Пригода дідові полуниці

Вид материала

Документы

Содержание Недосвідчені секунданти

Подобный материал:

• Реферат на тему: Незвичайні рослини та тварини. Тварини-рекордсмени, 80.96kb.
• Закон україни, 556.38kb.

НЕДОСВІДЧЕНІ СЕКУНДАНТИ

Двома рядами стоять каштани над доріжкою в скверику, що напроти філологічного факультету; п’ятипалими руками підводять вії сонця, простягнуті понад травами, і спрямовують їхні стріли на вікна факультету. Ясминний кущ біліє недалеко від підвалин розбитого собору. Ніби вишіптує молитву: «Благословен єси, що кожному втіху даруєш: слимакові, який мандрує по піску, біля мого коріння, даруєш поживу і спроможність вільно рухатися, куди побажає, і задоволення з того; бджолам — можливість у голубизні подорожувати певно і знаходити поживу в запашному цвіті; людям думку і силу серця, щоб наближатися до джерел Твого сіяння і вдосконалювати душу; а мені — нагоду процвісти в тому сіянні і всіх порадувати, і того мені досить...

Чує легкокриле птаство звертання ясминове і, сідаючи на гіллі, щебече, бо серце зворушене вкрай.

Олександер походжає на доріжці; дожидає, коли відчиниться бібліотека. Сьогодні, крім звичайного читання, він хотів знайти відомості про дуель: правила, що керують ним, і звичаї, особливо — обов’язки секунданта.

Приблизно о восьмій годині помічає коло дверей Сер-покрила і Лотосова; переходить через вулицю до них. Зразу ж говорить:

— Маю справу, серйозну і неприємну.

Серпокрил підводить очі на вікна другого поверху:

— Пройдемося і поговоримо. Треба ж трохи подихати.

Троє походжають коло квітника між залізною решітчастою огорожею і фасадом будинку.

— Ви про дуель? — аж міниться на виду Серпокрил. — Я так і знав. Що за нісенітниця! В двадцятому столітті — дуель; їй-право, курям на сміх. Можна, в крайньому разі, в суд подати.

— Антон Никандрович проти цього?

— Чому «проти»? А як я проштрикну його або сам упаду «стрелой пронзьонний», миттю ж візьмуть переможця і —і перед світлі очі щурів.

— Поведуть, поведуть! — запевняє Лотосов і регочеться.

Серпокрил обурений:

— Вам смішно, а я мушу крутитися, як троянда в ополонці. Слухайте, Олександре, відговоріть старого від дурниці!

— Ця спроба даремна.

— А я скажу, що захворів, і на дуель не піду.

— Потім — публічний скандал, після якого вам доведеться покинути посаду.

— Він навіжений! Його треба зв’язати і відвезти в психарню.

— Боїшся дуелю, пташко, ага! — підколює Лотосов. — Дрижання жижок... От і воно! — дрібніє покоління.

— В бісового батька дрібніє! Щодо страху, то ви помиляєтеся. Дуель відбудеться сьогодні. І я вас прошу домовитися з Олександром про час і рід зброї, — здається, секунданти самі повинні вирішити цю справу, щоб її чорти забрали.

Серпокрил пішов розлючений; лаявся останніми словами.

— Ач, який: старого чоловіка зв’язати і в психарню, — докірливо говорить Лотосов, — позбавити нас такої цікавої картинки... Люблю, надзвичайно люблю штучки: випад, відбій, терца, кварта... вмієте фехтувати?

— Поганенько.

— Гарний спорт. Але я не маю навіть зеленого поняття про обов’язки секунданта, а ви?

— Ніякого.

— Ох, треба дивитися, хлопчику, в книжечку: там написано.

— Спеціяльно для цього прийшов.

— Уявляю собі: ви — за книжечкою, по сусідству Серпокрил нотаточки робить, бо й він прийшов для цього. Скоро й старий забіяка з’явиться — також виписувати; я коло нього по сусідству пристроюсь. Вивчаємо, записуємо. Велика річ — наука!..

— Час і рід зброї? — офіційно питає Астряб.

— Ходім у скверик, поговоримо та й вирішимо.

Астряб і Лотосов переходять через вулицю. Сідають у

скверику на лавці, поклавши спершу носові хусточки на вогку від учорашнього дощу зелену дошку. Мружаться від огнистого сонця. Перед ними купається в світлі статуя дискобола на цементовому гранчастому п’єдесталі, оточеному яскраво-червоними каннами. А за лавкою збилися в гурт кущі з лискучими гілками, з найскромнішим квітом сірого кольору.

— От ви сказали: рід зброї... чи відомо вам, хлопчику, що носити «піф-паф» заборонено? Відомо. От тепер і виберіть жабоколочку...

— Вибираю, — сказав Астряб.

— Тепер зосталась дрібничка: піти до коваля, віднести кілограм заліза, попросити, нехай зробить, що нам треба; і тисячу карбованців заплатити, прийти через рік — готово!., можна штрикатися під ребра.

— Шпади я добуду сьогодні.

— Скорий!

— Я розумію вашу думку, — поглянув Астряб співбесідникові в очі, — зволікати справу. Але це скінчиться погано. Битимуться на ножах і зразу ж поріжуть один одного. Якщо на шпадах битимуться, — я через півхвилини після початку скажу, що правила порушені. Дуель доведеться відкласти. Я знаю Антона Никандровича: коли він двічі вдарить шпадою в повітрі, можна легко відмовити від продовження комедії.

— Ти молодий, а хитрий.

— Час і місце зустрічі? — питає Астряб.

— Я — пас; сиджу і слухаю.

— Сьогодні, одинадцята вечора, на березі річки, ліхтар зліва біля пристані...

Лотосов нахиляє голову на знак згоди, заплющує очі, навіть блідніє. Починає мурмотіти:

— Бачу я ліхтар і чую, хтось кричить. А обидва невшкодимі: і старий, і молодий. Треба йти, бо тут неприємний дух поблизу.

Зітхає Лотосов. Астряб на нього дивиться, піднявши брови і наморщивши чоло; йому видається, що Лотосов має якусь душевну недугу.

Секунданти одночасно підвелися з лавки, взяли свої хусточки і пішли до факультету. Тоді віддалилася поза кущами миршава фігура з відкопиленим вухом. Колір обличчя в неї — як на хворому тютюновому листку в вересні, коли по жовтій поверхні розсиплеться сіро-брунатна їдь.