Міністерство юстиції україни

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

Міністерство юстиції україни

Головне управління юстиції

у Дніпропетровській області

Методичний посібник

на тему:

«Деякі аспекти здійснення страхування в Україні»

м. Дніпропетровськ

2011

Методичний посібник розроблений для працівників юридичних служб місцевих органів виконавчої влади, територіальних (місцевих, регіональних) органів центральних органів виконавчої влади, урядових органів у системі міністерств, державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій з метою підвищення правових знань та подальшого використання при здійсненні своїх функціональних обов’язків.

Страхова справа в Україні сьогодні набуває особливого значення. В умовах становлення ринкової економіки необхідне чітке правове регулювання всього вітчизняного страхового ринку, всіх видів страхової діяльності.

Останнім часом страховий ринок України набуває дедалі більшого розвитку,розширюються сфери страхової діяльності, формуються правові основи страхової справи.

Специфічність страхування, як економічної і юридичної категорії, обумовлюється трьома основними ознаками, такими як:

● випадковий характер настання руйнівної події;

● надзвичайність нанесеного збитку (шкоди) в натуральному і грошовому відношенні;

● об’єктивна необхідність попередження і подолання наслідків вказаної події і відшкодування матеріальних чи інших втрат.

Страхування є економічною категорією, яка представляє собою сукупністьособливих замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду, призначених для відшкодування надзвичайної шкоди підприємству, організація, надання грошової допомоги громадянам. Разом з тим страхування виступає з одного боку засобом захисту виробництва, підприємництва, майна, добробуту людей, а з іншого боку — як вид діяльності, що приносить прибуток.

Збільшення попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу страхових полісів з подальшим відшкодуванням збитків, які спочатку здебільшого продавались товариствами взаємного страхування

Нині здійснення страхування не є монополією держави, тому страхування в Україні не є винятково державним, а здійснюється також безліччю недержавних страхівників.

Стосовно нормативно-правової бази щодо здійснення страхової діяльності в Україні, слід зазначити наступне.

Крім Цивільного кодексу України, нормативними актами, що регулюють страхування в Україні, зокрема,є:

Закон України від 07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування»;
Постанова Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 № 124 «Про затвердження Порядку та вимог щодо здійснення перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента»;
Постанова Кабінету Міністрів України від 18.12.1996 № 1523 «Про затвердження Положення про порядок здійснення діяльності страховими посередниками»;
Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 05.12.2003 № 155 «Про Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України»;
Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 № 40 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності».

У Законі України «Про страхування» страхування визначене як вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Створювані при цьому грошові фонди (страхові фонди) спрямовані виключно на відшкодування шкоди чи збитків, яких завдано відповідним особам у результаті настання страхових випадків.

Законодавець також визначив, що страхування є окремим різновидом фінансової діяльності та має специфічні призначення, знати і вміти використовувати які необхідно з метою ефективного використання страхування в якості дієвого інструменту ринкової економіки.

Інститут страхування має декілька підстав існування, а саме:

І) Стабілізуюче призначення страхування полягає в тому, що страхування забезпечує майновий захист особи від загрози можливих збитків (шкоди) та надає цій особі економічної та соціально-психологічної впевненості у майбутньому через отримання додаткової фінансової гарантії у вигляді страховки. Внаслідок цього стабілізується соціально-економічний стан суспільства та забезпечуються додаткові гарантії для здійснення процесу безперервності соціально-економічного розвитку суспільства взагалі.

ІІ) Міжнародне фінансове призначення страхування.

Міжнародне страхування створює умови для розвитку міжнародного експорту та імпорту капіталу завдяки:

а) системі виконання міжнародного страхування (через страхування зовнішньоекономічних угод);

б) розміщенню накопичених фінансових коштів страховиком у міжнародній фінансовій і кредитно-банківській мережі (для диверсифікації ризиків інвестування страхових фондів, сформованих страховиками різних країн);

в) використанню міжнародної перестрахувальної системи для формування оптимального страхового портфелю шляхом диверсифікації і подрібнення великих чи однотипних ризиків, які складають страховий портфель страховика. Сформований внаслідок такої діяльності оптимальний страховий портфель повинен найкраще відповідати усім необхідним вимогам щодо показників надійності, платоспроможності та прибутковості діяльності страховика.

ІІІ) Розподільче призначення страхування полягає в тому, що страхування на правовій основі виконує функцію розподілу шкоди, матеріальних збитків і втрат внаслідок настання страхових випадків поміж страховиком, страхувальниками (застрахованими особами), потерпілими третіми особами й особами, відповідальними за скоєння шкоди. Коли відсутній страховий захист, то ця проблема вирішується через суд, що призводить до тривалих термінів вирішення позивних справ, несвоєчасності компенсації заподіяної шкоди, додаткових істотних витрат часу та фінансів на судовий процес. У результаті збільшуються загальні втрати потерпілих, гальмується процес економічного розвитку суспільства.

Страхові правовідносини між страховиком і страхувальником можуть бути позадоговірними, тобто обов'язковими для сторін в силу закону, і договірними, що виникають після волевиявлення суб'єктів щодо укладання договору страхуванню.

ФОРМИ СТРАХУВАННЯ

ОБОВ'ЯЗКОВЕ СТРАХУВАННЯ

Під обов'язковим страхуванням розуміється обов'язковість внесення відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріального збитку або надання грошової допомоги зачіпає інтереси не лише конкретного страхувальника, але й державні інтереси.

Суспільство, в особі держави, встановлює обов'язкове страхування, тобто обов'язковість внесення відповідним колом страховиків фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріальної шкоди чи надання грошової допомоги стосується інтересів не лише конкретної особи, що постраждала, але й суспільних інтересів. Інакше кажучи, обов'язкова форма страхування поширюється на пріоритетні об'єкти страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування майна сільськогосподарських підприємств, страхування будівель і деяких тварин у громадян, страхування пасажирів та страхування окремих категорій службовців в Україні є обов'язковим.

В обов'язковому страхуванні страхові відносини між страховиком і страхувальником виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об'єктів, що підлягають страхуванню, перелік страхових подій та винятки з них, максимальні страхові тарифи та мінімальні страхові суми, рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України «Про страхування» для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Отже, на відміну від добровільного, під час укладання договорів обов'язкового страхування ні у страховика, ні у страхувальника практично не лишається «свободи маневру, вільного вибору», адже всі суттєві моменти будь-якого виду обов'язкового страхування, навіть сама форма договору, заздалегідь визначені законодавчими актами.

Принцип обов'язковості однаково поширюється як на страхувальника, так і на страховика. Страхувальник має обов'язково застрахувати передбачений законодавством об'єкт і вносити визначені страхові платежі, а страховик зобов'язаний прийняти до страхування певні об'єкти, не маючи права відмовити в цьому.

У ч. 1 ст. 7 Закону України «Про страхування» передбачений вичерпний перелік видів обов’язкового страхування, а саме:

→ медичне страхування;

→ особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

→ особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

→ страхування спортсменів вищих категорій;

→ страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини, випускників закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

→ особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

→ авіаційне страхування цивільної авіації;

→ страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

→ страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

→ страхування засобів водного транспорту;

→ страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту;

→ страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;

→ страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;

→ страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;

→ страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України «Про угоди про розподіл продукції»;

→ страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я тимчасового адміністратора, ліквідатора фінансової установи та працівників Міністерства фінансів України, які визначені ним для вирішення питань щодо участі держави у капіталізації банку тощо.

Для обов'язкової форми страхування властиве суцільне охоплення об'єктів, які законодавством України віднесено до неї. Принципом обов'язкової форми страхування є поширюваність її на об'єкти, вказані в законі, без будь-яких дій страхувальника. В його обов'язки не входить повідомляти страховому органу про появу в господарстві нового об'єкта. Під час чергової реєстрації цей об'єкт буде враховано, а страхувальника ознайомлено з величиною страхових внесків і строками їх сплати. Обов'язкове страхування передбачає відповідальність страхувальника за вчасність внесення в повному обсязі страхових платежів. У разі порушення останнім цих вимог, страхові платежі стягаються за рішенням суду, а також нараховується пеня.

Право на здійснення обов'язкових видів страхування може отримати будь-який страховик, якщо він має відповідну ліцензію. Винятки становлять державні види обов'язкового страхування. Ці види, згідно з чинним законодавством, проводить Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», правонаступниця Держстраху. Державне обов'язкове страхування проводиться за

рахунок коштів бюджету і поширюється, здебільшого, на державних службовців, робота яких пов'язана з підвищеною небезпекою для їхнього життя й здоров'я.

Обов'язкове страхування здійснюється в силу вимог закону чи іншого нормативного акту. Страхова відповідальність у цьому випадку наступає автоматично, з моменту появи об'єкта страхування. Обов'язкове страхування не обмежується будь-яким періодом та діє до тих пір, поки існує страхувальник. Сфера обов'язкового страхування розрахована на визначене коло страхувальників та має встановлені нормативними актами межі та форми страхового захисту.

Метою обов'язкового страхування є підвищення соціальної захищеності окремих категорій громадян, посилення стабільності в економіці завдяки раціональному використанню страхових фондів, розширення кола страхувальників і помітне зниження на підставі цього страхових платежів.

ДОБРОВІЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ

Добровільне страхування – це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин.

Взагалі добровільне страхування є найоптимальнішою із форм вираження страхових інтересів. У цьому випадку у страхувальника є можливість вибору страховика, а їх відносини регулюються укладанням угоди страхування.

У ч. 4 ст. 6 Закону України «Про страхування» закріплений перелік (невичерпний) видів добровільного страхування, такі як:

страхування життя

страхування від нещасних випадків

медичне страхування (безперервне страхування здоров'я)

страхування здоров'я на випадок хвороби

страхування залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту

страхування вантажів та багажу (вантажобагажу)

страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ

страхування цивільної відповідальності власників наземного та інших видів транспорту (включаючи відповідальність перевізника)

страхування відповідальності перед третіми особами та інші види добровільного страхування

страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту)

Договір страхування – це двостороння письмова угода між страховиком і страхувальником, згідно якої «...страховик бере на себе зобов’язання при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, що визначена страхувальником у договорі страхування, на користь якої укладений договір страхування (надати допомогу, виконати послугу і таке інше), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у встановлені терміни і виконувати інші умови договору». Договір страхування, укладений не у письмовій формі, є нікчемним.

Укладання договору починається з письмової або усної заяви страхувальника й закінчується його підписанням (врученням страхувальнику страхового поліса або свідоцтва). При цьому договір страхування набирає сили, як правило, лише після сплати страхувальником визначеної страхової премії (разової або у вигляді першого страхового внеску).

Особливістю договору добровільного страхування є те, що він, формально будучи двостороннім, у силу його певних умов може бути, по суті, трьохстороннім і навіть багатостороннім. Так, за договором особистого страхування одержувачами страхової суми можуть виступати або страхувальник, або застрахований, або законні спадкоємці зазначених осіб, або посмертний (після смерті страхувальника або застрахованого) отримувач, призначений до настання страхового випадку.

Потрібно також відзначити, що принцип добровільності при укладанні договору страхування повною мірою стосується волевиявлення страхувальника. Страховик не має права відмовити страхувальнику в укладанні договору, якщо волевиявлення страхувальника відповідає умовам цього виду страхування.

Страхувальник зобов’язаний сплачувати встановлені страхові премії за рахунок його власних коштів, причому для страхувальника – юридичної особи, який є платником податку на прибуток, сума цих платежів включається до його валових витрат.

Істотні і неістотні умови договору добровільного страхування .

Розподіл умов договору страхування на істотні і несуттєві можна проілюструвати таким чином.

Оскільки страхування відноситься до цивільно-правових відносин зобов'язального типу, то ці правовідносини повинні бути збалансовані по обсягу зобов'язань їх учасників на всіх етапах цих правовідносин, а саме:

1) етапу укладання договору страхування;

2) умов вступу в силу договору страхування;

3) терміну виконання умов договору страхування.

Істотні умови, відповідно до загальних принципів цивільного законодавства, визначають предмет договору страхування, тобто об’єкти страхування й обсяг страхової відповідальності, що дозволяє укладати договір страхування тільки при наявності у страхувальника страхового інтересу. Тому визначальною ознакою істотних умов договору є визнання того, що зміна цих умов на час дії договору можлива лише за згодою сторін.

Істотними умовами договору страхування є:

• перелік суб’єктів страхових правовідносин – страховика, страхувальника, застрахованого (застрахованих), отримувачів відшкодування (страхової суми);

• перелік об’єктів страхування;

• застосована у договорі система страхової відповідальності;

• обсяг страхової відповідальності і страхової суми;

• конкретний страховий тариф і розмір страхової премії;

• тривалість і територія дії договору;

• порядок зміни і припинення дії договору;

• права, обов’язки і відповідальність сторін договору.

Істотні умови складають основний зміст тексту договору.

Неістотні умови – це такі умови договору, які, зазвичай, деталізують істотні умови або доповнюють їх. Неістотними вважаються умови, при зміні яких істотні умови виконання договору будь-якою з його сторін не змінюються. Це процедура оформлення договору, умови

перерахунків по внесках, порядок розгляду претензій, що випливають із договору, штрафні санкції й інші умови.

У ст. 16 ЗУ «Про страхування» конкретизуються вимоги до змісту договору страхування, і фактично тим самим визначаються істотні умови договору страхування, при досягненні угоди за якими між сторонами договір вважається укладеним.

У випадку конкретизації таких норм можуть бути зазначені наслідки недосягнення сторонами домовленості щодо умов, які містяться в переліку. В цьому випадку договір страхування може бути визнаний неукладеним, якщо сторонами не узгоджена хоча б одна із зазначених істотних умов.

Слід розрізняти недосягнення сторонами угоди за істотними умовами договору страхування і відсутність у договорі істотних умов. Недосягнення сторонами угоди за цими умовами призводить до наслідків недійсності угоди, що встановлені у статтях Цивільного кодексу України. А відсутність у в договорі страхування однієї з істотних умов не може бути підставою для визнання договору недійсним, якщо жодна із сторін це не оспорює. За таких обставин договір страхування не може бути виконаний у повному обсязі. Проте зазначені вади договору можуть бути усунуті через підписання узгоджених сторонами доповнень до чинного договору страхування (адендумів).

Договір страхування повинен містити:

а) назву документа;

б) найменування й адресу страховика;

в) прізвище, иг’я, по батькові або назву страхувальника і застрахованої особи, їх адреси і дати народження;

г) прізвище, иг’я, по батькові, дату народження або назву игодо набувача і його адресу;

д) визначення об’єкта страхування;

е) розмір страхової суми (для договорів страхування інших, ніж страхування життя), або розмір страхової суми та/або розміри страхових виплат по договору страхування життя;

є) перелік страхових випадків;

ж) розміри страхових внесків (платежів, премій) та терміни їх оплати;

з) строк дії договору;

и) страховий тариф (крім страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

і) порядок зміни і припинення дії договору;

й) умови здійснення страхової виплати;

к) причини відмови у страховій виплаті;

л) права і обов’язки сторін та відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

м) інші умови за згодою сторін;

н) підписи і печатки сторін.

ОБОВ'ЯЗКИ СТРАХОВИКА ТА СТРАХУВАЛЬНИКА

№ п/п	Обов'язки страховика	Обов'язки страхувальника
1.	Ознайомити страхувальника з умовами (правилами) по цьому виду страхування	Своєчасно сплачувати страхові премії або вносити страхові внески
2.	Негайно, як тільки стане відомо про страховий випадок, вжити заходів з оформлення всіх потрібних документів для своєчасної виплати страхових відшкодувань страхувальнику	При укладанні договору страхування надати страховику усю відому інформацію для оцінки страхового ризику і надалі інформувати страховика про всі зміни в страховому ризику за укладеним договором страхування
3.	При настанні страхового випадку виплатити страхувальнику або особі, яка передбачена договором, страхове відшкодування у термін, що визначений договором. У випадку прострочення страховик виплачує страхувальнику пеню у визначеному в договорі розмірі	Повідомити страховика про всі інші діючі договори страхування за цим об’єктом страхування
4.	Переукласти договір страхування зі страхувальником, якщо змінюються істотні умови договору (наприклад, страхові ризики або вартість застрахованого майна)	Вживати всіх можливих заходів із попередження і зменшення збитків, заподіяних внаслідок настання страхового випадку
5.	Зберігати у таємниці дані про особу страхувальника і його майновий стан окрім випадків, які передбачені законом	Повідомити страховика про настання страхового випадку у термін, що передбачений умовами договору страхування

Виплата страхових сум (відшкодувань) повинна здійснюватись таким чином:

І) підставою для виплати є умова, передбачена в договорі страхування (добровільне страхування) або законом (обов’язкове страхування), а також заява страхувальника й страховий акт про страховий випадок;

ІІ) страховий акт складається страховиком (уповноваженою ним особою), який має право вимагати потрібну для укладання акту за цим страховим випадком інформацію у правоохоронних органів, фінансово-кредитних установ, медичних організацій і в інших осіб, що володіють необхідною інформацією, або самостійно з’ясовувати причини й обставини страхового випадку;

ІІІ) згадані особи (організації, установи) зобов’язані відповідати страховику на його запит щодо даних, які пов’язані зі страховим випадком, а також щодо даних, які є комерційною таємницею. Страховик несе повну відповідальність за її розголошення, крім передбачених законом випадків.

Перелік підстав, коли страховик може відмовити страхувальнику у виплаті страхових сум:

> відбувалися навмисні дії страхувальника або особи, на чию користь укладений договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Якщо дії були пов’язані з виконанням страхувальником або згаданою особою громадянського обов’язку, захистом майна, життя, честі, здоров’я, страховик не має права відмовити у виплаті відшкодування (кваліфікація дій страхувальника або згаданої особи здійснюється відповідно до закону);

> страхувальник навмисно подав помилкові дані щодо об’єкту страхування при укладанні договору страхування або при його переукладанні;

> страхувальник раніше одержав відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у заподіянні цієї шкоди;

> страхувальник без поважної причини невчасно повідомив страховика про настання страхового випадку, або створив перешкоди страховику у визначенні обставин, характеру і розміру завданих збитків;

> страхувальником або зацікавленою третьою особою зроблено навмисний злочин, що призвів до настання страхового випадку;

> відбулися інші події, передбачені законом або умовами договору страхування (якщо останні не суперечать закону). Рішення про відмову у виплаті страхових сум приймається страховиком і повідомляється страхувальнику в письмовому вигляді з мотивуванням причин відмови.

Страхувальник має право оскаржити рішення страховика про відмову у виплаті йому страхової суми (відшкодування) через суд. Якщо страховик виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, він одержує право суброгації (регресного позову) до особи, що відповідальна за завдану шкоду в межах суми сплаченого страхового відшкодування.

Вартість страхової послуги і оплата договору страхування

Як терміни, що визначають розмір вартості страхової послуги (плати за страхування), використовуються терміни “страховий тариф”, “страховий платіж”, “страхова премія”, “страховий внесок”.

Страховий тариф (або тарифна ставка ) - ставка страхової премії з одиниці страхової суми за встановлений період страхування, на підставі якої розраховується відповідна страхова премія.

Страхові тарифи за обов’язковими видами страхування встановлюються законами про обов’язкове страхування або органом виконавчої державної влади, що уповноважений законодавцем. Страхові тарифи за добровільними видами страхування розраховуються страховиком самостійно (із застосуванням актуарної математики) у вигляді базових розмірів цих тарифів для конкретних ризиків, прийнятих на страхування, і конкретних видів об’єктів страхування. Страховик визначає розмір базових страхових тарифів з тією умовою, що коштів, які сплачені страхувальниками у вигляді страхових премій, повинно бути достатньо для здійснення можливих страхових виплат за всіма договорами страхування, укладеними за цим видом страхування за певний період часу.

Тому встановлення страховиком розміру базових страхових тарифів і наступний розрахунок на їхній основі можливого обсягу страхових премій не мають довільного характеру, а залежать від великої кількості фактичних (статистичних) даних і використовуваних імовірнісних характеристик конкретного набору страхових ризиків, тобто переліку подій, що можуть призвести до визначених страхових випадків, у тому числі від витрат на страхові виплати за цим видом страхування з урахуванням обсягу власних витрат страховика, коли він здійснює страхову діяльність з цього виду страхування.

Оскільки страховий тариф є питомою платою за прийняті страховиком договірні страхові зобов’язання по здійсненню страхових виплат після настання страхового випадку, конкретний розмір тарифу в договорі добровільного страхування визначається за взаємною згодою сторін на підставі базових страхових тарифів, що актуарно розраховані страховиком. Слід зазначити, що при обов’язковому страхуванні максимальні розміри страхових тарифів або методика їхніх розрахунків, з урахуванням норм витрат страховика на ведення справи, встановлюються законодавчо.

Коли встановлюється конкретний страховий тариф, то звичайно використовується система ризикових коефіцієнтів, що максимально об’єктивізує значення базових тарифів стосовно конкретного об’єкта страхування. Ці коефіцієнти дозволяють враховувати різні чинники, що впливають на можливість настання страхових випадків і на обсяг страхових виплат щодо конкретного об’єкта страхування. Наприклад, при страхуванні автотранспорту від аварій необхідно за допомогою ризикових коефіцієнтів врахувати вплив таких чинників, як марка автомобіля, рік випуску, період експлуатації, колір кузова, стаж водія-страхувальника, реальні дані про технічний стан головних вузлів і агрегатів.

Страхова премія (страховий платіж, або страховий внесок) – плата за страхування, що страхувальник сплачує страховику за прийняте останнім на себе зобов’язання здійснити страхову виплату страхувальнику при настанні страхового випадку, передбаченого в договорі страхування, протягом терміну.

Якщо в будь-якій сфері матеріального виробництва договір купівлі-продажу є завершальною фазою виробничого процесу (фазою споживання), то при страхуванні, яке спрямовано на формування страховиком страхового фонду, продаж страхового продукту є необхідною умовою початку циклу діяльності страховика із здійснення страхової послуги, що передбачена договором страхування. Цю особливість оплати страхової послуги підкреслює самий термін “премія” (лат. premium – той, що випереджає), тобто аванс, передоплата за майбутні роботи, послуги.

Страховими внесками звичайно називають конкретні окремі частини страхової премії (страхового платежу), що неодноразово (наприклад, регулярно при довгостроковому страхуванні життя) сплачуються страхувальником згідно з умовами договору страхування.

Страхова премія може бути сплачена єдиним внеском або вноситися по частках, в розстрочку у розмірах і в термін, що встановлюються при укладанні договору страхування. Договір страхування звичайно набирає сили після сплати всієї або першої частини страхової премії (якщо інше не передбачено договором або законом).

Кожний страхувальник, що реалізує свої страхові інтереси, знайомиться з правилами відповідного виду страхування, і якщо умови страхування, котрі містяться у правилах, влаштовують страхувальника, він може укласти договір страхування зі страховиком. Проте, правила страхування можуть виконувати функції лише загальних умов страхування. Тоді, згідно з цими загальними умовами, укладається договір страхування між страховиком і страхувальником на конкретних умовах, визначених цим договором.

Укладаючи договір, страхувальник насамперед приводить свої майнові інтереси у відповідність до істотних умов страхування страховика. Якщо правила страхування дозволяють, він вибирає об’єкти, які доцільно застрахувати, обсяг страхової відповідальності, який його влаштовує (набір страхових ризиків), рівень страхового забезпечення, розмір страхової суми, термін страхування, отримувача страхової суми або відшкодування.

Інші істотні умови визначає страховик, розробляючи правила і пропонуючи цей вид страхування потенційним страхувальникам за заздалегідь обчисленими базовими тарифними ставками. Правила страхування пропонують страхувальнику конкретний набір умов страхування, які мають бути ним враховані при реалізації свого наміру укласти договір з цього виду страхування.

У ст. 17 ЗУ «Про страхування» встановлені вимоги до змісту правил страхування.

Правила повинні містити такі умови страхування:

• перелік об'єктів страхування;

• порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;

• страхові ризики;

• виключення із страхових випадків і обмеження страхування;

• строк та місце дії договору страхування;

• порядок укладення договору страхування;

• права та обов'язки сторін;

• дії страхувальника у разі настання страхового випадку;

• перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;

• порядок і умови здійснення страхових виплат;

• строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;

• причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;

• умови припинення договору страхування;

• порядок вирішення спорів;

• страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;

• страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;

• особливі умови.

У разі, якщо страховик запроваджує нові правила страхування, вони розробляються безпосередньо страховиком для кожного виду страхування окремо і узгоджуються з Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України (далі – Держфінпослуг) при первісному отриманні ліцензії на право здійснення страхової діяльності.

Коли потрібно змінити зміст правил, то страховик також погоджує всі зміни з Держфінпослуг. Якщо страховик бажає застосовувати нові правила за будь-яким із видів страхування, на який він вже має ліцензію, він також зобов’язаний подати текст нових правил до органу страхового нагляду для їх узгодження. Отже, на один базовий вид страхування, що потребує отримання ліцензії, страховик може мати декілька підвидів правил страхування залежно від різновидів об’єктів страхування, страхових ризиків та ін.

Держфінпослуг має право відмовити у видачі ліцензії та реєстрації правил чи змін та (або) доповнень до них, якщо подані правила страхування або зміни чи доповнення до них суперечать чинному законодавству, порушують чи обмежують права страхувальника або не відповідають вимогам ст.17 Закону України «Про страхування».

Один із двох узгоджених примірників правил повертається страховику у зброшурованому вигляді з дозвільним штампом Держфінпослуг.

За існуючими вимогами, українські страховики не мають права складати комбіновані правила страхування, що охоплюють декілька базових видів страхової діяльності, які ліцензуються, навіть якщо ці страховики вже мають потрібні ліцензії. Проте, договір страхування може бути комбінованим і містити комплексне (складне) страхове зобов’язання страховика стосовно всіх частин об’єкта страхування, страхових ризиків і страхових випадків, передбачених правилами страховика за тими видами страхування, для здійснення яких він має ліцензію, і які враховують усі страхові інтереси страхувальника щодо складного об’єкта страхування.

Міжнародне право і право більшості держав світу тлумачить обов'язкове страхування як необхідність захисту інтересів третіх осіб, коли їм завдано шкоди. Тому, як правило обов'язкова форма страхування найбільш поширена у страхуванні відповідальності, насамперед, у страхуванні відповідальності власників джерел підвищеної небезпеки. А особисте і майнове страхування провадяться виключно в добровільній формі.

У страховій літературі дискутувалося питання про визнання пріоритетності принципу свободи, добровільності чи обов'язковості при страхуванні. На думку К. Г. Воблого, добровільне страхування логічно пов'язане з існуванням нової ринкової економіки. Тому, очевидно, що воно має стати основною, домінуючою формою. З другого боку, характерною особливістю нової фази розвитку господарства є велике втручання держави в економічне життя суспільства. Вільний розвиток економіки створив важкі умови для існування широких верств населення. І корективом у цьому випадку, як раз і виступає обов'язкова форма страхування, як одна із заходів соціальної політики держави. Принцип обов'язковості досить доречний там, де є інтереси загального блага, коли державна чи суспільна користь потребують цього. Обов'язкове страхування допустиме лише в тому випадку, коли за допомогою добровільного не можливо чогось досягти, або щонайменше, отримати бажаного ефекту.

По відношенню до добровільного, обов'язкове страхування повинно мати субсидіарне значення. Ефективність державного регулювання у сфері страхування багато в чому залежить від створення оптимальної системи страхового захисту на базі раціонального використання можливостей і переваг як обов'язкового, так і добровільного страхування.

Раціональне поєднання обов'язкового та добровільного страхування робить можливим сформувати таку систему страхування, яка забезпечує універсальний обсяг страхового захисту суспільного виробництва громадян країни.

Методичний посібник розроблений

спеціалістами відділу правової роботи,

правової освіти та кодифікації

Blog

Міністерство юстиції україни

Содержание

Методичний посібник

на тему: