Geum.ru

Донецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society

Вид материалаДокументы

Содержание


Аполонівсько-діонісійський дуалізм художнього мислення лесі українки
Подобный материал:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   20

ЛІТЕРАТУРА:


1. Гете Й.-В. Поезія і правда: Збірник / Упоряд., пер. Б. М. Гавришкова. – Київ: 1982. – С. 97.

2. Білоус Д. Диво калинове: Вірші. – Київ, 1988. – С. 139.

3. Гете Й.-В. Цит. праця. – С. 57.

4. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. – Москва, 1989. – C. 385.

5. Блок А. Собр. соч. В 8 томах. – Т. 6. Проза. 1918–1921. – Москва–Ленинград, 1962. – С. 336.

6. Сосюр, Ф. де. Курс загальної лінґвістики. – Київ, 1998. – С. 19.

7. Three centuries of English poetry. Английская поэзия ХVIII–ХХ веков: Аналитическое чтение. Пособие / Cост. Н. И. Дьяконова. – Ленинград, 1967. – С. 74.

8. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. – Москва, 1986. – С. 3.

9. Чередниченко Д. Павло Чубинський. – Київ, 2005. – С. 355–374. 

10. The Penguin Book of Scottish Verse / Introduced and edited by T. Scott. – London, 1970. – С. 320–321.

11. Лукаш М. Від Боккаччо до Аполлінера: Переклади / Ред., упоряд., автор передм. М. Н. Москаленко. – Київ, 1990. – С. 151–152.

12. Брюсов В. Фиалки в тигеле // Весы. – 1905, – № 7. – С. 9–17 (зокрема 12–13); Зеров М. У справі віршованого перекладу: Нотатки // Життя й революція. – 1928. – № 9. – С. 131–146; Лозинський М. Искусство стихотворного перевода // Дружба народов. – 1955. – №7. – С. 158–166 (особливо с. 165); Эткинд Е. Поэзия и перевод. – Ленинград, 1963. – С. 10–11, 39–40, 68 тощо; Коптілов В. Першотвір і переклад: Роздуми і спостереження. – Київ, 1972. – С. 159–198; Радчук В. На жертовнику мистецтва // „Хай слово мовлено інакше...” – Київ, 1982. – C. 19–40.

13. Драч І. Вибрані твори. В 2 томах. – Т. 1. Поезії. – Київ, 1986. – С. 320.

14. Сосюр де Ф.  Цит. праця. – С. 152, 154, 155.

15. www.robertburns.plus.com/Auldls.php. Інші англомовні тлумачення:

ссылка скрыта;

ссылка скрытаburnsclub.com/poems/translations/auld_lang_syne.php; www.worldburnsclub.com/newsletter/auld_lang_syne_what_about.php; www.answers.com/topic/auld-lang-syne.

16. Бернс Р. Пісні та поеми / Пер. і вступна стаття В. Мисика. – Харків–Київ, 1932. – С. 58–59.

17. Мисик В. Захід і Схід: Переклади / Авт. передм. О. І. Никанорова. – Київ, 1990.

18. Англо-український словник: Близько 120 000 слів. У 2 томах. / Склав М. І. Балла. – Т. 2. – Київ, 1996. – С. 481. 

19. Аринштейн Л. М. Комментарии. Глоссарий // Бернс Р. Стихотворения: Сборник / Сост. И. М. Левидова. На англ. и русск. яз. – Москва, 1982. – С. 617.

20. Там само. – С. 618; ссылка скрыта.

21. Цит. за працею Аринштейн Л. М. – С. 617.

22. Бернс Р. Стихотворения: Сборник. – Москва, 1982. – С. 239.

23. Jerome. Letter to Pammachius // The Translation Studies Reader. Ed. by L. Venuti. 2nd ed. – Routledge, 2004, p. 23.

24. Грабовський П. Зібрання творів у 3 томах. – Т. 2. – Київ, 1959. – С. 547–548.

25. Мандельштам О. Разговор о Данте. – Москва, 1967. – С. 48, 57, 12, 18.

26. Чуковский К. Высокое искусство. – Москва, 1968. – С. 51, 22.

27. Барт Р. Цит. видання. – С. 78–79.

28. Федоров А. Ще раз до питання про перекладність // „Хай слово мовлено інакше...” – Київ, 1982. – C. 9–10; Федоров А. Основы общей теории перевода (Лингвистические проблемы). Изд. 4-е, перераб. и доп. – Москва, 1983. – С. 127.

29. Бернс Р. Пісні та поеми / Пер. і вступна стаття В. Мисика. – Харків–Київ, 1932; Бернс Р. Вибране / Пер. М. Лукаша і В. Мисика. – Київ, 1959; Бернс Р. Поезії / Пер. М. Лукаша та В. Мисика. – Київ, 1965. (серія „Перлини світової лірики”).

30. ссылка скрыта.

31. Морозов М. М. Избранные статьи и переводы. – Москва, 1954. – С. 311–330; Райт-Ковалева Р. Роберт Бернс. – Москва, 1961. („ЖЗЛ”); Райт-Ковалева Р. Роберт Бернс и шотландская народная поэзия // Бернс Роберт. Стихотворения. Поэмы. Шотландские баллады. – Москва, 1978. – С. 5–24; Левин Ю. Д. Бернс на русском языке // Бернс Роберт. Стихотворения: Сборник. – Москва, 1982. – C. 535–558; Елистратова А. Роберт Бернс: Критико-биографический очерк. – Москва, 1957; Колесников Б. И. Роберт Бернс: Очерк жизни и творчества. – Москва, 1967.

32. Колесников Б. И. Роберт Бернс // Бернс Р. Стихотворения и песни. Москва, 1967. – С. 5.

33. Витковский Е. При всем при том! // Бернс Р. Собрание поэтических призведений. – Москва, 1999. – С. 5.

34. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – Київ, 1982. – Т. 37.– С. 201.

35. Колесников Б. И. Цит. праця. – С. 8–14.

36. Английская поэзия в русских переводах. XIV–XIX века / Сост. М. П. Алексеев, В. В. Захаров, Б. Б. Томашевский. На англ. и русск. яз. – Москва, Прогрес, 1981.

37. Див., наприклад: Аникин Г. В., Михальская Н. П. История английской литературы. Изд. 2-е, перераб. и исправ. – Москва, 1985; також цит. посібник: Three centuries of English poetry...

38. Scottish National Dictionary. In 10 volumes. Еd. by W. Grant. – Edinburgh, 1931–1976.

39. The Scots Thesaurus. Ed. by I. Macleod with P. Cairns, C. Macafee, R. Martin. – Aberdeen, 1990.

40. The New Encyclopaedia Britannica. 15th ed. Micropaedia. – Vol. 2. The University of Chicago, 1993. – P. 662.

41. Crystal, D. The Cambridge Encyclopedia of the English Language. – Cambridge University Press, 2001. – С. 52–53, 328–333.

42. Пронін В. Роберт Бернс // Зарубіжні письменники: Енциклопедичний довідник. / За ред. Н. Михальської та Б. Щавур­ського. У 2 томах. – Т. 1. – Тернопіль, 2005. – С. 134.

43. Новикова М. Пригода з Робертом Бернсом // Всесвіт. – 1989. – № 1. – С. 149–157.

44. Пронін В. Цит. праця. – С. 135.

45. Колесников Б. И. Цит. праця. – С. 12.

46 Колесников Б. И. Цит. праця. – С. 15.

47. Новикова М. Цит. праця. – С. 152.

48. Там само. – С. 150.

ББК 83.3 (4 Укр)

Світлана КОЧЕРГА,

кандидат філологічних наук, доцент,

завідувач кафедри Кримського гуманітарного університету, м. Ялта


АПОЛОНІВСЬКО-ДІОНІСІЙСЬКИЙ ДУАЛІЗМ ХУДОЖНЬОГО МИСЛЕННЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Твори Лесі Українки, написані на основі античних сюжетів, – оригінальне і глибокозмістовне звертання поетеси до вічних сюжетів «батьківщини людського духу». Безсумнівно, що увійти в мистецький код порозуміння між народами – це значить прилучити проблеми свого народу до циркуляції актуальних для світу проблем» [5;13]. Але водночас код античної міфології є засобом пізнання особистості автора, своєрідності його художнього мислення.

В українському літературознавстві першими інтерпре­таторами міфологічної самосвідомості Лесі Українки стали науковці 20-30-х років: Микола Зеров, Павло Филипович, Олександр Білецький та ін. Однак у подальші десятиліття дослідження антично-римських архетипів, образів, моделей загальнозначимої символіки в доробку поетеси зупинилось на ідеологічно прийнятних спрощених схемах. Наприкінці ХХ ст. в центрі уваги літературознавців, зокрема Т.Гундорової, Я.Полі­щука, О.Забужко та ін., знову опиняються глибинні пласти культурологічних знаків художньої думки Лесі Українки. Пізнаючи поетесу як «культурно-інтерпретаційну проблему» (О.Забужко), доцільно розглянути її доробок у світлі аполо­нівсько-діонісійської матриці, що і є завданням нашої студії.

З легкої руки Фрідріха Ніцше у визначенні різних типів культур почали використовувати міфологічні образи богів грецького Олімпійського пантеону, виділяючи два начала буття і художньої творчості: «аполонівське» та «діонісійське». Митець, за Ніцше, тільки відтворює протилежні сили, які зумовлюють поступальний рух культури. Одна з цих сил, архетипом якої є Аполон, – раціоналістична, розмірена, ілюзорно-оптимістична, сповнена світла та божественного одкровення. Друга сила, архетипом якої виступає Діоніс, опозиційна за своєю суттю – ірраціоналістична, безмірно-буйна, трагіко-героїчна, пристрасно-палюча, земна. Якщо аполонівське нагадує нам сон, що дарує ілюзію ідеалу, то діонісійське, демонічне за своїм походженням, близьке до наркотичного стану. В образах, які продукує авторське “Я”, здебільшого виразно домінує одне з цих начал або відбувається їх складна взаємодія.

Переважно в художньому мисленні Лесі Українки вбачають риси аполонівські, їй близька логічна гармонія, а не хаос містичного. Зокрема, як і в багатьох поетів, видіння снів, нерідко стимулюють її творчу уяву. Хоча Лесю Українку не можна долучити до співців щасливих снів, її радше можна назвати поетом безсоння. А межа неспання і сну неминуче продукує фантасмагорії. Передсонні видіння (або гіпнагогічні галюцинації) Лесі Українки, сповнені тривожних візій ірраціонального, жахали її та водночас вабили творчу фантазію. Тому питання поетеси «Хто ти, мрія чи сон? я не знаю…» можна вважати дилемою аполонівського і діонісійського в рушійних силах її художнього світу. На розщеплення цього світу, зумовленого різними чинниками, дослідники звертали увагу неодноразово.

Соломія Павличко, наголошуючи на амбівалентній розполовиненості Лесі Українки між народницькою ідеологією та філософією модернізму, підкреслювала: важко уявити, що її поезія й драми, поезія й критика написані однією людиною.
А тим більше, що листи писала та ж сама особа, яка підписувала вірші. Проте і в межах одного жанру чи навіть одного твору діалогізм мотивів, позицій, поглядів у Лесі Українки напрочуд виразний, а відтак і протистояння аполонівського і діонісійського начал.

Досліджуючи рукописи Лесі Українка, Лариса Мірошниченко вивела характерний для її художнього мислення «закон оптимізму». Вона доходить висновку: «Чорнові автографи Лесі Українки об’єднує одне типове явище [...]
Це рух тексту до оптимізму, подолання скепсису...» [6; 81]. Факти, як відомо, вперта річ, але в рукописах важко відділити імпульс автора-художника (первісний) і автора-редактора (вторинний), який «вмиває свою дитину», відпускаючи до читача. Та згадаймо, що справжні свої шедеври Леся Українка писала в особливому стані одержимості, несамовитості. Поетеса стверджувала у листі до М.Драгоманова: «…я сливе завжди коли що кінчаю, то несамовито» [9; 217]. Очевидно, «несамовитою» Леся Українка була більше підвладна скепсису, що спонукало її неодноразово докорінно переробляти тексти в оптимістичному (аполонічному) ключі.

Контрапункт аполонівського та діонісійського в творчості Лесі Українки доцільно насамперед розглянути на матеріалі творів, написаних за мотивами грецької міфології. Пантеон олімпійців у доробку поетеси досить значний. Недарма саму Лесю Українку часто називають «українською Іфігенією» або ж «Дочкою Прометея». Остання з цих назв стала класичною літературознавчою парадигмою, яка в умовах посттоталітаризму потребує перегляду, оскільки нищить сутність творця, натомість звівши образ письменниці до моноліту героїні-мучениці, яка в народницькому сенсі пожертвувала собою задля блага людей. Вогненосність Лесі Українки справді пронизує весь її творчий доробок, але не можна не погодитись з Григорієм Грабовичем, який зауважує: «Дочка Прометея» – тільки гіпертрофоване гасло, яким наш іроніст вдало наголосив добрячу дозу пафосу, що так злився з постаттю письменниці” [2; 577]. Якщо ж шукати за образним світом Лесі Українки її спорідненість з архетипами богів-олімпійців, то першість слід віддати Сізіфу, який і є тією ланкою, що забезпечує комплементарність оптимізму і скепсису, які пронизують всю творчість письменниці. Образ каменя в творчості письменниці є наскрізним: і нерідко він асоціюється з Сізіфовою працею – від ранньої програмної поезії «Соntra spem spero» до драматичного шедевру «Камінний господар», де мотив каменю стає центральним і відзначається вельми багатим змістовим аранжуванням. Сама поетеса стверджує генетичну спорідненість її образного сполучення «камінь-гора», скажімо, рядками одного з листів: «Resurrexi!* От і знов беруся здіймати «сізіфів камінь» дороги!.. Позволь при нагоді навести тобі цитату з мого безнадійно-надійного вірша


«Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важенький здіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

Я співатиму пісню дзвінкую,

Розганятиму розпач страшний, -

Може, сам на ту гору крутую

Підійметься мій камінь важкий».