Образотворче мистецтво

Вид материала

Урок

Содержание Тематична оцінка не підлягає коригуванню. Річне оцінювання здійснюється на основі семестрових або скоригованих семестрових оцінок.

Подобный материал:

• Програма курсу за вибором образотворче мистецтво для учнів 5-7 класів 2004, 821.11kb.
• План Мистецтво, кіно І телебачення. Архітектура, як складова частина матеріальної культури, 94.88kb.
• Образотворче мистецтво 1-4 класи загальноосвітніх навчальних закладів Пояснювальна, 598.52kb.
• Розділ: Образотворче мистецтво Види та жанри живопису, 203.15kb.
• Урок як основа фон. Підготовка вчителя до уроку, 29.79kb.
• Структурно-логічна схема підготовки фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», 99.68kb.
• Авер'янова Ніна Миколаївна. Образотворче мистецтво як чинник національного виховання, 85.2kb.
• Образотворче мистецтво, 578.42kb.
• Програма творчого конкурсу за обраним фахом Галузь знань 0202 «Мистецтво», 91.83kb.
• Програми для загальноосвітніх навчальних закладів образотворче мистецтво, 4500.16kb.

Образотворче мистецтво

У процесі виховання почуттів і творчого розвитку особистості урок образотворчого мистецтва в загальноосвітній школі відіграє незамінну роль. Він здатний увести учня у світ творчості, прилучити його до скарбів художньої культури, відчути радість від власної творчості.

Для успішного розвитку здібностей до образотворчої діяльності потрібні відповідні задатки, з якими людина народжується. Вони являють собою вроджені анатомо- і психофізіологічні особливості організму. Для художника дуже важливі властивості зорового аналізатора (вміння точно визначати пропорції, колір і т.д.), гарна зорова пам'ять, багата уява. Але наявність задатків сама по собі не розв'язує питання про появу та розвиток здібностей. Задатки потрібно перетворювати в здібності в певний час. Якщо цей час пропустити, то потім здібності дуже важко, а то й практично неможливо розвинути. Тому велика відповідальність покладається саме на вчителя, який викладає образотворче мистецтво в початкових класах.

Для розвитку художніх здібностей дітям потрібно постійно займатися образотворчою діяльністю, в процесі якої виникають позитивні емоції. Тільки тоді можливий розвиток задатків у здібності [1, 258].

Відомо, що діти молодшого шкільного віку охоче беруться за малювання, користуються фарбами, із задоволенням ліплять. Роботи їх сміливі, емоційні, але схематичні. Діти не передають об'ємність, реальні пропорції предметів, розташування їх у просторі. Однак їхні малюнки щирі, безпосередні. Ці якості додають дитячій образотворчій творчості незвичайну принадність і дають підстави розцінювати роботи дітей як своєрідні твори мистецтва.

Дитяча творчість закріплює в особистості, що формується, ті якості, частину яких під час дорослішання людина губить: постійна дія багатої фантазії; безпосереднє емоційно-особистісне ставлення до життєвих та суспільних явищ; широкий дитячий діапазон сприйняття життя. Але вона закріпить перелічені вікові якості тільки тоді, коли буде підтримуватися і методично збагачуватися вчителем, який з першого класу не тільки «ставить руку й око», розвиваючи в дітях правильне розуміння натури, але й розвиває в них сприйняття краси природи, мистецтва, навколишнього життя. Якщо педагог не має смаку до дитячої творчості, не знає її вікових закономірностей, не знає як оцінити її неповторну естетичну оригінальність, що не вкладається в загальноприйняті професійні та стильові канони, не створює для дітей на уроках дійсного творчого середовища, він не зможе викликати до життя дитячу творчу активність. І тоді уроки образотворчого мистецтва можуть перетворитися на безрадісне марнування часу [1, 38-39]. Тому педагогам, які не отримали спеціальної художньої освіти і викладають уроки образотворчого мистецтва, обов’язково потрібно пройти курси підвищення кваліфікації з даної галузі.

Малюнки молодших школярів завжди несуть змістовне навантаження, пояснюють щось. Спостережливість у дитини в цей час слабко розвинута, але вона уже знає істотні ознаки предметів і намагається закріпити їх у малюнку. Діти, як прийнято зараз говорити, дають «відкритий» колір, тобто користаються чистою фарбою, що, звичайно, передає не конкретний відтінок, а колір у принципі (червоний, жовтий і т.д.). Просторові ж відносини на площині передаються за допомогою доперспективних прийомів. При малюванні з пам'яті і з уяви діти можуть легко переходити від одного сюжету до іншого, змінювати задум.

Усі ці особливості образотворчих робіт пояснюються: недостатніми знаннями дитини, хитливою її увагою, невмінням цілеспрямовано спостерігати. Тому приєднання учнів до художньої діяльності є неможливим без передавання їм знань, навичок й умінь. Разом з тим опанування практичних навичок та засвоєння технічних прийомів не є самоціллю занять з художньої творчості. Вони виконують роль засобу формування естетичного ставлення особистості до дійсності, її глибокого художнього пізнання й відображення в процесі мистецької творчості.

Уроки образотворчого мистецтва сприяють розвитку художніх здібностей дітей (здатності до різних видів художньо-творчої діяльності: художнє бачення світу, оригінальність сприймання, підвищений інтерес до художньої діяльності, естетична позиція; здібності до зображувальної діяльності: здатність правильно оцінити форми, пропорції, положення предметів у просторі, світлотіньова чутливість, здатність відчувати виражальну функцію кольору, розвинута образна уява і пам'ять). Художні здібності можуть формуватися тільки за наявності сприятливих умов. Це допомога дорослих, багате культурне середовище, послідовна і цілеспрямована програма виховання і навчання. Педагогу потрібно створити умови для гармонійного розвитку дитини: атмосферу любові, довіри, уваги до потреб та інтересів; надання права дитині на свободу і самостійність; формувати та розвивати у школярів естетичне ставлення до життя, сприймання і розуміння прекрасного у мистецтві, природі, взаєминах людей, художніх потреб, розвитку спеціальних художніх здібностей та мислення, що забезпечують готовність до художньо-творчої самореалізації і безперервного духовного самовдосконалення протягом життя, формуванню естетичної культури, ціннісних художніх орієнтацій у соціокультурному просторі.

Отже, урок образотворчого мистецтва повинен: торкатися емоцій учнів; розвивати художнє сприймання, здатності отримувати естетичну насолоду від творів образотворчого мистецтва, краси навколишнього світу; будити творчі здібності кожної дитини, сприяти їх розвитку; залучати школярів до досягнень світової художньої культури, бо ознайомлення зі світом мистецтва збагачує не тільки розум, а й емоції людини, формує чуйність, уміння розуміти прекрасне; проводитися з урахуванням вікових особливостей дітей.

Крім вікових особливостей образотворчої діяльності молодших школярів, варто враховувати неоднорідність структури їхніх здібностей. Згідно експериментальних даних, усіх дітей за їхніми схильностями і характером здібностей до малювання можна розділити на три групи. До першої відносяться діти з вираженою графічною обдарованістю. Вони виконують малюнки контурними лініями, чітко передають форми, рівним тоном заливають зображення по контурі. До другої групи відносяться діти з превалюванням мальовничого початку. Вони малюють невпевненими плутаними лініями, пишуть плямами, добре почувають колірні відносини, їм важко залити поверхню рівним кольором, дотримати контур. Діти третьої групи мають в однаковій мірі виражені графічні й мальовничі здібності, і досить успішно справляються з тими й іншими роботами. Кожен учитель із практики знає, що одна дитина виконує чіткий контурний малюнок чи взагалі не може його зробити. Для іншого ж це просте завдання. І на основі цих даних багато хто поспішає зробити висновок, що одна дитина здатна до образотворчого мистецтва, а інша – ні. Справа тут не в загальній обдарованості, а в різній її структурі. Дитина, що не виконує чіткого контурного малюнка, може, наприклад, відмінно підібрати колір, вирішити складну колористичну задачу, що важче для першого. Роботи, виконані в лінійній манері, простіше оцінювати, ніж зроблені в мальовничій. Учителі часом чекають від дитячих робіт тільки чіткості та акуратності. Тому графічна обдарованість як правило високо розцінюється в школі. Мальовничі ж роботи сприймаються часто як мазанина. Звичайно, не кожен учитель може побачити й оцінити мальовничу обдарованість дитини. Однак, перш ніж ставити оцінку, потрібно задуматися над структурою здібностей дитини.

В розвитку художніх здібностей важливу роль відіграє і зацікавлення учнів матеріалом, що вивчається. Захоплена робота дітей додає урокам образотворчого мистецтва свою специфіку. Діти почувають себе розкутими, впевненими. Не треба їх стримувати, коли, дивлячись на комічну ілюстрацію, вони дружно сміються. Учитель повинен у подібних випадках пам'ятати – найближча мета досягнута, витвір вразив учнів, і подальшою задачею буде більш повне ознайомлення з ним, формування усвідомленого ставлення до нього, включення художнього твору в духовний світ дитини.

Загально визначено, що мистецтво розвиває всебічну універсальну людську здібність, яка реалізується в будь-якій сфері людської діяльності і пізнання – і в науці, і в політиці, і в роботі, і в побуті.

Однак потенційні можливості мистецтва стають реально формуючими факторами лише за умови художнього ставлення особистості до самого мистецтва. А сформувати його і розвивати можливо тільки в процесі поступового, цілісного, неперервного навчання і виховання школярів на уроках образотворчого мистецтва в початковій та середній школі, художньої культури в середній та старшій школі й естетики в старшій школі [2].

На завершальному етапі художньої освіти в школі культурологічний аспект опанування мистецтв стає провідним. Базовий курс «Художня культура», що згідно з освітнім стандартом вводиться в загальноосвітні навчальні заклади з 2009-2010 навчального року, починаючи з 9-го класу і продовжується в усіх без винятку профілях старшої школи (10-11 класи), набуває значення узагальнюючого щодо вивчення циклу мистецтв у середній школі. Викладати цей курс мають право вчителі з фаховою мистецькою освітою (вчитель художньої культури чи образотворчого мистецтва, чи музичного мистецтва) (лист МОН України від 27.01.09 №1/9-55).

Структурування матеріалу можливе на історико-хронологічній (художньо-стильовій) основі, з поділом на дві частини – українську і зарубіжну культуру або без такого поділу; циклічно (культура різних цивілізацій), за принципом «культурних регіонів». Компаративний підхід («Україна – Європа», «Україна – світ») уможливлює посилення виховного потенціалу курсу художньої культури завдяки впровадженню полікультурної складової й одночасного збереження національних пріоритетів. Наріжною ідеєю стає акцент не на тому, що роз’єднує, а на тому, що об’єднує різні культури в глобалізованому світі. Через ціннісний вплив мистецтва ефективніше відбувається і національно-культурна ідентифікація особи, і діалог культур [2].

Уроки з художньої культури потрібно проводити на засадах синтезу словесної, музичної, візуальної та інших видів художньої творчості [2]. Проводити їх можна, як в традиційній, так і в нетрадиційній формі. До нетрадиційних типів уроків можна віднести: уроки-ігри (ділові, рольові, мистецькі): урок-кросворд, урок-подорож, урок-гра «Кубики», в ході якого учні відгадують завдання, які зашифровано на гранях кубиків (по 6 завдань), уроки-ігри «Аукціон», «Сходження на вершину знань», що дозволяють повторити засвоєні знання; уроки-сценарії (за прикладом ТV-програм): урок КВК, урок «Брейн-ринг», урок «Що, де, коли?»; уроки-пошуки (із організацією самостійної роботи учнів): урок-екскурсія, урок-диспут, урок-проект.

На уроках художньої культури застосовуються такі методи:

• організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності (за джерелом передавання та сприйняття навчальної діяльності: словесні (розповідь, бесіда, лекція), наочні (ілюстрація, демонстрація), практичні; за логікою передавання та сприйняття інформації: індуктивні (від часткового до загального), дедуктивні (від загального до часткового); за ступенем самостійності мислення: репродуктивні, проблемно-пошукові);
  
• стимулювання і мотивації навчальної діяльності (методи стимулювання інтересу до навчання: навчальних дискусій, забезпечення успіху в навчанні, пізнавальних ігор, створення ситуації інтересу у процесі викладання навчального матеріалу, створення ситуації новизни навчального матеріалу, опори на життєвий досвід учнів; метод заохочення);
  
• контролю та самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності: усне опитування (індивідуальне та фронтальне), тести, практична робота).
  

Можна застосовувати і нетрадиційні методи навчання, а саме: евристичні (когнітивні – метод уживання, метод змістовного (смислового) бачення, метод образного бачення, метод евристичного спостереження, метод досліджень, метод гіпотез; креативні – метод придумування, метод «Якби...», метод «мозкового штурму»; оргдіяльнісні – методи учнівського цілепокладання, методи учнівського планування, методи взаємонавчання, метод рецензії, метод самооцінки; метод евристичного «занурення»), інтерактивні (акваріум, коло ідей, мікрофон, ток-шоу, дискусія, мозаїка, «Так – Ні», побудова асоціативного куща тощо), системи знань, що утворені шляхом трансформації методів навчання до рівня форм навчання ( метод проектів).

В 9 класі, згідно програми, відведено три години на розкриття теми «Художня культура рідного краю». Бажано ґрунтовно ознайомити школярів з образотворчим, музичним, театральним, хореографічним мистецтвом Буковини.

У 12-х класах загальноосвітніх закладів філологічного, суспільно гуманітарного, технологічного і художньо-естетичного профілів викладатиметься курс «Естетика», який можна вважати своєрідною художньо-світоглядною кодою шкільної мистецької освіти [2].

Отже, в загальноосвітніх закладах дитина залучається до багатогранного світу візуального мистецтва та розвиває свої художні здібності через уроки образотворчого мистецтва, ознайомлюється з художньою культурою рідного краю, України та країн світу завдяки інтегрованому курсу «Художня культура», залучається до пізнання естетичних закономірностей дійсності та мистецтва в контексті філософського дискурсу через усвідомлення структурних компонентів естетичної свідомості та основних естетичних категорій курсу «Естетика».

Література

1. Біне А. Современные идеи о детях. – М.: Космос, 1990. – С. 258.
   
2. Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах // Інформаційний збірник. –2004. – №9. – С.4-23.
   

Додаток

Ведення класного журналу

Основними видами оцінювання навчальних досягнень учнів з образотворчого мистецтва є поточне і підсумкове (тематичне, семестрове тестування, річне). Обов’язковому оцінюванню підлягають навчальні досягнення учнів 5-7 класах. Оцінювання навчальних досягнень учнів здійснюється відповідно до критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 05.05.2008 року № 371.

Поточне оцінювання здійснюється у процесі поурочного вивчення теми. Його основним завданням є: встановлення й оцінювання рівнів розуміння і первинного засвоєння окремих елементів змісту теми, закріплення знань, умінь і навичок (здатність передавати прості та складні форми, дотримуючись пропорційних відношень; вміння аналізувати послідовність виконаного твору (малюнка) з урахуванням відповідних вимог).

Формами поточного оцінювання є індивідуальне, групове та фронтальне опитування; робота з фарбами, графічними малюнками, декоративно-прикладним мистецтвом, зарисовками; робота з картинами; виконання учнями різних творчих робіт тощо.

При виставлені тематичної оцінки враховуються всі види навчальної діяльності, що підлягали оцінюванню протягом вивчення теми. Мінімум накопичених поточних оцінок для учня з теми – три. Рекомендуємо при вивченні курсу образотворчого мистецтва (1 година на тиждень) планувати не менше 2-х тематичних оцінок на семестр.

Тематична оцінка не підлягає коригуванню.

Оцінка виставляється за знання, а не за поведінку та порушення дисципліни. Не дозволяється записувати тематичний матеріал наперед. Години, передбачені на тематичне оцінювання згідно з чинною програмою з образотворчого мистецтва, слід використовувати як резервний час для повторення, узагальнення, систематизації знань учнів з теми. Не дозволяється опитувати учнів у письмовій формі.

Семестрове оцінювання здійснюється на підставі тематичних оцінок. При цьому враховується динаміка особистих навчальних досягнень учнів з образотворчого мистецтва протягом семестру, важливість теми, тривалість її вивчення, складність змісту тощо. Семестрова оцінка може підлягати коригуванню. Коригування відбувається за заявою батьків або самої дитини на адресу адміністрації школи. Колонки для виставлення скоригованих оцінок відводяться навіть за відсутності учнів, які виявили бажання їх корегувати. У разі, якщо учневі не вдалося підвищити оцінку за семестр, запис у колонку «Скоригована» не робиться. За результатами оцінювання видається відповідний наказ керівника навчального закладу. Скоригована семестрова оцінка за І семестр виставляється до початку ІІ семестру, за підсумками ІІ семестру – не пізніше 10 червня поточного навчального року.

Річне оцінювання здійснюється на основі семестрових або скоригованих семестрових оцінок.

У кожному навчальному році згідно з новою програмою з художньо-естетичного циклу з образотворчого мистецтва (5-7 клас, К., Ірпінь, 2005) можливе проведення екскурсій.

Екскурсії, визначені навчальною програмою у 7-му класі (екскурсії в художні заклади: училище мистецтв, педагогічні коледжі, музеї), обліковуються на відповідних сторінках класного журналу та можуть оцінюватися вчителем.

Оцінка та навчальні екскурсії виставляються в журналі окремим рядком і може враховуватись при виставленні річних оцінок з предмета.

На правій стороні журналу записуються дата, місяць, рік, семестр, тема уроку. У графі «Завдання додому» не дозволяється нічого записувати, не ставити ніяких поміток.

Графа «Зміст уроку». Стисло записується тема уроку згідно з чинною програмою з образотворчого мистецтва. Не допускаються письмові завдання, реферати. Домашні завдання відсутні.


В.Г. Спіжавка,

методист образотворчого мистецтва