Geum.ru

Україно-іранські відносини в контексті конфронтації ірану із США та ізраїлем анотація

Вид материалаДокументы

Содержание


Україно-іранські відносини в контексті конфронтації ірану із сша та ізраїлем
Подобный материал:
УКРАЇНО-ІРАНСЬКІ ВІДНОСИНИ В КОНТЕКСТІ КОНФРОНТАЦІЇ ІРАНУ ІЗ США ТА ІЗРАЇЛЕМ


Анотація


Ісламська Республіка Іран є одним з найбільших економічних партнерів України у регіоні Близького Сходу, країною, у співробітництві з якою наша держава має значний економічний інтерес. Іран є перспективним ринком реалізації української продукції, крім того актуальність співпраці підвищилась у останні роки, коли певні проблеми із закупівлею російського газу викликали необхідність диверсифікації джерел енергопостачання. Ісламська Республіка Іран має другі за обсягом світові запаси газу, отже, дослідження перспектив поглиблення майбутнього двостороннього співробітництва набувають все більшої актуальності для України.


Водночас, перспективи українсько-іранського співробітництва слід розглядати й у контексті доцільності довгострокового економічного співробітництва з державою, справа якої вже більш року перебуває на розгляді РБ ООН, і знаходиться під перманентною загрозою «розв’язання» шляхом запровадження економічного ембарго або воєнної операції.


Окремої уваги заслуговує оцінка ризиків погіршення відносин між Україною та США, а також Ізраїлем. Адже відомо, що Іран постійно підтримує курс на жорстку конфронтацію із США та нещодавно наголосив на необхідності “стерти Ізраїль з політичної карти світу”.


УКРАЇНО-ІРАНСЬКІ ВІДНОСИНИ В КОНТЕКСТІ КОНФРОНТАЦІЇ ІРАНУ ІЗ США ТА ІЗРАЇЛЕМ

Загальна характеристика проблеми


Останні роки довели необхідність пошуку альтернативних джерел енергопостачання для України. В сучасному світі енергетичний фактор може бути суттєвим важелем впливу не лише на економічний, але й на політичний суверенітет будь-якої країни. Так звана “газова криза” у відносинах з Росією нещодавно продемонструвала, що для України завдання диверсифікації постачання енергоносіїв було і залишається першочерговим. Іран посідає друге після Росії місце в світі за розмірами газових родовищ і є потенційним кандидатом на роль постачальника енергоносіїв, тим більше, що іранське керівництво неодноразово висловлювало таку зацікавленість. Втім, незважаючи на економічну привабливість українсько-іранського співробітництва, воно навряд чи виправдає очікування в умовах загострення кризи навколо ядерної програми Ірану. Метою даного дослідження є аналіз перспектив українсько-іранського співробітництва у контексті цієї кризи та потенційних сценаріїв розвитку подій, а також пов’язаних із ними можливостей та ризиків для України.


Незважаючи на те, що дипломатичні зв’язки між Україною та Ісламською Республікою Іран було встановлено ще у 1991 році (25 грудня), перше десятиліття відносин відзначилося достатньо статичним розвитком. Виключенням є створення Міжурядової українсько-іранської спільної комісії з економічного та торговельного співробітництва (МСК) у 1996 році, та підписання контракту щодо спільного виробництва пасажирських літаків АН-140 у 1997 році.


Водночас потенціал двостороннього співробітництва між країнами суттєво ускладнювався тиском на Україну з боку США. Відмова нашої держави від участі у Бушерському контракті, яка відбулася після візиту до Києва американського Держсекретаря М. Олбрайт у березні 1998 року, призвела до втрати державою мільйонних контрактів.


Сучасне співробітництво між Україною та Ісламською Республікою Іран базується на низці угод, яких було досягнуто вже в новому тисячолітті. До них відносяться: Договір про основи взаємовідносин та принципи співробітництва між Україною та Ісламською Республікою Іран, Меморандум між Урядом України та Урядом Ісламської Республіки Іран про торговельно-економічне співробітництво на 2003-2007 рр. та Програма реалізації напрямків торговельно-економічного співробітництва між Урядом України та Урядом Ісламської Республіки Іран на 2003-2007 рр. (підписані під час офіційного візиту Президента ІРІ С.М.Хатамі в Україну у жовтні 2002 року).


Сьогодні Україна і Іран співпрацюють у 20 проектах. Насамперед, це партнерство у галузі виробництва пасажирських літаків для місцевих авіаліній АН-140 (Iran-140) за українською ліцензією. ІРІ випускає 30 % вузлів, інші 70 % поступають в готовому вигляді з України. Загалом планується виготовити 43 таких літаки (за іншими джерелами, 80). Контракт підписаний у 1997 р., складання першого Ан-140 завершилося у жовтні 2000 р., а у лютому 2001 р. почалися його випробування. Можливим є застосування літака у військово-транспортній авіації. Модифікація Iran-140МП призначається для морського патрулювання, Iran-140Т є тактичним транспортним варіантом.


Також розвивається співпраця у галузі виробництва авіаційних двигунів компанією “Мотор-Січ” і Компанією авіаційної промисловості Ірану; існує угода між Ісфаханським металургійним комбінатом, об'єднанням “Гаєм-ор-Реза” і компанією “Азовімпекс” про поставки коксівного устаткування до Ірану; продовжується співпраця у галузі виготовлення і ремонту в Ірані газових компресорів, нафтової і газової промисловості, нафтохімії. З 2001 по 2006 роки товарообіг між двома країнами збільшився майже втричі ( з 165 до майже 595 млн. дол. США).


Перспективним для нашої держави вважається співробітництво з Іраном у галузі енергетики, зокрема, залучення України до міжнародного газового проекту, який передбачає транспортування іранського, азербайджанського і туркменського газу до Європи. Велику зацікавленість у цьому проекті мають обидві сторони, однак можливості його втілення у життя загрожує як існування конкурентних міжнародних проектів, так і непроста міжнародна ситуація, яка склалася навколо іранської ядерної програми.


Крім того, “іранська карта” неодноразово використовувалася українськими політиками під час парламентської передвиборчої кампанії 2006 року. Наприклад, колишній прем’єр-міністр України лідер БЮТ Юлія Тимошенко наголошувала на необхідності диверсифікації постачання енергоносіїв для України за рахунок підписання двосторонніх домовленостей з Іраном.


Водночас, перспективи майбутньої співпраці України з Іраном суттєво ускладнюються кризою, яка склалася навколо ядерної програми Тегерану.


З 2003 року Тегеран обрав курс на створення власного ядерного паливного циклу, що відкриває шлях до створення ядерної зброї. Згідно з коментарями іранського керівництва, держава має на меті створення виключно мирної атомної енергетики – право, яке надає ст.4 Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Однак інспектори МАГАТЕ, які працюють в Ірані, не можуть повністю підтвердити правдивість цих заяв, що змушує міжнародну спільноту вимагати від країни припинити збагачення урану.


Чинники ускладнення ситуації


1) Безкомпромісна позиція Тегерану


Іранське керівництво рішуче відмовляється виконувати умови, висунуті резолюціями РБ ООН № 1696 та № 1737 у 2006 році, які наказують Ірану припинити процедуру збагачення урану та розвиток будь-яких “технологій подвійної дії”. Резолюція № 1747 від 24 березня 2007 року забороняє торгівлю з низкою іранських фізичних та юридичних осіб, які причетні до створення ядерної програми країни, а також закликає усі держави утриматись від надання Ісламській Республіці Іран будь-якої фінансової допомоги за виключенням гуманітарної. Згідно з Резолюцією Ірану надається 60 днів на виконання його вимог, після чого РБ ООН знов повернеться до обговорення ситуації.


У відповідь Тегеран повідомив про припинення співробітництва з МАГАТЕ доки його досьє не буде повернене з РБ ООН до Агенції. Нагадаємо, що в першій половині квітня президент Ахмадінеджад оголосив про початок промислового збагачення урану, офіційно заявивши про приєднання держави до “ядерного клубу”.


2) Поглиблення конфлікту між ісламським режимом та двома його найбільшими супротивниками – США та Ізраїлем, які підтримують запровадження максимально жорсткого тиску на Іран.


Ізраїль зацікавлений у припиненні розвитку іранської ядерної програми, адже головним наслідком цього може стати розробка Тегераном власної ядерної бомби, що для Тель-Авіву вкрай небажано. Поява на Близькому Сході нового ядерного гравця, ворожого до Ізраїлю, здатне вплинути не лише на регіональний баланс сил, але й піддати безпеку єврейської держави безпосередній загрозі. Нагадаємо, що 26 жовтня 2005 року на конференції “Світ без сіонізму” іранським президентом був проголошений лозунг щодо необхідності “стерти Ізраїль з політичної карти світу”. Відверта антиізраїльська риторика керівництва більшості країн близькосхідного регіону, а також уразливе географічне положення Ізраїлю є основою для стратегії “наступального домінування”, якою найчастіше користується ця держава у своїх воєнних операціях. Загалом стратегічна лінія Ізраїлю базується на випереджуючих діях, а з 1981 року керується принципом “Ізраїль ніколи не дозволить своїм ворогам заволодіти ядерною зброєю”.


В очах ізраїльтян найсерйозніша загроза – розробка Іраном ядерної зброї. Отже, зараз у Ізраїлю існують певні підстави розпочати воєнну операцію проти Ірану ще до того, як Тегеран заволодіє ядерною зброєю. До такого кроку Тель-Авів, згідно з коментарями ізраїльських високопосадовців, має намір звернутися у разі, якщо дипломатичні переговори з Тегераном зайдуть у глухий кут.

Сполучені Штати Америки також дотримуються жорсткої позиції щодо ядерної програми Тегерану. За часів шахського режиму Іран був одним із стовпів американської політики в регіоні. Ісламська революція 1979 року перетворила США та ІРІ на супротивників. Сьогодні між Вашингтоном і Тегераном існує певний діалог, проте обидві держави чітко ідентифікують одна одну як джерело загрози. Варто зазначити, що у лютому цього року у пресі знов поширилася інформація про наміри американської адміністрації вирішити “іранську проблему” шляхом воєнної інтервенції. Незважаючи на те, що адміністрація США сьогодні не підтверджує такої інформації, існують підстави вважати, що у разі продовження Іраном процедури збагачення урану, навіть Конгрес, у якому після виборів 2006 року більшість в обох палатах посіли демократи, надасть адміністрації карт-бланш на воєнні дії.


3) Погіршення ставлення європейських країн до Ірану.


Нинішня позиція ЄС щодо Ірану не є однозначною, втім варто зазначити, що з 2003 року підтримка, яку ЄС надавав цій ісламській державі, значно послабшала. Причиною стала саме відсутність будь-якої можливості домовитись з Іраном та відмова останнього дотримуватись умов Паризьких угод 2004 року, згідно з якими Тегеран тимчасово припиняв збагачення урану. Водночас можливий радикалізм політичних рішень ЄС стримується економічною зацікавленістю низки європейських держав у співробітництві з Іраном. За оцінкою статистичного органу Єврокомісії “Євростат”, станом на 1 січня 2007 р. експорт Німеччини до Ірану в порівнянні з цим же періодом минулого року збільшився у два рази, а імпорт з ІРІ дорівнює показникам минулого року. Французький експорт і імпорт збільшилися у півтора рази.


Великобританія також зацікавлена в укріпленні власних позицій на іранському нафтогазовому ринку. Лондон не приховує, що його доволі поміркована позиція стосовно ядерної програми Ірану значною мірою залежить від просування саме цих інтересів.


Водночас, такі події як відверта антиізраїльська риторика іранського керівництва, відсутність його бажання прислуховуватись до резолюцій РБ ООН, а також події на зразок захоплення та утримання Іраном британських воєнних моряків у березні цього року значно погіршили відносини між Тегераном та європейцями, які на початку кризи відігравали роль медіаторів у кризі навколо “іранського досьє”. Еволюцію ставлення до Ірану демонструють навіть результати опитування, проведеного в країнах Європи “Євростатом” наприкінці березня 2007р., згідно з якими 52 % населення Європи підтримують воєнний шлях вирішення “іранської проблеми”, що практично у два рази більше показників 2004 р.


Отже, враховуючи безкомпромісну відмову Ірану йти на будь-які вимоги міжнародної спільноти, а також постійну ворожнечу між Ісламським режимом та США й їх близькосхідним союзником, можна очікувати, що розв’язання іранської проблеми може відбутися за кількома сценаріями.


Сценарій 1: Запровадження Радою безпеки ООН економічних санкцій проти Ірану. Сьогодні більшість аналітиків вважають, що економічне ембарго не завдасть значної шкоди економіці Ірану, адже енергетично і по виробленню товарів першої необхідності Іран є доволі самодостатнім. Більш того, ембарго в першу чергу зашкодить економіці європейських країн, а саме, внаслідок значного зростання цін на енергоносії, що можна прогнозувати у зв’язку із виключенням іранського джерела з світової системи держав-постачальників нафтогазового палива. Саме це і є тією причиною, що зараз утримує членів РБ ООН від запровадження економічного ембарго проти Ірану. Втім, якщо кількість невиконаних Іраном резолюцій Ради перевищить “критичну масу”, економічне ембарго розглядається як перший радикальний крок міжнародної спільноти щодо зупинення іранської ядерної програми.


Які перспективи в цьому випадку має енергетичне співробітництво України з Іраном? Подібно до інших економічних європейських партнерів Ірану (серед яких Італія, Великобританія, Німеччина), Україна буде нести великі збитки протягом усього терміну ембарго, тому буде змушена знову переключитись на російські джерела енергопостачання або терміново шукати нових партнерів, вибір яких є дуже обмеженим.


Сценарій 2: Воєнна операція США або Ізраїлю проти Ісламської Республіки Іран. Якщо Тегеран продовжуватиме розвиток ядерної програми заради створення власного ядерного паливного циклу, то, незважаючи на те, що більшість аналітиків сьогодні піддають сумніву ефективність такої воєнної операції, то існує реальність повного знищення іранської ядерної програми шляхом воєнної операції. Вона може проводитись силами лише Сполучених Штатів або за підтримки ізраїльських збройних сил. Менш вірогідною є суто ізраїльська воєнна операція проти Ірану, однак ця акція можлива тільки якщо Ізраїль заручиться цілковитою підтримкою США. Сценарій воєнного втручання не є новим, однак після того, як президент Ахмадінеджад відмовився виконувати останню Резолюцію РБ ООН 1747, вірогідність його значно зросла. Що стосується США, то це може трапитись як в останній рік президентства Дж.Буша-молодшого, для якого важливо до виборів досягти будь-якого успіху в “іранській справі”, так і навіть після зміни кабінету на демократичний, адже дії Ірану сьогодні не послаблюють загрозу міжнародній безпеці.


Наслідки для України – економічного співробітництва із державою, що є об’єктом воєнної операції, бути не може.


Сценарій 3: Повернення до status quo, або ситуації, яка існувала до 2003 року.


Навіть якщо Тегеран перед загрозою фізичного знищення тимчасово припинить розробку ядерної програми, протягом наступних років він лишатиметься підозрюваним як держава-спонсор міжнародного тероризму. Україна не зможе співробітничати з Іраном.


Висновки


Поглиблення двостороннього економічного співробітництва України з Іраном до рівня стратегічної залежності (яким є енергопостачання) пов’язане із низкою ризиків для нашої держави. Незважаючи на певні політичні та економічні дивіденди, які Україна може отримати від залучення Ірану до головних імпортерів газу й нафти, негативні наслідки такого співробітництва можуть переважити очікувану користь.


Виключенням може стати залучення України до широких енергетичних проектів європейського масштабу, гарантом здійснення яких будуть впливові європейські країни – стратегічні партнери США. Крім того, необачним було б і припинення розвитку вже існуючого потенціалу співробітництва.


Для запобігання розвитку таких негативних тенденцій та зміцнення міжнародного іміджу України, на рівні МЗС, РНБО та Президента України рекомендується ретельно прораховувати усі наслідки розробки планів стратегічного економічного співробітництва між Україною та Іраном, перш за все, у галузі паливно-енергетичного комплексу.


Регіональний філіал НІСД в м. Одесі, вик. Сіновець П.А.