Методичні рекомендації по оптимізації технологічних процесів по економічному критерію на базі порівняльного підходу

Вид материала

Методичні рекомендації

Содержание Список використаних джерел ВСТУП Актуальність теми. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Мета та завдання дослідження. Предмет дослідження Методи дослідження. Наукова новизна одержаних результатів дослідження Практичне значення отриманих результатів і висновків Особистий внесок здобувача. Апробація результатів дисертації Структура та обсяг дисертації. Сучасний стан та перспективи розвитку технологічних інновацій на машинобудівних підприємствах NPV інвестиційного проекту показує, чи буде ефективний проект при установленій величині r IRR визначається даними інвестиційного проекту. Величина IRR NPV, так як цей показник характеризує можливий приріст економічного потенціалу підприємства; б) рекомендується зробити розрахуно Таблиця 1.14 Показники економічної оцінки технологічних процесів Сумарний прибуток від використання нових технологій Середньорічний прибуток Чиста поточна Внутрішня рентабельність технологічного проекту (IRR) ... Полное содержание

Подобный материал:

• Методичні рекомендації з оптимізації мережі загальноосвітніх навчальних закладів, 813.27kb.
• Автоматизовані підсистеми проектування технологічних процесів, 22.79kb.
• Методичні рекомендації щодо створення на базі публічних бібліотек поліфункціональних, 375.11kb.
• План : Виникнення та розвиток порівняльного правознавства. Поняття, предмет та об’єкти, 521.91kb.
• Т. Г. Шевченка (методичні рекомендації) м. Вознесенськ, 2011 р. Шановні колеги! Пропонуємо, 68.78kb.
• М.І. Пирогова методичні рекомендації з патофізіологіі для студентів медичного факультету, 726.86kb.
• Циклу наукових робіт «Історія становлення та розвитку наукових основ автоматизації, 44.89kb.
• Методичні рекомендації з питань запобігання та протидії корупції затверджено   Наказ, 1727.46kb.
• Методичні рекомендації з питань запобігання та протидії корупції (Затверджені наказом, 651.62kb.
• Методичні рекомендації, 217.67kb.

ЗМІСТ


ВСТУП…………………………………….................................................................

РОЗДІЛ 1 Сучасний стан та перспективи розвитку технологічних інновацій на машинобудівних підприємствах…..............................................

1. Теоретико-методологічна сутність техніки, технології і технологічної інновації………………………………...........................................................
   

2. Дослідження сучасного стану інноваційної діяльності в Україні та в Харківському регіоні……………………………..........................................
   

1.3. Дослідження та аналіз проблемно-орієнтованих оцінок ефективності технологічних інновацій…………………….................................................

Висновки до розділу 1....................................................................................

РОЗДІЛ 2 Вдосконалення традиційних методів соціально – економічної оцінки технологічних процесів на машинобудівних підприємствах............

2.1. Аналіз основних проблем та обґрунтування напрямків вдосконалення промислових технологій……………………................................................

2. Методичні рекомендації по оптимізації технологічних процесів по економічному критерію на базі порівняльного підходу…….....................
   
3. Особливості врахування екологічних та соціальних факторів при соціально – економічній оцінки технологічних процесів…....................
   

Висновки до розділу 2..……………….…….…….........................................

РОЗДІЛ 3 Розробка ринково-орієнтованих методів економічного обґрунтування технологічних процесів..............................................................

3.1. Обгрунтування видів ефектів при впровадження нових технологічних процесів…………………………………………………..

3.2. Моделювання соціально–економічної оцінки ринкового ефекту технологічного процесу………………………………………..................

3.3. Соціально – економічна оцінка технологічних процесів на основі ресурсно – вартісного підходу…………………………………..................

Висновки до розділу 3..…………………….… …….....................................

ВИСНОВКИ……………………………………………..........................................

ДОДАТКИ.................................................................................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..............................................................





3


9


9


26


45

65


68


68


81


102

118


121


121


129


150

160

163

166

175



ВСТУП


Актуальність теми. Інноваційна діяльність є одним з найважливіших системних чинників стійкого економічного розвитку, формування конкурентних переваг вітчизняної продукції, забезпечення національної безпеки країни. Підвищення конкурентоспроможності національної економіки залежить від ефективності і швидкості перетворення результатів наукових досліджень на конкурентоспроможний товар. Зростання економіки та добробуту населення країни багато в чому залежить і від того, наскільки країна використовує досягнення науково-технічного прогресу. Саме показник конкурентоспроможності визначає надійно високий рівень життя в промислово розвинених країнах Європи, Америки, Південно-Східної Азії. Усіма цими конкурентними перевагами повинна володіти й Україна з її значним науково-виробничим потенціалом.

В останні 20-30 років до 90% приросту випуску продукції в промислово розвинених країнах забезпечувалося за рахунок створення нових і модернізації наявних технологій, що діють на основі інновацій, зростання кваліфікації робочої сили, підвищення якості управління. Це й визначає один із найважливіших напрямків розвитку машинобудівної промисловості, пов'язаного з розширенням застосовуваних прогресивних технологічних процесів (ТП), що дає змогу зменшити витрати матеріалів та паливно-енергетичних ресурсів під час виробництва продукції, значно підвищити її якість і рівень конкурентоспроможності. Якісні зрушення в досягненні ефективності виробництва в сучасній економіці неможливі без інноваційної стратегії і тактики розвитку підприємства. Проте недосконалість адекватних методів оцінки економічної ефективності й організаційного інструментарію їх застосування на промислових підприємствах країни для оцінки технологічних інновацій певним чином стримує впровадження високих технологій у виробництво нових продуктів. Досвід роботи багатьох учених показує, що нові технології та наукомістке виробництво як найважливіші чинники розвитку економіки неможливі без інновацій, тому розвиток теорії й методів оцінки їх соціально-економічної ефективності є важливою та актуальною складовою забезпечення економічного зростання і стійкого розвитку підприємств машинобудування.

Актуальність проблем інноваційного розвитку машинобудівних підприємств пояснює інтерес дослідників до вивчення процесів розроблення й упровадження нових технологій та їх соціально – економічної оцінки. Вагомий внесок у теорію і практику визначення економічної ефективності ТП у ринкових умовах господарювання зробили вчені-економісти Баранчеєв В. П., Вааг Л. О., Валдайцев С. В., Геєць В. М., Глазьєв С. Ю., Гриньов А. В., Завлін П. М., Ілляшенко С. М., Кузьмін О. Є., Лапко О. О., Львов Д. С., Малицький Б. А., Морозов Ю. П., Рейкова Л. І., Орлов П. А., Перерва П. Г., Смоляр Л. Г., Соловйов В. П., Трифілова А. А., Фонштейн Н. М., Хачатуров Д. С., Чухрай Н. І., Шнайдер Д., Шумпетер Й., Черваньов Д. М., Яковлєв А. І. та ін.

У публікаціях цих науковців відбито загальні питання економічної ефективності інноваційних процесів, виробництва та споживання інноваційних товарів на промислових підприємствах. Однак, багато теоретичних і методологічних висновків, що стосуються проблеми економічної оцінки результатів інтелектуальної діяльності, зокрема стосовно прогресивних ТП, і сьогодні залишаються предметом наукових дискусій. Наявні дослідження не завжди орієнтовані на сучасні завдання, не відбивають достатньою мірою особливості ТП і соціально–екологічні вимоги до них. Недостатньо уваги приділяється також визначенню ринкової ефективності інноваційних ТП, особливостям зовнішньоекономічних відносин у технологічній сфері.

Зазначені обставини зумовили вибір теми дисертаційного дослідження, його мету і завдання, визначили логіку роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі організації виробництва та управління персоналом НТУ «ХПІ» відповідно до плану науково-дослідних робіт МОН України за темами «Розробка організаційно-економічного механізму комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності» (№ ДР 0105U000584); «Дослідження процесів реструктуризації економіки України та їх впливу на зміцнення інноваційного потенціалу» (№ДР 0102U000973), у яких здобувачем розроблено наукові засади економічної оцінки та комерціалізації технологічних інновацій.

Мета та завдання дослідження. Метою роботи є розроблення теоретичних і методичних засад, методичних рекомендацій і науково-практичних пропозицій щодо формування та реалізації механізму соціально-економічної оцінки інноваційних технологій на машинобудівних підприємствах Харківського регіону.

Поставлена мета зумовила розв’язання таких завдань:

• виявити проблеми теорії та практики соціально-економічної оцінки технологічних інновацій в Україні;
  
• розвинути й удосконалити понятійний апарат стосовно технологічних інновацій;
  
• розробити методичні рекомендації з удосконалення традиційних методів визначення економічної ефективності нових ТП і обґрунтувати методичні підходи до більш точного врахування в оцінці ефективності ТП соціального та екологічного складників;
  
• визначити й обґрунтувати різновиди ефектів, які виникають при виробництві та споживанні інноваційних технологій в залежності від дій розробника нових технологій на ринку;
  
• запропонувати методичний підхід до визначення ринкового ефекту технологічних інновацій та розробити методичні підходи до оцінки рівня конкурентноздатності ТП;
  
• удосконалити методи ранжування ТП для визначення пріоритетності їх упровадження з урахуванням національних особливостей формування їх ресурсно-вартісних характеристик.
  

Об’єкт дослідження – процеси економічного обґрунтування створення і споживання технологічних інновацій.

Предмет дослідження – теоретичні основи та методичні положення щодо вдосконалення механізму соціально-економічної оцінки нових ТП на підприємствах машинобудівної промисловості.

Методи дослідження. Теоретичну й методологічну основу дисертаційної роботи становлять наукові праці та методичні розробки провідних вітчизняних і зарубіжних учених у сфері інноваційної діяльності, економіки знань, економіки інтелектуальної власності. У процесі дослідження було використано загальнонаукові методи: системний підхід, теорія інформації – для аналізу категоріального апарату технологічних інновацій, сучасних систем вартісної оцінки об'єктів інтелектуальної власності під час визначення витрат на розроблення нових ТП; методи аналізу й синтезу, спостереження, порівняння, узагальнення, абстрагування та формалізації – для обґрунтування положень економічної оцінки ТП, а також під час визначення рівня їх конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках. Інформаційною базою роботи стали зібрані та опрацьовані здобувачем первинні матеріали, що характеризують технологічні зрушення на машинобудівних підприємствах Харківського регіону та України, офіційні дані Харківського обласного управління статистики, законодавчі й нормативні документи, наукова література.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що:

уперше:

• запропоновано методичний підхід до соціально-економічної оцінки ринкового ефекту нових технологій, заснований на використанні функції бажаності Харрінгтона, який, на відміну від наявних методів, дає змогу з достатньою мірою точності оцінювати ринкову ефективність ТП за порівняно невеликого обсягу вихідних даних;
  

удосконалено:

• методичні засади визначення соціально-екологічної складової ефективності нових ТП, за основу яких узято показники еколого-економічної та соціальної місткості технологічних інновацій, що в порівнянні з наявними моделями створює більші можливості для упровадження принципу збереження чистоти навколишнього природного середовища через ощадливість витрачання природних ресурсів і запобігання утворення шкідливих відходів;
  
• методичний підхід до рейтингової оцінки ТП на основі їх ресурсно-вартісних характеристик, який дає можливість визначати соціально-економічну ефективність ТП як отримання певного обсягу продукції в умовах конкретної країни чи регіону з використанням цієї технології при мінімально можливих витратах економічних ресурсів (праця, капітал, матеріали та підприємницька здатність) і, на відміну від наявної практики, дає змогу враховувати геоекономічні особливості певної країни;
  
• сутність понять «технологія», «технологічна інновація» та «ТП», які, на відміну від загальноприйнятих визначень, розглянуто із системних позицій, що уможливлює врахування й узгодження взаємовідносин суб’єктів комерційно-виробничих відносин під час створення, продажу та використання інновацій у технологічній сфері;
  

дістало подальший розвиток:

• визначення й обґрунтування найбільш значущих видів ефектів технологічних інновацій (економічного, науково-технічного, ринкового, екологічного, соціального і тощо), існування та величина яких значною мірою залежить від дій розробника на ринку нової технології (повний або частковий продаж прав, тільки власне споживання та ін.), що допомогає більш точно визначати рівень конкурентоспроможності нових ТП;
  
• методичні рекомендації щодо визначення соціально-економічної ефективності ТП, які уможливлюють, на відміну від традиційних підходів, проведення економічної оцінки ТП із заданими техніко-економічними, соціальними й екологічними параметрами.
  

Практичне значення отриманих результатів і висновків полягає у створенні та реалізації методичного забезпечення по вдосконаленню методів соціально-економічної оцінки нових ТП на машинобудівних підприємствах. Методичні розробки здобувача щодо визначення соціально-економічної ефективності ТП були впроваджені в роботу ВАТ «СКБ Укрелектромаш» (м. Харків, акт від 17.01.2008р.), ВАТ «Електромашина» (м. Харків, акт від 05.02.2008р.), ВАТ «Харківський електрощитовий завод» (акт від 2.11.2007р.). Дисертаційні розробки здобувача рекомендовані Головним управлінням промисловості, транспорту та зв’язку до впровадження в роботу підприємств Харківської області (довідка №04-08/1237 від 07.05.2007р.). Результати роботи також використовуються для поглиблення та вдосконалення навчального процесу при підготовці фахівців за спеціальностями «Інтелектуальна власність», «Менеджмент інноваційної діяльності» та «Управління інноваційною діяльністю» в НТУ «ХПІ» при викладанні дисциплін «Інноваційний менеджмент», «Креативний менеджмент», «Трансфер технологій», «Економічна ефективність інноваційних процесів та ін.(акт від 03.03.2008р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійно виконаною науковою роботою. Усі наукові положення, розробки, висновки і рекомендації, що виносяться на захист, одержані здобувачем самостійно. Особистий внесок здобувача у наукових роботах, опубліковані у співавторстві, конкретизовано у списку опублікованих праць за темою дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та практичні результати дослідження доповідались на міжнародних науково-практичних конференціях : «Інформаційні технології: наука, техніка, освіта, здоров’я» (м. Харків, 2005, 2007, 2008), «Науково-технічний розвиток: економіка, технології, управління» (м. Київ, 2007), “Miskolci Egyetem Gazdasagtudomanyi Kar” (м. Мішкольц, Угорщина, 2007), «Проблеми і перспективи інноваційного розвитку економіки ІНКОН-ХІІ» (м. Скадовськ, 2007), «Шлях України до економічної безпеки» (м. Харків, 2007).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано у 21 науковій праці, з них – 16 статей у фахових виданнях ВАК України обсягом 5,42 др. арк., з яких автору належить 4,1 др. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації – 190 сторінок. Дисертація містить 33 таблиці, з них 28 за текстом, 5 – на 6 окремих сторінках, 15 рисунків; з них 11 за текстом, 4 – на 3 окремих сторінках, список використаних джерел зі 188 найменувань на 16 сторінках, додатків на 8 сторінках.

РОЗДІЛ 1

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ІННОВАЦІЙ НА МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ


1.1. Теоретико-методологічна сутність техніки, технології і технологічної інновації


Сучасний етап розвитку нашої країни можна охарактеризувати як інноваційно-орієнтований. У наукових публікаціях дуже часто поряд вживаються терміни «інновація», «технологічна інновація», «технологія», «продуктова інновація», «інноваційна активність», «інноваційна діяльність», «інноваційний потенціал» і ін. Створюється враження, що або будь-яка дія в ході здійснення економічної діяльності носить яскраво виражений інноваційний аспект, або автори цих робіт просто використовують інноваційну термінологію як модний і красивий термін. В зв'язку з цим існує об'єктивна потреба в проведенні теоретичного дослідження деяких часто використовуваних в різних контекстах термінів для дослідження їх суті і значення. Як показав проведений нами аналіз, найбільш дослідженим в даний час є теоретико-методологічна суть терміну «технологічна інновація», роль і значення якої, на наш погляд, в даний час постійно підвищується. Для об'єктивного дослідження походження цієї дефініції звернемося до історичних реалій.

У середині ХХ століття відбулася подія, яка корінним чином змінила положення з використанням результатів інтелектуальної діяльності. Воно зв'язане, як нам представляється, із зміною устрою світової економіки. До цього моменту панував індустріальний спосіб виробництва, заснований на лінійній моделі інноваційного процесу. Згідно цієї моделі всі відносини регулювалися на етапах переходу знання в продукцію або товар від однієї стадії до іншої. Цей цикл, що включає стадії послідовного виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт, створення виробничої технології і випуск товарної продукції, як затверджує В.Н.Степанов [142], дуже добре укладався в систему адміністративного управління економікою. Система управління науково-виробничими відносинами відображала послідовність циклів виробництва, що породило «індустріальних монстрів», які зосередили в собі повний цикл виробництв. У СРСР таким утворенням відповідали науково-виробничі об'єднання. У США до них можна віднести таких гігантів промисловості, як Форд. Індустріальний спосіб виробництва дозволяв здійснювати випуск масової товарної продукції, зміна номенклатури якої супроводжувалася звичайно хворобливою перебудовою виробничих циклів. Достатньо пригадати, що деякі моделі машин в СРСР випускалися десятиліттями, а поява нової моделі сприймалася як подія національного масштабу. На ринку в цей період основним об'єктом виступала товарна продукція, потоки якої регулювалися відносинами, що склалися, і законами ринкової або планової економіки.

До початку восьмидесятих років індустріальний спосіб виробництва, орієнтований на масовий випуск однотипної продукції, перестав відповідати суспільним запитам і рівню розвитку науки. Спосіб виробництва, сконцентрований в промислово - розвинених країнах став гальмом розвитку економіки багатьох країн. Революційною стала реорганізація найбільших монополій в транснаціональні корпорації, що розміщують свої виробництва в тих країнах світу, які дозволяли зменшити витрати виробництва. Але це зажадало розвитку засобів комунікацій і розподілених баз даних і саме ця вимога створила "соціальне замовлення" на комп'ютеризацію і розвиток глобальних засобів комунікацій. Виробництво і управління виробництвом стали ґрунтуватися в новій економіці не на потоках товарної продукції, а на інформаційних потоках, які стали виробничим ресурсом.

Інформаційна революція, що відбулася, викликала до життя новий об'єкт цивільно-правових відносин, пов'язаний з розширенням горизонтів науки, з певною зміною устрою виробництва і виходом технологій як самостійних об'єктів відносин. В цей час в законодавстві більшості країн ще відсутнє правове визначення терміну "технології". У документах ряду міжнародних організацій (ЮНЕСКО, ЮНІДО, ЮНКТАД) даються різні його визначення [143].

Саме технології (промислові, інформаційні, управлінські і ін.) стали виходити на перші місця серед об'єктів цивільно-правових відносин не тільки усередині якоїсь окремої держави, але і у всьому світі. Не можна стверджувати, що раніше технології не були об'єктом відносин. Раніше їх називали «досвідом і знаннями». Світова спільнота ще в середині сімдесятих років виробила рекомендаційні правила складання договорів про міжнародну передачу знань і досвіду. Правила торгівлі ними, а також передача «ноу-хау» формувалися в середовищі ділового обороту. Але їх частка в загальному обсязі операцій була незначною в порівнянні з операціями, пов'язаними з передачею товарної продукції. Вихід знань, як об'єктів відносин, на ринок товарів і послуг, поставив технології на перше місце і зажадав нормативно-правового оформлення цивільно-правових відносин з ними. На думку експертів Всесвітньої організації інтелектуальної власності, останніми роками в світовій практиці відбулася заміна формули взаємодії «устаткування + послуги + технологічні знання», яка властива передачі ноу-хау на ранньому етапі передачі технологій, на формулу «знання + послуги + устаткування».

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.





Рис. 1.5. Графік NPV класичного інвестиційно-інноваційного проекту


Економічний зміст IRR трактується по-різному. Часто IRR трактується, як найвища ставка відсотка яку може заплатити інвестор, не втративши при цьому в грошах, якщо усі фонди для фінансування інноваційного проекту були узяті в борг. Загальна ж сума кредиту, включаючи відсоток, повинна бути, виплачена з доходів від інвестиційного проекту.

Розрахунок NPV інвестиційного проекту показує, чи буде ефективний проект при установленій величині r (норма дисконту). IRR визначається по показниках інвестиційного проекту і порівнюється з необхідною інвесторам величиною прибутковості по інвестиційному проекту. При цьому як альтернативний варіант вкладенням коштів у розглянутий інвестиційний проект, можуть розглядатися вкладення цих коштів в інші проекти, наприклад, депозити в банку. При ставці відсотка рівній внутрішній нормі окупності, інвестування фінансових засобів у проект дає в підсумку ту ж величину доходу, що і вкладення їх у банк на депозитний рахунок. Тобто при цій величині відсотка обидва варіанти економічно еквівалентні. При такому трактуванні IRR є граничною ставкою відсотка за кредит, що розділяє ефективні і неефективні проекти.

Якщо розрахунок ефективності інвестиційного проекту по NPV і IRR дає різні результати, то більшість фахівців рекомендують приймати рішення по NPV.

Рівень IRR визначається даними інвестиційного проекту. Величина IRR залежить не тільки від співвідношення капітальних витрат і результатів по проекту, але і від їх розподілу за часом. Чим більше часу відокремлює від моменту одержання результатів по проекту і момент здійснення капітальних вкладень, тим нижче значення IRR.

Розрахунки показника IRR в світовій практиці проектного та фінансового аналізу є важливим етапом. Порівняння розрахункової величини IRR з необхідною нормою доходу на капітал в конкретній сфері дозволяє ще на початковій стадії відхилити неефективні проекти та пропозиції. Разом з тим, методу оцінки інновацій, який заснований на показнику IRR, притаманні і суттєві недоліки. По перше, показник IRR складно використовувати для оцінки портфеля інновацій, так як на відміну від показчика NPV він не підсумовується і характеризує тільки конкретний проект. По друге, оцінка проекту виходить з гіпотетичного припущення про те, що грошові потоки реінвестуються по розрахунковій ставці, яка дорівнює IRR. Разом з тим, на практиці часто бувають випадки, коли достатньо ліквідні вкладення приносять дохід, який менший норми доходу на капітал, яка вимагається. Проблемою при застосуванні IRR є також і те, що неможливо дати однозначну оцінку по IRR, якщо NPV змінює знак декілька разів. IRR, неможливо застосувати для вибору проектів різного масштабу тривалості, та неоднакових часових періодів.

Ефективність інноваційної діяльності багато в чому залежить від джерел фінансування інноваційної діяльності, якими можуть бути:

• власний капітал;
  
• банківський кредит;
  
• кредиторська заборгованість.
  

Кожне з наведених джерел має свою ціну. Власний капітал характеризується дивідендом, кредит – банківським процентом, кредиторська заборгованість – знижкою в залежності від терміну заборгованості. Ціна, яка склалася по всім джерелам фінансування має назву ціни капіталу (СС). З урахуванням цього положення можемо надати економічний зміст показнику IRR: підприємство може приймати любі рішення інвестиційно-інноваційного характеру, якщо їх рівень рентабельності не менше ціни капіталу (СС). Показник IRR пов'язаний з показником СС наступним чином: IRR > СС - проект можна прийняти; IRR < СС - проект не може бути прийнятим. Чим більше значення IRR, тим більше свободи у підприємця у вибору джерела фінансування.

У реальній же ситуації проблема вибору може бути вельми непростою. Не випадково численні дослідження і узагальнення практики ухвалення рішень в області інвестиційної політики показали, що переважна більшість компаній, розраховують декілька критеріїв оцінки. Проведені дослідження показують, що залежно від того, який критерій ефективності буде вибраний за основу на підприємстві, можуть бути зроблені протилежні виводи. Найчастіше використовуються такі критерії як NPV, IRR, PI. Між критеріями є певні взаємозв'язки:

• якщо NPV > 0, то одночасно IRR > CC та PI > 1;
  
• якщо NPV < 0, то одночасно IRR < CC та PI < 1;
  
• якщо NPV = 0, то одночасно IRR = CC та PI = 1.
  

Разом з тим, сутність передумови та конкретні особливості методів розрахунку наведених показників різні. Тому їх використання по одним і тим же об’єктам може надати різні результати. Тому, не дивлячись на наявність взаємозв’язку між цими показниками, проблему вибору критерію все ж таки залишається. Це стосується ситуацій при аналізі альтернативних проектів, при аналізі проектів різної тривалості, при необхідності складання інвестиційно-інноваційного портфеля з декількох проектів і т.п. Для прийняття заключного рішення потрібні додаткові формальні і неформальні методи. Дослідження, які проводили відомі спеціалісти в галузі фінансового аналізу, показали, що при прийнятті рішень можна керуватися наступним:

а) рекомендується вибирати варіант з найбільшим NPV, так як цей показник характеризує можливий приріст економічного потенціалу підприємства;

б) рекомендується зробити розрахунок IRR при збільшення показника капітальних вкладень. Якщо IRR > CC, то збільшення капіталовкладень обґрунтоване і доцільно прийняти варіант з більшими капітальними вкладеннями.

Не дивлячись на відмічений взаємозв'язок між розглянутими критеріями, при оцінці альтернативних інноваційних проектів необхідно вирішувати багатокритерійну задачу за допомогою економіко-математичного моделювання.

Реалізації будь-якого інноваційного проекту в умовах ринкової економіки [177, 183], повинне передувати вирішення двох взаємозв'язаних методичних завдань:

1. Оцінка вигідності кожного з можливих варіантів здійснення проекту.
   
2. Порівняння варіантів і вибір якнайкращого з них.
   

Оцінка ефективності будь-якого інноваційного проекту будується на основі наступних методологічних принципів:

• поєднання науково-технічного аналізу з соціальним, ринковим, економічним;
  
• зіставлення витрат і результатів інноваційної діяльності з урахуванням зміни цінності грошей в часі.
  
• врахування ризиків, пов'язаних з розробкою (купівлею) та впровадженням нового технологічного процесу.
  

Аналіз ефективності інноваційної діяльності включає наступні аспекти: науково-технічний, економічний, ринковий, екологічний, соціальний (рис. 1.6).





Рис. 1.6. Основні аспекти аналізу ефективності технологічних інновацій


Науково-технічний аналіз ефективності проекту припускає проведення науково-технічної експертизи, яка покликана відповісти на наступні питання: чи відповідають науково-технічні вирішення інноваційного проекту сучасним технологічним вимогам в розвинених країнах і наскільки перспективні ці рішення.

Економічний аналіз ефективності проекту зазвичай проводиться на завершальному етапі комплексної експертизи його розробки, але фактично він є центральним елементом всього системного аналізу ефективності інноваційного проекту.

Комерційний аналіз ефективності проекту грає дуже важливу роль. Можна виділити два основні аспекти при проведенні комерційного аналізу:

1. Оцінка ринкової перспективи нових продуктів, послуг, технологій, пропонованих інноваційним проектом.
   
2. Оцінка заходів щодо постачання проекту ресурсами, необхідними для його здійснення.
   

Екологічний аналіз ефективності проекту. У законодавстві майже всіх розвинених країн закріплена обов'язкова вимога проводити в рамках інвестиційних проектів оцінку дії на навколишнє середовище, що допомагає запобігти локальним, регіональним і глобальним екологічним катастрофам.

Соціальний аналіз ефективності проекту розглядає питання і пропонує заходи по забезпеченню відповідності результатів проекту інтересам різних соціальних груп.

Ефективність нового технологічного проекту характеризується системою економічних показників, що відображають співвідношення пов'язаних з технологічним проектом витрат і результатів, і що дозволяють судити про економічну привабливість проекту для його учасників, про економічні переваги одних проектів над іншими. Класифікація показників ефективності інноваційних проектів приведена в табл. 1.14. Більшість з показників, які приведені в табл. 1.14 ми проаналізували вище, на підставі чого зробимо наступні заключення та узагальнення.

Статистичні методи оцінки економічної ефективності, згідно [22], головним чином використовуються для застосування на ранніх стадіях експертизи інноваційних проектів, а також для проектів, що мають відносно короткий інвестиційний період.

Таблиця 1.14

Показники економічної оцінки технологічних процесів

Показники економічної ефективності
	Абсолютні	Відносні	Часові
1	2	3	4
Статичні	Сумарний прибуток від використання нових технологій: , де Рt – вартісна оцінка результатів інновації протягом t-го періоду; Зt – сукупні витрати, пов'язані з реалізацією інновації в t-м періоді; m – число періодів протягом життєвого циклу інновації. Середньорічний прибуток: , де Т – тривалість життєвого циклу інновації.	Рентабельність інвестицій в нові технології, ROI , де - середньорічний прибуток від дії технологічного процесу; І – інвестиції в розробку і використання нової технології.	Термін окупності проекту (PP - Payback Period) та дисконтований термін окупності інвестицій (DPP – Discounted Payback Period)
Динамічні	Чиста поточна вартість NPV: NPV =- КΣ де Пt - прибуток від реалізації проекту в t-му році; Аt - амортизація в t-му році; Еt - вартісна оцінка корисних супутніх соціальних, екологічних і економічних результатів в t-му році;	Внутрішня рентабельність технологічного проекту (IRR) Розраховується вирішенням рівнянь шляхом підстановки різних значень індексу прибутковості iв.

Продовж. табл. 1.14

1	2	3	4
Динамічні	Нt - податок на прибуток в t-му році; Лt - ліквідаційне сальдо або виручка від продажу основних фондів, що вибувають в t-му році, за вирахуванням витрат по їх реалізації; КΣ - сумарні капітальні вкладення на реалізацію проекту, приведені до початкового моменту часу; і - річний коефіцієнт дисконтування. Інтегральний економічний ефект: ЕТ = де Рt - вартісна оцінка основних (виручка від реалізації продукції) і супутніх (екологічних, соціальних) результатів в t-му році; Kt - одноразові витрати при виробництві (реалізації) продукції в t-му році; Ct - собівартість продукції в t-му році або поточні витрати на виробництво (використання) продукції без урахування амортизаційних відрахувань в t-му році; Ht - загальна сума податків і виплат з балансового прибутку і різні види платежів в t-му році; T - тривалість життєвого циклу заходу в роках.	Коефіцієнт ефективності одноразових витрат (аналогічний IRR): = 0. Коефіцієнт iв. помножений на 100, показує максимальну величину річного банківського відсотка, при якій під технологічний проект може бути отриманий кредит і погашений без збитків.

Сумарний прибуток визначається як різниця сукупних вартісних результатів і витрат, викликаних реалізацією проекту. А середньорічний прибуток є розрахунковим показником, що визначає усереднену величину річного чистого прибутку проекту. В цілому, при вивченні економічної спроможності проекту з використанням показників їх прибутковості застосовується метод аналізу точки беззбиткової проекту (Break-Even Point Analysis), який полягає у визначенні такого критичного обсягу продажів, при якому виручка від реалізації продукції стає рівною валовим витратам.

Рентабельність інвестицій (ROI – Return On Investments) дає можливість встановити не тільки факт прибутковості проекту, але і оцінити ступінь цієї прибутковості, і визначається як відношення річного прибутку до вкладених в проект інвестицій.

Період окупності інвестицій (PP – Payback Period) визначає проміжок часу від моменту початку інвестування проекту до моменту, коли чистий дохід від його реалізації, що розраховується наростаючим підсумком, повністю окупає (компенсує) початкові вкладення в проект.

При оцінці фінансово-економічної ефективності інноваційних проектів методами дисконтування застосовуються динамічні показники, що враховують, що цінність будь-якої грошової одиниці у нинішній момент часу завжди вище, ніж її цінність в майбутньому [53]. Це чиста поточна вартість (NPV – Net Present Value) – метод заснований на визначенні чистого дисконтованого доходу, виступаючого як показник інтегрального економічного ефекту, – розраховується як різниця дисконтованих грошових потоків надходжень і платежів, вироблюваних в процесі реалізації проекту за весь інвестиційний період. Метод поточної вартості може використовуватися також для оцінки вартості деяких видів ліцензій і цінних паперів, для яких характерні аннуітетні платежі, тобто постійні по величині і регулярно здійснювані грошові платежі.

Індекс прибутковості (PI – Profitability Index) – це відносний показник, що характеризує співвідношення дисконтованих грошових потоків і величини початкових інвестицій в проект. Метод рентабельності використовується для визначення показника внутрішньої рентабельності проекту (IRR – Internal Rate Of Return), тобто такої ставки дисконту, при якій дисконтована вартість надходжень грошових коштів за проектом рівна дисконтованій вартості платежів.

І, нарешті, дисконтований термін окупності інвестицій (DPP – Discounted Payback Period) – в цьому випадку в розрахунок приймаються грошові потоки, дисконтовані по показнику WACC (середньозважена вартість капіталу). Таким чином, визначається момент, коли дисконтовані грошові потоки доходів порівняються з дисконтованими грошовими потоками витрат.

Доцільно застосовувати динамічні методи, засновані переважно на дисконтуванні тих, що утворюються в ході реалізації проекту грошових потоків. По словах В. Савчука саме «...використовування дисконтування дозволяє відобразити основоположний принцип "завтрашні гроші дешевше сьогоднішніх" і врахувати тим самим можливість альтернативних вкладень по ставці дисконту» 131, с.15.

Таким чином, існуючі в економічній літературі методи визначення ефекту і ефективності у сфері виробництва і споживання інноваційних товарів (особливо нових технологій) недостатньо розроблені і вимагають удосконалення. Причому, розвиток цих методів є актуальним як для споживача, так і для виробника продукції. Існуюча методична база в основному націлена на інтегральний ефект, який включає в себе переваги нової техніки одночасно і в сфері створення і в сфері споживання технологічних процесів. Такий підхід може успішно використовуватися для державного сектору економіки та крупних промислових об’єднань, які значну частку інноваційної продукції виготовляють для внутрішнього споживання. В деякій мірі є можливість з наявною методичною базою проводити економічне обґрунтування інноваційних проектів та рішень у виробника нової техніки. Потребує розвитку та поновлення методологія економічного обґрунтування використання нових технологічних процесів в споживачів продукції. Це конче необхідно для прийняття інноваційних рішень щодо придбання та використання нових технологічних процесів на підприємствах колективної форми власності та приватних підприємствах, які в умовах ринкової економіки розраховують в основному тільки на власні економічні можливості і мало залежать від держави.

Висновки до розділу 1


Дослідження, проведені у першому розділі, дозволяють зробити такі висновки:

1. Термін «технологічна інновація» прямо пов'язаний з декількома іншими термінами, до яких слід віднести інноваційну термінологію і термін «технологія». В розділі доведено, що формула, яка часто використовується в економічних дослідженнях: «Технологічна інновація = технологія + інновація» є неточною. Вузьким місцем в ній є поняття технології, яке в самостійному вживанні в більшості випадків не має сенсу. Кажучи про технологію, слід також говорити, по-перше, про ту область в якій вона може бути використана, по-друге, про ту техніку, стосовно якої вона використовуватиметься. Звідси слідує висновок про те, що поняття «технологія» немислиме без поняття «техніка», з яким вона органічно пов'язана і знаходиться в тісній діалектичній єдності. Тому на сучасному етапі розвитку світового технічного прогресу більш правильною буде формула: «Технологічна інновація = техніка + технологія + інновація».
   
2. Дослідження напрацювань вчених-теоретиків, які присвятили свої праці дослідженню суті поняття «технологія» та найбільш широко і детально вивчили цей феномен, дозволили автору зробити наступний висновок: технологія - це та частина культури, яка пов'язана з соціально-економічною стороною людської життєдіяльності, перетвореннями або рухом матеріалів, інформації і людей, внаслідок чого досягається поставлена мета і утворюється щось нове на новому якісному рівні. Дане визначення, на наш погляд, найточніше визначає на сутнісному рівні поняття технологія, закладаючи в нього вже на цьому рівні певну інноваційність, новизну і раціональність в досягненні поставленої мети.
   
3. Стосовно безпосереднього предмету даного дослідження – технологічного процесу – то його визначення найбільш точно в нашому розумінні можна визначити наступним чином. Технологічний процес - це практичне використання наукових знань з метою створення технічного методу виготовлення продукту доступними світовому науково-технічному прогресу способами. Виходячи з цього визначення, продукт – це результат конкретного використання технології з метою виконання послідовних специфічних функцій.
   
4. Проведений аналіз сучасного стану інноваційної діяльності в Україні дозволяє констатувати той факт, що розвиток ринку технологічних інновацій в нашій країні стримують відсутність фінансування і сучасних засобів виробництва у виробників інноваційної продукції, високі ставки за користування кредитами. Роздержавлення і приватизація підприємств не поліпшили стан справ в інноваційній сфері. Причина в тому, що недержавні підприємства відмовляються упроваджувати дорогі прогресивні технології і устаткування, віддаючи перевагу негайній вигоді. Для України не існує іншої альтернативи, як розвиток державної інноваційної політики, вдосконалення правового регулювання інноваційної діяльності на всіх стадіях життєвого циклу інновації, створення ефективно діючої системи стимулювання процесу розробки, створення і освоєння випуску нових товарів, національної системи підтримки малого і середнього інноваційного підприємництва.
   
5. Вырезано.
   
6. Для заказа доставки полной версии работы
   
7. воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.
   

;

З_дме – витрати на допоміжні матеріали, які використовуються в процесі експлуатації обладнання (масло, тавот, охолоджувальна рідина, дрантя і т.п.).

Витрати, пов'язані з експлуатацією універсального та спеціального оснащення і інструменту та їх ремонтом C_осн, залежать від складності та вартості самого оснащення і інструменту. Практика роботи підприємств електротехнічної промисловості показує, що ці витрати частіше всього визначають в відсотках від вартості цього обладнання: 20…40% - по універсальній оснастці; 30…50% - по спеціальній оснастці; 10…30% - для універсального інструменту; 20…40% - для спеціального інструменту.

Як було доведено нами вище, заміна одного технологічного процесу іншим, який дозволяє виготовляти вироби з меншою собівартістю, практично завжди потребує певних додаткових капітальних витрат К. Склад і структура капітальних витрат на створення і підготовку до використання технологічного процесу має певні відмінності в порівнянні з аналогічними діями при створенні та експлуатації виробів. Розглянемо цю тезу більш детально. В таких випадках для визначення показників порівняльної економічної ефективності є доцільним зіставлення капітальних витрат і поточних експлуатаційних витрат по базовому і ряду варіантів нових технологічних процесів.

Базовим варіантом є діючий технологічний процес, замінювана техніка або варіант технології технічно найпростіший і найдешевший (К₁) з річною технологічною собівартістю (С₁). Другий більш сучасний і більш прогресивний варіант технологічного процесу вимагає значніших капітальних вкладень (К₂ > К₁). але На рис. 2.4 представлена діаграма зіставлення капітальних витрат на реалізацію технологічного процесу і технологічної собівартості, досягнутої з його допомогою, для нової (варіант № 2) і базової (варіант № 1) технології. Якщо підсумувати капітальні витрати з технологічною собівартістю річного випуску виробів протягом ряду років, то первинне перевищення капітальних вкладень по новому варіанту технологічного процесу щодо базового (К₂ - К₁) поступово скорочуватиметься завдяки щорічній економії на технологічній собівартості (С₁ - С₂). В цьому випадку через T_н років сумарні витрати по обох варіантах зрівняються. забезпечує економію на технологічній собівартості виробу (С₁ >С₂).

Тобто:

К₁ + С₁T_н = К₂ + С₂T_н; (2.10)

К₂ - К₁ = T_н (С₁ - С₂). (2.11)




Термін використання

технологічного процесу

Рис. 2.4. Графічний спосіб вибору більш ефективного технологічного процесу по критерію терміну використання


При вирішенні конкретних задач є доцільним спрощення загальної схеми оцінки варіанту технологічного процесу.


Наприклад, якщо обладнання вже є, то можна обмежитися зіставленням варіантів по собівартості виготовлення виробу. При цьому немає потреби вести розрахунки по всім статтям повної собівартості, досить розглянути тільки ті статті, які змінилися при переході від одного варіанту до іншого. Підсумок витрат по змінним статтям прийнято називати технологічною собівартістю інженерного рішення взагалі і технологічного процесу зокрема. Зазвичай до неї входять наступні статті витрат:

1. Основні матеріали з транспортно-заготівельними витратами.
   
2. Покупні вироби та напівфабрикати з транспортно-заготівельними витратами.
   
3. Основна заробітна плата виробничим робітникам.
   
4. Додаткова заробітна плата цим же робітникам.
   
5. Відрахування на соціальне страхування.
   
6. Витрати на утримання та експлуатацію обладнання.
   
7. Окремі статті цехових та загальнозаводських витрат, якщо на їх розмір впливає здійснення даного варіанту.
   
8. Витрати на освоєння варіанту технологічного процесу.
   
9. Витрати на спеціальний інструмент та оснастку.
   

Цей список не є закінченим, він може і доповнюватися, і зменшуватися. Наприклад, досить часто при зміні технологічного процесу остаються без змін статті 2, 8 і 9. Якщо змінюється тільки норма витрат матеріалу при збереженні часу і місця обробки, то порівняння проводиться тільки по статті 1. При незмінних витратах матеріалу і покупних виробів зіставлення варіантів частіше всього проводиться по статтям 3 – 6.

Для обґрунтованого прийняття рішення розрахунки витрат по статтям технологічної собівартості слід проводити прямим рахунком, який дає найбільш точний результат і тому його використанню слід віддавати перевагу. Разом з тим, цей метод досить трудомісткий і потребує значних витрат часу на його здійснення. В цьому зв’язку, на наш погляд, на етапах проектування технологічних інновацій не завжди необхідно проводити докладні економічні розрахунки. Слід прагнути до використовування укрупнених методів розрахунку, застосування даних з довідкової літератури, використовувати середні величини.

Дослідження практики роботи підприємств електротехнічної промисловості Харківського регіону показало, що важливою особливістю економічного аналізу технологічного процесу механічної обробки деталей електровиробів є вибір заготівки. За умови відповідності експлуатаційним вимогам, що пред'являються до деталей, можуть застосовуватися різні види виготовлення заготівок: відливання, ковка, штампування. Заготівка може бути одержана методом різання прокату, методом порошкової металургії і т.п. Той або інший вид виготовлення заготівки вимагає здійснення відповідного технологічного процесу, як при її отриманні, так і при подальшій обробці. В результаті вид виготовлення заготівки значною мірою визначає витрати на основні матеріали, трудомісткість подальших механообробних операцій, тобто значним чином впливає на ефективність всього технологічного процесу виготовлення деталі. Вибір заготівки здійснюється на основі зіставлення приведених витрат 3_np по різних видах заготівок, обчислених по заготовчому і механооброблюючому виробництву:


3_np = (С + E_нК )_зaг + (С + E_нК )_мех., (2.12)


Встановлюючи при проектуванні технологічного процесу спосіб обробки деталей, необхідно вибрати відповідний вид устаткування, інструменту і технологічного оснащення. Техніко-економічне порівняння обробки деталей на різних типах устаткування виробляється за допомогою аналізу: часу, що витрачається на обробку деталі, або продуктивності устаткування; витрат, необхідних для обробки заданої кількості деталей; собівартості обробки деталі і капітальних вкладень в устаткування.

Час, що витрачається на обробку деталей, служить першим критерієм, яким часто користуються для вибору устаткування при проектуванні технологічних процесів. Найбільш повно переваги застосування того або іншого виду устаткування виявляються при оцінці порівняльної економічної ефективності на базі приведених витрат.

Доцільність використовування різних типів верстатних пристосувань може бути встановлена при зіставленні собівартості деталей С_д:


С_д = З_oc + З_д+ З_cmp + Ц_р+ (S_n /T_nN), (2.13)


де З_oc – основна заробітна плата виробничих робітників при обробці деталей з даним пристосуванням, грн.;

З_д – додаткова заробітна платня виробничих робітників, грн.;

З_cmp – відрахування на соціальне страхування, грн.;

Ц_р – цехові витрати, грн.;

С_n – собівартість пристосування, грн.;

Т_n – тривалість використовування пристосування, років;

N – кількість деталей, що виготовляються за рік, шт.

Використання пристосування або заміна старого пристосування новим економічно доцільне, якщо це приводить до зниження собівартості. Істотний вплив на собівартість продукції роблять режими роботи устаткування. В ході проектування технології виникає задача вибору і економічної оцінки режимів обробки. Так, підвищення режимів різання знижує величину машинного часу, покращує у ряді випадків чистоту і точність обробки. В той же час знижується стійкість ріжучого інструменту, збільшуються витрати праці на зміну і переточування інструменту, зростає кількість його витрат. Всі ці чинники слід враховувати з тим, щоб встановити найвигідніші режими.

На рис. 2.5 приводиться графік, що ілюструє характер зміни машинного часу і продуктивності верстата залежно від швидкості різання. Із збільшенням швидкості різання продуктивність верстата зростає до найбільшої величини, після чого у зв'язку із збільшенням витрат часу на обслуговування верстата продуктивність його починає знижуватися 25, 85, 147, 157 .




Рис. 2.5. Зміна машинного часу Т_м і продуктивності праці П_т в залежності від швидкості різання Ш_р


Використання пристосування або заміна старого пристосування новим економічно доцільне, якщо це приводить до зниження собівартості. Істотний вплив на собівартість продукції роблять режими роботи устаткування. В ході проектування технології виникає задача вибору і економічної оцінки режимів обробки. Так, підвищення режимів різання знижує величину машинного часу, покращує у ряді випадків чистоту і точність обробки. В той же час знижується стійкість ріжучого інструменту, збільшуються витрати праці на зміну і переточування інструменту, зростає кількість його витрат. Всі ці чинники слід враховувати з тим, щоб встановити найвигідніші режими.

Визначальним чинником у виборі технологічного процесу є масштаб виробництва.





Рис. 2.6. Графічний спосіб вибору більш ефективного технологічного процесу по критерію обсягу випуску продукції


При цьому слід мати на увазі, що всі витрати на виробництво продукції можна розділити на дві великі групи: залежні від обсягу виробництва V₁ і не залежні від нього УП.

В цьому випадку загальний вираз витрат С на виробництво N виробів може бути записане в наступному вигляді: С = V₁ N + УП. Цей факт широко використовується в практиці економічного обґрунтування вибору або заміни технологічних процесів (рис. 2.6).

З урахуванням вищевикладеного, собівартість виготовлення однієї деталі або штучна собівартість знаходиться по формулі:


С₁ = V₁ + УП/N. (2.14)