Geum.ru

Одесский Национальный Политехнический Университет курсовая

Вид материалаКурсовая
Подобный материал:
1   2   3
Дугова еластичність пропозиції характеризує спричинену зміною ціни на товар у відсотках. Для визначення дугової еластичності пропозиції застосовуємо таку саму формулу, як для дугової еластичності попиту, з єдиною по­правкою, що Q – це величина пропозиції, а не попиту.

Залежно від абсолютного значення дугової еластичності пропозиції розрізня­ють п'ять її видів:



Еластична пропозиція




нееластична пропозиція,




одинично-еластична пропозиція,



абсолютно нееластична пропозиція,




безмежно еластична пропозиція.

За точкової еластичності пропозиції спостерігаємо три випадки:

ЕS>1 (крива S перетинає вісь ціни вище початку координат);

ЕS=1 (крива S проходить через початок координат);

ЕS<1 (крива S перетинає вісь ціни нижче початку координат).

Випадок 1. Крива S1 перетинає вість ціни вище початку координат у точці Т1. Еластичність пропозиції в будь-якій точці кривої S1, наприклад у точці А1, визначається:



Оскільки ОР1>Р1Т1, то ЕS>1. Отже, пропозиція еластична як у точці А1, так і в будь-якій точці кривої S1.

Випадок 2. Крива S2 проходить через початок координат. Точка Т2 збігається з початком координат. Еластичність пропозиції в будь-якій точці кривої S2, наприклад в точці А2, визначається:



Оскільки ОР2=Р2Т2, то ЕS>1. Отже, пропозиція одинично-еластична як у точцці А2, так і в будь-якій точці кривої S2.

Випадок 3. Крива S3 перетинає вісь ціни нижче початку координат в точці Т3. Еластичність пропозиції в будь-якій точці кривої S3, наприклад у точці А3 визначається:



Оскільки ОР3<Р3Т3, то ЕS<1. Отже, пропозиція є нееластичною як у точці А3, так і в будь-якій точці кривої S3. Даний випадок є винятковим: маємо від’ємне значення ціни. А це означає, що існують виробники, які готові пропонувати деяку кількість товару безплатно з метою привернути до себе споживача і швидше реалізувати товар.

Отже побудуємо таблицю еластичності пропозиції, в якій порахуємо коефіцієнти еластичності для всієї лінії пропозиції.

Таблиця 4 – Визначення еластичності пропозиції на пухові подушки

Qs
Ps
∆Qs=│Q1-Q2│
∆Ps=│P1-P2│










5
0
1,6

1,6

1,6

1,6

1,6
20

20

20

20

20
5,8

7,4

9

10,6

12,2
10

30

50

70

90
0,27

0,21

0,17

0,15

0,13
2

0,66

0,4

0,28

0,22
0,135

0,318

0,425

0,535

0,59

6,6
20

8,2
40

9,8
60

11,4
80

13
100


Наша еластичність пропозиції на пухові подушки вимірюється по формулі:




Цінова ела­стичність пропозиції є процентною зміною пропонованої кількості в результаті одновідсоткового збільшення ціни. Таке значення еластичності звичайно позитивне, бо вища ціна стане для виробників стимулом для збільшення ви­пуску продукції. Кожна точка в таблиці фіксує відповідне кількісне значення пропонованої на ринку продукції при певному значенні ціни.

Існує низка факторів еластичності пропозиції.

Фактори еластичності пропозиції:

1. Час. Еластичність пропозиції зростає з плином часу. Наприклад, коли ціна на товар підвищується, то виробники намагаються продати товару якомога більше. Але для цього потрібно розширити виробництво, що зазвичай вимагає часу. В періоді часу розрізняємо декілька ефектів:

А. Миттєвий ефект. У перший день зміни ціни пропозиція абсолютно нееластична, бо продавці пе­реважно не можуть за один день завезти на ринок партію готових товарів, що є на складах, не говорячи вже про розширення виробництва.



Б. Тимчасовий ефект. Протягом кількох днів чи тижнів про­позиція має низьку еластичність. Вироб­ники враховують зміну ціни і максималь­но змінюють випуск продукції, використовуючи існуючі потужності.



 В. Довгостроковий ефект. З плином часу виробники можуть ваго­мо змінити виробничі потужності: запрова­дити нові технології, побудувати нові приміщення, установити нове обладнання тощо. Пропозиція стане високоеластичною.



2. Вартість розширення виробництва. Чим дорожче обходиться розширення ви-робництва, тим нижча еластичність пропозиції. Навіть за серйозного підвищення ціни мало фірм погодиться на економічно ризиковане розширення виробництва.

3. Можливості й вартість зберігання товару. Чим кращі можливості і невисока вартість зберігання товару, тим вища еластичність пропозиції. Наприклад, при зниженні ціни на товар фірма вирішує, чи продовжувати продаж товару за низькими цінами, чи забрати продукцію з ринку на склад. Рішення залежить від того, як довго можна зберігати товар, а також від вартості складування товару. Сприятливі умови зберігання підвищують еластичність пропозиції.

4. Взаємозамінюваність ресурсів у виробництві. Якщо фактори виробництва (земля, праця, капітал) можуть бути швидко переведені з виробництва одного товару на виробництво іншого, то еластичність пропозиції такого товару буде висо­кою. Наприклад, еластичність пропозиції всіх злакових є нижчою за еластичність пропозиції пшениці, бо і землю, і працю, і капітал досить легко перевести з вироб­ництва пшениці на виробництво жита, ячменю, гречки тощо. Водночас перевести виробництво злакових загалом на будь-яке інше виробництво (наприклад, овочівництво) значно важче. Отже, чим більша взаємозамінюваність ресурсів, тим вища еластичність пропозиції.

Якщо пропозиція стабільно перевищує попит, виникає ринок споживача. Якщо попит стабільно перевищує пропозицію, виникає ринок виробника.

За допомогою таких моделей можна аналізувати зміни, що відбуваються на ринку: коли існують різні види ринків (автомобілів, телевізорів, взуття тощо), коли водночас впроваджується нова техніка і зростають доходи, коли зміни на одному ринку зумовлюють певні зрушення на іншому тощо. В усіх цих випадках взаємодія різних ринків, певних факторів на одному ринку відбувається через ціновий механізм.

Загалом взаємодія попиту і пропозиції визначається законом попиту і

пропозиції, який виражає взаємодію між кількістю товарів і послуг, які хоче

отримати споживач, і обсягом товарів і послуг, які в даний час пропонує

виробник. Отже пропозиція формує попит через асортимент виготовлених товарів і запропонованих послуг та їх ціни, а попит визначає обсяг і структуру пропозиції, впливаючи при цьому на виробництво.

В любих умовах фірма неможе позволити собі одне - установлювати ціну без серйозного аналізу можливих наслідків кожного із варіантів такого рішення. Більше того, аналіз діяльності перспективних фірм показує, що вони, як правило, володіють і чіткою політикою цін, і стратегією ціноутворення. Під політикою розуміють загальні принципи, яких компанія збирається дотримуватись в сфері установлення цін на свої товари чи послуги. Під стратегією ціноутворення розуміють набір методів, з допомогою яких ці принципи можна реалізувати на практиці. Одним із варіантів політики цін являється підтримання ціни трохи нижчої ніж в основних конкурентів, щоб забезпечити швидкий ріст продажу в поріннянні з загальним темпом розширення ринку. Відповідна цій політиці стратегія ціноутворення буде визначати набір процедур, з допомогою яких ця політика буде проводитися на практиці.

Якщо фірма ставить перед собою запитання : «Яку ціну нам потрібно установити, щоб покрити затрати і получити прибуток?», то це означає, що у неї немає своєї політики ціни, і відповідно, не може бути і мови про яку небуть стратегію її реалізації. Про політику цін можна говорити в тому випадку, коли запитання ставиться зовсім по-іншому: «які затрати потрібно понести, щоб заробити прибуток при тих ринкових цінах, яких ми можемо добитися?». Так само неможливо говорити про те, що фірма має яку-небуть цінову політику чи стратегію. Адже якщо цінність (суб’єктивно прийнята користь) товару не оправдує для покупця свою ціну, то кваліфікований спеціаліст ціноутворення не стане так наполегливо пропонувати покупцям все більші скидки, надіючись знайти в результаті ідеальне співвідношення «ціна/корисність». Він піде другим шляхом: почне вивчати можливості іншої сигментації ринку і використання нових каналів збуту, щоб знайти свого покупця, який купить цей товар при такій ціні. Адже неможна забувати, що зниження ціни розуміється багатьма потенціальними покупцями як доказ недуже високої цінності товару.

Затратний підхід до ціноутворення історично самий давній і самий на перший погляд надійний. Адже в його основі лежить така реальна категорія, як затрати фірми на виробництво і збут товару. Це метод ціноутворення, приймаючий в якості відправної точки фактичні затрати фірми на виробництва і реалізацію товарів.

При ринковій організації збуту продукції рівень ціни визначає можливий об’єм продажу і можливий масштаб виробництва. Але визнають, що від масштаба виробництва прямо залежить величина окремих затрат на виробництво одиниці продукції. При рості масштабів випуску знижується сума постійних затрат, яка припадає на одиницю продукції, отже, і величина середніх затрат на його випуск. Співставлення підходів до ціноутворення, розглянутих в бізнес-ситуації, підводить до розуміння того, що грамотний менеджер неповинний ставати на шлях пасивного ціноутворення, коли його рішення в цій області визначається необхідністю покрити фактичні затрати і получити бажану величину прибутку при певних умовах діяльності. Пасивне ціноутворення - це установлення цін строго на основі затратного методу або тільки під впливом цінових рішень конкурентів. Найбільш розумний підхід - активне ціноутворення , коли через управління цінами досягається потрібна величина і відповідна їй величина середніх затрат, що в підсумку виводить фірму на бажаний рівень прибутковості операцій.

3. Надходження виручки на розрахунковий рахунок підприємства фіксується регулярно. Існує певна залежність між еластичністю попиту та виторгом. Якщо попит еластичний, зменшення ціни приведе до збільшення виторгу, тому що навіть при меншій ціні, сплачену за одиницю продукції, приріст продажу виявляється більшим ніж достатнім для компенсації збитків від зниження ціни. Висновки щодо еластичності попиту підтверджуються додатковим графіком виторгу по функції попиту. При зображенні графіка виторгу від реалізації по осі абцис відображається обсяг виробництва, а по осі ординат – виторг від реалізації (Total revenue). На графіку найвищою крапкою виручки попиту, при якій вона буде максимальною є крапка A, при якій TRd=609 і Qd=7. Крапка B(9,88;603,3) є перетином виручки попиту та пропозиції. ЇЇ називають рівноважною.

4. В теоретичному аспекті можна виділити два типи ринкової поведінки: досконалу (вільну, чисту) й недосконалу конкуренцію. На практиці домінує недосконала конкуренція. Вона виникає тоді, коли далеко не всі фірми галузі можуть запропонувати певний товар за діючою ціною. Залежно від кількості продавців і покупців одного і того ж товару чи послуги, на ринку розрізняють типи їхньої ринкової поведінки і ймовірні результати ринкової діяльності кожного з суб’єктів.Найпростішим типом ринкової поведінки економічних суб’єктів є монополія.

В економічній теорії під монополією розуміють велике підприємство, фірму або об’єднання (спілку), що концентрує значну частину виробництва і збуту пев­ного виду продукції, пануючи на ринку з метою одержання монополь­ного прибутку. Завдяки цьому такі підприємства посідають домінуюче становище на ринку, набувають можливості впливати на процес ціноутворення. Таке домінування дає змогу підприємцю са­мостійно, або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.

Отже, головною ознакою монопольного утворення (монополії) є заняття монопольного положення. Останнє визначається як положення підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару.

Існують різні види монополій, які можна звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної.

Природна монополія виникла внаслідок об’єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або декількома фірмами. В її основі поляга­ють особливості технології виробництва та обслуговування спожи­вачів. Тут конкуренція неможлива, та вона й небажана. Прикладом можуть слугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, зв’язок, трубопровідний транспорт і т.д.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних ор­ганів. Це надання одній або декільком фірмам виключ­ного права на виконання певного роду діяльності.

Економічна монополія є найпоширенішою. Її поява зумовлена економічними причинами, вона виростає на базі зако­но­мір­ностей господарського розвитку. Ці причини пов’язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою цих змін була промислова революція кінця XVIII - початку ХІХ ст., поява цілої низки винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості.

Давайте візьмемо чистого монополіста, який через, скажімо, контроль над патентами і сировиною може блокувати вступ нових фірм на ринок. Припустимо також, що монополісту не загрожує створення державою регулюючої комісії. Ми маємо монополіста, який займає ідеальне положення, щоб господарювати на ринку. Чистий монополіст визначатиме об'єм виробництва, що максимізував прибуток, виходячи з своїх витрат і попиту.

Вирішальну відмінність між чистим монополістом і чисто конкурентним продавцем лежить на стороні ринкового попиту. Ми пам'ятаємо, що в умовах чистої конкуренції продавець зустрічається з абсолютно еластичним попитом при ринковій ціні, визначеній галузевою пропозицією і попитом. Конкуруюча фірма “погоджується з ціною” і може продати так багато або так мало, як вона хоче за поточною ринковою ціною. Звідси витікає, що кожна додатково продана одиниця продукції додаватиме постійну величину — свою ціну — до валового доходу фірми. Іншими словами, для конкурентного продавця граничний дохід є постійним і рівним ціні продукції (MR=P). Це значить що валовий дохід збільшується на постійну величину, тобто на постійну ціну кожної проданої одиниці продукції. Крива попиту монополіста – насправді крива попиту будь-якого діючого в умовах недосконалої конкуренції продавця є відмінною. Оскільки чистий монополіст є галуззю, його крива попиту є кривою галузевого попиту. І крива галузевого попиту не є абсолютно еластичною, а навпаки, є низхідною.

По-перше, низхідна крива попиту означає, що чиста монополія може збільшити свій продаж, призначаючи більш низьку ціну на одиницю своєї продукції. Більш того, той факт, що монополіст повинен знизити ціну, щоб підвищити продажі, є причиною того, що граничний дохід стає менше ніж ціна для кожного рівня випуску, окрім першого. Зниження ціни відноситиметься не тільки до додаткової проданої продукції, але також і до всіх інших одиниць продукції, які інакше могли б бути реалізовані за більш високою ціною. Кожна додаткова продана одиниця додаватиме до валового доходу свою ціну — меншу, ніж сума знижень ціни, яка повинна бути одержана на всіх попередніх одиницях продукції.

Побудуємо таблицю, в якій визначемо граничний доход фірми:

Таблиця 5 – Визначення граничного доходу від реалізації продукції відповідно до функції попиту на пухові подушки

Qd
тис. шт.
1
4
7
10
13
16

Pd
грн.
141
114
87
60
33
6

TR=P*Q
тис. грн.
141
456
609
600
426
96

∆TR=TR1- TR2
тис. грн.
315 153 -9 -171 -333

∆Q= Q1 – Q2
тис. шт.
3

MR=∆TR/∆Q
грн./ шт.
105 51 -1 -57 -111