Лекція 4 «форми, методи, засоби організації навчання»

Вид материала

Содержание

Зміст лекції
1. Форми організації навчання.
Найважливіший етап
2. Поняття методу навчання.
3. Основні методи навчання, їх загальна характеристика
4. Методи проблемного навчання.
Попередній контроль
Поточний контроль
Підсумковий контроль

Подобный материал:

Тема 1. 2. НАВЧАННЯ ЯК ГОЛОВНИЙ ШЛЯХ ДО ОСВІТИ

Лекція 4 «ФОРМИ, МЕТОДИ, ЗАСОБИ

ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ»

План

Форми організації навчання.
Поняття методу навчання.
Основні методи навчання, їх загальна характеристика.
Методи проблемного навчання.

Література:

Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / С.У.Гончаренко. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.
Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; / [гол. ред. В.Г. Кремень]. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
Кузьмінський А. І., Омеляненко В. Л. Педагогіка: підручник. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К. : Знання-Прес, 2004. – 445 с.
Фіцула М. М. Педагогіка: навчальний посібник для студентів педагогічних закладів освіти. – К. : Академія, 2000. – 544 с.

ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

Основні поняття і ключові слова: дидактика, форми організації навчання, методи навчання, методи проблемного навчання, перевірка знань, функції, види, методи перевірки знань.

1. Форми організації навчання.

Форми організації навчання – спосіб організації навчальної діяльності, який регулюється певним, наперед визначеним розпорядком. Нині серед різноманітних організаційних форм виділяються такі: урок, екскурсія, семінар, практичне заняття, лабораторна робота, практикум, тренінг, факультатив, домашня самостійна робота, екзамен, залік, консультація, інструктаж, реферат, курсова робота, дипломна робота, індивідуальне навчання та ін.

Форми навчання можуть бути орієнтовані на викладача і на слухача. Лекція найкраще застосовна для вступу, підведення підсумків і повторень. Лекцію-бесіду доцільно застосовувати в таких випадках, коли учасники мають різний рівень знань і можуть використовувати на занятті власний практичний досвід. Лекція-бесіда вимагає від викладача педагогічної майстерності та високої техніки володіння методом опитування. Недолік методів, орієнтованих на викладача, в тому, що учасникові відводиться роль пасивного слухача.

Форми навчання, орієнтовані на слухачів, змушують їх проявляти власну активність, згадувати власний життєвий досвід. Нові знання, передані викладачем на занятті стають частиною власних думок учасників педагогічного процесу, їх власними висловлюваннями, а нова інформація – міцно засвоєної. На ці цілі орієнтовані такі методи активного навчання як тренінги, ділові ігри, кейс-метод і семінари-практикуми. Під методами активного навчання будемо розуміти «сукупність способів організації і управління навчально-пізнавальною діяльністю, що володіють наступними основними ознаками:

примусової активізацією мислення і поведінки учнів;
досить тривалим періодом активності учнів, порівнянним з часом активності викладача;
самостійністю прийняття рішень тими, яких навчають;
постійною взаємодією вчителя й учня».

Кейс-метод (або «метод казусів») був відомий викладачам економічних дисциплін в нашій країні ще в 20-х роках минулого століття. Перші збірки економічних кейсів були опубліковані в 1925 році в «Звітах Гарвардського університету про бізнес» (Harvard Business Review). Як зазначалося, робота над кейсом викликає в учнів сильну цільову спрямованість. Слухачі в міру заглиблення в тему, в міру опрацювання питання привертають дедалі більший обсяг інформації, в їх роботі присутній творчий стимул. Матеріал не нагромаджується в безладі, а укладається шарами, в необхідній послідовності, поступово залучаючи учня до самостійного і свідомого вирішення поставленого завдання.

Ділова гра заснована на імітаційному моделюванні професійної діяльності, в цьому полягає її основна відмінність від традиційного навчання. У діловій грі відтворюються основні закономірності руху професійної діяльності та професійного мислення при спільному вирішенні учасниками гри загальних проблем. Активізувати навчальну діяльність учасників гри, забезпечити її ефективність і результативність можливо при наявності в ній конфліктів, проблемних ситуацій.

У числі узагальнених умінь і навичок, що формуються в ході ділової гри можна назвати такі:

бачити професійну ситуацію як ціле, вміти аналізувати складові частини об'єкта діяльності та умови його функціонування;
виділяти в ситуації предмет дій, мету, засоби і очікувані кінцеві результати;
формувати і ставити завдання, виділяти систему дій, що забезпечують досягнення мети в даних умовах;
будувати модель діяльності для виконання умов поставленої задачі;
працювати з інформацією;
здійснювати дії щодо вирішення завдання;
здійснювати оцінку, узагальнення отриманих результатів, доводити правильність рішення.

Як правило, в структурі ділової гри передбачають кілька стадій: підготовчий етап, вступна частина, власне ділова гра, аналіз результатів і проведення підсумків гри. Ділова гра як розробка включає в себе ряд документів, які дозволяють використовувати ділову гру не тільки її творцям, але і будь-яким іншим підготовленим учителям. Основними документами ділової гри є проспект, сценарій, опис ігрової обстановки, інструкція гравцям, керівництво для адміністратора і для лічильної групи.

Проспект представляє характеристику загального змісту гри, яка містить умови використання ділової гри, методи дослідження проблем функціонування об'єкта, обґрунтування необхідності застосування конкретної гри. У проспекті також повинні бути відображені цілі і завдання гри, аудиторія, на яку вона розрахована, ступінь необхідної підготовленості учасників та їх кількість. Цілі ділової гри повинні бути сформульовані коротко, але чітко. Важливо також відзначити наскільки відрізняється імітована діяльність від реальної професійної. У проспекті вказуються тривалість проведення ділової гри, її регламент і деякі інші відомості.

Сценарій є головним документом ділової гри. Він містить список ігрових ролей, їх опис та правила гри, які можуть бути як жорсткими (строго дотримуватися всіма учасниками гри) і гнучкими (діяльність гравців обмежується певними рамками, в межах яких вони мають певну ступінь свободи).

На всіх етапах ділової гри важлива роль належить провідному викладачу, який повинен мати досвід проведення подібного навчання або в якості ведучого, або в якості помічника ведучого.

На підготовчому етапі викладач готує інформаційний, графічний, довідковий матеріал, який потрібен для проведення гри. На цьому ж етапі проводиться тестування учнів з метою виявлення ступеня підготовки учнів до майбутньої гри. Тестування може бути замінено бесідою учнів з викладачем. Поряд з тестуванням може бути організована так звана репетиція ділової гри в спрощеному й стислому вигляді для зняття психологічного бар'єру перед новою формою навчання.

Під час вступного етапу гри ведучий комплектує команди, вибирає лідерів команд, розподіляє ролі між учасниками гри. Розподіл ролей може провадитися виходячи з особистих інтересів учасників або ж із застосуванням експертної оцінки.

Найважливіший етап – власне ділова гра. У разі, якщо учні зустрічаються з подібною формою навчання вперше, то від ведучого потрібно особлива обережність і вправність при її проведенні. Велике навантаження на ведучого випадає при обговоренні рішень, прийнятих на такому етапі, тому заздалегідь повинні бути обговорені всі правила організації колективної діяльності при виробленні та прийнятті рішень.

Завершальним етапом ділової гри є етап аналізу результатів і підбиття підсумків. Цей етап може проводити як ведучий, так і самі учасники гри (якщо група сильна і неодноразово брала участь у подібних заходах). Під час обговорення результатів та підведення підсумків гри оголошується команда-переможець, обговорюються як позитивні обставини, що вплинули на успішне завершення гри, так помилки і промахи, допущені групою. Визначаються особливості прийняття рішень, акцентується увага на нестандартних, оригінальних рішеннях. На цьому етапі виявляються прогалини у знаннях, практичної підготовки учнів, висловлюються побажання щодо усунення недоліків.

Тренінги як спеціалізована форма навчання отримують широке поширення в світі з середини 60-х років двадцятого століття. Тренінг є планомірно здійснюваною програмою різноманітних вправ з метою формування та вдосконалення умінь і навичок, підвищення ефективності професійної діяльності. Тренінгові методи – це способи навчання, що включають ділові ігри, конкретні ситуації, семінари, групові дискусії та багато інших. У тренінгах часто використовуються спеціальні техніки.

Тренінгові техніки характеризують загальний спосіб і особливості навчального впливу. Фахівці розрізняють чотири основних тренінгових техніки: 1) інформаційну; 2) симуляційної або імітаційну; 3) виробниче навчання; 4) групподинамические вправи. Кожна із зазначених технік має своїми перевагами і недоліками.

Організаційну форму навчання деякі науковці визначають як взаємодію вчителя та учнів, регульовану певним, заздалегідь встановленим порядком і режимом. Стосовно до навчання, форма – це спеціальна конструкція процесу навчання, характер цієї конструкції зумовлений змістом процесу навчання, методами, прийомами, засобами, видами діяльності учнів.

М. І. Махмутов вважає, що в педагогіці є необхідність вказати на різницю двох термінів, що позначають «форму навчання». У першому своєму відмінності «форма навчання» означає колективну, фронтальну та індивідуальну роботу учнів на занятті. У цьому своєму значенні термін «форма навчання» відрізняється від терміна «форма організації навчання», що позначає який-небудь вид заняття – урок, предметний гурток і так далі.

Основні форми організації навчальної діяльності учнів – це фронтальна, індивідуальна та групова. Під час фронтальної форми організації навчальної діяльності слухачі одночасно виконують однакову, загальну для всіх роботу, спільно обговорюють, порівнюють і узагальнюють результати. Такий підхід викладача при фронтальній роботі дозволяє учням і активно слухати, і ділитися своїми думками, знаннями з іншими, вислуховувати чужі думки, знаходити в них помилки чи неповноту. Фронтальна форма організації навчальної діяльності може бути реалізована у вигляді проблемного, інформаційного і пояснювально-ілюстративного викладу і супроводжуватися репродуктивними та творчими завданнями.

Індивідуальна форма організації передбачає, що кожен учень отримує для самостійного виконання завдання, спеціально для нього підібране відповідно до його підготовкою та навчальними можливостями. В якості таких завдань може бути робота з навчальною і науковою літературою, рішення задач, прикладів, написання рефератів, доповідей і так далі. Широко використовується індивідуальна робота в програмованому навчанні.

Головними ознаками групової роботи є

поділ учнів на групи для вирішення конкретних навчальних завдань;
виконання групою певного завдання під керівництвом лідера групи чи викладача;
завдання групі, що дозволяють враховувати внесок кожного члена групи;
склад групи, варійований в залежності від навчальних завдань .

2. Поняття методу навчання.

Термін «метод» походить від грецького «methodos» – шлях, спосіб просування до істини, до очікуваного результату. У педагогічній практиці під методом традиційно прийнято розуміти упорядкований спосіб діяльності по досягненню навчально-виховних цілей. При цьому відзначають, що способи навчальної діяльності навчального (викладання) і способи навчальної діяльності учнів (навчання) тісно пов'язані між собою і знаходяться у взаємодії. Метод навчання характеризується трьома ознаками: метою навчання, способом засвоєння і характером взаємодії суб'єктів навчання.

Найбільш відомою класифікацією є розподіл методів навчання на методи роботи вчителя (розповідь, пояснення, бесіда) та методи роботи учнів (вправи, самостійна робота).

3. Основні методи навчання, їх загальна характеристика

Методи навчання – способи досягнення навчальної мети, система послідовних взаємодій учителя й учнів, які забезпечують засвоєння змісту освіти.

В залежності від характеру організації процесу викладання і учіння, специфіки побудови змісту навчального матеріалу а також методів та засобів навчання в дидактиці виділяють такі методи навчання:

Догматичний – базується на механічному запам’ятовуванні матеріалу. Знання повідомляють не пояснюючи, не обґрунтовуючи, не коментуючи. У деяких випадках його використання до певної міри доцільне. Наприклад, при вивченні таблиць множення, законів, формул, правил, моральних вимог. Знання потрібно спочатку запам’ятати, а усвідомлення вивченого прийде пізніше. Але в своїй основі догматичне навчання є неефективним. Воно не розвиває активність, самостійність, творчі здібності.

Пояснювально-ілюстративний – знання не просто повідомляють, а пояснюють, обґрунтовують, коментують. Робиться все, щоб було менше механічного запам’ятовування, а більше розуміння сутності. Метод навчання пов’язаний з використанням засобів наочності та репродуктивним характером засвоєння знань. Тому чільне місце тут посідають самостійні роботи, задачі, вправи, переклади, складання графіків, таблиць (за наявним зразком).

Проблемний – така організація процесу навчання, основа якої полягає в утворенні у навчальному процесі пошукових ситуацій. Проблемний метод навчання розвиває активність, самостійність, творчі здібності.

Пошукова ситуація – це ситуація, яка виникає внаслідок взаємодії пізнаючої сторони з пізнавальним об’єктом, завдяки якому виникає пізнавальне протиріччя.

4. Методи проблемного навчання.

Проблемний виклад матеріалу – полягає в розкритті вчителем (викладачем) шляху дослідження проблеми, показуючи її вирішення від початку до кінця, викладач демонструє еталон проблемного мислення. Метод використовується тоді, коли учні (студенти) ще не можуть самостійно розв’язувати проблемні задачі.

Частково-пошуковий – полягає в утворенні учителем (викладачем) проблемної ситуації. Він сам створює проблемну ситуацію, формулює проблему і залучає школярів (студентів) до її вирішення.

Пошуковий метод – учитель (викладач) створює проблемну ситуацію, формулює проблему, а учні (студенти) самостійно її вирішують.

Дослідницький – учні (студенти) самі, за умов проблемної ситуації, формулюють проблему і самостійно її вирішують.

Перевірка навичок, знань та вмінь здійснюється через контроль навчання, який сприяє виявленню успішності навчання кожного учня, розкриттю причин слабкого засвоєння учнями окремих частин матеріалу; вжиттю раціональних заходів для ліквідації недоліків навчального процесу в роботі як учнів, так і учителів.

Функції перевірки

Контролююча – для здійснення цілеспрямованого керування процесом навчання і вивчення ефективності методів і способів навчання необхідний оперативний зворотний зв’язок.

Навчальна – перевірка сприяє глибшому засвоєнню програмного матеріалу, здійснюються систематизація та закріплення знань.

Виховна – контроль привчає до систематичної роботи, дисципліни, сприяє формуванню відповідальності, активності, самостійності, допомагає розібратись у собі. Одночасно робить можливим розвиток негативних рис особистості (догоджання, лицемірство, брехливість). Ось чому засобами контролю слід користуватися майстерно, тактовно, морально.

Розвивальна – у процесі виконання завдань учні самостійно роблять висновки, узагальнення, застосовують знання у змінених або нових ситуаціях, вчаться вирізняти головне, відтворювати інформацію тощо.

Види перевірки:

Попередній контроль використовується для вивчення підготовки учнів на початку навчального року, в новому для вчителя класі, щоб дидактично цілеспрямовано організувати процес навчання.

Поточний контроль здійснюється вчителем під час повсякденної навчальної роботи.

Періодичний контроль проводиться, зазвичай, після вивченого розділу програми з урахуванням даних поточного контролю.

Підсумковий контроль здійснюється наприкінці навчального року, а також після закінчення курсу навчання.

Методи перевірки:

спостереження за навчальною роботою учнів;

усне опитування;

письмовий контроль;

комбіноване опитування (коли вчитель одночасно запрошує для відповіді кількох учнів, один з яких відповідає усно, один-два готуються до відповіді біля дошки);

тестовий контроль;

програмований контроль;

самоконтроль;

іспити.

Підводячи підсумок вищесказаного, можна констатувати, що кожен з проаналізованих методів активного навчання по відношенню до слухача має навчально-коректувальних, мотивуючими і діагностичними властивостями. Зазначені методи дозволяють діагностувати рівень професійно-важливих параметрів діяльності і особистості фахівця, формувати і розвивати у слухачів необхідні їм для роботи знання, вміння і навички, коригувати деякі якості особистості та мотиваційну сферу фахівця. Необхідно відзначити, що не можна провести жорсткого кордону між описаними методами, та це мабуть і необов'язково. Підготовлений викладач повинен досконало знати кожний із зазначених методів і гнучко переходити з одного методу на інший, що дозволить досягти максимальної ефективності від навчального впливу.