Історія світової філософії. Фундаментальні проблеми філософії
| Вид материала | Документы |
- Історія світової філософії. Фундаментальні проблеми філософії, 2553.82kb.
- Робоча програма курсу "Історія філософії України " Для спеціальності 030300 «Історія», 162.85kb.
- Навчальна програма дисципліни історія філософії для напрямків підготовки (спеціальностей):, 328.42kb.
- Робоча програма курсу "Релігієзнавство " Для спеціальності 050101 "Основи економічної, 251.11kb.
- Історія філософії. Антропологія, 3690.91kb.
- Д. В., студ кнутш. Важливість для сучасної філософії категорії “система” як самодавліючої, 13.9kb.
- Дмитро чижевський, 2510.55kb.
- Реферат на тему: Розвиток філософії в Україні, 579.27kb.
- Програма з філософії Нового часу для студентів 2-го, 396.58kb.
- Питання до кандидатського іспиту з філософії, 23.15kb.
РОЗДІЛ 6. НАРИС ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ.
ПРЕАМБУЛА
Духовне відродження сучасної України – одна з важливих передумов розв’язання суспільно-політичних та економічних проблем. Сприяти цьому має належне вивчення й осмислення української філософії. Історично сталося так, що українська філософія не набула світового визнання, проте вона має цілу низку таких особливостей, що роблять її своєрідною, унікальною та неповторною. Постаючи в основному внутрішнім явищем української культури, вона тим не менше не була ізольованою від світових філософських процесів і в кожну епоху української історії концентровано виражала її інтелектуальну сутність. В наш час українська філософія набула можливості самостійного розвитку на тому багатющому історичному грунті, який постає її реальною спадщиною.
ПЛАН (ЛОГІКА) ВИКЛАДУ МАТЕРІАЛУ
6.1. Українська філософія як органічна складова української духовної культури. Загальні особливості української філософії.
6.2. Провідні філософські джерела та філософські ідеї часів Київській Русі та доби Відродження. Поява професійної філософії в Україні.
6.3. Особливості філософських курсів Києво-Могилянської академії. Життя та філософська діяльність Г.Сковороди.
6.4. Університетська філософія в Україні ХІХ ст. Філософські ідеї в українській літературі та громадсько-політичних рухах.
6.5. Особливості розвитку української філософії ХХ ст.
6.1. Українська філософія як органічна складова української духовної культури. Загальні особливості української філософії.
Філософія – явище загальнолюдське. Вона досліджує те, що становило в минулому і становить у наші дні ядро загальнолюдських цінностей, самоусвідомлень, духовних надбань. Українська філософія в реальному своєму існуванні постає складовою частиною загальносвітового філософського процесу, більш точно – процесу розвитку європейської філософії. Як відомо, філософія в Київську Русь приходить із Візантії вже в досить розвиненому стані. І хоча вона набуває певних конкретно-культурних рис та забарвлень, по-сьогоднішній день існують сумніви щодо реальності такого феномену, як українська філософія. Д.Чижевський, колишній ректор Вільного українського університету у Празі, казав, що українській філософії тільки належить проявити себе і що, можливо, писати її історію ще зарано. Він вважав, що підставами для такої оцінки слугує те, що не існує таких філософських ідей, систем чи теорій, створених українськими філософами, які б набули визнання, прийняття та поширення як явища світової культури. І хоча тут існують деякі винятки (наприклад, філософія Г.Сковороди, деякі ідеї О.Потебні та В.Вернадського), в цілому із цим твердженням можна погодитись. Але не можна не звернути увагу й на те, що в історії цивілізованої України не існує періодів, на яких би не була присутня філософія чи філософська думка; філософія супроводжує усю історію України. Звідси можна зробити висновок про те, що українська філософія – це явище переважно внутрішнє у відношенні до української культури, тобто що вона виражала, концентрувала, виводила на рівень осмислення деякі важливі риси національного характеру та світосприйняття українців.
В наш час питання національної самоідентифікації, національного самоусвідомлення набули особливої значущості тому, що йдеться про свідомий вибір подальшої історичної долі народу. Тому питання про українській національний характер має своє виправдання як в плані усвідомлення особливостей української філософії, так і в плані їх сучасного звучання. На основі численних досліджень та осмислень, можна стверджувати про існування таких основних особливостей українського національного характеру: емоційність, естетизм, сентиментальність, психічна рухливість, шанування індивідуальної свободи, релігійність та своєрідний культ Землі, а також відчуття близькості із природою. Згадуваний вище Д.Чижевський вважав, що означені риси мають як позитивні, так і негативні прояви. Так, емоційність та чутливість в позитивному виявленні постають в якості співчуття, зацікавленого ставлення до людей та справ, проте в негативному прояві вони приводять до певного нехтування докладних раціональних обгрунтувань, послідовних осмислень життєвих ситуацій, продукування деталізованих програм дії. Сентиментальність та естетизм позитивно проявляють себе як любов до краси в усіх її виявленнях, як бажання прикрасити життя, але, в той же час, вони приводять до певної поверховості, схильності до пишнот та декоративізму. Психічна рухливість українців приводить до їх вміння швидко адаптуватись до різних ситуацій життя, але може також проявлятися у певній психічній нестабільності, схильності до психічного панікування. Шанування індивідуальної свободи, як відомо, історично проявлялася у небажанні українців коритися насильству, іноземному пануванню, проте ця риса проявляє себе негативно у вигляді розбрату, неузгодженості дій, невміння об’єднувати сили для вирішення проблем життя. Українська релігійність була відзначена навіть спостереженнями за історією сумнозвісних сталінських концтаборів; саме вона допомагала переживати трагічні колізії радянських часів. Але ця релігійність також залишається певною мірою пов’язаною із декоративізмом, вона в основному теоретично не заглиблена, теологічно не деталізована. Нарешті, ставлення до Землі та природи із любов’ю також далеко не завжди набуває характеру свідомо запровадженого у життя принципу, тому поруч із ретельним догляданням Землі та природи можна зустрітися на Україні також із фактами знищення лісів (з метою наживи), забруднення річок та ін.
Слід сказати, що реальність явища національного характеру визнається далеко не всіма культурологами та соціологами, проте навряд чи варто відкидати (не брати до уваги) провідні тенденції у типах поведінки, уподобаннях, звичаях та ціннісних орієнтирах представників різних націй, народів, етносів, культур. Просто слід враховувати, що це є саме провідні тенденції, а не такі властивості, що обов’язково повинні бути притаманними кожному окремому представнику даного народу. Як правило, умовно виділяють ядро нації (чи етносу) – так звану національну еліту, а також “шари”, що розташовані навколо даного ядра: перший шар – ті представники нації, що в основному “вписуються” у провідні тенденції національних проявів, та другий шар – ті люди, що мають скоріше такі риси характеру, якими вони протистоять загальним чи провідним національним тенденціям. Проте варто зрозуміти, що це є цілком нормальне явище, яке спостерігається в реальному житті будь-яких людських спільнот: народне, національне життя – це різнобарвне, а не монотонне та одноманітне явище, а тому нормальним також слід вважати, що люди, що належать до тої ж самої нації, є різні. Треба не відлучати когось від народу чи-то держави, а вміти вести діалог, розмову із урахуванням відмінних позицій між людьми. Як свідчить наша сучасність, на шляху до національного державотворення це дається багатьом людям досить тяжко; значно легше вимірювати всіх “під себе” або вимагати, щоби люди були такими, “як всі”.
Означені риси національного характеру та особливості світосприйняття українців позначились і на певних особливостях української філософії. Українська філософія ніколи не виявляла схильностей до абстрактно-раціональних системних побудов; у неї завжди проявлялись означені вище емоційність та естетизм, схильність скоріше виразити певну життєву позицію, ніж побудувати докладну концепцію світобудови, космосу. Термінологічно це інколи позначають як перевагу в українській філософії “серця над головою”. А звідси випливає й те, що вона завжди проявляла схильність до моральних настанов та життєвого повчання. Українська філософія також переважно позитивно ставилася до релігії, шанувала вищі духовні цінності. Вона, як засвідчують спеціальні дослідження, досить сильно була обернена у бік історичних та історіософських осмислень особливостей долі як українського народу, так і слов’янства в цілому, а тому вона певною мірою вливалася в процес формування української національної ідеї. Внаслідок зазначених загальних особливостей українська філософія завжди була досить сильно інтегрованою у літературу, громадсько-політичну думку, культурно-історичні проекти та міркування. Це все складає своєрідність української філософії.