Глобальна роль єс
| Вид материала | Документы |
- Удк: 339. 92 Трофимова В. В. Глобальна економічна інтеграція та національна самодостатність:, 216.8kb.
- “Інформація глобальна проблема сучасності”, 83.64kb.
- Тести до системи антикризової діагностики, 89.74kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 575.7kb.
- Сучасні інформаційні технології та глобальна інформатизована економіка, 173.81kb.
- 1 Основні об’єкти Інтернету, 140.93kb.
- План Вступ І. Оон універсальна система міжнародного співробітництва. ІІ. Глобальна, 278.93kb.
- А також сприяти впровадженню нових екологічно чистих технологій йдеться у новому програмному, 240.54kb.
- Глобальна мережа Internet та її можливості, 576.38kb.
- Економіка глобальна криза, межі зростання, нереалізовані можливості, 131.65kb.
Глобальна роль ЄС
| Європейський Союз - світовий гравець. Населення ЄС становить 450 млн. чоловік - це більше, ніж населення США і Росії разом узятих. На частку ЄС припадає найбільший торговий оборот і четверта частина світових матеріальних цінностей. Допомога, що надається ЄС бідним країнам, перевершує за своїм обсягом допомогу з боку будь-якого іншого донора. А валюта ЄС, євро, на міжнародних фінансових ринках поступається лише долару США. ЄС не прагнув стати світовою силою. Першочергове завдання ЄС, створеного невдовзі після закінчення другої світової війни, полягала в згуртуванні націй та народів Європи. Однак, по мірі вступу до ЄС нових членів та розширення сфери його відповідальності, виникла необхідність у визначенні відносин Європейського Союзу з іншою частиною світу. Подібно до того, як ЄС працює в межах власних кордонів для усунення торгових бар'єрів, розвитку бідних регіонів і сприяння мирній кооперації, він працює разом із іншими країнами та міжнародними організаціями над тим, щоб переваги відкритих ринків, забезпечення економічного зростання та стабільності в нашому все більш взаємозалежному світі стали надбанням кожної людини. У той самий час, ЄС відстоює свої законні економічні та торгові інтереси на міжнародній арені. Одним із головних завдань, які сьогодні постають перед Європейським Союзом, є розширення зони миру та безпеки за межі ЄС. Для виконання цього завдання Європейським Союзом розробляється спільна зовнішня політика та політика безпеки, таким чином, щоб ЄС зміг стати реальною силою, яка б виступала за стабільність, співробітництво та порозуміння в ширшому світовому аспекті. Протягом більш, ніж 40 років холодної війни значна частина земної кулі була розділена на два табори. По закінченні холодної війни встановився більш складний і більш ламкий світовий порядок, що вимагає активнішої участі ЄС у запобіганні конфліктам, підтримці миру та боротьбі з тероризмом. ЄС допомагає фінансувати роботу цивільної адміністрації ООН у Косово, надає постійну фінансовою підтримку Палестинській Автономії, а зараз виділяє 1 млрд. євро на відновлення економіки Афганістану. Реалізація спільної зовнішньої політики та політики безпеки розпочалася у 2003 р. з першими місіями ЄС на Західних Балканах та в Центральній Африці. І це тільки початок. Сприяючи встановленню безпеки і стабільності в ширшому світовому аспекті, ЄС допомагає створювати безпечніші умови життя в межах своїх власних кордонів. І, нарешті, Європейський Союз демонструє, яким чином країни можуть успішно об'єднати свої економічні і політичні ресурси в спільних інтересах. ЄС служить моделлю інтеграції для країн, розташованих в інших регіонах земної кулі. |
Як ЄС здійснює відносини з іншими країнами
| З часу свого заснування у 1950-х роках Європейський Союз будує відносини з іншою частиною світу на основі спільної політики в області торгівлі, сприяння розвитку, а також офіційних угод про торгівлю та співробітництво з окремими країнами або регіональними групами. У 1970-х роках ЄС розпочав надання гуманітарної допомоги тим, хто її потребує, у найрізноманітніших куточках світу. Починаючи з 1993 р., коли був підписаний Маастрихтська угода, ЄС здійснює розробку спільної зовнішньої політики і політики безпеки (СЗППБ), що дозволяє йому вживати спільні дії у тих випадках, коли на карту поставлені інтереси Європейського Союзу в цілому. По мірі того, як ЄС докладає зусиль, спрямованих на забезпечення та підтримку стабільності в світі, одним із важливих аспектів СЗППБ стає оборона. У розв'язанні проблем, пов'язаних з тероризмом, міжнародною злочинністю, торгівлею наркотиками, незаконною імміграцією, а також таких глобальних проблем, як захист навколишнього середовища, Європейський Союз співпрацює з іншими країнами та міжнародними організаціями. Спільна торгівельна політика ЄС реалізовується на двох рівнях. По-перше, у рамках Світової організації торгівлі Європейський Союз бере активну участь у встановленні норм та правил [функціонування] багатосторонньої системи світової торгівлі. По-друге, ЄС укладає власні двосторонні угоди про торгівлю з країнами або регіональними групами країн. Програми сприяння розвитку та співробітництва з метою розвитку, які спочатку були спрямовані на країни Африки, з середині 1970-х років охоплюють Азію, Латинську Америку, а також держави південного і східного Середземномор'я. При цьому основною метою незмінно залишається надання підтримки, спрямованої на забезпечення сталого зростання та розвитку країн-партнерів, таким чином, щоб вони мали в своєму розпорядженні ресурси для розв'язання проблем бідності та викорінення бідності як такої. Європейський Союз безпосередньо зацікавлений у підтримці своїх партнерів та надання їм сприяння у досягненні успіхів та процвітання. Більш, ніж торгівля та допомога Угоди ЄС з його партнерами в усьому світі охоплюють не лише торгівлю та сприяння у фінансовій та технічній сфері, що вже стало традицією, але й економічні та інші реформи, а також підтримку в реалізації програм у сфері інфраструктур, охорони здоров'я та освіти. Ці угоди також забезпечують основу для політичного діалогу та містять клаузулу, що дозволяє Союзу призупинити або припинити торгівлю чи надання допомоги, якщо країна-партнер порушує права людини. Більш того, у 2003 р. ЄС ухвалив рішення, відповідно до якого всі нові угоди повинні включати клаузулу, в якій партнери беруть на себе зобов'язання щодо нерозповсюдження зброї масового ураження. ЄС має бути впевнений в тому, що різні аспекти його зовнішньої політики узгоджуються між собою і доносять чітко визначену загальну ідею. Для досягнення цієї мети в 1999 р. був призначений Верховний представник з питань зовнішньої політики та політики безпеки. У червні місяці 2004 р. лідери ЄС досягли принципової домовленості про запровадження посади міністра закордонних справ ЄС. Це стало однією з нових домовленостей, закріплених Конституційним договором ЄС. Підтримка прав людини Європейський Союз провадить діяльність, спрямовану на те, щоб забезпечити дотримання прав людини як на території ЄС, так і за межами ЄС. Ця діяльність, головним чином, охоплює цивільні, політичні, економічні, соціальні та культурні права. ЄС також докладає зусиль для забезпечення прав жінок та дітей, а також прав меншин та переміщених осіб. Повага до прав людини є одним із основних елементів угод про торгівлю та співробітництво ЄС з його партнерами та необхідною умовою для країн, що претендують на членство в ЄС. За останні роки ЄС підтримує діалог з питань прав людини з такими країнами, як Китай та Іран. Проти деяких країн, в тому числі, Сербії, Бірми (Мьянми) та Зімбабве, Європейським Союзом були запроваджені санкції. ЄС також бере участь у фінансуванні низки проектів, спрямованих на захист прав людини. До таких проектів відноситься Європейська ініціатива за демократію та права людини, в рамках якої щорічно виділяється 100 млн. євро на заходи в таких сферах:
Крім цього, ЄС пропонує більш низькі митні тарифи на імпорт товарів з інших країн, які дотримуються основних норм умов праці та трудових стандартів, встановлених Міжнародною організацією праці. |
Спільна зовнішня політика і політика безпеки
| Ідея про те, що єдина Європа повинна діяти на світовій арені як єдине ціле, стала стимулом для співробітництва країн-членів у процесі вироблення послідовного підходу до реалізації зовнішньої політики. Протягом багатьох років робота в цьому напрямку просувалася повільно, але стабільно. Перший крок у цьому напрямку було здійснено на початку 1950-х років, коли була зроблена амбіційна, але невдала спроба створення Європейського оборонного співтовариства із шести країн-засновників Європейського Союзу. Після цього, у 1970 р., був ініційований процес, що одержав назву "Європейська політична кооперація", який мав на меті узгодження позицій країн-членів з нагальних питань зовнішньої політики. Наскільки це було можливим, країни ЄС виступали зі спільними заявами. Однак, стосовно особливо делікатних питань не завжди з’являлась можливість досягти необхідного одностайного рішення. За останні 15 років Європейський Союз активізує зусилля, спрямовані на те, щоб роль, яка відводиться йому в розв'язанні питань міжнародної політики, більш відповідала його економічному статусу. Конфлікти, що спалахнули в Європі після падіння Берлінської стіни в 1989 р., переконали лідерів ЄС у необхідності ефективних спільних дій. Не так давно це переконання було підкріплене заходами щодо боротьби з міжнародним тероризмом. Уроки Балкан Принцип Спільної зовнішньої політики та політики безпеки (СЗППБ) був офіційно оформлений у 1992 р. у рамках Маастрихтської угоди. Саме через декілька місяців по тому спалахнула війна в Югославії. Спроби Європейського Союзу виступити в ролі посередника, запропонувавши політичне рішення для подолання кризи, ні до чого не призвели. Оскільки ЄС не мав власних збройних сил, країни-члени ЄС могли брати участь [у військових] діях тільки в складі сил ООН та НАТО, які деякий час потому були направлені до регіону. Уроки, отримані під час цих подій, пішли на користь. Так, у світлі Балканських воєн та конфліктів, що мали місце в Африці у 1990-х роках, була розроблена Європейська політика безпеки та оборони (ЄПБО), що є частиною СЗППБ. У рамках ЄПБО збройні сили та поліцейські підрозділи можуть бути направлені в зони конфлікту для проведення гуманітарних операцій, підтримки миру, врегулювання криз та навіть миротворчих операцій. Воєнні дії здійснюються силами швидкого реагування ЄС, які є незалежними від НАТО, але мають доступ до ресурсів НАТО. Перші місії в рамках ЄПБО відбулися у колишній Югославії - країні, де попередня кампанія ЄС закінчилась провалом. У січні 2003 р. поліцейська місія ЄС змінила поліцейський підрозділ ООН у Боснії та Герцеговині, а через три місяці потому збройні сили ЄС прийшли на зміну військам НАТО у колишній Югославській Республіці Македонії. Кампанія з заборони протипіхотних мін У грудні 1997 р. у столиці Канади, м. Оттаві, 122 країни підписали Договір про заборону протипіхотних мін. Цей договір, який із 1 березня 1999 р. є імперативною нормою міжнародного права, забороняє використання, виробництво, передачу та зберігання протипіхотних мін. Міжнародна кампанія з заборони протипіхотних мін сприяє зміцненню миру та стабільності в усьому світі, а також зменшенню кількості людських жертв у районах, що зазнали мінування. Європейський Союз, продовжуючи розглядати цей напрям діяльності як пріоритетний, тільки у 2000-2002 р. виділив на заходи в цій сфері 40 млн. євро. Протягом багатьох років докладалися зусилля, спрямовані на раціоналізацію механізму прийняття рішень у рамках СЗППБ. Однак для прийняття рішень з основних питань, як і раніше, необхідне одностайне голосування, що було зовсім не просто, коли до ЄС входило 15 країн-членів, і ще важче зараз, коли число країн-членів досягло 25. Незважаючи на свою прихильність до СЗППБ, урядам країн-членів іноді досить важко змінити свою національну політику заради єдності ЄС. Наскільки може бути важким цей процес, показали глибокі розбіжності, що виникли між державами-членами ЄС навесні 2003 р. з питання про санкціонування Радою безпеки ООН воєнних дій проти Іраку під проводом США. У грудні 2003 р. на зустрічі глав держав та урядів лідери ЄС затвердили Європейську стратегію безпеки. Ця стратегія визнає, що громадяни в європейських та інших країнах світу зазнають потенційної загрози, причиною якої є тероризм, зброя масового ураження та незаконна імміграція. Кожний вид загрози вимагає адекватної реакції і, в багатьох випадках, міжнародного співробітництва. Профілактика краще, ніж лікування За конфлікти, пов'язані із застосуванням сили, доводиться платити дуже високу ціну з точки зору людських жертв, руйнування та витрачених ресурсів. Протягом 1990-х років сім таких конфліктів, пов'язаних із застосуванням сили, коштували міжнародному співтовариству 200 млрд. євро, які могли б бути використані в мирних цілях. Тому Європейський Союз збирається діяти більш ефективно, передусім, що стосується запобігання конфліктам. Європейським Союзом вже використовується широкий спектр традиційних інструментів, у тому числі, технічне та фінансове сприяння країнам, що розвиваються, економічна кооперація та торгові відносини, гуманітарна допомога, соціальна та природоохоронна політика, а також дипломатичні інструменти, такі, як політичний діалог і посередництво. Нарівні з вищевказаним ЄС застосовує також нові інструменти, передбачені ЄПБО, такі, як збір інформації та моніторинг виконання міжнародних угод з метою запобігання потенційним конфліктам. У світі, де сила вже не завжди означає безпеку, ЄС повинен швидко реагувати на виникнення різних ситуацій, використовуючи відповідну комбінацію інструментів. |
Торгові переваги для всіх
| Європейський Союз, на частку якого припадає 20% світового імпорту та експорту, має найбільший торговий оборот у світі. Відкрита торгівля між країнами-членами ЄС лягла в основу його створення майже 50 років тому та обумовила зростання добробуту всіх країн-членів. Європейському Союзу, таким чином, відводиться провідна роль у зусиллях, спрямованих на надання рівного доступу на світові ринки як багатим, так і бідним країнам. Розширення обсягів торгівлі, ймовірно, буде стимулювати світовий розвиток на користь кожному. Споживачам буде надано більш широкий вибір продукції. Конкуренція між імпортованими товарами та товарами місцевого виробництва призведе до зниження цін і підвищення якості. На думку ЄС, глобалізація може принести економічні переваги для всіх, у тому числі, для країн, що розвиваються, за умови, що на багатосторонньому рівні будуть прийняті відповідні правила та зроблені відповідні кроки, спрямовані на інтеграцію країн, що розвиваються, до системи світової торгівлі. Отже Європейський Союз проводить переговори зі своїми партнерами для забезпечення доступу на ринки як товарів, так і послуг. ЄС прагне надавати допомогу країнам, що розвиваються, забезпечуючи їх прискорений доступ на свій ринок, але, з іншого боку, відводячи їм більш тривалий час для відкриття доступу європейських товарів на ринки цих країн. У той же час, ЄС реформує свою сільськогосподарську політику, що також матиме позитивні наслідки для країн, що розвиваються. Командний гравець Для командного виду спорту необхідний рівний ігровий майданчик, правила, прийняті всіма командами, та суддя, який забезпечить гру за правилами. Тому ЄС є активним прихильником Світової організації торгівлі (СОТ), яка встановила низку правил, покликаних сприяти відкриттю світових ринків та забезпечити справедливе ставлення до всіх учасників. Незважаючи на відчутну потребу в удосконаленні даної системи, вона забезпечує певний рівень правової упевненості та прозорості у справах міжнародної торгівлі. СОТ також встановлює порядок вирішення суперечок, коли між двома або декількома торговими партнерами виникають прямі розбіжності. ЄС став основним гравцем у послідовних раундах багатосторонніх переговорів, щодо забезпечення доступу на світовий ринок. ЄС приділяє особливу увагу поточному раунду, відомому під назвою "Раунд переговорів у м. Доха", який розпочався у 2001 р. Основною метою цих переговорів є усунення бар'єрів на шляху вільної торгівлі, зокрема, на користь країнам, що розвиваються. Торгові відносини з бідними країнами Правила торгівлі є багатосторонніми, але сама торгівля - процес двосторонній: між покупцями та продавцями, експортерами та імпортерами. Ось чому Європейський Союз розробив систему двосторонніх торгівельних угод з окремими країнами та регіонами в усьому світі. Розширення ЄС-15, що відбулося у 2004 р., внаслідок якого кількість його країн-членів стала 25, додає йому ваги як торговому партнеру, зокрема, у відносинах із сусідніми країнами в Східній Європі та Середземноморському басейні. Торгова політика ЄС тісно пов'язана з політикою розвитку. У міру того, як Європейський Союз бере на себе свою частку відповідальності, щоб допомогти країнам, що розвиваються, викоренити бідність та інтегруватися у глобальну економіку, відбувається злиття цих політик. ЄС уже давно визнав той факт, що торгівля може стимулювати економічне зростання та збільшення виробничого потенціалу бідних країн. Ще на початку 1971 року ЄС почав знижувати і виключати тарифи та квоти на імпорт товарів, які ввозяться з країн, що розвиваються, за "загальною системою преференцій" (GSP). Більш того, у рамках ініціативи "Усе, крім зброї", розпочатої у 2001 році, Європейський Союз надає 49-ти найменш розвиненим країнам світу вільний доступ на ринок ЄС усієї їх продукції, крім зброї. Особливі відносини у сфері торгівлі та надання допомоги між ЄС та 78-ма країнами-партнерами в Африці, Карибському басейні та Тихоокеанському регіоні (країни АСР) були встановлені в 1975 році та вважаються зразком того, як багаті країни можуть допомагати бідним. |
Викорінення бідності шляхом сталого розвитку
| Приблизно половина грошових коштів, що виділяються на допомогу бідним країнам, надходить з Європейського Союзу або його окремих держав-членів, що робить ЄС одним із найбільших фінансових донорів. Однак сприяння розвитку означає не тільки забезпечення питною водою та будівництво нових доріг, хоча це також має велике значення. Це також передбачає допомогу країнам, що розвиваються, в підвищенні ефективності їхньої торгової діяльності за рахунок надання більш відкритого доступу на ринок ЄС. Таке сприяння дозволить їм розвивати та зміцнювати зовнішньоторгові відносини і, таким чином, використовувати переваги глобалізації. Не всі країни досягли успіхів у цьому напрямку. Хоча країни Африки, Карибського басейну та Тихоокеанського регіону (АСР) мають особливі відносини з Європейським Союзом, їх частка на ринку ЄС продовжує скорочуватися, у той час як їх ізоляція у світовій торгівлі посилюється. Тому стратегія розвитку ЄС також направлена на допомогу бідним країнам для удосконалення їх інфраструктури, розвитку виробничого потенціалу та підвищення ефективності роботи державних органів та установ. Завдяки цій допомозі деякі країни зможуть скористатися можливостями в сфері торгівлі та залучити більший обсяг внутрішніх інвестицій для розширення їх економічної бази. Це має істотне значення, оскільки дає таким країнам можливість інтегруватись у глобальну економіку та забезпечити їхнє стійке зростання та розвиток. Більш конкретно, Європейський Союз по-новому поєднує питання торгівлі та надання допомоги в наступній генерації "угод про економічне партнерство", які в цей час обговорюються з країнами АСР та повинні набрати чинності до 2008 року. Ідея полягає в тому, щоб допомогти країнам АСР інтегруватися зі своїми регіональними сусідами як крок у напрямку подальшої глобальної інтеграції, та допомогти їм у розвитку інституційних можливостей і застосуванні принципів ефективного керівництва. У той же час, ЄС буде продовжувати відкривати свої ринки для продукції країн АСР та інших країн, що розвиваються. Великий гаманець Євросоюзу Європейський Союз та держави-члени надають країнам, що розвиваються, більше 30 млрд. євро в рік офіційної допомоги, приблизно 6 млрд. євро якої проходить через установи ЄС. До 2006 року Європейський Союз зобов'язався підвищити загальну суму допомоги до 39 млрд. євро в рік. Хоча члени ЄС, як і інші промислово розвинені країни, погодилися щорічно виділяти на допомогу країнам, що розвиваються, 0,7% свого ВВП, лише Данія, Люксембург, Нідерланди та Швеція виконали цей показник. Інші країни пообіцяли надолужити. Середній показник допомоги, що надається країнами ЄС, становить 0,34% - це вище за показник допомоги, що надається Сполученими Штатами або Японією. Вода для життя Доступ до джерел води та справедливий розподіл транскордонних водних ресурсів належать до основних проблем в усіх регіонах світу та увійдуть в число найбільш складних задач розвитку в XXI столітті. Ініціатива ЄС Вода для життя, заснована в 2002 році, націлена на створення системи питного водопостачання в найбідніших регіонах світу, зокрема, в Африці, а також на Кавказі та в Середній Азії, країнах Середземномор'я та Латинській Америці. Для фінансування цієї ініціативи Європейський Союз виділив один мільярд євро. Кінцева мета політичного курсу ЄС полягає в тому, щоб дати можливість народам менш розвинених країн керувати власним розвитком. Тому пріоритетним напрямом для ЄС є боротьба з причинами уразливості цих країн: поліпшення продовольчого постачання та водопостачання; полегшення доступу до отримання освіти, послуг системи охорони здоров'я, працевлаштування, земельних та соціальних послуг; вдосконалення інфраструктури та поліпшення умов навколишнього середовища. Ініціативи ЄС також спрямовані на викорінення хвороб та забезпечення доступу до дешевих лікарських препаратів для боротьби з такими бідами, як ВІЛ/СНІД. ЄС також має намір скоротити зовнішній борг бідних країн. Усвідомлюючи, що основною умовою стійкого розвитку є підтримка миру, в 2004 році Європейський Союз ухвалив рішення про заснування фонду обсягом у 250 млн. євро під назвою "Peace Facility" ("Програма миру") для фінансування заходів, спрямованих на підтримку миру та запобігання конфліктам у країнах Африки. |
Гуманітарна допомога
| Практично кожного тижня з екранів телевізорів та перших шпальт газет нам повідомляють про природні та техногенні катастрофи. Європейський Союз є центральною ланкою системи, покликаної полегшити людські страждання, викликані цими бідами. Гуманітарна допомога ЄС не обмежується жодними умовами; її метою є максимально швидке надання допомоги потерпілим, незалежно від расової, релігійної приналежності або політичних переконань їх уряду. ЄС активно діє в усіх "гарячих точках", включаючи Ірак, Афганістан, Палестинську Автономію та деякі регіони Африки. Гуманітарна допомога носить глобальний характер і часто надається "забутим" міжнародними засобами інформації кризовим регіонам. Мова йде про Північний Кавказ (зокрема, Чечню), Таджикистан, Непал, Шрі-Ланку та Центральну Америку. Європейський Союз також використовує свій досвід, допомагаючи населенню підготуватися до можливих бід в країнах з високим ступенем ризику виникнення таких бід та регіонах, схильних до землетрусів, ураганів, повеней та посух. Гуманітарна допомога ЄС передається через Бюро гуманітарної допомоги Європейської Комісії (ЕСНО). З часу його створення у 1992 році, Бюро брало активну участь в операціях з подолання серйозних кризових ситуацій в більш, ніж 100 країнах світу, оперативно надаючи потерпілим необхідне обладнання, а також предмети першої необхідності. Зі свого бюджету, який складає більш, ніж 500 млн. євро на рік, Бюро гуманітарної допомоги Європейської Комісії також фінансує роботу медпрацівників, фахівців із розмінування, надає транспортне та матеріально-технічне забезпечення. Бюро гуманітарної допомоги Європейської Комісії не має достатньо ресурсів, щоб самостійно здійснювати весь обсяг роботи. Тому Бюро тісно співпрацює з партнерами з надання гуманітарної допомоги – неурядовими організаціями, спеціалізованими установами ЄС та організаціями Червоного Хреста/Червоного Півмісяця – у таких напрямках, як постачання продовольства та обладнання, надання рятувальних команд, розгортання польових шпиталів та встановлення тимчасових систем зв'язку. Спільні дії у глобальному масштабі Гуманітарна допомога є лише однією зі сфер, у якій ЄС тісно співпрацює з міжнародними організаціями, такими як ООН, СОТ, Організація з безпеки та співробітництва в Європі, Рада Європи та регіональні організації в Африці, Америці, Азії та країнах Тихоокеанського регіону. Європейський Союз вірить в те, що можна знайти комплексні розв'язання глобальних проблем. Тому ЄС надає величезне значення спільним діям, в яких центральна роль відводиться Організації Об'єднаних Націй. ООН, у якої є міжнародні повноваження та правовий статус, має унікальні можливості для розв'язання наших спільних проблем. Держави-члени ЄС активно підтримують цілі розвитку, намічені на поточне тисячоліття, прийняті Організацією Об'єднаних Націй у вересні 2000 року:
ЄС як організація прагне досягнення цих цілей, концентруючись на шести пріоритетних сферах, в яких вона може використати свій досвід та знання. До цих сфер належать:
|
Наші партнери у всьому світі
| Європейський Союз має систему угод про асоційоване членство, угод про співробітництво і торгівельних угод, у яких беруть участь країни практично всіх регіонів світу, починаючи з найближчих сусідів ЄС у Європі і закінчуючи найбільш далекими партнерами з Азії і Тихоокеанського регіону. Для врегулювання цих відносин, ЄС регулярно проводить зі своїми основними партнерами зустрічі на вищому рівні або на рівні міністрів. Найбільш інтенсивні відносини ЄС встановив із чотирма західноєвропейськими сусідніми країнами: Швейцарією, Норвегією, Ісландією та Ліхтенштейном. Усі вони є членами Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), які привели свої законодавства у відповідність до більшої частини законодавства щодо внутрішнього ринку ЄС і слідують за ЄС в інших сферах політики. Всі ці країни, за винятком Швейцарії, є учасниками Європейської економічної зони (ЄЕЗ) нарівні з ЄС. ЄС готується до нових розширень Чотири країни південно-східної частини Європи є кандидатами в члени Європейського Союзу. Очікується, що в 2007 році до ЄС приєднаються Болгарія і Румунія. Відносно дати приєднання Туреччини така визначеність відсутня. Туреччина є одним із найдавніших торгових партнерів ЄС – договір про асоційоване членство був підписаний ще в 1963 році, і тепер включає митний союз. Туреччина подала заявку на вступ до ЄС у 1987 році. Четверта країна, Хорватія, була прийнята як кандидат на вступ в ЄС у червні місяці 2004 року. Дата її вступу буде залежати від темпів проведення переговорів щодо її членства. Ще одна західно-балканська країна – Колишня Югославська Республіка (БЮР) Македонія – подала заявку на вступ у березні місяці 2004 року. Подача такої заявки є першим кроком до надання державі статусу кандидата. Європейський Союз і західні країни Балканського півострова спільно створили "процес стабілізації і підготовки до асоційованого членства", який, крім Хорватії і БЮР Македонії, охоплює також Албанію, Боснію і Герцеговину, а також Сербію і Черногорію. Оскільки, основною метою є членство в ЄС, ці країни мають вільний доступ на ринок ЄС і одержують підтримку для проведення національних програм реформування. Як наступний крок вони можуть укладати з Європейським Союзом "договори про стабілізацію і асоційоване членство" , як це зробили Хорватія і БЮР Македонія перед тим, як згодом подали заявки на членство в ЄС. Дружнє сусідство Європейський Союз готовий докласти всіх зусиль, щоб розширення 2004 року і будь-які подальші розширення ЄС не створювали нові бар'єри між розширеним ЄС і його сусідами. Ось чому ЄС готовий налагоджувати тісніші відносини зі своїми сусідами на сході (Росія, Україна, Молдова і, згодом, Білорусь) і на півдні (країни Середземномор'я). У рамках "Європейської політики сусідства" ЄС планує розповсюдити на ці країни багато з переваг внутрішнього ринку, запропонувати їм додаткові торгівельні концесії та фінансову допомогу. У свою чергу країни-сусіди ЄС, візьмуть на себе більш серйозні зобов'язання щодо проведення демократичної реформи і формуванню ринкової економіки, а також більшою мірою забезпечать повагу до прав людини. Оскільки розширення ЄС веде до прямих контактів з сусідніми державами, що характеризуються політичною і соціальною нестабільністю, ЄС готовий "поділитися" з ними своїм процвітанням і стабільністю, посилюючи, таким чином, свою власну безпеку. Оскільки сусідні країни є пунктами транзиту для нелегальних іммігрантів, торговців наркотиками і людьми, ЄС допомагає деяким з цих країн підвищити ефективність їхнього прикордонного управління та імміграційних процедур. Росія, Україна, Молдова, а також більшість країн Південного Кавказу і Середньої Азії мають угоди з ЄС про торгівлю, політичне співробітництво, захист навколишнього середовища, а також співробітництво у сфері науки і культури. Зі своїм найбільшим сусідом, Росією, ЄС розробляє цілу схему співпраці у різних сферах. Зазначені країни є також бенефіціарами за програмою сприяння ЄС ТАСІС, обсяги фінансування якої на період 2000-2006 р.р. становлять 3,14 млрд. евро. За цією програмою фінансуються проекти, що стосується інституційної реформи, інфраструктурних систем, розвитку приватного сектора, захисту навколишнього середовища і аграрного сектора. У рамках "Барселонського процесу" ЄС бере на себе зобов'язання до 2010 року сформувати зону вільної торгівлі з сусідніми країнами Середземномор'я. Ця зона буде включати арабські країни, розташовані в південно-східній частині Середземномор'я, а також Ізраїль і Палестинську Автономію. Між Європейським Союзом та кожним із його партнерів встановлюються торгові відносини, причому країни роблять кроки для збільшення обсягу взаємних торгових операцій. Так, наприклад, в 2004 році Єгипет, Марокко, Йорданія і Туніс підписали між собою "Агадірську угоду" - угоду про вільну торгівлю. На Близьому Сході ЄС проводить переговори про підписання угоди про вільну торгівлю з шістьма країнами, які входять до Ради зі співробітництва країн Перської затоки (Бахрейн, Кувейт, Оман, Саудівська Аравія і Об'єднані Арабські Емірати). ЄС також підтримує зусилля, спрямовані на відновлення Іраку. Трансатлантичні зв'язки У зовнішніх відносинах ЄС трансатлантичній співпраці зі Сполученими Штатами відводиться центральне місце. Обсяг торгових та інвестиційних потоків через Атлантичний океан, складає приблизно один мільярд евро в день. Вашингтон уже давно підтримує Європейську інтеграцію. ЄС і США розділяють багато спільних цінностей і спільних інтересів, хоч між ними час від часу і виникають розбіжності в питаннях акцентів і підходів. З урахуванням таких обсягів двосторонньої торгівлі (на США припадає 25% експорту ЄС і 20% його імпорту), не дивно, що час від часу між ними виникають суперечки. Хоч ці суперечки широко освітлюються друкується, вони представляють менше за 2% загальних трансатлантичних торгових операцій. Те, як ЄС і США вирішують загальні питання, що стосуються конкурентного законодавства або обопільного визнання технічних стандартів, служить за модель для налагодження відносин між Європейським Союзом та іншими країнами, включаючи Японію і Канаду. У 2004 році ЄС спільно з Канадою розробив дві кардинально нові ініціативи для поглиблення відносин. Одна з них розроблена для створення партнерської програми ЄС-Канада з метою співпраці в глобальних питаннях. Друга – для підписання нового договору з метою збільшення об'ємів двосторонньої торгівлі та інвестицій. Азія стає ближчою Хоч Китай і Японія є найбільшими торговими партнерами ЄС в Азії, Європейський Союз має найбільш давні відносини з сьома членами Асоціації держав південно-східної Азії (АСЕАН). Ці торгові відносини були встановлені в 1972 році і офіційно оформлені в угоді про співпрацю від 1980 року. АСЕАН взяла на себе ініціативу по розширенню відносин з ЄС за допомогою процесу, відомого як АСЕМ (Азіатсько-європейська зустріч), в якій також беруть участь Японія, Китай і Південна Корея. АСЕМ проводить самміт на вищому рівні кожні два роки. За останні роки ЄС зміцнив свої відносини з Японією. Відповідно до плану дій ЄС-Японія, прийнятому в 2001 році, здійснюється розширення двостороннього співробітництва, крім питань торгівлі і інвестицій, також охоплює питання політики і культури. Європа стала основним джерелом прямих зарубіжних інвестицій у Японію та найбільшим реципієнтом зарубіжних інвестицій із Японії, випереджаючи Сполучені Штати і Китай. Зі зростанням значущості ЄС і Китаю як політичних гравців глобального масштабу, в останні роки динамічно розширяються і їхні відносини, причому, все більше значення надається політичному діалогу, договорам у галузях і інституційним перетворенням. На комерційному фронті Китай зараз є по величині другим після Сполучених Штатів неєвропейським торговим партнером ЄС і випереджає Японію. ЄС є найбільшим торговим партнером і зарубіжним інвестором Індії. Після того, як у червні 2000 року вони провели перший самміт на вищому рівні, відносин між ЄС і Індією процвітають і охоплюють зараз не тільки сферу торгівлі, але і політичний діалог, бізнес-самміти, співпрацю в сфері культури і спільні науково-дослідні проекти. Китай та Індія приєднуються до проекту "Галілео" Китай та Індія вирішили взяти участь у проекті "Галілео" – супутниковій навігаційній системі ЄС. Це є ознакою бажання Азіатських країн вийти за рамки торгівельних відносин з Європейським Союзом. Система "Галілео", введення в експлуатацію якої заплановане на 2008 рік, стане більш точною альтернативою мережі глобальної супутникової системи місцевизначення (GPS), створеної США. В основному система Галілео буде використовуватись для визначення географічного місцезнаходження транспортних засобів та інших видів транспорту, а також для наукових досліджень, землеустрою та моніторингу стихійних лих. Система також буде включати програми, передбачені для використання державними органами, доступні виключно для держав-членів ЄС. Латиноамериканські контакти Європейський Союз є другим за важливістю торговим партнером Латинської Америки, важливим джерелом прямих зарубіжних інвестицій і провідним донором, що надає допомогу з метою розвитку регіону. Кожні два роки ЄС та всі країни Латинської Америки і Карибського басейну проводять дворегіональну зустріч на вищому рівні, яка охоплює широкий спектр питань: політичних, економічних, освітніх, наукових, методологічних, культурних та соціальних. Всі латиноамериканські країни, сформовані за групами або кожна окремо, пов'язані зараз з Європейським Союзом угодою про асоційоване членство, угодами про співробітництво або торгівельними угодами. ЄС проводить переговори про підписання угоди про асоційоване членство з країнами Південної Америки, які входять до спільного ринку (Бразілія, Аргентина, Парагвай і Уругвай), включно зі створенням зони вільної торгівлі між двома групами. Наприкінці 2003 року ЄС провів два політичних діалоги і уклав дві угоди про співпрацю, одну – з Андським співтовариством, а іншу – з Центральною Америкою. Наступним кроком буде підписання договорів про асоційоване членство з обома регіонами. Європейський Союз вже підписав угоду про асоційоване членство (включаючи угоди про вільну торгівлю) з Мексикою та Чилі в 1997 і 2002 роках відповідно. Співробітництво з Африкою Крім традиційних відносин з африканськими країнами в рамках угод зі Середземноморськими країнами і країнами Африки, Карибського басейну і Тихоокеанського регіону, ЄС почав новий діалог із Африканським Союзом (АС). Цей діалог охоплює питання запобігання та вирішення конфліктів, допомогу з боку ЄС в заходах АС і ООН із підтримки миру на континенті. Партнерство ЄС-Африка також охоплює регіональне економічне співробітництво, інтеграцію і торгівлю, боротьбу із посухами та опустелюванням, профілактику ВІЛ/сніду та інфекційних захворювань, забезпечення продовольством, права людини, демократію і боротьбу з тероризмом. |