Удк: 339. 92 Трофимова В. В. Глобальна економічна інтеграція та національна самодостатність: діалектика розвитку вступ
| Вид материала | Документы |
- І. Загальна характеристика світових інтеграційних процесів, 352.24kb.
- Одним із найважливіших чинників розвитку людської цивілізації, безумовно, виявилася, 102.4kb.
- Економічного Форуму «Економічна інтеграція національні пріоритети», 64.31kb.
- Тема: Міжнародний географічний поділ праці. Міжнародна економічна інтеграція, 247.8kb.
- Павлик Христина Богданівна удк 330. 101. 541: 339. 132] (477) макроекономічний аналіз, 413.2kb.
- Удк 339. 187. 62 Овсяник Валентина Анатоліївна, студентка Національного університету, 37.64kb.
- Назва реферату: Сучасне світове господарство. Міжнародна економічна інтеграція Розділ, 75.7kb.
- І. Поняття діалектики, її основні принципи. ІІ. Наївна стихійна діалектика стародавніх, 968.42kb.
- Вступ, 291.37kb.
- Тести до системи антикризової діагностики, 89.74kb.
УДК: 339.92
Трофимова В.В.
ГЛОБАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНА САМОДОСТАТНІСТЬ: ДІАЛЕКТИКА РОЗВИТКУ
Вступ. Світову економічну кризу 2007-2009 рр. вчені розглядають, з одного боку, як кризу капіталістичної економічної системи та зменшення ефективності сучасних моделей економічного розвитку, що знаменуватиме перехід до нового типу розвитку (постіндустріалізму, посткапіталізму, глобальної економіки знань). З іншого боку, криза в межах капіталістичної системи зумовлена циклічністю розвитку економіки, яка є глобальною за своєю природою. Глибина та всеосяжність цієї кризи обумовлена системним поглибленням асиметрії світового економічного розвитку та, насамперед, технологічною асиметрією (кризою внаслідок зміни технологічних укладів), суб’єктною асиметрією (кризою однополярності, що довела неможливість існування однополюсного світу в умовах глобалізації), кризою ліберальних моделей розвитку тощо.
Разом з тим, спільність поглядів вчених на сучасну кризу зводиться до того, що в межах існуючих моделей розвитку виникла суперечність між формою та змістом. Розширення змісту міжнародних економічних відносин не вписується у вузьки рамки існуючих моделей. Необхідність оновлення моделей розвитку обумовлена динамічними та потужними процесами становлення глобальної економіки. Саме зараз закладаються підвалини глобалізаційної природи майбутньої економічної системи. На відміну від процесу становлення попередніх технологічних укладів, новий технологічний уклад, що формується, вперше в історії людства матиме не національну, а планетарну ознаку. Нові наукові відкриття нині не можуть мати чітко вираженої національної належності, адже більшість з них є результатом роботи великих міжнародних дослідницьких колективів, а здобуті знання все більше набувають ознаки глобального публічного блага.
Саме тому настав час для переосмислення проблеми національної самодостатності, яка не втрачає свого змісту в умовах глобальної інтеграції, а навпаки, набуває нового змісту. На сучасному етапі розгортання глобального етапу економічного розвитку особливої актуальності набуває визначення критеріїв економічного розвитку на основі діалектичної єдності національної самодостатності та глобальної інтеграції. Формування національних економічних моделей має базуватись на новій глобальній економічній політиці держав. Особливу увагу слід приділити проблемі трансформації економічного мислення як основі реалізації науково-обгрунтованої економічної політики держави й необхідності формування глобального мислення на сучасному етапі.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженню процесів глобальної інтеграції присвячені наукові праці іноземних вчених Б. Хокмана [1], Т. Хеніга та А. Грінспена [2], В. Матті [3], С. Сакар [4], Дж. Равенхіл [5], О. Брайєна [6], Дж. Сакса [7], Дж. Гемавата [8], А. Вальтера [9] та вітчизняних вчених Д. Лук’яненка [10], О. Білоруса [11], А. Філіпенка [12], Т. Кальченка [13], В. Чужикова [14]. Нову економіку як наднаціональну світову систему досліджують А. Чухно [15], С. Юрій, Є. Савельєв [16]. У вітчизняній науці дослідження економічної самодостатності як економічної категорії та концепції економічного розвитку в умовах глобалізації започатковано професором А.М. Поручником [17]. Дискусійним залишається питання щодо співвідношення рівня самодостатності економік США, європейських країн та Японії, які репрезентують найвищий рівень розвитку сучасних національних економік.
Метою даної статті є обґрунтування основних положень концепції національної самодостатності для забезпечення конкурентоспроможного економічного розвитку на основі застосування діалектичного підходу до розвитку національних економік в умовах глобальної інтеграції.
Виклад основного матеріалу. Вперше «самодостатність» (self-reliance) як філософська категорія була визначена у 1841 р. філософом-трансценденталістом Р. Емерсоном, який трактував її як здатність людини дотримуватись й діяти відповідно до особистих ідей, цінностей та ідеалів [18]. Оскільки за світоглядом стародавнього світу доля людини залежала від природи, часів античності - від волі пантеону богів, Середньовіччя - від єдиного всевладного Бога, а в період Просвіти – розуму людини, передумовою самодостатнього розвитку людського суспільства міг стати тільки новий рівень науково-технологічного розвитку. Саме тому дана категорія виникає лише на початкових етапах формування капіталістичної системи у XIX ст., коли науково-технологічні та соціально-економічні основи людського буття набули значного розвитку.
У першій половині ХХ ст. відбулася примітивізація поняття «самодостатність», зумовлена поглибленням фінансової та технологічної залежності ряду країн третього світу від розвинених країн. Згодом на зміну оригінальній концепції «Self-reliance» (покладаюсь на себе) ідеологами теорії «наздоганяючого розвитку» країн Третього світу була запропонована концепція «self-sufficience» (розвиток за власний кошт), яка передбачала скорочення обсягу іноземної допомоги та міжнародних кредитів для національного розвитку зазначених країн.
Відтак в архаічній площині поняття «економічна самодостатність» визначала спосіб існування та розвитку виключно на основі внутрішніх джерел та ресурсів. Проте в умовах ринкового господарства таке визначення самодостатності не відповідає природі людини, суспільства й не підтверджується законами економічного розвитку.
Об’єктивною умовою визнання певного економічного суб’єкта самодостатнім є наявність конкурентного середовища, в межах якого функціонує ряд однорідних елементів. Як існування певної держави в умовах автаркії, так і функціонування національних та навіть транснаціональних бізнес-структур протягом тривалого періоду виключно на основі внутрішніх ресурсів є утопією.
Визначення поняття «самодостатність» як здатність до забезпечення фінансування національної економіки за рахунок внутрішніх джерел потребує певного розширення, беручи до уваги, що на зазначеній основі в умовах сучасного етапу розвитку жодна країна світу не може бути самодостатньою. На противагу вузькому розумінню поняття «самодостатність», Ф. Бродель твердить, що самодостатній економіці притаманна певна органічна єдність, на основі внутрішніх зв’язків та обмінів [19, 12]. Т. Парсонс «самодостатність» визначає як «стабільність відносин взаємообміну та спроможність контролювати взаємообмін в інтересах власного функціонування» [20, 20]. В свою чергу, В. Іноземцев [21, 255] вважає несамодостатніми ті національні економічні моделі, в яких порушений принцип еволюційного гармонійного розвитку. Є. Райнерт [22] та Ж. Стігліц [23], як дослідники механізмів впливу глобалізації на розвиток національних економічних моделей, поділяють зазначену точку зору, наголошуючи на тому, що вагомим чинником подальшої дивергенції країн є імплантація у незмінному вигляді елементів західних національних економічних моделей до економік країн, що розвиваються за іншими моделями. Нині спостерігається посилення економічного, технологічного та навіть культурного розриву між країнами з високим рівнем добробуту населення та країнами, які лише прагнуть такого, при цьому шляхи подолання розриву на сьогодні не визначені, оскільки не визначені пріоритети розвитку таких країн на основі принципів національної самодостатності.
Визначаючи економічну самодостатність як «здатність країни забезпечувати процес суспільного відтворення на базі максимальної мобілізації внутрішніх джерел та ресурсів у поєднанні з ефективним залученням та використанням потенціалу зовнішньоекономічних зв’язків» [17, 29], А. Поручник застосовує діалектичний підхід до визначення співвідношення національної самодостатності та глобальної інтеграції, що виводить дослідження цієї економічної категорії на новий науковий рівень.
Концепція самодостатності передбачає вирішення методологічної дилеми щодо співвідношення ендогенних та екзогенних чинників розвитку на основі визнання глобалізаційної природи ключових компонент національних економічних моделей. Національні суспільства потребують нового комплексного формування можливостей щодо забезпечення їх самодостатності в умовах глобалізації, яке заперечує автаркію як таку. Природним станом сучасної світової економічної системи є відкритість, проте задля досягнення певних цілей розвитку країни доцільним є запровадження елементів протекціонізму. Між тим діалектика розвитку ключових компонент полягає у постійному русі від автаркії до глобалізму та навпаки.
Концепція досягнення національної самодостатності дозволяє вирішити одне з найскладніших завдань сучасності, а саме перейти від реалізації концепції випереджаючого економічного зростання, що започаткувало гонку озброєнь у ХХ ст., до запровадження концепцій гармонійного розвитку. Як відомо концепції зростання сформовані за принципом «+1», тому що кожний наступний етап економічного зростання може бути забезпечений лише за рахунок залучення до процесу нового ключового чинника (у різні часи таким чинником виступали наявність землі та природних ресурсів, капіталу, робочої сили, ефективні технології, менеджмент, ноу-хау, інновації, інститути тощо). Але, як засвідчує світовий досвід розвитку, реалізація концепцій економічного зростання завжди супроводжується виснаженням певного національного ресурсу. Так, виявами виснаження природних ресурсів є зростання числа природних катаклізмів, зниження родючості грунтів тощо. На початку ХХІ ст. значного поширення набуло таке явище, як виснаження трудових ресурсів, яке виявляється у зростанні захворюваності населення країн, а життєдіяльність людини упродовж тривалого періоду на грані максимального рівня продуктивності праці призвело до хронічного стресу в суспільстві, в цілому. Посилення дії економічного закону зростаючих потреб, зумовлене, насамперед, творчою природою людської особистості, підтверджує можливість її самодостатнього розвитку виключно за умов інтенсивного типу розширеного відтворення. Екстенсивність суспільного відтворення не передбачає можливості генерування оптимального для самодостатнього розвитку обсягу додаткових коштів, додаткового вільного часу тощо.
Відтак поняття «національна економічна самодостатність» автор визначає як спроможність країни забезпечити сталість обраної траєкторії розвитку на основі оптимального залучення внутрішніх та зовнішніх ресурсів та механізмів розвитку.
Як економічна категорія «самодостатність» наповнена конкретним економічним і суспільним змістом, має свої ознаки і види, та як і будь-яка інша економічна категорія в міру розвитку економічної науки буде вивчатись далі та удосконалюватись. Проте вже сьогодні в межах економічної самодостатності можна визначити такі її види: залежно від суб’єкта - суб’єктну самодостатність, а саме С. глобальної економіки, С. інтеграційного об’єднання, національну С., С. регіону, локальну С., С. домогосподарства тощо; залежно від об’єкту -енергетичну С, технологічну С., продовольчу С., фінансову С. та інші види.
В абсолютному вимірі самодостатність передбачає досягнення значення ключових макроекономічних показників. У відносному вимірі її можна оцінити з точки зору альтернативних витрат.
Ендогенна самодостатність або ендогенний підхід до її оцінки передбачає визнання основним її критерієм досягнення власних цілей, незалежно від одночасних змін у зовнішньому середовищі. Превалююча нині рефлексивна самодостатність передбачає оцінку власної самодостатності через призму того, як їх сприймають та що думають про них інші самодостатні суб’єкти. Для оцінки рефлексивної економічної С. застосовується екзогенний підхід з точки зору реалізації міжнародних конкурентних переваг.
Важливого значення для розуміння економічної самодостатності відіграють її статичний та динамічний аспекти. Статичний компонент самодостатності передбачає можливість визначати самодостатність у короткій перспективі, що зумовлюється короткостроковими змінами кон’юнктури світових ринків.
Динамічний аспект самодостатності передбачає спроможність збереження сталості розвитку у довготривалій перспективі. За часовим критерієм слід розрізняти періоди сталої самодостатності, та самодостатності, що формується.
З точки зору етапів економічного розвитку в межах одного економічного циклу можна виділити самодостатність розвитку та самодостатність функціонування. Самодостатність розвитку передбачає зміну сутнісних параметрів, вимагає передбачення та прогнозування, а тому є більш проблемною та масштабною категорією. Основною метою самодостатності функціонування є забезпечення сталості параметрів розвитку об’єкту.
Концепція самодостатності дозволяє сформувати передумови та механізми збереження національної ідентичності, адже функції держави на сучасному етапі значно трансформуються, а економічний суверенітет держави зазнає загроз як згори, так і знизу. Зростання числа міжнародних організацій та проведення глобальних численних форумів актуалізували питання щодо доцільності створення глобального уряду. Між тим, роль держави як агента забезпечення національних інтересів залишається актуальним і полягає у визначенні оптимального для кожного періоду часу балансу між глобальним впливом та потребами національного розвитку. Найбільш повно в умовах посилення глобальної інтеграції національні інтереси дозволяє забезпечити саме покладення в основу економічного розвитку концепції національної самодостатності (рис. 1).
Концепція національної самодостатності сьогодні має виступати основою для розробки моделей конкурентоспроможного економічного розвитку країн на сучасному етапі. Автор пропонує трактувати поняття «національна економічна модель» як комплексну теоретико-методологічну систему, що реалізована або може бути реалізована в межах дії закономірностей на певному етапі економічного розвитку держави, яка спроможна забезпечити відповідний рівень добробуту населення та безпечний самодостатній конкурентоспроможний всебічний розвиток на основі реалізації економічної політики з врахуванням ендогенних й глобалізаційних чинників розвитку.
Світова економічна криза 2008-2009 рр. надала можливість по іншому поглянути на сутність економічного розвитку, адже потенціал економічного зростання в межах певної моделі є обмеженим. Оскільки саме в часи кризи відбувається трансформація цінностей, то можна вважати, що вже настав момент переходу від пропагування прискорених темпів економічного зростання до реального забезпечення конкурентоспроможного економічного розвитку. Чи можна розглядати зменшення темпів економічного зростання як індикатор необхідності оновлення моделі розвитку або її зміни, а підвищення темпів економічного зростання як свідчення обраної оптимальної моделі розвитку?
Найбільш логічно розглядати конкурентоспроможний розвиток в контексті теорії циклів. Розвиток передбачає циклічність, а тому зменшення темпів зростання на певних етапах є природнім та навіть обов’язковим елементом циклу, який виступає своєрідною перевіркою життєздатності економічної системи та можливості збереження нею досягнутих якісних показників та стійкості її сутнісних параметрів. Принцип історизму у визначенні конкурентоспроможного розвитку має вирішальне значення, адже початок кожного етапу розвитку передбачає наявність низки сформованих протягом попереднього етапу передумов та чинників розвитку. Саме тому автор пропонує визначати економічний розвиток країни як конкурентоспроможний в контексті зміцнення національної самодостатності, яка формується в процесі участі країни у глобальному кругообігу продуктивних сил.
Покладання концепції національної самодостатності в основу моделі конкурентоспроможного економічного розвитку країн вимагає визначення певних критеріїв розвитку, серед яких слід розрізняти кількісні, якісні та сутнісні критерії.
Кількісні критерії надають можливість оцінити результативність розвитку в абсолютних показниках, якісні - релевантність обраних компонент та вірності їх збалансованості й пріоритетності. Роль сутнісних критеріїв зводиться до того, чи є існуюча модель реальним шляхом до повноцінної участі у глобальній економіці знань та наскільки ключові компоненти обраної моделі корелюють з системою, що формується, а саме :
- характер змін в окремих елементах економічної системи (продуктивних силах, господарському механізмі, відносинах економічної власності);
- характер змін у технологічному способі виробництві;
- характер змін у суспільному способі виробництва.
Найважливішою характеристикою провідних моделей розвитку національної економіки є рівень економічного мислення. Економічне мислення розширить можливості пізнання економічних законів розвитку та функціонування нової економічної системи та дозволить розвинути елементи господарського механізму й забезпечити перехід цих механізмів на якісно новий рівень. Випередження рівня суспільного економічного мислення щодо існуючого рівня економічного розвитку є найважливішим завданням економічної політики сьогодення та виступає першим критерієм для опанування нових моделей самодостатнього конкурентоспроможного економічного розвитку різних рівнів (рис. 2).
Через асиметричність розвитку внаслідок збільшення розриву між бідними та багатими країнами в абсолютних показниках, сучасну модель глобального розвитку можна визначити як модель відносної конвергенції та абсолютної дивергенції.
Разом з тим, загальне покращення рівня життя для все більшої частини населення планети свідчить про збільшення рівня конвергенції по відношенню до попереднього періоду. Про вихід глобальної економіки на етап її можливої інституціоналізації у подальшому можна буде казати у разі зміни окресленої моделі на модель «абсолютної конвергенції та відносної дивергенції».
Світ рухається до формування глобальної економіки, яка нині виглядає досить утопічно, проте її риси вже сьогодні матеріалізуються в окремих мислених образах, концепціях, реальних елементах економічних систем та компонентах моделей розвитку. Національна модель буде тим більш самодостатньою, чим більше вона враховує глобальний вектор руху та базується на спільних для глобальної моделі компонентах.
На нашу думку, такими компонентами на сучасному етапі розвитку є алокація ресурсів, корпоративна система, власність, державне регулювання, ринкове саморегулювання, транснаціоналізація, інтелектуалізація, соціалізація, суспільна відповідальність, інформатизація, екологізація, безпека.
Пропоноване автором число компонентів (дванадцять) зумовлено необхідністю збереження оптимального рівня керованості економічною системою під час реалізації моделі. На початку другого десятиліття ХХ ст. під час зародження національних економічних моделей як економічного явища та відповідно економічної категорії перелік компонентів значно відрізнявся від запропонованого. Так, екологізація як компонент моделей майбутнього на теоретичному рівні почала розглядатись лише у 1982 р. з прийняттям концепції сталого розвитку. Теоретичні дослідження та практичне втілення безпеки як компоненти економічного розвитку набули високого значення в ліберальній моделі США, Ізраїлю, проте в інших моделях цей компонент лише починає наповнюватись змістом. Інформатизація стає компонентом сучасних моделей завдяки активному розвитку інформаційно-комунікаційних технологій та розповсюдженню Інтернету.
Інші компоненти, які нині визнаються базовими для будь-якої моделі не одразу набули такого статусу. Так, соціалізація проголошується ключовим компонентом соціалістичної моделі розвитку ще у 1920-хх рр., проте реального змісту вона набуває лише у 1960-х рр.. У Німеччині, першій країні добробуту, соціалізація стає ключовим компонентом, починаючи лише з 1950-х рр. Зміст компонентів постійно вдосконалюється відповідно до досягнутих результатів та оновлення цілей розвитку.
Значення показників, які відображають суть компонентів, в кількісному виразі дозволяє ранжувати країни за рівнем розвитку. Аналіз динаміки цих показників протягом певного періоду часу дозволяє визначити важливість та релевантність обраних компонентів. Визначати релевантність компонентів моделі автор пропонує за допомогою критерію валентності.
За критерієм валентності компоненти можуть бути універсальними, багатовалентними та ампліфікаційними. Універсальна (абсолютна) валентність означає, що даний компонент може поєднуватись зі всіма іншими компонентами. Такими компонентами є алокація ресурсів, корпоративна система, власність, державне регулювання, ринкове саморегулювання. Багатовалентними (мультивалентними) компонентами, які можуть реалізовуватись одночасно з багатьма іншими компонентами, є транснаціоналізація, інтелектуалізація, соціалізація, суспільна відповідальність. Ампліфікаційна валентність (вибіркова, етапна) передбачає можливість поєднання компоненту з іншими за дотримання певних умов. Такими компонентами є інформатизація, екологізація, безпека, які посіли гідне місце серед ключових компонентів у постіндустріальних моделях, що народжуються в провідних країнах світу.
За сучасних умов глобального розвитку національні економічні моделі всіх країн зазнають суттєвих трансформацій. Сучасна криза висуває ряд питань, відповідь на які є важливою для подальшого розвитку національних економік та особливо тих економік, які не належать до золотого мільярду. Серед наслідків кризи найважливішими будуть послаблення більш слабких економік, тоді як найпотужніші економіки світу повинні будуть сприйняти її як імпульс до прискорення реформування власних моделей розвитку з метою посилення відповідності економічної системи законам розвитку та формування глобальної економіки знань.
Розглянемо моделі розвитку країн Тріади, які на початку ХХІ ст. визначають можливості власного розвитку лише на глобальному рівні. Так, «Нова стратегія економічного зростання» Японії, затверджена у 2006 р., визначає такі цілі, як забезпечення зростання в умовах старіючого населення, проведення низки реформ, спрямованих на створення сталих конкурентних переваг у майбутньому, та формування кола інновацій та попиту. Для досягнення цих цілей уряд розробив глобальну індустріальну стратегію, регіональну індустріальну стратегію та секторальні стратегії. Глобальна індустріальна стратегія передбачає реалізацію ряду заходів, а саме:
- активізацію розвитку співробітництва Японії з іншими азійськими країнами;
- формування Японії як «глобального інноваційного центру», флагмана нових галузей промисловості на світовому рівні;
- покращення продуктивності праці завдяки використанню інформаційно-комунікаційних технологій та кращих світових практик.
Регіональна індустріальна стратегія включає такі напрямки, як підтримка малого та середнього підприємництва, реформування сфери послуг; розвиток інфраструктури, яка дозволить кожному регіону забезпечити економічне зростання самостійно (у т.ч. реалізація другого етапу плану створення індустріальних кластерів - 19 існуючих кластерів реорганізовано у 17, в яких планується створити 40 тис. нових робочих місць). Секторальні стратегії мають своїм об’єктом ключові фактори виробництва: людські ресурси, виробнича інфраструктура, інвестиції та фінанси, технологічні інновації, управління знаннями.
Ініціативу підвищення американської конкурентоспроможності закріплено на законодавчому рівні у законі 110-69 America COMPETES Act 2006 р. (табл. 1), а публічну підтримку громадськості та ділових кіл викладено у «Прокламації американських інновацій».
ЕС, прагнучи реалізувати цілі Лісабонської стратегії - 2000 р., у 2007 р. визнав необхідність та можливість реалізації ефективної економічної політики на глобальному етапі економічного розвитку виключно на основі глобального економічного мислення. Наслідком цього прориву в європейській свідомості стала зміна механізмів спільного інтеграційного конвергентного розвитку та просування на шляху до реалізації інтегративної моделі розвитку.
За сучасних змін технологічних укладів та формування нового способу виробництва США та Канада, ЄС, Японія, країни БРІК, країни Південно-
Таблиця 1.
НАПРЯМИ ТА ЗАХОДИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ США ЗГІДНО З AMERICA COMPETES ACT 2006
| Напрям | Заходи реалізації політики |
| Збільшення інвестицій у наукові дослідження |
|
| Покращення якості освіти |
|
| Розвиток інноваційної інфраструктури |
|
Адаптовано автором за AMERICA COMPETES ACT 2006.
Східної Азії вбачають основним джерелом національної самодостатності участь у глобальному кругообігу чинників виробництва. Концепція відкритості, яка є найбільш важливою сутнісною характеристикою людини, починає опановувати ключові економічні сфери.
Висновки. Національний економічний розвиток на основі традиційного економічного мислення в умовах глобалізації виступає стримуючим чинником подальшого розвитку. Саме тому провідні країни світу відтепер пов’язують власну економічну самодостатність із тим, наскільки їх економічна система та реалізовані моделі відповідають реаліям глобального розвитку. Настав час відзначити діалектичність не лише економічних категорій «глобальна інтеграція - національна самодостатність», а й «глобалізація та глобальна економіка». Глобальну економіку слід розглядати як гармонічну економічну систему майбутнього, натомість глобалізація є тим тернистим шляхом до глобальної економіки, який не всі зможуть зразу подолати. Питання світового лідерства окремих країн поступово буде елімінуватись із наближенням до глобальної економіки, проте питання національної економічної самодостатності, навпаки, буде набувати все більшого значення.
Основним критерієм національної самодостатності стане відповідність національних економічних моделей певному образу (моделі) глобальної економіки знань. А тому проблема пошуку критеріїв національної самодостатності нині займає значне місце у сфері фундаментальних досліджень нової економіки та виявленні законів її розвитку. Діалектична єдність національної самодостатності та глобальної інтеграції зумовлює зміну підходів до розуміння проблеми відкритості економіки. Оскільки немає певної ефективної міри відкритості, то в умовах глобального руху факторів виробництва, яке набуває нині форми глобального кругообігу, відкритість як така є передумовою ефективної економіки та не може бути певним результативним показником.
Тенденція до виокремлення економічного кордону держав та зміщення його траєкторії незалежно від територіального кордону, вже призвела до появи нових концепцій, наприклад, економічних маркерів національної ідентифікації, які дозволяють трактувати самодостатність національних економік без жорсткої прив’язки до кордонів країни. Саме такі тенденції являють собою рушійну силу інтеграційних процесів, адже внаслідок дії їх об’єктивних законів країни будуть змушені посилювати координацію та, як наслідок, глобальні координаційні механізми.
Автор пропонує розширити зміст концепції національної економічної самодостатності на основі діалектичного підходу та доповнити її такими ознаками, як чітке формулювання мети розвитку, що випливає з національного інтересу; сталість обраної траєкторії розвитку; взаємодія ендогенних та екзогенних чинників на основі забезпечення оптимального функціонування національної економічної моделі; включення мобілізаційної функції до системи функцій моделі.
Література:
- Hoekman B. M. Javorcik B. S. Global Integration and Technology Transfer - World Bank Publications, 2006. - ISBN-13: 978-0821363713
- Hoenig T., Greenspan A. Global Economic Integration: Opportunities and Challenges. - Books for Business, 2001. - 384 p. - ISBN-13: 978-0894991219
- Mattli W., Woods N. The Politics of Global Regulation - Princeton University Press, 2009. - 312 p. - ISBN-13: 978-0691139616
- Sarkar S. Global Economic Integration and Inequality. - Serials Publications, 2007. - ISBN-13: 978-8183871303
- Ravenhill J. Global Political Economy. - : Oxford University Press, 2008. - 462 pages ISBN-13: 978-0199292035
- O`Brien O., Williams M. Global Political Economy, Second Edition: Evolution and Dynamics. - Palgrave Macmillan. - 2007. - 448 p. - ISBN-13: 978-0230006690
- Sachs J.The End of Poverty: Economic Possibilities for Our Time. - Penguin (Non-Classics), 2006. - 416 p. - ISBN-13: 978-0143036586
- Ghemawat P. Redefining Global Strategy: Crossing Borders in a World Where Differences Still Matter. - Harvard Business School Press. – 2007. - 304 p. - ISBN-13: 978-1591398660
- Walter A., Sen G. Analyzing the Global Political Economy. - Princeton University Press, 2008. - 296 p. - ISBN-13: 978-0691139593
- Лук’яненко Д.Г. Глобальна економічна інтеграція. [Текст]- К.: ТОВ «Національний підручник», 2008. – 220 с. – ISBN 978-966-8897-05-4
- Глобальні стратегії Євросоюзу: Монография / О.Г. Білорус, Ю.М. Мацейко, І.І. Вітер. - К.:КНЕУ, 2009. – 528 с. - ISBN 978-966 – 483-244-8
- Філіпенко А.С. Глобальні форми економічного розвитку історія і сучасність. [Текст]– К.: Знання, 2007. – 670 с. - ISBN 978-966-346-268-Х
- Глобальна економіка: Навч. Посіб. / Т.В. Кальченко. [Текст]. – К.: КНЕУ, 2009. – 364 с. – ISBN 978-966-483-221-9
- Чужиков В.І. Глобальна регіоналістика: історія та сучасна методологія: Монографія. – К.: КНЕУ, 2008. – 272 с. - ISBN 978-966-
- Чухно А.А. Твори: у 3 т. / НАН України, КНУ ім. Т. Шевченка, НДІ при Мінфіні України. – К., 2006 – Т.2. Інформаційна постіндустріальна економіка: теорія і практика. – 2006. – 512 с. – ISBN 966-7675-32-7
- Економічні проблеми ХХІ століття: міжнародний та український виміри / За ред. С.І. Юрія, Є.В. Савельєва. – К.: Знання, 2007. – 595 с. – ISBN 978-966-346-364-3
- Поручник А.М. Національний інтерес України: економічна самодостатність у глобальному вимірі: Монографія. [Текст]– К. КНЕУ, 2008. – 352 с. – ISBN 978-966-483-121-2
- Emerson R. Self-Reliance and Other Essays. – Dover: Dover Publications, 1993. - 128 p. - ISBN-13: 978-0486277905
- Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV-XVIII ст. У 3-х т. Т. 3. Час світу. / Пер. с фр. Г. Філіпчук. – К.: Основи, 1998. – 631 с.
- Парсонс Т. Система современных обществ / пер. С англ.. Л.А. Седова и А.Д. Ковалева. Под. ред.. М.С. Ковалевой. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 270 с.
- Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы: Учеб. Пособие для студентов вузов. – М.: Логос, 2000. – 304 с.
- E.S. Reinert. How rich countries got rich … and why poor countries stay poor. London: Constable, 2008. – 365 p.
- J.Stiglitz. Globalization and its discontents. London:Penguin Books, 2002.–288p.
Трофимова В.В. Глобальна економічна інтеграція та національна самодостатність: діалектика розвитку
Розкрито сутність економічної категорії «національна економічна самодостатність» та визначені її види за різними класифікаційними ознаками. Розвинуті підходи до визначення критеріїв економічної самодостатності країн в умовах реалізації моделей різних рівнів. Визначені парадигмальні засади конкурентоспроможного економічного розвитку країн в умовах глобальної інтеграції.
Ключові слова: модель економічного розвитку, глобальна інтеграція, національна самодостатність, глобальне мислення, критерії економічного розвитку.
Трофимова В.В. Глобальная экономическая интеграция и национальная самодостаточность: диалектика развития
Раскрыта сущность экономической категорії «национальная экономическая самодостаточность» и определены ее виды по разным класификационным признакам. Развиты подходы к определению критериев экономической самодостаточности стран в условиях реализации моделей разных уровней. Определены парадигмальные предпосылки конкурентоспособного экономического развития стран в условиях глобальной интеграции.
Ключевые слова: модель экономического развития, глобальная интеграция, национальная самодостаточнсть, глобальное мышление, критерии экономического развития.
Trofymova V.V. Global economic integration and national self-reliance: dialectics of development
Essence of economic category “national economic self-reliance” is disclosed and depending on different classification criteria types
Key words: model of economic development, global integration, national self-reliance, global mindset, criteria of economic development.