Правові засади введення загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування в Україні. Право

Вид материала

Документы

Содержание Сучасний стан справ в Україні. Досвід за кордоном. Перспективи впровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування в Україні.

Подобный материал:

• Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені закон, 235.54kb.
• Відомості Верховної Ради (ввр), 2000, n 22, ст. 171) (Із змінами, внесеними згідно, 594kb.
• Соціальний захист населення в Україні відповідно до чинного законодавства: організація, 92.64kb.
• Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття Закон, 518.55kb.
• Комісію визначає основні завдання, сферу дії, перелік повноважень, організаційні засади, 94.02kb.
• Програма економічного І соціального розвитку лубенського району на 2011 рік, 1937.3kb.
• З А К О н у К Р А Ї Н И, 984.17kb.
• Програм а, 2950.78kb.
• Проект Закону України «Про фінансування охорони здоров’я та обов’язкове соціальне медичне, 84.8kb.
• Звіт про виконання бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування, 114.09kb.

Правові засади введення загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування в Україні.

Право.

Ключові слова: страхування, медицина, лікарні

„ - Лікарю, дякую Вам. Скільки з мене?

• Та скільки дасте....”
  

Такий діалог став типовим у відносинах між лікарем та пацієнтом у поліклініках та лікарнях України, як у обласних центрах, так і в селах. Він повністю відображає стан справ у сучасній вітчизняній медицині – бідній, низькотехнологічній, без медикаментів та пального для карет „швидкої”. Причиною цього є стаття 49 Конституції України, а саме положення «у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно», яке ускладнює впровадження страхової медицини, яка природно могла б фінансово оздоровити медичну галузь і в значній мірі покращити стан справ в реалізації права громадян на охорону здоров’я. При цьому вважаю, що впровадження страхової медицини можливе і без внесення змін до Конституції України. Той факт, що з часів незалежності України кількість населення зменшилася на 6 млн. людей, а темпи поширення ВІЛ СНІДу в Україні є одними із найшвидших у Європі, 1 із 100 наших співвітчизників хворий на туберкульоз,- ця та інша сумна статистика яскраво свідчать про надзвичайно високий рівень актуальності порушеної проблематики. Як тут не згадати, що здорова нація – гарант процвітання держави.

Мета даної роботи запропонувати конкретні науково обґрунтовані ідеї щодо створення дієвих правових засад медичного страхування на основі аналізу іноземного досвіду, провідної практики страхових компаній в Україні, законодавчих ініціатив в сфері загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування. Основним завданням дослідження є спроба запропонувати таку систему медичного страхування, яка б врахувала існуючий світовий досвід та особливості наявної страхової медицини в Україні, встановити поетапний шлях для введення її в дію.

Сучасний стан справ в Україні.

Безоплатна медицина перейшла до незалежної України з розпадом Радянського Союзу. В той час вже виявлялися проблеми з нестачею коштів, але не такі масшабні як сьогодні. Відсутність належного обладнання, медикаментів, подекуди незадовільний стан лікувальних закладів, низька оплата праці лікарів, а в результаті і зменшення кількості кваліфікованих медпрацівників – ось не повний перелік проблем сучасної медицини в Україні. Розвиток суспільних відносин вкотре переконує, що нічого безкоштовного не буває. Тому на разі уже не викликає сумнівів теза про те, що єдиним можливим і найбільш реальним варіантом покращення і виправлення цієї ситуації може бути введення загальнообов’язкового медичного страхування.

На сьогодні медицина в Україні фінансується з державного бюджету. У 2007 році Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» на охорону здоров’я планувалося виділити 18,8 млрд. грн., крім того відповідна розрахункова сума видатків місцевих бюджетів на цю функцію складала 15,6 млрд. грн., отже, разом 34,4 млрд. грн. Якщо ж до цієї суми додати, за методикою Національних рахунків охорони здоров’я, переважно готівкові приватні витрати домогосподарств (сімей), які живлять неформальний сектор СОЗ, а це, як мінімум 39% або 13,7 млрд.грн., то загальні (суспільні і приватні) витрати на охорону здоров’я в Україні склали 48 млрд.грн. або 8% від ВВП. А ця сума вже наближається до найкращих світових показників можливої мобілізації ресурсів на охорону здоров’я. Дивлячись на реальний стан обставин, можна стверджувати, що за таких витрат коефіцієнт корисної дії цієї системи є дуже малим.

Досвід за кордоном.

У світі існує декілька форм фінансування охорони здоров’я: бюджетна (державна), бюджетно-страхова і приватна

(приватнопідприємницька).

Державна фінансується переважно (до 90%) з бюджету – державного та місцевих. У них закладується обсяги фінансування системи здоров’я на кожен рік. Виділення фінансування на всі послуги розглядається як частина процесу планування загальних урядових витрат. За цією формою фінансуються, наприклад, системи охорони здоров’я Великої Британії, Канади, Ірландії, України.

Бюджетно-страхова система фінансується за рахунок цільових внесків підприємців, працівників і субсидій держави (системи соціального страхування). Медичні послуги оплачуються за рахунок внесків до фонду охорони здоров’я. Внески залежать від платоспроможності, а доступ до послуг залежить від потреби. Медичний фонд, як правило, незалежний від держави, але діє в рамках законодавства. При соціальному страхуванні гарантується право на точно обумовлені види послуг і встановлюються такі частки внесків і на такому рівні, які дають гарантію використання такого права. Фінансування з позабюджетних фондів медичного страхування переважає в Німеччині (78%), Італії (87%), Франції (71%), Швеції (91%), Японії (73%) тощо.

Приватнопідприємницька фінансується за рахунок реалізації платних медичних послуг, а також за рахунок коштів добровільного медичного страхування. Основне навантаження на утримання системи охорони здоров’я несуть громадяни, тобто страхування носить добровільний, а не обов’язковий характер. Вони можуть купувати страхові поліси для надання медичних послуг або самостійно оплачувати всю суму наданих послуг. Населення, котре страхується, виплачує премію страхувальнику, сума якої визначається очікуваною середньою вартістю послуг, що надаються ним, причому схильні до більшого ризику платять більше. Пряма оплата послуг пацієнтами не належить до страхування. Пацієнти сплачують медичні послуги відповідно до тарифів. Така система діє в США, Південній Кореї, Нідерландах.

Уряд Нідерландів у 2006 році ввів у дію нову систему, яка отримала назву «керована конкуренція». Суть її полягає у наступному:

- усі резиденти Нідерландів зобов’язані застрахуватися. Для цього кожен резидент повинен укласти угоду зі страховою компанією, що надає послуги з медичного страхування і забезпечує базовий пакет медичного обслуговування;

- система медичного страхування складається з приватних страхових компаній, які можуть отримувати прибуток та виплачувати дивіденди акціонерам компанії;

- особи, які страхуються, можуть обирати компанію для надання послуг з медичного страхування за такими критеріями: рівень номінального страхового внеску, загальний стан компанії, рівень франшизи (всі витрати, що не перевищують цієї суми, мають покриватися застрахованою особою зі своїх коштів в обмін на нижчий рівень страхового внеску). Медичні страхові компанії зобов’язані страхувати кожного резидента на території їхньої діяльності;

- застрахований сплачує номінальний страховий внесок страховику. Розмір цього внеску може бути різним у різних страхових компаніях, проте кожний страховик встановлює одинаковий розмір внеску для кожного пакету послуг. Кожен, хто обирає певний пакет послуг, сплачуватиме одинакові страхові внески;

- акт медичного страхування також передбачає внески, пропорційні доходу застрахованого, що надходитимуть до Фонду медичного страхування;

- фінансові надходження страхової компанії складаються з номінальних страхових внесків, що сплачуються застрахованими особами, та врівноважувальними виплатами з Фонду медичного страхування, розмір яких залежить від характеристик застрахованого компанією населення.

Досвід Нідерландів з даної проблеми може бути використаний і в Україні, але незважаючи на те, що державне соціальне медичне страхування в Україні офіційно поки що не існує, вже є позитивний досвід з цього питання у страхових компаній, які вперше її застосували ще декілька років тому.

Зокрема, страхова компанія «ІнтерТрансПоліс» та «Укрзалізниця» спільно розробили Програму медичного страхування працівників та пенсіонерів залізничної галузі. Основні її положення полягають у наступному:

1. Страхова компанія укладає з залізницями та підприємствами залізничного транспорту генеральні договори медичного страхування залізничників та пенсіонерів галузі. Річний страховий внесок становить від 48 до 96 грн., тобто всього 4–8 грн. з особи на місяць.

2. Програмою медичного страхування працівників та пенсіонерів залізничної галузі передбачено визначення у кожному регіоні України асистуючих компаній, до яких можуть входити виробники лікарських засобів, дистриб’ютори, аптечні мережі або окремі аптеки.

З кожною такою компанією «ІнтерТрансПоліс» укладає угоди, згідно з якими на цих суб’єктів фармацевтичного бізнесу покладено функції із закупівлі, розподілу та постачання лікарських засобів до лікувально-профілактичних закладів для забезпечення застрахованих осіб. З асистентськими компаніями узгоджуються ціни, схеми постачання, список лікарських засобів, перелік лікарень, до яких постачатимуться препарати.

3. Завдяки створенню бюджетно-корпоративно-страхової медицини на залізничному транспорті частково було змінено принцип оплати стаціонарної медичної допомоги. Вона здійснюється за рахунок трьох джерел: державного бюджету (оплата постійних видатків стаціонару — фінансування заробітної плати медичного персоналу та нарахувань на заробітну плату, будівництва, оплати комунальних послуг, частково медикаментів, перев’язувальних матеріалів та продуктів харчування), страхової компанії (страхове відшкодування оплати змінних видатків — фінансування дефіциту коштів на придбання медикаментів, виробів медичного призначення та продуктів харчування), корпоративної допомоги «Укрзалізниці» (фінансування придбання медобладнання, будівництва, ремонту основних засобів).

Фінансування за рахунок страхового відшкодування здійснюється за принципом ретроспективної оплати, який реалізується з використанням методу оплати середньої вартості ліжко-дня згідно з профілем ліжка.

На мою думку, якщо дещо трансформувати досвід системи медичного страхування в Нідерландах і поєднати його з українським, то можна отримати досить цікавий новий вид медичного страхування, основними рисами якого будуть:

1. Страхові компанії укладатимуть договори з роботодавцями, з особами, які не працюють (добровільне страхування) з одного боку та з лікувальними установами з іншого;

2. Кошти акумулюватимуться на рахунках приватних страхових компаній і перераховуватимуться у певному обсязі лікувальним установам, в залежності від вартості наданих послуг;

3. Певна частина коштів спрямовуватиметься до Фонду, у якому з них створюється резервний фонд і основним завданням якого (Фонду) є контроль і нагляд за ефективністю, напрямами, кількістю коштів, що передаються до закладів охорони здоров’я. В цей же час ці заклади самостійно визначають напрями використання отриманих коштів;

4. Додатково відбувається фінансування (у вигляді дотацій) з державного бюджету, яке надходить на рахунки Фонду і використовується на загальний розвиток галузі. Крім того, соціально незахищені верстви населення підлягають медичному страхуванню за рахунок коштів, що виділяються з бюджетів органів місцевого самоврядування;

5. Страхові компанії пропонують базовий пакет медичних послуг застрахованому. Всі витрати, що перевищують розмір цього пакету фінансуються за рахунок його власних коштів;

6. Страхові компанії можуть розробляти інші види пакетів медичних послуг, крім базових (наприклад, для лікування вірусних хвороб, інших тяжких захворювань) відповідно збільшуючи їх вартість.

Очевидним негативом такої системи може бути бажання страхових компаній нажитися на прибутковій справі і страхувати лише здорове, молоде, багате населення, у якого найменше шансів захворіти, а з тими, хто найбільше потребує медичної допомоги і лікування не будуть укладатися договори про медичне страхування, оскільки тут найбільша ймовірність сплати страхових сум. В кращому випадку з такими особами будуть укладатися договори на не вигідних для них умовах.

Перспективи впровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування в Україні.

Вже 10 років наші парламентарі намагаються ввести його в Україні. За цей час було підготовлено, розглянуто і відхилено 7 законопроектів про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування, починаючи з 2000 року. З кінця 2007 року у Верховній Раді перебуває 1 законопроект, який отримав фінансово-економічне обгрунтування і висновки профільних комітетів. Проте він ніяк не може потрапити на читання до сесійного залу Верховної Ради.

Згідно з цим законопроектом планується:

1. Замість Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням створити Державний фонд загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.

Це спеціальний фонд, у якому повинні акумулюватися всі кошти, що надходитимуть від страхування. Цими коштами будуть розпоряджатися керівні органи фонду, у складі яких є представники від органів державної влади, роботодавців та громадян. Додатково з цих коштів створюється резервний фонд, який буде розміщуватися на депозитному рахунку, визначеного Кабінетом міністрів України банку. Ще планується проводити утримання самого фонду за рахунок зібраних від страхування коштів.

2. Договори про медичне страхування працюючого населення будуть укладати страховик (мається на увазі Фонд загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування) з роботодавцями, перераховуючи кошти до самого Фонду.

Додатково договір із Фондом повинні укласти і всі лікувальні установи, яким будуть виділятися кошти і які зобов’язані надати безоплатну (відповідно до статті 49 Конституції України) медичну допомогу, у пакеті медичних послуг всім, хто звернеться з документом, що підтверджує медичне страхування. Такий пакет буде визначатися кожен рік КМУ, а затверджуватися Верховною Радою разом з прийняттям Державного бюджету України. Медична допомога, яка буде виходити за рамки цього пакету послуг буде надаватися згідно з тарифами, розробленими Міністерством охорони здоров’я України.

3. Основними платниками до Фонду за таких умов є роботодавці. Вони повинні відраховувати певний відсоток від заробітної плати своїх працівників до Фонду. Особи, які не працюють мають право самостійно добровільно укласти договір про медичне страхування із страховиком, сплачуюючи відповідно щомісячно певну грошову суму. Окрема категорія громадян (неповнолітні, непрацездатні, інші пільговики) отримує медичне страхування за рахунок бюджетних коштів органів місцевого самоврядування.

Додатково виділяються бюджетні дотації, спрямовані на розвиток галузі і надходять на рахунки Фонду. Не виключається можливість стягнення із заробітної плати працюючого населення 1-2 %, залежно від її розміру.

Даний законопроект є базовим для запровадження державного соціального медичного страхування, але з юридичної точки зору пропоную внести наступні зміни :

- забезпечити розміщення коштів резервного фонду на депозитному рахунку Національного банку України, що гарантує їхню збереженість і видачу у разі необхідності;

- надати лікувальним установам статус суб’єктів господарювання, а саме з бюджетних установ перетворити на державні підприємства, з метою отримання ними можливості укладання договору з Фондом. З правової точки зору для вирішення цього питання необхідне прийняття Закону України «Про заклади охорони здоров'я України»;

- надати право лікувальним установам самостійно визначати напрями розподілу отриманих коштів, а саме: на підвищення оплати праці медпрацівників, чи ремонту приміщень, чи закупівлю необхідного обладнання або медпрепаратів, поклавши відповідальність за використання цих коштів на конкретну посадову особу, наприклад, на головного лікаря. В цьому плані система тендерних державних закупівель непотрібних медпрепаратів вичерпала себе;

- надати допомогу тим страховим компаніям, які вже самостійно почали проводити медичне страхування осіб, оскільки їх може бути витіснено з ринку послуг. Власні медичні заклади відкрили СК "Добробут" (Медичний центр "Добробут"), Українська страхова група (є співучасником медичної клініки "Дія"), ВАТ "Страхове товариство "Іллічівське" (володіє медичною установою в Маріуполі), страхова група "ТАС" (співпрацює з "ТАС-клініка сімейної медицини").

Висновки

Провівши дослідження даної проблеми, можна запропонувати такі шляхи її вирішення:

1. Прийняти до 2009 року (максимум до 3 кварталу 2009 року) Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування». Ним визначити, що він вводиться в дію з 2010 року, щоб за цей час провести необхідні зміни у інших нормативно-правових актах, створити Фонд загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, сформувати його склад, створити представництва фонду у регіонах, укласти договори з лікувальними установами, роботодавцями;

2. Прийняти в обов’язковому порядку Закон України «Про заклади охорони здоров’я в Україні», що перетворить лікувальні заклади з державних установ на державні підприємства – суб’єкти господарювання. Головна мета – надання їм можливості самостійно укладати договори та розпоряджатися коштами;

3. Визначити розмір щомісячного відрахування із заробітної плати працівників, що мають свідоцтво про медичне страхування, до Фонду, а також обсяг коштів, що виділятимуться з місцевих бюджетів задля страхування пільгових категорій населення; завести реєстр таких застрахованих осіб;

4. Прийняти у вигляді нормативного акту (або Верховною Радою, або Міністерством охорони здоров’я України чи Кабінетом міністрів України) базовий пакет медичних послуг, що надаватимуться при пред’явленні свідоцтва про медичне страхування, заборонити вносити у нього зміни протягом року, щоб не дезорганізувати суспільство;

5. Визначити, що частина коштів Фонду загальнообов’язкового державного медичного соціального страхування виділятиметься для страхування медпрацівників, оскільки ризик захворіти у них особливий і працюють вони у державних установах.

Надзвичайно важливим є усвідомлення законодавцем необхідності негайного вирішення цієї проблеми і не зволікати із введенням загальнообов’язкового державного медичного соціального страхування, оскільки кожен день затримки може коштувати життя одному з нас – українців. І ніхто не застрахований поки від того, що карета швидкої допомоги не приїде через відсутність пального чи від можливості заразитися небезпечною хворобою у стінах лікувальних закладів. Якщо це не стільки актуально для столиці, то це є надзвичайно важливим для всієї України, оскільки Україна - це не тільки Київ і наступною жертвою безоплатної медицини може бути будь-хто із нас.

Список використаних джерел та літератури:

1. Проект Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» внесений народними депутатами України Сухим Я.М., Денісовою Л.Л.;

2. Андриїшина Н. Перспективи медичного страхування в Україні // Правовий тиждень. - №17-18 2008 р.;

3. Клімов М. Проблеми та перспективи медичного страхування в Україні - ссылка скрыта;

4. Петренко О. Обов’язкове медичне страхування: що нам пропонують – отруту, плацебо чи порятунок? – Українська правда – 03.04.2007;

5 Сіроштан О. Загальнообов’язкове медичне страхування: ніхто не має залишатись осторонь // Щотижневик «Аптека» - №21 від 30.5.2005;

6 Фущич Б.В., Обов’язкове медичне страхування в Україні - вже майже реальність // Жіночий лікар №2 2007, стор. 34;

7 Шарій В., Лебедєва О. – Аналіз особливостей впровадження загальнообов’язкового державного медичного страхування в Україні - ссылка скрыта;