1. Етика як філософська теорія моралі

Вид материала

Содержание

Also sprach Zarathustra: Ein Buch für Alle und Keinen
Про добро і зло
Про страждання заради Церкви

Подобный материал:

1 ... 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Книжка для всіх і ні для кого (ссылка скрыта Also sprach Zarathustra: Ein Buch für Alle und Keinen) — філософський трактат ссылка скрыта, написаний у 1883-1885 роках, зміст якого обертається навколо ідей вічного повторення, "смерті Бога" та пророцтва про ссылка скрыта. Головний персонаж — переосмислений Ніцше ссылка скрыта ссылка скрыта ссылка скрыта, що повертається з проповіддю до людства після самітнього життя в горах. Книга "Так казав Заратустра" була задумана тоді, коли Ніцше писав ссылка скрыта^[1]. Він залишив меленьку записку зі словами "6000 футів поза людиною й часом", що є алюзією на концепцію вічного повернення, яка, як відзначав сам Ніцше, є центральною думкою "Заратустри". Ідея прийша до нього у формі пірамідального блока каміння на березі озера ссылка скрыта в альпійському районі ссылка скрыта, що лежить на висоті 6000 футів. Ніцше планував написати книгу з трьох частин впродовж кількох років. Продумуючи план книги він вирішив написати ще три частини, однак, врешті-решт написав тільки одну, четверту частину, яка вважається своєрідним інтермецо. В книзі "ссылка скрыта" Ніцше написав, що для кожної частини "вистачило десять днів, в жодному випадку, ні для першої, ні для третьої не потребував я більше". Спочатку перші три частини були надруковані окремо, і були об'єднані в один том у 1887. Четверта частина, написана у 1885, залишалася неопублікованою. Нарешті, в 1892, усі частини трактату були зібрані в одному виданні. В оригінальному німецькому тексті багато випадків гри слів, які важко передати в перекладі 109 Етична проблематика твору Августина Блаженого "Град небесний". Два гради створено двома родами любові: град земний — любов'ю до себе, доведеною до презирства до Бога, і град небесний — любов'ю до Бога, доведеною до презирства до себе. Перший має славу свою в собі самому, останній — в Бозі. Бо перший шукає слави серед людей, а найбільша слава для іншого є Бог, свідок совісті. Один у славі своїй підносить свою голову, другий ж говорить своєму Богові: Ти, Господи,... слава моя, і возносяй главу мою (Пс.3,4). У одному панує похіть, що керує і правителями, і народами його; у іншому служать один одному по любові і правителі, що повелівають, і їх підлеглі, що слухають. Перший град — в особі свого правителя — звеличує власну силу; другий ж говорить своєму Богові: Возлюблю Тя, Господи, кріпосте моя (Пс 17, 2). Навіть мудрі в першому граді, ведучи життя людське, добивалися благ тіла або душі, або і того, і іншого разом; ті ж з них, хто змогли пізнати Бога, не прославили Його як Бога і не подякували, але заметушились в міркуваннях своїх, і захмарилося нетямуще їх серце: називаючи себе мудрими (тобто звеличившись в своїй гордині і нахваляючись своєю мудрістю), збожеволіли і славу нетлінного Бога змінили на образ, подібний до тлінної людини і птахів, і чотириногих, і плазунів. Саме до шанування ідолів цього роду прийшли вони — і вожді, і підвладні їм — і поклонялися і служили творінню замість Творця, який благословенний во віки, амінь (Рим. 1, 21-25). У іншому ж граді вся людська мудрість — в благочесті, в шануванні дійсних Богів, в очікуванні як винагороди не тільки товариства святих, але і ангелів; щоб Бог був у всьому все (1 Кор. 15, 28). Град Божий, град земний і "історія"

Люди, що не живуть вірою, шукають мир свому дому в достатку і зручності тимчасового життя. Ті, що живуть же вірою чекають вічних благ, обіцяних в майбутньому, а речами земними і тимчасовими користуються як мандрівники, — не для того, щоб захоплюватися ними і забути своє прагнення до Бога, а для того, щоб вони допомагали їм легше переносити тяготи тлінного тіла, які обтяжують душу. Таким чином, і ті та інші, і той та інший дім однаково користуються речами, необхідними в цьому житті; але мета використання у кожного своя і дуже різна. Так, земний град, що не живе вірою, прагне до миру тимчасового і до цієї єдиної мети спрямовує злагоду, що встановлюється серед громадян заради єдності бажань, що досягаються в цьому житті. Град же небесний, або, вірніше, частина його, мандруюча в земній чужині, але та, що живе у вірі, задовольняється цим світом за необхідністю, чекаючи, що все тлінне в ньому мине. Тому, хоча частина ця — полонянка земного граду, вона вже отримала обіцянки свого спасення, а в якості запоруки — духовний дар, і їй складно підкорятися законам, якими керується життя граду земного, для збереження взаємної злагоди між двома градами. Але в земному граді були якісь мудреці, мудрість яких не одобрена в священному Писанні; напоумлені або обдурені демонами, вони вважали, що слід шанувати багато богів як правителів різного роду речей: одному підвладне тіло, іншому — душа; і в самому тілі: цьому — голова, тому — шия, третьому — інші члени; і в душі точно так само: одному — розум, іншому — вчення, цьому — гнів, а тому — любов; так, як і в справах житейських: одному — худоба, іншому — пшениця, третьому — вино, тому — м'ясо, цьому — ліси, іншому — судноплавство, комусь — війни і перемоги, комусь — шлюби, комусь— пологи і плодючість, іншим — все інше. Град же небесний шанував лише одного єдиного Бога і вірив, що тільки Йому слід віддавати шану. Тому небесний град не міг мати з градом земним спільних релігійних законів і був змушений вступити із-за них в розбіжності з останнім, так що був в тягар його супротивникам, піддавався їх гніву, ненависті і переслідуванням, поки, нарешті, чисельністю і видимою божественною підтримкою не приборкав зухвалості своїх ворогів. Отже, доки цей небесний град мандрує по землі, він приваблює до себе громадян всіх народів і збирає зі всіх кінців світу громаду, не піклуючись про відмінність мов, традицій, законів, якими світ земний встановлюється або підтримується; нічого з останнього не змінюючи і не руйнуючи, а навпаки, зберігаючи і дотримуючи всього, що покликане до однієї мети — шанування єдиного і істинного Бога. Таким чином, в цих земних мандрівках град небесний користується світом земним і удається до предметів, пов'язаних з нашою смертною природою, — якщо це сумісно з благочестям і релігією, — зберігає здоровий розум і скеровує цей земний світ до небесного. Останній же, справжній світ, єдиний і повинен називатися світом розумного творіння як саме впорядковане і найдосконаліше єднання для втіхи Богом і один одним — в Бозі. Коли цей світ настане, не буде більше ні життя смертного, ні фізичного тіла; матимемо ж ми в цих земних мандрівках життя вічне і тіло духовне, без найменших потреб і цілком підпорядковане волі. У мандрівках земних володіння цим світом полягає в праведній вірі, що скеровує до здійснення всього доброго для Бога і ближнього, бо життя граду є життя суспільне. Про любов

...Браття, наслідуйте любов, цей солодкий і спасительний союз душ, без якого багатий бідний і бідний багатий. Вона в нещастях терпляча, у щасті стримана, в тяжких стражданнях мужня, в доброчесності щедра, в спокусах тверда, в гостинності привітна; між справжніми братами вона радісна, між брехливими - терпляча. У Авелі під час жертвопринесення бажана, в Ної під час потопу безпечна, в переселеннях Аврама тверда, в Мойсеєві під час засмучень лагідна, в Давиді під час гонінь його незлобива. У трьох отроках вона небоязливо поглядає на вогонь, що охоплює їх, в Маккавеях мужньо виносить жорстокі муки від вогню. Чиста вона в Сусанні у ставленні до чоловіка, в Ганні після смерті чоловіка, в Марії, яка не має чоловіка. Відважна в Павлові до викриття, покірлива в Петрові до слухняності, піднесена в християнах для сповідання, божественна в Христі до прощення. Але що про любов більшого можу сказати я порівняно з тими похвалами, які Господь вкладає у вуста апостола, що показує чудовий шлях любові і що говорить: "Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любові не маю, то я — мідь, що дзвенить, або кімвал, що бринить. Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що й гори можу переставляти, а любові не маю, - то я ніщо. І якщо роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення, а любові не маю, то нема мені з того ніякої користі. Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радується істині; усе покриває, всьому йме віри, всього надіється, все терпить. Любов ніколи не перестає..." (1 Кор. 13, 1-8). Ось яка любов — душа писань, сила пророцтв, огорожа таємниць, підстава знань, плід віри, багатство бідних, життя для вмираючих. Чи може ще бути більша великодушність, чим померти за нечестивих? Що може бути благородніше за любов до ворогів? Лише вона не обтяжується чужим щастям, бо не заздрить. Лише вона не звеличується своїм щастям, бо не гордиться. Вона вільна від мук злої совісті, бо не мислить зла. Серед ганьби вона спокійна, серед ненависті доброзичлива, серед гніву незлобива, серед підступності чиста, серед неправди вона сумує, в істині втішається. Що сильніше за неї для прощення образ? Що надійніше за неї не стосовно суєти, але стосовно вічності? Тому і терпить вона все в цьому житті, всього чекає від життя майбутнього. І переносить все, що тут не трапляється, бо сподівається на все, що там обіцяється. Істинно, вона ніколи не перестає. Отже, досягайте любові і, свято мислячи про неї, приносіть плід правди. І що б ви не знайшли більшого в похвалах, чим я міг висловити, все це хай з'явиться в житті вашому. Нам же слід потурбуватися, щоб стареча промова наша не тільки була переконлива, але і коротка.

Про добро і зло

Що ж називається злом, як не нестача добра? Для живих істот хвороби і рани — не що інше як нестача здоров'я. Коли розпочинають лікування, піклуються не про те, щоб зло, яке потрапило в організм, тобто хвороби і рани, перейшло в інше місце, але щоб воно не існувало зовсім. Рана або хвороба не є самостійною субстанцією, а лише пошкодженням субстанції тілесної, тоді як тіло є сама субстанція, щось дійсно добре, куди проникає зло, тобто відсутність добра, яке називається здоров'ям. Так само і всі дефекти душі, якими б вони не були, є нестачею природного добра. При зціленні дефекти нікуди не переносяться; якщо здоров'я піде з субстрата, то вони, хоча і були в нім, ніде більше існувати не будуть.

Отже, все суще благо, оскільки Творець його надзвичайно благий. Але внаслідок того, що воно не таке незмінне благо, як його Творець, то добро в нім може зменшуватися або збільшуватися. А зменшення добра є зло; хоча скільки б добро не зменшувалося, щось від нього неодмінно повинно залишатися, доки є само суще, щось, що робить суще сущим. І яким би не було це суще, наскільки б малим воно не було, неможливо знищити те добро, яке і робить його сущим, якщо тільки не знищити само суще.

Таким чином, усяке суще є добро; велике добро, — якщо не може піддаватися псуванню, мале, — якщо може. Заперечувати існування добра, крім як по нерозумінню або незнанню, є абсолютно неможливо. Якщо воно винищується псуванням, то і саме псування не зберігається за відсутністю того, що дозволяло б йому існувати.

Отже, те, що називають злом, не існує, якщо немає ніякого добра. Але добро, позбавлене усякого зла, є досконале добро; добро ж, що містить в собі якесь зло, є добро зіпсоване або хибне. Тобто ніколи не може існувати жодного зла там, де немає жодного добра. Звідси виходить дивна річ: якщо всяка природа, оскільки вона існує, є добро, то коли говорять, що порочна природа є зла природа, мабуть, хочуть сказати, що добре є те ж, що зле, а зле — те ж, що добре. Бо всяке суще — добро, і жодна річ не була б поганою, якби сама не була сущою.

Про страждання заради Церкви

Часто навіть божественний промисел дозволяє виганяти з християнської общини праведників із-за бурхливих розбратів з боку світських людей. Якщо жертви цієї несправедливої образи зноситимуть її з усім терпінням заради миру церкви, не потуратимуть ні розкольництву, ні єретикам, то вони всім послужать прикладом прямоти почуттів і чистої любові, з якими треба служити Богові. Намір цих людей — повернутися, коли одного разу вщухне буря, в гавань, або, — якщо це виявиться неможливим чи то із-за продовження бурі, чи то з побоювання, що з їх поверненням виникне їй подібна або страшніша, — прагнути поклопотатися про спасення тих, чиїм бунтарським підступам вони зобов'язані були поступитися, утримуючись від усяких розкольницьких зборищ і захищаючи аж до самої смерті віру, яку, як їм відомо, проповідує християнська церква, і являючи собою живе її свідоцтво. Отцем, що бачить таємне (Мф.6,18), їм таємно приготований вінець. Такі випадки рідкісні, але, однак, не безпідставні. Вони зустрічаються навіть частіше, ніж можна було б думати.

№ 108. Права та обов'язки студента

Відповідно до Закону України "Про вищу освіту":

Стаття 54. Права осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах.

1. Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають право на:

вибір форми навчання;

безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та побуту;

трудову діяльність у позанавчальний час;

додаткову оплачувану відпустку у зв'язку з навчанням за основним місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою вищого навчального закладу;

участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представлення своїх робіт для публікацій;

участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту, оздоровлення;

надання пропозицій щодо умов і розмірів плати за навчання;

участь у об'єднаннях громадян;

обрання навчальних дисциплін за спеціальністю в межах, передбачених освітньо-професійною програмою підготовки та робочим навчальним планом;

участь у формуванні індивідуального навчального плану;

моральне та (або) матеріальне заохочення за успіхи у навчанні та активну участь у науково-дослідній роботі;

захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства;

безкоштовне користування у вищих навчальних закладах бібліотеками, інформаційними фондами, послугами навчальних, наукових, медичних та інших підрозділів вищого навчального закладу;

канікулярну відпустку тривалістю не менше ніж вісім календарних тижнів.

2. Студенти вищих навчальних закладів, які навчаються за денною (очною) формою навчання, мають право на пільговий проїзд у транспорті, а також на забезпечення гуртожитком у порядках, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Студенти вищих навчальних закладів мають право на отримання стипендій, призначених юридичними та фізичними особами, які направили їх на навчання, а також інших стипендій відповідно до законодавства.

Стаття 55. Обов'язки осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах. етика мораль кант спіноза платон

Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, зобов'язані:

додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу;

виконувати графік навчального процесу та вимоги навчального плану.

Размещено на Allbest.ru

Blog

1. Етика як філософська теорія моралі

Содержание