Конкурентне

Вид материала

Документы

Содержание Отже, ціна — вартість товару (продукції, послуги) В Кількість покупців і продавців, які діють на ринку. Ступінь індивідуалізації продукції. Зовнішні обмеження. Встановлення максимальних цін. Встановлення мінімальних цін. Створення резерву товару. Монопольне висока ціна — Монопольна низька ціна — Дискримінаційна ціна — Й& Контрольні запитання для самоперевірки Регулююча функція Стимулююча функція Розподільча функція.

Подобный материал:

• Чернелевська Олена Леонідівна удк конкурентне закон, 964.22kb.
• Вступ до дисципліни. Предмет І завдання курсу Цілі та завдання курсу. Міждисциплінарні, 278.37kb.
• Освітньо-кваліфікаційної програми «спеціаліст», «магістр» Чернівці, 2011 розділ економіка, 534.14kb.

§ 4. Ціноутворення в умовах ринку

Люди не знаходять в природі у готовому вигляді багато чого з того, що їм необхідно для існування. У зв’язку з цим вони змушені переробляти природні ресурси так, щоб вони були придатні для задоволення їхніх потреб. Все, що задовольняє потреби людей, є блага. Блага можуть бути матеріальними, інтелектуальними, духовними, продукцією, роботами, послу­гами тощо. Процес переробки природних ресурсів — це про­цес виробництва, а блага, вироблені під час цього процесу для продажу, є товари.

Таким чином, для виробництва товарів необхідно витрача­ти природні ресурси та працю людей. Обсяг природних ре­сурсів та праці, витраченої на виробництво товарів, визнача­ють їх вартість. Вартість товарів вимірюється у грошових одиницях. Вартість товару, виміряна у грошових одиницях, є ціна виробництва. Тобто у кожних товару, роботи, послуги є своя ціна, що визначається витратами на виробництво й реалізацію продукції та розміром необхідного прибутку. Ц

Отже, ціна — вартість товару (продукції, послуги) В грошовому вимірі. Й

За часів адміністративно-командної економіки ціноутво­рення ігнорувало об’єктивні економічні закони ринкової еко­номіки. Ціни не були вільними, тобто залежали переважно від «команди зверху», вони ігнорували попит і пропозицію, їх штучне зниження або підвищення державою, суворий контроль за їх рівнем негативно позначалися на виробниках та споживачах продукції, а також на економіці в цілому. Ос­кільки підприємства не мали права змінювати ціни на това­ри, вони ухилялися від виробництва нерентабельної продук­ції і збільшували випуск високоприбуткових товарів, які не завжди були належної якості і тому не задовольняли потре­би споживачів.

Сучасна ринкова економіка об’єктивно вимагає впровад­ження вільних цін, тобто цін, які встановлюються не держа­вою, а виникають об’єктивно на ринку внаслідок конкурент­ної боротьби, враховуючи справжню вартість товару, спів­відношення попиту і пропозиції на нього. Оскільки ціна за умов конкурентного ринку визначається рівновагою попиту і пропозиції, окремий продавець не може впливати на ціно­утворення на ринку і пропонує свій товар за ціною, яку його змушує встановлювати ринок.

Якщо товару на ринку не вистачає, то ціни на нього по­чинають зростати, а коли на ринку існує надлишок певного виду товару ціни починають падати. Але це не завжди так. Кожна конкретна ситуація залежить від багатьох обставин, що виникають на ринку. Важливе значення при цьому мають такі фактори:

1. Кількість покупців і продавців, які діють на ринку. Чим більше покупців і продавців, тим складніше будь-кому з них впливати на ціноутворення на ринку.

.2. Незалежність учасників ринку. Якщо два чи більше покупці або продавці об’єднуються для здійснення спільної господарської діяльності, то разом вони впливають чи мо­жуть вплинути на ринкове ціноутворення.

3. Ступінь індивідуалізації продукції. Чим різноманітні­ший асортимент товарів, тим більше шансів, що на ціну ок­ремих товарів не впливатимуть загальні коливання цін на ринку.

4. Зовнішні обмеження. Рівень цін на будь-якому ринку може встановлюватися не тільки під впливом ринкового по­питу та пропозиції, а й під впливом інших факторів, зокрема втручання держави в ціноутворення на ринку.

Держава не може зовсім усунутися від ціноутворення на ринку. Вона має забезпечувати стабільність цінової рівнова­ги на ринку та встановлювати певні правила цінової поведін­ки для його учасників. У будь-якій цивілізованій ринковій економіці діють приблизно ті самі закони та правила щодо ціноутворення. Серед них можна виділити такі:

• між виробниками і продавцями не повинно бути жод­ної угоди щодо встановлення фіксованих цін. Має збе­рігатися внутрішньогалузева конкурентна боротьба;

• виробник не має права вимагати від посередників, які реалізують товар, продавати його за певною роздріб­ною ціною;

• продавець зобов’язаний пропонувати свій товар по­купцям на однакових умовах щодо рівня цін, крім ви­падків, коли продавець має більші витрати (віддале­ність місць реалізації вимагає більших транспортних затрат) або товари різняться якістю (вироблено новий товар, якіснішій за його попередні аналоги);

• продавець не повинен пропонувати товар за ціною, нижчою, ніж його собівартість, якщо це призводить чи може призвести до усунення конкурентів з ринку;

• підприємства в умовах конкурентної боротьби мають право підвищувати ціни до будь-якого рівня, вийнят-ком є запровадження державного регулювання цін на їх товари.

Стабільність цінової рівноваги забезпечується через орга­ни державної виконавчої влади. Ці органи розробляють та приймають нормативно-правові акти, в яких встановлюють­ся правила ціноутворення, вживають заходів щодо цінового регулювання та стабілізації окремих товарних ринків, засто­совують методи впливу на механізм регулювання ринкового ціноутворення тощо. Серед методів впливу на механізм рин­кового ціноутворення найпоширеніші такі:

1. Встановлення максимальних цін. Це означає, що держава забороняє підвищувати ціни вище певного рівня. Це робиться для захисту інтересів споживачів від надмірно­го зростання цін. Контроль за цінами може бути запровад­жений, наприклад, щоб утримувати темпи інфляційного зростання, запобігати отриманню монопольними об’єднання­ми надприбутків у період тимчасової відсутності товарів.

Але якщо встановлена державою максимальна ціна прода­жу товару буде нижча, ніж ціна, що склалася внаслідок «природних» економічних обставин на вільному від обме­жень ринку, це може призвести до того, що виробникові то­варів буде не вигідно реалізовувати товари за встановлени­ми державою цінами. Наслідком можуть бути:

• зникнення певних товарів з ринку;

• виникнення черг;

• нормування товарів;

• пошуки легальних шляхів подолання обмежень;

• накопичення товарів;

• «чорний ринок».

2. Встановлення мінімальних цін. Уряд встановлює мі­німальні ціни, вищі за ціни, які б склалися на ринку з

об’єктивних причин, що призводить до утворення надлишко­вої пропозиції, скорочення виробництва і встановлення ціни ринкової рівноваги на мінімальному рівні.

3. Створення резерву товару. Система регулювання цін, як правило, запроваджується разом з планами створен­ня резервів товару. Коли на ринку існує надлишок певного , виду товару і при цьому ціни на нього падають, урядові ор­гани купують товари. За рахунок цього створюється резерв­ний запас. Якщо на ринку утвориться дефіцит певного виду товару і ціни на нього значно зростуть, споживачам пропо­нуватимуться товари з резервних запасів, що призведе до ці­нової стабілізації.

Частіше створюються запаси сільськогосподарської про­дукції, оскільки обсяг поставок цієї продукції щороку різний і в основному залежить від урожаю. Створення резервних запасів зумовлено необхідністю постійно забезпечувати на­селення потрібними товарами, а також його захисту від різ­ких коливань цін.

В Україні ціни регулюються за допомогою законодавства про ціноутворення, що складається з Закону України «Про ціни і ціноутворення», нормативних актів, які видано відпо­відно до нього, та стосуються політики ціноутворення.

Політика ціноутворення — складова загальної економіч­ної і соціальної політики України, спрямована на забезпе­чення:

• рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підпри­ємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів республіки;

• існування збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

• протидії монопольним тенденціям виробникам продук­ції, товарів і послуг;

• об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує екві­валентність обміну;

• розширення сфери застосування вільних цін;

• підвищення якості продукції;

• соціальних гарантій, в першу чергу для низькооплачу-ваних і малозабезпечених громадян, включаючи сис­тему компенсаційних виплат у зв’язку зі зростанням цін і тарифів;

• створення необхідних економічних гарантій для ви­робників;

• орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

В народному господарстві застосовуються вільні ціни і та-„ рифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Віль­ні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, то­варів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється дер­жавне регулювання цін і тарифів.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, заходи ‘ щодо демонополізації економіки дали можливість скасувати державне регулювання цін (тарифів) на значну частину то-’варів, які реалізуються в Україні. Державне регулювання цін (тарифів) нині здійснюється, як правило, лише на про­дукцію і послуги суб’єктів природних монополій та частини інших монопольних утворень регіонального рівня. З іншого боку, товари (роботи, послуги), щодо яких здійснюється дер­жавне регулювання цін (тарифів), становлять значну части­ну внутрішнього валового продукту України, тому помилки у застосуванні державного регулювання цін (тарифів), особ­ливо щодо монопольних утворень, лягають тягарем на всю економіку країни.

В Україні ціни підлягають регулюванню з таких причин:

по-перше, є такі галузі господарства, які мають монополь­ний характер, тобто там немає практики вільного ціноутво­рення через відсутність конкуренції. Тому такі підприємства можуть встановлювати монопольні чи дискримінаційні ціни;

по-друге, в деяких галузях в окремі періоди може різко скоротитися пропозиція товарів і послуг або значно зрости попит.

Щоб запобігти цьому, держава може скористатися своїм впливом на ціноутворення, тобто встановити певний рівень цін, який не може бути порушений.

За загальним правилом, державне регулювання цін (тари­фів) встановлюється на ресурси, які справляють визначаль­ний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і по­слуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народ- д;

ного споживання, роботи і послуги суб’єктів природних мо- І нополій і суб’єктів господарювання з числа тих, яких вклю- І ‘ чено до переліку підприємців, що займають монопольне ста- | новище на загальнодержавних та регіональних ринках, а та- «|

кож до осіб, які порушують законодавство про захист еконо­мічної конкуренції України шляхом встановлення монополь­них або дискримінаційних цін.

Ціни регулюються шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надба­вок і постачальницько-збутових націнок, граничних норма­тивів рентабельності або запровадженням обов’язкового декларування зміни цін.

Рішення про запровадження державного регулювання, приймають уповноважені на те органи державної виконавчої влади відповідно до їх компетенції.

Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує здійснен­ня в Україні державної політики цін; визначає перелік про­дукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджують відповідні органи держав­ного управління; визначає повноваження органів державно­го управління в галузі встановлення і застосування цін (та­рифів) та контролю за ними.

Міністерство економіки та з питань європейської інтегра­ції України разом з Антимонопольним комітетом України за­проваджують та скасовують державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень на загальнодержавних ринках.

Уряд Автономної Республіки Крим, відповідні місцеві ор­гани влади разом з органами Антимонопольного комітету за­проваджують та скасовують державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень на регіональних ринках. Виняток становить продукція, ціни на яку регулюються рі­шеннями Кабінету Міністрів України.

На загальнодержавних ринках обирає методи і встанов­лює терміни регулювання Міністерство економіки та з пи­тань європейської інтеграції України, на регіональних — Уряд Автономної Республіки Крим, відповідні місцеві органи влади.

Запроваджуючи регулювання цін на продукцію монополь­них утворень, вони зобов’язані подати у терміни, встановле­ні відповідним органом:

• відомості про запланований рівень цін;

• калькуляцію собівартості продукції з розшифровкою матеріальних і трудових затрат;

• відомості про обсяги виробництва (фактичні за мину­лий і поточний роки та планові на поточний рік);

• дані про запланований і досягнутий розмір прибутків від реалізації продукції, про розмір прибутків, рента­бельність підприємства у цілому;

• пояснювальну записку.

Рішення про запровадження чи скасування державного регулювання цін, реєстрацію декларованих цін (тарифів) або їх зміни надсилається до монопольного утворення, відповід­ного органу Антимонопольного комітету та органу держав­ного контролю за цінами.

Регулювання цін (тарифів) не поширюється на продукцію, що експортується, нову продукцію, виготовлену із застосу­ванням запатентованого винаходу та високоефективної тех­нології, створеної спеціально для цієї продукції (протягом трьох років з моменту постановки її на виробництво).

Суб’єкти господарювання, у яких в результаті перевірок виявлено порушення вимог законодавства України про за­хист економічної конкуренції шляхом встановлення моно­польних або дискримінаційних цін, зобов’язані в 10-денний термін після одержання акта перевірки повідомити відповід­ні органи про вжиті заходи щодо усунення порушень.

Функціонуючи на ринку, суб’єкти господарювання, що займають монопольне становище, можуть встановлювати монопольні чи дискримінаційні ціни. Тим самим вони пору­шують норми законодавства, щоб отримати надприбутки за рахунок споживачів та інших суб’єктів господарювання.

Монопольна ціна — ціна, яку встановлює суб’єкт госпо­дарювання, який займає монопольне становище на ринку, що призводить до обмеження конкуренції або порушення прав споживача. Вона може бути монопольне високою або

монопольне низькою.

Монопольне висока ціна — ціна, встановлена суб’єктом

господарювання, що займає монопольне становище на ринку як постачальник, продавець товару, надавач послуг, викона­вець робіт, понад рівень ціни, що існував би за умови знач­ної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до порушення прав. Монопольне високою є також ціна, яку встановив суб’єкт господарювання, що зай­має монопольне становище на ринку як споживач, отриму­вач, покупець товару, замовник робіт та послуг, нижча ніж ціна, що існувала б за умов значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до пору­шення прав інших споживачів, у тому числі прав інших суб’­

єктів господарювання — продавців, надавачів, отримувачів, покупців товару, виконавців, замовників робіт і послуг. Монопольне висока ціна, зокрема, має місце у разі:

підвищення ціни, не обрунтованої кон’юнктурою ринку чи необхідними витратами, що може призвести до одержання додаткових прибутків чи компенсації необрунтованих витрат;

прихованого підвищення ціни у вигляді незмінності її но­мінального рівня при зниженні якості товару, зміні його ком­плектації, погіршенні сервісного обслуговування, технічних характеристик виробів тощо, що призвело або може при-; звести до одержання додаткових прибутків чи компенсації

І необрунтованих витрат.

Монопольна низька ціна — ціна, встановлена суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку ! як постачальник, продавець товару, надавач послуг, викона-’ вець робіт, нижча ніж ціна, що існувала б за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або мо­же призвести до обмеження конкуренції на зазначеному .. ринку або суміжних з ним ринках. Монопольне низькою є також ціна, яку встановив суб’єкт господарювання, що зай­має монопольне становище на ринку як споживач, отриму­вач, покупець товару, замовник робіт та послуг, вища за ці­ну, що існувала б-за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до обме-| ження конкуренції.

І Монопольне низька ціна, зокрема, має місце, якщо ціна | товару нижча власних витрат (собівартості) і при цьому | призвів чи міг призвести до одержання збитків, не обрунто-

Іваних кон’юнктурою ринку, та обмеження конкуренції у ви­гляді встановлення перешкод вступу на ринок інших суб’єк­тів господарювання (конкурентів) та усунення конкурентів шляхом підриву їх фінансово-економічного становища.

Дискримінаційна ціна — ціна, встановлена суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на рин­ку, на один і той самий товар понад (нижче) ціну для інших споживачів цього ринку (за рівних інших умов), яка призве­ла до обмеження прав окремих споживачів, у тому числі прав окремих суб’єктів господарювання — отримувачів, по­купців товару, замовників робіт, послуг, поставивши їх у не­вигідне становище в конкуренції.

Дискримінаційна ціна може, зокрема, мати місце, якщо встановлено різні ціни на один і той самий товар для різних споживачів, різниця між якими не обрунтована необхідними витратами, що призвело до одержання додаткових прибутків та обмеження прав окремих споживачів; встановлено одна­ковий рівень цін на товари, що істотно різняться за якістю, специфікацією або витратами на транспортування, реаліза­цію тощо для різних споживачів, що призвело до одержання додаткових прибутків та/або обмеження прав окремих спо­живачів.

Щоб запобігти та надалі не допустити економічно необ-

рунтованого зростання цін та в разі потреби запровадити ме­ханізм їх державного регулювання в Україні, органи держав­ної виконавчої влади проводять щоденний моніторинг цін на

споживчому ринку.

Під поняттям «моніторинг цін на споживчому ринку»

розуміють роботу з оперативного дослідження цінової ситуа­ції на ринку, розвитку її динаміки, аналізу та визначення тенденцій її впливу на розвиток інфляційних (дефляційних) процесів у регіонах України та в державі у цілому. Моніто­ринг цін на споживчому ринку — складова економіко-аналі-тичної роботи з оцінки та прогнозування процесів соціально-економічного розвитку, проводиться окремо від здійснення перевірок стану додержання порядку формування, встанов­лення та застосування цін.

Метою проведення моніторингу цін на споживчому ринку

є вивчення динаміки розвитку цінових процесів на прикладі окремих найбільш соціальне значущих продуктів харчуван-’. ня та споживчих товарів для оперативного інформування ор­ганів державної виконавчої влади України, забезпечення керованості інфляційними процесами в державі шляхом своєчасного застосування необхідних заходів впливу на їх

розвиток.

В результаті проведення оперативного моніторингу цін на

споживчому ринку забезпечується своєчасне інформування органів державної виконавчої влади України про стан роз­витку цінової ситуації на ньому.

Й&

Контрольні запитання для самоперевірки Щ

1. Чому виникає необхідність у державному регулюван- :| ні діяльності суб’єктів, що займають монопольне ^у становище?

2. У чому полягає сутність демонополізації економіки?

3. Для чого необхідна демонополізація економіки?

4. Які органи забезпечують процес демонополізації?

5. Що таке природна монополія? -;

6. На яких ринках діють суб’єкти природних моно­полій?

7. Які органи мають забезпечувати регулювання діяль­ності суб’єктів природних монополій?

8. Що таке монопольні та дискримінаційні ціни?

9. Хто запроваджує та скасовує державне регулюван­ня цін на продукцію монопольних утворень?

. ч»д»а

Глава 4 Ринок та його дослідження

§ 1. Сутність ринку

З економічної точки зору ринок (тагкеї) можна визначити як інститут чи механізм, що зводить разом покупців і про­давців певних товарів і послуг. Ринкові механізми створю­вались та розвивались протягом століть. Передумовою ви­никнення ринку був природно-історичний розвиток вироб­ництва і обміну товарів, що зумовив появу товарного госпо­дарства. Це відбувалося шляхом суспільного поділу праці, виникнення економічно самостійних, юридичне незалежних суб’єктів господарювання і переходу від натурального ви­робництва до прямого продуктообміну, а згодом і до обміну товарів на ринку.

Крім економічної точки зору на існування ринку, існує та­кож юридичне його визначення. З юридичної точки зору ри­нок — це місце де укладаються угоди, метою яких є при­дбання чи реалізація товару та отримання прибутку.

Відповідно до законодавства України товарний ринок — сфера обороту товару (взаємозамінних товарів) на який про­тягом певного часу і в межах певної території є попит і про­позиція.

Напевно у багатьох слово «ринок» асоціюється з базаром — місцем придбання та реалізації товару. Але це не зовсім так. Ринок здатен набувати різних форм. Найближчий уні­вермаг, майстерня з ремонту взуття, газетний кіоск, їдальня, біржа — все це звичайні товарні ринки.

Найкраще зрозуміти сутність ринку можна, дослідивши функції, які він виконує. Найголовніші з них: регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.

Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’яз­ків між різними галузями виробництва, попитом і споживан­ням, встановлення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення.

Стимулююча функція ринку заохочує суб’єктів господа­рювання витрачати час та кошти на організацію своєї діяль­ності, розробку та використання новітніх технологій, забез­

печувати нижчі витрати на виробництво одиниці продукції і виходячи з цього — найнижчі ціни тощо.

Розподільча функція. У процесі функціонування ринку відбувається оборот капіталу, який накопичується у ефек­тивних власників. Підприємці, що господарюють на ринку ефективно і здатні конкурувати з іншими його учасниками, залишаються на ринку, а неефективні йдуть з нього. Тобто відбувається розподіл учасників ринку за доходами: ефек­тивні стають багатими, неефективні — бідними.