1. Загальні засади дошкільної педагогіки

Вид материала

Документы

Содержание Загальнорозвивальні вправи Елементи туризму Виховання культурно-гігієнічних навичок 3.3. Розумове виховання дітей дошкільного віку Розумове виховання Розумовий розвиток і розумове виховання Розумовий розвиток

Подобный материал:

• Організація освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі, 186.69kb.
• Програма вступного фахового випробування з соціальної педагогіки, 197.29kb.
• Рекомендації до створення банку індз, 150.69kb.
• Форми та методи освітньо-виховної роботи з дітьми пятирічного віку, 1156.97kb.
• Програма вступного випробування з соціальної педагогіки, 109.69kb.
• Науково-методичний вісник «Педагогічний пошук» №2 2006, 134.62kb.
• Закон україни, 745.76kb.
• Закон україни, 706.59kb.
• Шості Всеукраїнські Читання з гуманної педагогіки, 374.25kb.
• Тема: Предмет та основні категорії педагогіки, 1014.76kb.

Фізичні вправи. Організм дошкільника потребує актив­ної рухової діяльності. Цю його здатність характеризують як «природну стихію» дитини (Ю. Аркін). Фізичне вихован­ня здійснюють, використовуючи спеціально підібрані, мето­дично правильно організовані, керовані педагогом рухи і складні види рухової діяльності — фізичні вправи. Вони відчутно впливають на дитину, розвиваючи її рухові уяв­лення, увагу, мислення, волю, емоції, спричиняючи пози­тивні зміни у роботі серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, викликаючи почуття бадьорості, радості. Фізичні вправи як специфічний засіб фізичного виховання справляють ефект лише за комплексного використання з оз­доровчими силами природи та гігієнічними факторами.

До фізичних вправ, які використовують у вихованні ді­тей дошкільного віку, належать гімнастика, ігри рухливі та зі спортивними елементами, спортивні вправи, елемен­тарний туризм. У дитячому садку основними фізичними вправами є гімнастика.

Гімнастика — система фізичних вправ, яка сприяє загальному розвитку організму та зміцненню здоров'я.

З її допомогою формуються життєво необхідні навички рухової діяльності, фізичні якості. Її компонентами є ос­новні рухи, загальнорозвиваючі вправи, шикування і пе­решикування, танцювальні вправи. До основних рухів на­лежать ходьба, біг, стрибки, повзання і лазіння, метання і ловлення, вправи на збереження рівноваги, які збагачу­ють руховий досвід дітей, дають їм змогу вільно діяти у

навколишньому середовищі, виховують впевненість у сво­їх силах, спритність, швидкість, сміливість. Загальнорозвивальні вправи використовують для рівномірного розвит­ку м'язової системи і всебічного впливу на організм дити­ни. Кожна вправа, як правило, діє на розвиток і зміцнення конкретних груп м'язів (рук і плечового поясу, ніг, тулуба тощо), тому їх підбір має забезпечувати розвиток усіх груп м'язів дитячого організму. Шикування, повороти і пере шикування використовують для раціонального й організо­ваного розміщення дітей під час занять. Вони сприяють вихованню дисциплінованості, формуванню правильної постави, легкої ходи. Танцювальні вправи розвивають лег­кість, ритмічність рухів, правильну поставу.

Останнім часом у багатьох дошкільних закладах вико­ристовують гімнастику ушу, яка поєднує базові рухи тіла, тренування дихання, самомасаж. їх включають до підго­товчої частини фізкультурних занять, а окремі елементи — до заключної (вправи на розслаблення).

Важлива роль у фізичному вихованні належить рухли­вим іграм, завдяки яким діти вчаться використовувати свої знання і вміння у незвичних ігрових умовах. У дитя­чих дошкільних закладах найчастіше організовують сю­жетні та безсюжетні рухливі ігри, ігри спортивного харак­теру (баскетбол, теніс, бадмінтон та ін.), ігри зі співом, хо­роводні ігри.

Для підготовки дітей до занять спортом, розвитку різ­номанітної самостійної рухової діяльності й активності, загартовування використовують спортивні вправи (пла­вання, катання на лижах, ковзанах, велосипеді тощо).

Елементи туризму (пішохідні та лижні прогулянки за межі території дитячого садка) мають на меті удосконален­ня рухових навичок, опанування навичок орієнтації на місцевості, підвищення рухової активності дітей.

Головною передумовою формування всебічно розвине­ної, здорової дитини є достатній рівень рухової активності під час усіх форм організації фізичного виховання (ранко­вої гімнастики, фізкультурних занять, днів здоров'я, рух­ливих ігор, фізкультурних пауз і фізкультурних хвилин, спортивних свят і розваг). Це актуалізує необхідність ком­плексного використання фізичних вправ з метою створен­ня умов для найбільшої рухової активності дитини, до­цільної зміни моментів напруження і розслаблення, фізич­ного навантаження і відпочинку.

Комплекс засобів фізичної культури утворює руховий режим дитячого садка, який передбачає послідовне збільшення фізичних навантажень протягом дня. За даними на­укових досліджень, недостатнє моторне навантаження (до 50 %), тобто так званий пасивний руховий режим (Т. Дмитренко), спричинює відставання у фізичному розвитку дітей. Для посилення рухової активності використовують навчаль­но-виховну роботу (заняття, індивідуальну роботу, рухливі ігри, ранкову гімнастику та ін.) і самостійну рухову діяль­ність (розваги, спортивні свята, самостійні рухливі ігри, спортивні вправи), прогулянки та ін.

Відповідно до функціональних потреб дитячого орга­нізму оптимальні норми рухового режиму в різних органі­заційних формах (ранкова гімнастика, заняття з фізичної культури, фізкультурні хвилинки, не менше трьох рухли­вих ігор на день, спортивні вправи тощо) в усіх вікових гру­пах протягом дня становлять: влітку — 18—20 тис. кроків, восени — 15—16,5 тис, взимку — 16,5—18 тис, весною — 16—17,5 тис кроків.

Протягом дня у рухливі ігри слід вносити певні зміни й ускладнення. Якщо протягом 2-х — 3-х днів підряд нічого не змінювати у проведенні ігор, рухова активність дітей буде знижена на 18—32 %. Отже, раціональний руховий режим дітей забезпечується комплексом усіх організацій­них форм фізичного виховання.

Під час фізкультурних занять, ранкової гімнастики, рухливих ігор корисні дихальні вправи, використання елементів точкового масажу, вдихання фітоароматів, вправи для розслаблення м'язів тіла під спокійну мелодію, вправи для розвитку дрібних м'язів рук, ніг.

Норми фізичного розвитку дітей містяться у програмах їх виховання у дошкільних закладах. Автор системи сі­мейного виховання дітей Б. Нікітін пропонує у з'ясуванні рівня фізичного розвитку дітей послуговуватися «індек­сом справедливості», який ураховує зріст, масу тіла, вит­ривалість дитини. Його визначають у природних умовах, під час ігор і подолання перешкод (лазіння по деревах, пе­рехід через канаву тощо).

Програма Е. Вільчковського «Здоровий малюк» пропо­нує різноманітні фізичні вправи для дітей від народження до трьох років, а також необхідне для них фізкультурне об­ладнання, що робить її придатною для використання вихо­вателями і батьками. Програма «Будь здоровий, малюк!» Е. Вільчковського і Н. Денисенко зорієнтована на дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, передбачає відпо­відні оздоровчі, освітні, виховні напрями. «Програма з фі­зичної культури для дошкільних закладів фізкультурно-оздоровчого напрямку» Е. Вільчковського має на меті створення у дошкільному закладі режиму підвищеної ру­хової активності дітей 3—7 років завдяки впровадженню різноманітних форм фізичного виховання, пропонує мето­дику визначення морфологічних показників і функціо­нального стану організму дитини.

Педагог-новатор Микола Єфименко вважає, що осно­вою кожного заняття має бути ігрове дійство з ненав'язли­во вплетеними у нього елементами навчання, розвитку, корекції, оздоровлення, виховання. Завдання педагога полягає в такій організації заняття, щоб діти засвоювали передбачений програмою матеріал підсвідомо, із задово­ленням рухаючись, граючись. Ігровий підхід, за його пе­реконанням, повинен стати провідним в усіх аспектах ро­боти, передусім у діагностиці фізичного розвитку дітей: кожне рухове завдання педагога має бути маленькою теат­ральною ігровою сценою. Цій меті підпорядковані розроб­лені автором тренажери і вправи, ігрова термінологічна мова, якою повинен користуватися педагог, навчаючи ді­тей рухів.

Різноманітність засобів фізичного виховання передба­чає необхідність знання особливостей кожної дитини, пос­тійний аналіз змін у дитячому організмі, внесення відпо­відних коректив, що можливе за безумовної єдності інте­ресів і зусиль вихователів, батьків, медичних працівників.

Виховання культурно-гігієнічних навичок

Здоров'я дітей, загартованість їхніх організмів, інтерес до здорового способу життя залежать і від того, наскільки сформовані у них культурно-гігієнічні навички. Фізіоло­гічною основою культурно-гігієнічних навичок є утворен­ня умовно-рефлекторних зв'язків, вироблення динамічно­го стереотипу, а головною умовою їх формування — раціо­нально організоване життя дітей у дитячому садку, чіткий режим дня, постійність вимог до поведінки дитини з боку дорослих. Важливими при цьому є чистота приміщення, якісне прибирання, провітрювання, естетика організації культурно-гігієнічних процедур, приклад охайності й осо­бистої гігієни дорослих. Гігієнічні процедури проводять щоденно в один і той самий час, що сприяє формуванню постійних навичок.

Уже на другому році життя діти повинні уміти під­ставляти руки під струмінь води, змивати мильну піну з них, користуватися рушником, пити з чашки, їсти лож­кою, користуватися серветкою, дякувати після прийому їжі, користуватися носовичком. Трирічні малюки мають їсти самостійно й акуратно, ретельно пережовувати їжу, правильно тримати ложку, самостійно засукувати рукави перед умиванням, користуватися милом, умиватися, ви­тиратися. У середній групі дітей навчають правильно ко­ристуватися столовими приборами (ложкою, виделкою, ножем), серветкою, їсти акуратно, полоскати рот після їжі, правильно чистити зуби, зачісуватися, дотримувати­ся правил користування предметами гігієни. Діти старшої і підготовчої груп повинні контролювати дотримання осо­бистої гігієни, культурно поводитися за столом.

Культурно-гігієнічні навички поєднують у собі явища гігієни і культури. Діти мають усвідомити, що їхнє став­лення до гігієнічних вимог є не лише ставленням до влас­ного здоров'я, а й свідченням поваги до людей, адже не­акуратна, неохайна людина викликає відразу, небажання спілкуватися з нею.

Віднедавна значного розвитку набуває валеологія — наука про збереження і зміцнення здоров'я. її сутність по­лягає в тому, що людина повинна пізнати і створити себе, навчитися берегти і зміцнювати своє здоров'я.

Основними напрямами роботи з валеологічного вихо­вання дітей дошкільного віку є:

— формування мотиваційних установок на здоровий спосіб життя як основну умову збереження і зміцнення здоров'я;

— формування бережного ставлення до власного здо­ров'я;

— прищеплення навичок особистої гігієни;

— ознайомлення дітей із способами профілактики за­хворювань і запобігання травматизму;

— формування культури діяльності, дотримання гігіє­нічно обґрунтованих вимог до організації життєдіяльності загалом.

Набуття дітьми дошкільного віку валеологічної культури передбачає оволодіння ними первинними знаннями про свій організм і здоров'я, вміннями дотримуватися до­цільного режиму життя і діяльності, харчування, сну, відпочинку, систематичне та якісне здійснення гігієніч­них процедур, заходів запобігання хворобам. Вихователі і батьки повинні активізувати увагу дитини до її самопо­чуття, загального стану організму. Вона мусить уміти аналізувати свою надмірну збудливість або пригніченість, які можуть свідчити про початок захворювання. Це є осно­вою формування здорового способу життя, елементарних умінь самоспостереження і самоаналізу власного стану здоров'я.

Для успішного виховання в дошкільників культурно-гігієнічних навичок необхідно забезпечити:

— цілеспрямовану роботу батьків і педагогів щодо усві­домлення дітьми значущості фактора здоров'я, цінування його; запобігання шкідливих звичок, недбалого ставлення до свого організму, зовнішнього вигляду і поведінки;

— єдність вимог до гігієни дитини в дошкільному за­кладі та сім'ї, позитивний приклад культури поведінки дорослих;

— належну естетичність приміщення дитячого садка і сім'ї, що передбачає ретельне його прибирання, чистоту, доцільність і зручність у використанні обладнання, меб­лів, посуду, іграшок тощо;

— постійне вправляння у дотриманні вимог культури поведінки, своєчасність і чіткість режимних процесів;

— контроль з боку вихователів, допоміжного персона­лу, батьків за якістю виконання культурно-гігієнічних на­вичок;

— індивідуальну роботу з кожною дитиною, врахуван­ня її стану здоров'я, темпів оволодіння навичками, став­лення до гігієнічних процедур; при цьому важливо знати, як дитина сприймає позитивну оцінку чи осуд її поведінки авторитетним дорослим, як ставиться до відповідних учинків однолітків.

Фізичне виховання є основою гармонійного розвитку, формування здорового способу життя дітей дошкільного віку. Воно мас бути спільною турботою батьків, педагогів і самої дитини, яку з ранніх років слід привчати піклувати­ся про своє здоров'я.

3.3. Розумове виховання дітей дошкільного віку

Виховання і навчання спрямовані на те, щоб нові поко­ління, засвоюючи основи наук, суспільно-історичний дос­від, були підготовленими до самостійної життєдіяльності, цивілізованого ставлення до природи, культури, інших людей, адаптації у світі, який динамічно змінюється. Ці вимоги особистість засвоює свідомо чи несвідомо як необ­хідні умови життя і діяльності. Разом із знаннями, які формуються у дитини в процесі виховання, розвиваються способи пізнавальної діяльності: вміння аналізувати, по­рівнювати, узагальнювати. Очевидно, тому розумова дос­коналість високо цінується всіма народами. «Не краса красить, а розум», «Знання та розум — скарб людини», — гласить народна мудрість, пов'язуючи з розумовими дани­ми формування моральних якостей особистості («Немає доброти без розуму»). Розум є важливим засобом пізнання навколишньої дійсності («Бачить око далеко, а розум — ще далі»). Він свідчить не лише про дану людині від приро­ди кмітливість і тямовитість, а й про здобутий у процесі виховання і самовиховання рівень розвитку («Не той дур­ний, хто не вчився, а той, хто вчитися не хоче»). Отже, у процесі засвоєння дитиною знань, розвитку її інтелекту, мислення відбувається формування культури розумової праці. У цьому і полягає сенс розумового виховання.

Розумове виховання — систематичний, цілеспрямований вплив дорослих на розумовий розвиток дитини з метою формування системи знань про навколишній світ, розвитку пізнавальної діяль­ності, здатності до самостійного пізнання.

Метою розумового виховання є підвищення рівня за­гального розвитку дошкільників. У дошкільному віці ди­тина засвоює основи знань про навколишній світ, взаєми­ни людей, про зовнішні якості, внутрішні, суттєві зв'язки предметів. Старші дошкільники виявляють здатність до первинних форм умовисновків і узагальнень. У них фор­муються такі важливі якості, як активність мислення, до­питливість та ін.

Розумове виховання забезпечує необхідний рівень роз­витку дитини під час систематичного навчання, в іграх і на заняттях, у повсякденному житті. Визначальну роль при цьому відіграє спілкування з дорослими і власна пізна­вальна діяльність. Особливої уваги батьків і педагогів потре­бує формування у дітей основ культури розумової праці, що є передумовою високопродуктивної інтелектуальної ді­яльності в дорослому віці.

Важливими напрямами розумового виховання, крім розвитку ерудиції, формування світогляду, оволодіння системою наукових і прикладних знань, досвіду пізна­вальної діяльності, здатності до прийняття нетрадиційних рішень, що загалом характеризують інтелект людини, є формування емоційно-ціннісного ставлення до навколиш­нього світу, до себе, а також розвиток пізнавальних інтере­сів, потреби у самоосвіті. Основи цих важливих складових особистісного й інтелектуального розвитку закладаються у дошкільному віці.

Розумовий розвиток і розумове виховання

З погляду психології, розум людини — функція мозку, яка полягає у точному й адекватному відображенні зако­номірностей явищ навколишнього життя, а також у відпо­відній регуляції діяльності людини щодо освоєння дій­сності та власного вдосконалення. Сформованість цих якостей свідчить про розумовий розвиток дитини як важ­ливу складову особистості, основи якої формуються у до­шкільному дитинстві під впливом фізичного, розумового, естетичного, морального виховання.

Розумовий розвиток — ступінь розвитку в дитини пізнавальних процесів (відчуттів і сприймання, мислення та мовлення, пам'яті й уяви), сформованість уміння міркувати, обґрунтовувати свої дум­ки, діяти адекватно до вимог старших, виявляти інтерес до пізнан­ня навколишнього середовища, здатність швидко і правильно ро­зуміти те, що їй говорять, вибудовувати власні судження, користу­ватися поняттями й узагальненнями.

Відбувається розумовий розвиток дитини одночасно із психічним і є свідченням її інтересів, почуттів тощо. Вияв­ляється він в обсязі, характері та змісті знань, рівні роз­витку психічних процесів (відчуттів, сприймання, запам'ятовування, уяви, мислення), пізнавальних здібнос­тей, характері провідної діяльності. Про розвиток дитини свідчать:

— запитання, які вона ставить дорослим;

— судження, в яких виявляється її розуміння різних явищ, подій та їх причин;

— продукти діяльності (малюнки, різноманітні вироби та ін.);

— зміст, форми ігор;

— характер спілкування з дорослими та однолітками;

— способи виконання завдань, розв'язань розумових задач.

Неабияке значення має й те, як дитина намагається пізнати навколишні предмети і явища, чи виявляє при цьому пізнавальний інтерес, допитливість.

Згідно з дослідженнями психологів, темп розумового розвитку в дошкільному віці значно вищий порівняно з пізнішими віковими періодами, а допущені в цей час по­милки у вихованні важко подолати в майбутньому.

У дошкільному віці дитина опановує основи уявлень і понять, які надалі визначають успішність розумового роз­витку. Діти можуть пізнавати не лише зовнішні якості предметів і явищ, а і їх внутрішні, суттєві зв'язки та відно­шення. У них починають формуватися абстрактне мислен­ня, узагальнення тощо.

Протягом перших років життя особливе значення мас чуттєвий досвід, без якого неможливий пізнавальний роз­виток. За спостереженням І. Сеченова, дитина ніби фото­графує навколишні предмети, її свідомість ще до появи мовлення наповнюється фактами, які вона ще не може по­яснити. Супроводження словами дорослого відчуттів, сприймання дитиною предметів, її дій допомагає встанов­ленню зв'язку між зоровим і слуховим сприйманням, фор­мує здатність викликати в уяві образ названого предмета. Як тільки дитина навчиться говорити, вона виявляє здат­ність розуміти зв'язки і відношення між явищами, їх при­чини. Отже, чуттєві враження малюка поступово стають надбанням його мислення як вищої форми пізнавальної ді­яльності.

Якщо протягом перших трьох років життя провідна роль у розумовому розвитку належить сприйманню, то надалі зростає роль нам'яті та уяви. З уявою пов'язані ос­новні процеси пам'яті, мислительна діяльність. У перед-дошкільному віці розумовий розвиток дитини сягає рівня передпонятійних узагальнень — наочно-образного відображення суттєвих ознак і відношень речей, що підводить її до наукових понять.

Протягом дошкільного віку відбувається розвиток на очно дійового (пов'язаного з практичними діями) та наочно-образного (оперування образами) мислення. Дослідження психологів і педагогів довели, що внаслідок викорис­тання спеціальних прийомів навчання дітям старшого дошкільного віку стають доступними узагальнені знання і способи дій, почуття і логічні операції, які донедавна вважалися ознаками мислення школярів. Дошкільнята здатні розуміти загальні принципи, зв'язки і закономірності, які є основою наукових знань, пізнавати суттєві аспекти явищ навколишнього світу.

Надто раннє оволодіння логічною формою мислення може загальмувати розвиток його образної форми: нав­чившись розв'язувати завдання за допомогою логічних роздумів, дитина все менше звертатиметься до викорис­тання образів. Однак, як стверджують психологи, не оволодівши до закінчення дошкільного віку елементарними прийомами логічного мислення, дитина не зможе успішно навчатися в школі.

У розумовому розвитку дитини важливу роль відіграють усі психічні процеси. Розумова діяльність нерозривно пов'язана з розвитком уваги, яку К. Ушинський називав две­рима душі, через які проходить усе, що є в свідомості люди­ни. Протягом дошкільного дитинства увага розвивається від мимовільної, незначної за обсягом, до стійкої, зосередженої.

Пам'ять дає дитині необхідний матеріал для мислення. Вона є основою формування вмінь і навичок. Запам'ятову­вання збагачує досвід і розширює кругозір, без яких не­можливий розвиток здібностей і діяльності дітей.

Емоції надають своєрідного забарвлення сприйманню, уявленням, судженням. Пізнавальну діяльність супрово­джують такі почуття, як допитливість, сумнів, упевне­ність, що тісно пов'язані з пізнавальними інтересами.

Уява в переддошкільному віці теж пов'язана зі сприй­манням, але вона ще надто обмежена за своїм змістом. Протягом дошкільного дитинства вона розширюється, зба­гачується, сприяючи розвитку мислительних процесів.

У старшому дошкільному віці всі психічні процеси ста­ють цілеспрямованішими, стійкішими, ускладнюється пізнавальна діяльність. Відбувається перехід від "прак­тичної" позиції до "пізнавальної" (Д. Ельконін), коли пі­знавальне завдання виникає не лише у зв'язку з ігровою і практичною діяльністю, а й із власне пізнавальною.

Одним із важливих показників розумового розвитку дитини с рівень розумової активності — здатності дитини самостійно ставити пізнавальні завдання та знаходити способи їх вирішення. Діти не просто засвоюють знання, а й збагачують цей процес власним досвідом, що зумовлює виникнення нових, оригінальних пропозицій, здогадок. За належної підтримки дорослих діти прагнуть одержати якомога більше нових знань, що має важливе значення для формування їхньої розумової активності.

Педагогічна наука покликана знайти такі засоби вихо­вання, які забезпечать розвиток усіх форм розумової ді­яльності та найповніше відповідають сучасним знанням про можливості й особливості розумового розвитку в дошкіль­ному піці.

Метою розумового виховання є всебічний розвиток дітей. Воно тісно пов'язане з моральним, фізичним та естетич­ним вихованням. Адже успіх розумової діяльності дитини значною мірою залежить від стану її здоров'я, оскільки ак­тивна рухова діяльність сприяє розвитку швидкої реакції, кмітливості, точності орієнтування у навколишньому се­редовищі. Усвідомлення дитиною значення рухів, фізичних вправ, правил гігієни сприяє успішному фізичному розвитку. Для правильного морального розвитку важливо, щоб правила, норми, стосунки з дорослими й однолітками формувалися свідомо, щоб дитина розуміла і позитивно ставилася до моральних вимог. Як зазначав В. Сухомлинський, активне життя дитячої думки є найголовнішою пе­редумовою і свідомого ставлення до навчання, і твердих, глибоких знань, і тонких інтелектуальних взаємин у ко­лективі. Вміння дітей сприймати якості предметів удоско­налюється в процесі трудового виховання. І розумове, і естетичне виховання мають одну спрямованість — пізнання дитиною навколишнього світу. Різнобічність і повнота цього процесу обумовлюються єдністю пізнавального й ес­тетичного сприймання, що позитивно впливає на розвиток духовної культури дитини.