Авторський колектив Баранова Л. М

Вид материала

Документы

Содержание Зміст зобов 'язання Нед0г0в1рні зобов 'язання Недоговірні зобов'язання Фізичної особи, майна ф53ичної особи 1) Існування реальної загрози для життя та здоров'я фізичноїособи. 2) Відсутність у рятувальника відповідних повноважень вчинятирятувальні дії стосовно інших осіб. 3) Спрямованість дій на рятування здоров'я та життя іншої фізичної особи. Наявність шкоди у рятувальника. Отже, зобов'язання з рятування здоров'я та життя фізичної особи Недоговірні зобов -язання Здоров'ю, майну фізичної особи Недоговірні зобов 'язання Недоговірш зобов 'язання Умовою його виникнення Недоговірні зобов 'язання

Подобный материал:

• Авторський колектив, 3197.04kb.
• План Колектив як соціокультурне середовище виховання І розвитку. Підходи до розробки, 95.42kb.
• Методичні рекомендації./ Міністерство охорони здоров’я України. Український інститут, 237.8kb.
• Особистісно орієнтований підхід до дитини в умовах гуманізації освіти, 61.12kb.
• Модульні тестові завдання з української мови, 1094.7kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів біблійна історія, 1740.7kb.
• Програма виховання дітей дошкільного віку Затверджено, 4983.02kb.
• Я україни національна академія медичних наук україни протоколи надання медичної допомоги, 756.31kb.
• Авторський договір про передачу невиключних майнових прав на використання твору, 57.88kb.
• Әл фараби атындағы ҚазҰУ кітапханасына түскен әдебиеттер, 607.18kb.

§ 2. Елементи зобов'язання

Сторонами зобов'язання, що розглядається, виступає особа, яка вчиняє дії в чужих майнових інтересах - (гестор) і особа, в інтересах якої вчиняються ці дії- (домінус). Як гестором, так і домінусом мо­жуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Част. 2 ст. 980 ЦК РФ пе­редбачає виняток з цього правила. ЦК України, на відміну від ЦК РФ, не містить винятків, але виходячи зі змісту зобов'язання ведення чу­жих справ без доручення, доцільно встановити заборону, виступати у ролі гестора державним і муніципальним органам, для яких дії без до­ручення є однією із цілей їх діяльності, що випливає із загальних за­сад цих відносин.

Предметом зобов'язання можуть бути як фактичні дії, так і юри­дичні, причому вони обмежуються сферою майнових інтересів заін­тересованої особи і полягають у попередженні, усуненні або змен­шенні невигідних майнових наслідків.

Зміст зобов 'язання складають права і обов'язки гестора і домінуса.

Хоча гестор діє добровільно і його діяльність не грунтується ні на договорі, ні на законі, все ж він повинен додержуватись при цьому певних правил, а саме при першій нагоді повідомити домінуса про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір (доручен­ня, підряд і т. ін.). Невиконання цього обов'язку тягне для домінуса несприятливі наслідки - він втрачає право вимагати відшкодування

¹ Гражданское право. Учеб. Часть II / Под. ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М.: Проспект, 1997. - С. 673 (автор главы - А.П. Сергеев).

466

Розділ ХУГ

НЕД0Г0В1РНІ ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ

467


¹¹

зроблених витрат (ч. 2 ст. 1160 ЦК). Основна ідея цієї норми полягає в тому, що ведення чужих справ, хоча й буває виправданим, але все ж являє собою втручання в чужу майнову сферу, і закон зобов'язує гес-тора з'ясувати волю домінуса стосовно вчинюваних дій. У разі коли у домінуса не знайдуть схвалення дії гестора, останній має припинити свою діяльність, оскільки він не зможе вимагати з цього часу відшко­дування своїх витрат.

Виправданим було б встановлення зобов'язання гестора не лише при першій можливості повідомити про свої дії домінуса, а ще й заче­кати протягом розумного строку його рішення про схвалення чи не­схвалення вчинених дій, якщо тільки таке чекання не призведе до серйозних збитків для заінтересованої особи. Розумний строк - це час, необхідний розумній людині для вчинення дій (здійснення права чи виконання обов'язку) в конкретному випадку. Розумними є дії, які здійснили б в даній ситуації більшість людей¹.

Якщо гестор розпочав дії в майнових інтересах домінуса і не має можливості повідомити його про це, то він зобов'язаний вжити усіх залежних від нього заходів щодо попередження, усунення або змен­шення невигідних майнових наслідків для домінуса. При цьому він також зобов'язаний взяти на себе всі обов'язки, пов'язані із вчинен­ням цих дій, зокрема обов'язки щодо вчинених правочинів (ст. 1158 ЦК). Із загальних засад цивільного законодавства виходить, що гес­тор мусить вчиняти дії з необхідною за обставинами справи турбот­ливістю і обачністю, що означає відсутність грубих помилок і оче­видної недбалості з його боку. В юридичній літературі при характе­ристиці діяльності гестора справедливо відмічалась її необхідність та доцільність. Необхідними є такі дії, без здійснення яких серйозно по­страждали б майнові або особисті інтереси іншої особи чи виконання обов'язку, який на ній лежить².

Доцільність означає, що дії повинні бути виправдані в ситуації, яка склалась, що особою, яка веде справу, обрано варіант дій, який враховує інтереси володільця блага, інших заінтересованих осіб, а та­кож інтереси суспільства. Доцільність дій має оцінюватися за об'єк­тивними критеріями, однак при цьому повинні бути враховані і осо­бисті якості особи, яка діє (вік, досвід, навички тощо)³.

Таким чином, термін «залежних» від гестора дій вказує на можли­вість останнього вчинити їх і включає в себе як необхідність, так і до­цільність таких дій. У випадку коли гестор буде вести справи не як добрий господар, допускати грубі помилки, виявляти явну недбалість

¹ Емельянов В. И. Разумность, добросовестность, не злоупотребление граждански­
ми правами. - М.: Лекс-Книга, 2002. - С 115.

² Рясенцгв В. А. Ведение чужого дела без поручения / Ученые записки МГУ.
Вып. 116; Труды юрфака, кн. 2, 1946.-С. 114.

³ Харитонов Е. О. Обязательства, возникающие из ведения дел без поручения в со­
ветском гражданском праве. Автореферат дис. на соиск. уч. степ. к.ю.н. - Харьков,
1980.-С. 20.

і самовпевненість, зобов'язання з ведення чужих справ не виникне. За наявності в поведінці гестора вини у формі умислу або грубої недба­лості він може бути притягнений до відповідальності за збитки, які можуть виникнути внаслідок його дій¹.

Особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи без її доручення, зо­бов'язана негайно після закінчення цих дій надати особі, в майнових інтересах якої були вчинені дії, звіт про ці дії і передати їй усе, що при цьому було одержано (ст. 1159 ЦК). Звіт має містити вичерпну інфор­мацію як про отримані доходи, так і про зроблені витрати та понесені збитки, отримане майно та майнові права. До звіту необхідно додати документи, які підтверджують зазначені факти (тексти договорів, квитанції тощо). Закон вказує на терміновість надання цього звіту, використовуючи слово «негайно». Вважаємо, що терміни «негайно» (ст. 1159 ЦК) і «повідомлення при першій нагоді» (ст. 1160 ЦК), ви­користовуються як синоніми.

Головним обов'язком домінуса перед гестором є відшкодування останньому фактично зроблених витрат, якщо вони виправдані обста­винами, за яких були вчинені дії (ст. 1160 ЦК). Під фактично зробле­ними витратами, які виправдані обставинами справи, розуміються та­кі витрати, без яких майнові інтереси домінуса зазнали б шкоди. Ці витрати повинні бути необхідними, доцільними та здійснюватися на­вмисно на користь іншої особи². Зрозуміло, що вчинення дій в майно­вих інтересах іншої особи тягне за собою утворення фактичних вит­рат. Виправданість останніх визначається через аналіз дій на предмет їх необхідності та доцільності.

Разом з тим, якщо ще можна погодитися з обмеженням зобов'язан­ня, передбаченого гл. 79 ЦК, майновими інтересами заінтересованої особи, то майнові витрати, понесені при цьому гестором, навряд чи виправдано зводити до фактичних витрат. В юридичній літературі слушно зазначалось, що однією із умов виникнення зобов'язань з ве­дення справ без доручення є виникнення у діючої особи збитків у ре­зультаті здійснення нею діяльності без доручення. Під збитками розу­міються як шкода, заподіяна другій особі, так і понесені нею при веденні справ без доручення витрати і затрати³. Вірним було б ви­рішення цього питання таким же чином, як в ЦК РФ, де йдеться про відшкодування реальної шкоди гестору, під якою розуміються втрати від ушкодження здоров'я, а також вартість ушкодженого майна гесто­ра. Інакше не вбачається правових підстав для відшкодування шкоди гестору і виходить, що його права не в повній мірі захищені законом.

ЦК регулює такий вид представництва, як комерційне. Договір

¹ Гражданское право: Учеб. Часть II / Под. ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. -М..
Проспект, 1997. - С. 674 - 675.

² Цивільний кодекс України: Коментар. - Харків: ТОВ «Одіссей», 2003. - С. 748.

³ Харитонов Е. О. Вказ. праця. - С. 21. 1 •'':« - . .,/.;,.

468

Розділ XVI

НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

469


про надання такого роду комерційних послуг, за загальним правилом, виступає оплатнгт. Комерційним представником є особа, яка по­стійно та самостійно виступає представником підприємців при укла­данні ними договорів у сфері підприємницької діяльності (ст. 243 ЦК). У той же час гл. 79 ЦК не передбачає виплату винагороди у разі, коли майновий інтерес домінуса складає комерційне представництво і гестор виконав такі дії. Тому мало б рацію застосування поєднаного підходу цих інституцій і встановлення права особи, дії якої в чужому інтересі привели до позитивного для заінтересованої особи результа­ту, на отримання винагороди, якщо таке право передбачено законом, угодою із заінтересованою особою або звичаями ділового обороту¹.

Глава 66. РЯТУВАННЯ ЗДОРОВ'Я ТА ЖИТТЯ

ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ, МАЙНА Ф53ИЧНОЇ ОСОБИ

АБО ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

§ 1„ Зобов'язання,

що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи

В ЦК, використовуючи досвід законотворення і наукові розробки, закріплено два види зобов'язань з рятування: 1) зобов'язання, що ви­никають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи; 2) зо­бов'язання, що виникають у зв'язку з рятуванням майна іншої особи.

В силу ст. 1161 ЦК шкода, завдана особі, яка без відповідних пов­новажень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної за­грози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі. Управо-моченою особою виступає рятувальник - фізична або юридична особа, а зобов'язаною - держава в особі спеціально уповноважених органів. Такий підхід грунтується на ч. 1 ст. 27 Конституції України: обов'язок держави - захищати життя людини і тому права рятуваль­ника, який постраждав при виконанні свого громадянського обов'яз­ку, будуть захищені, оскільки покладання такого обов'язку на фізич­ну особу не завжди є виправданим і економічно можливим. Очевид­но, для реалізації цієї норми ЦК потребується прийняття спеціально­го закону, який визначить порядок відшкодування, джерела фінансу­вання витрат і т. ін.

Зміст зобов'язання внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи складає право рятувальника вимагати, а держави відшкодувати завдану йому шкоду в повному обсязі. Останнє передбачає компенса-

1 Игнатенко В. Н. Понятие и условия возникновения обязательства по ведению чу­жих дел без поручения // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. - Вил. 48. - С. 54.

цію як майнових, так і немайнових втрат¹ рятувальника. Йдеться про втрачений заробіток, пошкоджене майно, витрати на лікування та ін. При вчиненні рятувальних дій рятувальник може і загинути, тоді управомоченими особами виступлять утриманці рятувальника, а та­кож його дитина, народжена після його смерті. В такому разі відшко­дування шкоди буде відбуватися відповідно до статей 1200, 1201 ЦК за правилами відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. Умовами виникнення зобов'язання, що розглядається, виступають:

1) Існування реальної загрози для життя та здоров'я фізичної
особи. Саме реальної, а не уявної і відсутньої в об'єктивній дійсності.
Під загрозою розуміється можлива небезпека².

Вираз «реальна загроза» означає невідкладність вчинення дій ря­тувальником. Дослідники підкреслювали наявний характер небезпе­ки, що означає настання загрози. Однак наявною необхідно вважати і таку небезпеку, яка ще не виникла, але її виникнення очевидне і не­відворотне, а тому вимагається вжиття відповідних заходів по її запо­біганню і по запобіганню тих шкідливих наслідків, які вона може принести. Тобто рятувальні дії можуть мати місце, якщо є реальна за­гроза виникнення небезпеки. Дії по рятуванню можуть продовжува­тися тільки до тих пір, доки така небезпека ще існує. У той же час зо­бов'язання має виникнути і в тому разі, коли за обставинами справи рятувальнику не був ясним момент припинення небезпеки, і він про­довжував рятувальні дії. Не визнаються рятувальними дії, вчинені після усунення небезпеки, і в застосуванні яких давно пройшла необ­хідність³.

Визначення як об'єкта охорони «здоров'я та життя фізичної особи» викликає питання, чи виникне назване зобов'язання, коли рятується лише здоров'я, тобто загроза життю була відсутньою на момент вчи­нення рятувальних дій. Виправданим слід вважати, що рятувальними дії будуть визнаватися і тоді, коли небезпека загрожувала лише здо­ров'ю людини. В іншому випадку може виникнути проблема оцінки рятувальником ступеня загрози, зіставлення ним рівня небезпеки, що загрожує здоров'ю іншої особи та його власному, і т. п.⁴.

2) Відсутність у рятувальника відповідних повноважень вчиняти
рятувальні дії стосовно інших осіб. Так, кредиторами в цьому зобо­
в'язанні не можуть виступати професійні рятувальники, лікарі, ос­
кільки рятувальні дії для них є виконанням професійних обов'язків.
Заподіяна їм при цьому шкода відшкодовується організаціями, з яки-

1 На цю обставину слушно звернув увагу Є. О. Харитонов в кн. Цивільний кодекс
України: Коментар. - Харків: ТОВ«Одіссей», 2003. - С 749.

² Ожегов С. И. Словарь русского языка: 70 000 слов / Под ред. Н.Ю. Шведовой. -
21-е изд., перераб. и доп. - М/. Рус. яз., 1989. - С. 823.

3 Стависский П. Р. Возмещение вреда при спасании социалистического имущества,
жизни и здоровья граждан. - М.: Юр. лит., 1974. - С. 39.

⁴ Цивільний кодекс України: Коментар. - Харків: ТОВ «Одіссею». 2003. - С. 749.

470

Розділ XVI

ЯВДОЦЙМРН7 ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

т


ми вони перебувають у трудових відносинах, а також системою дер­жавного обов'язкового страхування.

3) Спрямованість дій на рятування здоров'я та життя іншої фізичної особи. Це означає, що вони мають за мету саме рятування здоров'я та життя іншої фізичної особи, а не іншого блага. Тому зо­бов язання не виникає, коли рятування інших осіб стало побічним на­слідком рятування власного життя рятувальником.

Зрозуміло, що при оцінці спрямованості дій саме на рятування життя і здоров'я іншої людини необхідно виходити із суб'єктивного сприйняття рятувальника. Треба також оцінювати доцільність і ро­зумність дій його при рятуванні, виходячи із тих вимог, які можуть бути пред'явлені до кожної окремої особистості в конкретних умо­вах. Належить оцінити досвідченість, знання потерпілого, його вмін­ня орієнтуватись, ступінь раптовості дій, що створили небезпеку, та інші конкретні обставини, і з цих позицій вирішувати питання про ро­зумність і доцільність дій рятувальника. І якщо вийде, що громадя­нин діяв явно нерозумно і недоцільно, тобто коли йому самому має бути ясною невідповідність його дій обстановці, яка склалась, у відшкодуванні шкоди за ст. 1161 ЦК йому необхідно відмовити¹.

Рятувальні дії носять фактичний характер і особливістю їх є швид­кість і невідкладність виконання. Досягнення результату діяльності не є підставою для виникнення цього зобов'язання. Закон стимулює саме вчинення фактичних дій, спрямованих на рятування здоров'я та життя фізичної особи. Тому в тексті ст. 1161 ЦК і використовуються слова «рятувала здоров'я та життя», а не «врятувала»

4. Наявність шкоди у рятувальника. Це може бути як пошкоджен­
   ня його майна, втрата заробітку внаслідок хвороби, каліцтва і т. п.
   
5. Причинний зв'язок між діями, спрямованими на рятування, і
   шкодою. Особливістю причинного зв'язку в зобов'язанні з рятування
   здоров'я і життя порівняно із зобов'язаннями по відшкодуванню шко­
   да є те, що враховується причинний зв'язок між діями рятувальника і
   понесеною ним шкодою, а не причинний зв'язок між діями заподіюва-
   ча шкоди і шкодою, яка виникла у потерпілого. Без зменшення майно­
   вого або немайнового блага на боці рятувальника зобов'язання не ви­
   никає, оскільки його мета відшкодування шкоди, а не виплата
   винагороди за вчинені дії.
   

Отже, зобов'язання з рятування здоров'я та життя фізичної особи — це таке недоговірнезобов'язання, яке виникає із односторон­ньої правомірної дії (дій) рятувальника, спрямованої на відвернення реальної загрози здоров 'ю та життю іншої особи, і полягає у відшко­дуванні державою в повному обсязі шкоди, зазнаної рятувальником.

¹ Вважаємо, що наведений підхід до оцінки спрямованості дій, висловлений П. Р. Ставиським до рятування соціалістичного майна, підлягає застосуванню' і до зо­бов'язань з рятування за ЦК України // Стависский П. Р. Вказ. праця. - С 48.

§ 2. Зобов'язання, що виникають у зв'язку з рятуванням майна іншої особи

Із закріпленням в ЦК норми про зобов'язання, що виникають у зв'язку з рятуванням майна іншої особи, нарешті реалізоване консти­туційне положення щодо рівноправності власників.

Стаття 1162 ЦК захищає інтереси особи, яка зазнала шкоди при ря­туванні майна іншої особи, тобто будь-якого власника — фізичної, юридичної особи, територіальної громади чи держави, і закріплює два види таких зобов'язань залежно від характеру шкоди на боці ря­тувальника чи-то майнової чи немайнової, до того ж з різним суб'єк­тним складом.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1162 ЦК шкода, завдана каліцтвом, іншим ушко­дженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних пов­новажень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі.

В силу абз. 1 ч. 2 ст. 1162 ЦК шкода, завдана майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується власником (воло­дільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища.

Спільною умовою як першого, так і другого зобов'язання є істотна цінність майна, що рятується. Пропонується істотність цінності майна визначати угодою сторін зобов'язання (рятувальника і відповідного державного органу, через який здійснюється відшкодування); актами законодавства (наприклад, існує спеціальний акт законодавства, що відносить майно до національних надбань, тощо); актами органів дер­жавної влади, органів АРК, органів місцевого самоврядування (акт органу державної влади або управління про прийняття об'єкта під охорону держави) тощо. У випадку розбіжностей у поглядах на істот­ність цінності майна заінтересованими особами і відповідними орга­нами держави, його оцінка проводиться судом¹. У будь-якому разі за­значене поняття є оціночним, тому мають бути визначені певні критерії, орієнтири істотної цінності, оскільки вона виступає не як суб'єктивна, а як об'єктивна категорія. Введення такої умови стосов­но цінності майна ставить потенціального рятувальника кожен раз пе­ред вибором: чи варто ризикувати власним здоров'я і життям, адже майно, яке перебуває під загрозою, може не мати істотної цінності за оцінкою спеціально уповноваженого на відшкодування шкоди органу або суду.

Зобов'язання по відшкодуванню шкоди, завданої рятувальнику ка­ліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, при рятуванні майна іншої особи, виникає за наступних умов:

1. наявність реальної загрози для майна іншої особи;
   
2. відсутність у рятувальника повноважень на рятування майна ін­
   шої особи;
   

¹ Цивільний кодекс України: Коментар. - Харків: ТОВ «Одіссей». 2003. - С 750.

472

Розділ XVI

НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ -ЯЗАННЯ

473


'Щ

3. спрямованість дій рятувальника саме на рятування майна іншої
   особи;
   
4. істотна цінність майна, стосовно якого існує реальна загроза
   знищення (пошкодження);
   
5. завдання рятувальнику шкоди, яка полягає в його каліцтві, ін­
   шому ушкодженні здоров'я або смерті;
   
6. причинний зв'язок між діями рятувальника і завданою йому
   шкодою.
   

Рятувальником в цьому зобов'язанні може бути лише фізична осо­ба, а боржником - держава.

Специфіка другого зобов'язання - по відшкодуванню шкоди, за­вданої майну рятувальника, полягає в наступному:

а) кредиторами і боржниками можуть виступати як фізичні, так і
юридичні особи;

б) урахування при визначенні розміру відшкодування шкоди май­
нового становища як рятувальника, так і власника (володільця) майна;

в) обмеження розміру відшкодування вартістю майна, яке рятува­
лось.

Умовами виникнення зобов'язання по відшкодуванню шкоди май­ну рятувальника є:

1. наявність реальної загрози для майна іншої особи;
   
2. відсутність у рятувальника повноважень на рятування майна Ін­
   шої особи;
   
3. спрямованість дій рятувальника саме на рятування майна іншої
   особи;
   
4. істотна цінність майна, стосовно якого існує реальна загроза
   знищення (пошкодження);
   
5. завдання рятувальнику майнової шкоди, яка полягає у втраті,
   знищенні, пошкодженні його майна при вчиненні рятувальних дій;
   
6. причинний зв'язок між діями рятувальника і завданою йому
   шкодою.
   

Дії особи мають бути спрямовані на запобігання шкоді, яка загро­жує майну; іншими словами, мета цих дій повинна полягати в ряту­ванні майна. Якщо воно є лише попутним моментом в діях особи, спрямованих на досягнення іншого результату (наприклад, рятуван­ня власного майна), то немає підстав для покладення обов'язку від­шкодувати зазнану особою шкоду¹.

Закон не вказує, хто буде здійснювати врахування матеріального становища особи, майну якої існує реальна загроза, та майнового ста­новища власника (володільця) майна, якому завдана шкода. Навряд чи сторони зобов'язання будуть доходити згоди стосовно розміру відшкодування шкоди враховуючи ці факти. Більш за все, це питання постане в суді при вирішенні цивільно-правового спору.

¹ Вердников В. Г., Кабапкин А. Ю. Возмещение вреда, понесенного гражданином при спасании социалистического имущества. - М.: Гос. изд. юрид. лит. 1963. - С. 23.

Оскільки граничний розмір відшкодування шкоди абз. З ч. 2 ст. 1162 ЦК обмежено вартістю майна, яке рятувалося, то під «ураху­ванням» слід розуміти лише зменшення розміру порівняно з цим по­казником. Таке вирішення питання пояснюється положенням ч. 4 ст. 1193 ЦК про врахування матеріального становища фізичної осо­би, яка завдала шкоди: суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою залежно від її матеріального ста­новища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину. Звіс­но, у випадку, що розглядається, немає заподіювача шкоди, а збитки заподіяні при вчиненні правомірних дій.

В юридичній літературі висловлені різні погляди щодо обмеження розміру відшкодування шкоди вартістю майна, яке рятувалося. Так, одні автори вважають, що при рятуванні чужого майна розмір мож­ливого відшкодування у всякому разі не може перевищувати вартість такого майна, інакше викривляється сенс самого зобов'язання, особ­ливо у випадках, коли майно все ж не вдалось врятувати¹. Інші від­значають, що таке рішення певним чином знижує рівень гарантова-ності прав того, хто діяв у чужих інтересах². Найбільш виваженим є другий підхід, тим більше, що за законодавством України шкода, зав­дана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загро­зи майно іншої особи, що має істотну цінність, відшкодовується дер­жавою в повному обсязі.

Глава 67. СТВОРЕННЯ ЗАГРОЗИ ЖИТТЮ, «

ЗДОРОВ'Ю, МАЙНУ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

АБО МАЙНУ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ .

Одним із нових видів недоговірних зобов'язань виступає зобов'я­зання по усуненню загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи. В силу ст. 1163 ЦК фізична особа, жит­тю, здоров'ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усу­нення від того, хто її створює. У юридичній літературі давно і спра­ведливо підкреслювалося, що в законі про цивільно-правову деліктну відповідальність центр ваги необхідно перенести зі шкідливого ре­зультату на більш ранній ступінь, коли протиправне діяння створює можливість заподіяння шкоди або коли сама діяльність має небезпеч­ні властивості. Це припускає покладення цивільно-правової відпо-

¹ Комментарий части второй Гражданского кодекса Российской Федерации. - М.:
Фонд правовая культура, Фирма Гардарика, 1996. -С. 197.

² Цивільний кодекс України: Коментар. - Харків: ТОВ «Одіссей». 2003. - С. 750.

474

Розділ XVI

НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ

475


відальності не тільки за завдану шкоду, а й за «делікт створення не­безпеки»¹.

Віднесення вказаного зобов'язання до складу деліктів має спірний характер. Про це свідчить навіть закріплення правових норм, що регу­люють дане зобов'язання в окремій главі, яка передує главі «Відшкоду­вання шкоди». Тобто, якщо б підставою зобов'язання, що регулюється, виступав би делікт, то норми, які регулюють назване зобов'язання, зна­ходились би скоріше в гл. 82 «Відшкодування шкоди».

Крім того, очевидним є той факт, що розглядуване зобов'язання не виступає абсолютною новелою для приватного права: адже римсько­му приватному праву був відомий популярний позов (actiopopularis). Різновидом останнього виступав actio depositis etsuspensis, який міг подати будь-який бажаючий проти господаря будинку, якщо біля цього будинку що-небудь було поставлене або підвішене так, що мог­ло заподіяти шкоду перехожим (недбало підвішені вивіски і т. п.). Предметом позову було стягнення штрафу в сумі 10 тис. сестерцій². Сплата штрафу, безумовно, стимулювала усунення відповідальною особою загрози заподіяння шкоди.

Правова конструкція, згідно з якою для покладення юридичної відповідальності достатньо діяння без урахування його шкідливого результату, досить давно використовується у кримінальному праві для пояснення існування злочинів із формальним складом. Це такі, що не містять у собі як обов'язкову ознаку суспільно небезпечні на­слідки, а тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення за­значених у законі діянь³.

Суб'єктами відповідальності (боржниками) в зобов'язанні по створенню загрози визнаються не лише юридичні та фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю, порушуючи при цьому довкілля, умови безпеки, а будь-яка особа, яка створює загрозу⁴. Хо­ча було висловлено точку зору, що варіант боротьби з деліктами «створення небезпеки (загрози)» за допомогою норм цивільного за­конодавства не є найкращим з можливих. Оптимальнішим було б ін­ше вирішення питання про суб'єкт відповідальності за неусунення небезпеки (загрози) життю, здоров'ю і майну, а саме визнання таким суб'єктом держави. Така позиція більшою мірою гарантувала б здійс-

¹ Зобов'язальне право: Теорія і практика: Навч. посіб. для студентів юрид. вузів і
фак. ун-тів / Дзера О. В., Кузнецова Н. С, Луць В. В. та ін. / За ред. О. В. Дзери. - К.:
Юрінком Інтер, 1998. - С 797.

² Римское частное право / Под ред. И. Б. Новицкого и И. С. Перегерского. - М.:
Изд-во Минюста СССР, 1948. - С. 573,574.

³ Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид.
спец. вгац. закладів освіти // Бажанов М. І., Бауліи Ю. В., Борисов В. І. та ін. / За ред.
М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - К. - Харків: Юрінком Інтер. - Право. -
2001. С 96.

⁴ Ігнатенко В. М. Зобов'язання із створення небезпеки (загрози) за новим Цивіль­
ним кодексом України // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відлов, ред.
В. Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. - Вип. 53. - С 74.

нення конституційного права на безпечне для життя та здоров'я до­вкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50 Конституції України)¹. Подібний підхід використовувався в російському дореволюційному законодавстві і мав назву «державна винагорода», під якою розумілося зобов'язання держави відповідати за шкоду, заподіяну особам шляхом правомірної діяльності влади. Причому й тоді поставало питання, до якої галузі права належать норми, що його регулюють. В. І. Сінайський зазначав, що в інтересах громадян, усталеності їх прав на винагороду за шкоду цивільному ви­рішенню питання, безумовно, слід віддати перевагу. І тому вилучен­ня державної винагороди зі сфери цивільного права є небажаним².

Однак ЦК визначив у ст. 1163 відповідальною за створення загро­зи фізичну або юридичну особу. Глава 81 ЦК передбачає дві стадії реалізації права фізичних і юридичних осіб на захист від створення загрози їх благам. Перша - вимагати усунення загрози від того, хто її створює (ст. 1163 ЦК). Друга, втілення в життя якої можливе лише у разі невиконання кредитором обов'язку по усуненню загрози, поля­гає в праві кредитора (заінтересованої особи) вимагати від боржника: а) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози; б) відшкоду­вання завданої шкоди; в) заборони діяльності, яка створює загрозу (ст. 1164 ЦК).

Раніше в цивільному праві загроза, небезпека розглядались як об'єктивні категорії, реально існуючі за межами свідомості людини, причому існуючі й незалежно від її волі. Небезпека і загроза - це то­тожні поняття, які визначаються як можливість, іншими словами, вірогідність настання невигідних наслідків (шкідливого результату), перетворення цієї можливості в дійсність³.

Стаття 1163 ЦК базується на дещо інших засадах стосовно об'єк­тивності категорії «загроза», оскільки боржником виступає особа, яка створює цю небезпеку і повинна повсякчас контролювати свою діяльність, котра може створити загрозу для оточуючих. Наприклад, це стосується володільця джерела підвищеної небезпеки. Під остан­нім розуміється діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, ви­користанням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 ЦК).

' Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. А. Довгерта. - К.: Укр. центр правн. Студій, 2000. - С 262.

² Синайский В. И. Русское гражданское право. - Вып. 2: Обязательственное, семей­
ное и наследственное празо. - Изд. 2-е испр. и доп. - К.: Типо-лотигр. «Прогресс», -
1918.-С. 169,170.

³ Ойгензихт В. А. Проблема риска в гражданском праве. - Душанбе: «Ирфон»,
1972.-С. 76,77.

476

Розділ ХМ

НЕДОГОВІРШ ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ

477


В екологічному законодавстві закріплено визначення поняття «об'єкт підвищеної небезпеки» як об'єкта, на якому використовують­ся, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспорту­ються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені поро­гові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є ре­альною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру (ст. 1 Закону «Про об'єкти підвищеної небез­пеки»¹).

Доцільно розглядати поняття джерело і об'єкт відповідно як родо­ве та видове. Тому, що вказаний Закон регулює відносини, поєднані лише з одним видом небезпечної діяльності, пов'язаної з поводжен­ням із небезпечними речовинами, а ст. 1187 ЦК має за мету визначен­ня загального поняття, не вдаючись до вичерпного переліку. Свідчен­ням того, що розглядувані поняття належать до одного виду, є те, що однакові межі відповідальності заподіювача шкоди за ст. 1187 ЦК і ст. 16 Закону «Про об'єкти підвищеної небезпеки». Як у першому, так і в другому випадку від відповідальності звільняє лише непере­борна сила або умисел потерпілого.

Зобов'язання зі створення загрози може припинитися вже на пер­шій стадії, після задоволення вимоги заінтересованої особи (ст. 1163 ЦК). На цій стадії загроза небезпеки не призвела до виникнення (за­подіяння) шкоди². Наприклад, в передмісті м. Харкова у сел. Безлю-довка було зупинено сміттєспалювальний завод, який в силу недоско­налості технологічного процесу значно забруднював атмосферу.

На другій стадії, яка починається після незадоволення вимоги³, можуть скластися три правові ситуації залежно від того, завдана шко­да чи ні:

а) загроза життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юри­
дичної особи продовжує існувати, але шкоду не завдано;

б) загроза реалізувалась, тобто призвела до заподіяння шкоди, і не­
гативний вплив на час подання позову на охоронювані блага продов­
жується;

в) шкода заподіяна, але загрозу усунено.

Залежно від цього кредитор обере способи захисту свого поруше­ного права. Звісно, що він може заявити за наявності умов кілька ви­мог одночасно. Наприклад, вимагати заборони діяльності, яка ство­рює загрозу, і відшкодування завданої шкоди.

Цивільний кодекс виходить з того, що створення загрози є делік-

¹ Відомості Верховної Ради України.-2001.-№ 15.-Ст. 73.

² Висловлена також і інша точка зору про значення ст. 1163 ЦК України, в якій
йдеться радше про саму можливість виникнення відповідних зобов'язань// Цивільний
кодекс України: Коментар. - Харків: ТОВ «Одіссей», 2003.-С 751.

³ Закон не встановлює конкретні строки виконання обов'язку боржника в цьому зо­
бов'язанні.

том і до його елементів належать наступні юридичні факти: 1) небез­пека (загроза) завдання шкоди нематеріальним та матеріальним бла­гам; 2) створення небезпеки (загрози) завдання шкоди внаслідок порушення екологічних норм, норм техніки безпеки; 3) причинно-не­обхідний зв'язок між створенням небезпеки і небезпекою завдання шкоди.

Що ж до суб'єктивного чинника - вини як юридичного факту зга­даного делікту, то він відсутній і для виникнення відповідальності за створення небезпеки (загрози) достатньо встановлення об'єктивного факту - «створення небезпеки (загрози)»¹.

Оскільки виникнення зобов'язання по усуненню загрози не пов'я­зане з заподіянням майнової або немайнової шкоди, його слід ква­ліфікувати як квазі-деліктне.

Умовою його виникнення виступає створення небезпеки (загрози) життю, здоров'ю або майну фізичної особи чи майну юридичної особи.

Суб'єктами зобов'язання можуть виступати як фізичні, так і юри­дичні особи.

Об'єктами, яким може створюватися загроза стосовно громадян виступають, життя, здоров'я та їх майно, для юридичних осіб - їх майно. Зміст зобов'язання складають: право заінтересованої особи вимагати усунення загрози і обов'язок особи, яка створила загрозу, її усунути. Усунення небезпеки може полягати як у припиненні дій, котрими створюється небезпека, так і у вчиненні дій, наприклад, коли чинником небезпеки є бездіяльність².

При невиконанні вказаного зобов'язання боржником у зазначений судом строк кредитор може використати права, закріплені в ст. 1164 ЦК. Реалізація їх призведе до виникнення нових зобов'язань між тими самими сторонами, але з новими підставами виникнення і змістом.

По-перше, це зобов'язання, підставою якого є неусунення загрози відповідальною особою у строк, встановлений рішенням суду. Зміс­том такого зобов'язання буде право кредитора вимагати від відпо­відальної особи вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози або заборони діяльності, яка створює загрозу, і відповідно обов'язок останньої задовольнити ці вимоги.

По-друге - зобов'язання по відшкодуванню шкоди, завданої вна­слідок неусунення загрози (абз. 2 ч. 1 ст. 1164 ЦК). Підставою цього зобов'язання виступає делікт, і відшкодування шкоди відбувається за. загальними правилами, встановленими ЦК (ст. 1165). В цьому разі умовами зобов'язання виступають: 1) заподіяння шкоди; 2) проти­правна дія або бездіяльність відповідальної особи, якою створена за­гроза, що в подальшому призвела до завдання шкоди;

¹ Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. А. Довгерта. - К.:^:
Укр. центр правн. Студій, 2000. - С 261.

² Цивільний кодекс України: Коментар. - Харків: ТОВ «Одіссей», 2003. - С 751.

478

Розділ XVI

НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ

479

3. причинний зв'язок між протиправною дією або бездіяльністю
   відповідальної особи, які спочатку спричинили створення загрози, і
   шкодою, що заподіяна¹;
   
4. вина особи, яка заподіяла шкоду. _п