Методика складання балансу. Методика складання звіту про фінансові результати. Методика складання звіту про власний капітал

Вид материала

Реферат

Содержание Наказ № 6

Подобный материал:

• Аудиторський звіт незалежних аудиторів, 838.75kb.
• Методика складання балансу. Джерела інформації для складання балансу. Оцінка та відображення, 35.92kb.
• УніКредит Банк Тзов консолідована фінансова звітність за 2007 рік, 2527.01kb.
• Висновок незалежного аудитора, 27.97kb.
• Державна податкова адміністрація України Нака, 96.58kb.
• Рекомендації щодо складання фінансового плану підприємства та звіту про його виконання,, 346.3kb.
• Положення (стандарт) бухгалтерського обліку, 233.82kb.
• Вид та назва регуляторного акту, результативність якого відстежується, 272.25kb.
• Додаток до Порядку складання звіту про, 128.47kb.
• Аудиторський висновок незалежної аудиторської фірми тов аф “igk україна Аудит” Аудиторський, 28.3kb.

Назва реферату: Методика складання і аудит фінансової звітності
Розділ: Бухгалтерський облік, оподаткування

Методика складання і аудит фінансової звітності

Методика складання і аудит фінансової звітності.

І. Концептуальні основи побудови фінансової звітності.

Мета та склад фінансової звітності.

Економічна сутність фінансової звітності, склад та вимоги до неї.

Принципи підготовки фінансової звітності.

організації підготовки та подання фінансових звітів (облікова політика(наказ)).

ІІ. Методика складання фінансової звітності.

2.1. Методика складання балансу.

2.2. Методика складання звіту про фінансові результати.

2.3. Методика складання звіту про власний капітал.

2.4. Методика складання звіту про рух грошових коштів.

ІІІ. Аудит фінансової звітності.

3.1. Аудит фінансової звітності.

3.2. Єдина методологія оцінити способи фінансової звітності в країнах – членах СНД.

Висновки.

Література.

ВСТУП

Бухгалтерський облік - це мова бізнесу. Якщо бізнес здійснюється у рамках окремо взятого підприємства, то дані бухгалтерського обліку використовуються для потреб внут­рішнього менеджменту в процесі прийняття управлінських рішень. Тому неможливо пере­оцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства при вирішенні поточних та перспективних господарських проблем. Для прийняття правильних управлінських рішень навіть на рівні підприємства по­винні використовуватись дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, що є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб порівняти, наприклад, фінан­сові результати, досягнуті у попередньому та поточному звітних періодах, необхідно вико­ристовувати лише порівнянні відповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.

З цією метою підприємство повинно розробити свою облікову політику, яка підпоряд­ковується потребам внутрішнього, менеджменту. Але, як правило, для прийняття ефектив­них управлінських рішень менеджери не обмежуються суто внутрішньою фінансовою інфор­мацією, а порівнюють її з відповідними показниками подібних підприємств, підприємств – конкурентів чи партнерів по бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до фінансової інформації у рамках галузі, регіону, всієї економічної системи країни.

Процес такої уніфікації називають стандартизацією бухгалтерського обліку. Стандарт у широкому розумінні – зразок, еталон, модель, що приймаються за вихідні для порівняння з ними інших подібних об'єктів. Стандартизація бухгалтерського обліку – це процес роз­робки та послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оц­інки і відображення у фінансових звітах окремих об'єктів бухгалтерського обліку.

Якщо стандартизація здійснюється у межах однієї країни, то мова йде про створення національних облікових стандартів.

Відмінності економічного розвитку та рівня організації виробництва, особливості про­блем, що вирішувались на мікро- та макрорівні кожної окремо взятої країни, зумовили суттєві відмінності у критеріях визнання та методах оцінки конкретних об'єктів бухгал­терського обліку при підготовці фінансових звітів за національним обліковим законодав­ством та стандартами. Однак інтенсивна економічна інтеграція, що розпочалась відразу після закінчення другої світової війни, призвела до необхідності стандартизації бухгал­терського обліку уже на міжнародному рівні. Утворення спільних підприємств і транснаці­ональних корпорацій, експорт капіталів, утворення та розвиток міжнародних фондових ринків – всі ці процеси вимагали відповідного стандартизованого інформаційного забез­печення.

Вирішальну роль у гармонізації фінансової звітності підприємств, розташованих у Європі, відігравала та іще й зараз відіграє Європейська комісія, яка від імені Ради Європейської співдружності видає директиви, головною метою яких є уніфікація та гармонізація фінан­сової звітності у першу чергу транснаціональних компаній та порядок її аудиту.

У 1973 році за сприяння 00Н та Організації Європейської економічної співдружності було засновано Комітет із Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (КМСБО), ме­тою створення якого була розробка та публікація стандартів бухгалтерського обліку, що їх мають дотримуватись при складанні фінансових звітів у всьому світі. На сьогодні КМСБО розроблено 39 Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО), серед яких є стандарти загальнометодологічного спрямування, а також такі, що стосуються окремих об'єктів та сфер діяльності.

У 1993 році Міжнародна організація Комісій з цінних паперів (МОКЦП) підготувала уз­годжений перелік основних Міжнародних стандартів, застосування яких є обов'язковим при підготовці фінансових звітів компаній, цінні папери яких котируються на міжнародних фондових біржах.

З прийняттям цього рішення фактично було визнано пріоритетність Міжнародних стан­дартів бухгалтерського обліку, а тому сфера їх застосування постійно розширюється.

Поступово прилучається до цього процесу і Україна, головним напрямком розвитку якої на сьогодні є створення економіки відкритого типу, тобто відкритої для співпраці із зарубіжними партнерами, взаємного інвестування та кредитування з боку зарубіжних та міжнародних фінансових організацій. Економічні реформи в нашій країні закономірно при­звели до необхідності реформування бухгалтерського обліку на засадах міжнародної гар­монізації та стандартизації. З цією метою 28 жовтня 1998 року було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України №1706, якою затверджено Програму реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів. Для координації зусиль по реалізації цієї Програми при Міністерстві фінансів України створено Методологічну Раду з питань бухгалтерського обліку. За сприяння та активної підтримки Агенції США з міжнародного розвитку (USAID) Федерацією професійних бухгалтерів та аудиторів України (ФПБАУ) було розроблено ряд проектів національних стандартів бухгалтерського обліку, що відповідають МСБО. У подальшому ці стандарти лягли в основу при підготовці та зат­вердженні Міністерством фінансів України Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які є ключовими для складання фінансової звітності відкритими акціонерними товариства­ми та іншими учасниками фондового ринку уже за 1999 рік згідно із спеціальним рішенням ДКЦПФРУ. Фінансова звітність за МСБО запроваджена з 1 січня 1998 року у банківській системі України.

Інтеграція економіки на сівтовому ринку дуже в різних контингентів зумовлює потребу не лишеу виробничій кооперації, застосування новітніх технологій, а в єдиній оцінці економічних процесів, елиних методологічних прийомах у відбраженні цих процесів у системі бухгалтерського обліку. Дані бухгалтерського обліку суб‘єктів господарювання, тобто міжнародних корпорацій, вільних економічних зон, створених за принципами спільних підприємств з іноземними інвесторами, використовуються для задоволення інформаційних потреб менеджерів та макетологів у вивченні інтеграційних процесів світової економіки. Крім того бухгалтерський облік і фінансова звітність використовується національними і міжнародними судово-арбітражними органами при вирішенні фінансових претензій між вітчизняними та зарубіжними суб‘єктами господарювання. Ці дєерела інформації необхідні при проведенні міжнародного аудиту судово-бухгалтерських, економіко-фінансових експертиз тощо. Для ідентифікації системи обліку у міжнародних економічних відносинах виникла потреба уц створенні мжнародних бухгалтерських стандартів.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку не є обов'язковими нормативними документами ведення обліку і складання звітності, але мають рекомендаційну спрямо­ваність. Вони не регулюють техніку і методичні прийоми обліку в усіх країнах світу. У них відображаються основні принципи, яких необхідно додержувати при розробці національних стандартів бухгалтерського обліку і звітності, щоб можна було використовувати їх у міжнародній торгівлі, інтеграції економічних процесів різних країн, вкладати іноземні інвестиції у національну економіку тощо. Прикладом використання міжнародних стандартів бухгалтерського обліку є Основні принципи бухгалтерської (фінансової) звітності в країнах-членах СНД. Водночас Основні принципи мають дорадчий статус, можуть змінюватися відповідно до національного законодавства кожної країни.

В Україні прийнято Урядом державну Програму реформування системи бухгалтерського обліку із застосу­ванням міжнародних стандартів протягом 1999-2001 рр., якою передбачено: створення національних стандартів бух­галтерського обліку; удосконалення нормативних документів з обліку витрат виробництва та формування собівартості продукції; бухгалтерської звітності; плану рахунків бухгалтер­ського обліку виробничо-господарської діяльності підпри­ємств і організацій та ін. Розробка національних стандартів бухгалтерського обліку і звітності здійснюється відповідно до законодавства України з використанням рекомендацій міжна­родних стандартів бухгалтерського обліку.

Міністерством фінансів України на виконання Про­грами реформування бухгалтерського обліку в першочер­говому порядку затверджені Положення (стандарти) бухгал­терського обліку, які стосуються регламентації фінансової звітності, решта Положень (стандартів) розробляються і бу­дуть затверджені у міру їх готовності.

Запровадження національних стандартів бухгалтерського обліку передбачено Законом України “Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні”. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку в процесі впровадження можуть конкретизуватися і доповнюватися іншими нормативними актами (інструкції, методики), зокрема це стосується складення фінансової звітності, об‘єднання підприємств та інші. Так, Законом передбачено що форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їх заповнення встановлюється Міністерством фінансів України за погодженням із Державним комітетом статистики України. Форми фінансової звітності банків і порядок їх заповнення встановлюється Національним банком України за погодженням із Державним комітетом статистики України. Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Саме тому ця тема дипломної роботи є актуальною.

Об‘єктом дослідження вибрано ВАТ “Чернівецький хлібокомбінат”. Мета дипломної роботи полягає в тому, щоб на основі нормативних актів (стандартів) та літературних джерел перевірити достовірність складання ррічної фінансової звітності, виявляти недоліки при її складанні і внести конкретні пропозиції по дотриманню облікової політики підприємства і витяг прийнятих національнихї стандартів бухгалтерського обліку.

Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України, схваленою Верховною Радою України у 1995 році, серед основних принципів побудови фондового ринки зазначений принцип прозорості та відкритості, який передбачає забезпечення інвесторів повною та доступною інформацією, яка стосується умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискри­мінації суб'єктів фондового ринку.

Система розкриття інформації на ринку цінних паперів необхідна для того, щоб його: учасники були інформовані про дії один одного, щоб вони приймали рішення, спираючись на свої оцінки реальних фактів. Інвестор, який не отримає детальної та точної інформації про те, на які цілі будуть витрачені його кошти, які фінансові успіхи і втрати об'єкта його передбачуваних інвестицій, скоріше за все, не віддасть своїх грошей зовсім. Він віддасть їх туди, де від нього не приховують інформацію, а навпаки, надають її для того, щоб він приймав рішення, які адекватні даній ситуації.

Дотримання принципу прозорості дуже актуально для акціонерних товариств, які ство­рені в процесі приватизації в Україні. В країні ще не склалися напрацьовані за десятиріччя існування західної демократії механізми участі акціонерів в управлінні компаніями. Відсутність гласності, безконтрольність та непідзвітність виконавчих органів акціонерам часто призво­дять до свавілля, відкрито? зневаги до інтересів останніх та, насамперед, дрібних утриму­вачів акцій, і, як результат, розоренню та банкрутству багатьох підприємств при особисто­му збагаченні керівництва підприємств. Середньостатичний акціонер в Україні ще психо­логічно не став господарем, а сподівається більшою мірою на компетентність та чесність керівництва. Цього, як свідчить досвід, недостатньо для виконання акціонерами функцій ефективного власника.

З іншого боку, інформаційна політика щодо розкриття інформації на ринку цінних па­перів не повинна обтяжувати самих інвесторів та сприяти недобросовісній конкуренції.

За даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, сьогодні в Україні і функціонують 35,5 тисяч суб'єктів підприємницької діяльності, які мають акціонерну форму власності. На початок 1999 року загальний обсяг емісій акцій, зареєстрованих Комісією, складав 24,264 млрд. грн., у тому числі в 1997 році - 9,97 млрд. грн. та в 1998 році - 12,24 млрд.грн. Проте з загального обсягу випуску акцій лише 21% припадає на реально залучені кошти, інші 79% - емісії при здійсненні корпоратизації, акціонуванні державних підприємств та збільшенні статутного фонду підприємства в результаті індексації основ­них фондів. Тобто і досі в нашій країні не вирішені головні завдання процесу зміни влас­ності – надходження інвестицій на підприємства і формування реального ефективного влас­ника. І саме з цієї причини дуже важливим сьогодні є питання підняття рівня зацікавленості інвесторів до українських підприємств шляхом підвищення активності емітентів на вітчизняних та зарубіжних ринках цінних паперів.

Важливим чинником успішного функціонування фондового ринку є забезпечення і дот­римання правил і стандартів розкриття інформації, як емітентами цінних паперів, так і професійними учасниками ринку цінних паперів.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку у своїй діяльності орієнтується на світові принципи та стандарти.

Створення системи розкриття інформації на українському фондовому ринку життєво важливо як для пожвавлення внутрішнього інвестиційного клімату, так і для залучення іноземних інвестицій. Розкриття інформації на ринку цінних паперів було запропоновано в США на початку століття, як "ліки" для стабілізації ринку цінних паперів. Як показує досвід розвитку інших країн, у тому числі Росії, в основі всіх уявлень про введення суспільного та ринкового саморегулювання лежить концепція розкриття інформації (гласності), яка є цен­тральною в забезпеченні суспільної та ринкової стабільності.

Існуюча сьогодні проблема полягає у невідповідності сучасної системи обліку світовим стандартам, особливо це стосується системи розкриття фінансової звітності.

І. Концептуальні основи побудови фінансової звітності

Мета та склад фінансової звітності.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку у своїй діяльності орієнтується на світові принципи та стандарти. Так наприкінці 1997 року Комісією було прийнято рішен­ня № 54 "Про затвердження Концептуальних основ розкриття інформації емітентами цінних паперів".

Цей документ розроблено виходячи з Концепції функціонування та розвитку фондово­го ринку України, а саме принципу прозорості та відкритості, який передбачає надання інвесторам повної та доступної інформації, яка стосується умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації суб'єктів фондового ринку.

Метою Концептуальних основ є:

— упорядкування процесу надання інформації в Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (далі Державну комісію) та засоби масової інформації, а також безпосередньо інвесторам;

— забезпечення захисту інформації, щоб не нанести шкоди емітенту та інвестору;

— забезпечення доступності інформації;

— встановлення відповідальності Державної комісії щодо конфіденційності при вико­ристанні інформації;

встановлення відповідальності суб'єктів фондового ринку в частині повноти та дос­товірності при наданні інформації.

Задачами Концептуальних основ є:

— розробка нормативної документації (Положення про звітність емітентів, надання особливої та регулярної інформації; Проспект емісії) на базі міжнародних стандартів обліку та аудиту;

— створення механізму ефективного використання і надійного захисту інформації;

створення централізованої інформаційної бази даних учасників фондового ринку.

Основні принципи створення системи розкриття інформації:

— система розкриття інформації базується на концепції доступу на відміну від кон­цепції публікації (розповсюдження);

— система розкриття інформації орієнтована на забезпечення реалізації прав інвес­торів щодо одержання достовірної і повної інформації;

— державна реєстрація інформації вступає в дію з моменту доступу до неї інвесторів, а не з моменту прийняття;

— публікація інформації не є достатньою для її розкриття. Інформація має пройти через систему розкриття;

— система розкриття інформації базується на використанні електронної програми-анкети.

Державною Комісією були розроблені та затверджені Рішенням № 55 "Методичні реко­мендації по застосуванню міжнародних принципів обліку та звітності щодо діяльності

Згідно з Положенням про звітність емітентів, надання особливої та регулярної інфор­мації Комісія розглянула та прийняла в 1997 році - 5 788, а в 1998 році - 6 889 річних звітів відкритих акціонерних товариств та підприємств-емітентів облігацій.

Необхідно підкреслити, що цінність інформації визначається можливістю її знаходжен­ня та доступу в регламентований час. Саме це визначає систему розкриття інформації, як орієнтовану на користувача (споживача), а не на інших суб'єктів цієї системи. А критерієм ефективності побудови системи розкриття інформації на ринку цінних паперів буде мож­ливість для будь-якого користувача знайти інформацію і отримати до неї доступ достат­ньо швидко.

Саме з цією метою за участю Комісії у листопаді 1997 року створено Центр громадсь­кої інформації, в якому є можливість ознайомитись зі звітами емітентів цінних паперів. Центр громадської інформації з моменту відкриття відвідало понад 4 000 осіб.

Однією з основних причин повільного припливу іноземних інвестицій в Україні є недо­статність інформації яку може отримати потенційний інвестор від українського підприєм­ства. Основою такої інформації є фінансова звітність підприємств.

Як свідчить світовий досвід, іноземні інвестиції, в першу чергу, спрямовуються до тих країн, які, крім економічного потенціалу, мають політичну стабільність, законодавчу врегульованість інвестиційної діяльності, дієву систему захисту прав інвесторів, сучасну та роз­винену ринкову інфраструктуру.

Державна Комісія з цінних паперів та фондового ринку проводить дуже важливу роботу у напрямі побудови ринкової інфраструктури. Однак сама інфраструктура є важливою, але недостатньою умовою подальшого розвитку ринку. Треба змінити менталітет вітчизняного емітента, його розуміння важливості співпраці з інвестором.

Основну увагу інвестори приділяють якості управління підприємствами. Портфельний інвестор не бажає самостійно управляти об'єктом інвестування, тому хоче бути впевне­ним, що керівництво підприємства цілком спроможне справлятися зі своїми функціями.

Оскільки головне для інвестора – це якість управління, він повинен сам побувати на підприємстві, впевнитись у ефективності обраної тактики та стратегії роботи. Таким чи­ном, кожне підприємство, що має бажання залучити західного капіталовкладника, повин­но не тільки перейти до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, а й бути цілком готовим до візиту інвестора хоча б раз на рік.

Інвестори вважають, що їх потрібно інформувати про стратегію підприємства та його завдання, про тактику дій керівництва, про результати фінансової діяльності, про фінансо­ву політику та розміри прибутку, що очікуються, щоб уникнути неприємних сюрпризів. Особливу увагу треба приділяти квартальним та річним звітам. Причому останні мають бути детальними, розповсюджуватись серед інвесторів вчасно, а не через вісім місяців, повинні регулярно оновлюватись та не бути єдиним приводом протягом року для зустрічі з інвестором.

Загальні вимоги до фінансової звітності.

Загальні вимоги до фінансової звітності викладені в положенні (стандарті) бухгалтер кого обліку 1 (далі - П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України 31.03.99 р. № 87. Дане положення встановлює:

— мету фінансових звітів;

— їх склад;

— звітний період;

— якісні хаарктеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансових звітів.

П(С)БО 1 повинне застосовуватися при підготовці і наданні фінансових звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами (надалі – підприємствами) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Проте тут не розглядаються правила складання консолідованої фінансової звітності.

Основою П(С)БО 1 є Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 (переглянутий 1997 році) Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.Основні терміни, використані у П(С)БО 1, наведені в дод. 1, П(С)БО 1 - у дод. 2.

Фінансова звітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. Метою таке звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, яі покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття еко номічних рішень (табл.1.1.).

Інформаційні потреби основних користувачів фінансових звітів.

Користувачі звітності	Інформаційні потреби
Інвестори, власники	Придбання, продаж та вололдіння цінними паперами. Участь у капіталі підприємства Оцінка якості управління Визначення суми дживідентів, що підлягають розподілу
Керівництво підприємства	Регулювання діяльності підприємств
Банкит, постачальники та інші кредитори	Забезпечення зобов‘язань підприємств Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов‘язання
Замовники	Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов‘язання
Працівники підприємства	Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов‘язання. Забезпечення зобов‘язань підприємства перед працівниками
Органи державного управління	Формування макроекономічних показників

Державні органи управління тепер стали одним з цих користувачів, а не тим єдиним, що постійно диктував свої вимоги, змінюючи їх на потребу податкового законодавства. Це є визнання того факту, що врахування потреб інвестора (власника) та інших сторін, які приймають участь у підприємницькій діяльності, не менш важливе, ніж інтересів держави в отриманні податків. Адже якщо ніхто не буде вкладати свої кошти у бізнес, то й нікому буде сплачувати податки.

Для прийняття економічних рішень користувачами фінансових звітів необхідна інфор­мація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприєм­ства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності. За П(С)БО 1, до неї відносяться:

баланс;

зхвіт про фінансові результати;

звіт про рух грошових коштів;

звіт про власний капітал;

примітки до звітів.

Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звіт керівництва компанії, звіт аудитора тощо), які включені до звітності підприємства, не є фінансовою звітністю.

Новий склад звітності повністю відповідає вимогам Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти~одних і тих же господарсь­ких операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду та розкриття облікової політики та її змінах, що робить можливим ретроспективний та пер­спективний аналіз діяльності підприємства (табл. 1.2.)

Такі компоненти фінансової звітності, як баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів, складаються з статей, які об'єднуються у відповідні розділи.

Таблиця 1.2.

Призначення основних компонентів фінансової звітності

Компоненти фінансової звітності	Зміст	Використання інформації
Баланс	Наявність економічних ресурсів, які контролюються підприжмством на дату балансу	Оцінка структури ресурсів підприємства, їх іквідності та платостпоможності підприємства: прогнозування майбутніх потреб у позиках; оцінка та прогнозування змін векономічних ресурсах, які підприємство, ймовірно контролюватиме в майбутньому
Звіт про фінансові результати	Доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства за звітний період	Оцінка та прогноз: прибутковості діяльності підприєвства: структури доходів та вират
Звіт про власний капітал	Зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду	Оцінка та прогноз у власному капіталі
Звіт про рух грошових коштів	Генерування та використання грошових коштів протягом звітного періоду	Оцінка та прогнозопераційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства
Примітки	Обрана облікова політика Інформація не ведена безпосередньо у фінансових звітах, але обов‘язкова за П(С)БО Додатковий аналіз статей звітності, необхідних для забезпечення їхньої зрозумілості	Оцінка та прогноз: облікової політики; ризиків або невпевненості, які впливають на підприємство, його ресурси та зобов‘язання; діяльності підрозділів підприємства тощо