Зприйняттям 16 січня й підписання Президентом України 6 березня 2003 р

Вид материала

Кодекс

Содержание Контрольні питання Ключова термінологія Державна таємниця Види інформації як об’єкта цивільних правовідносин Науково-технічна інформація Технічна інформація Масова інформація Правова інформація Службова таємниця

Подобный материал:

• Кабінет міністрів україни постанов авід 12 березня 2003, 70.21kb.
• Декретами Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1992 р. N 6-92 від 11 січня 1993, 786.74kb.
• Кабінет міністрів україни постанов авід 5 жовтня 2009, 104.84kb.
• Кабінет міністрів україни, 110.94kb.
• Єдиною умовою, від якої залежить успіх, 78.1kb.
• Постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 р. N 306, ст. 26 закон, 17.97kb.
• Декретами Кабінету Міністрів України  від 9 грудня 1992 року n 6-92,  від 11 січня, 849.29kb.
• [за період з 1 січня по 31 березня 2011 року], 610.42kb.
• В.І. Луговий "19" вересня 2003 р. Положення, 1213.93kb.
• Законами України від 19 червня 2003 року n 980-iv, ову, 2003 р., N 30, ст. 1527, 5351.82kb.

Контрольні питання:

1. Поняття та роль грошей.
   
2. Функції грошей.
   
3. Особливість грошей як об’єктів цивільних відносин.
   
4. Види грошей.
   
5. Участь грошей у цивільному обороті.
   
6. Поняття та ознаки цінного паперу.
   
7. Класифікація цінних паперів.
   
8. Особливості пластикових карток.
   
9. Особливості застосування віртуальних грошей.
   

Лекція 20. Інформація як об’єкт цивільного права (Петров Є.В. Шишка О.Р.)


План:

1. Поняття та ознаки інформації.
   
2. Законодавство у сфері інформації (інформаційне право).
   
3. Види інформації.
   
4. Реклама як об’єкт цивільного права. Шишка О.Р.
   
5. Види реклами.
   

Нормативні акти: Конституція України, ЦК України. ЦК УРСР, ГК України, ЗУ “Про друковані засоби масової інформації (друку) в Україні”, ЗУ “Про Концепцію Національної програми інформатизації”, ЗУ “Про інформацію”, ЗУ “Про науково-технічну інформацію”, ЗУ “Про рекламу”, Цивільний кодекс України: Коментар.-Х: ТОВ “Одіссей”, 2003. -856с. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. Ред. Я.М.Шевченко. –К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. Ч.1. - 692с.

Література. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. М., Статут, 1998, 353с.,

Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. –2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002; Гражданское право. Часть І. Учебник/ Под ред. Ю.К.Толстого, А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996.; Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –2-е вид., допов. і перероб. - К., Юрінком Інтер, - Кн.1 2004, 736с.

Ключова термінологія: інформатизація, інформація, реклама

1. Поняття та ознаки інформації (Петров Є.В.)
   

Зростаючий обіг інформації у суспільстві дає підстави для висновку про появу нового виду суспільних відносин – інформаційних, які є об’єктом правового регулювання. Цей нематеріальний об’єкт з одного боку вкладаються у загальні постулати про об’єкти правовідносини взагалі і цивільні зокрема, а з іншого відображають особливості інформації в суспільстві. ЇЇ роль та постійно зростаючий масив норм права дали підставу для виділення спеціальної галузі законодавства – інформаційного права.

Природа інформації та інформаційного продукту та як об’єкта цивільного права не вкладається в визначені види цивільних відносин, що потребує визначення їх специфіки та аналізу механізму правового регулювання.

Першим на проблему інформаційних відносин у суспільстві звернув увагу А.Б. Венгеров, він проаналізував їх положення у правовій системі, і прийшов до висновку, що на сучасному етапі розвитку права інформаційні відносини стають самостійними відносинами у галузі права. Він виділяє у інформаційних відносинах основні операції з інформацією – реєстрація, збір, передача, збереження та обробку інформації¹. В.А. Дозорцев виділяє інформаційні відносини в аспекті виключних прав². Він вважає, що значення виділення інформаційних відносин як окремої категорії полягає в тому, що з’явилась необхідність включення їх об’єкта в економічний обіг та створення для цього правової бази³. Під інформаційними відносинами В.А. Дозорцев розуміє новий, притім самостійний вид виключних прав, який відрізняється декількома основними рисами. По-перше, об’єктом є відомості, інформація як така, у уособленому вигляді. По-друге, вони представляють собою особливий товар, який передається іншим особам через ринок, як об’єкт економічного обігу, і в такій якості має комерційну цінність. По-третє, відомості повинні бути недоступними, для широкого кола осіб, інакше був би відсутній об’єкт передачі, об’єктом були б не відомості, а їх використання. Ч.Н. Азімов приходить до висновку, що виконуючи покладені на них функції, суб’єкти науково-технічної інформації вступають з іншими особами у відносини, які можна назвати інформаційними⁴. Іншої точки зору В.І Жуков, який під інформаційними відносинами пропонує розуміти – відносини суспільні, тобто відносини між людьми, таким чином, не може бути врегульованого юридичним законом відношення між людиною та “інформацією, як такою”⁵. Є.О. Суханов та ряд інших вчених, відмічаючи перманентний характер інформаційних процесів, справедливо вказували, що ці процеси “становятся базой для обособления нового вида общественных отношений – информационных”⁶.

Інформаційні відносини тісно пов’язані з немайновими відносинами, з відносинами які виникають у зв’язку із здійсненням особистих немайнових прав. В ЦК України в книзі другій “Особисті немайнові права фізичних осіб” містяться норми, які стосуються правового режиму інформації, це статті 270, 277, 278, 285, 286, 301, 302, 303 ЦКУ. Але вони теж в повному обсязі не належать до немайнових прав, на нашу думку, це витікає з того, що інформація це своєрідний “феномен права”, вона розповсюджується на всі сфери людської діяльності, є об’єктом регулювання як публічного так і приватного права. Ще одним аргументом виступає той факт, що відповідно до традиційної позиції вітчизняного цивільного права особисті немайнові права не можуть бути самостійними об’єктами товарного обігу, оскільки вони не мають економічного змісту. Однак в умовах інформаційного суспільства інформаційний товар не може бути поза межами економічного обігу. Майже це, на нашу думку, виступає головним чинником розмежування інформаційних і немайнових відносин.

Інформаційні відносини мають цивільно-правову природу, а. інформаційні відносини - суто цивільні відносини. Об’єкт даних відносин безпосередньо знаходиться у сфері об’єктів цивільного права, на суб’єктів розповсюджуються вимоги щодо правоздатності та дієздатності. Встановлення окремої цивілістичної категорії виправдано тільки за умови визнання за нею особливого правового режиму. Аналізуючи інформацію як об’єкт правовідносин і права, не можна говорити про неї взагалі, не конкретно. Об’єктом розгляду повинна бути, у першу чергу, інформація, яка знаходиться у обігу і з приводу якої або у зв’язку з якою виникають суспільні відносини, що регулюються правом.

Якщо взяти за вихідну посилку визначення ст.8 Закону України “Про інформацію” яка закріплює, що об’єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах. Тож об’єктом виступають задокументована науково-технічна інформація, якою обмінюються суб’єкти правовідносин.

Отже з наведеного, ми можемо зробити висновок, що основним об’єктом інформаційних правовідносин виступає перш за все інформація. У ст. 177 ЦКУ закріплено інформацію як об’єкт цивільних прав. Під інформацією розуміється документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі (ст. 200 ЦКУ. Вони є нетиповими об’єктами і досить складними для сприйняття неспеціалістами в сфері точних наук. Тож виникає питання про сутність інформації як об’єкта цивільних прав.

Добре відомо, що в науці цивільного права питання про сутність об’єкта та про численність тих явищ зовнішнього світу, які можуть виступати в його якості, довгий час викликало і продовжує викликати диспути. О.С. Іоффе свого часу писав, що “понятие объекта права явилось одним из поводов создания разнообразия теоретических концепций, что в юридической литературе едва ли можно найти двух авторов, отстаивающих тождественные взгляды. Но если отвлечься от некоторых частностей, характеризующие различные точки зрения отдельных юристов, то можно было бы указать на ряд основных направлений, наметившихся в юриспруденции в связи с разработкой проблемы объекта прав”¹.

Численні точки зору, викладені у юридичній літературі, можуть бути розділені на дві основні групи: 1) теорія множинності об’єктів (Д.В. Боброва, С.Н Вільнянский, О.А Красавчиков, І.Б. Новицький та ін.); 2) теорія єдиного правового об’єкта (С.Н Братусь, О.С. Іоффе та ін.).

На сучасному етапі розвитку права найбільшу підтримку серед вчених цивілістів здобула теорія множинності об’єктів права. Аналіз ЦКУ, зокрема ст.177, дозволяє прийти до висновку, що в сучасних умовах законодавець виходить з широкого трактування поняття об’єкту цивільних прав, включаючи у нього різноманітні явища зовнішнього світу: речі, включаючи гроші та цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права, роботи та послуги, результати творчої діяльності, інформація, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Інформація це особливий об’єкт цивільних прав, цінність інформації обумовлюється її широким використанням у всіх сферах людської діяльності, у зв'язку з цим вона у всьому світі визнається товаром і виступає у якості особливого об’єкта договірних відносин, пов’язаних з її збором, зберіганням, пошуком, переробкою, розповсюдженням та використанням. Тож інформація стає об’єктом права завдяки тому, що вона починає виступати предметом договірних відносин, тобто придбає товарний характер, та виступає об’єктом договірних відносин. Інформація стає об’єктом охоронних зобов’язань у разі її незаконного поширення.

Отже особливості інформації як об’єкта цивільних прав полягають у тому, що вона є благом нематеріальним, хоча і має матеріальні носії (дискета, магнітна плівка, папір тощо). За своїми фізичними властивостями інформація є благом неспоживним, тому що її використання за призначенням не призводить до її зменшення та фізичного знищення. Інформація може тільки морально застарівати і тому або залишитись не витребуваною, або, у разі необхідності, змінюватись на більш нову. Важливою особливістю інформації є різноманітність форм її використання, поширення та зміни форм її фіксації. Важливою особливістю інформації є можливість її практично необмеженого тиражування, розповсюдження та перетворення форм її фіксації. Закон не закріплює за будь-ким монополії на використання та володіння інформації, за винятком тієї, яка підпадає під визначення нерозкритої інформації – є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Найбільш складною і нерозробленою на сьогодні є проблема співвідношення понять “об’єкт інтелектуальної власності” та “інформація”. Пов’язано це з тим, що й інформація і об’єкти інтелектуальної творчості є нематеріальними за своєю природою, та фіксуються на матеріальному носії, а також виконують інформаційну функцію. Пропонується ввести новий інститут права інтелектуальної власності – нові об’єкти, до таких об’єктів може бути віднесена інформація.

Також не вирішило це питання визначення яке було дане у збірнику “Інтелектуальна власність”, який був виданий у 1988 році у Женеві за ініціативою та під керівництвом ВОІВ, де зазначається, що об’єктами інтелектуальної власності є витвори людського розуму та людського інтелекту. Сюди відноситься й інформація.

Інформація складається із повідомлень. Повідомлення – це форма представлення інформації. Вони (повідомлення) можуть бути у вигляді мови або тексту, графіка, таблиць і т.д. З наукової точки зору поняття “інформації” та “повідомлення” можна поділяти за такими відомими критеріями, як матеріальне та ідеальне. Повідомлення завжди матеріально, та приймається людино усіма п’ятьма органами почуття або може прийматись та реєструватись приладами. Інформація – це усе те, що знімає невизначеність.

Особливості інформації як об’єкта цивільних прав полягають у тому, що, перш за все інформація є благом нематеріальним, хоча і має матеріальні носії (дискета, папір тощо). За своїми властивостями інформація є благом неспоживчим, тому, що її використання за призначенням не призводить до її зменшення чи фізичного знищення. Інформація може тільки морально застаріти і тому або залишитись не використанною, використонною частково або у разі необхідності, замінюватись на більш нову. Важливою особливістю інформації є різноманітність форм її використання, поширення та зміни форм її фіксації.

Оскільки норми, присвячені регулюванню інформаційних відносин, утворюють комплексний інститут, слід підкреслити, що цивільно-правовий зміст мають права на таку інформацію, яка становить реальну чи потенційну "особистісну" (як інформація про особу) або "комерційну" цінність (як інформація про майнове становище особи), тобто була об'єктом цивільного обігу і, відповідно, об'єктом цивільних прав.

Інформація складається із повідомлень. Повідомлення — це форма представлення інформації. Вони (повідомлення) можуть бути у вигляді мови або тексту, графіка, таблиць і т.д. З наукової точки зору поняття "інформації" та "повідомлення" можна поділяти за такими відомими критеріями, як матеріальне та ідеальне. Повідомлення завжди матеріально, та приймається людиною усіма п'ятьма органами почуття або може прийматись та реєструватись приладами. Інформація - це усе те, що знімає невизначеність.

Фізичні та юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною за власні кошти, або яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського комерційного та іншого інтересу, як правило, самостійно визначають режим доступу до неї, в тому числі належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють систему захисту. Однак зазначене правило не стосується інформації, яка відповідно до Закону є таємницею — державною, комерційною, службовою, професійною тощо.

Державна таємниця — це таємна інформація, що містить відомості у сфері оборони, економіки, науки й техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України.

2. Види інформації як об’єкта цивільних правовідносин
   

Види інформації зумовлюють її зовнішню характеристику як об’єкта цивільних прав. У суспільстві циркулюють економічна, правова, політична, побутова та інші види соціальної інформації. Виділяють також науково-технічну, культурну, економічну, правову інформацію тощо. Так, велику роль у суспільстві відіграє науково-технічна інформація, яка є відображенням наших уявлень про об’єктивну існуючу дійсність і процеси, що відбуваються внаслідок взаємодії людини й природи. Науково-технічна інформація переживає етапи швидкого розвитку, який збігається за часом з етапами революційних змін в науці й техніці вона є складовою наукового потенціалу держави. Саме науково-технічна інформація є основною у забезпеченні складових творчого розвитку вчених, винахідників, конструкторів тощо, а також підставою для прийняття управлінських рішень. На сучасному етапі розвитку виробництва і загострення конкуренції, вона більш за всіх користується попитом, та виступає об’єктом товарних відносин. Велике значення науково-технічної інформації підтверджує і той факт, що в законодавстві України існує низка нормативно-правових актів пов’язаних з правовим регулюванням даної інформації.

Науково-технічна інформація пов’язана з такими видами: економічна, наукова та технічна. Наукова інформація – отримана в процесі пізнання об’єктивної дійсності, яка адекватно відображає явища і закони природи, суспільства й мислення та використовується в практиці. Така інформація утворюється в результаті діяльності окремих вчених і фахівців або їх колективів та фіксується в системі точних понять, суджень, розумових висновків, теорій, гіпотез, є атрибутом тільки науки, науково-дослідної діяльності, її добуто в процесі пізнання навколишнього світу, вона відображає його закономірності.

Технічна інформація є результатом творчої переробки наукової інформації, продуктом діяльності технологів, конструкторів, що впроваджують досягнення науки у виробництво. До неї відносяться також передовий виробничий досвід, втіленням якого є праця раціоналізаторів. Технічна інформація узагальнює різні правила, методи та норми для вирішення дуже конкретних виробничих завдань (інформація, яка міститься в промислових каталогах, технічних інструкціях, правилах експлуатації машин). В Законі України “Про науково-технічну інформацію” від 25.06.1993 року в ст.1 дано визначення науково-технічної інформації як документованої або публічно оголошені відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності. Основними ознаками НТІ є: невідривність від фізичного носія; цінність; суспільна природа (джерелом інформації є пізнавальна діяльність людини та суспільства); семантичний характер; незалежність від мови і носія; дискретність; кумулятивність (пов’язана з однією з основних закономірностей розвитку науки – її наступністю та інтернаціональним характером); незалежність від творців; старіння ( основною причиною старіння інформації є не сам час, а поява нової інформації, з надходженням якої колишня інформація виявляється невірною).

В чинному Законі України “Про інформацію” вказуються такі види інформації як статистична, масова, інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування; правова інформація; інформація про особу; інформація довідково-енциклопедічного характеру; соціологічна інформація. Під статистичною інформацією розуміється офіційна документована державна інформація, що дає кількісну характеристику подій та явищ, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя України. Державна статистична інформація підлягає систематичному відкритому публікуванню. Забезпечується відкритий доступ громадян, наукових закладів та інших заінтересованих організацій до неопублікованих статистичних даних, які не підпадають під дію обмежень, встановлених Законом України “Про інформацію”. Статистична інформація створюється органами держави, юридичними та фізичними особами. При створенні банків даних статистичної інформації виникають відносини між суб’єктами, які її представляють, та суб’єктами, які її отримують.

Масова інформація – це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Масова інформація містить відомості про соціальну дійсність, відображає точки зору, погляди індивідів, груп на ті чи інші події, сприяє формуванню суспільної думки. Це відкрита інформація, однак тут виникають відношення з приводу обов’язків журналістів та редакцій за підготовку і розповсюдження достовірної і повної інформації та їх відповідальність за недостовірну та помилкову інформацію.

Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування – це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування. Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого і регіонального самоврядування.

Правова інформація представляє собою сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо. Така інформація відіграє важливу ролі в справі формування правової держави, сприяє забезпеченню соціальної справедливості, політичних і громадських свобод.

Інформація про особу як зазначено у ст.23 Закону України “Про інформацію” сформульовано її поняття – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження. Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім’я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального самоврядування в межах своїх повноважень. Різновидом таємниці про особу може бути генетична таємниця – відомості про генетичний аппарат людини, начвність генетичних захворювань, аномалій чи мутацій, інформацію про генетичне походження (генетичну спорідненість) та предрасположеність людини.

Інформація може поділятись й за режимом доступу до неї на відкриту та інформацію з обмеженим доступом. Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну. Закон розуміє під конфіденційною інформацією відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі. Переважно вказана інформація є закритою для цивільних відносин і власне не є об’єктом цивільних правовідносин, виключення складають делікти. В першу чергу це стосується державної, лікарської, банківської таємниці. Ми вважаємо, що тільки комерційна таємниця здатна бути залучена до цивільного обігу.

До інформації з обмеженим доступом відноситься:

- комерційна таємниця - інформація яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці (ст..505 ЦКУ). Право на комерційну інформацію належить до виключних прав, які можуть бути предметом договору комерційної концесії. Елементи ліцензійного договору можуть бути включені також в інші цивільно-правові договори (договори, на виконання науково-дослідницьких робіт, договір підря­ду тощо). В усіх договорах, які передбачають передачу в користування відомостей, що становлять комерційну таємницю, на корис­тувача може бути покладений обов'язок не повідомляти таких відомостей іншим особам без згоди того, хто надав інформацію. Наприклад, щодо виконання договору підряду така умова передбачена у ст.862 ЦК України.

Службова таємниця — це узагальнений перелік відомостей, доступ до яких обмежений колом виконавців певних службових обов'язків, яким розголошення цих відомостей заборонено. Збереження таємниці службової інформації не зумовлене її комерційною цінністю (хоча сама ця інформація може мати комерційний характер). Заборона на розголошення ґрунтується на нормах законодавства, що регламентує окремі сфери діяльності.

-професійна таємниця - матеріали, документи, інші відомості, якими користуються в процесі і в зв’язку з виконанням своїх посадових обов’язків посадові особи державних органі, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, і особи які залучаються до здійснення цих функцій, які забороняється розголошувати у будь-якій формі до моменту прийняття рішення відповіднимо уповноваженим державним органом ( п.11 ст.1 ЗУ “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг”). Таким чином професійна таємниця як відомості про особу, комерційну, професійну тощо діяльність клієнтів, отримані установами, їх службовцями та окремими фахівцями у процесі професійної діяльності, які не підлягають розголошенню, крім випадків, прямо передбачених законом. Зокрема, зобов'язані зберігати в таємниці отримані від клієнтів відомості банківські службовці, працівники організацій зв'язку, податківці, лікарі, страхові агенти тощо.

Близьким до поняття "таємниця" є поняття "конфіденційна інформація": тобто, такі відомості, якими володіють, користуються або розпоряджаються окремі фізичні або юридичні особи, які можуть поширювати ці відомості на свій розсуд і на встановлених ними умовах. Умовою надання захисту такій інформації є застосування тими, хто користується нею, необхідних заходів для забезпечення її конфіденційності. За умови дотримання визначених вимог під поняття конфіденційної інформації можуть підпадати будь-які знання, досвід, навички спеціалістів тощо, які використовуються у різних сферах людської діяльності: виробництво, торгівля, управлінські послуги, тощо. Той, хто користується правом на таку інформацію, на свій розсуд визначає конфіденційність відомостей, що її складають. Із цього загального правила законом можуть бути встановлені винятки. Наприклад, може бути передбачений перелік відомостей, які не можуть вважатися конфіденційною інформацією, або передбачені випадки, коли порядок користування конфіденційною інформацією визначає не той, хто нею користується, а безпосередньо норма закону;

• банківська таємниця – інформація про діяльність та фінансове становище клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта і взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може спричинити матеріалну чи моральну шкоду клієнту (ст.. 60 ЗУ “Про банки і банківську діяльність”;
  
• інша таємниця, зокрема про особисте життя фізичної особи.
  

До інформації відносять й “ноу-хау”. У визначенні Міжнародної торговельної палати 1957 року “ноу-хау” - сукупність відомостей, професійних знань і досвіду, що використовуються в процесі виготовлення та технічного здійснення виробництва будь-якого продукту “Ноу-хау” складається з технічної, комерційної, адміністративної та іншої інформації, яка не охороняється патентами, яка використовується при експлуатації якого-небудь підприємства або здійсненні якої-небудь інформаційної діяльності, до якої немає легкого доступу (відносний секрет) і яка може бути передана за договором. Відповідно до Регламенту Комісії ЄС стосовно договорів на передачу “ноу-хау” 1989 р., “ноу-хау” означає масив технічної інформації, яка є секретною, суттєвою та визначається у будь-якій відповідній формі. В ст.1 ЗУ “Про інвестиційну діяльність” “ноу-хау” визначена як сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих. У п.2.5. Інструкції Міністерства статистики України за №168 від 6.06.1996 року “ноу-хау” визначається як конфіденційна інформація технічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, яка є власністю продавця та не є доступною будь – якій особі при використанні патенту або в результаті простого виявлення.

Не менш важливим є комерційна ф інформація, потреба у якій зростає. У ст. 507 ЦКУ комерційна таємниця визначена як інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

У проекті Закону “Про комерційну таємницю”, що поданий на розгляд Верховної Ради України, комерційна таємниця визначається як “науково-технічна, комерційна, організаційна або інша інформація, що використовується в підприємницькій діяльності і яка: 1) має реальну чи потенційну економічну цінність через те, що вона не є загальновідомою і не може бути отримана законним способом особами, які могли б одержати економічний зиск від її розголошення або використання; 2) є предметом правових, організаційних, технічних та інших засобів охорони інформації (режим комерційної таємниці).

Досить важливо провести розмежування комерційної таємниці з іншими видами інформації, які відносяться до певного роду “таємниць”. Якщо проаналізувати законодавство України, то ми зможемо виділити декілька видів таємниць: банківська таємниця, державна таємниця, лікарська таємниця, службова таємниця, адвокатська таємниця, професійна таємниця, таємниця сповіді.