Зприйняттям 16 січня й підписання Президентом України 6 березня 2003 р

Вид материала

Кодекс

Содержание 4. Повноваження представника 1. Довіреність: поняття значення та реквізити 2. Види довіреності Форма та строк довіреності

Подобный материал:

• Кабінет міністрів україни постанов авід 12 березня 2003, 70.21kb.
• Декретами Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1992 р. N 6-92 від 11 січня 1993, 786.74kb.
• Кабінет міністрів україни постанов авід 5 жовтня 2009, 104.84kb.
• Кабінет міністрів україни, 110.94kb.
• Єдиною умовою, від якої залежить успіх, 78.1kb.
• Постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 р. N 306, ст. 26 закон, 17.97kb.
• Декретами Кабінету Міністрів України  від 9 грудня 1992 року n 6-92,  від 11 січня, 849.29kb.
• [за період з 1 січня по 31 березня 2011 року], 610.42kb.
• В.І. Луговий "19" вересня 2003 р. Положення, 1213.93kb.
• Законами України від 19 червня 2003 року n 980-iv, ову, 2003 р., N 30, ст. 1527, 5351.82kb.

4. Повноваження представника


Як вже зазначалось, представник завжди діє від імені особи, яку він представляє, а правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. При цьому він здійснює юридичні дії на основі наданих йому повноважень. Тому виникає запитання що ж представляють собою ці повноваження.

У юридичній літературі немає одностайної думки по цьому питанню. Так, О.С.Иоффе вважає, що повноваження - це юридичний факт, який окреслює межі приєднання до правоздатності особи, яку представляють дієздатності представника.¹ На думку В.А. Рясенцева повноваження - це і є вираження цивільної правоздатності."²¹ А.С. Сєргєєв під повноваженнями розуміє міру можливої поведінки представника по відношенню до третіх осіб.'³

Звичайно, кожна з цих точок зору має свої плюси та мінуси, але на нашу думку, вірною бачиться позиція авторів Цивільного Кодексу, відповідно з якою повноваження - це є право представника вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, І таким чином створювати, змінювати чи припиняти права та обов'язки для останньої.

Повноваження представника не слід плутати з правоздатністю. Повноваження представника виникають на підставі певних фактів (видачі довіреності, призначення юрисконсультом, укладання договору доручення та ін.), а правоздатність виникає лише на підставі закону. Окрім того характерною ознакою повноважень є те, що вони завжди звернені до третьої особи і від імені особи, яку представляють.

Повноваження представника не слід плутати з «уповноваженням». Уповноваження - це документ (довіреність, ордер, договір і т.п.), який представник пред'являє третім особам для підтвердження своїх повноважень.

ЦКУ встановлює певні межі для вчинення повноважень представника. Так, зокрема, у статті 238 ЦК сказано, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Окрім того, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Відповідно до ст. 240 ЦКУ представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Передавати свої повноваження частково або у повному обсязі іншій особі він може лише за умови, якщо це встановлено законом або договором між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Але у будь-якому випадку, представник, який передав свої повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання нього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.

Відповідно перепредставництво не може перевищувати зміст представництва та виходити за його межі. Таким чином представник може передати заміснику лише ті повноваження, які має сам і на той строк, який вказано у довіреності чи договорі, адміністративному акті або випливає із самого закону і його імперативів.

За загальним правилом представник повинен вчиняти правочин лише у межах наданих йому повноважень. Вихід за межі цих повноважень, як правило, не створює цивільно-правових наслідків для особи, яку представляють. Виняток з цього правила закріплений у ст.241 ЦКУ, відповідно до якої правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин що вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Характеризуючи повноваження представника слід відзначити також те, що при обов'язковому представництві повноваження представника визначаються законом або адміністративним актом, а при добровільному -особою, яку він представляє. При чому, у першому випадку повноваження представника можуть бути підтверджені спеціальним документом, який видається на основі закону, а у другому - письмовим договором між представником та особою, яку представляють, або довіреністю.

Чинне законодавство передбачає припинення представництва за довіреністю. Між тим припиняється й представництво, яке засноване на законі та на адміністративному акті.

Представництво за законом припиняється у разі набуття предсталяємим повної дієздатності. Представництво, що засноване на адміністративному акті припиняється у разі його відміни, припинення строку дії та скасування. При скасуванні адміністративного акту як незаконного може виникнути ситуація щодо правових наслідків такого представництва.

Представництво може бути припинене в разі втрати статусу професійного представника, наприклад відсторонення адвоката від адвокатської діяльності.


Контрольні питання:

1. Поняття та значення представництва.
   
2. Підстави та види представництва.
   
3. Передоручення.
   
4. Структура правовідносин при представництві.
   
5. Суб’єкти представництва.
   
6. Законне представництво.
   
7. Комерційне представництво.
   
8. Повноваження представника.
   
9. Припинення представництва.
   

Лекція 24. Довіреність¹ у цивільному праві (Р.Б.Шишка)

План:

1. Довіреність: поняття значення та реквізити.
   
2. Види довіреності.
   
3. Строк в довіреності.
   
4. Припинення довіреності.
   

Нормативні акти: Конституція України, ЦК України, ЦК УРСР, СК України, ЗУ “Про нотаріат”, ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 19 червня 2003р., Постанова Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.78. „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” /Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-К., 1995, Цивільний кодекс України: Коментар.-Х: ТОВ “Одіссей”, 2003. -856с. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. Ред. Я.М.Шевченко. –К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. Ч.1. - 692с.

Література. Эйдинова Э.Б. Сделки в нотариальной и судебной практике. М., 1981. Мічурін Є.О. Правочини з житлом. Науково-практичне видання. СТРАЙД. Х., 2003.,Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. М., Статут, 1998, 353с. Невзгодина Е.А. Доверенность по советскому гражданскому праву//Сов. Государство и право. 1976. №19;

Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. –2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002; Гражданское право. Часть І. Учебник/ Под ред. Ю.К.Толстого, А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996, Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін.] – Х., 2000. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –2-е вид., допов. і перероб. - К., Юрінком Інтер, - Кн.1 2004, 736с.

Ключова термінологія: довіреність, доручення, форма довіреності, представництво за довіреністю. відміна та скасування довіреності.


1. Довіреність: поняття значення та реквізити


Статею 244 ЦКУ передбачене представництво за довіреністю. Тут зазначено що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Але видача довіреності не завжди має договірну основу. Як ми встановили на попередній лекції більш правильно застосовувати тут правочинне представництво. У тому нас це більше упевнює ч.2 цієї статті де вказано, що представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Іншими словами, юридична особа на підставі індивідуального акту видає довіреності її працівникам для здійснення певних дій: отримання готівки в банку, отримання матеріальних цінностей у фізичних та юридичних осіб тощо.

Легальне визначення довіреності дано безпосередньо в законі. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (ч.3 ст. 244). Таким чином у даному визначенні підкреслено двояке значення довіреності:

• як документ, на якому засновуються повноваження представника. Звідси цей документ повинен відповідати вимогам верифікації (перевірки його чинності), мати реєстраційний номер, відповідні підпис особи, яка його видала та його посвідчення підписом осію, яким закон надає посвідчуючи значення. Це може бути керівник юридичної особи чи приватний підприємець, що діє без утворення юридичної особи. Якщо посвідчення здійснюється за місцем проживання особи, яка видає довіреність її підпис посвідчується, керівником житлового органу чи органу місцевого самоврядування;
  
• як правочин – дія дієздатної особи, що спрямована на передачу частини своїх повноважень на учинення представником зазначених у довіреності правочинів із третіми особами.
  

За своєю юридичною природою довіреність – односторонній правочин на який поширюються всі ознаки та вимоги щодо правочину. Тому видача довіреності повинна відповідати вимогам, щодо правочину.

Зміст довіреності – правочини, які повинен за нею вчинити представник не повинні суперечити законодавстві та моральним засадам суспільства. Не можна видавати довіреність на учинення тих право чинів, які суперечать чинному законодавству чи які за законом необхідно учиняти особисто, наприклад сплачувати аліменти, укладати шлюб тощо. Виходячи з того, що ніхто не може передати іншій особі прав більше чим має сам, при видачі довіреності не можна виходити за межі своєї особистої правосуб’єктності.

Перш за все, довіреність вправі видати тільки дієздатна фізична особа. Видача довіреності особами, які є не повністю дієздатними, є виключенням із загального правила і стосується тільки тих правочинів, які неповністю дієздатні вправі учиняти самі. До таких право чинів відноситься:

• отримання заробітної плати чи стипендії. Так студенти ВЗО видають довіреність на отримання стипендії старостам груп на отримання стипендії;
  
• розпорядження заробітною платою чи стипендією;
  
• здійснення майнових прав автора на витвори науки, літератури та мистецтва, об’єкти права промислової власності;
  
• внесення вкладів у кредитні заклади;
  
• здійснення дрібних побутових угод та право чинів, спрямованих на безкоштовне отримання користі, якщо це не вимагає нотаріального посвідчення та реєстрації;
  
• набуття з досягненням 16 років членства у кооперативі та здійснення прав із цього (делегування голосу іншому учаснику кооперативу).
  

Малолітні частково дієздатні особи можуть видавати довіреності тільки за письмової згоди батьків, усиновителів чи опікунів.

Юридичні особи видають довіреності своїм працівникам чи іншим особам для учинення їх статутних угод, та представництва інтересів іншим особам. При тому слід виділити юридичних із спеціальною правосуб’єктністю, які вправі видавати довіреність тільки на учинення тих правочинів, які відповідають меті їх діяльності і не суперечать закону. Комерційні юридичні особи можуть видавати довіреності тільки на учинення тих право чинів які відповідають їх статутним вимогам та мають право на здійснення цих видів діяльності на підставі отриманих ліцензій, патентів, квот тощо. В противному разі право чин юридичної особи, вчинений нею без дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним (ч.1 ст.277 ЦКУ).

Деякі з юридичних осіб виступають професійними представниками: адвокатські контори, брокерські контори. Їх повноваження базуються на укладених договорах та виданих довіреностях. При цьому вільний брокер діє на основі довіреності від клієнта, а брокер брокерської контори – на основі її довіреності. Адвокат діє на основі довіреності адвокатської контори.

Волевиявлення на видачу довіреності повинно бути вільним і відповідати внутрішній волі. Якщо довіреність видана під примусом то вона може бути визнана недійсною. Також якщо довіреність видана із іншою метою чи для учинення право чинів від імені особи. Це стосується довіреностей на управління автомобілем. За такої конструкції для власника автомобіля представник не набуває ніяких прав, а діє у своєму власності інтересі. Правочин з видачі довіреності повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що зумовлені ним. На практиці і в літературі відмічається невідповідність застосування довіреності на управління автомобілем. На практиці видача довіреності на управління автомобілем використовується для обходу існуючих правил продажі автомобілів, що деформує статистику, порушує встановлений порядок збору обов’язкових платежів, порядок реєстрації та перереєстрації транспортних засобів, персоніфікацію речей щодо який встановлено особливий правовий режим. Тому не дарма ці відносини на сьогодні охоплюються договором оренди транспортного засобу.

Інша справа коли довіреність видана на продаж автомобіля.

В правовідносинах довіреності може складатись множинність осіб – участь на стороні повіреного, чи особи яка видає довіреність одночасно декілька осіб. Така ситуація виникає стосовно правочинів з майном, яке знаходиться на праві спільної власності.

Довіреність може бути видана одній або декільком особам. При тому може бути встановлена послідовність учинення правочинів.

Наприкінці слід відмітити ту обставину, що видача довіреності – односторонній правочин. Зазвичай згода на представництво представника необхідна оскільки в противному разі таке представництво втрачає сенс. Але не є обов’язковою. Прийняття довіреності та здійснення за нею повноважень теж є одностороннім право чином. Звідси відповідно до п.2 ч.1 ст.248 ЦКУ особа, яка видала довіреність вправі її скасувати, а представник вправі відмовитися від вчинення дій, що були визначені довіреністю (п.3 ч.1 ст.248 ЦКУ) у будь-який час.

До реквізитів як обов’язкових вимог довіреності відносяться ті відомості, які повинні бути в ній вказані. Вони відображають загальні вимоги до документу. В довіреності повинно бути вказано місце її видачі, назва, ім’я (фамілія, ім’я та по батькові) особи, яка її видала, ім’я представника та дані про його документ (паспорт), зміст представництва, строк його чинності, при необхідності загальні відомості про третю особу. Повинна бути вказана дата видачі довіреності та підпис особи, яка її видала. Відповідно цей підпис у встановленому законом порядку повинен бути посвідчений.

Довіреність має такі функції:

• уповноважуючу – наділяє представника певними повноваженнями на учинення право чинів в інтересах особи, що видала довіреність;
  
• верифікаційну – вказує на особу представника. В довіреності вказуються його офіційні дані за паспортом. Якщо вчинений за довіреністю правочин підлягає документуванню то у відповідних вказується дані про довіреність (спеціальна довіреність) чи разова довіреність додається до цього документу. Так отримані за довіреністю гроші додаються до документу на підставі якого проведена їх виплата, наприклад платіжної відомості;
  
• обмежуючу – вказано безпосередні правочини на котрі уповноважений представник та термін дії. Інколи вказується об’єкт та третя особа. Це має місце у довіреностях на отримання заробітної плати, пенсії.
  

Таким чином, довіреність – виданий представнику особою, яку представляють, в установленому порядку письмовий документ для представництва перед третіми особами.


2. Види довіреності


Поділ довіреностей на види має практичне і теоретичне значення. У юридичній літературі практично одностайно виділяють одні і ті ж види довіреності. За змістом і обсягом повноважень, якими наділений представник прийнято виділяти три види довіреності:

разова – видається для вчинення однієї строго визначеної дії, наприклад отримання місячної заробітної плати. Як правило для учинення вказаного в такій довіреності право чину його слід передати третій особі. Це має важливе значення для так званих товарних операцій юридичних осіб для яких згідно вимог бухгалтерського обліку та звітності кожна передача матеріальних цінностей повинна мати документальну підставу;

спеціальна – видається для учинення низки однорідних правочинів. Для їх учинення це необхідно посвідчення особистості представника. Такі довіреності мають спеціальне професійне призначення і здебільше слугують для опосередкування регулярних операцій з товарно-матеріальними цінностями від товаровласників чи вантажоперевізників. Тому цими довіреностями наділяються експедитори. У товарних накладних зазначається номер довіреності та дата її видачі, а сама довіреність повертається представнику;

генеральні чи, як ще їх називають, загальні довіреності видаються представнику для вчинення самих різноманітних правочинів на протязі певного періоду. Такою є довіреність, що видається юридичною особою керівнику її філії чи представництва.

За можливостями відкликати видану довіреність можна виділити відкличні довіреності і безвідкличні (ч.4 ст.249 ЦКУ). Відкличну довіреність особа яка її видала має право відкликати у будь-який час. Відповідно до ч. 1 цієї статтті особа яка видала довіреність,за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. При тому відмова від такого права є нікчемною. Безвідкличну – лише за умови перебігу встановленого у довіреності або законі строку.

За формою слід виділити просту письмову та кваліфіковану – нотаріально посвідчену. Нотаріально посвідчена довіреність видається у тих випадках коли правочин, на вчинення якого уповноважується представник, потребує за законом нотаріального посвідчення. У всіх інших випадках достатньо простої письмової довіреності.

За правовим становищем осіб, якими видані довіреності, та вимогами щодо їх верифікації слід виділити довіреності фізичних осіб та довіреності юридичних осіб. Підписи на довіреностях фізичних осіб повинні бути належним чином посвідчені за місцем їх роботи, служби, навчання чи перебування. Підпис фізичної особи-підприємця може бути посвідчено його печаткою. Навпроти, довіреності юридичних осіб спеціальних посвідчуючих заходів не потребують. Проте така довіреність повинна бути зареєстрована , мати номер, підписана уповноваженою особою та посвідчена печаткою.

Сучасна інформаційна дійсність і інформаційні технології мають інші техніко-юридичні засоби передачі повноважень. Мається на увазі широке використання кодів для доступу до віртуального технологічного обладнання і учинення за його допомогою конклюдентних правочинів у інтересах інших осіб. Так отримати кошти у банкоматі може кожна особа, якій відомо індивідуальний код електронної карточки. За правовою оцінкою передача іншій особі електронної картки і повідомлення її індивідуального коду із одночасним дорученням провести платежі певній особі, чи отримати гроші може кваліфікуватися як своєрідна віртуальна довіреність. Проте це дуже молозвідана у національній цивілістиці сфера відносин.

Зазвичай довіреності – індивідуалізовані документи, що виходять від конкретної особи. У практиці застосовуються колективні довіреності, які видаються одночасно двома та більше особами для спільного представництва їх інтересів. Такі довіреності практикуються для представництва корпоративних прав (передача (делегування) повноважень учасників господарських товариств чи інших корпоративних утворень для висловлення їх позиції на загальних зборах). Вони можуть підтверджувати повноваження на отримання однотипових платежів певній особі – старості групи на отримання стипендій, роздатчикам заробітної плати на отримання заробітної плати певного структурного підрозділу юридичної особи.

Не виключена поява спеціальних розробок з цього приводу та їх формалізація у чинному законодавстві.

3. Форма та строк довіреності
   

Довіреність - перш за все документ, що повинен відповідати встановленим для документа вимогам. На нинішньому етапі розвитку суспільства практикуються письмові документи та електронні. Перші мають письмовау форму і призначені для візуального ознайомлення з ними. Зміст других може бути розпізнаний лише за допомогою електронних ідентифікаційних пристроїв. Це можуть бути карти або інші носії із вмонтованими у них чіпами. Використовуються також комбіновані документи які можуть розрізнятися як візуально, так і за допомогою електронних зчитуючих терміналів. Чинним законодавством визначена форма довіреності – спосіб вираження волевиявлення особи, яку представляють за довіреністю. Відповідно до ст. 245 ЦКУ форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Домінування вимог закону в даному разі є виправданим, оскільки надає відносинам із договірного представництва стабільну основу, гарантує інтереси як самого представника так і третіх осіб.

Як вже зазначалось у попередньому підрозділі форма довіреності може бути проста письмова, а може бути письмова кваліфікована – нотаріально посвідчена. Нотаріально посвідчена довіреність необхідна для представництва у тих правочинах, які за чинним законодавством вимагають нотаріального посвідчення, наприклад продаж нерухомості.

В той же час, довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків видачі довіреності на отримання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо). Такі довіреності можуть бути посвідчені посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання. Тим самим, з одного боку, встановлено підвищені правові гарантії для інституту передоручення, а з другого знято необґрунтовані перепони.

Крім нотаріально посвідчених довіреностей передбачаються довіреності, які прирівнюються до нотаріально посвідчених. Згідно ст. 245 ЦКУ до таких довіреностей відносяться:

• довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військовому лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем; д
  
• довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також довіреність робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу;
  
• довіреність особи, яка перебуває у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі), може бути посвідчена начальником місця позбавлення волі.
  

Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених.

Крім цього у сільських місцевостях довіреності може посвідчити голова сільської чи селищної Ради. За рубежем довіреності можна посвідчити у консульських закладах України.

Окремо законом врегульована форма довіреності юридичної особи. Відповідно до ст. 246 ЦКУ довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Новий ЦКУ встановив ряд новел щодо строку довіреності. Перш за все він відійшов від імперативно визначеної граничної її строковості. Статтею 248 передбачено що строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до її припинення. Отже відмінено трьохрічний загальний строк довіреності, що передбачався ЦК УРСР 1963р. Але виникає питання як же бути у тому разі коли строк у довіреності за об’єктивними чи суб’єктивними причинами не вказано. Вважаємо, що довіреність у якій не вказано строк її чинності але вказана дата її вчинення повинна діяти лише на протязі одного року з моменту її учинення.

Відповідно, строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана. Це прояв правила, що ніхто не може передати іншій особі більше прав (повноважень) чим має сам.

Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.