Тема: Законодавчий процес в Україні

Вид материала

Закон

Содержание 4. Порядок набрання чинності законів. Тип носія Дата створення

Подобный материал:

• Становлення багатопартійності в сучасній Україні”, 120.96kb.
• Тема 6: історія І сучасний стан релігійних вірувань та конфесій в україні, 519.38kb.
• Навчальний курс: „Кримінальний процес України Система курсу: Тема Поняття, завдання, 630.41kb.
• Законодавчий акт,відповідно до якого видається дозвільний документ  (з визначенням, 60.15kb.
• В україні політико-правові аспекти та регіональні особливості, 6109.64kb.
• Науки й освіти у творчості, 125.03kb.
• Наскрізна програма практик студентів напряму 030601 «Менеджмент», 688.6kb.
• Конституційне право та конституційний процес в україні н. М. Батанова, 205.88kb.
• Навчально-виховний процес в університеті "україна", 395.28kb.
• Лізинг як метод інвестування основних фондів в Україні, 604.33kb.

4. Порядок набрання чинності законів.

Підписання (санкціонування) та оприлюднення за­кону. Ця стадія, яка передбачає механізм набрання законом чинності, може бути поділена на дві від­носно самостійні, однак тісно пов'язані між собою стадії:

- підписання закону (або його відхилення, накла­дання вето);

- опублікування (оприлюднення) закону.

ссылка скрыта текст прийнятого Верховною Радою закону не пізніш як у десятиденний строк оформляється головним комітетом, візується головою коміте­ту та керівником секретаріату цього комітету чи особами, які виконують їх обов'язки, керівни­ком юридичного підрозділу та керівником підроз­ділу, на який в установленому порядку покладено функцію з оформлення на підпис Голові Верховної Ради України прийнятих Верховною Радою актів, і подається на підпис Голові Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України підписує поданий на підпис закон в п'ятиденний строк з дня його подання і невідкладно направляє його Президентові України.

У разі виявлення у поданому на підпис тексті закону редакційних неточностей або явних неузгодженостей між його положеннями Го­лова Верховної Ради може внести на розгляд Верховної Ради пропо­зиції щодо усунення таких неточностей чи неузгодженостей. Це пи­тання розглядається Верховною Радою без попереднього включення його до порядку денного у день внесення його Головою Верховної Ради України за умови попереднього отримання народними депу­татами документів, необхідних для розгляду питання та прийняття рішення.[23,127]

Під час розгляду пропозицій щодо усунення неузгодженостей чи неточностей головуючий на пленарному засіданні доповідає суть пи­тання. Загальне обговорення питання не проводиться. Обговорення та голосування кожної із внесених Головою Верховної Ради Украї­ни пропозицій відбувається в порядку голосування пропозицій і по­правок. Ті пропозиції, що не підтримані більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, вважаються відхиленими. Після завершення розгляду цього питання нове голо­сування щодо прийняття закону в цілому не проводиться.

У разі прийняття Верховною Радою хоча б однієї з пропозицій, внесеної Головою Верховної Ради України, головний комітет за учас­тю юридичного та редакційного підрозділів апарату Верховної Ради протягом трьох днів готує і подає на підпис уточнений текст закону. У разі відхилення Верховною Радою всіх пропозицій Голови Верхо­вної Ради України він зобов'язаний у той же день підписати раніше поданий йому для підпису текст закону.[10,191]

Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сфор­мульованими пропозиціями до Верховної Ради для повторного розгляду. Конституцією Украї­ни передбачено можливість відкладального вето,\ тобто права Президента України відмовити, в затвердженні прийнятого Верховною Радою України закону (крім законів про внесення змін до Конституції України). Повторний розгляді закону, повернутого Президентом до Верховної] Ради, є невідкладним.[10,192]

У теорії конституційного права розрізняють такі різновиди права вето:

- абсолютне (резолютивне) вето, яке означає, що не підписа­ний главою держави законопроект вважається неприйнятим. Як правило, має місце в монархічних державах;

- відносне (суспенсивне) вето (закріплене в Україні) означає, що у разі відмови глави держави від підписання законопроекту останній повертається до парламенту і може бути повторно ним прийнятий, після чого президент зобов'язаний його підписати.

Вето також може бути:

- загальним, коли акт відхиляється в цілому ;

- частковим (вибірковим), коли відхиляється частина акта.

Таким чином, крім основних, може виникнути потреба в додатковій стадії — обговорення вмотивованих пропозицій Президента України в разі повернення ним прийнятого закону до Верховної Ради України (повторний розгляд).[9,274]

Відкриття процедури повторного розгляду законопроекту у Верховній Раді є наслідком того, що Президент України застосував право вето щодо прийнятого Верховною Радою закону і у визначений ссылка скрыта строк повернув закон до Верховної Ради зі своїми вмотивованими і формульованими пропозиціями, при цьому скасовуються результати голосування за закон у цілому.

Після підготовки у головному комітеті (інші ко­мітети з власної ініціативи або за зверненням головного комітету у десятиденний строк можуть надіслати свої висновки до головного комі­тету) такий закон розглядається позачергово на пленарному засіданні Верховної Ради у тридцятиденний строк з дня його повернення.

Закон з пропозиціями Президента України по­дається головним комітетом у вигляді порів­няльної таблиці, яка містить:

- текст статей прийнятого закону, до яких Пре­зидент України пропонує внести зміни;

- текст змін, запропонованих Президентом Ук­раїни;

- рішення головного комітету щодо кожної запро­понованої пропозиції і його коротке обґрунтування;

- остаточний текст відповідних статей, час­тин або пунктів статей, який рекомендується головним комітетом для прийняття Верховною Радою.

Пропозиції Президента України до поверненого ним закону розглядаються в порядку голосуван­ня пропозицій і поправок. (ссылка скрыта) з урахуванням особливостей, встановлених главою 23 Регламенту.

Розгляд пропозицій Президента України починається з до­повіді стосовно цих пропозицій посадовою особою, визначеною Президентом України. Відсутність цієї посадової особи не пере­шкоджає розгляду питання. Після доповіді заслуховується спів­доповідь головного комітету. Доповідач та співдоповідач відпо­відають на запитання народних депутатів.

Після закінчення доповіді та співдоповіді головуючий на пленарному засіданні ставить на голосування пропозиції, запро­поновані Президентом України, у тому порядку, в якому вони викладені Президентом України, або в іншому визначеному Вер­ховною Радою порядку.[24,179]

Обговорення окремих пропозицій Президента України до поверненого ним закону проводиться лише за процедурним рі­шенням Верховної Ради.

У разі якщо Президент України пропонує відхилити прий­нятий закон, голосування проводиться щодо відхилення закону в цілому. Якщо пропозиція про відхилення закону в цілому під­тримана більшістю голосів народних депутатів від конституцій­ного складу Верховної Ради, закон вважається відхиленим.

У разі якщо пропозиція Президента України про відхилен­ня закону в цілому не підтримана Верховною Радою, голосуван­ня проводиться щодо повторного прийняття закону в цілому (долання вето), і він вважається прийнятим у цілому, якщо на його підтримку отримано не менш як дві третини голосів народ­них депутатів від конституційного складу Верховної Ради, після чого закон підписується Головою Верховної Ради України і на­правляється на підпис Президенту України.[23,132]

Якщо пропозиція Президента України не підтри­мана більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, вона вважається відхиленою. Текст статті, до якої вносилася пропозиція Президента України, залишається у попередній редакції. Якщо Верховна Рада під час повторного розгляду частково прийняла пропозиції Президента України і проголосувала за закон не менш як двома третинами голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, він вважається знову прийнятим з подоланням вето.

У разі прийняття всіх пропозицій Президента України закон вважається прийнятим у цілому , якщо за нього проголосувала більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

Якщо Верховна Рада під час повторного розгляду повністю відхиляє пропозиції Президента України, вона має прийняти цей закону цілому неї менш як двома третинами голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.[10,197]

Якщо Президент України пропонує відхилити прийнятий закон, голосування проводиться щодо відхилення закону в цілому. Закон вважається відхиленим, якщо ця пропозиція підтримане більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Якщо пропозиція Президента України про відхиленні закону в цілому не підтримана Верховною Радою, голосування проводиться щодо повторного прийняття закону в цілому (долання вето), і вважається прийнятим у цілому, якщо на йоги підтримку отримано не менш як дві третині голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, після чого закон направляється на підпис Президенту України.

Уразі, якщо Президент України протягом вста­новленого строку не повернув закон для повтор­ного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний ним та офіційно оприлюднений.

Як зазначалося, вето Президента може бути подолане кваліфікованою більшістю Верховної Ради України: якщо під час повторного розгля­ду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України (в попередній редакції) не менш як двома третинами від її конституційного складу, Пре­зидент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі, якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.[10,198]

Офіційне оприлюднення законів здійснюється в порядку, визначеному Регламентом Верховної Ради України, затвердженим ссылка скрыта. № 3547-IV та ссылка скрыта

Підписані Президентом України закони та зако­ни, які офіційно оприлюднені Головою Верховної Ради України, не пізніше як у п’ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому по­рядку і підписання публікуються державною мовою в газеті ссылка скрыта та у «Відомостях Верховної Ради України». Публікація законів у цих друкованих засобах масової інформації вва­жається офіційною.

Уразі виявлення невідповідності опублікованого закону його оригіналу, не пізніш як через десять днів з дня виявлення невідповідності в газеті «Го­лос України» та в черговому номері «Відомостей Верховної Ради України» публікується уточне­ний текст цього закону.

Щодо кожного законопроекту, включеного до порядку денного сесії Верховної Ради, апарат Верховної Ради та головний комітет ведуть справу законопроекту, до якої в хронологічному порядку внесення, подання, направлення, розгля­ду або прийняття включаються: 1 ) законопро­ект, у тому числі альтернативний (альтерна­тивні), уразі його (їх) внесення в установленому порядку, пояснювальні записки до нього (них) та інші супровідні документи; 2) проекти аль­тернативних рішень, що надходили, і рішення Верховної Ради щодо розробки, доопрацювання, прийняття відповідного законопроекту; 3) усі проміжні редакції, у тому числі й альтернативні, відповідного законопроекту, які вносилися на попередній розгляд, редакції на перше, друге, третє чи повторні перше і друге читання, а також пояснювальні записки до них та інші супровідні документи; 4) пропозиції і поп­равки до законопроекту, внесені в установле­ному порядку; 5) висновки щодо законопроекту та дані експертиз, інформаційних чи науковиx досліджень, виконаних щодо законопроекту за дорученням Верховної Ради; 6) висновки комітетів щодо законопроекту; 7) протоколи або витяги з протоколів засідань головного ко­мітету щодо законопроекту та стенограми відповідних засідань у разі їх ведення; 8) прото­коли і стенографічні бюлетені пленарних засі­дань Верховної Ради, які містять інформацію про розгляд відповідного законопроекту; 9) дані про результати поіменного голосування щодо законопроекту; 10) пропозиції Президента Ук­раїни щодо законопроекту; 11) документи про результати і наслідки референдуму щодо цього законопроекту; 12) листи, якими супроводжу­валися документи до законопроекту (закону); 13) текст закону в остаточній редакції; 14) законопроекти та інші документи, пов'язані з розробкою і розглядом Верховною Радою актів про зміну чи скасування цього закону.[8,200]

До справи законопроекту включаються перші примірники друкованого тексту, оригінали доку­ментів з печатками та власноручними підписа­ми; у разі відсутності оригіналів документів до справи законопроекту включаються посвідчені в установленому порядку їх копії.

Після набрання чинності законом апарат Верховної Ради разом з відповідним головним комітетом веде справу закону, яка містить:

— прийнятий текст закону;

— прийнятий Верховною Радою план організа­ційних, кадрових, матеріально-технічних, фі­нансових, інформаційних заходів для реалізації положень прийнятого закону, а також повідомлення, що надійшли до Верховної Ради, про хід виконання цього плану ссылка скрыта;

— перелік і тексти прийнятих Президентом України, Кабінетом Міністрів України, мініс­терствами, іншими центральними органами виконавчої влади нормативно-правових актів на виконання положень цього закону;

— повідомлення ссылка скрыта, вищих спеціалізованих судів України, Міністерства юс­тиції України, ссылка скрыта, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб про дотриман­ня положень закону, а також у разі надходження їх пропозицій щодо підвищення ефективності дії цього закону;

— документи, відповідні остаточні редакції тексту закону, пов'язані із зміною, втратою чинності закону;[10,201]

— рішення та висновки ссылка скрыта щодо закону, роз'яснення ссылка скрыта щодо положень закону, якщо такі є.

Особливим комплексом конституційно-правової регламентації законодавчого процесу є конституційні норми, які встановлюють процедурні вимоги щодо вне­сення змін до Конституції України . Зокре­ма, встановлено особливий порядок реалізації права законодавчої ініціативи. Такий законопроект вноситься ссылка скрыта або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, а у випадку, коли ним передбачаються зміни до розділів І, III і XIII Конституції, ссылка скрыта або не менш як двома третинами від конституційного складу ссылка скрыта. Законопроект, внесений відповідно до правил ст. 154, має бути спочатку поперед­ньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, а після цього приймається на наступній черговій сесії Верховної Ради і вважається при­йнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві тре­тини від конституційного складу Верховної Ради України. Закон, яким передбачено зміни до розділів І,ІІІ, XIII Конституції України, має бути прийнятий не менш як дво­ма третинами від конституційного складу Верховної Ради України і після цього затверджується всеукраїнським ре­ферендумом, який призначає Президент України.[24,185]

Встановлено також істотні обмеження, пов'язані з термінами повторного внесення на розгляд парламенту законопроектів про зміни до Конституції з одних і тих же або близьких за змістом питань. Зокрема, повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції з одного й того ж питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликан­ня. А законопроект про внесення змін до Конституції країни, який розглядався Верховною Радою і не дістав підтримки, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше, ніж через рік від дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. Верховній Раді забороняється протягом своїх повноважень двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції.

Законопроекти про внесення змін до Конституції до їх розгляду у Верховній Раді мають направлятися до Конс­титуційного Суду України і розглядатися Верховною Ра­дою лише за наявності висновку Конституційного Суду Про те, що законопроект відповідає вимогам статей ссылка скрыта.[23,140]

У разі внесення в процесі розгляду у Верховній Раді поправок до законопроекту він приймається Верхов­ною Радою за наявності висновку Конституційного Суду України про те, що законопроект з внесеними до нього поправками відповідає вимогам статей 157 і 158 Консти­туції України.

Для кожної стадії законодавчого процесу обов'язковими є такі вимоги:

- спрямованість на досягнення визначеної мети;

- документальне закріплення правових дій;

- юридичний характер процесуальних дій;

- фіксація правового результату.

Всеукраїнський референдум як спосіб прийняття громадянами законів

Окремим шляхом прийняття законів в Україні є все український референдум. Правова регламентація питань організації і проведення референдумів в Україні здійснюється Конституцією України та ссылка скрыта. Референдумові належить особлива роль у системі народовладдя в Україні як найбільш органічній і природній формі народовладдя, формі безпосередньої демократії через яку здійснюється народне волевиявлення (ссылка скрыта). За своєю суттю референдум є правом реальної суверенної і верховної волі народу. «Референдум у конституційному праві — це звернення до виборців з метою прийняття остаточного рішення щодо Конституції, законів або з питань внутрішньополітич­ного і зовнішньополітичного значення». Відповідно до Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референ­думи» референдум може бути визначений як спосіб при­йняття громадянами шляхом голосування законів Украї­ни, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення. Метою референдуму є прийняття рішення по суті винесеного на нього питання, тобто воля народу знаходить свій вияв у формі референдуму і не передбачає подальшого делегування владних повно­важень.

Роль референдумів у регулюванні суспільних відносин визначається з огляду на їхні основні соціальні функції. По-перше, референдум є одним із основних інструмен­тів реалізації права народного суверенітету і легітимізації Владних рішень. Легітимізація рішень здійснюється як шляхом прийняття закону або рішення під час рефе­рендуму, так і шляхом підтвердження рішень органів державної влади з питань, що належать до виняткової компетенції референдумів через надання вищої юридичної сили в обох випадках законам та рішенням, по-друге, референдум є однією з основних форм реалізації права національного суверенітету, оскільки, умов виконання певної конституційної процедури одо всеукраїнського референдуму, громадяни України, представники певної нації і народності нашої країни.[10,180]




Висновки

В даній роботі були розглянуті, досліджені та висвітлені основні поняття, види та стадії законодавчого процесу, проаналізована сутність законодавчого процесу як системи, закономірність його розвитку нормативно-правове, організаційне та наукове забезпечення.

Дослідження питань ініціювання законопроектів, особливості їх проходження в міністерствах та відомствах, інших органів державної виконавчої влади, Адміністрації Президента України, комітетах Верховної Ради України, розгляду законопроектів у сесійній залі Верховної Ради України, отже процедури прийняття законів та набрання ними чинності дозволило більш чітко окреслити  сутність законодавчого процесу, критерії перевірки законодавчих актів, напрями удосконалення законодавчого процесу, тенденції його розвитку. Проведене дослідження дозволило зробити

наступні висновки:

Законодавчий процес це процес ,який можна визначити як норматив­но регламентований порядок послідовно здійснюваних дій, пов'язаних з поданням до законодавчого органу проек­ту закону, його розглядом (за процедурою трьох читань), прийняттям, набранням законом чинності через його підписання та оприлюднення, внесенням змін, припинен­ням чинності, а також формуванням єдиної системи за­конодавства України.

Ефективне здійснення Верховною Радою України законодавчої функції вимагає розроблення більш досконалого механізму  і порядку прийняття законів парламентом.  Цілком очевидно, що  реформування законодавчого процесу слід починати з перегляду основних засад законодавчої діяльності Верховної Ради України. Проведене  дослідження принципів законодавчого процесу, дозволило виявити найбільш важливі напрямки, вихідні засади розвитку законодавчого процесу, зокрема: принцип ле­галізму, принцип колегіальності, принцип політичного різноманіття та принцип відкритості.

Реалізація вищезазначених принципів є важливою передумовою подальшого удосконалення законодавчого процесу. Здійснення законодавчої діяльності у відповідності з вищенаведеними принципами сприятиме зростанню авторитету Верховної Ради й створенню якісного законодавства в Україні.

Головними недоліками сучасного законодавчого процесу є відсутність чіткої системи планування законопідготовчих робіт,  достатньої координації між органами державної влади, що задіяні у законодавчому процесі, наявність колізій у законодавчому регулюванні питань щодо законодавчого процесу.
Для підвищення якості підготовлених законопроектів, усунення множинності законодавчих актів, колізій, які виникають між нормами права держава повинна створити всі умови, щоб планування в Україні здійснювалось на високому рівні розвинутої правової держави.

Підготовка законів – це вид юридичної діяльності, що здійснюється уповноваженими на то суб’єктами, які володіють відповідними спеціальними та практичними знаннями. Головним завданням укладача проекту повинні стати перенесення наукової концепції у площину єдиної системи нормативних правил.

Законодавча ініціатива – це звернення суб’єкта права законодавчої ініціативи, визначеного Конституцією України, до Верховної Ради України стосовно прийняття нового закону, припинення чинності або зміни чинного закону, яке здійснюється шляхом подання проекту закону на розгляд парламенту. Необхідно посилити гарантії реалізації права законодавчої ініціативи шляхом недопущення втручання у текст законопроекту до розгляду його у першому читанні, надання суб’єктам права на спрощений порядок відкликання законопроекту, права на представництво експерта при розгляді проекту в комітеті та Верховній Раді України.

Підсумовуючи викладене, можна зазначити, що комплексне дослідження законодавчого процесу надало можливість визначити важливість, необхідність і актуальність такого явища як законодавчий процес, він являє собою інтерес як для розробки загальних основ теорії права, так і для всіх інших видів правової діяльності.

Література

1. ссылка скрыта
   
2. ссылка скрыта
   
3. Практические аспекты прогнозирования законодательства и эффективности применения прогнозируемых норм/ В. И. Радченко и др.// Журнал российского права.- 2008.- 8.- С.3-14
   
4. Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах: збірник наукових статей. Вип. 1.- Київ, 1996.- 188 с.- ISBN 966-7024-00-8
   
5. Законодавчий процес і процедура в парламенті України: проблеми якості і вдосконалення в контексті європейського досвіду: матеріали Міжнародного наукового семінару (м. Київ, 22 вересня 2010 року)/ за ред. акад. НАПрН України О.В. скрипнюка).- Київ: Атіка, 2011.- 80 с.- ISBN 978-966-326-408-0
   
6. Абрамова А.И. Законодательная идея и форма ее реализации/ А.И.Абрамова// Журнал российского права.- 2010.- 12.- С. 65-72.
   
7. Авакьян С.А. Десять конституционно-правовых "заповедей" законотворчества/ С.А.Авакьян// Вестник Московского университета.- 2010.- 1.- С. 6-28.
   
8. Баранов В.М. Идея законопроэкта: сущность, практическая ценность, технико-юридическое оформление/ В.М.Баранов// Журнал российского права.- 2008.- 2.- С.9-17
   
9. Богачова О.В. Законотворчий процес зарубіжних країн/ О.В.Богачова, О.В.Зайчук, О.Л.Копиленко ; за ред. В.О. Зайчука.- Київ: Реферат, 2006.- 656 с.- (Енциклопедія законотворчості).- ISBN 978-966-8058-28-8
   
10. Богачова О.В. Законотворчий процес в Україні/ О.В.Богачова, О.В.Зайчук, О.Л.Копиленко; Богачова О.В., Зайчук О.В., Копиленко О.Л. ; за ред. В.О. Зайчука.- Київ: Реферат, 2006.- 656 с.- (Енциклопедія законотворчості).- ISBN 978-966-8058-28-8
    
11. Дзейко Ж. Закономірності становлення законодавчої техніки в Україні: теоретичні аспекти/ Ж.Дзейко// Підприємництво, господарство і право.- К.: Ін Юре, 2007.- 8.- с.70-73
    
12. Манжул К. Стадії законодавчого процесу/ К.Манжул// Юридичний журнал.- 2004.- 12(30).- с.68-70
    
13. Манжул К.В. Особливості обговорення законопроектів у першому читанні/ К.В.Манжул// Часопис Київського університету права.- К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2005.- 1.- с.42-45.- Список літератури 18 назв
    
14. Манжул К.В. Роль комітетів Верховної Ради України в законодавчій процедурі/ К.В.Манжул// Бюлетень Міністерства юстиції України.- 2004.- 10.- с.23-34.- Список літератури 25 назв
    
15. Манжул К.В. Місце і значення депутатських фрацій у законотворчому процесі/ К.В.Манжул// Бюлетень Міністерства юстиції України.- 2004.- 11.- с.21-31.- Список літератури 21 назва
    
16. Манжул К.В. Лобізм у законотворчій діяльності/ К.В.Манжул, І.І.Нікітчук// Бюлетень Міністерства юстиції України.- К., 2005.- 11.- с.5-11.- Бібліограф. 11 назв
    
17. Монастирський Д.А. Забезпечення стабільності закону у законотворчості/ Д.А.Монастирський// Бюлетень Міністерства юстиції України.- К., 2006.- 2.- с.95-101
    
18. Омельченко Н.Л. Теоретичні проблеми механізму реалізації законодавчої функції Верховної Ради України/ Н.Л.Омельченко; Н.Л. Омельченко// Часопис Київського університету права.- К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2008.- 3.- С.121-126
    
19. Перерва Ю. Еволюція законодавчого процесу: зарубіжний досвід/ Ю.Перерва; // Підприємництво, господарство і право.- К.: Ін Юре, 2009.- 11.- С. 18-22.
    
20. Перерва Ю. Прийняття законів парламентом України/ Ю. Перерва// Підприємництво, господарство і право.- К.: Ін Юре, 2011.- 5.- С. 33-36.
    
21. Пустовіт Ж.М. Поняття законодавчого процесу в Україні/ Ж.М.Пустовіт// Часопис Київського університету права.- К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2006.- 2.- с.86-90.- Бібліограф. 7 назв
    
22. Скрипнюк О.В. Законодавчий процес і парламентська законодавча процедура в Україні (проблеми якості, рекомендації щодо вдосконалення в контексті європейської практики)/; О.В. Скрипнюк, М.О. Теплюк, О.І. Ющик.- Київ: Атіка-Н, 2010.- 92 с.- ISBN 978-966-326-401-1
    
23. Совгиря О.В. Конституційно-процесуальне право України: навч. Посіб./ О.В. Совгиря. — К.: Юрінком Інтер, 2010. 536 с. ІБВК 978-966-667-382-7.
    
24. Теплюк М.О. Введення в дію законів України: питання теорії та практики: монографія/ М.О. Теплюк, О.І. Ющик.- Київ: Парламентське вид-во, 2011.- 200 с.- ISBN 978-966-611-768-0
    
25. Тихомиров Ю.А. Юридичеккое проектирование: критерии и ошибки/ Ю.А.Тихомиров; Ю.А. Тихомиров// Журнал российского права.- 2008.- 2.- С.3-9
    
26. Толмачева Н.Н. К вопросу о сосблюдении принципа верховенства закона и других принципов законности в законодательстве субьектов Российской Федерации/ Н.Н.Толмачева; // Журнал российского права.- 2008.- 2.- С.35-47
    
27. Шаклеин Н.И. Динамика и качество законотворческого процесса Российской Федерации/ Н.И.Шаклеин; // Журнал российского права.- 2008.- 9.- С.3-14
    
28. Ющик О. До питання методології пізнання законодавчого процесу в Україні/ О.Ющик; // Право України.- 2009.- 10.- С. 89-95.
    
29. ссылка скрыта
    
30. ссылка скрыта
    
31. ссылка скрыта
    
32. ссылка скрыта
    
33. ссылка скрыта
    
34. ссылка скрыта
    
35. ссылка скрыта
    
36. ссылка скрыта
    
37. ссылка скрыта
    
38. ссылка скрыта
    
39. ссылка скрыта
    
40. ссылка скрыта
    
41. ссылка скрыта
    

Електронний паспорт:

Тип носія	Flash Card
Типи файлів	Документ Microsoft Office Word
Розмір файлів	616 КБ (631 296 байт)
Дата створення	10 грудня 2011р.
Атрибути файлу	Архівний
Назва файлу	Законодавчий процес в Україні
Тема файлу	Законодавчий процес в Україні
Автор	Марченко Валерій
Категорія	Залікова робота
Ключові слова	Законодавчий процес
Коментарі	-