1. Виникнення Давньоруської держави у IX ст. Погляди вчених на утворення Київської Русі
| Вид материала | Документы |
- Реферат на тему: " Усна народна творчість", 64.74kb.
- Методичні рекомендації на тему, 125.33kb.
- Виникнення податків сягає сивої давнини. В київській Русі податки з'являються вже, 63.4kb.
- Реферат на тему: " Художня культура Київської Русі", 108.88kb.
- Економічне життя Київської Русі, 49.89kb.
- 2. Перші державні утворення. Київська Русь, 139.32kb.
- Урок вивчення нового матеріалу, презентація, 52.41kb.
- Україна очима Заходу у XI-XVIII, 703.7kb.
- Храми Київської Русі" Розробити текст екскурсії "Храм Київської Русі Михайлівський, 11.61kb.
- Хрестителі Київської Русі. Тисячоріччю заснування Софії Київської присвячується, 149.24kb.
28. Столипінська аграрна реформа в Україні та її наслідки. З 1906 по 1911 рр. в Російській державі була проведена аграрна реформа, що дістала назву «столипінської» за ім’ям її автора і втілювача в життя, голови Ради міністрів П.Столипіна. Основні положення реформи були викладені в указі 9 листопада 1906 р. Уряд під час революції 1905-1907 рр. домагався стабілізації становища в країні в напрямі перебудови земельно-аграрних відносин, створивши стан заможних селян, який став би новим соціальним підґрунтям влади. Водночас передбачалося відвернути селян від боротьби за поміщицьку землю та послабити земельний голод в країні, переселивши значну частину селян на вільні землі на сході імперії. Все це, на думку уряду, повинно було послабити соціальне протистояння на селі. У Російській імперії селянам належало 165, в Україні - 91 млн. десятин надільної і 5,4 млн. десятин приватної землі. Землевласники в Росії володіли 53, в Україні -10,9 млн. десятин. Тому уряд вирішив розв’язати аграрне питання, зберігаючи поміщицьке землеволодіння, конфіскація якого, на погляд П.Столипіна, не могла радикально змінити становище селян. Столипінська аграрна реформа передбачала здійснення таких основних заходів: 1) руйнування общини, яка відіграла значну роль у масових селянських виступах 1905-1907 рр., і закріплення за кожним домогосподарем, який володів надільною землею на основі общинного права, належної йому частки в особисту приватну власність; 2) надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк; 3) організацію переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії. Кожний селянин мав право вимагати від громади виділення замість черезсмужних земель однієї компактної ділянки - відрубу. Передбачалося переселення на хутори. У власність передавалися надлишки землі понад норму на одну душу, якщо селянин заплатить за них громаді за викупною ціною 1861 р., коли ціни були нижчими. Для виходу з общини потрібна була згода сільського сходу, проте, якщо він не давав її протягом 30 днів, селяни наділялися землею за розпорядженням земського начальника. У громадах, де не було переділу землі протягом 2 років, вона закріплювалася у власність обов’язково і незалежно від бажання селян, а за надлишки землі не треба було платати взагалі. За законом про землеустрій від 29 травня 1911 р., у селах, де були проведені землевпоряджувальні роботи, земля автоматично переходила у спадково-подвірне землеволодіння. Здійсненням земельної реформи займалися Міністерство внутрішніх справ та Головне управління землеустрою і землеробства, на місцях — губернські та повітові землевпоряджувальні комісії. Що ж принесла Столипінська аграрна реформа Україні? За час її здійснення землю в індивідуальну власність на Правобережжі закріпило 48,9 % селян, на Півдні — 42 %, на Лівобережжі — 16,5 %. У 1906-1912 рр. утворено 226 тис. хуторів, або 5,1 % усіх господарств. Позики для купівлі землі Селянський банк надавав у розмірі 95 % купівельної ціни, під хутори — 100 %. Проте через встановлені Селянським банком високі ціни на землю більшість селян не могли користуватися його допомогою. Протягом 1906-1916 рр. банк продав українським селянам 596,4 тис. десятин землі, піднявши ціни із 105 крб. у 1907 р. до 136 крб. у 1914 р. за десятину. За цей час банк скупив 579 поміщицьких маєтків із 572,2 тис. десятин землі. Столипінська аграрна реформа збільшила масштаби переселення з українських земель до Сибіру та Далекого Сходу. Їхали українські селяни, головним чином, з Лівобережжя, а саме з Чернігівської та Полтавської губерній, де найгостріше відчувався земельний голод, поширена була відробіткова система. Протягом 1907-1912 рр. з України виїхало близько 1 млн. осіб. Однак багато селян (приблизно 25%) повернулося внаслідок погано організованої переселенської компанії. Отже, столипінська аграрна реформа прискорила перехід українського села на індустріальну основу, створила сприятливі умови для розвитку приватного селянського землеволодіння, стимулювала проведення агрономічних заходів. У 1909-1913 рр. продуктивність сільського господарства зросла у півтора рази. Земські агрономи організували прокатні станції техніки, сільськогосподарські читання. Для малоземельних селян створювали товариства з оренди землі та колективного ведення рільництва. Реформа сприяла промисловому піднесенню в країні, яке починається в 1909 р. Не зважаючи на зростання посівних площ, валового збору зернових, товарності сільськогосподарського виробництва, реформа не змогла послабити соціальну напруженість на селі. У 1914 р. кількість малоземельних селян сягнула 2 млн., разом з цим бідняцькі господарства залишалися малопродуктивними і малотоварними. Реформа також не створила, як передбачалося, нового соціального підґрунтя царизму в особі заможних селян. Останнє пояснювалося тим, що не тільки біднота а й заможні селяни, хуторяни, прагнули до перерозподілу поміщицької землі, чого реформа якраз не передбачала. Отже, останній чинник і був визначальним у тому, що реформа так і не досягла своєї політичної мети.
29. Події першої світової війни в Україні. Наростання економічної і політичної кризи. Влітку 1914 р. загострення міжімперіалістичних протиріч дійшло до фатальної межі. Світ опинився в полум’ї Першої світової війни. Ця війна була збройним протистоянням двох воєнних блоків: Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) i Антанти (Англія, Франція, Росія), але поступово в її орбіту було втягнуто 38 з 59 держав світу, 3/4 населення земної кулі. Ворогуючі сторони ставили перед собою фактично одні й тi ж цілі: ствердження власного домінування у світі, загарбання чужих територій, встановлення контролю за ринками збуту та джерелами сировини, послаблення хвилі народних виступів за соціальне та національне визволення, знешкодження опозиційних політичних сил, концентрація народної уваги не на внутрішніх проблемах, а на зовнішній загрозі. Серед основних суперечностей, що призвели до війни, були стосунки між Росією й Австро-Угорщиною, Росією і Німеччиною. Через своє особливе геополітичне становище Україна з неминучістю потрапила до сфери першочергових інтересів ворогуючих коаліцій. Вона була одним із неодмінних об’єктів обопільних розрахунків і зазіхань, а від так - і одним із епіцентрів воєнного протиборства. Характеризуючи становище України під час війни, необхідно виділити такі обставини: Західна і Наддніпрянська Україна опинилися по різні сторони фронтів, оскільки Росія і Австро-Угорщина належали до протилежних блоків. Українці, мобілізовані в армії цих країн, вимушені були битися один проти одного, В російській армії нараховувалося 3,5 мли. українців, в австрійській - 250 тис. Війна розколола українські політичні сили і, тим самим, ослабила український рух. Австро-Угорщина мала намір приєднати до своїх володінь Волинь і Поділля. Німеччина прагнула створити у ході війни Пангерманський союз, включивши до нього і Україну. За версією деяких істориків, в німецьких колах існувала думка щодо створення самостійної державності в Україні, як чинника послаблення Росії та перешкоди для її безпосереднього впливу на Європу. Росія планувала приєднати до імперії Західну Україну, зокрема Східну Галичину, Північну Буковину й «Карпатську Русь» (Закарпаття). Важливо зауважити, що політичні сили Польщі, в разі відродження під час війни польської державності, планували включити до неї галицькі та західноукраїнські землі як «історично польські». Румунія також мала наміри приєднати землі Бессарабії й частину Буковини. Росія, окупувавши в 1914-1915 рр. Західну Україну, утворила тут Галицьке генерал-губернаторство на чолі з графом Г. Бобринським, за наказом якого було закрито всі українські школи, культурні установи, періодичні видання. Особливих переслідувань зазнала греко-католицька церква. Її митрополита А.Шептицького було депортовано до Суздалю. Австро-угорська влада, повернувшись у травні-червні 1915 р. в Західну Україну, звинуватила українців у своїх поразках і також розгорнула проти них репресії. Отже, уряди Росії та Австрії, залежно від того, кому належала влада, здійснювали масові репресії проти українства. У ставленні до війни українські партії зайняли різні позиції. Партії Західної України активно підтримували уряд Австро-Угорщини і Німеччини у війні з Росією, сподіваючись, що у разі поразки Росії держави-переможці допоможуть українцям створити самостійну державу. Уже в перший день війни - 1 серпня 1914 р. - вони об’єдналися в Головну Українську Раду (ГУР), яку очолив К.Левицький, з метою мобілізувати сили українців для війни з Росією. На заклик ГУР 6 серпня 1914 р. з добровольців - молодих вихованців організацій «Сокіл», «Січ», «Пласт» — був сформований легіон (згодом полк) Українських Січових Стрільців чисельністю 2,5 тис. чол. Полк УСС (командир Г. Коссак) було визнано найстійкішим в австрійській армії. Після війни він брав активну участь в українській національно-демократичній революції 1917-1920 рр. Партії Наддніпрянської України поставилися до війни неоднозначно. Більшість українських партій – УНП (Міхновський), частина УСДРП на чолі з С.Петлюрою, виступила на підтримку Росії. Зокрема, Петлюра у газеті “Украинская жизнь” надрукував відповідного змісту Маніфест “Війна та українці”. ТУП на чолі з М.Грушевським (створено в 1908 р.) пропонувала українцям дотримуватися у війні нейтралітету. Частина УСДРП на чолі з В.Винниченком взагалі засудила війну, яка була вигідна лише буржуазії і виступила за її перетворення на війну громадянську проти пануючих класів. Найбільш вороже щодо Росії були налаштовані соціалісти (УСДРП, «Спілка»), які емігрували до Західної України і створили у Львові 4 серпня 1914 р. Союз Визволення України - СВУ. Серед них - В.Дорошенко, Д.Донцов, М. Меленевський, М.Залізняк, А.Жук. Своєю метою СВУ проголосив утворення самостійної української держави і для її досягнення вирішила співробітничати з Німеччиною та Австрією проти Росії. Вони розраховували на те, що в перебігу війни буде знищено основу національного гніту - царизм. У поширеній СВУ відозві «До українського народу в Росії» на Росію покладалася вся відповідальність за розпочату війну, зазначалося, що не варто боятися приходу австрійського війська (в ньому сотні тисяч галичан - «Січові стрільці»), яке допоможе стати господарем власної долі, принесе «свободу і волю» й, врешті, «вільним і незалежним краєм стане Україна в злуці з Австрією». У роки війни значна частина України перетворилася в район запеклих бойових дій (Галичина, Закарпаття, Буковина, Поділля, Волинь). Територія декілька разів переходила із рук в руки. Це призвело до значних жертв серед мирного населення, занепаду промисловості, сільського господарства, зубожіння народу. Протягом 1914-1916 рр. в Україні закрилися більше 1400 підприємств, посівні площі зменшилися на 1,9 млн. десятин. У Галичині за роки воєнного лихоліття було зруйновано понад 40 % господарських та житлових будинків, понад 1,5 тис. промислових споруд. Навіть стратегічно важлива нафтова промисловість зменшила виробництво на 1/3. На Буковині у цей час поголів’я коней та свиней зменшилося на 60%, овець — на 47 %. Не набагато кращою була ситуація і в Наддніпрянській Україні. Якщо 1913 р. тут функціонувало 3381 підприємство, то 1915 р. — лише 2849. На 1917 р. з 4 млн селянських господарств 1,8 млн дворів були без коней. У цей час в селах залишилося лише 38,7 % працездатних чоловіків. Погіршення становища народних мас обумовило хвилю страйків робітників, низку селянських повстань, а зрештою призвело до виникнення наприкінці 1916 р. в Російській імперії політичної кризи. Таким чином, Перша світова війна стала для українців справжньою національною трагедією. Єдиним позитивним для України наслідком війни було те, що війна виснажила обидві імперії і прискорила їхній крах. Національно-визвольна боротьба, суспільний рух в Україні могутнім потоком вливалися в єдине русло загальноросійської боротьби проти самодержавства. Українство накопичувало національно-визвольну енергію, чітко усвідомлювало, що без активізації національної боротьби неможливо відродити українську державність.
32. Політичний режим гетьмана П.Скоропадського. Його внутрішня та зовнішня політика. Згідно з берестейськими домовленостями наприкінці лютого 1918 р. кайзерівсько-цісарська армія вступила на територію України, а вже 1 березня більшовицькі війська відступили з Києва, куди 7 березня повернулася ЦР. Прихід «союзників» в Україну дуже швидко обернувся жорстоким окупаційним режимом. Це й спричинило падіння авторитету ЦР, чимала частина населення прагнула утвердження сильної виконавчої владі. Головним виразником цих ідей стала Українська народна громада (УНГ), яку очолив Скоропадський. Разом з партією українських хліборобів-демократів (Міхновський, Липинський) виступали за сильну диктаторську владу гетьманат. Зі своїми планами вони ознайомили німецьке командування, які пообіцяли допомогти. 28 квітня німецьке командування паралізувало засідання ЦР. 29 квітня 1918 р., після падіння ЦР на хліборобському конгресі в Києві гетьманом України обрали П.Скоропадського.30 квітня виходить «Грамота до всього українського народу», згідно з якою розпускались Центральна і Мала ради, Міністерства і земельні комітети.Утворення гетьманського уряду. В руках гетьмана зосереджувалась вся влада (формування уряду. військового командування, зовнішня політика). Голова нового кабінету міністрів - Лизогуб, Міністерство внутрішніх справ очолив Дм. Дорошенко. Міністр освіти та мистецтва - Василенко. Міністерство юстиції очолив Чубинський. Військовий міністр - Рогоза. Новий уряд одразу ж включився в активну державотворчу діяльність. Внутрішня політика. В Українській державі поряд з авторитарними формами правління співіснували немало республіканських елементів управління. Розглядалось створити в перспективі законодавчий орган - сейм. Найвищою державною інстанцією став Державний сенат. Київ, Одесу, Миколаїв відділено в окремі адміністративні одиниці - градоначальства на чолі з отаманами. Міліцію перетворено в державну варту. Спроби Скоропадського відновити поміщицькі маєтності спричинили масові селянські повстання (16-тисячний загін Шинкаря - Київщина, Катеринославщина - повстання на чолі з Нестором Махно). Тому гетьман розпочав господарські реформи. Було вдосконалено грошову систему (запроваджено гривню), засновано низку українських банків, ремонт залізничного полотна та мостів, зміцнено державний флот. Успіхи в галузі культури та освіти (відкрито багато українських гімназій. університети; засновано Державний український архів, Національну галерею мистецтв, музеї, театри, бібліотеки, відкрито Українську академію наук, утворено Українську автокефальну православну церкву). Розпочато формування регулярної армії (60 тис.). Отже, гетьман зробив немало, щоб «Україні швидше позбутись анархії і стати на ноги». Зовнішня політика. Встановлення дипломатичних стосунків, крім Німеччини та Австрії, з Швейцарією, Болгарією, Польщею, Фінляндією, Туреччиною, Російською федерацією. Скоропадський намагався повернути територіальні втрати (повернено Гомельський, Путилівський, Рильський повіти, повіти Курщини, Валуйський, Річицький, Пінський повіти, а також Холмщина, Підляшшя, 12 повітів Берестейщини). Розв'язався територіальний спір з Донським урядом - до України відійшов Маріуполь з околицями. Автономія Криму у складі України. Отже, за часів гетьмана Україна стала не тільки об'єктом, але й повноцінним суб'єктом міжнародного права. Крах державно-політичних партнерів гетьмана, що підірвало основу стабільності гетьманської влади. Цим скористались більшовики, щоб підняти антигетьманське повстання. 14 листопада 1918 р. в умовах кризи гетьманства було призначено новий уряд.
33. Прихід до влади Директорії. Основні напрямки її діяльності та причини падіння. Діяльність Директорії у 1919-1920 рр. Створена 14 листопада 1918 р. на підпільному засіданні Укр. Національно-визвольної Спілки в Києві, як межпартийный орган соцпартій У (політичний керівник - В. Винниченко, військовий - С. Петлюра. Директорія домоглася нейтралітету німців і за допомогою корпуса стрільців під командуванням Е. Коновальца розгромила 18 листопада 1918 р. війська гетьмана Скоропадското в 30 км південніше Києва (причина слабості гетьмана). У середині грудня Скоропадський, зрозумівши безнадійність ситуації, відрікається від влади на користь Директорії і біжить у Німеччину. Внутрішня політика директорії носила закономірно суперечливий характер: а) издала закон про ліквідацію приватної власності на землю, але не могла його реалізувати, забороняючи самовільний поділ землі; б) уникаючи беззакония, лишила в недоторканності польські маєтки на У; в) у січні 1919 р. провела вибори в парламент («Трудовий конгрес»), але реальної законодавчої влади створити не могла; г) оголосила про об'єднання ЗУНР з УНР («Злука »), але через гостру класову боротьбу в обох державах об'єднання У залишилося на папері; д) прихильники Винниченко закликали до першочергового рішення соціальних проблем, а прихильники Петлюри - до зміцнення незалежності (через посилення армії й адміністративних органів). Зовнішня політика Директорії: 1) відношення із Рад. Росією: а) ворожість друг до друга; б) підтримка супротивників один одного (Росія - Радянську У, Директорія - ринулася до спілки з білогвардійцями, Антантою); в) відкрита війна один з одним (січень-лютий 1919 р.). 2) Відношення з Антантою: а) після поразки Німеччини - прагнення ввійти під заступництво Антанти (посилка представників у США, Англію, Францію, Італію й ін.; участь у Парижской мирної конференції і т.д.); б) ставка Антанти (особливо Франції) на Польщу; 3) Відношення з білогвардійцями: а) від військових дій (монархіст Денікін не визнавав незалежної У) до збройного нейтралітету перед настанням Червоної Армії в середині 1919 р. і до підтримки Врангеля в 1920 р., що стремились з'єднатися з Петлюрою і белополяками для спільної боротьби з радянською владою. 4) Відношення з Польщею: а) постійна боротьба з польськими домаганнями на західно-укр. землі (В. Галичина й ін.); б) проте в 1920 р. Петлюра йде на спілку з Пилсудским проти Рад. Росії. Причини падіння : влада Директорії була хитливої, через суперечливий характер внутрішньої і зовнішньої політики, чим і скористалася Сов. Росія в січні 1919 р., захопивши територію УНР; офіційно Директорія була ліквідована 20 листопада 1920 р. указом Петлюри, що привласнив собі усе її повноваження.
34. Встановлення Радянської влади в Україні у 1919 р Політика «воєнного комунізму». Взимку 1919р. радянська влада була відновлена на переважній частині території України, яка 14 січня, згідно з декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України, дістала назву «Українська Соціалістична Радянська Республіка». Велику роль у будівництві радянсткої влади в 1919р. на Україні відіграли ІІІ з'їзд КП(б)У й ІІІ Всеукраїнський з'їзд Рад, які відбулися в березні. Делегати з'їзду прийняли першу радянську Конституцію України, обрали новий Центральний Виконавчий Комітет Рад України. 14 березня на першій сесії ЦВК Рад України головою ЦВК був обраний Г.Петровський, створена президія ЦВК і сформований уряд УСРР – Рада Народних Комісарів. Основу політики, здійснюваної тоді радянським урядом УСРР, становили воєнно-комуністичні заходи, запозичені з практики Радянської Росії. Найхарактернішими рисами воєнного комунізму були прискорені темпи націоналізації промисловості, згортання товарно-грошових відносин, заміна товарного ринку як універсального регулятора економіки усілякими розкладками, насамперед продовольчою, а в сільському господарстві – прагнення перейти від одноосібного до усуспільненого виробництва через радгоспи, комуни, артілі Ще з січня 1919 р. на Україні починають розгортатися насильницькі експе-рименти в економіці, які вже давно тривали в Росіі: видано декрет про націоналізацію підприємств, запроваджено продовольчу розверстку з селянських господорств, ліквідовано товарообмін. Для кожної губернії, повіту було визначено к1лькісгь зерна, яку необхідно було здати державі. Радянські чиновники визначали від кого, чому і скільки передати для споживання і що виробляти. Ці заходи дістали назву політики "воєнного комунізму". Селянство опиралося насильному вилученню продовольчих запасів, створенню радгоспів і комун, у тому числі й збройним шляхом. Цей рух біпьшовики назвали «куркульським бандитизмом».
35. НЕП в Україні. Його причини та наслідки. НЕП - форма, перехідного періоду від капіталізму до соціалізму базирующаяся на "ринковій економіці. Була прийнята на Х з'їзді РКП(б) (березень 1921 р.) і проводилася в країні до зими 1927-1928 р. Сутність НЭПа - встановлення економічної основи політичної спілки робітничого класу і селянства. Причини, прийняття НЗПа - криза Радянської влади (кінець 19 - початок 1921 р.), що показав на практику неможливість просування політики «військового комунізму» після закінчення цивільної війни. 1) Криза економічний: а) майже повна розруха і параліч економіки; б) із/х - У. заготовила 40% від потреб продовольства; голод у значних містах, у Поволжя, Сибір, Уралі; У. під натискуванням Москви відправила 40 ешелонів продовольства в РСФСР; в) в області фінансів - повна інфляція грошей. 2) Криза внутрішньополітичний: а) порушена спілка робітничого класу і селянства (возмущенно продовженням пророзкладки), через що селяни зі зброєю в руках повстали проти Радянської влади; б) у 10 разів скоротився і до того вузький прошарок пролетаріату - соціальної бази й опори Сов. влади: найбільше віддана його частина полягла на фронтах цивільної війни, частина декласувалася, не выдержав голоду (пішла в село). 3) Криза внутріпартійний: а) у РКП(б) не було єдиної думки про шляхи виходу з кризи: одні виступали за посилення адміністративних, репресивних мір (Троцкий, Сокольников), інші - за повернення до демократичних порядків (Медведєв, Коллонтай); б) у партії виникнуло 10 платформ, що по-різному пропонували шляху виходу з кризи. Положення збільшувалося складною міжнародною обстановкою, що при внутрішній нестабільності могла породити нову агресію і загибель Сов. влади. У результаті: усе 3 кризи, викликані 6-летней війною 1914-1920 р. і невиправданим продовженням політики «військового комунізму» після цивільної війни, зробили неминучим прийняття на Х з'їзді партії курсу на НЕП. Основні зміни при НЭПе. 1) У сільському господарстві: а) заміна пророзкладки продналогом; б) вводимый податок був заздалегідь відомий селянину до посевной, через що він був зацікавлений зробити більше і продати надлишки на ринку; в) ліквідувалася кругова порука і кожний селянин розплачувався самостійно; г) розмір податку в порівнянні з пророзкладкою був знижений приблизно в 2 разу; д) уст розвиток виробництва, з іншого боку - строго дотримував класової ознаки. 2) У промисловості: а) продаж у приватні руки дрібної і частини середньої промисловості, що дало державі засобу і підняло продуктивність праці на цих підприємствах; б) об'єднання значних підприємств у трести і переклад їх на госпрозрахунок; в) створення єдиного центру планування - Держплана, що дозволяє регулювати витрати, прибутки і ресурси держави; г) переход від зрівнялівки до відрядної зарплати робітників (за результатами праці); д) отмена загальної повинності і перехід до добровільного притягнення робочої сили; е) привлечение іноземного капіталу у формі концесій (решти в оренду підприємств, землі і т.п.), змішаних акціонерних товариств і ін. форм . 3) У області торгівлі: а) переход до вільній купівлі-продажу на ринку; б) кроме місцевих базарів, були організовані значні ярмарки (Київська, Сорочинская й ін.); в) в значних містах відчинилися торгові біржі (оптові угоди й операції з цінними паперами). 4) В області фінансів - випуск червінця (рівнявся 10-ти царським золотим рублям і був в обертанні поряд із старими знеціненими рад. знаками). Конвертованість червінця забезпечувалася завдяки: а) постоянному росту продуктивних сил при НЭПе; б) эмиссии лише старих совзнаков, у той час як кількість червінців відповідало золотому і валютному запасам і кількості легкореалізованих товарів; в) системе постійного поповнення держбюджету (уведення 86 видів податків: платні комунальні, поштові, транспортні й ін. послуги; регулярні госзаймы й ін.). Результати і значення НЭПа: 1) при НЭПе були досягнуті найвищі темпи розвитку країни за всі 70 років Сов. влади; 2) в найкоротші терміни відновлене господарство країни; 3) вырос життєвий рівень населення; 4) для нашої держави сьогодні НЕП дає деякий досвід ринкових відносин і уміння в найкоротші терміни виводити країну з кризи. Причини згортання НЭПа: 1) НЕП не міг бути довговічним, тому що базувався на 2-х несумісних основах: а) в економіці - ринкові відносини; б) в політику - КАС. Т. до. ринкові структури не мали своїх політичних партій - переможцем могла вийти лише КАС; 2) Керівництво країни ніколи не приховувало, що «із Росії НЭПовской буде Росія соціалістична»; 3) НЕП мішав планам лідерів РКП(б) по встановленню однопартійної диктатури. У результаті: на початку 1928 р. НЕП був згорнутий і замінений сталінським тоталітарним режимом (перші кроки: примусове вилучення хліба в селян, закриття ринків і арешти за приватну торгівлю, уведення карткової системи і т.п.).
36. Утворення Західноукраїнської народної республіки у 1918 р. та її доля. 18 жовтня 1918 р. у Львові виникла Українська Націонольна Рада з депутатів австрійського парламенту, крайових сеймів Галичини та Буковини. Вона ухвалила резолюцію про утворення в майбутньому на українських землях, що перебували в складі Австро-Угорщини, Української держави. 28 жовтня у Кракові виникла польська Ліквідаційна комісія, яка заявила про намір перебрати владу у всій Галичині у свої руки. 1 листопада Головний польський штаб наказав військовим частинам, які складались з поляків, присягнути на вірність Польщі. Саме тому, в ніч на 1 листопада 1918 р. уЛьвові відбулось повстання українських частин, якими керував сотник українських січових стрільців Дмитро Вітовський. Польські військові сили були захоплені зненацька. Але незабаром вони оговтались і вже в другій половині дня в південно-західній частині міста почались бої. В ході військових сутичок з ворогом, галичани розпочали творення своєї держави. 9 листопада сформовоно уряд — Державний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким, до якого увійшло ще 11 секретарів. 13 листопада Українська Націонольна Рада затвердила «Тимчасовий основний закон», який дав назву новоствореній державі — Західно-Українська Народна Республіка. 20 листопада з Перемишля до Львова прибуло 6 польських військових ешелонів. Вранці 21 листопада польські війська перейшли у наступ по всьому фронту у Львові. Українське командування прийняло рішення залишити Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а пізніше — до Станіслава. 22-26 листопода відбулись вибори до Української Народної Ради. Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич.
У важких умовах в цей час опинились українці Буковини, які 3 листопада на всенародному віче у Чернівцях заявили про возз'єднання з Україною· Проте вже 6 листопода в Буковину вступили румунські війська. В січні 1919 р перша сесія Української національної ради у Станіславі проголосила об'єднання ЗУНР з УНР в єдину державу. До Галичиии прибула місія Антанти, щоб припинити польсько-українську війну. За умовами перемир'я до Польщі мали відійти Львів та Бориславський нафтовий район. Але військові дії продовжувалися. В березні 1919 р· Українська Галицька Армія, реорганізована на зразок регулярних армій (3 корпуси, по 4 бригади в кожному), втратило ініціативу. Нові умови перемир'я не змогли задовольнити Польщу, яка бажала повної окупації Галичини.
В травні в наступ проти УГА перейшли польські дивізії армії, які прибули з Франції. Під тиском переважаючих сил УГА відступила в трикутник: Збруч, Дністер, залізниця з Гусятина через Чортків на Заліщики. В цей час президенту ЗУНР було надано диктаторські повноваження, командуючим УГА, призначено колишнього царського генерала Олександра Грекова. 7 червня УҐА перейшла в наступ. В ході т.з. Чортківської офензиви була визволена значна територія Галичини. Проте сили були нерівними: 40-45 тисячам вояків УГА протистояла 100-тисячна польська армія. Наступ було зупинено, ворог перейшов в контрнаступ. 16 липня війська УГА разом з урядом відступили на східний берег р.3бруч - на територію УНР.Обставини та значення об'єднання УНР і ЗУНР у1919р.1 листопадо 1918 р. перемогло національне повстання у Львові. Лідери повстання відразу зіткнулися з проблемою відсічі польській агресії, яку підтримали держави Антанти. На початку листопада галицьке керівництво вислало до Київа повноважного представника (0сипа Назарука) для укладання угоди з гетьманом Скоропадським. Той схвально віднісся до галичан, і на прохання про допомогу запропонував направити "для маневрів" поблизу Збруча полк січових стрільців, які на той час перебували у Білій Церкві. Січовики мали "самостійно" перейти кордон і влитися до складу галицької армії. Це повинно було робитися для того, щоб уникнути міжнародних ускладнень. Але січові сгрільці відмовилися піти на допомогу Галичині, оскільки в цей час готувалося антигетьманське повстання, в якому їм мала належати головна роль.9 листопада Українська Національна Рада (УНРада), як найвищий орган влади в Галичині, в наказі Держовному секретаріату дала завдання "поробити потрібні заходи для з'єднання всіх українських земель в одну державу''.1 грудня 1918 р. у Фастові представники ЗУНР та УНР уклали "Передвступний договір... між Українською Народною Республікою і Західноукраїнською Народною Республікою про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю". Статті цього договору містили основи майбугньої злуки обох держов. Західноукраїнські землі повинні були отримати територіальну автономію у складі об'єднаної держави.Вже на першому засіданні УНРади в Станіславі 3 січня 1919 р· було ухвалено "Передвступний договір" та доручено урядові завершити процес об'єднання. На цьому засіданні Євген Петрушевич заявив: "Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка"· УНРада сформувала делегацію для поїздки в Київ.22 січня 1919 р. в Києві на Софіївському майдані було проголошено возз'єднання УНР та ЗУНР в єдину соборну державу («акст злуки»)· Наступного дня було оголошено відповідні постанови Трудового Конгресу. 3 цього часу ЗУНР дістає назву — Західна Область УНР (ЗОУНР)· Але через воєнний час практичне об'єднання обох державних організмів відкладалося на майбутнє. Це питання остаточно мали вирішити Всеукраїнські Установчі Збори.Наприкінці січня 1919 р. Директорія отримала нові повноваження від Трудового Конгресу та нового, шостого члена, яким став президент ЗУНР Євген Петрушевич.Спроба возз'єднання двох українських держав залишилася декларацією. Польські війська методично витісняли армію ЗУНР з території Галичини. Існування УНР також ставало дедалі більш проблематичним з огляду на вторгнення радянських військ.Фактично керівництво як УНР так і ЗУНР надалі продовжували діяти на власний розсуд. Лише на міжнародній арені були випадки плідної співпраці (спільні делегації, спільні звернення до міжнародної громадськості. Між лідерами обох держав існували протиріччя та взаємні підозри. У Галичині - 18 жовтня 1918 р. у Львові відбулося загальне собранне укр. політичних діячів Галичини і Буковини, що обрало керівний орган - Національний Рада, що заявив про прагнення об'єднати усе західно-укр. землі в єдину державу (Галицню, Северо-Западною Буковину і Закарпаття). У листопаді 1918 р. Национальный Рад увів війська у Львів і в Східну Галицню, проголосив 18 листопада 1918 р утворення Западно-укрдинской Народної республіки (ЗУНР, Президент - Е. Петрушевич, голова уряду - К. Левицкий). Було зроблене таке: для захисту республіки - утворив власну Укр. Галицьку армію (УГА; 40 тис.), сформував місцевий адміністративний апарат керування (з австрійських органів влади на місцях), виступив проти націоналізації значних підприємств і передача землі селянам. Що відіпхнуло від Національної Ради селянські і робітники маси, прискорило утворення революційних Рад, Компартии В. Галичины і збройне повстання в Дрогобичі (квітень 1919 р.) із вимогою возз'єднання із Советской У. У результаті: підірвана зсередини ЗУНР не сумела відстояти В. Галичину і 3. Волынь, захоплену Польщею в червні-липні 1919 р.; уряд ЗУНР зі Львова переїхало в Станіслава. 3 листопада 1918 р. 10-тисячне Буковинське Вече висунуло вимогу: «Хочемо до У», унаслідок чого: 1) відповідно до рішення укр. і румунських парламентерів у Віден, місто Чернівц, повіти Заставна, Кицмань, Вашковцы, Выжныца цілком, а Черновицкий і Серетский частково створювали особливу укр. територіальну область; 2) мова йшла не про автономію в складі Австро-Угорщини, а про приєднання австрійські частини Укр. ой Буковини до УНР. На короткий час утворилася ЗУНР - буржуазна держава в 3. У в 1918-1919 р. Більшість земель З. У (В. Галичина, Сев. Буковнпа, Холмщина, Закарпаття), не змогло домогтися незалежності, тому що: 1) їхній повстання спалахували розрізнено друг від друга, були погано підготовлені, неорганизованны, поступалися в чисельності озброєнню військам сусідніх держав; 2) Сов. У. була не в силах зробити їм діючу поміч.