Geum.ru

Донецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society

Вид материалаДокументы

Содержание


Валентина СОБОЛЬ, доктор філологічних наук, професор Варшавського університету ПОНЯТТЯ “ДИСКУРСУ”
Подобный материал:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   20

Валентина СОБОЛЬ,


доктор філологічних наук, професор

Варшавського університету

ПОНЯТТЯ “ДИСКУРСУ”

В ІСТОРИЧНОМУ РОЗВИТКУ



У перекладі з латинської diskurs означає міркування. Його вживали віддавна, але в барокову добу особливо активно. Наприклад, у цілком європейському щоденнику Пилипа Орлика воно має доволі широкий діапазон різнорідних визначень (вони виникають з контексту подій, описаних автором діаріуша). Звернімо увагу на запис Пилипа Орлика від 14 січня 1727 року згідно зі старим календарем: “We wtorek popołudniu był u mnie Pan Konsul Francuzki z Jmoscią swoją winszując mi Nowego roku, i zabawili się do zachodu słońca na dyskursach wzajemnych”1.
Ще через півроку знаходимо такий запис за 11 червня 1727 року (за новим календарем). Пилип Орлик записує: “11/31. We srodę nic nie było ad notandum, oddał mi tylko wizytę pan Polani, przeszły Konsul Francuzki, który zabawił się u mnie na różnych dyskursach więcej godziny rano przed południem”2.

Як бачимо, все більш-менш чітко і водночас багатозначно. Барокова доба надала цьому поняттю певної виразності і водночас смислової неодномірності. Виходить, поняття дискурсу для української культури не є поняттям, уведеним структуралістами, як то пише І.Ільїн1 у статті „Дискурс” в „Литературной энциклопедии терминов и понятий”, виводячи походження самого поняття від французького discours та англійського discourse - як «речь, высказывание, введенное структуралистами»2. Так само не новими в українському контексті будуть і підходи по кваліфікації поняття дискурсу як категорії. Так, стаття Н.Арутюнової в “Лингвистическом энциклопедическом словаре”3 власне наголошує на актуальності цих підходів. Апелюючи до праці О.Кубрякової “Мова і знання”, наведімо для прикладу два визначення. Спершу подане дослідницею визначення У.Чейфа про те, що ”дискурс багатосторонній і достатньо очевидна обмеженість будь-яких спроб відобразити його моделювання, підводячи дискурс під одне чи два виміри”4. І власне визначення дискурсу російською дослідницею як такої форми “використання мови в реальному (поточному) часі (on-line), яка відображає певний тип соціальної активності людини і створюється з метою конструювання особливого світу (або його образу) з допомогою його детального мовного опису та є в цілому частиною процесу комунікації між людьми”1.

Що ж до такого визначення дискурсу, яке б мало генетичне узасаднення, враховувало історичні витоки й традиції, то тут найбільш обґрунтованим видається визначення дискурсу Нілою Зборовською як „вербально розгорнутого міркування задля встановлення істини, конкретно-історична форма якого зумовлена культурною традицією раціональності”2. Перспективним бачиться також формулювання Ніни Арутюнової. За її словами, дискурс є таке мовлення, яке “зану­рене в життя”3 (жирним шрифтом подано нами.- В.С.). Щодо нашого першого політичного емігранта4, то можна дода­ти: мовлення, занурене в міжнародну політику й дипломатію. Отож чи не рано говорити, що поняття дискурсивності устали­лося лише сьогодні як поняття постмодерністської філософії, позначаючи (з чим солідаризуємося) “процесуальність обмеже­них соціокультурними нормативами і заборонами дискурсивних практик, які виявляють могутній креативний потенціал щодо феномену смислотворення”5.

Мовознавці пропонують сьогодні принаймні три категоризації дискурсу – “від виділення значеннєвого фрагмента мовлення безвідносно до його фукцій і аж до визначення його через власне соціолінгвістичну сутність”1. І коли харак­теризують дискурс в його історичному розвитку, із постмодер­нізмом включно, але в проекції власне на твори автобіогра­фічного жанру, то тут однією із генеральних метатез, яку проголошує Галина Яначек-Іванічкова, постає наступна: “Естетичні знаки постмодерністичного хаосу в літературі як прояв смерті дискурсу та ідеології модерну”2. З іншого боку, маємо спроби систематизації. Так, Валерій Михайленко пропонує такі три визначальні класифікації:
  1. Дискурс як загальний термін для означення бесіди, розмови, діалогу, проповіді, наприклад „Дискурс (трактат) про природу і розвиток сатири” Дж.Драйдена.
  2. Дискурс як лінгвістичний термін для означення мови та її використання: дискурс людини, філософський дискурс.
  3. Дискурс як лінгвістичний термін для означення уривка зв’язаного усного або письмового мовлення більшого, ніж речення.

В такому контексті дискурсивний аналіз пропонується розглядати як лінгвістичний аналіз уривка (усного/письмового) мовлення більшого, ніж речення для встановлення:

1) ланцюга речень (висловлювань), що відзначені в одна­ковій дистрибуції;

2) набору засобів лексико-граматичного зв’язку (когезії);

3) правил об’єднання речень в абзаці (параграфі) та абзаців (параграфів) у дискурсі;

4) стратегії мовця введення або зміни теми, а також стимулювання слухача для отримання мовленнєвого зворотного зв’язку;

5) контенсивної завершеності мовленнєвого уривка (когеренції)3.

Звернімося до систематизації поняття дискурсу в літературознавчій практиці. Показово, що поняття дискурсу прийшло сьогодні і в середню школу. Так, автори підручника з української літератури для 11 класу Григорій Семенюк, Микола Ткачук, Олекандр Ковальчук подають типи дискурсів у сучасній українській літературі: “Дискурс уживається як романтичний, модерний, постмодерний, а також як ідіолект – індивідуальний стиль митця. Є різні види дискурсу: філософський, художньо-літературний тощо”.2

Дослідники розрізняють лінгвістику тексту (письмового мовлення) і лінгвістику дискурсу як мовлення усного3. Так, Д.Кініві конкретизує, що дискурс є мовним процесом, а не системою, що він встановлює “вербальний контекст” і має також “ситуативний контекст і культурний контекст”, тому дискурс “визначається існуванням повного тексту”4. Повний оригінальний текст щоденника Пилипа Орлика став нам сьогодні доступним не так завдяки Гарвардському виданню
(бо ж його надзвичайно складно розчитати, а в окремих фрагментах і зовсім неможливо), а більше – дякуючи доступові до мікрофільму копії, яку в 1830 році зробили кілька анонімних палеографів у Варшаві і яка є сьогодні не лише в бібліотеці Чарториських, а й у залі мікроформ Народової бібліотеки у Варшаві.

Повернімося до прикладу, поданого тут на самому початку. Орлик постійно має контакти в міжнародному колі, перебуваючи в тих дискурсах, і то досить часто, поміж небом діалогу і пеклом конфронтації. А самі його безкінечні дипломатичні дискурси - з послами різних країн - сягають до джерел компаративістичних засад, засвідчуючи, що порівняльні зацікавлення такі ж стародавні, як і сама думка. Поняття компаративістичного дискурсу в його історичному розвитку – задовго до сформування літературної компаративістики як наукової дисципліни в ХІХ столітті – оприявнює чинні в українській історіософській думці засади філософії розуміння і толеранції, і сягають вони ще давньокиївських літописів, Повчання дітям Володимира Мономаха, „Слова про Закон і Благордать” Іларіона Київського і багатьох інших староукраїнських пам’яток. Це засади діалогічного мислення для висловлення інших, ніж власні, шляхи мислення і форми висловлення. У діаріуші Орлика знаходимо широкий діапазон дискурсів – від дипломатичного до приватно-родиного (правопис та розділові знаки подаємо у згоді з оригіналом, власноручний переклад тексту діаріуша – в примітках). Умовно їх викоремимо.

- Дискурс першого щоденникового запису :“Jezus et Maria sint mihi in via”1 - таким є заголовний рядок, за яким стоїть перший щоденниковий запис: “1720. Oktobr.10. Wyjechałem w imie Pańskie z Sztokholmu w dzień poniedziałkowy sub auspiciis ss. Aniołow Stróżów i sw-go Philippa Patrona mego którego festivitas in erastinum przypada, tojest we wrorek – 11. ejuedem.

- Дискурс жалобний, смерть десятилітнього сина Якова. Його презентує запис за 15 травня 1724 року:

“W poniedziałek w dzien tristis recordationis nigdy na całe Zycie nieodżałowanej straty najmilszego syna mego kochanka i jedynej pociechy i nadziei Jakoba, który w Wrocławiu umarł”(s.145)2.

- Дискурс гротесково-сатиричний, ним є запис у щоденнику за 18 червня 1724 року: “Dwie kobiety tutejsze powadziły się i poswarzyły się z sobą, w którym poswarze, jednę drugą nazwała k… 1 i kazała że miała jedwab gdzies pokraść, pobiegła tedy ta potwarzona do Episkopa i prosiła go, aby klątwę wydał i publikował na tę co czyniła, to jest kradła u k.....2 się, a tak Episkop według jej prośby publikował taką klątwę, jakiej prosiła. Wielki to jest w Grecii abusus tych klątw, gdyż za marną rzecz anatematizują publicznie w Cerkwi. A to czynią nie tylko Biskupi, ale i prosci popowie”.3

- Дискурс з елементами катастрофізму (запис у щоден­нику за 26.06.1724): ”W poniedziałek rano poalterowała mię niepocieszona nowina, ktorą mi powiedziano, że chłop jeden tutejszy, będąc w Saloniku zaraził się tam powietrzem, i przyjechawszy tu dzisiaj umarł, Jusi zaś powiedają, że go jeszcze żywo wyniesiono za wies, żeby inszych nie zaraził. Panie Boże, zachowaj nas z miłosierdzia swego wielkiego, od tej swej strasznej plagi”4

- Дискурс драматичний (з поєднанням моментів родинних, радісно-шлюбних і, як наслідок, шлюбу доньки Орлика - моментів політичних (діаріушевний запис Пилипа Орлика від 7.07.1724):

“7 julii. W piątek jeden Zyd przyjechawszy tu z Saloniku oddał mi fascykuł listow przesłany od JM pana Kapitana Des1 ... w którym znalazłem listy od mojej Żony najmilszej od syna mego kochanego Grzegorza z Saksonii pisane dwa i od JM pana Mennicha, takoze od JM pana Sensuforena posła Angielskiego u Dworu Widenskiego, a te wszystkie listy były responsa na moje, które przeszłego roku miesiąca nowembra 19. przeszłego roku2 pisałem, posyłając mizerny Sulażeman żonie mojej najmilszej sto czerwonych złotych na ręce pominiomego JM pana Sensaforena do Wiednia, które chwała Panu Bogu doszły rąk żony mojej najmilszej która mizernego stanu swego, w jakim teraz zostaje żałosnie wypisuje, i oznajmuje że corka moja kochana Anastazja już chwała Bogu szlub wzięła z Panem generałem Sztenflikiem o czym i syn mój Grzegorz takoże odnajmuje, ale nie wie miejsca, dokąd ją Pan generał zaprowadził i gdzie osadził, i lubo do niego listy pisuje, jednak skąd miejsca nie wyraża. Pisze także Grzegorz że JM pan generał Feldmarszałek graf Fleming odszukawszy go, z kwatery pytał, jeżeli ma ochotę ze mną jedną kampanią odprawic przeciw Moskwy a to dla оgłoszinej3 tam między Portą i Moskwą ruptury, w czym kiedy się na wolą jego spuścił, kazał mu, aby był gotowy w tę drogę do mnie i czekał ordynansu...

JM pan kapitan oznajmuje, że kupca tego który miał kommissją od kupca krakowskiego odebrania ode mnie dwoch tysięcy talarow pożyczonych u niego od Żony mojej , odprawił z obligacją moją, z której się rad nierad zdał bydz kontent, pisze oraz, że kurier Turecki od Cara JMści powrocił, lecz Porta z rezolucji Jego C.Mości nie była kontenta, dlaczego znowu zaczeły się między ministrami Porty, z jednej a z drugiej między Posłem francuskim, i Ministrem Moskiewskim strony konferencji, które się mogą przedłużyć, a consequenter i moja tu nieszczęsliwa rezydencja i utęschniona pojdzie pocu w delatę, zwłaszcza, kiedy jako tenże JM pan kapitan Des Cloires oznajmije, ma Porta wyprawie do Cara JM Dworu, swego kuriera, którego expeltatiwa mnie tu utrzyma i upewnia, jednak Jmienem JM pana posła angielskiego, za ordynansem Jego, że przy pierwszej audyjencji u Wezyra, ktorą spodziewa się JM mieć zechce reprezentowac visis coloribus mój i Familii mojej stan temuż Wezyrowi” 1.