Є. Тихомирова Зв’язки з громадськістю Рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вузів
| Вид материала | Документы |
- Ббк 65. 58я73, 5947.51kb.
- Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний інститут ім., 1802.26kb.
- В. В. Бедь юридична психологія, 30871.16kb.
- Економіка регіонів (областей) україни навчальний посібник Рекомендовано Міністерством, 31.88kb.
- С. Б. Чехович елементарний курс міграційного права україни конспект, 2992.83kb.
- Р. С. Балакірєва конституційне право україни, 5831.21kb.
- Конкурентне, 6830.17kb.
- Рекомендовано Міністерством освіти України як навчальний посібник для студентів архітектурних, 1979.84kb.
- В. О. Штангеєв, доктор технічних наук, професор, директор Укрндіцп, 100.26kb.
- Ацій. Екстрена медична допомога рекомендовано Міністерством освіти І науки України, 3604.63kb.
Глава 3. Зв’язки з громадськістю
в політичному житті суспільства
§1. Політична комунікація та місце в ній системи зв’язків з громадськістю
Починаючи вивчення курсу “Зв’язки з громадськістю”, ми констатували, що всі види суспільних відносин, незважаючи на їх специфіку та особливості, не можуть існувати без комунікації. Це повною мірою стосується і політичних відносин, оскільки сама сутність відносин влади і підпорядкування передбачає комунікацію їх учасників.
На думку відомого американського політолога, професора Гарвардського університету Карла Дойча, політична система суспільства схожа на кібернетичну систему. Він вважає, що політика взагалі і діяльність уряду зокрема є процесом управління та координації зусиль людей у досягненні поставлених цілей. “Між тим, як керувати кораблем та машиною... і мистецтвом управляти організаціями людей, існує певна схожість. Керувати кораблем – значить визначати його майбутній курс на основі інформації про його рух у минулому, з одного боку, і його місце розташування в теперішній час відносно визначеного числа зовнішніх елементів – маршруту та пункту призначення, з іншого боку. Поняття, що лежить в основі всіх операцій такого роду, можна визначити як зворотний зв’язок. Уряди можуть прагнути досягти якихось цілей у зовнішній та внутрішній політиці. Їхня поведінка залежить від потоку інформації про їхнє розташування щодо цілей, від відстані до цілей; від реальних результатів (які потрібно відрізняти від очікуваних результатів), їхніх останніх кроків чи спроб наблизитися до цілей” [113, 167-168].
Карл Дойч розглядає політичну систему суспільства як систему прийняття рішень на основі різноманітних потоків інформації. Його схема дії політичної системи як кібернетичної наведена далі.
С
хема політичної комунікації К.Дойча
1 – повідомлення, що йдуть від зовнішнього та внутрішнього середовища, приймаються рецепторами (1). Отриману ін-формацію вони декодують та кодують, добирають та опрацьовують.
2 – отримані дані обробляються та передаються:
- безпосередньо до Центру прийняття рішень (4), це може бути той чи інший інститут політичної системи, певний державний діяч;
- у блок Пам’ять та цінності (3), де зберігається та накопичується інформація, у разі необхідності надходить до ЦПР (4).
3 – Центр прийняття рішень готує рішення та приймає їх, передає розпорядження виконавцям – ефекторам (5).
4 – Зворотний зв’язок надає інформацію про результати виконання рішень та стан системи.
Ця схема дії політичної системи як кібернетичної показує, що, хоча політика і не може бути зведена до комунікації, остання відіграє дуже важливу роль в існуванні політичної системи. “Потрібно, – пише Р.-Ж.Шварценберг, аналізуючи концепцію К.Дойча, – щоб інформація циркулювала, насичувала всю політичну систему, іннервувала її численними мережами, “нервами управління”. Необхідно, щоб влада була проінформована і щоб вона могла надавати інформацію для ефективного функціонування. Потрібно, щоб існували різноманітні комунікаційні мережі, інформаційні ланцюги, рух інформації від влади до громадян і від громадян до влади” [113, 173].
Учений наполягає на тому, що політична комунікація – це фундаментальна потреба політичної системи, без задоволення якої вона просто не зможе існувати. Він погоджується з думкою, “що політична комунікація для політичної системи – це те саме, що кровообіг для організму людини” [113, 175].
Що таке політична комунікація? Наведемо два визначення цього поняття, які акцентують увагу на різних його сторонах .
Політична комунікація – це “потік повідомлень та інформації, який структурує політичний процес і надає йому значення”. Це визначення бере до уваги не односторонню спрямованість сигналів від еліти до мас, а весь діапазон неформальних комунікаційних процесів у суспільстві, які по-різному впливають на політику, формують громадську думку та здійснюють політичну соціалізацію громадян, мобілізуючи їхні інтереси [81,39].
Політична комунікація – “це процес передачі політичної інформації, завдяки якому вона циркулює від однієї частини політичної системи до іншої і між політичною та соціальною системами”. Особливе значення має обмін інформацією між керівниками та їхніми підлеглими: “Будь-який правитель прагне отримати згоду з його рішенням, а той, ким він управляє, намагається висловити свої потреби і прагне, щоб про них дізналися. Згода між цими двома сторонами може виникнути завдяки комунікації та обміну” [113, 175]. Вважаємо, що цей висновок стосується всіх суб’єктів політичного процесу – у взаємному обміні інформацією зацікавлені і партії, і політичні лідери, і виборці, й організації та установи.
М
одель політичної комунікації сучасного суспільства
Яким чином здійснюється політична комунікація? Вона може здійснюватися безпосередньо або опосередковано.
Безпосереднє спілкування політичних лідерів, державних керівників та службовців з масами, з населенням, маючи неформальний характер, несе достатньо точну та об’єктивну інформацію. Справді, ми завжди оцінюємо людей за їхніми
вчинками, а не за тим, що вони про ці вчинки думають. Президент країни, безпосередньо виступаючи перед депутатами, громадянами, представниками комерційних структур, не потребує коментарів його думок: кожен слухач через призму своїх інтересів та потреб сприймає його слова та ідеї. Проте можливостей для комунікацій обличчя в обличчя існує небагато.
Частіше політичні комунікації здійснюються опосередковано. Такими посередниками можуть бути ЗМІ, політичні партії, рухи та організації, лобісти, лідери думок. І, зрозуміло, важливу посередницьку роль у політичній комунікації відіграють установи, створені спеціально для здійснення комунікацій – різноманітні інформаційно-аналітичні структури та служби зв’язків з громадськістю. Вони можуть здійснювати одну або декілька комунікаційних функцій, або ж увесь комплекс зв’язків з громадськістю. Це залежить від особливостей політичної системи, політичного режиму, рівня економічного розвитку країни.
Особливості політичних комунікацій
1. Суб’єктами політичних комунікацій можуть бути: органи державної влади та управління, їхні працівники, органи місцевого самоврядування та їхні працівники, спеціалізовані служби зв’язків з громадськістю, інформаційні установи, політичні партії та рухи, лобістські структури, неполітичні організації та рухи (комерційні, соціокультурні, громадські об’єднання), громадяни, електорат, лідери думок (вони мають кілька рівнів і відіграють тут значно важливішу роль, ніж в інших комунікаціях).
2 . Здійснення політичних комунікацій відбувається в різних напрямах. Головний напрям: від владних структур до громадян та їхніх об’єднань, значно меншу роль відіграють комунікації у зворотному напрямі: від населення до влади. Комунікації здійснюються між різними державними структурами, між політичними партіями та рухами, між громадянами.
3. Об’єктом впливу політичних установ та організацій є дуже широкі кола громадськості. Своєю громадськістю для центральних органів влади та управління буде фактично все населення країни. Для місцевої влади – відповідні регіональні
спільноти.
Громадськість політичних партій значно менша і залежить як від програмних установок та ідеологічних концепцій, так і від території поширення впливу партії: аграрні партії більшою мірою охоплюють сільськогосподарські райони, робочі партії, як правило, промислові центри, національно зорієнтовані – території компактного проживання певних етнічних та національних груп. Політичні партії, що підтримують великий капітал (типу консервативної партії Великобританії), орієнтуються на одні соціальні групи суспільства, робочі (соціалістичні, соціал-демократичні) партії – на інші соціальні групи. Це не означає, що політичні партії не встановлюють зв’язків із “чужими” верствами громадськості, проте цілеспрямований вплив вони прагнуть здійснювати на цільову громадськість.
4. Політичні комунікації відрізняються і предметом комунікацій, тими повідомленнями, що поширюються під час здійснення зв’язків з громадськістю в політичній сфері. Вони часто пов’язані як із глобальними проблемами суспільства, так і з сьогоденними інтересами громадськості.
“Повідомлення в політичній комунікації, – зазначає Г.Почепцов, – також відрізняється від комунікації щоденної. У щоденній комунікації ми значною мірою зорієнтовані на об’єкти, що знаходяться в межах фізичної видимості. Політична комунікація з неминучістю виходить на глобальні проблеми, отже, до її об’єктів практично неможливо доторкнутися руками. Проте політична комунікація прагне перевести ці глобальні об’єкти на рівень кімнати, будинку...” [90, 215].
Це означає, що повідомлення про певні заходи уряду можуть мати успіх лише тоді, коли будуть перекладені на мову потреб звичайної людини. Причому сам “переклад” може бути різним для різних груп людей. Саме тому фахівець одним із параметрів політичної інформації називає її гомогенність.
Гомогенність політичної інформації означає її однорідність з точки зору інтересів соціальних суб’єктів, яким вона адресується або від яких вона йде. Інформація урядової прес-служби про субсидії є гомогенною – вона зацікавить найменш забезпечені верстви населення, вона відображає інтереси лише цієї соціальної групи. Інформація щодо розвитку соціальної інфраструктури міста зацікавить різні верстви міського населення, буде гетерогенною. Так само прийняття закону про інформацію або про рекламу буде відображати інтереси всіх соціальних груп нашого суспільства.
Предметом політичних комунікацій, на нашу думку, є не лише власне політична інформація, як це може здаватися на
перший погляд. Вона може охоплювати і неполітичні питання, вирішення яких залежить від органів влади та управління: це більшість проблем нашого щоденного життя – економіка, культура, соціальна сфера. Більше того, коли ми чекаємо повідомлень владних структур, нас цікавить не політичне рішення, а його соціально-економічні наслідки.