У процесі вивчення основної програми курсу. Цьому сприяють такі види робіт: зв'язні відповіді на запитання вчителя за матеріа­лом, що опрацьовується; зв'язний виклад змісту параграфа підручника, в подальшому граматичної теми з її узагальненням

  1   2   3

Сучасна концепція мовної освіти висуває на пер­ший план завдання української мови як

навчального предмета — навчити користуватися мовними засоба­ми при сприйнятті

(слуханні і читанні) та створенні (говорінні й письмі) висловлювань у різних сферах спілкування.

Мовленнєва діяльність школярів під час засвоєння знань здійснюється у постійному чергуванні процесів створення тексту і його сприймання та розуміння. При сприйманні чужих текстів дитина засвоює систему еталонних мовних засобів та правил їх використання, а в процесі створення власних привчається користу­ватися цими засобами у повсякденній мовленнєвій діяльності.

Уміння і навички зв'язного мовлення формуються:

1. у процесі вивчення основної програми курсу. Цьому сприяють такі види робіт:
   

• зв'язні відповіді на запитання вчителя за матеріа­лом, що опрацьовується;
  
• зв'язний виклад змісту параграфа підручника, в подальшому — граматичної теми з її узагальненням;
  
• аналіз і складання зв'язних текстів;
  
  2. під час роботи над художніми творами на уроках літератури:
     
• аналіз ідейно-художнього змісту твору;
  
• усний переказ тексту або окремих частин;
  
• складання характеристики героїв-персонажів тощо;
  

3. на спеціальних уроках із розвитку зв'язного мовлення.
   

Успішне формування мовленнєвих умінь можливе лише за умови систематичної і цілеспрямованої робо­ти, постійної уваги до цього аспекту навчання. Вирі­шальну роль у ньому відіграють фактори, які взаємно доповнюються:

1. створення мовного середовища з високим ви­ховним потенціалом;
   
2. раціональна система навчально-тренувальних вправ;
   
3. оптимальна система уроків розвитку зв'язного мовлення.
   

Створення системи розвитку зв'язного мовлен­ня — завдання складне. Необхідно враховувати такі чинники:

1. формування комунікативних умінь:
   

• осмислення теми і головної думки;
  
• добір і систематизація матеріалу;
  
• реалізація задуму;
  
• удосконалення написаного;
  
  2. оволодіння усною і писемною формою вислов­лювань;
     
  3. оволодіння типами і стилями мовлення.
     

Система робіт з розвитку зв'язного мовлення визначається насамперед програмою і має вибудову­ватися відповідно до основних принципів дидактики. Важливо, щоб був узятий до уваги принцип переходу від простого до складного з урахуванням психолого-вікових та пізнавальних особливостей школярів, який забезпечить оптимальність у визначенні типів, видів, тематики робіт із мовленнєвої діяльності.


ПРО СТРУКТУРУ ЗАНЯТЬ ІЗ РОЗВИТКУ ЗВ'ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ

ТА ЇХ ЗМІСТОВЕ НАПОВНЕННЯ


Оскільки основними видами робіт із розвитку зв'язного мовлення є твір та переказ, доцільно поєд­нувати стандартні й нетрадиційні методики, зокрема чергування робіт різних за стилями, темами, типами мовлення, характером (образно-творчі, логічні).

Зразок алгоритму процесу формування вмінь підготовки до творчої роботи — системна схема


Виконання аналізу контрольного твору, творчої роботи



Написання контрольного твору, творчої роботи



Міні-твори

Твір-опис

Твір-розповідь

Твір-роздум

Творчі роботи






Підготовка до контрольного твору



Виконання аналізу контрольного переказу


Написання контрольного переказу


Міні-перекази

докладні

стислі

вибіркові

творчі

тип, стиль мовлення

+



Написання навчального переказу


Від усної до письмової форми




Якість майбутніх робіт із розвитку зв'язного мов­лення значною мірою залежить від підготовки, напи­сання, проведення та аналізу чи редагування вже пере­вірених. Тож особливу увагу слід приділити структурі уроків, які мають свою специфіку.

Загальна структура уроків із розвитку зв'язного мов­лення має такий схематичний вигляд.


навчального переказу

навчального твору, творчої роботи



контрольного переказу

підготовка до контрольного твору, творчої роботи

У Р О К





аналіз контрольного переказу

контрольного твору, творчої роботи

аналіз контрольного твору, творчої роботи

Конкретизувати подану структуру можна, напов­нивши її можливими різноманітними навчальними ситуаціями. Наприклад:


Урок навчального переказу

1. Установчо-мотиваційний етап:
   

• вступна бесіда, оголошення теми, мети уроку;
  
• види та особливості написання переказу;
  
• жанрово-стильові та видові особливості поданого тексту.
  

2. Операційно-пізнавальний етап:
   

• читання тексту переказу, бесіда за змістом про­читаного;
  
• словниково-термінологічна робота;
  
• складання плану (колективно, у групах та інди­відуально);
  
• лінгвостилістичний аналіз тексту;
  
• повторне читання переказу;
  
• підготовка чорнового варіанта переказу.
  

3. Контрольно-рефлексивний етап:
   

• колективне та індивідуальне редагування роботи, переписування
  

• перевірка й аналіз виконаних робіт;
  
• доопрацювання переказу.
  

Урок контрольного переказу

1. Повідомлення теми та мети уроку.
   
2. Вступне слово вчителя про особливості напи­сання контрольного переказу.
   
3. Читання тексту переказу.
   
4. Запис на дошці незрозумілих слів та їх пояс­нення.
   
5. Самостійне складання плану.
   
6. Повторне читання тексту переказу.
   
7. Написання переказу в чорновому варіанті та його редагування.
   
8. Переписування контрольного переказу начисто.
   
9. Самостійна перевірка написаної роботи.
   

Урок аналізу контрольного переказу

1. Вступна бесіда.
   
2. Загальна оцінка якості написаних переказів.
   
3. Розгляд найкращих робіт.
   
4. Колективний аналіз допущених у переказах не­доліків і помилок.
   
5. Самоаналіз помилок, змістових і мовленнєвих недоліків із використанням «кодованої» таблиці «Ос­новні види помилок, що трапляються в письмових роботах».
   
6. Лінгвістичний практикум — система вправ і завдань на подолання помилок.
   
7. Визначення диференційованих домашніх за­вдань.
   

Урок навчального твору, творчої роботи

1. Установочно-мотиваційний етап:
   

• вступна бесіда про твір, його жанрово-стильові та видові особливості;
  
• умотивування потреби написання цього твору;
  
• повідомлення тем, можливих стильових і жанро­вих різновидів.
  

2. Операційно-пізнавальний етап:

• робота щодо осягнення теми й основної думки твору;
  
• коментування тем, які учні не обрали;
  
• варіативне планування однієї з тем;
  
• колективне добирання епіграфа, складання плану (складного, цитатного, змішаного);
  
• психолого-педагогічний тренінг;
  
• підготовка варіантів вступу і початку основної частини твору (одного з розділів основної частини, висновків тощо).
  

3. Контрольно-рефлексивний етап:
   

• граматико-лексично-стилістичні вправи за по­хибками попередніх творів;
  
• написання твору на чернетці, удосконалення та саморедагування написаного;
  
• доопрацювання робіт і переписування начисто; самоперевірка та самоаналіз твору.
  

Урок підготовки до контрольного твору, творчої роботи

1. Вступна бесіда та мотивація навчальної діяль­ності.
   
2. Ознайомлення з тематикою творчих робіт і повторення жанрово-стильових та видових особли­востей.
   
3. Читання, аналіз, коментування й моделювання зразків робіт чи їх уривків.
   
4. Граматико-лексично-стилістична робота.
   
5. Настанови щодо виконання диференційованих домашніх завдань.
   

Урок контрольного твору, творчої роботи

1. Вступні зауваги до роботи і мотивація навчальної діяльності учнів.
   
2. Стислий коментар до тематичного, жанрово-стильового різноманіття творчих робіт.
   
3. Самостійне складання плану твору, добирання епіграфа (за бажанням учня).
   
4. Написання роботи в чорновому варіанті.
   
5. Саморедагування твору та переписування на­чисто.
   
6. Самостійна перевірка написаного.
   

Урок аналізу контрольного твору, творчої роботи

1. Вступне слово вчителя, оголошення мети та завдань.
   
2. Загальна характеристика якості виконаних твор­чих робіт.
   
3. Ознайомлення з найкращими роботами чи фраг­ментами з них.
   
4. Колективний, груповий та індивідуальний аналіз допущених недоліків і помилок із використанням «кодованої» таблиці.
   
5. Лінгвістичний практикум — вправи та завдання на подолання виявлених помилок.
   
6. Самоаналіз та саморедагування творчих робіт.
   
7. Визначення особистісно зорієнтованих домашніх завдань.
   
8. Граматично-лексично-стилістичні вправи за помилками попередніх творів.
   
9. Інструктаж-консультація:
   

• нагадування про тексти, словники, літературознавчі та інші посібники, потрібні на уроці написання твору;
  
• відповіді на запитання учнів;
  
• поради вчителя щодо тематики (обов'язковий розподіл тем, теми на вибір, окремі теми для кожного) і термінів написання твору.
  

ПЕРЕКАЗИ, ВИДИ І МЕТОДИ ПРОВЕДЕННЯ

Переказ — це вид роботи з розвитку зв'язного мов­лення, який передбачає передачу в усній чи письмовій формі прочитаного або прослуханого тексту. Умовно до переказів відносять також конспектування прочи­таної статті, запис прослуханих виступів тощо. Велике значення переказу перш за все у тому, що він навчає глибоко розуміти і правильно передавати чужі слова, виробляє навички самостійного викладу думок в усній і письмовій формі. Отже, переказ — це підготовча ланка до самостійного письма, написання творів, виступів з різної тематики, відгуків тощо.

Переказ виробляє навички уважно слухати (чи уважно читати) текст, з тим щоб зрозуміти й запам'ятати його зміст, а потім з належною повнотою й докладністю відтворити в усній чи письмовій формі.

Проведення переказу сприяє розвитку логічного мислення, оскільки виробляє вміння й навички аналізувати текст, виділяти в ньому головне й другорядне, родові й видові поняття, розкривати внутрішні зв'язки й закономірності, що лежать в основі змісту тексту, а потім у чіткій послідовності переказувати його. У про­цесі проведення переказів актуалізується і збагачується лексика учнів, розвивається вміння правильно вживати слова, а також користуватися засобами виразності мови. Учні практично переконуються у великій ролі мовних засобів і необхідності дбайливого відбору їх для повноцінного розкриття ідейного змісту й забез­печення вимог художньої передачі.

Праця над переказами допомагає свідомо зміцню­вати орфографічні й пунктуаційні навички. А в цілому мова і стиль переказів сприяють виробленню високої мовної культури учнів.

Види переказів

1. За способом передачі тексту:
   

• усні;
  
• письмові;
  

2. За характером текстового матеріалу:

• розповіді;
  
• описи;
  
• роздуми.
  

3. Залежно від докладності передачі змісту тексту й міри збереження його композиції:
   

• докладні, або близькі до тексту;
  
• стислі;
  
• вибіркові;
  
• творчі;
  
• перекази-переклади.
  

3. За метою проведення:
   

• навчальні.
  
• контрольні;
  

Основна мета контрольних переказів — перевірити вміння й навички учнів передавати зміст прочитаного тексту з потрібною докладністю, правильно, логічно, послідовно й грамотно в найширшому розумінні слова.

Звичайно, текстовий матеріал може в собі поєдну­вати розповідь з елементами опису, опис з елементами роздуму тощо.

Інколи окремим видом переказів вважають переказ зі спеціальним граматичним, орфографічним, стиліс­тичним чи іншим завданням. Однак усі названі пере­кази можуть бути ускладнені спеціальним завданням, а тому, цілком очевидно, немає потреби окремо виділяти такий вид переказу. Оскільки переказ — це перш за все робота з розвитку зв'язного мовлення, то граматико-орфографічні, стилістичні чи інші завдання не повинні перешкоджати успішному виконанню основ­ного завдання — правильно, виразно й точно передати зміст тексту. Отже, не слід ні переобтяжувати перекази такими завданнями, ні часто їх практикувати.

Великого значення слід надавати якості тексту для переказу. Із цією метою необхідно брати фрагменти, зразкові щодо використання засобів виразності мови. Слід враховувати мовностилістичні якості, що дасть можливість учителеві цілеспрямовано вчити учнів відбирати й використовувати мовні засоби.

Разом з тим переказ необхідно якнайтісніше пов'язувати з виучуваним граматичним матеріалом. При наявності такого зв'язку переказ буде органічною частиною роботи над закріпленням знань з граматики, виробленням умінь і навичок використовувати граматико-стилістичні явища. Переказ у цьому випадку стає підсумковою роботою, що продемонструє практичне засвоєння учнями матеріалу.

Можна погодитися з тими методистами, які вва­жають, що тексти для переказів слід адаптувати дуже обережно, невеликою мірою, щоб не втратити того оригінального, чим відзначається мова письменника. Слід користуватися такими текстами, у яких майстер слова уже використав ті чи інші морфологічні форми чи синтаксичні конструкції, що саме опрацьовані на уроках мови. Очевидно, для наголошування на стилістичній ролі морфологічних і синтаксичних явищ у кожному окремому тексті слід зосереджувати увагу тільки на певних (не всіх) граматичних явищах, найвиразніших щодо стилістики.

Добираючи тексти для переказів у різних класах, необхідно дотримуватися принципу послідовного нарощування труднощів. Це виявляється в тому, що при доборі текстів враховують вікові особливості уч­нів, а тому береться до уваги міра складності змісту, доступність тексту з погляду лексики і граматичної будови. Різною має бути й кількість слів у текстах для переказів (згідно з Критеріями оцінювання)

Труднощі враховують і тоді, коли відбирають пе­рекази за характером текстового матеріалу. Зовсім не випадково програма з української мови рекомендує різні види таких переказів для різних класів.

Для учнів 5—6-х класів використовують тексти роз­повідного характеру або з елементами опису. Справді, тексти формі розповіді найдоступніші дітям цього віку. Цікаві сюжетні оповідання хвилюють і захоплюють їх, пробуджують уяву. Зміст таких оповідань, послідов­ність подій повністю і без особливих труднощів усві­домлюються учнями. А це є запорукою того, що учні зможуть повноцінно передати зміст таких текстів.

Із часом тексти для переказів ускладнюють: розповідь поєднують з елементами опису природи, інтер'єру, зовнішності людини, процесів праці. Це ви­магає більшої самостійності в роботі.

Найскладнішими для учнів є перекази-роздуми. Тут потрібно самостійно аналізувати події, вчинки, явища, давати їм оцінку, робити певні висновки чи узагальнення. Така робота покликана навчити шко­лярів міркувати, висловлювати свої судження, чітко їх аргументувати. Елементи роздуму мають бути і в текстах описового характеру, у яких програма вимагає давати оцінку подій, вчинків героїв.

Більше того, елементи і роздуму, й опису слід вво­дити до текстів розповідного характеру, починаючи з 5-го класу.

Тексти необхідно добирати з різних мовних стилів і жанрів художньої літератури. При цьому учні мають переконатися, що відбір мовних засобів (лексичних, синтаксичних тощо) у кожному з таких текстів відмін­ний. Адже лексика оповідання значно відрізняється від лексики науково-популярної чи публіцистичної статті.

Не можна не згадати й авторів художніх творів, з яких беруть тексти для переказів. Учні повинні навчи­тися відчувати індивідуальну манеру письменника.

Принцип поступового зростання труднощів ре­алізується і в роботі над планом. Основне завдання вчителя — навчити учнів розчленовувати текст на змістово й логічно завершені відрізки та переда­вати головну думку кожного з них пунктом плану. На першому етапі роботи вчитель сам пропонує план і з'ясовує співвідношення його з текстом. Потім робота над складанням плану йде колективно, при­чому спершу план записується у формі питальних речень, потім — розповідних і називних. Наступна ланка (починається із 7-го класу) — вироблення на­вичок компонувати складний план, у якому основні пункти розгортаються в підпунктах; план у вигляді цитат тощо. Робота над кожним наступним планом переказу стає самостійнішою. Згодом учні оволоді­вають уміннями й навичками складати плани різних видів самостійно.

На уроках української мови використовуються різні види переказів залежно від докладності передачі змісту тексту і міри збереження його композиції.

1. Уже в 5-му класі практикується докладний пере­каз, коли учні навчаються глибоко усвідомлювати і запам'ятовувати його зміст до найдрібніших деталей. А потім відповідно до плану передають зміст із збере­женням подробиць, деталей. Це допомагає виробити уважне ставлення до композиції твору, засобів вираз­ності тексту, та доцільно їх застосувати. Учитель має домогтися того, щоб проаналізовані мовні засоби були свідомо використані учнями в переказі. Для цього мож­на додатково прочитати той чи інший епізод тексту.
   

Для докладного переказу беруть, як правило, опові­дання з яскравими мовними засобами. Причому на першому етапі роботи бажано брати твори (чи уривки з творів), які вивчалися і мова яких аналізувалася на уроках літератури.

2. Стислий переказ передбачає лаконічну, мак­симально коротку передачу змісту прочитаного чи прослуханого тексту. Такий переказ спонукає глибоко вникати в зміст твору, аналізувати його, з тим щоб виділити основне, найголовніше і зберегти його в пе­реказі, випустивши деталі. Учнів слід застерегти, що стисло переказувати — це не просто випускати якість частини, а відбирати найістотніше, залишаючи поза увагою другорядне. Праця над стислим переказом готує до конспектування, складання анотацій, тез, адже в процесі виконання всіх цих робіт необхідне вміння глибоко аналізувати літературу, вибирати найголовні­ше і передавати його в лаконічній формі.
   

До проведення стислого переказу вчитель повинен ретельно готуватися: скласти 2 плани: один для до­кладного переказу, другий — для стислого. Готує він також і стислий переказ. На уроці після читання тек­сту складають і записують докладний план на дошці. Далі цей план колективно скорочують, щоб за ним можна було написати стислий переказ, тобто коротко передати тільки основний зміст текст. За скороченим планом (розповідь за кожним пунктом) проводиться усний переказ. Відповіді аналізують, щоб при потребі порадити випустити деталі і зберегти тільки головну думку, яка й подається в стислому переказі. Це, зви­чайно, тільки один із прийомів підготовки і проведен­ня стислого переказу.

3. Вибірковий переказ передбачає логічно послі­довний виклад матеріалу лише з одного питання, яке розкривається в тексті для переказу поруч з іншими, чи переказування одного епізоду.
   

На початковому етапі роботи вибірковий переказ проводиться в такий спосіб: читають спочатку весь текст, а потім відповідно до теми і завдання відбирають ті частини, де йдеться про особу, подію чи явище, що має бути змістом вибіркового переказу. Увагу звер­тають не тільки на зміст, а й на мовні особливості тих місць, які будуть переказувати, що, у свою чергу, допоможе учням у відборі лексики, мовних засобів, синтаксичних конструкцій тощо.

Цей переказ учні можуть готувати вдома. Вони самостійно читають заданий текст, відбирають у ньому потрібний для розкриття теми матеріал, складають план, а в класі переказують відібрані місця з прочи­таного і спланованого.

Вибірковий переказ — це важлива ланка в підго­товці до написання творів на літературному матеріалі, адже учні вчаться відбирати матеріал і давати йому оцінку.

1. Творчі перекази передбачають не тільки передачу змісту прочитаного тексту, а й дописування можли­вого кінця чи початку, які вчитель пропускає при читанні, введення додаткових епізодів або опису осіб, предметів, явищ тощо. Під час проведення творчих переказів можна запропонувати завдання:
   

• дати оцінку подіям;
  
• висловити своє ставлення до вчинків людей;
  
• розповісти, що найбільше сподобалося у творі й чому.
  

Творчі перекази активізують власні спостереження учнів, їхній життєвий досвід, знання, одержані з книг. Цей переказ сприяє розвитку розумової активності; готує учнів до самостійної роботи, спонукає до усвідомленішої передачі змісту тексту, яка збагачується власною творчістю.

5. Корисним видом роботи з розвитку зв'язного мовлення є також переказ-переклад. Учитель читає текст російською мовою, а учні, усвідомивши його зміст, переказують українською, знаходячи ідентичні лексичні й інші засоби. Ця форма роботи має свої труднощі порівняно, наприклад, із докладним чи стислим переказом.
   

Уроки, на яких проводиться переказ, зокрема навчальний, потребують ретельної підготовки. Учитель має заздалегідь дібрати текст, уважно його прочитати і визначити, які труднощі в розумінні змісту, зна­чення окремих слів і зворотів можуть виникнути в учнів і як їх подолати. Роботу над лексикою переказу бажано розпочинати заздалегідь, хоча б за тиждень. Незнайомі слова подаються в дидактичному матеріалі. Після кількаразового вживання вони стають надбан­ням активного словника учнів і тоді відпадає потреба пояснювати їх під час переказу.

Клас працює над добором синонімів у межах тієї лексики, яка є в тексті лереказу, над введенням у речення засобів мовної виразності тощо.

Далі вчитель, готуючись до уроку, аналізує зміст тексту, виділяє в ньому логічно завершені частини і складає план. У процесі змістового і мовностилістич­ного аналізів тексту вчитель складає систему запитань, за якою проводитиметься робота над підготовкою до навчального переказу. Бажано, щоб він сам написав переказ, що допоможе йому успішніше організувати роботу учнів над ним. Насамперед це стосується під­готовки до стислих і вибіркових переказів.

Складений учителем план уроку на завершальному етапі підготовки передбачає такі етапи роботи над навчальним переказом:

1. Визначення теми і мети уроку (вчитель пові­домляє, який вид переказу писатимуть учні і як буде організовано роботу).
   
2. Вступна бесіда вчителя про текст (якщо цього вимагає зміст) і його автора.
   
3. Читання тексту.
   
4. Бесіда за змістом прочитаного.
   
5. Складання плану.
   
6. Мовний аналіз тексту.
   
7. Повторне читання тексту.
   
8. Самостійна робота учнів над переказом.
   

• Урок розпочинається з чіткого визначення мети за­няття, оскільки тільки в цьому разі учні працюватимуть активно, з інтересом. Учитель зауважує, що діти не просто повинні запам'ятати прочитане й передати його на письмі, а глибоко зрозуміти ідейний зміст твору, задум автора; усвідомити значення мовностилістичних засобів, вико­ристаних у тексті. Пишучи переказ, учні повинні доцільно й виправдано використовувати мовні засоби, а також звертати увагу на вживання недавно вивчених граматич­них явищ (дієприкметників чи дієприслівників; речень з відокремленими членами, прямою мовою тощо).
  
• Вступна бесіда повинна підготувати учнів до розуміння і сприйняття тексту; з'ясувати те, що може викликати утруднення в процесі усвідомлення змісту. Інколи виникає потреба розповісти про епоху, у якій відбувалася дія, охарактеризувати історичних осіб, по­яснити деякі науково-технічні поняття тощо. У бесіді слід повідомити, кому належить твір, що переказуєть­ся. Якщо це визначний письменник, політичний діяч, бажано показати його портрет. Якщо в тексті є слова або словосполучення, зна­чення яких учні не знають і для засвоєння яких не була проведена попередня робота, то їх треба записати і витлумачити.
  
• Виразне читання тексту має мобілізувати увагу уч­нів, забезпечити цілісне сприйняття змісту, усвідомлення логічної послідовності викладу, значення мовностиліс­тичних засобів для яскравого розкриття задуму автора.
  

Оскільки текст для переказів зазвичай беруть простий і дохідливий, а у вступній бесіді при потребі проведена підготовка до його сприйняття, то учні усвідомлюють його зміст уже після першого читання. А тому якщо й виникає потреба в бесіді за змістом, то тільки для поглибленого його розуміння і відповідей на запитання: чому? з якою метою? чи сподобалося оповідання? чим саме? тощо. Розповідати про те, що учням зрозуміло, безумовно, не слід. Бесіда за змістом прочитаного може поєднуватися зі складанням плану. Текст переказу колективно поділя­ють на змістово завершені частини, добирають заголов­ки до кожної з них, які й складають план переказу.

• Мовний аналіз, що супроводжує роботу над під­готовкою переказу, має показати, що добір лексики, виразових засобів, синтаксичних конструкцій залежить від ідейного змісту, загального стилістичного спряму­вання, жанру тощо.
  

У процесі мовного аналізу в галузі лексики прово­диться така робота:

1. уточнення значення слів, що супроводжується добором однокореневих слів, аналізом будови слова, етимологічним аналізом;
   
2. умотивування правильності й точності вибору слова, складання синонімічних рядів і показ доціль­ності авторського вибору;
   
3. виявлення архаїзмів, історизмів, неологізмів і з'ясування потреби їх уживання;
   
4. розкриття відповідності використання лексики жанровим особливостям твору; проведення спостере­жень над метафорами, епітетами, порівняннями тощо й обґрунтування їх уживання ідейно-художніми наста­новами твору, виявлення індивідуальних авторських особливостей у використанні лексики, з'ясування значення і стилістичної ролі фразеологізмів.
   

У морфологічній системі текстів переказів необ­хідно проводити спостереження над стилістичним використанням варіантних форм частин мови, вста­новлюючи закономірності їх уживання, над поши­реністю лексико-граматичних категорій і їх форм.

Багаті стилістичні можливості синтаксису мають бути предметом уваги під час мовного аналізу, зокре­ма: доцільність використання різних типів простого й складного речень; синтаксична синонімія тощо. Зви­чайно, це не означає, що під час підготовки до переказу мовний аналіз має бути максимально вичерпним. Учи­тель перш за все знаходить мовні явища, найяскравіші в стилістичному плані для цього тексту, акцентує увагу на тих граматико-стилістичних особливостях, що без­посередньо пов'язані з виучуваними темами.

Мовний аналіз дає можливість хоч якоюсь мірою ознайомити учнів з індивідуальними особливостями мови майстрів художнього слова, показати специфіку в доборі й використанні мовних засобів у творах різних авторів. Він повинен проводитися так, щоб зацікавити учнів. І якщо діти зрозуміють ідейний зміст твору, усвідомлять правильність і доцільність вибору пись­менником мовних засобів, вони повноцінно й творчо напишуть переказ, а сама робота над переказом буде захоплюючою. Треба позитивно ставитися до того, що учень у переказі свідомо користується мовними засобами письменника.

Багатьма методичними посібниками передбачено обов'язкове усне переказування прочитаного тексту перед написанням навчального переказу. Однак така необхід­ність цілком слушно береться під сумнів. «Такий переказ, — говорить В.О.Добромислов, — у ряді випадків може виявитися зайвим. Такий переказ, зроблений навіть хо­рошим учнем, дещо знизить художню вартість тексту й не зможе, таким чином, послужити зразком для учнів. Крім того, дітям після поглибленого розбору тексту звичайно уявляється, що вони вже добре знають його зміст, а тому в них навіть не виникає і бажання слухати розповідь свого товариша». Слід приєднатися до думки, що «в середній школі усний переказ змісту проаналізованого твору вза­галі необов'язковий. Проте при написанні стислого або вибіркового переказу, особливо на початковому ступені навчання, такий переказ доцільний».

• Завершальна ланка роботи — самостійне написання переказу. Бажано, щоб учні користувалися чернеткою, з якої потім переписували в чистовик. Адже цілком закономірно, що під час роботи над переказом виникає потреба правок, замін одного варіанта висловлювання іншим, досконалішим. Роботу над різними варіантами оформлення думки, над пошуком найбільш яскравих засобів їх вираження треба заохочувати. Це розвиває і мислення, і мовлення.

Методика проведення контрольного переказу ха­рактеризується більшою самостійністю учнів у роботі над текстом, складанням плану тощо.

ПОСЛІДОВНІСТЬ РОБОТИ НАД ПЕРЕКАЗОМ

Запорукою успішного написання переказу є:

• практичне володіння мовою;
  
• наявність сформованих мовленнєвих навичок;
  
• уміння добирати виражальні засоби і вибирати найоптимальніші з них;
  
• здатність правильно і виразно передавати зміст;
  
• знання орфографічних і пунктуаційних правил.
  

Розглянемо, у чому полягає кожна з цих передумов.

Практичне володіння мовою дає можливість спри­йняти текст загалом та у взаємозв'язку складових частин — без нього неможливе достатнє відтворення змісту. Важливу роль відіграють і навички продуктив­ного усного мовлення в монологічній формі, оскільки писемне мовлення формується на базі усного. Той, хто не може зв'язно розповісти про щось, ніколи не напише доброго переказу.

Знання з мовлення, зокрема, про текст і його ознаки, структуру тексту, типи висловлювань, стилі мовлення і засоби їх створення необхідні як для сприймання по­чаткового тексту, так і для створення власного варіанта висловлення змісту.

Уміння добирати найоптимальніші виражальні засоби дають можливість будь-яку думку висловити по-різному, оскільки на всіх рівнях мовної системи — морфемному, лексичному, морфологічному, синтаксичному — є си­нонімічні та співвідносні засоби, з-поміж яких завжди можна вибрати той, що найкраще відповідає змістові й цільовій установці створюваного тексту. Такий вибір — найважливіша запорука виразного, точного, емоційного мовлення, якщо він, звісно, підкріплюється знаннями орфографічних і пунктуаційних правил.

Попередня підготовка до переказу

Позаяк переказ — спосіб перевірки грамотності, то в процесі підготовки до нього треба повтори найважливіші орфограми і пунктограми, особливо ті, які за результатами основних письмових робіт визначено як типові. Однак необхідно і звернути увагу на запас лексико-фразеологічних та граматичних засобів, вправність і доцільність їх використання, повноту сприйняття змісту, структури і стилістичних особливостей тексту, здатність створити його власний варіант. На це має спрямовуватися підготовка із чітким визначенням теоретичних і практичних аспектів.

Насамперед потрібно пригадати основні характе­ристики тексту як одиниці мовлення:

1. підпорядкованість усіх складових єдиній темі й авторському задуму;
   
2. структурований зміст (підтеми, наявність зачину і кінцівки, взаємозв'язок між частинами, яким ви­значається розгортання викладу, поділ на абзаци, що відповідають підтемам);
   
3. стиль тексту;
   
4. тип мовлення.
   

Складовою частиною підготовки мають бути' не тільки перелік стилів, але й засоби створення того чи іншого стилю, не тільки типи мовлення, але й характерна для кожного з них послідовність викладу.

Наступним етапом підготовки стануть тренування у визначенні теми і головної думки тексту шляхом доби­рання заголовків та формулювання авторської позиції (мети створення тексту) до зв'язних уривків із текстів або вправ підручника.

Ефективною роботою, спрямованою на осмислення тексту, є поділ його на частини, у яких висвітлюється певне питання.

Можливі два варіанти такої вправи:

1. Використовувати тексти зі збірника переказів, до яких додаються орієнтовні плани із завданням: визначити в тексті уривки, що відповідають кожному пунктові. Це дає змогу відслідкувати послідовність розгортання подій. При цьому у поле зору потрапляє багато питань, що можуть прислужитися при написан­ні переказу: роль прямої мови і діалогів; лексичні та граматичні засоби вираження почуттів тощо. До того ж принагідно оцінюється і сам план — його відповідність змісту тексту.
   
2. Робота над структурою тексту — поділ його на окремі смислові фрагменти і придумування заголовків до них. Сукупність цих заголовків становитиме план викладу змісту.
   

Подані варіанти протилежні один одному: в першо­му здійснювався аналіз від загального до конкретного, в другому — навпаки — від конкретного до загального. У цілому ж вони доповнюють один одного.

Ще одним спрямуванням попередньої підготовки до переказу є напрацювання можливих способів вира­ження думки:

1. перефразування речень, заміна окремих ком­понентів;
   
2. вживання одних синонімів замість інших;
   
3. заміна слів фразеологізмами і навпаки;
   
4. простих форм частин мови і деяких членів ре­чення складними;
   
5. зворотів — підрядними реченнями;
   
6. сполучникових речень — безсполучниковими;
   
7. прямої мови — непрямою і навпаки.
   

Така робота допоможе уникнути як орфографічних помилок (коли є сумніви при написанні певних слів), так і пунктуаційних (вагаючись у доборі розділових знаків).

Повторюючи синтаксичні конструкції, слід особ­ливу увагу звернути на типові порушення речень, зокрема:

1. використання дієприслівникових зворотів, не пов'язаних єдиним виконавцем з дієсловом-присудком (Прослухавши нову мелодію, вона мені сподобалась)]
   
2. сплутування прямої і непрямої мови (Ліна Кос­тенко писала, що шукайте цензора в собі)-,
   
3. вживання означальних речень, відірваних від слова, яке вони пояснюють (Художник змалював дівчину і голубку, з якою потім познайомився).
   

У ході роботи потрібно потренуватися у розме­жуванні складних речень з підрядними часу, умови, причини, способу, дії, які можна замінити зворотами, а які — ні.

Сприймання тексту

Текст переказу зачитується двічі. Треба, щоб прослуховування дало якнайбільше інформації, необхідної для подальшої роботи. Тому ні в якому разі не слід обмежуватися пасивним слуханням з надією, що щось запам'ятається. Слухання має стати етапом активної аналітичної роботи.

Під час першого зачитування тексту учні намага­ються зробити якомога більше «заготовок» — запи­сують фрагменти речень, навіть цілі речення, але за цією роботою пропускають наступні частини тексту, втрачають розвиток подій, унаслідок чого не можуть сприйняти текст як цілісність з його ідейно-тематичною та структурною визначеністю. Такі поспішні записи приносять не користь, а шкоду.

Найважливішим завданням початкового ознайом­лення з текстом є усвідомлення його теми, головної думки, змісту і структури. Цим і визначається харак­тер роботи. Слухаючи перший раз текст, слід робити помітки. Але такі, що намітять план викладу і надалі допоможуть зрозуміти особливість побудови запропо­нованого тексту, визначити його тему та ідею.

Важливо записати незрозумілі слова, щоб під час другого читання з'ясувати їх значення. Слова, над правописом яких треба подумати; вагомі для розкриття авторського задуму вислови доцільно виписати під час другого читання.

Зорієнтувавшись в основних характеристиках змісту і композиції, потрібно зосередитися на мовному оформ­ленні тексту, визначити авторське ставлення до опису­ваного, виявити засоби, які висловлюють це ставлення. Ці засоби допоможуть визначити і стиль тексту.

Під час другого читання здійснюється і своєрідний контроль за тим, чи правильно була сприйнята під час першого читання структура тексту. Це буде остаточний крок до складання робочого плану переказу. Такий план необхідний навіть тоді, коли не вимагається наводити його у числовому варіанті роботи: тільки використання плану, послідовне висвітлення всіх його пунктів забезпе­чить дотримання вимог до зв'язного висловлювання.

Написання тексту на чернетці

Писати роботу треба у повній відповідності з на­міченим під час слухання тексту планом. Актуальні проблеми цього етапу роботи:

1. повне висвітлення кожного питання;
   
2. зв'язки між реченнями в межах кожного фраг­мента та між уривками і засоби їх вираження;
   
3. відповідність використаних засобів авторській по­зиції і стильовим особливостям початкового тексту;
   
4. уникнення помилок: орфографічних, пунктуа­ційних, граматичних, лексичних.