Переднє слово

Вид материала

Документы

Содержание Види гріхів Міра гріха Передумови гріха Передумови тяжкого гріха Передумови малого гріха Кари за смертний гріх

Подобный материал:

• Тамара мельник (методичні рекомендації для учителів-словесників) Севастополь, 642.86kb.
• В. М. Галицький (переднє слово), Л. Г. Авдєєв 4), А. В. Алєксєєва 10), О. В. Астахова, 4371.33kb.
• Нан україни Павло Михед Слово художнє, слово сакральне, 2215.81kb.
• Что такое Логос? Обычно с греческого языка содержание этого понятия переводят как "Слово"., 108.12kb.
• Назва реферату: о слово рідне! України слово! Розділ, 77.69kb.
• Концепция электронного портфолио Содержание, 310.79kb.
• Настали святки. То-то радость, 68.34kb.
• Сценарий праздника «День матери» («Мама, мамочка, мамуля!»), 88.69kb.
• К. Бессер-Зигмунд «Магические слова.», 1621.92kb.
• К. бессер зигмунд магические слова, 1643.56kb.

ВИДИ ГРІХІВ

Розрізняємо гріхи думки, слова і вчинку, а також гріхи власні і чужі.

Власні гріхи — це гріхи, скоєні нами самими.

Чужі гріхи — це гріхи, до яких ми якимось чином спонукає­мо когось. Чужого гріха допускається той, хто наказує зробити щось погане; радить учинити гріх; хвалить когось за гріх; дозволяє вчинити гріх; допомагає у злому, обстоює якусь погану справу, заохочує до злого, замовчує гріх або не карає за гріх, замість того, щоб перешкодити скоєнню злого вчинку.

Хто винен у чужому гріху, той заслуговує на таку саму кару, як і той, хто його здійснив, або й на більшу.

Спаситель застерігає: "А хто спокусить одного з тих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию, і він був утоплений у глибині моря. Горе світові від спокус. ...горе тій людині, через яку спокуси приходять!" (Мат. 18, 6-7).

МІРА ГРІХА

Не всі гріхи є однаково тяжкими. Розрізняємо смертні і повсякденні гріхи.

Кожна людина грішить. "Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає" (І Йоан 1, 8). "Всі ми прогрішує­мося чимало" (Яків 3, 2). Але один гріх відрізняється від іншого. Є гріхи незначні, повсякденні. Їх допускаються і праведні люди, не тратячи, однак, через них своєї праведності. Гріхи проти заповідей Божих призводять смерть душі, тому вони називаются смертними. Ті, що здійснили подібний гріх, втрачають право на вічне життя.

Про те, що не всі гріхи є однаковими, свідчить і наука св. Церкви. Св. Церква відкинула науку Бая, котрий говорив, що немає гріха, який би за своєю природою був малим, і що кожний гріх заслуговує вічного покарання.

На те, що не всі гріхи є однаковими, вказує нам також сам розум. Деякі гріхи є такими малими, що вони не порушують моральних норм поведінки, не знищують у Божу прихильність до людини і не повинні прирікати людину на вічну загибель. Чи ж можливо, щоб людина, напр., через якесь мізерне слово, була засуджена на вічне пекло? Отже, із сказаного вище випливає, що є смертні гріхи і гріхи повсякденні.

Джерелами, які допомагають нам пізнати міру гріха, є св. Письмо; висловлювання св. Католицької Церкви; наука св. Отців і Богословів; сама природа вчинку.

У св. Письмі сказано: "Ані розпусники, ані Ідолопоклонники, ані перелюб­ники, ані рознуздані, ані мужоложники, ані злодії, ані зажерливі, ані п'яниці, ані злоріки, ані грабіжники — Царства Божого не успадкують" (І Кор. 6, 9-10). Отже, перелічені тут гріхи є смертними. До смертних належать і такі гріхи, про які св. Письмо говорить, що Господь Бог ними бридиться, ненави­дить їх; які варті вічної кари або смерті, а також ті, які супроводжуються погрозами та прокляттями.

До тяжких гріхів належать гріхи, які кривдять Господа Бога; завдають великої шкоди людям, св. Церкві, державі, призводять до моральних чи фізичних терпінь; загрожують особистому життю людини — як духовному, так і тимчасовому.

Не поспішаймо вирішувати — тяжкий чи повсякденний гріх скоїла та чи інша людина. Ніхто не має права самовільно визначати, що хтось скоїв тяжкий гріх. Зробивши це, можна людину довести до відчаю або й штовхнути на хибну дорогу. Разом з тим, ми повинні бути дуже обережними з тими людьми, які говорять, що нема гріха там, де і розум, і совість вказують на гріх.

Є тяжкі гріхи, легкі гріхи і гріхи, міру яких визначаємо, виходячи з ситуації.

Деякі гріхи є завжди тяжкими.

Напр., лжесвідчення є тяжким гріхом не лише тоді, коли людина присягає у великій справі, але навіть тоді, коли б людина лжесвідчила в найменшій справі. Чому? Тому що ніколи не можна брати Господа Бога за свідка фальшиво.

Такими гріхами є невір'я та єресь, ненависть до Бога, бахвальство і фаль­шиве шанування Бога, напр., богохульство, симонія (права Божого), розпуста і т.д.

Легкі за своєю природою гріхи можуть стати тяжкими гріхами лише тоді, коли перебіг подій робить той малий гріх смертним. Якщо хтось, напр., понад міру вживає алкоголь, той скоює малий гріх; однак якщо, зловживаючи алкоголем, він чинить шкоду своїй родині — скоює тяжкий гріх.

Є гріхи, які можуть бути легкими або тяжкими в залежності від ситуації. Гріх, який стосується великої справи, відповідно, буде великим (тяжким), малої справи — малим. Якщо, напр., хтось у неділю або свято пропустить невелику частину служби Божої, то він скоїть малий гріх, якщо велику — великий.


ПЕРЕДУМОВИ ГРІХА

Якщо нам відомо чи із св. Письма, чи з науки св. Кат. Церкви, чи з науки св. Отців і Богословів, чи, зрештою, з природи самої речі, що той чи інший гріх є тяжким, то цього ще не достатньо, щоб ми звинуватили людину, яка скоїла щось подібне, у смертному гріху. Оцінюючи той чи інший вчинок, треба брати до уваги совість тієї людини, котра його здійснила. Якщо людина зробила щось дуже погане, але зробила це ненавмисне або несвідомо, то не можна її судити так само, як людину, котра діяла свідомо, з власної волі. Напр., якщо хтось, забувши, що п'ятниця, їв м'ясо, то він не скоїв гріха; хто ж свідомо це зробив — скоїв тяжкий гріх.

Знову ж таки, знаючи з тих самих джерел, що той чи інший гріх є малим, ми теж не повинні поспішати з висновками. У такому випадку теж треба брати до уваги совість людини. Можливо, вона не скоїла жодного гріха, — якщо не знала, що те, що зробила, є гріхом. А, може, скоївши малий (як може здаватися, виходячи з оцінок вищезгаданих джерел) гріх, згрішити тяжко, якщо вона переконана, що те, що вона робить, є гріхом, але все ж чинить по-своєму.


ПЕРЕДУМОВИ ТЯЖКОГО ГРІХА

Передумовами тяжкого гріха є сприймання тієї чи іншої дії як тяжкий гріх; усвідомлення того, що та чи інша дія є тяжким гріхом, повний дозвіл самому собі здійснити те, що вважаєш тяжким гріхом.

Через незнання ми можемо вважати ту чи іншу дію важким гріхом (хоч насправді так не є). Якщо ми так вважаємо і все ж грішимо—здійснюємо тяжкий гріх. Напр., якщо хтось у неділю або свято пришиває до одягу ґудзики і вважає, що це тяжкий гріх (хоч це не так), то він грішить тяжко.

Ми здійснюємо тяжкий гріх, коли при повній свідомості робимо те, що вважається тяжким гріхом.

Може бути несвідоме скоєння тяжкого гріха. Напр., хтось може бути настільки зайнятий якоюсь пильною справою, що не помічає, що йому на думку спадає річ, яка є тяжким гріхом. Несвідома готовність до тяжкого гріха є й тоді, коли грішні думки приходять до напівсонного, напівп'яного, напівбожевільного або до людини, яка в даний момент не усвідомлює, що вона робить. Неусвідомлені дії є й тоді, коли людина грішить у стані нервового збудження чи гніву або в стані запаморочення і після скоєного не може пригадати, що саме вона робила. Неусвідомленими можна вважати дії і такої людини, яка, скоївши, сказавши чи подумавши щось грішне, роздумує про це і приходить до висновку, що вона не зробила б цього, якщо б попередньо усвідомила, що це тяжкий гріх.

Коли хтось розуміє, що робить зле, але не думає над тим, тяжкий це гріх чи ні, здійснює малий гріх.

Хто ж сумнівається, тяжким чи легким гріхом є те, що він задумав, і, не вияснивши, яким він є насправді, все ж здійснює його, той тяжко грішить. Така людина свідомо ризикує важко образити Бога. Вона усвідомлює, що своїм учинком може тяжко образити Бога, а, однак, не відмовляється від нього.

Повний дозвіл самому собі здійснити тяжкий гріх є тоді, коли воля людини, яка усвідомлює, що збирається здійснити тяжкий гріх, дозволяє це зробити. Дозвіл тісно пов'язаний з усвідомленням. Якщо усвідомлення було повне, то дозвіл теж буде повним, якщо ж учинок здійснений несвідомо, то дозвіл буде неповним.

Неповний дозвіл є тоді, коли гріх здійснила людина, яка сторониться гріха як вогню, яка швидше вибрала б смерть, аніж тяжкий гріх (ця обставина свідчить про те, що гріх був скоєний несвідомо); коли людина, роздумуючи над тим, що зробила, непокоїться, сумує, відвертається від злих думок і бажань; коли людина після скоєння гріха сама не знає, чи дозволила вона собі на гріх свідомо чи ні (тут треба зважати на совість людини).

Хто, знаючи, що річ, яку він задумав, є дуже грішною, серйозно роздумує над тим, здійснити її чи ні, грішить дуже тяжко, бо він порівнює Бога зі створінням і роздумує над тим, кого поставити вище — Бога чи створіння.

Отже, тяжкий за своєю природою гріх може стати малим, коли він був незначним (напр., здійснено малу крадіжку — вкрадено незначну річ); коли не було повного усвідомлення того, що робиться; коли не було повного дозволу; коли хтось був переконаний (з незнання), що не грішить тяжко.

ПЕРЕДУМОВИ МАЛОГО ГРІХА

Передумовами малого гріха є трактування (свідоме чи несвідоме) якоїсь дії як малий гріх, усвідомлення того, що скоюєш гріх, і згода власної волі на скоєння гріха.

Малий за своєю природою гріх може стати тяжким, якщо його скоїла людина з нечистою совістю; якщо людина, здійсню­ючи його, переслідувала дуже грішну мету; якщо, здійснивши цей гріх, людина дуже погано вплинула на оточуючих; якщо цей вчинок був здійснений із метою зневаги чи всупереч праву або наказу керівника; якщо цей вчинок міг спричинити тяж­кий гріх; якщо цей гріх був викликаний надмірною прив'яза­ністю до якоїсь речі.

Грішить тяжко людина, яка, скоюючи легкий гріх, переко­нана, що це — тяжкий гріх.

Грішить тяжко людина, яка скоює малий гріх, щоб легше їй було скоїти тяжкий (напр., напивається, щоб скривдити іншого).

Грішить тяжко людина, яка, скоївши малий гріх, подає поганий приклад іншим; яка зневажає Божі права; яка сама себе наражає на небезпеку скоєння тяжкого гріха (напр., перебуваючи в поганому товаристві).

Грішить тяжко той, хто настільки прив'язаний до якоїсь речі, що готовий швидше Бога образити, аніж її втратити. Напр., хтось настільки любить розваги (не грішні), що жертвує заради них недільною чи святковою Службою Божою.

Не всі смертні гріхи є однаково тяжкими і не всі повсякденні гріхи є однаково малими. Найтяжчими гріхами є гріхи проти Св. Духа і гріхи, котрі волають до неба за помстою/

Гріхи проти Св. Духа здійснює той, хто свідомо постійно чинить опір впливу Св. Духа.

Св. Дух часто своїм впливом заохочує нас до молитви або до інших добрих справ, але ми не йдемо за тим голосом, або не усвідомлюючи його, або турбуючись земними справами. Та це ще не гріх проти Св. Духа. Грішить проти Св. Духа той, хто свідомо і вперто опирається голосу Св. Духа, котрий промовляє до його душі, — І в тій протидії вмирає. Так грішили фарисеї і законовчителі за часів Христа. Вони були свідками чудес Христа, святості Його життя і здійснених у Ньому пророцтв, чули Його досконалу науку, Його власні слова про те, що Він є надісланий Богом, обіцяним Месією, однак, через свою надмірну гордість не хотіли цього визнати, тому що, визнавши, були б змушені змінити свій спосіб життя. Незважаючи на те, що вони бачили правду краще від інших, вони твердили, що Спаситель "навіжений" (Йоан 8, 48), приписували Йому диявольські справи (Мат. 12, 24) І завзято переслі­дували Його (тобто протистояли пізнаній правді). Тому св. Стефан сказав євреям перед тим, як його було укаменовано: "Ви твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі й ви" (Діян. Ап. 7, 51). Фараон уперто не хотів випустити ізраїльтян з Єгипту, хоча добре знав, що це правдивий Бог бажає, щоб ізраїльтяни вийшли із Єгипту.

Можна сказати, що гріхи проти Св. Духа — це найтяжчі прогрішення проти трьох Божих чеснот: проти віри (опір пізнаній правді), проти надії (надмірне сподівання і розпука), проти любові до Бога (закаменілість і нерозкаяність) і проти любові до ближнього (ненависть до побожних людей).

Гріх проти Св. Духа є, переважно, наслідком дуже злого життя.

Сутність смертного гріха полягає в тому, що він затьмарює розум і відвертає волю від Бога. Чим більше людина грішить, тим більше затьмарюється її розум, а воля, відвернена від Бога, стає щораз більше закам'янілою (Людов. Гран.). Наша душа — наче замкнена кімната; грішні вчинки перешкоджають світлу Св. Духа потрапити до неї (Галюра). Про фараона говорить св. Письмо: "І закам'янив Господь серце у фараона" (Вихід 9, 12), тобто Бог наслав на нього цю закам'янілість як кару за його гріхи (св. Авг.).

У людей, які багато грішать, і думки грішні, тому на них Св. Дух не може вплинути, і вони не можуть навернутися.

Хто грішить проти Св. Духа, той не може заслужити у Бога прощення гріхів, тому що він відштовхує милість Божу, необхідну для навернення.

Христос говорить: "Хула на Духа не проститься... Коли хтось скаже проти Святого Духа, йому не проститься ні в цьому світі, ні на тому" (Мат. 12, 31-32). Очевидно, що той, хто навіть не хоче говорити про навернення, не може заслужити прощення. Тяжко вилікувати хворого, якщо він не приймає ліків; тяжко позбутися гріхів, коли хворий душевно відштовхує єдиний засіб порятунку — милість і ласку Бога (Рим. Кат.). Нерозкаяність — це єдиний злочин, якого Бог не прощає (св. Єр.). Нерозкаяність ображає Бога тяжче, ніж гріх (св. Золот.).

На людей, котрі грішать проти Св. Духа, після смерті чекає вічне осудження.

Господь Бог порівнює себе із виноградарем, котрий зробив все можливе для свого виноградника; якщо ж він все-таки не плодоносить, то виноградар розбирає огорожу, щоб люди спустошували і витоптували виноградник (Іс. 5,1-7). Гріх проти Св. Духа не є гріхом безсилля, але гріхом диявольської злоби і тому заслуговує найважчого покарання. Фараон загинув у Червоному морі разом із усім своїм військом (Вихід 14). Євреї, котрі чинили опір пророкам і навіть вбивали їх (Мат. 23, 27), тяжко спокутували в 70 р. після Христа. їх спіткало таке нещастя, якого не було від початку світу і не буде більше (Мат. 24, 21). Римляни зруйнували Єрусалим, понад мільйон євреїв загинуло від голоду, епідемій, міжусобиць або від меча римлян (Йос. Флав.). Бог чинить так, як розумний лікар, котрий не перестає приписувати хворому ліки, незва­жаючи на те, що вони відразу не допомагають, або хворий не хоче їх приймати; він докладає усіх своїх зусиль, щоб урятувати недужого (св. Золот.). Якщо ж хворий, нехтуючи усіма стараннями лікаря, все ж таки не хоче приймати ліків, або навіть викидає їх, тоді лікар перестає його лікувати. Так само чинить Бог із тими, котрі постійно чинять опір Його діючій ласці. Він залишає їх. Саме таких людей стосуються слова пророка Самуїла, які він сказав царю Савлу: "Ти відкинув Господнє слово, й Господь тебе відкинув" (І Сам. 15, 26).

Душа, яка уникає впливу Св. Духа, кам'яніє, вона приречена на вічне осудження (А. Штольц).

Гріхами, які волають до неба за помстою, є навмисне вбивство, заподіяння кривди убогим і немічним, затримання зарплати і гріх сод омський.

Ці гріхи настільки бридкі, що викликають у людей огиду. Коли Каїн убив свого брата Авеля, Бог сказав йому: "Голос крові брата твого кличе до мене з землі" (Буття 4, 10). У законах всіх держав за вбивство передбачені найтяжчі покарання.

Гріхом, який волав до неба за помстою, було жорстоке ставлення фараона до ізраїльтян (Вихід 3, 7). Подібно грішили фарисеї, кривдячи убогих (Мат. 23, 14). Так само грішать і ті, хто користає з нещастя інших.

Тяжким гріхом є кривда, заподіяна вдовам і сиротам (Вихід 22, 22; Сир. 34, 26). Життя вдів саме по собі є нелегким, адже вони повинні викону­вати і чоловічі обов'язки (дбають і про дітей, і про господарство). Тому вони заслуговують на милосердя і допомогу ближніх; хто ж кривдить вдів — той тяжко грішить.

Грішить тяжко і той, хто вчасно не платить робітникам, які на нього працюють (Второзак. 24,14); хто безпідставно знижує заробітну плату (Як. 5, 4) чи не забезпечує робітникам нормальних умов праці.

Гріх содомський отримав свою назву від назви міста Содому. Мешканці цього міста задовільняли свої тілесні пристрасті неприродним способом (Юд. 7). За це вони загинули у Божому вогні (Буття 18). До сьогодні Мертве море є сумним пам'ятником того огидного гріха.

З повсякденними гріхами не слід плутати певні людські недоліки — неввічливість, схильність до немудрих жартів, розсіяність під час молитви і т.п.

"Джерелом повсякденних гріхів є зла воля, недоліку — людське безсилля" (св. Франц. Сал.). Недоліки людського характеру не є гріхами, але і їх треба позбуватися.

КАРИ ЗА СМЕРТНИЙ ГРІХ

Смертний гріх робить людину нещасливою. Той, хто грішить, зазнає багато горя (Пс. 32, 10). Бог говорить грішникові: "Твоя власна безбожність тебе покарає, і твої відступства докором тобі будуть. Знай же і зрозумій, яке це лихо, яка гірка це річ, що покинув ти Господа Бога твого" (Єр. 2, 19).

З людиною, котра відвертається від Бога, відбувається те саме, що було з євреєм, який залишив Єрусалим (оселю живого Бога) і помандрував через пустелю до Єрихону.

Скоївши смертний гріх, людина втрачає освячуючу ласку, її душа вмирає для неба.

Св. Дух покидає людину, яка скоїла смертний гріх. Безбожники самі говорять Богові: "Йди від нас" (Іов 22, 17). Смертний гріх — це злодій в оселі душі, який краде дорогоцінний скарб ласки (св. Бонав.). Отже, душа людини, яка скоїла смертний гріх, умирає для неба. Скоєний гріх породжує смерть (Як. 15). Смертний гріх — це смерть безсмертної душі (св. Вас.).Отже, бачимо, що людина може жити, однак бути мертвою. "Грішники померли вже, хоча ще живуть; праведники живуть навіть тоді, коли вже померли" (св. Золот.). Оплакуєш тіло, яке залишила душа, але не оплакуєш душі, яку покинув Бог.

Господь Бог покидає душу людини, яка скоїла смертний гріх; разом із Творцем покидає Душу і освячуюча ласка.

З утратою освячуючої ласки людина втрачає надприродну красу душі, любов до Бога і до ближнього; стає нечистою перед Богом; її розум затьмарюється, а воля слабне; така людина сама себе позбавляє заслуг за усі здійснені нею добрі справи, а за добрі справи, які здійснить у стані тяжкого гріха, не отримає в майбутньому житті жодної нагороди. Такою людиною керує диявол, штовхаючи на чергові тяжкі гріхи.

Людина, котра живе у смертному гріху, "не приймає того, що від Духа Божого походить" (І Кор. 2, 14). Грішник засліплений, він не усвідомлює своєї нікчемності, не усвідомлює і небезпеки, яка йому загрожує.

Душа, жива духовно, відчуває найменший гріх; грішна душа не здатна відчути жодних докорів сумління.

Смертний гріх послаблює волю людини. Скоївши смертний гріх, людина втрачає будь-яке бажання робити добро. Смертний гріх — це сильце, в яке ти потрапляєш, як птах (св. Бонав.).

Скоївши смертний гріх, людина втрачає заслугу за всі здійснені попередньо добрі справи. Бог говорить через пророка: "Коли праведник відвернеться від своєї справедливості, творитиме кривду й коїтиме всі ті гидоти, що коїть грішник, — то чи йому жити? Ні, не пригадається йому більше вся його справедливість, що чинив" (Єз. 18, 24). Як сильний нічний приморозок нищить квіти, так смертний гріх перекреслює усі наші добрі діла і заслуги (св. Франц. Сал.). За добрі діла, скоєні в стані тяжкого гріха, не отримає людина в майбутньому житті жодної нагороди. Гілка, відрізана від стовбура, в'яне і не плодоносить; так само не може й людина, котра втратила Св. Духа, здійснити жодної справи, яка заслуговувала б на небо (св. Єр.). Як не може працювати тіло, якого покинула душа, так не може здійснювати добрих справ людина, котра втратила життя душі, тобто освячуючу ласку. Душа грішника — наче пустеля, в якій нічого не росте.

Коли Бог залишає душу людини, у неї вселяється чорт (св. Амвр.). Скоївши смертний гріх, людина віддає себе дияволу (св. Золот.), тобто починає йому служити (Рим. 6, 16). Диявол дозволяє собі робити з душею грішника що завгодно, бо "Бог його покинув,... бо визволителя не має!" (Пс. 71, 11). Тому той; хто скоїв один тяжкий гріх, легко скоїть більше.

Людина, яка скоїла смертний гріх, заслуговує на вічну смерть, на неї чекає вічний осуд.

Як ми відкидаємо гниле яблуко, так і Бог відштовхує людину, яка тяжко згрішила. Той, хто скоїв смертний гріх, втрачає освячуючу ласку таку людину кинуть у темряву кромішню (Мат. 22, 13). Смертний гріх — це образа величі Царя царів, і тому тяжким є покарання за нього. "Хвилину триває блаженство, а кара — цілі віки" (св. Амвр.).

Людину, яка скоїла смертний гріх, Господь карає і тимчасовими карами.

Тимчасовими карами Бог карає грішника, щоб допомогти йому прозріти, схаменутися. Бог чинить, як розумний лікар (Сир. 18, 15).

Однією з тимчасових кар за смертний гріх є внутрішнє невдоволення. Смертний гріх нищить спокій І радість душі, як шторм — спокій і прозорість морської поверхні. "Безбожники ж — немов розбурхане море, що втихо­миритись не може, а хвилі його викидають багнюку й болото" (Іс. 57, 2).

Людина, котра живе в тяжкому гріху, носить у собі пекло (св. Золот.). Згадаймо братовбивцю Каїна (Буття 4, 14). Нечиста совість щодня запитує грішника: "Де Бог твій?" (Пс. 42, 2, 4). Як може бути спокійним грішник, знаючи, що всемогутня рука завжди проти нього озброєна? (св. Золот.). Гріш­ника так мучить побожна молитва праведника, як лякає його яскрава блискав­ка або гуркіт грому; на кожному кроці йому здається, що чує вирок засудження (Мег.). Духовні і тілесні втіхи — як вогонь і вода — не можуть співіснувати (св. Верн.). Хто кохається в радощах світу, той не спроможний відчути духовного блаженства (св. Франц. Сал.). Смертний гріх стягає на грішника також інші нещастя; найкращим доказом цього є доля наших прародичів. Адам і Єва змушені були залишити рай, тяжко працювати, стали смертними, вразливими до хвороб і т.д. Подібна доля чекає кожного грішника. Св. Письмо говорить: "Гріх — сором народів" (Прип. 14, 34).

Карою за гріхи є і хвороби. Христос каже до зціленого Ним: "Оце ти видужав, — тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось" (Йоан 5, 14).

Бог карає грішників голодом (згадаймо блудного сина) (Лук. 15). Ідоло­поклонників часів пророка Іллі Бог покарав посухою, котра тривала три з половиною роки і викликала великий голод у цілій країні (І Цар. 17).

Бог знаходить для грішників також інші кари, карає їх втратою майна або людської поваги.