Одесский Национальный Политехнический Университет курсовая
| Вид материала | Курсовая |
- Украины Одесский Национальный политехнический университет Кафедра «Информационные системы, 334.62kb.
- Одесский Национальный Политехнический Университет курсовая, 433.89kb.
- Одесский Национальный Политехнический Университет Программное обеспечение автоматизированных, 41.53kb.
- Научный, 8.03kb.
- Российской федерации национальный исследовательский томский политехнический университет, 29.77kb.
- Одесский Государственный Университет Николаевский Учебный Центр курсовая, 1116.79kb.
- Тезисы Одесский национальный университет имени И. И. Мечникова, 2146.48kb.
- Одесский Государственный Университет Николаевский Учебный Центр курсовая, 160.12kb.
- Программа конференции предусматривает: пленарные доклады ведущих научных работников, 88.12kb.
- Программа конференции 18 20 мая 2010 г. Киев, Украина, 944.72kb.
За допомогою таблиці побудуємо криву граничного доходу на графіку попиту та пропозиції. Будемо брати для цього значення MR=∆TR/∆Q та середнє значення Qd(Q1+Q2/2). З графіку бачимо, що чистий монополіст або фактично будь-який виробник в умовах недосконалої конкуренції з низхідною кривою попиту повинен понизити ціну, для того, щоб більше продати продукції. Внаслідок цього граничний дохід буде менше ніж ціна. Знижуючи ціну з 141 до 114 грн. монополіст одержує від продажу четвертої одиниці продукції 114 грн. Але з цього приросту потрібно відняти 9 грн., які є втратою через зниження ціни кожної з перших 3 одиниць продукції. Отже, граничний дохід четвертої одиниці складає 105 грн/шт. Саме це є причиною, яка пояснює, чому значення граничного доходу в колонці таблиці нижче за ціну продукції для всіх рівнів виробництва, за винятком першого.
Низхідна крива монополістичного попиту означає, що високі ціни пов'язані з низькими об'ємами продажів і, навпаки, низькі ціни — з великими об'ємами виробництва. Оскільки крива попиту монополіста зафіксована, він не може підвищити ціну без втрати продажів або збільшити продажі без призначення більш низької ціни.
5. Особливості оподаткування пов’язані з історичним розвитком політичної системи й економіки країни. Податкова система відрізняє, насамперед, системність на широкій законодавчій основі. Вона формувалася багато десятиліть, відбиваючи історичні і культурні особливості. В даний час система має стабільність у відношенні переліку стягнутих податків і зборів, правил їхнього застосування. Ставки ж податків щорічно переглядаються з урахуванням економічної ситуації і напрямку економіко-соціальної політики держави.
Використовуючи поняття пропозиції і попиту, а також еластичності, можна визначити, як розподіляється тягар акцизного збору, або податку з продажів. Для цього побудуємо таблицю розподілення податку.
Таблиця – 6 – розподіл податкового тягаря фірми по виробництву пухових подушок на рівноважній ділянці кривих попиту і пропозиції.
| Pe, грн. | Qe тис. грн. | Pe – ПДВ, грн. | P1e, грн. | Q1e, тис. шт. | Тягар споживача, грн.: Pe - P1e | Тягар виробника грн.: P1e – (Pe – ПДВ) | Зниження обсягів споживання, тис. шт.: Qe - Q1e |
| 61,04 | 9,88 | 61,04/1,2=50,87 | 56,25 | 10,4 | 4,79 | 5,38 | -0,52 |
З таблиці нам показаний ринок нашого продукту і що рівноважна ціна з податком складає 61,04 грн. за подушку, а кількість — 9,88 тис. шт. Відміна податку з продажів зміщує криву пропозиції вниз на величину без податку. Рівноважна ціна тоді складатиме 56,25 грн., а кількість 10,4 тис. шт. Це приводить до пониження ціни для споживача (на 4,79 грн.) і до підвищення для виробника (на 5,38 грн.). На графіку співвідношення попиту і пропозиції зображемо криву пропозиції без ПДВ. Графік показує, що при еластичній пропозиції податок з продажів приводить до великого підвищення цін і тому податок оплачується головним чином споживачами. Але якщо пропозиція нееластична, то ціна підвищиться трохи і велика частина податку ляже на плечі продавців. В нашому випадку нам підходить другий варіант, тобто рівноважна крапка пропозиції без ПДВ (10,4; 56,25) знаходиться нижче одиничної еластичності і пропозиція нееластична.
6. По данним з додатку 3 курсової роботи заповнимо нашу таблицю та пояснимо її показники.
Таблиця 7 – Розрахунок показників для оптимізації ефективності діяльності фірми по виробництву пухових подушок
| Q, тис. грн.. | 1 | 2 | 3 | 5 | 8 | 10 | 11 | 13 | 15 | 19 |
| TC, тис. грн. | 200 | 280 | 300 | 320 | 400 | 500 | 520 | 700 | 900 | 1700 |
| FC, тис. грн. | 100 | |||||||||
| VC, грн. | 100 | 180 | 200 | 220 | 300 | 400 | 420 | 600 | 800 | 1600 |
| ATC, грн. | 200 | 140 | 99,99 | 64 | 50 | 50 | 47,27 | 53,84 | 60 | 89,47 |
| AFC, грн. | 100 | 50 | 33,33 | 20 | 12,5 | 10 | 9,09 | 7,69 | 6,66 | 5,26 |
| AVC, грн. | 100 | 90 | 66,66 | 44 | 37,5 | 40 | 38,18 | 46,15 | 53,33 | 84,21 |
| MC, грн. | 80 20 10 26,66 50 20 90 100 200 | |||||||||
| P, грн. | 61,04 | |||||||||
| TR=P*Q, тис. грн. | 61,04 | 122,08 | 183,12 | 305,2 | 488,52 | 610,4 | 671,44 | 793,52 | 915,6 | 1156,76 |
| П=TR-TC тис. грн. | -138,9 | -157,92 | -116,88 | -14,8 | 88,52 | 110,4 | 151,44 | 93,52 | 15,6 | -540,24 |
| R=  % | -69,48 | -56,4 | -38,96 | -4,6 | 22,13 | 22,08 | 29,12 | 13,36 | 1,7 | 31,77 |
Щоб визначити загальні витрати виробництва різних об'ємів продукції і витрати з розрахунку на одиницю продукції, необхідно об'єднати данні по виробництву з інформацією про ціни на ресурси. Протягом періоду часу деякі ресурси, пов'язані з технічним устаткуванням підприємства, залишаються незмінними. Кількість інших ресурсів може змінюватися. Звідси витікає, що різні види витрат можуть бути віднесені або до постійних, або до змінних.
Постійними (FC) називаються такі витрати, величина яких не міняється залежно від зміни об'єму виробництва. Постійні витрати пов'язані з самим існуванням виробничого устаткування фірми і повинні бути тому сплачені, навіть якщо фірма нічого не проводить. До постійних витрат, як правило, відноситься оплата зобов'язань по облігаційних позиках, рентні платежі, частина відрахувань на амортизацію будівель і устаткування, внески страховок, а також платня вищому управлінському персоналу і майбутнім фахівцям фірми. Показник постійних витрат залишається незмінним при всіх рівнях виробництва, включаючи нульовий. В нашому випадку постійні витрати дорівнюють 100 тис. грн.
Змінними (VC) називаються такі витрати, величина яких міняється залежно від зміни об'єму виробництва. До них відносяться витрати на сировину, паливо, енергію, транспортні послуги, велику частину трудових ресурсів, т. п. Сума змінних витрат міняється в прямій залежності від об'єму виробництва. Проте слід зазначити, що приріст суми змінних витрат, пов'язаний із збільшенням об'єму виробництва на одну одиницю, не є постійним. На початку процесу збільшення виробництва змінні витрати будуть якийсь час зростати темпами, що зменшуються; і так триватиме до четвертої одиниці вироблюваної продукції. Потім змінні витрати почнуть збільшуватися наростаючими темпами з розрахунку на кожну подальшу одиницю вироблюваної продукції. Така поведінка змінних витрат обумовлюється законом убуваючої віддачі. Збільшення граничного продукту протягом якогось часу викликатиме все менший і менший приріст змінних ресурсів для виробництва кожної додаткової одиниці продукції. А оскільки всі одиниці змінних ресурсів купують за однією і тією ж ціною, це значить, що сума змінних витрат зростатиме темпами, що зменшуються. Але як тільки гранична продуктивність почне падати відповідно до закону убуваючої віддачі, все більшу і більшу кількість додаткових змінних ресурсів доведеться використовувати для виробництва кожної подальшої одиниці продукції. Сума змінних витрат, таким чином, збільшуватиметься наростаючими темпами.
Отже загальна сума витрат (TC) - сума постійних і змінних витрат при кожному даному об'ємі виробництва (FC+VC).
Cаме показники середніх витрат звичайно використовуються для порівняння з ціною, яка завжди указується з розрахунку на одиницю продукції.
Середні постійні витрати (АFС) визначаються шляхом розподілу сумарних постійних витрат (ТFС) на відповідну кількість проведеної продукції (Q).
Тобто: ТFС
Q
Оскільки сума постійних витрат, за визначенням, незалежна від об'єму виробництва, АFС падатимуть у міру збільшення кількості вироблюваної продукції. Із зростанням об'єму виробництва дана сума постійних витрат, рівна 100 грн. розподіляється на більшу і більшу кількість продуктів. Якби проводилася всього одна одиниця продукції, то і сума постійних витрат, і АFС дорівнювали б 100 грн. Але при виробництві двох одиниць сума постійних витрат в 100 грн. дала б 50 грн. постійних витрат з розрахунку на одиницю продукції; потім — 33,3 грн. при розподілі на 3 одиниці продукції і так далі.
Середні змінні витрати (АVС) визначаються шляхом розподілу сумарних змінних витрат (VС) на відповідну кількість проведеної продукції (Q):
VС
Q
АVС спочатку падають, досягають свого мінімуму, а потім починають рости. Оскільки суми змінних витрат підкоряються закону убуваючої віддачі, остільки це повинне відобразитися і на показниках середніх змінних витрат. На стадії зростаючої віддачі все менше і менше додаткових змінних ресурсів потрібне для виробництва кожної з перших чотирьох одиниць продукції. В результаті змінні витрати з розрахунку на одиницю продукції знижуватимуться. При виробництві п'ятої одиниці продукції АVС досягнуть свого мінімуму і вслід за цим почнуть зростати, оскільки убування віддачі зумовить необхідність використовування більшої і більшої кількості змінних ресурсів для виробництва кожної додаткової одиниці продукції. При малому об'ємі виробництва виробничий процес буде відносно неефективним і дорогим, оскільки устаткування, що є у фірми, виявиться недовантаженим. Виробництво буде неефективним, а змінні витрати з розрахунку на одиницю продукції відповідно відносно високими. Проте у міру розширення виробництва більш високий рівень спеціалізації робочих і більш повне використовування капітального устаткування фірми забезпечать підвищення ефективності виробництва. З цієї миті устаткування фірми використовуватиметься настільки інтенсивно, що кожна додаткова одиниця змінних ресурсів збільшуватиме об'єм виробництва на меншу величину, ніж попередня. Значить АVС почнуть зростати.
Середні загальні витрати (АТС) можна розрахувати шляхом складання АFС і АVС для кожного з можливих об'ємів виробництва. Тобто
АТС = АFС + АVС.
Результати цих розрахунків представлені в таблиці.
Тепер нам залишається розглянути ще одну дуже важливу концепцію витрат виробництва — концепцію граничних витрат. Граничними витратами (МС) називаються додаткові, або витрати, пов'язані з виробництвом ще однієї одиниці продукції. МС можна визначити для кожної додаткової одиниці продукції.
МС =
З таблиці видно, що виробництво першої одиниці продукції збільшує суму загальних витрат з 200 до 280 тис. грн. Тому додаткові, або граничні, витрати виробництва цієї першої одиниці складають 80 грн. Граничні витрати виробництва другої одиниці складають 20 грн. (300 —280); МС виробництва третьої одиниці рівні 10 грн. (320—300/5-3) і т.д. МС виробництва кожної продукції представлені в таблиці.
Концепція граничних витрат має стратегічне значення, оскільки вона дозволяє визначити ті витрати, величину яких фірма може контролювати найбільш безпосередньо. Точніше кажучи, МС показують витрати, які фірмі доведеться понести у разі виробництва останньої одиниці продукції, і одночасно — витрати, які можуть бути "заощаджені" у разі скорочення об'єму виробництва на цю останню одиницю.
Завдяки табличним данним зображемо графічно на одному малюнку значення сукупного доходу (TR), сукупні умовно постійні (FC) та умовно перемінні (VC) витрати та загальну суму витрат (TC). На горизонтальній осі візьмемо значення обсягу виробництва (Q), а на вертикальній значення виторгу та витрат.
Сума змінних витрат на графіку змінюється по вертикалі від горизонтальної осі, а сума постійних витрат кожного разу додається до вертикального вимірювання суми змінних витрат для отримання кривої загальної суми витрат.
Крапки перетину TR з TC – це крапки беззбитковості нашої фірми. Обозначимо їх крапками A (5,4; 303) та B (15,1; 903). Відрізок між крапками A та В – це прибуток нашої фірми. Виробництво нижче крапки А та вище В – це наші збитки.
На другому малюнку зображемо значення середніх сукупних витрат (АТС), умовно постійних (АFC) та умовно перемінних (AVC) витрат. Також зображемо граничні витрати (МС) при різних значеннях обсягу виробництва та постійну ціну продукції (Р). На вертикальній осі зображемо середні значення витрат, ціну реалізації і граничні витрати. На горизонтальній зображено значення Q.
На малюнку крива АFС безперервно знижується у міру зростання об'єму виробництва. Крива АVС є дугообразною на графіку. Крива АТС одержана шляхом складання по вертикалі АFС і АVС. Тому різниця у висоті кривих АТС і АVС залежить від величини АFС при кожному даному об'ємі виробництва.
Крива граничних витрат МС перетинає криві АТС і АVС в точках мінімального значення кожної з них, пояснюється це тим, що поки гранична величина, приєднувана до суми загальних (або змінних) витрат, залишається менше середньої величини цих витрат, показник середніх витрат зменшується. І навпаки, коли гранична величина, приєднувана до суми загальних (або змінних) витрат, виявляється більше середніх загальних (або змінних) витрат, середні витрати повинні рости. Перетин MC та Р (крапка С (11,2; 61,04)) – є оптимальний (максимальний) прибуток, рентабельність нашого підприємства.
Підприємство по виробництву пухових подушок має тип дограничної фірми з надприбутком, коли ціна більше, ніж перетин АТС і МС. Головне завдання фірми для оптимізації – знайти такий об’єм виробництва, при котрому прибуток фірми максимальний.
ВИСНОВКИ
Отже ми проаналізували фірму по виробництву пухових подушок.
Визначили, що попит та пропозиція на наш товар благоприятствують розвитку промисловості. Зниження ціни зумовлює відповідне зростання величини попиту і навпаки. Зростання ціни на наш продукт зумовлює як правило до зростання обсягу пропозиції. Рівноважна крапка співвідношення попиту та пропозиції E(9,89;61,04) максимізує дохід і стимулює споживати більше продукції фірми. З цього виходить, що її еластичність дорівнює одиниці. Ділянки попиту котрі вище цієї крапки є еластичними, а ті, що нижче – нееластичними.
Пропозиція формує попит виготовлених товарів і запропонованих послуг та їх ціни, а попит визначає обсяг і структуру пропозиції, впливаючи на виробництво.
Прибуток (TR) є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків. Враховуючи значення прибутку, вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймні стабілізувати її на певному рівні. Надходження виручки на розрахунковий рахунок підприємства фіксується регулярно.
Монопольне положення визначається як положення підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару. Крива попиту монополіста - низхідна крива попиту, котра означає, що чиста монополія може збільшити свій продаж, призначаючи більш низьку ціну на одиницю своєї продукції. Тому граничний дохід (MR) стає менше ніж ціна для кожного рівня випуску. Крива монополістичного попиту означає, що високі ціни пов'язані з низькими об'ємами продажів і, навпаки.
Відміна податку з продажів негативно вплине на підприємство. Рівноважна ціна тоді складатиме 56,25 грн., а кількість 10,4 тис. шт. Це приводить до пониження ціни для споживача (на 4,79 грн.) і до підвищення для виробника (на 5,38 грн.). При цьому пропозиція нееластична, ціна підвищиться трохи і велика частина податку буде сплачувати фірма. Тобто стабільність розвитку і отримання прибутку фірми забезпечує пропозиція з ПДВ.
Як вже пояснювали для оптимізації діяльності фірма не повинна виходити за межі крапок перетину сукупного доходу (TR) та витрат (TC). Перетин MC та Р (крапка С (11,2; 61,04)) – є оптимальна рентабельність нашого підприємства. Нам треба виробляти такий об’єм, бо прибуток фірми при ньому максимальний.
Література:
1. Гальперин В.М. и др. Мікроекономіка – СПб: Экономическая школа, 1993.
2. Долан, Едвин Дж., Ліндсей, Девід Е. Мікроекономіка: Пер. з англ.
Лисовик, В. Лукашевич – СПб: Санкт-Петербург, 1994.
3. В Дорнбуш Г., Фішер С. Макроэкономика. – К., 1996. – 816 с.
4. Макконнел С., Брю Л. Экономікс. – Г., 1992: В 2т. – Т.1.
5. Пиндайк Роберт, Рубінфельд Даніел. Микроэкономика: 1996. – 646 с.
6. Самуэльсон П.А. Экономикс: В 2-х т. – М: Алгон, 1994. – 333 с.
7. Ястремський О.І., Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки: Підручник. –
К., 1998. – 714 с.