійно. Очевидно, остаточне уточнення можливе лиш при глибшому вивченні із залученням додаткових джерел.
На користь того, що дорошівчани займалися килимарством на продаж говорить також той факт, що вони були вільним селом і мали для цього більшу можливість, ніж кріпосна Буша. І природні умови в Дорошівці були складніші для землеробства. Отже, майбутнє вивчення внесе ясність в таке припущення. В даному разі нам важливо підсумувати перші результати.
Виявлені килими, частина яких представлена на даній виставці, ткалися на горизонтальному ткацькому верстаті із пряжі, виготовленій із овечої вовни в домашніх умовах. (Проте, килим, що позначений в даному каталозі під № 20, очевидно, зроблений на кроснах). Барвники, використані для фарбування пряжі, в переважній більшості були хімічні, промислового виготовлення. Автори збірника "Кустарные промыслы Подольской губернии", опублікованому напередодні революції, пишуть, що сільські ремісники (а килимарі відносилися саме до них) стали користуватися дешевими аніліновими барвниками для фарбування пряжі в ткацькому промислі. Очевидно, хімічні барвники витіснили з вжитку набагато якісніші природні. Саме такими хімічними барвниками і користувалися килимарі, при виготовленні килимів, що маємо в даній експозиції.
Проте, до середини минулого століття в ткацтві застосовували барвники домашнього приготування із рослинних і інших природних чинників, які мали порівняно із хімічними кращу світлостійкість, тобто, не линяли і не так швидко втрачали колір від часу. Природні барвники, крім того, мали м'яку колоратуру, що вигідно позначалося на художній якості килимів – вони були вишуканої колористичної гами.
Отже, килими, що експонуються, виготовлені за єдиною технологією. В плані ж орнаментації, то тут спостерігаємо розмаїття і зміну традицій. Орнаментальні композиції діляться на кілька видів. В науковому обігу немає чіткої класифікації нашої орнаментики, тому будемо користуватися умовною власною.
32
Першу групу орнаментальних композицій становлять такі, що мають незаперечне давнє походження. Тут найкраще підходить назва – геометричні, тому що орнамент будується із геометризованих фігур. Це система знаків-символів, які досі ще ніхто аргументовано не прочитав і точного значення їх не визначив. Усілякі спроби, що мали місце як в наукових так і в спеціальних виданнях, а також в публікаціях популярного напряму, будувалися на безпідставних здогадах і порожніх фантазіях, часто-густо пересипаних усілякими спекуляціями чи нісенітницями. На моє глибоке переконання прочитати нашу орнаментику важливо і можливо, але при умові комплексного підходу до проблеми.
Наша орнаментика у вишивці, ткацтві, писанкарстві, різьблені по дереву, кераміці і інших видах народного мистецтва побудована на системі знаків і символів, які своїм походженням сягають в епоху палеоліту, неоліту, енеоліту і пізніших епох, археологічні пам'ятки яких в переважній більшості знайдено на нашій території і по сусідству. Уважне дослідження археологічного матеріалу показує, що орнаментика усіх названих епох сталим чинником проходить крізь тисячоліття і в нашому часі продовжується в народному мистецтві. У всякому разі, ще творилася у зовсім близькому минулому XIX-першій половині XX століття.
Таке стабільне дотримання орнаментальної традиції, таке повсюдне застосування її в усіх можливих видах народного образного творення протягом тисячоліть, можна пояснити і зрозуміти тільки при одній умові – ця знакова система несла інформацію надзвичайної ваги. Очевидно, тут можемо припустити думку, що це стосувалося основ буття, його духовного фундаменту. Тобто, наша орнаментика є незаперечним носієм світоглядної і духовної інформації, значення і зміст якої нам слід шукати в нашій предковічній дохристиянській ідеології, в наших давніх міфах і віруваннях, в звичаях і обрядах, в нашій незрівнянній пісенній спадщині і, нарешті, в нашій мові. "Слово про Ігорів похід", рунічні тексти, безліч інших можливих і неможливих джерел. Вони чекають нас..., там ховається наша таємниця.
В цьому контексті дана виставка є небуденною і дуже важливою. Вона свідчить про те, що поряд нас, в глухих і не дуже глухих селах, по хатах у людей зберігається дорогоцінна і предковічна спадщина. Але час невмолимий, він свою нищівну дію творить постійно. Нам слід поспішити зафіксувати на надійних сучасних носіях цю спадщину і таким чином врятувати її від остаточного зникнення.
Все вище сказане про групу килимів із геометричними композиціями орнаментики стосується килимів, що позначені в каталозі номерами від 1 до 19. Слід додати, що в це число входять крім килимів і так звані підвіконня.
33
Назва говорить сама за себе - це килимові вироби, які використовувалися у хаті на стіні, вздовж довгих лав попід вікнами, щоб захистити стіну від витирання спиною, коли сидиш на лаві. Вони неширокі і довгі, бувають до п'ятнадцяти метрів. Орнаментика та ж, що й на килимах.
Наступна група підвіконь стилістично дуже близька до вище згаданої. Орнаментика їх такого ж давнього походження, що і геометричної групи. Для цих композицій характерними є рослинні мотиви, які зображаються площинно. (Доречно тут зауважити, що і в геометричній групі всі мотиви зображаються виключно площинно). На жаль, на виставці відсутні килими цієї групи, але в каталозі подаються кілька їх фотографій.
Тут композиції будуються із, так званих, вазонів. Це образ рослин умовних геометричних форм різної будови. Як правило, рослина виростає із вази, теж умовної і часто якоїсь абстрактної форми. Така рослина має стовбур, увінчаний квіткою. Від стовбура відгалужуються два яруси розлогих гілок, на яких ряди квіток і листків. Усі форми умовного і неконкретного трактування і максимально спрощені.
Споглядаючи ці рослинні композиції, мимоволі ловиш себе на думці про їх якесь магічне призначення і походження. Про це говорить фантастичність самого образу. Це класичний приклад мистецького творення – умовність, нереальність, простота форм і разом з тим вражаюча сила образу. Бездоганно-раціональне використання можливостей матеріалу при максимальній смисловій наповненості і звучанні образу.
Ці міфічні вазони, ці фантастично-загадкові рослини спроможні розбудити в уяві трепетні і невловимі фантазії про незбагненні містичні зв'язки з далеким-далеким минулим. Від них струмениться таємнича магія і ворожба, незлобива і тепла. Ми назвали сьогодні їх модним словом – обереги, проте дуже смутно і невиразно розуміємо їх місію, їх значимість. Полуда невігластва заважає нам мати ясність в розумінні цих оберегів. Обкрадені і духовно здичавілі ми дивимося на них сліпими зіницями своїх душ і не можемо збагнути їх життєдайної сили і значення. А вона ж в них є! Бо що ж їх провело крізь тисячоліття до нас? Даруй, читачу, мені мій пафос, але ж мусимо ми колись схаменутися, збагнути суть отих вічних супутників буття нашого, оті знаки і символи на наших писанках, вишивках, килимах...
Наступна група – найчисельніша. Мотиви цих килимів, очевидно, значно пізнішого походження. Принцип побудови орнаментальної композиції тут дещо інший. Панівний елемент на цих килимах рослинна галузка з великою квіткою, бутонами і листками. Цей елемент заповнює усе поле килима як своєрідний рапорі, що повторюється, з незначними кольоровими варіаціями в
34
деталях. Стиль трактування образу галузки такий же площинний, як і в попередніх розглянутих килимах і підвіконнях, але в цій групі килимів з'явилося тяжіння до природних натуральних форм. Галузка не має тієї фантастичності і умовності образу, які ми бачили в підвіконнях з попередньої групи. Іще одна нова якість – велика квітка на галузці подається як об'ємна форми, хоч і трактується площинно. Ці тенденції явно привнесені і, очевидно, тоді, коли традиційна мова була ще дуже міцна, чиста і живуча. Незважаючи на тяжіння до натуральної форми, зображення галузки повністю трактується площинно, абсолютно в традиційному стилі. На зміну аскетичній строгості орнаментики попередніх двох груп килимів і підвіконь, в цій групі килимів з'являється барокова пишнота і багатство. Килими мають урочисте святкове звучання всієї орнаментальної композиції.
Тут доречно зауважити нові підходи до побудови композиції всього килима в цілому. В попередніх двох групах композиція будується на двох головних чинниках, а саме – основне поле килима і кайма навколо нього по краю. Кайма мас свій модульний елемент. який повторюється. Центральна частина килима також має свій один або кілька елементів, які обов'язково відрізняються від елемента кайми, хоч стилістично всі елементи поля і кайми органічно об'єднані (дивись килим №1 в каталозі).
В групі ж килимів, яку ми почали аналізувати і за порядком вона є третьою, принцип компонування порушено. Точніше, він не витриманий так обов'язково. Тут модульним елементом кайми майстер використав трохи змінений варіант галузки із центральної частини, який часто утворює своєрідний безперервний вінок. Лиш при уважнішому спогляданні можна помітити, що кайми все таки є, але вона не так чітко виділяється, як це бачимо в килимах попередніх двох груп. Підтвердженням цього є килими під №№ 19-23 і інші.
При уважному розгляданні основною елемента галузки, помітно, що вона на більшості килимів дуже схожа одна на одну. Помітні лиш незначні варіації в розташуванні деяких деталей. Виняток становить килим під № 19. При дотриманні загального принципу композиційної побудови, основний елемент цього килима галузка, має зовсім іншу форму. Очевидно, нам бракує повноти джерел і пам'яток, щоб в повній мірі і точно відновити істинне становище килимарства в цьому регіоні, але навіть ці благенькі рештки, ідо вдалося зібрані і показати на цій виставці, свідчать нам про потужний пласт мистецької о життя в середовищі селян.
Нарешті, переходимо до найчисельнішої групи килимів і підвіконь. Тут в значній мірі спостерігаємо повне панування розмаїтих букетів і вінків. Образ квіток і рослин дробиться на безліч складових елементів, які мозаїчною
35
феєрією створюють пишну композицію великого квіткового нагромадження. На усьому полі килима таких букетів два чи три. Це, вочевидь, найновітніші впливи і тенденції. Від класичної стилістики і образності килимів і підвіконь перших двох груп не залишилося майже нічого. Туї буяє привнесена традиція, зовсім чужа. Порівняно із килимами першої і другої груп. це продукт новітнього стилю або, іншою мовою, не втрата споконвічних орієнтирів образного творіння. Цей стиль понівечив нашу орнаментику майже в усіх видах народної творчості він проявився і в писанкарстві (з'явилися так звані мальованки з їх вульгарними квітками), у вишивці (трояндовий вульгаризм на жіночих і чоловічих сорочках та рушниках в першій половині XX століття панує донині). На прикладі килимів цієї групи маємо можливість вочевидь упевнитися в тому, як наша одвічна орнаментальна культура успішно подолала тисячолітній шлях життя і розвою і за кілька десятиліть теперішнього часу змушена впасти під колесами технічної о прогресу і розвитку комунікацій.
Думаю, то причиною такого інтенсивного стилістичною перетворення в нашому народному мистецтві була втрата духовних зв'язків поколінь. На зламі двох століть -XIX і XX - в загальному розвиткові людства почали відбуватися потужні процеси перемін в суспільних відносинах, які були обумовлені новими науково-технічними відкриттями, то в свою чергу спричинили зміни виробництва і господарювання. Не обминули такі переміни і сільське життя –сюди стали проникати такі "продукти" технічного прогресу, як залізничний транспорт, поліграфічні видання, техніка зв'язку і т.д. Тобто, почався притік новітньої інформації на поліграфічних носіях. Ішов цей інформативний потік в сільське середовище через панівні і відносно культурні верстви суспільства – поміщиків, вчителів, лікарів і ін. Ясна річ, що малоосвічені селяни сприймали таку інформацію шанобливо і прагнули долучатися до новіших культурних досягнень шляхом наслідування. Таким чином на наших килимах і вишивках запанували європейські троянди і тюльпани, які поступово і невмолимо стали витісняти споконвічні образотворчі традиції в народному мистецтві як такі, що застаріли і стали "не модні". Отже, етнічна мистецька традиція опинилася перед загрозою зникнення.
Проте, вона не загинула. Адже килими і підвіконня із перших двох груп ще живі і ми їх бачимо. Маємо змогу тішитися їх магічною силою і мовою. Тож схаменімося, панове, припадімо до животворного джерела рідних традицій. Можливо, прозріємо від тієї цілющої духовної поживи і возрадуємося істині, яка відкриється нам в нашому, а не чужому світі ідеалів краси.
XI. Адреса заповідника:
Державний історико-культурний заповідник "Буша", с. Буша, Ямпільський район, Вінницька область, Україна
36
Використані сайти:
37