Ають до приймальної комісії університету разом з необхідними документами, передбаченими правилами прийому, також список опублікованих наукових праць І винаходів

Вид материала

Документы

Содержание Зміст наукової доповіді (реферату). Основна частина наукової доповіді ( реферату). Заголовок опису Основну назву Відомості, що відносяться до назви Відомості про відповідальність Відомості про видання Місце видання Назва видавництва Дата (рік) видання 3. Правила оформлення наукової доповіді (реферату)

Подобный материал:

• Правила представлення рукописів в міжнародний збірник наукових праць Луцького національного, 74.13kb.
• Вимоги до оформлення статей у збірнику наукових праць пдату, 24.02kb.
• Правила подання статей для публікації у збірках наукових праць університету, 39.5kb.
• Правила прийому до Харківського національного університету внутрішніх справ у 2011, 475.13kb.
• Вінницька міська рада виконавчий комітет рішення від 22. 02. 2011року №481 Про затвердження, 13.88kb.
• Відповідальному секретареві Приймальної комісії Львівського національного університету, 357.94kb.
• Затверджено на засіданні приймальної комісії Львівського національного університету, 112.11kb.
• Перелік наукових праць науково-педагогічних співробітників кафедри інтелектуальної, 180.86kb.
• Реферат циклу наукових праць к е. н. Яроцької Ольги Валентинівни, 132.07kb.
• Перелік наукових статей працівників Університету “Україна”, опублікованих у 2008 році, 1244.21kb.

Зміст наукової доповіді (реферату).

Зміст подають безпосередньо після титульного аркуша, починаючи з нової сторінки. До змісту включають структурні елементи у такому порядку: перелік умовних позначень, символів, одиниць скорочень і термінів (за необхідності); вступ; послідовно перелічені найменування всіх розділів, підрозділів і пунктів (якщо вони мають заголовки) основного змісту роботи; висновки; рекомендації (за необхідності); список використаних джерел; назви додатків; номери сторінок, які містять початок відповідного матеріалу.

Перелік умовних позначень, символів, одиниць скорочень і термінів.

Перелік умовних позначень, символів, одиниць скорочень і термінів складають за умови повторення таких елементів більше трьох разів у тексті та вміщують безпосередньо після змісту, починаючи з нової сторінки.

Якщо у роботі вжита специфічна термінологія, чи використано маловідомі скорочення, нові символи, позначення і таке інше, то їх перелік може бути поданий у вигляді окремого списку, який розміщують перед вступом.

Перелік треба друкувати двома колонками, в яких зліва, за абеткою, наводять скорочення, справа – їх детальну розшифровку.

Вступ.

Вступ розташовують після переліку умовних позначень, символів, одиниць скорочень і термінів (якщо він є), починаючи з нової сторінки. У вступі наукової доповіді ( реферату) розкривають актуальність і стан наукової задачі та її значущість, підстави та вихідні дані щодо подальшої розробки теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження.

Актуальність теми – це важливість, суттєве значення, відповідність теми сучасним проблемам певної галузі науки та перспективам її розвитку, практичним завданням відповідної сфери діяльності. Вона характеризує співвідношення між тим, що з даної проблеми вже відомо і що буде досліджуватися вступником до аспірантури (ад‘юнктури) у майбутній кандидатській дисертації уперше, і свідчить про те, для якої галузі науки чи виробництва становлять цінність наукові результати, які будуть отримані у майбутній дисертації.

Визначення актуальності має бути небагатослівним. Достатньо стисло викласти:

• соціальну значущість проблеми дослідження;
  
• суттєвість її значення для подальшого розвитку відповідної галузі науки, теорії чи практики;
  
• значення для створення нових напрямів певної галузі науки;
  
• вирішення окремих конкретних питань, які спряють якісним змінам у науці чи виробництві;
  

З метою оцінки сучасного стану досліджуваної проблеми складають стислий огляд літератури, який підсумовує, що саме ця тема, яка буде покладена в основу майбутнього дисертаційного дослідження, ще не була опрацьована та висвітлена у спеціальній літературі і тому потребує подальшої розробки. Тут зазначають:

• практично розв’язані задачі;
  
• прогалини знань, що існують у даній галузі;
  
• провідних учених і фахівців даної галузі.
  

Далі формулюють мету дослідження та завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети.

Мета дослідження – це кінцевий результат, на досягнення якого спрямоване дослідження. Вона реалізується через вирішення відповідних їй конкретних завдань. Формулюючи мету, не слід вживати слова «дослідження…», «вивчення…», тому що вони вказують на засіб її досягнення, а не на мету.

Завдання дослідження подаються у формі переліків: «вивчити…», «проаналізувати…», «встановити…», «з’ясувати…» та ін. Формулювати завдання слід зрозуміло, стисло, конкретно, оскільки опис їх вирішення власне і складає зміст наукової доповіді (реферату).

Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і вибране для вивчення. Це та частина об’єктивної дійсності, яка існує незалежно від нашої свідомості й нашого уявлення про неї. У разі, коли ця частина об’єктивної дійсності стає темою дослідження, вона стає й предметом дослідження. Предмет дослідження – це теоретичне відтворення об’єктивної дійсності, тих суттєвих зв’язків і відношень, які підлягають безпосередньому вивченню як у науковій доповіді (рефераті), так й у майбутній дисертації.

Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження.

Також слід подати коротку анотацію елементів нових наукових положень (рішень), запропонованих автором особисто.

У роботі, що має теоретичне значення, треба подати відомості про можливість наукового використання результатів дослідження або рекомендації щодо їх використання, а в роботі, що має прикладне значення, - відомості про можливе практичне застосування отриманих результатів.

Основна частина наукової доповіді ( реферату).

Це – головна частина наукової доповіді (реферату), яка розкриває суть роботи. Вміщують її після вступу, починаючи з нової сторінки. Вона може складатися з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожен розділ починають з нової сторінки. Суть роботи – це виклад відомостей про предмет дослідження, необхідних і достатніх для розкриття сутності даної роботи (опис теорії, методів, характеристик створеного об’єкта, принципів дії об’єкта, основних принципових рішень, що дають уявлення про його устрій і т. ін.) та її результатів. Викладаючи суть роботи, особливу увагу приділяють елементам новизни, які мають місце у науковій доповіді (рефераті) .

У розділах основної частини подають:

• огляд джерел за темою і вибір напрямів даного етапу дослідження;
  
• виклад загальної методики та основних методів досліджень;
  
• експериментальну частину й методику досліджень;
  
• аналіз тих проблем, які дістануть подальше дослідження у майбутній дисертації.
  

Основний зміст наукової доповіді (реферату) варто починати з аналітичного огляду використаних джерел, в якому вступник до аспірантури (ад’юнктури) окреслює основні етапи розвитку наукової думки із досліджуваної ним проблеми. Стисло, критично висвітлюючи роботи попередників, варто назвати ті питання, що залишилися невирішеними і, отже, визначити своє місце у розв’язанні проблеми. Доцільно цей розділ закінчити коротким резюме стосовно необхідності проведення досліджень з даного напряму.

Огляд використаних джерел має виявити обізнаність автора зі спеціальною літературою, його вміння систематизувати джерела, критично їх оцінювати, виокремлювати суттєве, оцінювати попередньо зроблене іншими дослідниками, визначати головне в сучасному стані проблеми. Матеріали огляду слід систематизувати в певній логічній послідовності. Тому перелік робіт та їх критичний аналіз не обов’язково подавати у хронологічному порядку.

Оскільки наукова доповідь (реферат) присвячується порівняно вузькій темі, то огляд робіт попередників слід робити з питань саме обраної теми, а не усієї проблеми в цілому.

Текст огляду повинен відповідати наступним основним вимогам:

• повнота й достовірність інформації, що використовувалась;
  
• логічність структури;
  
• композиційна цілісність;
  
• наявність критичної оцінки наведених відомостей;
  
• аргументованість висновків;
  
• ясність, чіткість та лаконічність викладу;
  
• грамотність, відповідність стилю викладу нормам української мови.
  

Основою підготовки тексту огляду є аналітико-синтетична переробка відібраної документальної інформації.

Найважливішими операціями підготовки тексту огляду є, по-перше, відбір та систематизація концептографічної та фактографічної інформації, що характеризує задану тему, а, по-друге, аналіз, узагальнення та оцінка відібраних та систематизованих відомостей. Пошук документів, із яких повинні бути відібрані необхідні відомості, здійснюється за допомогою списку джерел, який реалізований у картковій або комп’ютерній формах.

Подальше групування отриманих документів здійснюється у відповідності до плану аналітичного огляду. У відборі інформації для складання тексту важливо керуватися такими положеннями:

• в огляді повинні знайти відбиток існуючі погляди на проблему (тему), що розглядаються, незалежно від концепції автора;
  
• особливу увагу слід приділити новим відомостям, особливо новим дослідженням, новим шляхам вирішення проблеми тощо;
  
• не можна вживати в огляді застарілі відомості та відомості, що викликають сумнів;
  
• усі параметри, що підлягають порівнянню, повинні подаватись у єдиному (єдиній системі) виміру.
  

Процедура формалізованого аналізу текстів включає, по-перше, виокремлення у складі змісту цих документів структурних елементів (частин, розділів, параграфів тощо), які підлягають інформаційному аналізу, по-друге, вилучення з них фрагментів (абзаців, речень), що містять задані ключові слова досліджуваної теми.

Кожний відібраний фрагмент тексту первинного документа повинен бути ідентифікований у відповідності з номером сторінки, на якій він зафіксований у цьому документі, а також номером підрозділу, пункту чи підпункту плану, до якого відноситься даний фрагмент.

Подальша робота з підготовки тексту огляду пов’язана з аналізом та оцінкою відібраних відомостей. Особливу увагу слід приділити аналізу новизни (або елементів новизни), повноти та достовірності відомостей, оцінці фактів; установленню зв’язків між окремими фактами.

В аналізі новизни ( або елементів новизни), вміщеної у наукових працях матеріалу, можуть використовуватись такі критерії: час публікації; час отримання результатів; наявність новизни задачі дослідження чи розробки; нестандартність методики роботи; наявність нових даних; опис нових способів вирішення задачі тощо.

Як критерії достовірності використовують наукову репутацію автора, наявність та характер посилань на документи, що розглядаються, порівняльні переваги та недоліки методик тощо.

Після аналізу та оцінки відібраних відомостей починають написання власне тексту огляду. Формалізований синтез фрагментів тексту документів полягає у встановленні між ними логічного зв’язку з використанням різного роду словесних кліше: акцентуючих, нейтральних, узагальнюючих, результативних тощо. Після цього здійснюється остаточне формування тексту основної частини огляду з уведенням до нього критичних зауважень, узагальнень, висновків.

У основній частині наукової доповіді (реферату) вступник до аспірантури (ад‘юнктури) обґрунтовує вибір напрямку дослідження, наводить методи вирішення задач та їх порівняльні оцінки, розробляє загальну методику проведення досліджень. У теоретичних роботах розкриває методи розрахунків, гіпотези, що розглядаються, в експериментальних — принципи дії та характеристики розробленого програмно-модельного комплексу, оцінки похибок вимірювань.

Обов’язковим елементом основної частини наукової доповіді (реферату) є вказівка на загальні методи та методику дослідження, які є концептуальною основою майбутньої дисертації, інструментом у добуванні фактичного матеріалу та виступають необхідною умовою досягнення поставленої в роботі мети. Вступник до аспірантури (ад‘юнктури) має виявити рівень володіння науковими (загальнонауковими, спеціальними) методами, а також означити конкретні шляхи, способи досягнення наукового результату. Слід описати методи, використані під час наукового пошуку.

Отже, у основній частині наукової доповіді (реферату) вступником до аспірантури (ад‘юнктури) висвітлюється стратегія і тактика, методика і техніка дослідження, узагальнюються результати , а також подаються результати власних досліджень із коротким зазначенням того нового, що автор вносить або пропонує до розробки теми.

Розділи можна поділяти на підрозділи і пункти. Пункти, якщо це необхідно, поділяють на підпункти. Кожен пункт і підпункт повинен містити закінчену інформацію. Повні докази або подробиці дослідження можна розмістити у додатках.

Висновки.

Висновки розташовують безпосередньо після викладу суті роботи, починаючи з нової сторінки. Це синтез накопиченої в основній частині наукової інформації, тобто послідовний, логічний, чіткий виклад головних результатів дослідження. У висновках наводять оцінку одержаних результатів дослідження (наукову, практичну, соціальну цінність). Ця частина містить висновки автора як стосовно суті проблеми, що розглядалась у науковій доповіді ( рефераті) так і стосовно тих питань, які будуть в подальшому досліджуватись у майбутньому дисертаційному дослідженні.

Список використаних джерел.

Список використаних джерел, який починають з нової сторінки, завершує основну частину.

Використані джерела рекомендується розміщувати в порядку згадування джерел у тексті за їх наскрізною нумерацією. Це один з можливих способів розміщення джерел. Проте це не виключає можливість застосування інших способів, зокрема, алфавітного – за алфавітом прізвищ авторів або назв твору (він найзручніший для користувння).

Кількість використаних у науковій доповіді (рефераті) джерел не регламентується. Це залежить від теми та завдань наукової доповіді (реферату) (але це не повинен бути повний список джерел до майбутньої дисертації) .

При складанні списку використаних джерел слід зважати на певні правила. До списку входять:

• офіційні документи, які публікуються від імені державних або громадських організацій, установ та відомств і свідчать про актуальність досліджуваної теми;
  
• основні праці провідних фахівців у даній галузі;
  
• праці авторів, що відбивають головні погляди на розв’язувану проблему.
  

Не слід включати до списку ті роботи, на які немає посилань у тексті наукової доповіді (реферату) і які фактично не було використано, а також енциклопедичні словники, науково-популярні книги. Кожне літературне джерело списку повинно знайти відбиття у тексті наукової доповіді (реферату). Якщо автор робить посилання на будь-які запозичені факти або цитує праці інших авторів, то він обов’язково має зазначити їхнє джерело.

Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог діючих в Україні міждержавних та державних стандартів. Зокрема, повну інформацію щодо згаданих вимог можна одержати із таких стандартів: ГОСТ 7.1-84 “Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления” [1], ГОСТ 7.82-2001 Библиографическая запись. Библиографическое описание электронных ресурсов [3], ДСТУ 3582-97 “Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила” [3], ГОСТ 7.12-93 “Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила”[4].

Бібліографічний опис виконується мовою оригіналу. Нижче подаємо основні правила складання бібліографічного опису.

Правила складання бібліографічного опису для списку використаних джерел.

Основним структурним елементом кожного списку використаних джерел є бібліографічний опис, що являє собою сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову частину чи групу документів, які наведені за певними правилами і достатні для загальної характеритисики та ідентифікації видання. Бібліографічний опис надає можливість отримати уявлення про автора документу, зміст документу та його читацьке призначення, місце видання, обсяг видання тощо.

У списку використаних джерел подається спрощений бібліографічний опис, який відрізняється від опису, що застосовується у каталогах бібліотек.

Кожен бібліографічний опис починається з абзацу, а всі елементи опису подаються без інтервалів у вигляді суцільного тексту. Нижче подаємо схему опису монографічного (однотомного) видання:

Заголовок опису. Основна назва: Відомості, що відносяться до назви / Перші відомості про відповідальність; Наступні відомості про відповідальність. – Відомості про видання. – Місце видання: Назва видавництва, Рік видання. – Кількість сторінок.

Слід пам’ятати, що знаки, які поділяють елементи опису, є умовними. Ці знаки передують наступним за ними елементам. Назви книг, періодичних видань, а також видавництв у лапки не беруться. Для позначення номерів томів, випусків, частин римські цифри замінюються арабськими. Форма написання числівників у назвах зберігається. У назві не допускаються будь-які скорочення.

Заголовок опису – це ім’я індивідуального автора. Згідно з міжнародними правилами встановлено, що книги одного – трьох авторів описують під їхніми іменами, а книги більше чотирьох авторів – за назвою. Прізвище автора вказують у такому порядку: спочатку прізвище, а потім ініціали чи повне ім’я, наприклад: Горбаченко Т.Г., або якщо немає двох ініціалів, то – Крип’якевич І.

Основну назву твору наводять у тій формі, в якій вона подана у книзі на титульному аркуші, а не на обкладинці, бо часто на обкладинці подають скорочену назву.

Відомості, що відносяться до назви, містять слова і фрази, що безпосередньо пов’язані з назвою книги і залежні від неї.

Ці відомості пояснюють основну назву, а також уточнюють зміст, характер і призначення книги. Наприклад: Вчення про біосферу: Етюди про наукову творчість В.І.Вернадського (1863-1945). Ці відомості виділяють знаком : (двокрапка).

Відомості про відповідальність – цей елемент опису містить інформацію про осіб, організації та установи, які зробили внесок у створення твору й підготовку його до друку. Це можуть бути перекладачі, наукові редактори, рецензенти тощо. Їхні прізвища виділяють знаком / (коса риска). Таких відомостей може бути кілька, і вони виділяються знаком ; (крапка з комою).

Наприклад: / Пер. з нім.І.Я.Ямпольського; за ред В.М.Петренка.

Відомості про видання дозволяють відрізнити це видання від інших видань того ж самого твору. Це порядковий номер видання.

Наприклад, на титульному аркуші зазначено: Видання друге, а в описі слід записати так: 2-ге вид.

Наступним елементом опису є вихідні дані, до яких відносяться місце видання, назва видавництва, дата видання.

Місце видання наводять у називному відмінку. В Україні прийнятим скороченням для назв міст є К. (Київ), Х. (Харків), Л. (Львів), а також М. (Москва), С.Пб. (Санкт-Перербург). Всі інші, в тому числі іноземні, назви пишуть повністю.

Назва видавництва подається без лапок. Перед нею ставлять знак : (двокрапка). У назві видавництва можна застосовувати скорочення, наприклад: Наук. думка, Вища шк.

Дата (рік) видання визначається за титульним аркушем, а коли її неможливо встановити, то пишуть замість дати скорочення Б.р.

Обсяг видання – це кількість сторінок у книзі. Якщо є ненумеровані аркуші (вклейки) з ілюстраціями, то іхню кількість зазначають у квадратних дужках через кому. Наприклад, 250с., [15] арк.іл.

Приклади бібліографічного опису окремих видів документів

І. Опис книг під заголовоком індивідуального автора

Книга одного автора:

1. Конверський А.Є. Логіка: Підручник.-К.:Либідь, 2000.-260 с.

Книга двох авторів:

2. Горбаченко Т.Г., Піддубна С.М. Етно-конфесійна специіфка розвитку християнської писемної кльтури / За ред. д-ра філос. наук, проф. Т.Г.Горбаченко.-К.: Абрис, 2002.-253 с.

Книга трьох авторів:

3. Лубський В.І., Козленко В.М., Горбаченко Т.Г. Історія світової релігієзнавчої думки: Хрестоматія / За ред. д-ра філос. наук В.І.Лубського.-К.:Тандем, 1999.-408 с.

ІІ. Бібліографічний опис книг за назвою

Книга чотирьох авторів:

4. Психологія релігії. Ч.1: Навч. посібник і хрестоматія для студентів вищих навч. закладів/ В.І.Лубський, О.І.Предко, Т.Г.Горбаченко, С.М.Піддубна.-К.:Крок,2002.-247 с.

Книга без зазначення автора:

5. Історія русів / За ред.І.Драча.-К.: Рад.письменник, 1991.-318 с.

6. Contemporary American Poetry / Ed. By A.Poulin.-4-th ed.-Boston:Houghton Miffin Company, 1985.-727 p.

Книга п’яти і більше авторів:

7. Релігієзнавство: Підручник /В.І.Лубський, С.М.Бурлак, Л.Г.Вороновська та ін.; За ред. В.І.Лубського, В.І.Теремка..-К.:ВЦ “Академія”, 2000.-408 с.

Збірники матералів наукових конференцій:

8. Свобода віровизначення: церква і держава в Україні: Матер. міжнарод. наук. конф., Київ, 28-30 вер. 1994.-К.: Укр. правнича фундація,1996.-213 с.


ІІІ.Бібліографічний опис багатотомних видань

Видання в цілому (всі томи):

9. Словник української мови /Зібр. ред. журн. “Киев. старина”; Упоряд. з дод. влас. матер. Б.Грінченко.-Репринтне вид.: В 4 т.-К.:Вид-во АН УРСР, 1958-1959.

Окремий том багатотомного видання:

10. Рильський М.Т. Зібрання творів: У 20 т. Т.15: Мистецтвознавчі статті.-К.: Нак. думка, 1986.-524 с.

11. Полный православный богословский энциклопедический словарь: В 2 т.-Репринтное изд.-М.:Возрождение,1992.-Т.1.-1119 с.

12. Andrea A.J., Overfield J.M. The human record: Sources of global history: In 2 vol.:Vol.1: To1700.-N.Y.:Norton Company,1990.-445 p.


ІV. Бібліографічний опис складової частини документа

Опис розділу з книги:

13. Релігія в контексті національного відродження України // Колодний А.М., Филипович Л.О. Релігійна духовність україніців: вияви, постаті, стан.-К., 1996.-С.167-182.

Опис статті з енциклопедії:

14. Фарисей // Библейская энциклопедия:В 3т.-М.,1991.-Т.2.-С.227-228.

Опис статті з наукого збірника:

15. Д’юрем К. Перспективи релігійної свободи в дзеркалі сучасних правових реалій // Релігійна свобода.-2000.-№4.-С.12-19.

Опис тез доповіді:

16. Казанова Х. Моделі відокремлення церкви від держави у США та Західній Європі // Свобода віровизнання. Церква і держава в Україні: Матер. міжнарод. наук. конф., Київ, 1994.-К.,1996.-С.94-96.

Опис статей з журналів:

17. Иванов С. Из жизни Потапова: Роман // Новый мир.-1983.-№6.-С.5-90; №7.-С.9-87.

18. Oven R. Declaration of mental independence // Amer. Atheist.-1991.-Vol.33.-№6.-P.18-25.

V. Бібліографічний опис дисертацій та авторефератів

19. Горбаченко Т.Г. Вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України: філософсько-релігієзнавчий аналіз: Дис... д-ра філос. наук: 09.00.11 /Київ.нац.ун-т ім.Т.Шевченка.-К.,2002.-450 с.

20.Чуйко В.Л. Реконструктивна рефлексія в філософії науки: Автореф. дис... д-ра філос.наук: 09.00.11 / Київ.нац.ун-т ім.Т.Шевченка.-К.,2001.-42 с.

VІ. Бібліографічний опис архівних джерел

У бібліографічному описі архівних джерел необхідно послідовно зазначати назви матеріалу, архіву, номери фонду, опису, справи та аркуша. При повторному згадуванні архіву можна подавати його скорочену назву, наприклад: Центральний державний архів вищих органів влади і управління України – ЦДАВО України; Центральний державний архів громадських організацій України – ЦДФГО України.

21. Звіт педтехнікумів України про стан навчальної роботи за 1927/28 рр.- ЦДАВО України, ф.166, оп.7, спр.304, арк..1-47.

VII. Бібліографічний опис електронних ресурсів

22. Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського [Електронний ресурс].- Електрон. дан. – К.: Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського,

1997- .-Режим доступу: nofollow" href=" " onclick="return false">ссылка скрыта , вільний. - Назва з екрану. - Мови укр., англ., рос.

23. Цветков, Виктор Яковлевич. Компьютерная графика: Рабочая программа [Электронный ресурс] : Для студентов заоч. формы обучения геодез. и др. специальностей / В.Я. Цветков. — Электрон. дан. и прогр. — М.: МИИГАиК, 1999. — 1 дискета. — Систем. требования: IBMPC, Windows 95, Word 6.0. — Загл. с экрана. - № гос. регистрации 0329900020.

24. Атлас-98 [Электронный ресурс] : 3D : Самый подроб. полностью трехмер. атлас мира. —  Электрон. дан. и прогр. — Б. м., 1998. — 1 электрон. опт. диск (CD-ROM) : зв., цв. ;12 см. — (abc) (Весь мир в 3D). — Систем. требования: PC 486 DX-33; 8 Мб RAM; 15Мб HDD; Windows 3.1 или Windows 95 ; 2-скоростной дисковод ; 256 цв. SVGA дисплей; зв.карта ; мышь. — Загл. с контейнера.

25. Britannica CD-98 [Электронный ресурс] = Британника CD-98 : Encyclopedia : Knowledgefor the informationage. — Multimedia ed. — Электрон. интерактив. мультимедиа. —[Б.м.],1998. — 3 электрон. опт. диска (CD-ROM, includes: installation CD, advanced search CD, multimedia CD). — Систем. требования: Pentium 100 МГц ; 16 Мб RAM;Windows9;
2-скоростной дисковод ; SVGA видеокарта, 256 цв.; зв. карта; мышь. — Загл. с контейнера. — Содерж.: text of 32-volume print set plus more..!

Додатки.

Додатки не є обов’язковим елементом наукової доповіді (реферату). Проте додатки підвищують рівень довіри до результатів дослідження, свідчать про їх достовірність.

Додатки слід починати з нової сторінки. У додатках вміщують матеріал, який:

• є необхідним для повноти роботи, але включення його до основної частини роботи може змінити логічне та впорядковане уявлення про роботу;
  
• не може бути послідовно розміщений в основній частині роботи через великий обсяг або способи відтворення;
  
• може бути вилучений для широкого кола читачів, але є необхідним для фахівців.
  

Також у додатках, за необхідністю, можна розмістити допоміжний матеріал, наприклад:

• проміжні математичні доведення, формули, рівняння та розрахунки;
  
• таблиці додаткових цифрових даних;
  
• протоколи й акти випробувань, впровадження;
  
• опис нових програм, які використовувались при проведенні експериментів та розрахунків;
  
• інструкції, методики, опис алгоритмів і програм реалізації на комп’ютерах створених методів;
  
• текст розроблених програм;
  
• ілюстрації допоміжного характеру;
  
• додатковий перелік джерел, на які не було посилань у роботі, але які можуть викликати інтерес.
  

3. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ НАУКОВОЇ ДОПОВІДІ (РЕФЕРАТУ)

Далі відбувається наступний етап – редагування тексту наукової доповіді (реферату), яке є процесом перевірки відповідності даній темі та усуненням виявлених недоліків. Редагування тексту наукової доповіді (реферату) має забезпечити відповідний рівень його якості як наукового документа. Виконання цієї роботи диктує необхідність знання як особливостей наукової доповіді (реферату), так і вимог до нього.

У першу чергу слід приділити увагу усуненню логічних помилок, серед яких можуть бути, наприклад, такі як помилки у посиланнях, помилки в аргументації, у класифікації об’єктів тощо. Усунення орфографічних та синтаксичних помилок здійснюється у відповідності до норм сучасної української мови.

Загальні правила оформлення наукової доповіді (реферату).

Наукова доповідь (реферат) повинна бути надрукована за допомогою комп’ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210×297 мм). За необхідності допускається використання аркушів формату А3 (297×420 мм). Роботу друкують через півтора міжрядкових інтервали за умови рівномірного її заповнення. Бажано використовувати шрифти текстового редактора Word розміру 12.

Під час виконання роботи необхідно дотримуватись рівномірної щільності, контрастності й чіткості зображення впродовж усієї роботи. Всі лінії, літери, цифри та знаки повинні бути однаково чорними впродовж усієї роботи. Окремі слова, формули, знаки, які вписують чорнилом, тушшю, пастою у надрукований текст, мають бути чорного кольору, при цьому щільність вписаного тексту має максимально наблизитись до щільності основного тексту. Виправлення повинно бути чорного кольору.


Текст роботи друкують, дотримуючись таких розмірів берегів:

• лівий – не менше 30 мм
  
• верхній і нижній – не менше 20 мм,
  
• правий – не менше 10 мм.
  

Розмір шрифту – 12.

Абзацний відступ повинен бути однаковим упродовж усього тексту роботи і дорівнювати п’яти знакам.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) і подальшим чи попереднім текстом має бути не менше, ніж два рядки.

Не допускається розміщувати назву розділу, підрозділу, а також пункту й підпункту у нижній частині сторінки, якщо після неї розміщено тільки один рядок тексту.

Роздруковані на ЕОМ програмні документи повинні відповідати формату А4 (мають бути розрізаними), їх включають до загальної нумерації сторінок роботи і розміщують, як правило, у додатках.

Текст основної частини роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти.

Розділи та підрозділи роботи повинні мати заголовки. Пункти та підпункти можуть мати заголовки. Заголовки структурних частин роботи і заголовки розділів слід розташовувати посередині рядка та друкувати великими літерами без крапки у кінці, не підкреслюючи. Заголовки підрозділів, пунктів і підпунктів роботи слід починати з абзацного відступу і друкувати малими літерами (крім першої великої), не підкреслюючи, без крапки у кінці. Перенесення слів у заголовку розділу не допускається. Якщо заголовок складається з двох і більше речень, їх розділяють крапкою.

Новий розділ та кожну структурну частину треба починати з нової сторінки.

Назви установ, організацій, фірм, програмних засобів, прізвища та інші власні назви у тексті роботи наводять мовою оригіналу. Допускається транслітерувати власні назви й наводити назви організацій у перекладі на мову роботи, додаючи (при першій згадці) оригінальну назву.


Перелік умовних позначень, символів, одиниць скорочень і термінів.

Перелік повинен розташовуватись двома колонками. Ліворуч в абетковому порядку наводять умовні позначення, символи, одиниці скорочення і терміни, праворуч – їх детальну розшифровку.

Нумерація сторінок наукової доповіді (реферату).

Сторінки роботи слід нумерувати арабськими цифрами без знака №, дотримуючись наскрізної нумерації впродовж усього тексту роботи. Титульний аркуш (перша сторінка роботи) включають до загальної нумерації сторінок роботи, але на ньому номер сторінки не проставляють, на наступних сторінках номер сторінки зазначають у правому верхньому куті сторінки без крапки у кінці.

Такі структурні частини, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел, не мають порядкового номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини роботи, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: “1 ВСТУП” або “Розділ 6 ВИСНОВКИ”.

Нумерація розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів.

Розділи, підрозділи, пункти, підпункти роботи слід нумерувати арабськими цифрами. Розділи повинні мати порядкову нумерацію у межах викладу суті роботи; їх позначають арабськими цифрами без крапки, наприклад: Розділ 1. Підрозділи повинні мати порядкову нумерацію у межах кожного розділу. Номер підрозділу складають з номера розділу та порядкового номера підрозділу, відокремлених крапкою; після номера підрозділу крапку не ставлять, наприклад: 2.3 (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.

Пункти повинні мати порядкову нумерацію у межах кожного підрозділу. Номер пункту складають із номера розділу, порядкового номера підрозділу та порядкового номера пункту, відокремлених крапкою. Після номера пункту також ставлять крапку, наприклад: 1.1.1. Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Номер підпункту складається з номера розділу, порядкового номера підрозділу, порядкового номера пункту і порядкового номера підпункту, відокремлених крапкою. Після номера підпункту ставлять крапку, наприклад: 1.1.1.1., а потім зазначають назву підпункту. Якщо розділ або підрозділ складається з одного пункту, або пункт складається з одного підпункту, його нумерують. Якщо текст поділяють тільки на пункти, їх слід нумерувати, за винятком додатків, порядковими номерами.

Оформлення переліків.

Переліки, за потреби, можуть бути наведені всередині пунктів або підпунктів. Перед переліком ставлять двокрапку. Перед кожною позицією переліку слід ставити малу літеру української абетки з дужкою, або, не нумеруючи – дефіс (-) це, так званий, перший рівень деталізації. Для подальшої деталізації переліку слід використовувати арабські цифри з дужкою (другий рівень деталізації). Переліки першого рівня деталізації друкують малими літерами з абзацного відступу, другого – з відступом відносно місця розташування переліків першого рівня. Наприклад:

В організації є:

а) склад:

1) матеріалів;

2) готової продукції;

б) відділ реалізації.

Оформлення приміток.

Примітки вміщують у роботі за необхідності пояснення змісту тексту, таблиці або ілюстрації. Їх розташовують безпосередньо після тексту, таблиці, ілюстрації, яких вони стосуються. Одну примітку не нумерують. Слово “Примітка” друкують з великої літери з абзацного відступу, не підкреслюючи, а після слова “Примітка” ставлять крапку і з великої літери у тому ж рядку подають текст примітки.

Декілька приміток нумерують послідовно арабськими цифрами з крапкою. У такому разі після слова “Примітка” ставлять двокрапку і в наступному рядку з абзацу після номера примітки з великої літери подають текст примітки, наприклад:

Примітка:

1. Текст першої примітки.

2. Текст другої примітки.

Загальні правила цитування та посилання на різні елементи

Текст наукової доповіді ( реферату) може включати:

• посилання, відзначені лапками та індексом посилання на джерело з точними вихідними даними;
  
• посилання, переказані власними словами автора наукової доповіді (реферату) (без лапок), але проіндексовані також, із точним зазначенням джерела цитування.
  

Цитування повинно бути повним, допускається пропуск слів, речень, абзаців без перекручення авторського тексту. Випущений текст замінюється трьома крапками. Розділовий знак, який стояв перед пропущеним знаком, не зберігається. Кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело. При непрямому цитуванні (переказі) слід бути гранично точним у викладі думок автора і давати відповідні посилання на джерело. Посилання у тексті роботи на джерело слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад: “... у працях [1-3] ...”. Якщо використовують відомості, матеріали з джерел із великою кількістю сторінок, то у посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання у роботі, наприклад [27, с.45]. У випадку вживання непрямих цитат, тобто, коли автору наукової доповіді (реферату) не вдалося знайти оригінал цитованого твору, посилання подають у такому вигляді: [Цит. за 17, с.214].

Рекомендується в основному тексті давати посилання на особисті наукові праці, але лише у тому видку якщо вони є. При посиланнях на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, додатки зазначають їх номери. При цьому слід писати: “... у розділі 3 ...”, “... дивись 2.3 ...”, “... відповідно до 1.2.3 ...” . Посилання на формули та рівняння роботи вказують порядковим номером формули чи рівняння у круглих дужках, наприклад: “... за формулою (2.1) ...”. За необхідності посилання на ілюстрації роботи вказують порядковий номер ілюстрації, наприклад: “... на рис. 1.2 ...” або зворот типу : “... як це показано на рис. 1.2”. На всі таблиці роботи повинні бути посилання у тексті, при цьому слово “таблиця” у тексті пишуть повністю наприклад: “... у таблиці 1.2 ...”. При повторному посиланні на таблиці та ілюстрації потрібно вказувати скорочено слово “дивись”, наприклад: “... див. таблицю 1.3 ...” чи “...див. рисунок 1.2 ...”.

Розміщення та оформлення ілюстративних матеріалів

Ілюстративні матеріали (блок-схеми, схеми, графіки, діаграми, фотознімки, рисунки) разом з їх назвами слід розміщувати у роботі безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. На всі матеріали мають бути посилання у роботі. Ілюстративні матеріали, розміщені на окремих сторінках роботи, включають до загальної нумерації сторінок роботи. Ілюстративні матеріали, розміри яких більше формату А4, враховують як одну сторінку. Аркуші більшого формату розміщують у кінці роботи після висновків чи рекомендацій (якщо вони є) у тому порядку, в якому вони згадуються у тексті. Рисунки, графіки, схеми, блок-схеми, діаграми, розміщені у роботі, мають відповідати вимогам стандарту [ 6 ]. Ілюстративні матеріали нумерують арабськими цифрами без знаку № порядковою нумерацією у межах розділу, за винятком ілюстративних матеріалів, наведених у додатках. Наприклад: « Рис. 2. Експериментальні залежності сплаву від магнітного поля».

Номер ілюстрації складається з номера розділу та порядкового номера ілюстрації у цьому розділі, відокремлених крапкою. Наприклад: “... Рисунок 1.2 ...” — другий рисунок першого розділу. Назва ілюстрації може бути під нею, після слова “Рисунок” та номера, наприклад: “Рисунок 3.2. Схема передачі інформації”.

Якщо ілюстрації створені не автором роботи, необхідно при поданні їх у роботі дотримуватись вимог чинного законодавства про авторські права, тобто давати посилання на бібліографічні відомості про джерело, звідки запозичені ілюстрації.

Оформлення таблиць.

Цифровий матеріал, як правило, оформлюють у вигляді таблиці, яку слід розташовувати безпосередньо після тексту, в якому вона згадується вперше, або на наступній сторінці. Таблицю розташовують таким чином, щоб було зручно її читати без повороту переплетеного блоку роботи (чи з поворотом за годинниковою стрілкою). З нового рядка пишуть слово “Таблиця” з великої літери, після чого зазначають її порядковий номер.

Таблиці нумерують арабськими цифрами порядковою нумерацією у межах розділу, за винятком таблиць, наведених у додатках. Номер таблиці складають з номера розділу та порядкового номера таблиці, відокремлених крапкою, наприклад: “Таблиця 1.2” — друга таблиця першого розділу. Якщо у роботі одна таблиця, її нумерують згідно з вимогами. Таблиця може мати заголовок, який друкують малими літерами (крім першої великої) і вміщують над таблицею після її номера. Назва має бути стислою та відбивати зміст таблиці.

Таблицю з великою кількістю рядків необхідно переносити на наступну сторінку. При поділі таблиці на частини допускається її головок (заголовки стовпців) або бокових (заголовки рядків) заміняти відповідно номерами граф чи рядків, нумеруючи їх арабськими цифрами у першій частині таблиці. Слово “Таблиця 1.2” та її назву вказують один раз зліва над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть: “Продовження таблиці 1.2” із зазначенням номера таблиці. Заголовки граф таблиці починають з великої літери, а підзаголовки — з малої, якщо вони складають одне речення із заголовком. Підзаголовки, що мають самостійне значення, пишуть з великої літери. У кінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставлять. Заголовки і підзаголовки граф вказують в однині. Слово, що повторюється в якійсь графі, можна заміняти лапками, два та більше слів при першому повторенні заміняють словом “Те ж”, а далі — лапками. Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то у ньому ставлять прочерк. На всі таблиці повинні бути посилання у тексті роботи.

Написання формул та рівнянь.

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у наступному тексті. Формули та рівняння розташовують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки. Формули та рівняння у рефераті (за винятком формул та рівнянь, наведених у додатках) нумерують порядковою нумерацією арабськими цифрами у межах розділу. Номер формули або рівняння складають із номера розділу та порядкового номера формули або рівняння, відокремлених крапкою. Номер формули або рівняння зазначають на рівні формули або рівняння у круглих дужках у крайньому правому положенні на рядку, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний, нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщують на рівні останнього рядка. Якщо формула знаходиться у рамці, то номер такої формули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули. Номер групи формул, розміщених на окремих рядках та об’єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря парантеза, яке знаходиться у середині групи формул і звернене у сторону номера. Формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому після формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації. Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації:

а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово;

б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою перед її номером. Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять всередині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, можна розділові знаки не ставити. Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів, що входять до формули чи рівняння, слід наводити безпосередньо під формулою у тій послідовності, в якій вони наведені у формулі чи рівнянні. Пояснення значення кожного символу та числового коефіцієнта можна давати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають з абзацу словом «де» без двокрапки.

Оформлення додатків.

Додатки слід оформлювати як продовження роботи на її наступних сторінках, розташовуючи додатки у порядку появи посилань на них у тексті роботи. Кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додатки повинні мати спільну з рештою роботи наскрізну нумерацію сторінок. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої повинно бути надруковане слово “Додаток” і велика літера, що позначає додаток. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад: “Додаток А”, “Додаток Б” і т. д. Текст додатку, за необхідності, можна розділити на підрозділи, пункти та підпункти, які слід нумерувати арабськими цифрами у межах кожного додатку. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатку (літеру) й крапку, наприклад: “А.2” (другий розділ додатку А), “Г3.1” (підрозділ 3.1 додатку Г) і т. д. Ілюстрації, таблиці, формули та рівняння, розміщені у тексті додатку, слід нумерувати арабськими цифрами у межах кожного додатка, наприклад: “Рисунок Г.2” — другий рисунок додатку Г; “Таблиця А.2” — друга таблиця додатку А, “формула (А.1)” — перша формула додатку А. У посиланнях на ілюстрації, таблиці, формули, рівняння у тексті додатку рекомендується писати: “... на рисунку А.2 ...”, “... у таблиці А.1 ...”, “... за формулою (А.3) ...”. Переліки, примітки у тексті додатку оформлюють і нумерують, як і в основній частині. Джерела, що цитують тільки у додатках, повинні розглядатись незалежно від тих, які цитують в основній частині роботи. Вони повинні бути перелічені наприкінці кожного додатку у переліку посилань (список використаних джерел). Форма цитування, правила складання переліку посилань повинні бути аналогічними прийнятим в основній частині роботи.