Проект вноситься народними депутатами України закон україни про вищу освіту
| Вид материала | Закон |
- Вноситься народними депутатами України Ківаловим, 375.44kb.
- Закону України «Про вищу освіту», 367.94kb.
- Закону України "Про вищу освіту", 446.7kb.
- Законами України " Про освіту", 33.82kb.
- В. Д. Проблеми підготовки молодших спеціалістів в україні І болонський процес, 165.35kb.
- Верховної Ради України народними депутатами Царьовим О. А. та Шенцевим Д. О. проект, 32.99kb.
- Білети для кандидатського екзамену із спеціальності, 88.34kb.
- Верховної Ради України 2 червня 2009 року, 16: 00 година Веде засідання Голова Верховної, 71.34kb.
- 1 Ці Ліцензійні умови розроблені відповідно до Законів України "Про освіту", "Про вищу, 137.38kb.
- Автономної Республіки Крим, обласні та Київський І Севастопольський міські інститути, 257.12kb.
Стаття 12. Повноваження органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування
1. Органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції:
1) забезпечують виконання державних програм у галузі вищої освіти;
2) вивчають потребу у фахівцях на відповідних адміністративно-територіальних одиницях і вносять спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у галузі праці та соціальної політики, подання щодо обсягів державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців;
3) подають до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки пропозиції щодо формування мережі вищих навчальних закладів;
4) безпосередньо або через уповноважений ними орган здійснюють права засновника, передбачені цим та іншими законами України, стосовно підпорядкованих їм вищих навчальних закладів, в тому числі затверджують їх статути;
5) залучають у порядку, передбаченому законом, підприємства, установи, організації (за їх згодою) до вирішення питань розвитку підпорядкованих їм вищих навчальних закладів;
6) сприяють працевлаштуванню випускників підпорядкованих їм вищих навчальних закладів, їх соціальному захисту тощо;
7) здійснюють інші повноваження у галузі вищої освіти, передбачені законами України.
Стаття 13. Державна акредитаційна комісія України
1. Державна акредитаційна комісія України є колегіальним органом, який діє згідно з цим Законом та положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і є відповідальним за формування та діяльність системи оцінки і контролю якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів та здобутої в них особами вищої освіти.
2. Державна акредитаційна комісія України складається з сорока п’яти осіб, які делегуються на паритетних засадах:
1) п’ятнадцять осіб призначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки;
2) п’ятнадцять осіб обираються з’їздом представників вищих навчальних закладів України, в тому числі п’ять – від державних, п’ять – від комунальних та п’ять – від приватних вищих навчальних закладів;
3) п’ятнадцять осіб обираються з’їздом представників організацій роботодавців України.
3. Строк повноважень членів Державної акредитаційної комісії України становить три роки і закінчується в день першого засідання новоутвореного складу.
4. Голова Державної акредитаційної комісії України обирається на її засіданні строком на 1 рік почергово від представників держави, вищих навчальних закладів та організацій роботодавців України.
5. Державна акредитаційна комісія України:
1) акредитує спеціальності, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах;
2) затверджує стандарти вищої освіти за кожною спеціальністю та/чи галуззю знань, що розробляються відповідними галузевими експертними радами Державної акредитаційної комісії України;
3) розробляє та затверджує критерії оцінки якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів України, за якими проводиться національний рейтинг вищих навчальних закладів України;
4) затверджує Національну рамку кваліфікацій;
5) затверджує перелік галузей знань та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітніми рівнями, та вносить до нього зміни за поданням вищих навчальних закладів;
6) затверджує положення про атестацію здобувачів вищої освіти;
7) затверджує порядок висунення та обрання кандидатур до складу галузевих експертних рад Державної акредитаційної комісії України та положення про них;
8) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом і положенням про Державну акредитаційну комісію України.
6. Засідання Державної акредитаційної комісії України є правомочним, якщо в ньому бере участь не менше двох третин її складу. Рішення з усіх питань приймаються більшістю від складу Державної акредитаційної комісії України, визначеного частиною другою цієї статті.
Розділ ІІІ. ЛІЦЕНЗУВАННЯ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА АКРЕДИТАЦІЯ СПЕЦІАЛЬНОСТІ
Стаття 14. Порядок ліцензування освітньої діяльності
1. Освітня діяльність у галузі вищої освіти на території України здійснюється вищими навчальними закладами на підставі ліцензій, які видаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки у порядку, визначеному цим Законом та положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
2. Для отримання ліцензії на освітню діяльність заявник подає до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки письмову заяву та документи, що підтверджують відповідність заявника ліцензійним умовам.
3. Протягом 30 днів з дня подання заяви спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки здійснює перевірку поданих заявником документів і приймає рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії на освітню діяльність. Рішення про відмову у видачі ліцензії повинно бути обґрунтованим та містити посилання на конкретні положення ліцензійних умов, яким не відповідає заявник. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржене до суду.
4. Протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення про видачу ліцензії спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки видає заявнику ліцензію на освітню діяльність та вносить необхідну інформацію до Державного реєстру вищих навчальних закладів.
5. У разі невидачі заявнику у визначений законом строк ліцензії на освітню діяльність або неприйняття рішення про відмову в її видачі заявник має право здійснювати відповідну освітню діяльність без одержання ліцензії через 10 робочих днів з дня закінчення строку, встановленого для видачі ліцензії на освітню діяльність або прийняття рішення про відмову в її видачі, на підставі копії опису прийнятих документів з відміткою про дату їх прийняття.
6. У ліцензії на освітню діяльність зазначаються найменування та місцезнаходження вищого навчального закладу (його відокремлених структурних підрозділів) та назва спеціальності.
7. Ліцензія видається окремо на кожну спеціальність на безстроковий період і може бути анульована лише з підстав, визначених цим Законом.
8. З моменту отримання ліцензії на освітню діяльність юридична особа набуває статусу вищого навчального закладу, має право на оголошення прийому осіб на навчання та реалізацію освітньо-професійних програм за відповідною спеціальністю.
Стаття 15. Переоформлення ліцензії та видача дубліката
1. Підставами для переоформлення ліцензії на освітню діяльність є:
1) зміна найменування вищого навчального закладу чи його адреси;
2) необхідність доповнення ліцензії відомостями про філіали вищого навчального закладу та/або про адреси місць здійснення освітньої діяльності;
3) реорганізація вищих навчальних закладів, що мають ліцензії, шляхом їх злиття або у формі приєднання одного вищого навчального закладу до іншого.
2. Переоформлення ліцензії на освітню діяльність здійснюється без проходження процедури ліцензування. У разі реорганізації вищих навчальних закладів шляхом злиття або приєднання переоформлення ліцензії здійснюється на основі ліцензій вищих навчальних закладів, що реорганізуються.
3. У разі втрати чи пошкодження ліцензії вищий навчальний заклад має право звернутися до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки із заявою про видачу дублікату ліцензії.
4. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки зобов’язаний протягом п’яти робочих днів з дати одержання заяви про видачу дубліката ліцензії видати заявникові дублікат ліцензії замість втраченої або пошкодженої.
Стаття 16. Анулювання ліцензії на освітню діяльність
1. Ліцензія на освітню діяльність вищого навчального закладу може бути анульована лише у таких випадках:
1) подання вищим навчальним закладом заяви про припинення освітньої діяльності;
2) прийняття уповноваженим державним органом рішення про скасування державної реєстрації вищого навчального закладу як юридичної особи;
3) виявлення недостовірних відомостей у поданих для ліцензування документах;
4) невиконання вищим навчальним закладом протягом одного року розпорядження уповноваженого органу про усунення порушення ліцензійних умов.
2. Рішення про анулювання ліцензії на освітню діяльність приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки. Під час розгляду питання про анулювання ліцензії на освітню діяльність заслуховується представник відповідного вищого навчального закладу.
3. Рішення про анулювання ліцензії повинно бути обґрунтованим і може бути оскаржене до суду.
4. У разі анулювання ліцензії вищий навчальний заклад втрачає право здійснювати освітню діяльність за відповідною спеціальністю.
Стаття 17. Акредитація спеціальності
1. Вищий навчальний заклад, який бажає акредитувати спеціальність, подає до Державної акредитаційної комісії України письмову заяву та документи, що підтверджують відповідність освітньої діяльності заявника державних стандартам вищої освіти.
2. Протягом двох місяців з дня подання заяви Державна акредитаційна комісія України проводить акредитаційну експертизу та приймає рішення про акредитацію чи відмову в акредитації спеціальності.
3. Рішення Державної акредитаційної комісії України про відмову в акредитації спеціальності повинно бути обґрунтованим і містити посилання на конкретні положення стандартів вищої освіти, яким не відповідає заявник. Рішення про відмову в акредитації спеціальності може бути оскаржене до суду.
4. Протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення про акредитацію спеціальності Державна акредитаційна комісія України видає вищому навчальному закладу відповідний сертифікат про акредитацію спеціальності.
5. У сертифікаті про акредитацію спеціальності зазначаються найменування, місцезнаходження вищого навчального закладу, назва акредитованої спеціальності, дата видачі сертифікату і освітні рівні вищої освіти, здобуття яких забезпечує вищий навчальний заклад за акредитованою спеціальністю.
6. Сертифікат про акредитацію видається за кожною акредитованою спеціальністю на нормативний строк навчання за цією спеціальністю та відповідним освітнім рівнем.
7. Порядок акредитації спеціальності затверджує Державна акредитаційна комісія України.
Розділ ІV
ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ
Стаття 18. Завдання та правовий статус вищого навчального закладу
1. Головними завданнями вищого навчального закладу є:
1) здійснення освітньої діяльності, яка забезпечує здобуття особами вищої освіти відповідних освітніх рівнів за обраною спеціальністю;
2) здійснення наукової діяльності шляхом проведення наукових досліджень і забезпечення творчої діяльності науково-педагогічних працівників і здобувачів вищої освіти, використання отриманих результатів в освітньому процесі;
3) забезпечення органічного поєднання в навчально-виховному процесі освітньої, наукової та виробничої діяльності;
4) забезпечення патріотичного, правового, екологічного виховання здобувачів вищої освіти, формування у них моральних цінностей, соціальної активності, громадянської позиції та відповідальності, утвердження здорового способу життя, вміння вільно мислити та самоорганізовуватися в сучасних умовах життя;
5) створення всіх умов для реалізації учасниками навчально-виховного процесу їх здібностей і талантів;
6) збереження та примноження моральних, культурних і наукових цінностей і досягнень суспільства;
7) розповсюдження знань серед населення, підвищення освітнього і культурного рівня громадян.
2. Вищий навчальний заклад має усі права та обов’язки, якими згідно з законодавством наділена юридична особа відповідного виду та організаційно-правової форми.
3. Залежно від форми власності, на якій засновано вищий навчальний заклад, в Україні діють вищі навчальні заклади державної, комунальної та приватної форм власності. Вищі навчальні заклади незалежно від форм власності мають рівні права у здійсненні освітньої та наукової діяльності.
4. Вищий навчальний заклад діє відповідно до законодавства України та на підставі власного статуту, який затверджується засновником (засновниками) вищого навчального закладу.
5. Статут вищого навчального закладу повинен містити:
1) повне найменування, в якому вказуються організаційно-правова форма та назва із зазначенням типу вищого навчального закладу, місцезнаходження, дати прийняття рішення про створення;
2) концепцію освітньої діяльності;
3) права та обов’язки засновника (засновників);
4) обсяг цивільної правосуб’єктності вищого навчального закладу;
5) обсяг основних засобів (розмір статутного фонду), наданих засновником (засновниками);
6) порядок створення, діяльності та повноваження органів управління вищим навчальним закладом;
7) порядок обрання представників до органів громадського самоврядування;
8) джерела надходження та порядок використання коштів та іншого майна вищого навчального закладу;
9) порядок звітності та контролю за здійсненням фінансово-господарської діяльності;
10) порядок внесення змін до статуту вищого навчального закладу;
11) порядок припинення діяльності вищого навчального закладу.
Статут вищого навчального закладу може містити інші положення, що стосуються особливостей створення і діяльності вищого навчального закладу.
Статут вищого навчального закладу не повинен суперечити законодавству України.
Стаття 19. Типи вищих навчальних закладів
1. В Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:
1) університет (академія, інститут) – багатогалузевий (класичний) або галузевий (технічний, технологічний, педагогічний, богословський (теологічний), медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) вищий навчальний заклад, який провадить інноваційну освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти всіх освітніх рівнів, здійснює фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність;
2) коледж – вищий навчальний заклад (структурний підрозділ університету, академії чи інституту), який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти освітніх рівнів молодшого спеціаліста і бакалавра за однією чи кількома спорідненими спеціальностями;
3) технікум (училище) – галузевий вищий навчальний заклад (структурний підрозділ університету, академії чи інституту), який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти освітнього рівня молодшого спеціаліста за однією або кількома спорідненими спеціальностями.
Стаття 20. Створення, реорганізація та ліквідація вищого навчального закладу
1. Рішення про створення, реорганізацію чи ліквідацію вищого навчального закладу приймається засновником (засновниками) згідно з вимогами цього та інших законів України.
2. Реорганізація чи ліквідація вищого навчального закладу не повинна порушувати права та інтереси осіб, що навчаються у цьому вищому навчальному закладі. Обов’язок щодо вирішення всіх питань продовження безперервного здобуття особами вищої освіти покладається на засновника (засновників) вищого навчального закладу.
3. Вищі навчальні заклади іноземних держав можуть створювати свої структурні підрозділи на території України з дозволу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки.
4. Створення в Україні вищих навчальних закладів за участю іноземних фізичних та юридичних осіб здійснюється відповідно до міжнародних угод, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 21. Автономія вищого навчального закладу
1. Вищі навчальні заклади незалежно від форм власності мають рівні права, що складають зміст їх автономії, в тому числі:
1) підбирати та приймати на роботу працівників всіх категорій;
2) формувати та затверджувати власний штатний розпис;
3) здійснювати перерозподіл нормативів чисельності педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників за спеціальностями з урахуванням результатів наукової діяльності в межах їх загальної чисельності та фонду заробітної плати;
4) встановлювати власні форми морального та матеріального заохочення працівників вищого навчального закладу;
5) визначати умови та порядок вступу осіб на навчання у порядку та випадках, передбачених цим Законом;
6) визначати форми навчання, форми та види організації навчально-виховного процесу;
7) здійснювати наукову діяльність, розробляти та запроваджувати власні програми наукової і науково-виробничої діяльності;
8) надавати додаткові та окремі освітні послуги, виконувати науково-дослідні та інші роботи;
9) створювати структурні підрозділи;
10) розміщувати свої навчальні, науково-дослідні та навчально-науково-виробничі підрозділи на підприємствах, в установах і організаціях;
11) здійснювати видавничу діяльність, розвивати власну поліграфічну базу;
12) укладати з іншими вищими навчальними закладами, підприємствами, установами та організаціями, в тому числі іноземними, договори про здійснення спільної освітньої та наукової діяльності;
13) брати участь у роботі міжнародних організацій;
14) розробляти та запроваджувати власну символіку та атрибутику;
15) звертатися з ініціативою до органів управління галуззю вищої освіти про внесення змін до чинних або розроблення нових нормативно-правових актів у галузі вищої освіти, а також брати участь у роботі щодо їх удосконалення;
16) користуватися земельними ділянками у порядку, передбаченому законодавством України;
17) здійснювати фінансово-господарську та іншу діяльність відповідно до законодавства України та свого статуту;
18) розпоряджатися власними надходженнями, в тому числі отриманими від надання окремих та додаткових платних послуг здобувачам вищої освіти та іншим фізичним і юридичним особам;
19) відкривати поточні та депозитні рахунки в банках;
20) здійснювати інші права, передбачені законодавством.
2. Передбачені цим Законом права вищих навчальних закладів, що складають зміст їх автономії, не можуть бути звужені чи обмежені іншими законами.
Стаття 22. Національний вищий навчальний заклад
1. Вищий навчальний заклад України незалежно від форми власності може набути статусу національного.
2. Підставою для набуття вищим навчальним закладом України статусу національного є загальнодержавне та/або міжнародне визнання результатів його діяльності, що підтверджується:
1) зайняттям впродовж трьох років поспіль одного з п’ятдесяти місць у національному рейтингу вищих навчальних закладів України, який організовує і проводить Державна акредитаційна комісія України один раз на рік у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України;
2) зайняттям одного з п’ятисот місць в одному з міжнародних рейтингів вищих навчальних закладів світу, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Державної акредитаційної комісії України.
3. З моменту офіційного оприлюднення результатів відповідного рейтингу вищий навчальний заклад України, який зайняв одне з зазначених місць, здобуває такі права:
1) використовувати у власній назві слово “національний”;
2) здійснювати підготовку фахівців з вищою освітою за власними експериментальними освітніми програмами та навчальними планами;
3) отримувати базове фінансування за рахунок Державного бюджету України на здійснення наукової діяльності у порядку та межах, встановлених Кабінетом Міністрів України;
4) самостійно створювати разові спеціалізовані вчені ради для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філософії за участі не менше п’яти осіб з відповідним ступенем, двоє з яких працюють в іншому вищому навчальному закладі (науковій установі);
5) приймати остаточне рішення щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, а також щодо визнання в Україні іноземних документів про вищу освіту та наукові ступені;
6) інші права, передбачені законодавством.
4. Національний вищий навчальний заклад України повинен не менш як один раз на три роки з моменту набуття відповідного статусу підтверджувати результати своєї діяльності шляхом зайняття одного із зазначених місць у національному чи міжнародному рейтингу. У разі не підтвердження результатів своєї діяльності вищий навчальний заклад втрачає права, передбачені в частині третій цієї статті.
Стаття 23. Структура вищого навчального закладу
1. Структура вищого навчального закладу, статус і функції структурних підрозділів визначаються статутом вищого навчального закладу та положеннями про відповідні структурні підрозділи.
2. Основними структурними підрозділами вищого навчального закладу є факультети, кафедри, бібліотека тощо. Структурними підрозділами вищого навчального закладу також можуть бути інститути, коледжі, філії, департаменти, відділення, відділи, лабораторії, кабінети тощо.
3. Структурні підрозділи створюються рішенням Вченої ради вищого навчального закладу у порядку, передбаченому цим Законом та статутом.
4. Вищі навчальні заклади України відповідно до законодавства іноземних держав можуть створювати свої структурні підрозділи на території цих держав.
5. Факультет – структурний підрозділ вищого навчального закладу, що здійснює підготовку фахівців за однією чи кількома спорідненими спеціальностями, об’єднує відповідні кафедри і лабораторії та здійснює керівництво їх освітньою та науковою діяльністю.
6. Кафедра – структурний підрозділ вищого навчального закладу (його філій, інститутів, факультетів), що проводить навчально-виховну, методичну та наукову діяльність з однієї або кількох споріднених спеціалізацій чи навчальних дисциплін у межах однієї спеціальності.
7. Вищий навчальний заклад повинен мати у своєму складі бібліотеку, бібліотечний фонд якої повинен відповідати вимогам стандартів вищої освіти.
8. Структурними підрозділами вищого навчального закладу можуть бути:
1) наукові, навчально-наукові, науково-дослідні, науково-виробничі та навчально-науково-виробничі інститути (центри, комплекси тощо), що можуть об’єднувати споріднені факультети, коледжі, технікуми, училища, наукові, науково-дослідні, науково-виробничі й проектні інститути, дослідні станції, лабораторії, конструкторські бюро, навчально-дослідні господарства, навчально-виробничі комбінати, експериментальні заводи, фабрики, фірми, клінічні бази установ медичної освіти, полігони, технопарки, інші підрозділи, що забезпечують практичну підготовку фахівців певних спеціальностей та проводять наукові дослідження;
2) спеціалізовані загальноосвітні навчальні заклади, підготовчі відділення (підрозділи), підрозділи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, інститути післядипломної освіти, лабораторії, навчально-методичні кабінети, комп’ютерні та інформаційні центри, навчально-виробничі та творчі майстерні, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, спортивні комплекси, заклади культурно-побутового призначення;
3) військові навчальні підрозділи (військовий інститут, коледж, факультет або кафедра військової підготовки);
4) інші підрозділи, діяльність яких не заборонена законом.
9. Філія – відокремлений структурний підрозділ вищого навчального закладу, що створюється з метою забезпечення потреб регіонального ринку праці у відповідних фахівцях та наближення місця навчання здобувачів вищої освіти до їх місця проживання. Філія не є юридичною особою і діє на підставі затвердженого вищим навчальним закладом положення та відповідно до отриманої ліцензії на освітню діяльність.
Філію очолює керівник, який підпорядкований керівному органу вищого навчального закладу і діє на підставі відповідного доручення.
Відомості про філію вищого навчального закладу включаються до Державного реєстру вищих навчальних закладів.