Перелік термінів І скорочень
| Вид материала | Документы |
- Зміст Перелік умовних скорочень І термінів, 963.6kb.
- Перелік умовних позначень, скорочень та термінів, 1568.01kb.
- Перелік умовних скорочень, 355.42kb.
- З м І с т перелік умовних скорочень, 452.48kb.
- Вступ, 358.84kb.
- Перелік умовних скорочень, 3758.89kb.
- Зміст перелік скорочень, 569.12kb.
- Зміст, 747.76kb.
- За кримінальним кодексом україни, 2006.55kb.
- Національна академія державної податкової служби України, 1040.62kb.
ЗМІСТ
Зміст ………………………………………………………………........ 2
Перелік термінів і скорочень ……………………….………..……… 4
Вступ …………………………………………………...………….….. 5
Розділ 1. Загальнотеоретична характеристика економічних і соціальних прав людини та їх європейських стандартів …….…………………. 13
1.1. Загальнотеоретичні моделі економічних і соціальних прав
людини ………………………………………………………………… 13
1.2. Економічні і соціальні права людини: поняття та особливості … 46
1.3. Європейські стандарти економічних і соціальних прав людини:
поняття, ознаки, класифікація …………………………………………. 50
1.4. Висновки до розділу ………………………………………………. 59
Розділ 2. Закріплені в актах Ради Європи стандарти економічних і
соціальних прав людини в інтерпретації її спеціалізованих органів … 62
2.1. Економічні та соціальні права у Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод та їх захист Європейським
судом з прав людини …………………………………………………… 62
2.2. Європейська соціальна хартія (переглянута):
загальна характеристика ……………………………………………….. 73
2.3. Стандарти економічних і соціальних прав людини в
Європейському Союзі та Раді Європи:
взаємозв’язок і співвідношення ……………………………………….. 100
2.4. Особливості принципів тлумачення Європейської соціальної
хартії (переглянутої) (за матеріалами практики Європейського
комітету з соціальних прав) ……………………..……………………. 109
2.5. Висновки до розділу ………………………… ………………….. 123
Розділ 3. Проблеми впровадження європейських стандартів економічних
і соціальних прав людини в юридичну практику України ………….. 127
3.1. Імплементація Європейської соціальної хартії (переглянутої)
в юридичну практику України: проблеми та перспективи ………….. 127
3.2. Роль Конституційного Суду України у забезпеченні економічних
і соціальних прав людини і громадянина …………………………… 143
3.3. Висновки до розділу …………………………………………….. 168
Висновки ……………………………………………………………... 170
Список використаних джерел ………………………………………. 177
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Визначення Конституцією України головним обов’язком держави утвердження і забезпечення прав та свобод людини, а також проголошення курсу на формування соціальної держави неминуче висувають на перший план проблему захисту соціально-економічних прав людини, які, як відомо, є менш захищеною – як фактично, так і юридично гарантованою групою прав порівняно з іншими їх різновидами. Означена група прав характеризується певними особливостями, які відрізняють їх від прав громадянських і політичних. Часто-густо, з огляду на такі особливості соціально-економічних можливостей людини, ставлять під сумнів належність останніх до прав взагалі.
Після ратифікації Україною у липні 1997 року Конвенції та у жовтні 2006 року – ЄСХ (п) проблеми впровадження європейських стандартів соціально-економічних прав, звітування про дотримання та виконання приписів ЄСХ (п) перед відповідними контрольними інстанціями РЄ (насамперед – перед Комітетом) набули для вітчизняної юриспруденції безпосередньо практичного значення. Для правильного розуміння норм ЄСХ (п), більшість яких сформульовано у вигляді оціночних понять, витлумачуваних досить різноманітно, особливо важливими стають правоположення Комітету, який є єдиним органом офіційного тлумачення цього міжнародного договору. Також задля з’ясування змісту європейських стандартів означеної групи прав, необхідно зважати й на значну кількість рішень Суду, які, так чи інакше, зачіпають питання захисту таких прав.
Про важливість теми даного дисертаційного дослідження свідчить також і те, що нинішній стан економічних і соціальних прав не можна вважати задовільним. За даними третьої доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини «Про стан дотримання і захисту прав і свобод людини в Україні» бідність значної частини населення стала головним порушенням прав громадян України, через яку унеможливлюється реалізація інших прав людини. Передумовою такого становища є багаторічна невідповідність розміру мінімальної заробітної плати прожитковому мінімуму (наприклад, 515 гривень і, відповідно, 592 гривні станом на 1 січня 2008 року; 605 гривень і, відповідно, 626 гривень – на 01 грудня 2008 року), а також заборгованість з виплати заробітної плати, яка на 1 січня 2008 року склала 669 млн. гривень (за даними Державного комітету статистики України).
Знання європейських стандартів економічних і соціальних прав людини, загальних особливостей їх інтерпретації нині є практично значущим для різноманітних державних органів України, у тому числі законодавчого та судових, оскільки українська юридична практика має відповідати і ЄСХ (п), і Конвенції.
Усе це обумовлює необхідність дослідження загальнотеоретичних аспектів економічних і соціальних прав людини та їх європейських стандартів, а також імплементації останніх у нашій державі.
У сучасний період означена проблематика становить предмет зацікавленості представників різних юридичних наук: загальної теорії права та держави (включаючи теорію прав людини), міжнародного публічного права, трудового права, права соціального забезпечення та інш. Загалом її досліджували як вітчизняні науковці (Н. Болотіна, В. Гладких, О. Грищук, С. Добрянський, М. Козюбра, В. Костицький, В. Мармазов, О. Панкевич, Н. Раданович, П. Рабінович, І. Сенюта, Н. Сидоренко, В. Сіренко, В. Тацій, С. Федик, М. Феськов, М. Хавронюк, Г. Чанишева, С. Шевчук та інш.), так і зарубіжні (Ж.-Ф.Аканджі-Комбе, С. Алексєєв, Ф.Алстон, М.Белл, М. Бондарь, К. Браун, Р. Брілла, К. Бут, Г. Горі, Д. Гом’єн, Л. Гордон, Л. Глухарєва, Д. Донеллі, Л. Зваак, В. Іваненко, І. Іваненко, Д. Куїнн, О. Лукашова, Б. Парех, Г. Стайнер, С.Фабре, Д. Харріс, Т. Херві та інш.). Проте комплексне монографічне загальнотеоретичне дослідження соціально-економічних прав людини та їх європейських стандартів в Україні не проводилося. Між тим, саме таке дослідження є необхідною складовою розвитку загальної теорії прав людини і теоретичною передумовою визначення шляхів та засобів підвищення ефективності державно-юридичного захисту в Україні таких прав.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планових наукових досліджень кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка за темою «Юридичний механізм забезпечення прав людини і громадянина в сучасних правових системах» (номер державної реєстрації 0105U004915).
Мета і завдання дослідження. Ця мета полягає у з’ясуванні сутності й особливостей економічних і соціальних прав людини, їх європейських стандартів, а також в обґрунтуванні рекомендацій стосовно поліпшення впровадження останніх в юридичну практику України.
Досягнення цієї мети вимагало вирішення таких завдань:
- охарактеризувати розвиток уявлень стосовно економічних і соціальних прав людини у загальнотеоретичних моделях прав людини;
- здійснити загальнотеоретичну характеристику таких прав людини;
- уточнити загальне поняття стандартів економічних і соціальних прав людини, визначити їхні ознаки;
- класифікувати європейські стандарти економічних і соціальних прав людини відповідно до ЄСХ (п);
- дослідити Конвенцію та ЄСХ (п) як складові юридичного механізму захисту означених прав людини в Україні;
- з’ясувати суть і систему основних принципів тлумачення юридичних норм, в яких закріплено економічні і соціальні права людини (насамперед, норм ЄСХ (п));
- з’ясувати взаємозв’язок та співвідношення стандартів економічних і соціальних прав людини, встановлених у ЄС та РЄ;
- охарактеризувати шляхи подальшого впровадження європейських стандартів економічних і соціальних прав у юридичну практику України;
- дослідити юридичні засоби забезпечення та захисту європейських стандартів економічних і соціальних прав людини й запропонувати можливості вдосконалення таких засобів.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини в економічній та соціальній сферах, які опосередковуються правовим – як міжнародним, так і національним – регулюванням.
Предметом дослідження є європейські стандарти економічних і соціальних прав людини та юридичний механізм їх забезпечення в Україні.
Методи дослідження. Філософсько-методологічним підґрунтям даного дослідження послугували: соціально-детерміністичний, діалектичний та потребовий концептуальні підходи. Із загальнонаукових дослідницьких методів застосовувались, насамперед, системно-структурний, порівняльно-правовий, а зі спеціально-юридичних методів – тлумачення юридичних норм, соціально-правовий аналіз юридичної практики та правової статистики.
Соціально-детерміністичний підхід використано задля встановлення того, яким чином економічні й соціальні права людини вирішально зумовлюються факторами суто соціальними. Діалектичний підхід застосовано для виявлення і пояснення розвитку таких прав, змін їх змісту й обсягу. Системно-структурний метод застосовано з метою виявлення місця економічних і соціальних прав людини у загальній системі прав людини. Порівняльно-правовий метод використано для встановлення схожих та відмінних положень у різноманітних юридичних актах – як міжнародних, так і національних, – які стосуються зазначених прав.
Аналіз юридичної практики здійснювався в процесі вивчення матеріалів застосування норм ЄСХ (п) та Конвенції відповідно Комітетом і Судом, а також матеріалів тлумачення норм чинного законодавства Конституційним Судом України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим у вітчизняному правознавстві загальнотеоретичним монографічним дослідженням європейських стандартів економічних і соціальних прав людини та юридичного механізму їх забезпечення в Україні. Елементи наукової новизни притаманні таким її положенням і висновкам, які виносяться на захист:
уперше:
- визначено й обґрунтовано загальнотеоретичні моделі економічних і соціальних прав людини, які використано для пояснення правової природи та взаємозв’язку останніх із іншими групами прав, насамперед правами громадянськими та політичними, а саме моделі: класична (ліберальна), соціалістична, універсальна (синтетична);
- з’ясовано систему принципів тлумачення юридичних норм саме щодо економічних і соціальних прав людини (за матеріалами інтерпретації Комітетом ЄСХ (п)), а саме принципи ефективності, пропорційності, автономності, свободи національного розсуду, фундаментальної єдності усіх груп прав людини;
- встановлено та системно схарактеризовано судовоподібну природу діяльності Комітету в межах контрольних процедур за ЄСХ (п), яка виявляється, зокрема, у способах його формування і функціонування, а також у таких принципах процедури його діяльності, як-от: гласність і відкритість розгляду, рівність та змагальність сторін у процесі;
- з’ясовано співвідношення стандартів економічних і соціальних прав людини в ЄС та у РЄ, яке полягає у тому, що хоча ЄСХ (п) визнано джерелом Хартії основних прав ЄС у галузі соціально-економічних прав, цей договір РЄ (включаючи й практику Комітету) юридично не інкорпорований у право ЄС;
- встановлено й обґрунтовано, що ЄСХ (п) як складник юридичного механізму забезпечення економічних і соціальних прав має застосовуватись в юридичній практиці України з урахуванням практики Комітету, його інтерпретацій цього договору;
по-новому:
- визначено дефініцію й ознаки загального поняття європейського стандарту економічних і соціальних прав людини як закріпленої у відповідному регіональному міжнародному договорі можливості людини задовольняти її потреби в економічній та соціальній сферах життєдіяльності; стандарт призначений слугувати орієнтиром для відповідної внутрішньодержавної юридичної практики. Ознаками таких стандартів є їх модельність («взірцевість»), становлення мінімальної межі стандарту, його нормативна (юридична) закріпленість, плюралізм інституціональних механізмів імплементації та захисту стандартів, достатня свобода національного розсуду в їх застосуванні;
- класифіковано означені стандарти (з урахуванням ЄСХ (п)), зокрема, за дією на коло осіб; за видовою специфікою адресатів стандартів; за способом їх здійснення; за змістом можливостей людини, закріплених у Хартії;
дістали подальшого розвитку:
- положення про специфічні властивості саме економічних і соціальних прав людини (особлива сфера їх поширення, антропна сутність і зміст, роль держави та її обов’язки в їх забезпеченні);
- обґрунтування можливостей юридичного захисту деяких економічних та соціальних прав за Конвенцією, яка закріплює такі права або прямо, або опосередковано;
- пропозиції щодо уточнення конституційних формулювань в Україні принципу недискримінації (рівності), а також прав на свободу об’єднання, на працю, на достатній життєвий рівень (ст. 24, 43, 47, 127 Основного Закону).
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання:
- у науково-дослідницькій діяльності – для подальшого розроблення загальнотеоретичних аспектів економічних і соціальних прав людини. Беручи до уваги, що у дисертаційному дослідженні чимала увага приділяється особливостям правозастосовної та правотлумачної діяльності Комітету, висновки дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення змісту й розвитку європейських стандартів прав людини, закріплених в ЄСХ (п);
- у правотворчій діяльності – для правильного конструювання та вдосконалення закріплених у вітчизняних нормативно-правових актах стандартів економічних і соціальних прав людини; деякі пропозиції щодо уточнення конституційних формулювань були скеровані до Секретаріату Президента України;
- у правозастосовній та правотлумачній діяльності – для адекватного розуміння європейських стандартів соціально-економічних прав людини і використання їх як «зразка» інтерпретації;
- у навчальній діяльності – для застосування у процесі викладання в юридичних та інших гуманітарних навчальних закладах таких дисциплін, як-от: «Загальна теорія права та держави», «Права людини», «Міжнародне право», «Трудове право», «Право соціального забезпечення».
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на кафедрі теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка. Низку її положень було виголошено у доповідях на таких науково-практичних конференціях: «50 років Конвенції про захист прав людини та основних свобод і проблеми формування правової держави в Україні» (м. Харків, 19-20 жовтня 2000 р.); «Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід» (м. Одеса, 9 грудня 2001 р.); «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права, держави і політології» (м. Львів, 11-12 грудня 2002 р.); «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (м. Одеса, 5-6 грудня 2003 р.; 10-11 листопада 2006 р.; м. Львів, 9-10 листопада 2007 р.); «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 3-4 лютого 2005 р.).
Публікації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження викладені автором у дванадцяти наукових працях, вісім з яких опубліковано у виданнях, що визнані ВАК України як фахові з юридичних наук.
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
ВИСНОВКИ
Дисертація присвячена розв’язанню актуального наукового завдання, що полягає у загальнотеоретичній характеристиці європейських стандартів економічних і соціальних прав людини та юридичного механізму їх забезпечення в Україні. За результатами цього дослідження зроблено такі основні висновки:
1. Розуміння природи прав людини в цілому пов’язується насамперед із вибором між двома основними їх концепціями: природно-правовою та позитивістською. У кожній з них економічні і соціальні права людини виокремлюються. У процесі історичного розвитку таких прав викристалізувалися три основні загальнотеоретичні моделі у визначенні їх природи та взаємозв’язку з іншими групами прав, насамперед із правами громадянськими (особистісними) та політичними. До таких моделей належать:
А) Класична (ліберальна) модель. Згідно з нею, економічні і соціальні права не є суб’єктивними правами, а розглядаються лише як декларації, ідеали, принципи, «загальні публічні права» (у політичному розумінні), «права-доручення». Вони не можуть бути забезпечені безпосередньо державно-юридичними інституціями, зокрема судовим захистом, на противагу «класичним» правам – громадянським (особистісним) і політичним. Така модель, зазвичай, притаманна природно-правовій концепції прав людини.
Б) Соціалістична модель. Економічні і соціальні права людини є визначальними з-поміж усіх прав людини; а права громадянські (особистісні) й політичні вважаються похідними від них. Держава-патерналіст «дарує» такі права громадянам, конституюючи їх у своїх юридичних актах. Така модель властива позитивістській концепції прав людини.
В) Універсальна (синтетична) модель. Усі види прав людини є неподільними, невід’ємними, універсальними, взаємообумовленими й взаємозалежними. Така модель запроваджена на найвищому міжнародному рівні та на сьогодні є офіційною позицією ООН. Приєднання більшості держав до міжнародних договорів з прав людини є, з-поміж іншого, проявом тенденції переходу від перших двох моделей означеного різновиду прав людини до моделі синтетичної.
2. Економічні і соціальні права відзначаються певними особливостями порівняно з іншими видами прав людини. Такі права поширюються на певну – соціально-економічну – сферу життєдіяльності людини. Вони становлять собою можливості здобувати засоби для існування, беручи безпосередню участь у виробництві чи в організації виробництва матеріальних та інших благ, або отримуючи такі засоби зі соціальних джерел через соціальне утримання (аліментування). Для забезпечення реальності таких прав необхідні позитивні зусилля держави зі створення умов для їх реалізації людиною, пов’язані зі значними витратами, в межах економічних можливостей країни. Обов'язок держави забезпечувати економічні й соціальні права зазвичай не має тієї міри формальної визначеності, яка властива її обов'язку забезпечувати права громадянські (особистісні) і політичні. Це знаходить прояв у використанні при закріпленні соціально-економічних прав здебільшого „нежорстких”, рекомендаційних, оцінювальних формулювань (наприклад, „гідний рівень життя”, „справедливі та сприятливі умови праці”, „задовільне існування”). Здійсненність таких прав є визначальною рисою соціальної держави.
3. Будь-яке право людини (у тому числі економічне чи соціальне) розглядається насамперед як право природне. Стандартом же його слугує позитивний (зазвичай міжнародно-вольовий) вияв природного права. Відтак, європейським стандартом економічних і соціальних прав людини може вважатись закріплена у відповідному регіональному міжнародному договорі можливість людини задовольняти її потреби в економічній та соціальній сферах життєдіяльності, призначена слугувати орієнтиром для відповідної внутрішньодержавної юридичної практики. Обсяг таких можливостей конкретизується, уточнюється у процесі інтерпретації конвенційних актів спеціалізованими органами міжнародної організації (зокрема, РЄ). Ознаками таких стандартів є їх модельність («взірцевість»), встановлення мінімальної межі стандарту, його нормативна (юридична) закріпленість, плюралізм інституціональних механізмів імплементації та захисту стандартів, достатня свобода національного розсуду в їх застосуванні.
4. Стандарти економічних і соціальних прав людини за ЄСХ (п) можна класифікувати, зокрема, у такий спосіб: за дією на коло осіб: а) діючі на усіх суб’єктів («кожна людина», «усі»), б) діючі на визначене коло осіб (наприклад, тільки на малозабезпечених осіб, тільки на осіб похилого віку); за видовою специфікою адресатів стандартів: а) права індивідів, б) права сім’ї, в) права представників працівників, г) права організацій працівників (у тому числі профспілок), д) права роботодавців, е) права організацій роботодавців; за способом здійснення: а) індивідуальні, б) колективні; за змістом можливостей, закріплених у Хартії: а) права у сфері зайнятості та праці, б) навчання, в) здоров’я, г) соціального забезпечення та захисту.
5. Комплексний аналіз Конвенції, Протоколів до неї та відповідної прецедентної практики Суду дозволив виявити можливість захисту деяких економічних і соціальних прав людини за Конвенцією, яка закріплює такі права або прямо (зокрема, заборона примусової праці, право власності, право на освіту, право на свободу об’єднань), або опосередковано (соціальні гарантії права на справедливе судочинство, право на повагу до сімейного життя, право на захист своїх цивільних прав і обов’язків, право на свободу висловлювань у зв’язку з виконанням специфічних службових обов’язків).
6. Головною метою запровадженого ЄСХ (п) правопорядку щодо соціально-економічних прав є досягнення державами РЄ таких умов, за яких можуть ефективно здійснюватися викладені в ЄСХ (п) принципи та права через здійснення відповідної політики усіма національними й міжнародними засобами. Задля досягнення цілей ЄСХ (п) встановлено контрольний механізм, у межах якого Комітет здійснює юридичну оцінку відповідності національного законодавства та практики держави-учасниці вимогам, встановленим ЄСХ (п). Зокрема, Комітет реалізує процедуру моніторингу національних доповідей (ухвалює висновки) та розглядає колективні скарги (приймає рішення).
7. Аналіз відповідних норм ЄСХ (п), Регламенту Комітету, його правозастосовної практики дає підставу зробити висновок про судовоподібну (квазісудову) природу діяльності Комітету. Адже, Комітет, очолюваний Президентом, функціонує колегіально, розглядає справи сесійно. Члени Комітету є незалежними та безсторонніми, перед вступом на посаду складають присягу. Процедури розгляду національних доповідей і ще більшою мірою – колективних скарг побудовано на принципах гласності і відкритості розгляду, рівності та змагальності сторін у процесі. Рішення Комітету мають форму судових, складаються із описової, мотивувальної й резулятивної частин і можуть супроводжуватись окремими думками його членів.
Акти Комітету не підлягають оскарженню та мають певні ознаки прецеденту. Так, правові позиції, викладені як у висновках, так і в рішеннях Комітету, поширюються на усі держави-учасниці, причому імплементація цих позицій активно здійснюється Комітетом у процесі процедури моніторингу національних доповідей, яка поширюється також і на судову практику держав. Масив напрацьованої Комітетом правозастосовної прецедентної практики, яка використовується та динамічно змінюється, уможливлює власне юридичний захист прав за ЄСХ (п). Все ж, Комітет не є «повністю» судовим органом, зокрема тому, що його рішення та висновки не мають формально обов’язкової юридичної сили у класичному (нормативістському) розумінні, хоча механізм контролю за їх виконанням, а також елементи примусу (принаймні політичного) роблять їх невиконання вкрай важкою справою. Тим більше, що він визнає прийнятним поступове досягнення державою у галузі певного соціально-економічного права того становища, яке відповідає положенням ЄСХ (п).
8. Комітет у своїй діяльності здійснює тлумачення (з’ясування та роз’яснення) норм ЄСХ (п) на основі таких принципів, як-от: ефективність, пропорційність, автономність, свобода національного розсуду, фундаментальна єдність усіх груп прав людини.
Принцип ефективності полягає в тому, що для правозастосування Комітет обирає такий варіант інтерпретації норми ЄСХ (п), який дозволить забезпечити найвищий рівень захисту відповідного права.
Принцип пропорційності покликаний забезпечити розумний баланс між правами людини за ЄСХ (п), з одного боку, та інтересами й можливостями суспільства і держави. Комітет перевіряє правомірність дій держави через з’ясування питання про те, чи відповідало застосоване державою обмеження права тій меті, яка таке обмеження зумовила.
Принцип автономності полягає в тому, що Комітет здійснює власну, незалежну від позицій інших суб’єктів, інтерпретацію понять ЄСХ (п), виходячи із загальновизнаних принципів міжнародного права, різноманітних міжнародно-правових актів, а іноді й деяких загальних принципів національного права. Необхідність такого тлумачення виникає тоді, коли держава, спираючись на положення національного законодавства, надає «свого» смислу тексту норми ЄСХ (п), застосовуваної Комітетом.
Принцип свободи національного розсуду визначається як здійснення тлумачення приписів ЄСХ (п) з урахуванням наявної у органів держав-учасниць – з огляду на делеговану їм положеннями цього договору – певну свободу розсуду щодо розуміння й застосування ними таких приписів задля забезпечення належних умов реалізації та захисту відповідних прав людини, а також досягнення балансу між такими правами й національними інтересами.
Принцип фундаментальної єдності усіх груп прав людини, зважаючи на особливості прав «другого» покоління, на історично сформовані уявлення про їх начеби певну «вторинність» та «неюридичність», є визначальним. Це виявляється, зокрема, у тому, що: а) Комітет активно використовує підходи та практику Суду для захисту прав за ЄСХ (п), а Суд, у свою чергу, захищає деякі права «другого» покоління, послуговуючись, з-поміж іншого, нормами та практикою застосування ЄСХ (п); б) Комітет захищає також і окремі права «першого» покоління, застосовуючи деякі положення ЄСХ (п). Застосування зазначеного принципу у процесі тлумачення ЄСХ (п) є одним із проявів гуманістичності саме соціально-потребової інтерпретації сутності будь-яких прав людини, тобто розуміння їх як можливостей для задоволення її потреб.
Зазначені вище принципи тлумачення не тільки взаємодіють, вони взаємообумовлюють, доповнюють один одного, що дає підставу вважати їх системою. Вони впливають і на найчастіше застосовувані Комітетом способи тлумачення (особливо на системний, цільовий, еволюційний), а також і на змістовний «обсяг» результатів тлумачення.
9. Принцип поваги до прав людини, який знайшов своє відображення у статутних документах ЄС, а також у Хартії основних прав ЄС, є одним із фундаментальних принципів права ЄС. Це підтверджується, серед іншого, приєднанням ЄС до Конвенції з рецепцією ним правозастосовчої практики Суду. Незважаючи на те, що ЄСХ (п) визнано джерелом згаданої Хартії у галузі соціально-економічних прав, цей договір РЄ не є юридично інкорпорованим у право ЄС; так само як прецедентне право Комітету не рециповане у право РЄ. Проте, зважаючи на підхід РЄ до Конвенції та ЄСХ (п) як до комплексного загальноєвропейського механізму захисту усіх груп прав людини, зроблено висновок про визначальну роль ЄСХ (п) у змістовній інтерпретації соціально-економічних прав, закріплених у Хартії основних прав ЄС. Беручи до уваги прагнення ЄС уникати текстуального дублювання положень обох правових європейських систем, обґрунтовано, що тлумачення та розвиток економічних і соціальних прав людини, закріплених Хартією основних прав ЄС, мають відбуватись, зокрема, через «рецепцію» практики застосування ЄСХ (п) Комітетом.
10. ЄСХ (п) як складник юридичного механізму забезпечення економічних і соціальних прав має застосовуватись у державах-членах РЄ з урахуванням практики Комітету, його інтерпретацій цього договору. Саме такий обсяг імплементації відповідає європейський практиці і, насамперед, правовим позиціям Комітету щодо ефективності впровадження європейських стандартів соціально-економічних прав людини в національне законодавство, судову та адміністративну практику. Це слід брати до уваги при розв’язанні й низки проблемних питань, пов’язаних із імплементацією ЄСХ (п) у національну юридичну практику України. У зв’язку з цим встановлено можливість використання цього міжнародного договору, зокрема, як аргументу для обґрунтування рішень Конституційного Суду України, а також необхідність врахування принципів правотлумачної (правозастосовної) діяльності Комітету в межах процедури звітування, яка нині є обов’язковою й для нашої держави.
11. Незважаючи на констатацію формальної відповідності Основного Закону України приписам ЄСХ (п) встановлено, що на сьогодні існує необхідність уточнення низки статей Конституції України (зокрема, ст. 24, 43, 47, 127), а також деяких Законів України («Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні договори і угоди», «Про судоустрій України», «Про організації роботодавців») відповідно до цього міжнародного договору, ратифікованого Україною. Такі уточнення пропонуються у дисертації.
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php