1. Предмет курсу “Розміщення продуктивних сил”

Вид материала

Документы

Содержание 65.Транспортне машинобудування України, його значення, галузева структура і особливості розміщення. 66.Верстато- та приладобудування України, їх значення, принципи розміщення та основні центри. 67.Важке та енергетичне машинобудування України, його значення Енергетичне машинобудування 68.Хімічна промисловість України, її значення, галузева структура та принципи розміщення основних галузей. 71.Лісова та деревопереробна промисловості України, їх значення, умови розвитку. 73.Целюлозно-паперова промисловість України, її значення, принципи

Подобный материал:

• Екзаменаційні питання (завдання контрольної роботи) з курсу «Регіональна економіка», 184.59kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни розміщення продуктивних сил та регіональна економіка, 315.09kb.
• Ва, зокрема проблем вдосконалення спеціалізації І комплексного розміщення галузей,, 186.31kb.
• А, зокрема, проблем вдосконалення спеціалізації І комплексного розміщення галузей,, 199.88kb.
• Закони та закономірності розміщення продуктивних сил, 40.74kb.
• Д. М. Стеченко, 105.21kb.
• Єрьомін Розміщення продуктивних сил Зміст, 1769.51kb.
• Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 682.8kb.
• Завдання для контрольної роботи з дисципліни “Регіональна економіка” студентів заочної, 31.81kb.
• Природно-ресурсний потенціал І розміщення продуктивних сил Донецького економічного, 347.17kb.

65.Транспортне машинобудування України, його значення, галузева структура і особливості розміщення.

Сировинний чинник є досить важливим для виробництва транспортних засобів, особливо вантажних вагонів, цистерн, локомотивів, тракторів. Україна має досить сприятливі умови для розвитку названих галузей машинобудування, що і сприяло концентрації їх виробництва на її території ще за часів Радянського Союзу. Тепловози виробляють на двох кооперова­них підприємствах у Луганську і Харкові. Промислові електрово­зи випускають у Дніпропетровську. Тут же, а також у Луганську можливе створення виробництва магістральних електровозів, для збу­ту яких Україна має власний великий ринок. У крупних залізничних вузлах — Львові, Києві, Полтаві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Одесі, Дружківці і Конотопі є підприємства для ремонту тепловозів.

Вантажні вагони виробляють у Кременчуці, Дніпродзержинську, Києві — на Дарницькому вагоноремонтному заводі, вели­ковантажні вагони — у Стаханові, цистерни — у Маріуполі. У Кременчуці доцільно було б налагодити виробництво вітчизня­них пасажирських вагонів, для чого є всі передумови, в тому чис­лі великий ринок збуту. Вагоноремонтні заводи розміщуються, крім Києва, у Львові, Харкові, Одесі, Полтаві, Запоріжжі, Дніп­ропетровську, Конотопі і Попасній (Донецька обл.).

Як велика морська держава Україна має добре розвинуте мор­ське і річкове суднобудування. Розміщення цих галузей орієнтує­ться на морське узбережжя та внутрішні магістральні водні шля­хи. Основним центром морського суднобудування є Миколаїв, де працюють 3 суднобудівні заводи, які випускають різноманітні океанські і морські судна-танкери, суховантажні дизель-електро-ходи, військові судна. Другим центром є Херсон, в якому на двох суднобудівних заводах випускають різні типи океанських і мор­ських суден, доки для морських портів і портові крани. У Керчі випускають танкери, у Києві — морські траулери. Судноремонт і виробництво невеликих морських суден є в Одесі, Іллічівську та Маріуполі. В Севастополі виробляють морські крани. Морське суд­нобудування — одна з небагатьох галузей машинобудування Украї­ни, що виробляє конкурентноздатну продукцію для світового ринку.

Річкове суднобудування розвинуте в Херсоні, де випускають ка­тери, теплоходи, судна озерного типу, земснаряди, та в Києві, де на суднобудівному заводі «Ленінська кузня» виробляють траулери, реф­рижератори, буксирні і пасажирські судна. Річкове суднобудування і судноремонт є в Ізмаїлі і Вилково (на Дунаї), а також у Запоріжжі.

Україна має досить сприятливі передумови для розвит­ку автомобілебудування: достатнє виробництво металу, розвинута хімічна промисловість (в тому числі виробництво шин, пластмас і виробів з них), науково-дослідна база і достатня чисельність кваліфі­кованих кадрів і, що дуже важливо, великий ринок збуту продукції.

Автомобілебудування — це відносно молода галузь машино­будування України, яка виникла в 50—60-ті роки. Автозаводи України випускають великовантажні (Кременчук), малолітражні легкові (Запоріжжя) автомобілі. В Луцьку налагоджено виробни­цтво легкових автомобілів для сільської місцевості. Львівській автобусний завод (ЛАЗ) є найбільшим в СНД. Автомобільна про­мисловість кооперується із заводами, які випускають двигуни, окремі вузли і агрегати автомобілів (Мелітополь, Полтава, Херсон, Чернігів, Синельникове, Кременчук), електрообладнання (Херсон, Сутиска Вінницької обл.), запасні частини (Чернігів). Таке коопе­рування виробництва між підприємствами машинобудування, а також з підприємствами інших галузей промисловості спричиняє внутрішньогалузеві і міжгалузеві зв'язки як всередині держави, так і за її межами. Міждержавне кооперування вимагає прийнят­тя відповідних правових законів, які регулювали б взаємостосун­ки між підприємствами України та інших країн.

З 1925 р. в Україні розвивається літакобудування, яке орієнту­ється на науково-дослідну базу та висококваліфіковані кадри. Центрами авіаційної промисловості є Київ і Харків, найбільші наукові і промислові центри України. Тут виробляють пасажир­ські і транспортні літаки. Київський авіазавод ім. Антонова випус­кає одні з кращих у своєму класі літаки, які мають загальносвіто­ве визнання і є конкурентоспроможними на ринку Європи і світу. За останні роки в Україні налагоджується власне виробництво внутрішньоміського транспорту: тролейбусів (Київ і Дніпропет­ровськ) і в перспективі — трамваїв. Виробляють також мотоцикли Київ, мопеди (Львів), велосипеди (Харків, Чернігів).


66.Верстато- та приладобудування України, їх значення, принципи розміщення та основні центри.

Базовою галуззю машинобудування є верстатобудування. Цент­ром виробництва важких верстатів є Краматорськ. Іншими цент­рами верстатобудування є Київ (завод верстатів-автоматів ім. Горького), Харків (завод агрегатних верстатів), Одеса (верстатобу­дівний), Запоріжжя (верстатобудівний), Житомир (верстатів-авто­матів). Заводи неметаломісткого верстатобудування розміщені у Мелітополі, Лубнах, Корсунь-Шевченківському.

Галузі точного машинобудування, зокрема виробництво при­ладів, інструментів і механізмів, електронне і радіотехнічне ма­шинобудування відзначаються мінімальною металомісткістю й зорієнтовані на райони високої технічної культури, наявність на­уково-дослідної бази і висококваліфікованих кадрів. Більшість підприємств цих галузей займається складанням виробів з дета­лей і вузлів, що надходять з різних регіонів як України, так і з-за кордону за кооперацією. Найбільшими центрами електронної та радіотехнічної промисловості (виробництво автоматичних сис­тем управління, обчислювальної техніки, радіоапаратури) є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Сімферополь, Одеса, Львів, Вінниця, Чернівці; радіоелектроніки — Львів (телевізори, магнітофони і кінескопи), Київ, Сімферополь, Сміла (телевізори), Суми (елект­ронні мікроскопи), Одеса (кіноапаратура). Виробництво приладів та інструментів має експортноутворююче значення.


67.Важке та енергетичне машинобудування України, його значення,

принципи розміщення та основні центри.

Переважна більшість підприємств важкого машинобудування (крім виробництва устаткування для нафто-, газовидобувної про­мисловості) розміщується в Донецькому та Придніпровському економічних районах, де є взаємопоєднання сировини і спожива­ча продукції. В цих районах сконцентровано майже повністю ви­робництво металургійного устаткування. Найбільші центри ви­робництва цієї продукції в Украні є одними з найбільших в СНД, і зосереджені вони в Донецькому районі. Зокрема, це Крама­торськ, в якому діють два заводи: Старо-Краматорський, який виробляє устаткування для металургійної промисловості, Ново-Краматорський машинобудівний завод, який випускає ковальсько-пресове і металургійне устаткування, прокатні мостові стани безперервної дії, слябінги, спеціальні великі важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості.

Крупними виробниками металургійного устаткування є Дебальцево, на машинобудівному заводі якого сконцентровано вироб­ництво устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохімічного устаткування; Кадіївка, де на ливарно-механічному заводі виготовляють доменне і сталеплавильне устаткування, в тому числі для механізації і автоматизації металургійних цехів; Латугіно Луганської області, де налагоджено виробництво прокатних валків; Маріуполь, де розташований завод важкого машинобудування, який випускає устаткування для металургійної промисловості.

Виробництво устаткування для металургійної промисловості, зокрема устаткування для безперервного розливу сталі, прокат­них станів для прокату труб, електромагнітних листоукладальників, апаратів та устаткування для доменних печей, шлаковозів і чавуновозів та іншої продукції зосереджено в промислових цент­рах Придніпров'я — Кривому Розі, Дніпропетровську, Марганці. Виробництво гірничо-шахтного устаткування для вугільної промисловості концентрується в таких містах Донбасу: Горлівці, де виробляють врубові машини, компресори, насоси, скіпи для підняття із шахт вугілля, вугільні комбайни, породонавантажувачі; Ясинуватій — гірничопрохідне устаткування (комбайни і ле­бідки); Донецьку — бурові установки і потужні підйомні маши­ни; Слов'янську — коксохімічне устаткування; Торезі — породонавантажувачі, рудникові електровози, машини і вагонетки; Хар­кові і Луганську — металомістке збагачувальне устаткування. Виробництво окремих видів машин для вугільної промисловості розвинуто також у Красному Лучі і Дружківці.

Випуск гірничо-шахтного устаткування для залізорудної про­мисловості, а також виробництво бурових верстатів зосереджено в Кривому Розі.

Виробництво устаткування для видобутку нафти і газу скон­центровано на підприємствах Дрогобича і Чернівців, Конотопа і Харкова, відповідно в Прикарпатській і Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносних провінціях.

Важливе місце в структурі важкого машинобудування займає виробництво підйомно-транспортних машин. Найбільші підпри­ємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані у Львові (завод «Автонавантажувач»), а також у Харкові, Одесі, Дніп­ропетровську, Нікополі, Прилуках, Золотоноші (Черкаська обл.), Ківерцях (Волинська обл.), Слов'янську.

Енергетичне машинобудування, яке спеціалізується на вироб­ництві устаткування для всіх видів електростанцій, в тому числі парових гідравлічних турбін, атомних реакторів, генераторів, кот­лів, дизельних моторів, електроапаратури, кабелю та іншої про­дукції, є однією з найважливіших галузей не лише важкого ма­шинобудування, а й усього машинобудівного комплексу України.

Найбільшим центром енергетичного машинобудування є Хар­ків, в якому розташовані заводи: «Електроважмаш», турбінний ім. С.М.Кірова, «Електромашина» та електромеханічний (ХЕМЗ). Названі заводи дають майже половину вартості продукції енерге­тичного машинобудування України. Найбільшим гігантом галузі є турбінний завод ім. С.М. Кірова, який випускає устаткування _ч для всіх видів електростанцій. Його продукція не лише викорис­товується в Україні, а й поступає на експорт.

Україна є крупним виробником силових трансформаторів, ви­робництво яких зосереджене в Запоріжжі, а також енергетичного дизелебудування, центрами якого є Первомайськ (Миколаївська обл.), Токмак (Запорізька обл.), Берислав (Херсонська обл.). Під­приємства енергетичного машинобудування та електротехнічної промисловості концентруються в багатьох містах України, зок­рема в Дніпропетровську, Києві, Львові, Полтаві, Мелітополі, Тернополі, Каховці, Хмельницькому, Рівному, Броварах.

Розвиток електроенергетики неможливий без кабелю, вироб­ництво якого розміщено в Харкові, Донецьку, Одесі, Києві, Бер­дянську, Кам'янець-Подільському. Електроізоляційні матеріали, в тому числі і для кабелю, виробляють у Львові, Луганську, Слов'янську та Первомайську (Житомирська обл.).


68.Хімічна промисловість України, її значення, галузева структура та принципи розміщення основних галузей.

Хімічний комплекс — один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку, як і від розвит­ку машинобудування, значною мірою залежить науко­во-технічний прогрес. Комплекс хімічних виробництв виготовляє продукцію для всіх основних галузей про­мисловості, транспорту, сільського господарства, обо­рони, побутового обслуговування та інших сфер діяль­ності. Він істотно впливає на рівень і темпи розвитку економіки в цілому.

Використання хімічної продукції в промисловості дає змогу виготовляти значну кількість високоякісних виробів, необхідних таким прогресивним галузям ви­робництва, як атомна енергетика, радіоелектроніка то­що. Продукція хімічної промисловості часто заміщує природну сировину, яка дорого коштує, сприяє зниженню вартості кінцевої продукції, підвищенню якості виробів.

Структура хімічного комплексу досить складна. До його складу входять ряд спеціалізованих галузей, що використовують різну сировину, виготовляють дуже широкий асортимент продукції і об'єднуються між со­бою загальною технологією. Як правило, виділяють основну (неорганічну) хімію, хімію органічного синте­зу, гірничохімічну промисловість, фармацевтичну промис­ловість, мікробіологічну промисловість, побутову хімію. Провідне місце за обсягом виробництва, в тому числі за випуском кінцевої продукції, займають основна хі­мія і хімія органічного синтезу.

Розміщення хімічної промисловості має свої особливості у зв'язку з тим, що на нього впливає велика кількість чинників: си­ровинний, паливно-енергетичний, споживчий.

Хімічна промисловість споживає значну кількість води (наба­гато більше, ніж будь-яка інша галузь обробної промисловості). Вода входить до складу деяких хімічних продуктів, а також ви­користовується для промивки тих продуктів, що виготовляються для охолодження агрегатів, а також для розбавлення стічних вод хімічних підприємств тощо. Все це сприяє тяжінню хімічних під­приємств до районів, котрі достатньою мірою забезпечені водою. До числа особливо водомістких виробництв відносять виробни­цтва полімерних матеріалів.

Крім того, хімічні виробництва потребують, як правило, бага­то теплової та електричної енергії. Це стосується, перш за все, виробництва полімерних матеріалів та їх переробки. Так, напри­клад, при виробництві 1 т синтетичного волокна в середньому необхідно 15 тис. кВТ • год електроенергії і 7—8 т пари. Для роз­міщення таких виробництв особливо важливе значення має на­ближення їх до теплоелектростанцій.

При великих розмірах хімічних підприємств (перш за все ком­бінатів) та високому ступені автоматизації і механізації вироб­ництв у цілому хімічна промисловість належить до галузей з не­високою трудомісткістю виробництва, її підприємства можна розмістити у слабо заселених районах. Винятком є виробництва хімічних волокон і фармацевтична промисловість.

Споживчий чинник впливає головним чином на виробницт­ва основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калій­них, сірчаної кислоти тощо), а також на «верхні поверхи» де­яких виробництв, що переробляють напівфабрикати хімії орга­нічного синтезу (виробництво хімічних волокон, гумово-тех­нічні вироби тощо).

При розміщенні хімічних підприємств істотне значення має врахування екологічного чинника. При недосконалій технології галузь має багато відходів, що негативно впливають на навколиш­нє середовище. Необхідно вдосконалювати технологію виробництв, впроваджувати безвідходні і маловідходні технології, уникати над­мірної територіальної концентрації виробництва. Всі вищезазначені чинники по-різному проявляються при роз­міщенні окремих видів виробництв галузі.


69.Природні передумови та сучасний стан розвитку хімічної промисловості України та особливості розміщення галузей основної хімії. 70.Виробництво мінеральних добрив в Україні, їх структура, принципи розміщення і основні центри.

Однією з провідних підгалузей хімічної промисловості Украї­ни є виробництво мінеральних добрив.

В цілому її частка становила понад 20% в колишньому Радян­ському Союзі. В країні вироблялись усі три основних види доб­рив — азотні, фосфорні, калійні. Виробництво складних добрив було незначним за обсягами. До початку 60-х років найбільше вироблялось фосфорних добрив, але потім на перше місце вийш­ли азотні добрива (понад 60% всього виробництва у 1990 р.).

Азотні добрива (аміачна селітра, карбомід, сульфат амонію тощо) отримують в результаті синтезу азоту повітря і водню, ви­діленого з відходів коксохімічного і доменного виробництва, а також природних газів. Підприємства, що виготовляють азотні добрива, розміщують поблизу крупних коксохімічних заводів у Донбасі і Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Горлівка тощо), а також на трасі газопроводів в районах інтенсивного роз­витку сільського господарства (Лисичанськ, Черкаси, Рівне) і в припортовому районі Одеси. Поряд з добривами тут, як правило, виготовляють азотну кислоту і супутні продукти, що використо­вуються для виробництва пластмас, синтетичних волокон, кіно­плівки, різноманітних барвників.

Виробництво фосфорних добрив, як правило, тяжіє до районів їх споживання (на 1 т простого суперфосфату витрачається 0,5 т сировини). Їх виготовляють у Сумах, Вінниці, Костянтинівці і Одесі. Сировиною для їх виробництва до останнього часу були апатитові концентрати, що надходили з Кольського півострова.

(Мурманська обл. Росії). Останніми роками в зв'язку із значними фінансовими труднощами в країні сировина постачається нерегу­лярно і у малих обсягах, що є однією з причин різкого скорочен­ня виробництва добрив. А втім в Україні є реальні геологічні і економічні передумови для використання своїх сировинних баз фосфоритів (особливо Кролевецького родовища Сумської обл.) і апатитів. Фосфорні добрива виготовляють також і в Маріуполі із томас-шлаків, що їх отримують з фосфоромістких керченських залізних руд у процесі доменного виробництва.

Виробництво калійних добрив розвивається в Прикарпатті у Ка­луші (Івано-Франківська обл.) і Стебнику (Львівська обл.) і місцях видобутку калійних солей, що обумовлене його значною матеріа­ломісткістю. Калійні добрива виготовляють також на титаномагніє­вому комбінаті у Запоріжжі попутно з основним виробництвом.

Україна — великий виробник сірчаної кислоти і соди.

Сірчана кислота — «хліб» хімічної промисловості. Це один з універсальних хімікатів, що використовується для виробництва мінеральних (фосфорних) добрив та інших кислот в металургій­ній, нафтопереробній, текстильній та інших галузях промисловості. Сірчана кислота — малотранспортабельний продукт, а оскільки її головний споживач — суперфосфатне виробництво, то й вироб­ництво сірчаної кислоти зосереджено переважно у центрах пере­робки фосфатів — у Сумах, Костянтинівці, Вінниці і Одесі. Крім того, її виготовляють у Горлівці («Стирол»), Дніпродзержинську («Азот»), коксохімічних заводах Донбасу і Придніпров'я. Сиро­виною для виготовлення сірки може бути будь-яка речовина, що її містить: природна сірка, сірчані колчедани, сірчанисті доміш­ки, що містяться у попутних газах. В Україні є великі запаси сір­ки у Львівській області, на базі яких створені гірничохімічні під­приємства у Роздолі і Яворові. У Костянтинівці сірчану кислоту виготовляють із сірчанистих газів — побічного продукту при ви­плавці цинку. За наявності вітчизняної сировини для сірчанокис­лотного виробництва до останнього часу значна її частина — сір­чані колчедани — все ще завозилася з Уралу.

Для виробництва соди використовують кухонну сіль, вапняк і багато палива (на 1 т готової продукції йде 5 куб. м соляного роз­солу і 1,5 т вапняку). Содове виробництво переважно сконцент­роване у Донбасі (Лисичанськ і Слов'янськ), який має великі за­паси кухонної солі. Необхідні для виробництва соди вапняки виготовлюють безпосередньо поблизу содових заводів. Крупне виробництво соди є і на Кримському содовому заводі в місті Червоноперекопську, що працює на солях Сивашських озер. Про­дукція содової промисловості (кальцинована і каустична сода, бікарбонати) широко використовується у скляному виробництві, миловарній, паперовій, фармацевтичній, харчовій промисловості для побутових потреб населення.


71.Лісова та деревопереробна промисловості України, їх значення, умови розвитку.

Лісова промисловість України — сукупність галузей і вироб­ництв, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, ЇЇ комплексну механічну, хіміко-механічну та хімічну обробку і пе­реробку. В її галузевій структурі виділяють лісозаготівельну, де­ревообробну 5 лісохімічну промисловість.

Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрика­тів і готових виробів для населення й народного господарства.

Значення ЛПК в економіці України визначається тим, що в сучасних умовах немає такої сфери госпо­дарства, де деревина і продукція її переробки не віді­гравали б істотної ролі. Основний продукт лісу — де­ревина, яка використовується переважно для вироб­ництва засобів виробництва, зокрема предметів праці (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, ме­тиловий спирт тощо) і предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота). Продукція ЛПК використовується в маши­нобудуванні, легкій промисловості, на транспорті, у зв'язку, в будівництві.

Ліси є важливим акумулятором живої речовини. Вони утриму­ють в біосфері ряд хімічних елементів і воду, активно взаємодіють з тропосферою, визначають рівень кисневого та вуглецевого балансу. Поряд з цим ліси дають продовольчі ресурси (дикі плоди та ягоди, гриби, березовий сік тощо), кормові і лікарські рослини, мають са­нітарне, рекреаційне і екологічне значення. Вони створюють спри­ятливе середовище для розвитку бджільництва та мисливства.

Основою розвитку ЛПК України є лісові ресурси. Це ліси пев­ної території, які використовуються або можуть бути використані для задоволення будь-яких потреб суспільства. До лісових ресур­сів як одного із основних видів природних ресурсів належать де­ревні, технічні, харчові, лікарські та інші ресурси, а також корис­ні природні властивості лісу — водоохоронні, захисні, клімато-регулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо.


73.Целюлозно-паперова промисловість України, її значення, принципи

розміщення та основні центри.

Папір в Україні почали виробляти дуже давно, більш як 400 років тому. Нині підприємства целюлозно-паперової промисловості орієн­туються в своєму розміщенні на сировинні, водні ресурси, електро­енергію і кваліфіковану робочу силу. Тому і знаходяться переважно в лісопромислових районах — Карпатському і Поліському.

Найбільшими підприємствами галузі є целюлозно-картонний за­вод у Жидачеві Львівської області і картонно-паперовий комбінат у місті Обухові Київської області. На картонно-паперовій фабриці в Понінці Хмельницької області виробляють учнівські зошити.

Великі підприємства целюлозно-паперової промисловості є в Києві (картонно-паперовий комбінат), Рахові (картонна фабрика), Херсоні (целюлозний завод), Ізмаїлі (целюлозно-картонний завод), Корюківці Чернігівської області (фабрика технічних паперів), Малині Жито­мирської області (паперова фабрика).

Целюлозно-паперова промисловість об'єднує підприємства, які з рослинної сировини виробляють папір, картон та вироби з них, штучне волокно, фібру і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу. Основна сировина галузі — деревина хвойних порід та відходи її обробітку, меншою мірою — солома, костриця конопель та льону, стебла бавовнику, очерет, рогіз, макулатура і ганчір'я. Продукцію целюлозно-паперової промисловості ви­користовують майже в усіх галузях народного господарства та в побуті.