Переднє слово

Вид материала

Документы

Содержание Засоби осягнення ласки Жертва св. літургії Хресна жертва ісуса христа Жертва святої літургії

Подобный материал:

• Тамара мельник (методичні рекомендації для учителів-словесників) Севастополь, 642.86kb.
• В. М. Галицький (переднє слово), Л. Г. Авдєєв 4), А. В. Алєксєєва 10), О. В. Астахова, 4371.33kb.
• Нан україни Павло Михед Слово художнє, слово сакральне, 2215.81kb.
• Что такое Логос? Обычно с греческого языка содержание этого понятия переводят как "Слово"., 108.12kb.
• Назва реферату: о слово рідне! України слово! Розділ, 77.69kb.
• Концепция электронного портфолио Содержание, 310.79kb.
• Настали святки. То-то радость, 68.34kb.
• Сценарий праздника «День матери» («Мама, мамочка, мамуля!»), 88.69kb.
• К. Бессер-Зигмунд «Магические слова.», 1621.92kb.
• К. бессер зигмунд магические слова, 1643.56kb.

Наука про засоби ласки

ЗАСОБИ ОСЯГНЕННЯ ЛАСКИ

Не можемо пізнати віру і втриматися в ній тільки завдяки власним силам. Власних сил не вистачить нам і для того, щоб дотримуватися Божих заповідей. Для цього потрібна Божа ласка.

Божу ласку отримуємо, передусім, за допомогою засобів осяг­нення ласки: св. Літургії, Тайни, благословення й освячення, а відтак — завдяки молитві та іншим добрим учинкам. Одні засоби ласки (св. Літургія, молитва та інші добрі вчинки) лише упрошують наділення ласки, інші (св. Тайни) — наділяють її. Діючої ласки наділяють нам усі Тайни, а ласки освячення — лише Тайна Хрещення і Тайна Покути.

ЖЕРТВА СВ. ЛІТУРГІЇ

Що таке жертва?

Слово "жертвувати" (офірувати) означає віддавати щось цінне комусь із любові або прив'язаності до нього чи відрікатися від чогось на користь іншого. Батько приносить жертву дітям, коли відмовляє собі в усьому, оплачуючи їх навчання. Воїн жертвує себе для Вітчизни, захищаючи її від ворога, віддаючи їй своє здоров'я або й життя.

Жертвою у більш вузькому значенні називаємо те, що віддаємо чи посвя­чуємо Богові. Убога вдова у святині віддала з любові до Бога останні гроші (Мар. 12, 43). Товит, перебуваючи у неволі, роздавав із любові до Бога убогим євреям гроші і, наражаючись на небезпеку для свого життя, займався похован­ням померлих земляків (Тов. 1). Жертву приносить кожний, хто дотримується Божих заповідей і виконує справи милосердя (Сир. 35, 2-4). Сутність цієї жертви полягає в тому, щоб віддати або зректися якоїсь цінної для нас речі в ім'я Бога. Жертвуючи, ми ніби наголошуємо, що Бог є нашим найвищим добром і нашим щастям, і тому ми готові віддати Йому найдорожче для нас.

Традиція вимагала знищувати річ, яку жертвували Богові. Таким чином люди підкреслювали своє зречення від тієї речі, бо, знищивши річ, більше не могли нею володіти. Знищення жертви означало також і те, що людина нічого не варта перед Богом. Жертвуваний дар у даному випадку заступав людину. Тому під час деяких жертвоприношень жертводавець клав руку на жертвувану тварину, а після здійснення жертвоприношення жертводавця скроплювали теплою паруючою кров'ю цієї тварини. Такі жертвоприношення виражали найвищу шану, тому вони були дійсними жертвоприношеннями. Такі пожертви приносили Авель, Каїн і Ной (Бут. 4, 8, 20).

Жертва — це добровільне віддання або знищення певної речі з метою звеличити Бога як найвищого Пана.

Розрізняємо криваві та безкровні жертви. Для пожертви виби­рали різні дари залежно від можливостей і обставин. Це бачимо вже із жертво­приношень Авеля і Каїна (Авель жертвував м'ясо тварин, Каїн — плоди землі). Отже, жертвували або тварин (воли, вівці, кози, голуби і т. п. — криваві жертви, бо під час їх приношення проливалася кров), або плоди рослин чи страви з них (борошно, паляниці, зерно і т. п.), а також напитки, напр. вино. Останні жертви були безкровними, бо під час їх приношення не було пролиття крові.

Тварин убивали, їх кров виливали перед вівтарем, м'ясо спалювали, частину м'яса споживали священики або жертводавці. Страви спалювали або споживали, вино виливали перед вівтарем.

Жертви приносяться з тим наміром, щоб возвеличити Бога, або подякувати Йому за щось чи попросити про щось, або з метою перепросити Бога за скоєний гріх.

Жертвоприношення є виявом почуттів людини.

Людина, яка належно пізнала Бога і знає, що Бог є всемогутнім Творцем, мудрим та добрим володарем світу, мусить пройнятися живим почуттям шани, вдячності, довір'я і жалю до Нього. Оскільки людина вже за своєю природою показує назовні, що хвилює її серце, то й це внутрішнє почуття шани, вдячності, довір'я або жалю виявляє назовні, коли віддає (зрікається, знищує) якусь цінну для неї річ. Цей внутрішній настрій є для жертвоприношення конче потрібним, — без нього жертва була б облудою. Тому іноді жертвою називаємо вже саму готовність до жалю і покути (Пс. 50, 19).

Жертви були практиковані у всіх народів від незапам'ятних часів.

Вже сини перших батьків Каїн і Авель складали жертви (Бут. 4). Жертви приносили і євреї, і погани. Євреї приносили жертви щодня — вранці і ввечері. Від імені народу робив це у святині архієрей. Спочатку складав жертву з кадила (Бут. ЗО, 7), далі безкровну жертву (вона складалася з муки, олії і кадила) (Левіт 6, 14), відтак криваву жертву (однорічне ягня), а також жертву страв і напитків (Числа 29, 38). У суботу, крім того, жертвувано двох однорічних ягнят, хліб і вино (Число 28, 9). Кожне свято мало свої приписи щодо якості та кількості жертвоприношень.

Погани також складали жертви, але в них це часто було пов'язане із певними збоченнями. Вони, напр., приносили в жертву людей, жертвували не правдивому Богові, а Ідолам. Тому св. Павло говорить: "... погани, коли щось жертвують, то жертвують бісам, не Богові" (І Кор. 10, 20). Фенікійці та інші народи Азії щорічно (часто це було пов'язане з якоюсь потребою) жертвували своєму кровожерному божкові Молохові малих дітей.

До жертвоприношення найсильніше спонукає людей усві­домлення ними своїх гріхів та бажання поєднатися з Богом; Бог сам давав не раз до зрозуміння, що схвалює жертви, бо інколи сам жадав їх.

Усвідомлення людьми їхніх гріхів було для них сильною спонукою до складання жертв, бо, як говорить св. Павло, "жертвами нагадуються щороку гріхи" (Євр. 10, 3), "без кровопролиття відпущення немає" (Євр. 9, 22). Бог не раз схвалював жертви: Він виявив своє задоволення з приводу жертви Авеля (Бут. 4, 4), Ноя (Бут. 8, 21), пророка Іллі (І Цар. 18, ЗО). Часто Бог виразно прагнув жертви, напр., жадав від Авраама, щоб той приніс у жертву свого сина Ісаака (Бут. 22). Саме Бог дав євреям через Мойсея докладні настанови щодо жертвоприношення (Левіт 1-7; 16; 22).

Жертвування пасхального ягняти і жертва в день примирен­ня у євреїв символізували майбутню жертву примирення Спасителя (Євр. 10, 1-9).

Жертви Старого Завіту були лише тінню хресної жертви Ісуса Христа (Кол. 2, 17). У Старому Завіті часто згадується кров. Ця кров є прообразом Крові Ісуса Христа, що мала очистити нас (Босве). Жертва в судний день відбувалася так: архієрей клав обидві руки на голову козла, якого мали жертвувати за гріхи усього народу, і одночасно визнавав ті гріхи, ніби переносячи ці гріхи на тварину, відтак козла виганяли в пустиню і він ніби забирав зі собою гріхи народу (Левіт 16).

Про пасхальне ягня згадувалось у І частині в розділі "Обітниця Спасителя". Кров пасхального ягняти, якою змазували двері, мала силу тільки тому, що вона була прообразом Крові Божественного Агнця, Ісуса Христа. Отже, єврейські жертви як прообрази жертви примирення Ісуса Христа повинні були відпасти, коли звершилась Христова жертва, як і передвіщали пророки (Дан 9, 27; Ос. З, 4). Бог вчинив з жертвами Старого Завіту так само, як митець із формою, яка служила для відлиття якоїсь речі, і стала вже непотрібною.

Поганські жертви також були лише пошуком справжньої жертви примирення: жертвували здорових звірят, малих дітей, тобто шукали цілком чистої жертви. Жертвуванню не було кінця, бо люди розуміли, що кров'ю тварин неможливо змити людські гріхи (Євр. 10. 11). Для цього була необхідною безцінна жертва.

ХРЕСНА ЖЕРТВА ІСУСА ХРИСТА

Хресна жерРгва Ісуса Христа була спасениям усього людства.

Жертовною була не тільки смерть Христа, жертовним було усе Його життя. Жертва Спасителя почалася з хвилин Його Втілення, бо вже тоді Син Божий зрікся свого Божого блиску, прийнявши образ слуги (Филип. 2, 8). Він, разом із тим, зрікся свободи своєї волі, в усьому слухаючись свого небесного Отця аж до смерті (Филип. 2, 8). Ця жертва тривала впродовж усього життя Ісуса Христа. Спаситель відрікся від усього земного, Він був настільки бідним, що сам говорить про себе: "Лисиці мають нори й птиці небесні — гнізда, а Син Чоловічий не має де голову прихилити" (Мат. 8, 20). Він не раз відмовлявся від споживання їжі, як, наприклад, під час розмови зі самарянкою; Апостолам, що хотіли дати Йому їжу, сказав: "Їжа моя — чинити волю того, хто послав мене, і діло його вивершити" (Йоан 4, 34). Не раз, стомлений цілоденною працею, відмовлявся від нічного відпочинку — виходив на гору молитись і проводив усю ніч на молитві до Бога (Лука б, 12). Ісус зрікся слави (Йоан 8, 50), Він мовчки терпляче зносив кпини і погорду, зокрема тої ночі, коли Його спіймали і вели перед суддів (Лука 23, 11). Ісус Христос дозволив, щоб Його зрівняли зі злочинцями і разом із ними розп'яли (Мар. 15, 27) і навіть допустив до того, що євреї воліли радше душогуба Варавву, ніж Його (Мат. 27, 17). Врешті, на хресті Ісус віддав найцінніше — своє життя, бо вважав, що: "Ті, хто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йоан 15, 13).

Однак, справжня жертва примирення Ісуса Христа починається з хвилею страстей Його на хресті, а закінчується з хвилею смерті. Вмерши на хресті, Ісус Христос приніс у жертву Своє Тіло. Щоправда, Його Тіло не четвертували і не палили, як це робили з іншими жертвами, але його мучили і позбавили життя, прибивши до хреста. Вмираючи на хресті, міг сказати Спаситель: "А я — черв'як, не людина" (Пс. 22, 7), "Я став, немов вода розлита, всі кості мої повиходили з суставів" (Пс. 22,15). Пророки, віщуючи цю хресту жертву, назвали Спасителя пасхальним Агнцем (Іс. 23, 7). Йоан Хреститель, побачивши одного разу Ісуса, який наближався до нього, вигукнув: "Ось Агнець Божий, що гріхи світу забирає" (Йоан 1, 29). А св. Павло каже: "Пасха наша — це Христос, принесений у жертву" (І Кор. 5, 7).

Хресна жертва відрізняється від усіх інших жертв тим, що вона є одночасно і жертвою, і жертводавцем, а також тим, що вона є безцінною.

Св. Письмо часто називає Ісуса Христа священиком або архієреєм (Євр. 5, 5), тому що Він жертвував сам себе. Ісус Христос сам одночасно був жертвуваним даром і архієреєм, який приносить жертву (св. Авг.). Воїни були лише знаряддям, яким послуговувався Христос. Коли б Учитель не захотів, вони не мали б над Ним жодної сили. Він доказав це ще на Оливній горі, коли одне Його слово "Ось я" кинуло Його ворогами до землі. Воїни не могли бути жертводавцями хоча б тому, що, вбиваючи Ісуса Христа, вони не зробили милого для Бога вчинку, — навпаки, вони вчинили найбільший злочин.

Усі жертви, що приносились у дохристиянську добу, не могли примирити Бога з людьми, або всі вони разом не мали великої вартості, — як говорить св. Павло, "неможливо, щоб кров волів та козлів усунула гріхи" (Євр. 10, 4). Ці жертви могли лише постійно нагадувати про гріх і збуджувати у людей готовність до жалю, але самі по собі не були достатніми для отримання очищення. Для цього потрібна була безцінна жертва — жертва примирення Ісуса Христа. Ця жертва безцінна, бо Христос є Сином Божим і самим Богом.

Хресна жертва Ісуса Христа була принесена за гріхи усього людства і безмірно надолужила їх. Христос терпів замість нас. Ще пророк сказав про Нього: "Він був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші" (Іс. 53, 5).

Св. Йоан Хреститель справедливо говорить про Нього: "Ось Агнець Божий, який забирає, гріхи світу. (Йоан 1, 29). Христос, добрий пастир віддав своє життя за свої вівці" (Йоан 10, 15). Христос ніби заплатив за нас наші борги, бо за словами Господньої молитви, наші гріхи — це наші борги перед Богом. Щоденне життя вчить нас, що така заплата за когось можлива. Адже ж нащадкам переходить не тільки особиста власність предків, а й пам'ять про їх заслуги або прорахунки. Не лише родини, але цілі народи неодноразово терпіли через одну злу людину. Первородний гріх перейшов із однієї людини на все людство. Тож і заслуги однієї людини могли перейти на усе людство.

Ісус Христос надолужив за гріхи всього людства. Тому апостол Йоан про Нього говорить так: "Він примирення за наші гріхи, і не лише за наші, а й за гріхи усього світу" (І Йоан 2, 2). Христос умер за всіх (П Кор. 5, 15), однак, не всі осягнуть добродіяння Його смерті, а лише ті, що їм будуть наділені заслуги Його страстей (Трид. Соб- 6, 2, 3).

Христос надолужив понад міру; терпів більше, ніж у цьому була потреба.

Наскільки море більше від краплі води, настільки надолуження Ісуса Христа більше від нашої провини (св. Золот.). Щоб зняти гріхи з усього людства, вистачило б однієї краплі Христової крові (св. Григ. Наз.) Бо Хрис­тос — правдивий Бог; кожний найменший Його вчинок безцінний.

Христос терпів більше, ніж людина взагалі в силі витерпіти, бо хотів показати, якою великою є Його любов до нас і якою безмірною образою для Бога є наш гріх.

Бо ж, справді, однієї молитви Ісуса Христа вистачило б, щоб спасти нас, але цього було б не достатньо, що б показати повноту Божої любові до нас. Щоб віддячити Христові за таку велику любов до нас, ми вшановуємо Найсвятіше Його Серце.

Серце — основа нашого тілесного життя: звідси розходиться кров по всьому тілу і утримує його при житті. А оскільки між тілом і душею існує тісний зв'язок, то серце вважається і осередком духовного життя, джерелом будь-яких бажань і почуттів людини. Серце, насамперед, є джерелом любові: тому часто замість "материнська любов" говоримо "материнське серце".

Вшановуючи Серце Ісуса, пригадуємо собі Його безмежну любов до нас, і це, в свою чергу, стає спонукою до ще більшої любові до Нього.

Спаситель кілька разів являвся монахині Маргариті Марії Алякок, пока­зуючи їй своє Серце, пробите списом і оточене терновим вінцем. Цей вінець символізує біль, який завдають грішники Ісусові своєю зневагою Божих зако­нів. З Серця Ісусового виходили промені, а посередині сіяв хрест. Являючись монахині, Христос побажав, щоб подібні образи Його Пресвятого Серця виставляли для публічного вшанування, і пообіцяв повноту ласк та благосло­вення всім тим, що вшановуватимуть Його Пресвяте Серце.

Явним, вагомим доказом любові Спасителя до нас є і Тайна Пресвятої Євхаристії. Як у лінзі збираються промені сонця, так у Пресвятій Євхаристії єднаються промені Божественного Серця любові Пресвятої Євхаристії (Божого Тіла). Це свято встановлено для того, щоб нагадати нам про велику любов Христа до нас.

Христос так багато страждав і тому, що хотів бути для нас взірцем стійкості у будь-яких терпіннях. Св. Петро вчить: "Христос страждав за вас, лишивши вам приклад, щоб ви йшли його слідами" (І Петро 2, 21).

Ласки, придбані Ісусом Христом на хресті, вділяються окремим людям через засоби осягнення ласки, а саме — через жертву св. Літургії і через св. Тайни.

Засоби осягнення ласки — це ліки милосердного самарянина, Ісуса Христа. Господній бік було пробито списом — із нього беруть свій початок засоби наділення ласки Церквою (св. Авг.). На кожному церковному засобі вділення ласки тремтить одна крапля Крові Ісуса Христа (єпископ Мартин). При розподілі засобів наділення ласки Церква постійно послуговується знаком св. Хреста, бо саме зі св. Хреста спливає та ласка, якої уділяють нам церковні засоби уділення ласки. "Хрест є джерелом всякого благословенства" (св. Лев В.). Але, одночасно, хрест був і знаряддям мук Ісуса Христа, тому хрест нагадує нам, що терпіння і ласка тісно пов'язані між собою. Скарб заслуг, що їх придбав Ісус Христос на хресті, невичерпний.

Той, хто не звертається до засобів осягнення ласки, той, незважаючи на Христову смерть, не може досягти спасения.

"Той, хто сотворив тебе без тебе, не спасе тебе без тебе" (св. Авг.).

ЖЕРТВА СВЯТОЇ ЛІТУРГІЇ

На згадку про визволення з єгипетської неволі Бог наказав євреям щорічно приносити в жертву пасхальне ягня. Бог хотів також, щоб люди приносили особливу жертву і на згадку про хресну смерть Христа заради звільнення людського роду з неволі злого духа (Соб. Тр. 22,1). А щоб ця жертва нагадувала нам Хресну жертву Христа, Спаситель встановив її у переддень своїх гірких страстей. При Хресній жертві не могли бути присутніми усі вірні, тому Христос подбав про те, щоб усі мали можливість бути хоча б при її безкровному відновлюванні і, завдяки цьому, стали б учасниками тих самих заслуг, які отримали б, стоячи на Голгофті під хрестом Ісуса (Кохем.).

Напередодні гірких страстей Ісуса Христа відбулася Тайна Вечеря, на якій Спаситель установив безкровну жертву, перемі­нивши хліб у Своє Тіло, а вино — у Свою Кров і давши їх споживати Апостолам. А зробив це для того, щоб постійно відновлювати Хресну жертву і робити учасниками її заслуг усіх людей.

Умивши ноги Апостолам, Христос сів до столу, взяв у Свої руки хліб, глянув на небо, промовив слова вдячності, поблагословив хліб, переломив його і дав Апостолам, кажучи: "Беріть і їжте, це є Моє Тіло". Коли Апостоли спожили Тіло Спасителя, взяв чашу з вином, поблагословив її і подав Своїм учням, кажучи: "Беріть і пийте, це є Кров Моя, Кров нового і вічного Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпушення гріхів. Це робіть на згадку про мене" (ці слова називаються словами перевтілення — перетворення).

Перетворення звершилося, хоч хліб і вино зберегли свій попередній вигляд, тобто Тіло Христа виглядало не як людське тіло, а як хліб: мало запах, смак, вагу, колір і т. п., тобто мало вигляд хліба. Кров Христа також не виглядала, як червона кров людини, а мала вигляд вина — його запах, смак, вагу, колір і т. п. Отже, Христос творив сутність, не змінюю­чи вигляду. Словами: "Це робіть на згадку про мене" дав Христос доручення Апостолам та їх послідовникам постійно приносити цю жертву (Соб. Трид. 22, 1).

Давши дванадцятьом Апостолам споживати Своє Тіло і пити Свою Кров, Христос наказав їм, замість тварин, приносити в жертву Його самого. Тож св. Апостоли, а відтак їх послідовники, єпископи і священики, приносили цю жертву, як заповів Христос.

Ще за апостольських часів існував обряд ламання хліба (Діян. Ап. 2, 42). Цей обряд проводився у перший день тижня (Діян. Ап. 20, 7; 11). Св. Павло часто згадує про благословіння чаші і пиття з неї та про ламання і споживання хліба (І Кор. 10, 16; 11, 26). Він також говорить: "Є у нас жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать" (Євр. 13, 10). Імператорському намісникові, що закликав до складання жертв ідолам, св. Апостол Андрей сказав: "Всемогутньому і правдивому Богові жертвую щодня на жертовнику не м'ясо волів і не кров козлів, а невинне Ягня Боже; і, навіть, якщо б весь загал вірних спожив Його святе Тіло, то, однак, жертвуване Ягня залишиться завжди не порушене і живе".

Про жертву св. Літургії згадували у своїх писаннях найдавніші святі Отці. Св. Іриней, єпископ Ліону (+202), говорив: "Жертвою Нового Завіту є св. Вечеря: Христос установив її одночасно і як Тайну, і як жертву. Цю жертву складає Церква у всьому світі". Папа Лев Вел. писав: "Ця одна жертва Тіла і Крові Христа заступає тепер усі інші жертви".

Жертву св. Літургії складають віддавна. Про це свідчать численні малюнки на стінах катакомб, найстаріші літургії — книги, які містять молитви, що відмовляються під час принесення жертви, і настанови, як приносити цю жертву; відтак — вівтарі, чаші і літургічні ризи, що походять із перших віків християнства (в т. ч. дерев'яний вівтар, на якому Петро і його послідов­ники аж до папи Сильвестра протягом майже трьох століть відправляли Службу Божу). Навіщо потрібні були б ці предмети, якщо б не було жертви св. Літургії?

Навіть єретики до X ст. не насмілювалися виступати проти жертви св. Літургії.

Про жертву св. Літургії говорилося — через прообрази або через пророцтва — ще в Старому Завіті.

Прообразами цієї правдивої жертви були усі ті жертви, які згадуються у Старому Завіті (Бут. 4; Євр. 11, 4; Бут. 22; 14).

У численних пророцтвах Старого Завіту говорилося про Службу Божу. Давид, напр., пророкує, що Спаситель буде навіки священиком "на зразок Мелхіседека" (Пс. 110, 4). Пророк Малахія пророкує євреям, які занедбали жертвенну службу, св. жертву Служби Божої: "Не до вподоби ви мені ста­ли, — говорить Господь сил, — і не милі мені приноси з рук ваших. Бо від сходу сонця аж до його заходу між народами велике моє ім'я, і на кожнім місці моєму імені приноситься кадило й чиста жертва" (Мал. 1, 10, 11).

Жертву, встановлену Христом під час Тайної вечері, називаємо Службою Божою, св. Літургією або жертвою Служби Божої (св. Літургії), тому що нею служимо Богу найкраще і нею віддаємо Йому найбільшу пошану.

Слово "літургія" перекладається як всенародна справа. Службу Божу називаємо так тому, що вірні приносять у ній Богу жертву спільно зі священиком.

Служба Божа є осередком усього католицького Бого­служіння.. Багато церковних Тайн і благословінь уділяється лише у поєднанні зі Службою Божою. Служба Божа — це озеро, до якого вливаються струмені ласк хресної жертви, а, відтак, з цього озера через св. Тайни, як через канали, вони спливають на людей. Служба Божа — це сонце ласки, промені якого щодня семикратно переломлюються у св. Тайнах, творячи райдугу миру, яка єднає багатства неба з убогістю землі.

Служба Божа перевищує своїм значенням св. Тайни, бо останні є лише вмістилищем милосердя для живих, а Служба Божа є невичерпним морем Божої щедрості для живих і померлих (Кохем). Служба Божа дає людям небо вже на землі, бо під час неї серед вірних перебуває сам Ісус Христос, і Його можна навіть діткнути руками (Урб. III).

Жертва Служби Божої є дійсно католицькою (тобто загаль­ною) жертвою, бо її постійно приносять у цілому світі і робити­муть це до кінця світу.

Сповнюється пророцтво, що від сходу аж до заходу, поміж усіма народами і всюди приноситиметься чиста жертва (Мал. 1, 10), і це триватиме до останнього суду (І Кор. 11, 26). Жоден ворог Церкви, навіть антихрист, не може перешкодити приношенню жертви Служби Божої. Остання Служба Божа відбудеться останнього дня існування світу. Христос говорив: "... яз вами по всі дні аж до кінця віку" (Мат. 28, 20).

Служба Божа тому є жертвою, що під час неї віднов­люється хресна смерть Ісуса Христа.

Смерть Христа символізують хліб і вино, Тіло і Кров Христа, адже, вмираючи на хресті, Ісус Христос втратив усю Кров, яка випливла з Його ран. Окремо взяті хліб і вино символізують забиття жертвенного ягняти, Христа.

Страсті і смерть Христа можемо вбачати і в самому приготуванні хліба і вина. Хліб печемо з зерен пшениці, які треба змолоти; вино видушуємо з виноградних грон. Тіло Христа було скатоване перед Його-стратою, а з нанесених Йому ран випливла Кров. Христос словами переміни (перевтілення) поставив Себе на найнижчий рівень, який можна порівняти із знищенням. Під час переміни Христос приймає вигляд страви. У хлібі неможливо впізнати Його Божественну велич чи навіть Його людську природу. "Христос, цар неба і землі, під час переміни ставить Себе на рівні злидаря. Не бачимо жодного променя Його величі, що наповнювала світ благоговінням. Народившись у Вифлеємі, Він ще був рівний людям, а тут являється як шматок хліба" (Кахем). Вмираючи на хресті, Христос був людиною (Його Божество було скрите); під час жертви Служби Божої скривається навіть Його людськість (св. Тома з Акв). Той, кого не можуть обняти небеса, лежить у вигляді малого кусника хліба, немов у в'язниці. Той, хто у величі і славі панує в небі, лежить, як зв'язане ягня. Вся небесна сила дивується такому приниженню та упокоренню Божества і людськості Ісуса Христа (Кохем). Проте саме через це приниження Христос єднає нас із розгніваним Отцем, бо нема кращого засобу перепросити ображеного, як упокоритися перед ним.

Слова священика під час перетворення символізують меч, який убиває жертвенне ягня, Христа. Хресну смерть Христа символізує і споживання (знищення) хліба і вина в св. Причасті. Св. Павло говорить, що "кожного разу, як їсте хліб цей і п'єте цю чашу, звіщаєте смерть господню..." (І Кор. 11, 26).

Христос присутній на Службі Божій у вигляді хліба і вина, і тому безкровна жертва Служби Божої нічим суттєвим не відрізняється від кривавої жертви на хресті. Для встановлення справжньої жертви, яке відбулося під час Тайної вечері, Христос вибрав час, коли євреї вбивали і споживали пасхальне ягня. При цьому Христос виголосив слова, подібні до слів Мойсея, сказаних під час заключения Старого Завіту ("Це кров союзу, що уклав Господь із вами, згідно з усіма цими словами" (Вихід 24, 8). Згадаймо, що Тайна вечеря і страсті і смерть Ісуса слідують одна за одною. Цим хоче Ісус показати, що і одне, і друге є однією й тією ж жертвою. Собор Тридентський оголосив: "Наш Спаситель установив під час Тайної вечері видиму жертву, щоб у ній представити нам раз принесену на хресті криваву жертву, і щоб ми берегли пам'ять про неї до кінця світу" (Соб. Трид. 22, 1).

Головною метою Служби Божої є переблагання Бога.

Це випливає зі слів Христа, сказаних під час Тайної вечері: "Се Кров Моя..., що проливається за багатьох на відпущення гріхів". Ця безкровна жертва, як і хресна жертва, є справжньою жертвою примирення (Соб. Трид. 22, 2). Завдяки їй Христос не рятує нас вдруге, — суть цієї жертви в тому, що вона дає нам змогу користати з плодів спасіння на Хресті.

Безкровна жертва сама по собі не може примирити з Богом кожну людину зокрема; однак вона спричиняється до того, що ми можемо пізнати свої гріхи, шкодувати, що здійснили їх, що ми прагнемо висповідатися і стати кращими.

Під час Служби Божої Христос є одночасно і жертвуючим, і жертвою.

Під час Служби Божої сам Христос є жертвуючим. Священик біля вівтаря є лише Його заступником або засобом, яким Христос прислуговується. Це бачимо в тих словах, які промовляє священик під час переміни: "Це є Тіло Моє", "Це є Кров Моя". "Не людина чинить, що жертвенні дари стають Тілом і Кров'ю Христа, але сам Ісус Христос" (св. Золот.). Христос, архієрей, є святим, невинним, непорочним, відлученим від грішників і найчистішим серед усіх небесних духів (Євр. 7, 26). Ця жертва є святою навіть тоді, коли священик, який її приносить, є грішним, бо не люди освячують цю жертву, а Христос (св. Золот.).

Христос є і жертвенним даром (жертвою). "Христос одночасно є свяще­ником, що приносить жертву, і самою жертвою" (св. Авг.). Він приносить жертву, жертвуючи самого себе (св. Золот.). Христос, наше пасхальне Ягня, раз убитий на хресті, кожного дня вмирає на наших вівтарях (св. Авг.).

З цього слідує, що жертва Служби Божої є такою самою жертвою, як і хресна жертва.

Жертва Служби Божої не є лише образом хресної жертви (як хрест або образ, який висить на стіні), чи простим нагадуванням про хресну жертву (Соб. Трид. 22, 3), а є такою самою жертвою Богу, яку зложено на хресті, і тому має ту саму вартість і ті самі заслуги (Родр.). Під час Служби Божої таємничим способом відновлюються терпіння і смерть единородного Сина Божого (св. Григ. Верл.), "проливається Кров Христа" (св. Авг.). Під час Служби Божої Христос показує Отцеві Свої рани, щоб уберегти людей від вічної загибелі (св. Лав. Юст.).

Найважливіші обряди Служби Божої відображають хресну жертву: піднесення після перетворення символізує піднесення Христа під час Його розп'яття, саме розп'яття символізують молитва священика, яку він здійснює, піднісши руки до неба, хрест на вівтарі та на літургічних ризах і т. п. Служба Божа є своєрідним відновленням усього того, що здійснив Ісус Христос для спасіння людського роду. "Під час Служби Божої Христос жертвує не лише Свою людськість, як на Хресті, але все, що за час Свого перебування на землі здійснив і витерпів, стаючи покірно перед очі Пресв. Тройці" (Кох). Усе це Він робить насамперед для спасіння тих, хто присутній на Службі Божій.

Ці дві жертви відрізняються одна від одної лише тим, що Хресна жертва була кривавою (болісною) — на хресті гинула людина, а жертва Служби Божої є безкровною (неболючою) — в ній Христос постає під виглядом хліба і вина.

Цінність жертви Служби Божої, на відміну від інших добрих справ людини, не залежить від стану ласки священика, тому що жертвуючим є сам Христос, а не священик. Тому той, за кого відправляє Службу Божу недостойний священик, не втрачає плодів жертви Служби Божої. Жертва Служби Божої діє сама по собі і не може бути осквернена негідністю або злістю жертвуючого (Соб. Трид. 22, 1).