Конкурентне

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Чернелевська Олена Леонідівна удк конкурентне закон, 964.22kb.
• Вступ до дисципліни. Предмет І завдання курсу Цілі та завдання курсу. Міждисциплінарні, 278.37kb.
• Освітньо-кваліфікаційної програми «спеціаліст», «магістр» Чернівці, 2011 розділ економіка, 534.14kb.

* * *

Приклад антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання з практики органів Антимонополь­ного комітету, що призвели до обмеження доступу на ринок інших суб’єктів господарювання

Між ВАТ «Черкасивтормет» та ВАТ «Запорізький завод феросплавів» було укладено договір про постачання брухту для виробничих потреб останнього. В одному з пунктів до­говору зазначалося: «Покупатель обязуется не заключать

прямьіх договоров с предприятиями ломосдатчиками Черкас-| ской области на получение лома» (мовою документа). Про-1 ‘ понуючи договір у такій редакції, ВАТ «Черкасивтормет» ма-й . ло на меті не допустити співробітництво ВАТ «Запорізький Г завод феросплавів» з іншими можливими продавцями брухту |і з Черкаської області. Таким чином, ВАТ «Черкасивтормет», | займаючи монопольне становище на ринку заготівлі брухту § і відходів чорних металів у межах своєї області та одноосо-;| бово володіючи устаткуванням для переробки брухту і від-| ходів металів, в результаті цієї угоди набуло виключних прав

на постачання переробленого брухту, в той час як усі інші І постачальники брухту були позбавлені цієї можливості. ? Дії ВАТ «Черкасивтормет» та ВАТ «Запорізький завод фе-;, росплавів» Черкаське відділення Антимонопольного комітету

кваліфікувало як антиконкурентні узгоджені дії, що призве-;;, ли до обмеження доступу на ринок інших суб’єктів господа-і рювання. ‘і, * * *

| За загальним правилом,- не можуть бути визнані антикон-| курентними узгодженими діями будь-які узгоджені дії малих | або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів,

•, які не призводять до істотного обмеження конкуренції В? та сприяють підвищенню конкурентоспроможності цих під-

•I приємців. І» Малим та середнім підприємцем відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» є суб’єкт госпо-

•I дарювання, дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, вр робіт, послуг) за останній фінансовий рік чи вартість активів | якого не перевищує суми, еквівалентної 500 тисячам євро, | визначеної за курсом Національного банку України, що діяв | в останній день фінансового року, якщо на ринках, на яких | діє цей підприємець, є конкуренти зі значно більшою ринко-I вою часткою.

| Крім того, не можуть бути визнані антиконкурентними уз-і годженими діями узгоджені дії суб’єктів господарювання | щодо постачання чи використання товарів, якщо один з ^[ї учасників узгоджених дій стосовно іншого встановлює обме­ження на:

: • використання поставлених ним товарів чи товарів ін-г тих постачальників;

| • придбання у інших суб’єктів господарювання або про-

й

даж іншим суб’єктам господарювання чи споживачам інших товарів;

• придбання товарів, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприєм­ницькій діяльності не є предметом угоди;

• формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару іншим суб’єктам господарювання чи споживачам.

Проте, якщо такі узгоджені дії призводять до істотного об­меження конкуренції на всьому ринку чи в значній його час­тині, до монополізації відповідних ринків, обмежують доступ на ринок інших суб’єктів господарювання, спричинюють еко­номічно необгрунтоване підвищення цін або дефіцит товарів, їх можна визнати антиконкурентними узгодженими діями.

В українському законодавстві про захист економічної кон­куренції окремого визначення дістали узгоджені дії, що сто­суються переходу прав на інтелектуальну власність. Це пов’язано з тим, що неправомірний (з точки зору законодав­ства про захист економічної конкуренції) перехід прав на ін­телектуальну власність може призвести до порушення зако­нодавства про захист економічної конкуренції шляхом вчи­нення антиконкурентних узгоджених дій та завдати шкоди як конкуренції на ринку так і споживачам. Водночас у зако­нодавстві не визначено переліку угод щодо передачі прав на володіння та розпорядження об’єктами інтелектуальної власності, зміст яких порушує законодавство про захист економічної конкуренції, а чітко визначено угоди, укладення яких не може призвести до вчинення порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до цього не можуть бути визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій угоди про передачу прав інтелектуальної власності або про використання об’єкта права інтелектуальної власності у тій частині, в якій вони обмежують у здійсненні господарської діяльності сторону угоди, якій передається право, якщо ці обмеження не вихо­дять за межі законних прав суб’єкта права інтелектуальної власності. Вважається, що не виходять за межі зазначених прав обмеження, які стосуються обсягу прав, які передають­ся, строку та території дії дозволу на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а також виду діяльності, сфери використання, мінімального обсягу виробництва.

!’

|: Як уже зазначалося, вчинення антиконкурентних узгод-г жених дій забороняється і тягне за собою відповідальність ? згідно із законом. Разом з тим відповідно до законодавства особа, яка вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але рані­ше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення та надала інформацію, що має істотне значення для прийняття рішення у справі, може бути звільнена від відповідальності.

Незважаючи на це, особу, яка вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але повідомила про це органи Антимонополь-ного комітету, не буде звільнено від відповідальності, якщо вона:

• не вживе ефективних заходів стосовно припинення нею антиконкурентних узгоджених дій після повідом­лення про них Антимонопольному комітету України;

• була ініціатором чи забезпечувала керівництво анти­конкурентними узгодженими діями;

• не надала всіх доказів або інформації стосовно вчи­нення нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла безперешкодно отримати.

Проте, незважаючи на всю можливу шкоду для конкурен­ції на ринку та споживачів, узгоджені дії можуть дозволити органи Антимонопольного комітету України, якщо їх учасни­ки доведуть, що ці дії сприяють:

• вдосконаленню виробництва, придбанню або реаліза­ції товару;

• техніко-технологічному, економічному розвиткові;

• розвитку малих або середніх підприємців;

• оптимізації експорту чи імпорту товарів;

• розробці та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

І • раціоналізації виробництва.

ї Органи Антимонопольного комітету України не можуть І дозволити узгоджені дії, якщо конкуренція істотно обмежу-ї ється на всьому ринку чи в значній його частині.

Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які Антимонопольний комітет України не дав дозволу, як­що учасники узгоджених дій доведуть, що позитивний ефект І для суспільних інтересів переважає можливі негативні на-I: слідки від обмеження конкуренції.

§ 3. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку

Суб’єкти господарювання вчиняють дії, що визнаються зло-. вживанням монопольним становищем на ринку, як одноосо­бове, так і групою осіб.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку — дії чи бездіяльність суб’єкта господарюван­ня, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопу­щення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема об­меження конкурентоспроможності інших суб’єктів гос­подарювання, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливі за умов існування значної конкуренції на ринку.

Порушниками законодавства про захист економічної кон­куренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку можуть бути:

1) господарюючий суб’єкт, що займає домінуюче станови­ще на товарному ринку;

2) група осіб, що займає домінуюче становище на товар­ному ринку.

Монопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарю­вання на ринку товару визнається таким лише за наявності ряду факторів.

1-. Особа займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

• на цьому ринку у неї немає жодного конкурента;

• вона не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеже­ної можливості для інших суб’єктів господарювання здійснювати закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок ін­ших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи ін­ших обставин.

2. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару пе­ревищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конку­ренції з боку інших учасників ринку.

3. Монопольним (домінуючим) також визнається стано­вище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35% або менше, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розмі­ру часток ринку, які належать його конкурентам.

| 4. Вважається, що кожен з двох чи більше суб’єктів гос-|; подарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ; ринку товару, якщо стосовно певного товару між ними не-| має конкуренції або є незначна конкуренція, а також якщо І вони усі разом не мають жодного конкурента на цьому рин-I ку чи не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженої | можливості для інших суб’єктів господарювання здійснюва­ти закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявнос­ті бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарю­вання, наявності пільг чи інших обставин.

? 5. Монопольним (домінуючим) вважається також стано-1 вище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо і- стосовно них виконуються такі умови:

• сукупна частка не більше ніж трьох суб’єктів госпо­дарювання, яким на одному ринку належать найбіль-I ші частки, перевищує 50%;

| • сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господа­рювання, яким на одному ринку належать найбільші частки, перевищує 70% і при цьому вони не доведуть, ? що поміж них існує конкуренція.

Неправомірні дії, пов’язані зі зловживанням монопольни-; ми утвореннями своїм становищем на ринку, як правило, спрямовані на: обмеження конкуренції, прав та законних ін­тересів господарюючих суб’єктів чи фізичних осіб, покриття ‘ неефективних витрат за рахунок споживачів та інших під-’ приємців або збут товарів низької споживчої якості, інші не-I гативні наслідки і має на меті отримання незаконного при-I’ бутку негайно або в майбутньому.

І; Відповідно до законодавства суб’єкту господарювання І (групі осіб), що займають монопольне (домінуюче) станови-| ще на ринку, заборонено зловживати цим становищем і та-і ким чином спотворювати конкурентні ринкові механізми. | Слід зазначити, що саме по собі монопольне (домінуюче) | становище на ринку не є порушенням, покаранню підлягає | лише зловживання таким становищем. | Характерною ознакою порушень, вчинених шляхом зло-| вживання монопольним становищем на ринку, є необхід-| ність довести, що суб’єкт господарювання є монополістом і І додержується поведінки, яка є зловживанням. Порушення, І пов’язане зі зловживанням суб’єктом господарювання своїм І монопольним становищем на ринку, характеризується рядом ? факторів:

1) поведінка (дії) особи (групи осіб) є активною чи пасив­ною, при цьому вона може зашкодити суспільним відносинам, які виникають під час функціонування суб’єктів на ринку;

2) його вчинив суб’єкт господарювання, який визнаний таким, що займає монопольне становище на ринку, тобто він має можливість самостійно або разом з іншими суб’єкта­ми обмежувати конкуренцію на ринку певного товару;

3) господарюючий суб’єкт зловживає своїм монопольним становищем на ринку;

4) дії, що визнаються зловживанням монопольним стано­вищем на ринку, відповідні органи мають оцінювати з точки зору їх впливу на економічну ситуацію у країні в цілому та на кожному товарному ринку окремо. Оцінці підлягає вплив цієї діяльності на інтереси держави, суб’єктів господарюван­ня та фізичних осіб.

Отже, аналізуючи діяльність монопольних утворень, мож­на дійти висновку, що їх неправомірні зловживання на рин­ку призводять чи можуть призвести до:

• обмеження, спотворення або усунення конкуренції з ринків, на яких неправомірно діють монопольні утво­рення;

• тимчасового або тривалого обмеження виробництва товарів чи товарообігу зі створенням дефіциту на пев­ному ринку чи суміжних з ним ринках;

• підвищення вартості продукції, що виготовляється (реалізується) з одночасним зниженням її якості;

• порушення законних прав та інтересів підприємців і споживачів.

Зловживання монопольним становищем негативно впли­ває як на розвиток та функціонування ринку в цілому, так і на окремих підприємців, особливо тих, які змушені перебу­вати у ділових стосунках з монополістами. Крім того, зловжи­вання монопольним становищем на ринку призводять до дес­табілізації ринків, встановлення нерівних (невигідних) умов здійснення господарської діяльності для вітчизняних товаро­виробників, поглиблюють кризу неплатежів та інфляційні процеси, мають визначальний вплив на ціноутворення в ін­ших галузях та заважають структурним змінам в економіці.

Відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» зловживанням монопольним (домінуючим) ста­новищем на ринку, зокрема, визнається:

• встановлення таких цін чи інших умов придбання або

І реалізації товару, які неможливо було б встановити і за умов існування значної конкуренції на ринку;

| • застосування різних цін чи різних інших умов до рів­нозначних угод з суб’єктами господарювання, продав­цями чи покупцями без об’єктивних причин;

• обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються ? предмета договору;

• обмеження виробництва, ринків або технічного роз-, витку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’-і єктам господарювання, покупцям та продавцям;

• часткова або повна відмова придбавати або реалізову-: вати товар за відсутності альтернативних джерел реа­лізації чи придбання;

• істотне обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивних причин;

• створення перешкод доступу на ринок (виходу з рин­ку) чи усунення з ринку продавців, покупців та інших : суб’єктів господарювання.

^! Діяльність органів Антимонопольного комітету України з

виявлення та припинення порушень законодавства про за-’ хист економічної конкуренції свідчить про те, що зловжи-• вання монопольним становищем посідають перше місце за ^!: кількістю припинених порушень, а серед них переважають | зловживання, вчинені шляхом встановлення монопольних та дискримінаційних цін. Виявлення та встановлення моно­польних та дискримінаційних цін є процесом складним і здійснюється шляхом повного, всебічного та об’єктивного аналізу діяльності монополіста щодо ціноутворення.

і При цьому слід враховувати, що факти, які свідчать про ; зловживання монопольним становищем на ринку шляхом . ; встановлення монопольних та дискримінаційних цін можуть і: бути не порушенням законодавства про захист економічної ; конкуренції, а ціною, яка склалася внаслідок нормальних ( ринкових процесів і не спрямована на обмеження чи спотво-і- рення конкуренції, прав споживачів.

Приклад зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку з практики органів Антимоно-польного комітету, вчиненого шляхом встановлення монополько високих цін

Укрзалізниця розраховує та оголошує по всіх залізницях розмір плати за послугу з повернення невикористаних квитків.

На цю послугу було встановлено ціну у розмірі 2 грн. за кожен повернутий квиток. Фактично не скориставшись по­слугою залізниці з перевезення, пасажир втрачав лише за касові операції купівлі-здачі квитка 3,5 (1,5+2,0) грн. І, крім того, вартість частини плацкарти залежно від часу повернен­ня квитка, що дорівнювало вартості проїзду пасажира на відстань 90 км з урахуванням витрат на підготовку потягу до рейсу та експлуатаційних витрат.

При цьому калькуляція вартості послуги з повернення квитка включає витрати, які не належать до діяльності кас з цієї операції. За рахунок коштів, отриманих від громадян, які не користувалися спеціалізованими послугами вокзалів, оскільки відмовилися від поїздки, фінансувалося утримання вокзалів.

Аналіз ринку пасажирських перевезень іншими видами транспорту показав, що при міжміських автоперевезеннях, авіаперевезеннях, тобто на конкурентних ринках, не перед­бачено плату за послугу повернення платежів за невикорис­тані проїзні документи.

Дії Укрзалізниці Антимонопольний комітет кваліфікував як встановлення монопольне високих цін на послуги, що призвело до порушення прав споживачів. * * *

Приклад зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку з практики органів Антимоно-польного комітету, вчиненого шляхом нав’язування послуг, не потрібних контрагентам і встановлення мо­нопольне високих та дискримінаційних цін

За заявою одного з інвестиційних фондів була розпочата справа про порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом встановлення реєстратором ЗАТ «Ад-рем» необгрунтоване завищених цін на послуги з переоформ­лення права власності на цінні папери ВАТ «Універсам № 17». У ході розгляду справи встановлено, що ЗАТ «Ад-рем» стягувало з власників акцій плату за перереєстрацію права власності в розмірі від 52,33 до 350,62 грн. залежно

від кількості акцій, що підлягали перереєстрації. При цьому за розрахунками самого реєстратора, собівартість однієї по­слуги з перереєстрації права власності на іменні цінні папери незалежно від кількості акцій становила 1,44 грн. Крім того, ЗАТ «Адрем» вимагало від наступних власників акцій опла­чувати послуги реєстратора за закриття особового рахунка попереднього власника.

Зазначені дії ЗАТ «Адрем» державний уповноважений Ан-тимонопольного комітету визнав порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним становищем шляхом нав’язування послуг, не потрібних контрагентам, а також шляхом встановлення мо­нопольне високих та дискримінаційних цін на послуги.

* * *

Приклад зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку з практики органів Антимоно-польного комітету, вчиненого шляхом нав’язування додаткових умов, що не відносяться до предмета « договору

: ТОВ «Авінф», займаючи монопольне становище на ринку ; надання послуг місцевого електрозв’язку в межах мікрора-| - йону Крижанівський міста Одеси, при укладенні відповідних

договорів нав’язувало абонентам додаткові платні послуги у вигляді надання довідкової інформації, визначення номера , • , абонента, послуг будильника тощо. Абонентів змушували | укладати договори та оплачувати послуги, погрожуючи від-1 ключенням від телефонної мережі.

;’ Такі дії ТОВ «Авінф» Одеське відділення Антимонополь-I ного комітету кваліфікувало як зловживання монопольним

становищем у вигляді нав’язування додаткових умов, що не :• відносяться до предмета договору.

* * * v.

| Приклад зловживання монопольним (домінуючим) І становищем на ринку з практики органів Антимо-I нопольного комітету, вчиненого шляхом створення І перешкод доступу на ринок інших суб’єктів госпо-1 дарювання

|; Товариство з обмеженою відповідальністю «Діада» у Се-| вастополі (далі — ТОВ «Діада») було єдиним ліцензованим : оператором пейджерового зв’язку. ;• Севастопольське міське підприємство електрозв’язку «Се-і. вастопольтелеком» (далі — СМПЕ «Севастопольтелеком»),

що займає монопольне становище на ринку надання послуг користування місцевим телефонним зв’язком, для ТОВ «Діа­да» замість необхідного для здійснення діяльності тризнач­ного номера або серійного трилінійного телефонного номера встановило окремі телефони. ТОВ «Діада» не раз намагалося розв’язати питання, але не знайшло підтримки з боку місько­го підприємства електрозв’язку. ТОВ «Діада» звернулося до Мінзв’язку України і йому було дозволено використати для організації мережі пейджерового зв’язку тризначний теле­фонний номер «Обі» вузла довідково-інформаційних служб м. Севастополя. Але СМПЕ «Севастопольтелеком» і в цьому разі відмовило у виділенні зазначеного номера, створивши перешкоди доступу на ринок послуг пейджерового зв’язку ліцензованому операторові ТОВ «Діада».

СМПЕ «Севастопольтелеком» обмежило також доступ на ринок послуг пейджерового зв’язку потенційних споживачів, які могли б користуватися цим зв’язком.

Зазначені дії СМПЕ «Севастопольтелеком» Антимоно-польний комітет кваліфікував як зловживання монопольним становищем у вигляді створення перешкод доступу на ринок інших суб’єктів господарювання. * * *

Внаслідок об’єктивних ринкових відносин відбувається зміна кон’юнктури ринку, за певний проміжок часу можуть зникати чи з’являтися нові суб’єкти ринку. Наслідком таких змін буде зміна ринкового становища суб’єкта господарюван­ня, а відтак і його частки на ринку. За таких умов може склас­тися ситуація, за якої вчорашній монополіст сьогодні вже не є таким. Тому монопольне становище суб’єкта господарюван­ня на ринку при розгляді справи про порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції шляхом зловживан­ня монопольним (домінуючим) становищем доречно визнача­ти кожного разу незалежно від того, чи включено суб’єкта до Переліку суб’єктів господарювання, що займають моно­польне становище на ринку та чи визначалося його монополь­не становище при розгляді іншої справи про порушення за­конодавства про захист економічної конкуренції.

Законодавство передбачає особливий порядок визначення монопольного (домінуючого) становища підприємця на рин­ку. Визначення такого становища відбувається відповідно до Методики визначення монопольного (домінуючого) станови­ща суб’єктів господарювання на ринку, затвердженої розпо­

рядженням Антимонопольного комітету України від 5 берез­ня 2002 р. № 49-р. Так, для визначення монопольного (до­мінуючого) становища підприємця на ринку досліджують та-

;. кі показники:

| 1. Товарні межі ринку.

| 2. Суб’єкти ринку.

3. Територіальні (географічні) межі ринку.

4. Часові межі ринку.

5. Обсяг ринку товару.

6. Частка суб’єкта господарювання на ринку.

7. Рівень ринкової концентрації.

8. Бар’єри вступу на ринок.

19. Відкритість ринку для міжрегіональної та міжнародної конкуренції. 10. Визначення ринкової влади.

І 11. Оцінюється стан конкурентного середовища на ринку, ^[‘ потенціал його розвитку та надання висновків щодо доціль­ності запровадження заходів, спрямованих на розвиток кон­куренції.

Враховуючи результати аналізу, роблять висновок стосов­но стану конкуренції на ринку і відповідно до цього прийма­ють рішення про застосування тих чи інших заходів щодо за­хисту чи розвитку конкуренції.

Приклад із судової практики

Акціонерне товариство (далі — товариство) звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним розпорядження територіального відділення Антимонопольно­го комітету України, відповідно до якого товариство віднесе­но до суб’єктів господарювання, що займають монопольне становище на ринку збирання та переробки вторинних ма­теріалів.

Рішенням господарського суду позов задоволене з поси­ланням на висновок Інституту економіко-правових дослід­жень Національної академії наук України, яким визначено, що частка товару товариства на ринку становить менше ніж 35%, його не включено до переліку підприємств-монополіс-

‘ тів, металобрухт і відходи чорних металів не належать до товарів народного споживання та вважаються проміжним

^? продуктом.

Постановами заступника голови господарського суду та су-

• дової колегії Вищого господарського суду України з перегляду

« рішень, ухвал та постанов рішення було залишено без зміни. .

Голова Вищого господарського суду України заявив про­тест на судові рішення зі справи, у якому зазначено, що відповідно до законодавства України визначення монополь­ного становища на регіональному ринку товару є компетен­цією Антимонопольного комітету України.

Монопольне становище підприємців визначається відпо­відно до розпоряджень Антимонопольного комітету України «Про затвердження Положення про складання та ведення Переліку підприємців, що займають монопольне становище на ринку» та «Про затвердження Методики визначення мо­нопольного становища підприємців на ринку».

Згідно з п. 5 розділу V названої Методики дані міністерств і відомств використовуються поряд з іншою інформацією у визначенні органами Антимонопольного комітету України монопольного становища підприємців на ринку. Загальний класифікатор галузей народного господарства і Типова інст­рукція про складання звітів промислових підприємств усіх форм власності по продукції також є джерелами такої інфор­мації. Відсутність товариства в Переліку підприємств-моно­полістів, щодо яких запроваджується регулювання фондів оплати праці, не перешкоджає — за наявності відповідних доказів, які свідчать про його монопольне становище, — включенню товариства до Переліку підприємств, які займа­ють монопольне становище на ринку регіону.

Розглянувши доводи протесту та дослідивши матеріали справи, президія Вищого господарського суду України вста­новила, що у 1996 р. товариство заготовило і переробило понад 60% вторинних матеріалів регіону. Доля решти фірм і підприємців становить у сумарному підсумку менше ніж 40% регіонального обсягу. За таких обставин президія Ви­щого господарського суду України задовольнила протест Го­лови Вищого господарського суду України — скасувала всі судові рішення зі справи, у позові товариству відмовила. * * *