Поради лікаря. Шановні відвідувачі нашого сайту!
| Вид материала | Документы |
- Поради лікаря. Шановні відвідувачі нашого сайту!, 362.76kb.
- Тульчинського Миколи Георгійовича нашого колеги. Давайте привітаємо Миколу Георгійовича, 1094.46kb.
- Пост-реліз 17 Міжнародний «Форум видавців у Львові» відбувся 15-19 вересня 2010 року, 787.63kb.
- Розділ: Медицина Медична етика, 54.11kb.
- Принципи доступу до інформації в мережі Інтернет. Поняття про веб-сайт, веб-сторінку,, 85.43kb.
- Президенту України Леоніду Даниловичу Кучмі. Прошу вас, Леоніде Даниловичу. Кучма, 1331.46kb.
- Інформація про наявність молокопереробних підприємств, підконтрольних державній службі, 89.48kb.
- Реферат Поради психолога по вихованню дітей Поради психолога, 142.28kb.
- України Білоруса Олега Григоровича. Давайте привітаємо його, побажаємо міцного здоров'я, 1288.54kb.
- Дним з найефективніших механізмів підвищення результативності роботи закладів охорони, 223.74kb.
ПОРАДИ ЛІКАРЯ.
Шановні відвідувачі нашого сайту!
Тут Ви зможете ознайомитись з основними рекомендаціями медичних працівників щодо дотримання безпечної для здоров’я поведінки в різні періоди свого життя, при різних надзвичайних ситуаціях
Ми будемо інформувати Вас про основні прийоми надання медичної допомоги при нещасних випадках, про стан
інфекційної та неінфекційної захворюваності в різні пори року та про основні методи профілактики захворювань.
Перша допомога при гострих болях в животі
«Гострий живіт» характеризує «катастрофу» в черевній порожнині при нез’ясованій причині. Він є тривожним сигналом, який потребує термінових заходів для екстреної госпіталізації хворого в лікувальний заклад.
Причини «гострого живота» багаточисельні і можуть бути згруповані наступним чином:
1. Пошкодження органів черевної порожнини, які прийнято ділити на закриті і відкриті. Найбільш частою причиною «гострого живота» є пошкодження порожнинних органів шлунково-кишкового тракту і сечового міхура.
2. Запальні захворювання, в тому числі перитоніт, найбільш часта причина «гострого живота» – гострі запальні процеси в червоподібному відростку (апендицит), підшлунковій залозі (панкреатит).
3. Перфорація порожнинного органу. Частіше всього вона виникає в результаті різних захворювань органів черевної порожнини і заочеревного простору (гострий холецистит, гострий апендицит, виразки, пухлини шлунково-кишкового тракту).
4. Внутрішня кровотеча в просвіт шлунково-кишкового тракту в черевну порожнину (при трубній вагітності) і заочеревний простір (розрив нирки, аневризми черевної аорти).
5. Непрохідність кишечника, яка виникає внаслідок завороту кишок, защемлення кишки, здавлення кишки спайками.
6. Гострі порушення артеріального і венозного кровообігу, які призводять до гангрени кишечника.
7. Запальні процеси в яєчниках, позаматкова вагітність, перекрут ніжки, пухлини або кісти яєчника.
8. У дітей родова травма (із пошкодженням печінки, селезінки і інших органів, вроджена і набута непрохідність кишечника).
Симптоматика і діагностичні заходи
Ведучим симптомом практично у всіх випадках «гострого живота» є біль, локалізований по всьому животі. Чіткої залежності між динамікою захворювання, характером і інтенсивністю болю, а також його локалізацією, як правило, не спостерігається. При розповсюджених ураженнях, які обумовили виникнення «гострого живота», больовий синдром може бути різко виражений і супроводжуватися розвитком шоку або колапсу.
Частим симптомом «гострого живота» є блювота, яка може виникнути в перші години і навіть хвилини захворювання. Блювотна маса складається із залишків їжі, шлункового соку, жовчі або в довші строки захворювання носити каловий характер. При шлунковій кровотечі блювотні маси мають вигляд кавової гущі або містять яскраво-червону кров. Іноді спостерігається ікота, що пов’язано із подразненням діафрагмового нерва. Може бути затримка випорожнення і газів, рідше рідке випорожнення. Важливим симптомом «гострого живота» є зміна характеру випорожнення. Так, мелена (чорне випорожнення або наявність червоної крові) характерні для шлунково-кишкової кровотечі. Переймоподібні болі в животі (наприклад, при печінковій або нирковій кольках, непрохідності кишечника). Хворий може бути неспокійний, стогне, кричить, метушиться. Часто характерний страждальний вираз обличчя, блідість. Форма живота змінена: втягнутий живіт (при перфорації порожнинного органу) або роздутий і асиметричний (при непрохідності кишечника). Язик сухий, з білим, жовтим або бурим нальотом. При промацуванні живота спостерігається дошкоподібний напружений живіт, болючість всієї передньої черевної стінки або окремих її ділянок. Підвищення температури.
Тактика і перша допомога
1. Хворий негайно має бути госпіталізований. Не можна втрачати час на з’ясування причин, оскільки вирішальним у даній ситуації є «фактор часу».
2. Транспортування хворого повинно проводитися обережно. Одночасно бути готовим застосувати реанімаційні засоби.
3. Поки хворого не оглянув лікар і не вирішене питання про операцію, слід утримуватися від застосування знеболюючих засобів, які можуть змінити клініку захворювання і привести медпрацівників до діагностичної і тактичної помилок.
4. Чим раніше хворий буде госпіталізований, а, значить, і раніше поставлений точний діагноз і проведене адекватне лікування, тим кращий прогноз.
5. Не можна давати хворому їсти і пити.
6. Покласти холод на живіт.
Перша допомога при утопленні
Утоплення - це перекриття дихальних шляхів водою чи якоюсь іншою рідиною, мулом, багном. Смерть у разі утоплення може настати протягом 2 - 3 хвилин внаслідок припинення надходження до легень кисню, що називають асфіксією (задухою). Можлива й миттєва зупинка серця. Це може статися в результаті раптової дії холоду при падінні до води, а також при потраплянні до верхніх дихальних шляхів навіть невеликої кількості води.
Різке збіднення організму на кисень зумовлює рефлекторну зупинку серця, що і спричиняє смерть.
На терміни та характер смерті під водою впливають як зовнішні фактори (температура, солевий склад води та інше), так і стан організму ( перевтома, гостре порушення мозкового кровообігу, алкогольне сп’яніння, травма та ін.).
При утопленні може виникнути два види асфіксії - біла і синя. Синя асфіксія важче піддається реанімації. А при білій асфіксії, якщо негайно надати медичну допомогу, потерпілого можна оживити.
При білій асфіксії шкіра та слизові оболонки бліді, м'язи обличчя напружені. Цей вид асфіксії розвивається наступним чином: краплини води, що попали в дихальні шляхи, викликають спазм голосової щілини і вода не проникає в легені, а подразнення нервових закінчень гортані призводить до паралічу серцевої діяльності та дихання.
Синя асфіксія виникає при попаданні води в дихальні шляхи і шлунок, звідки вода швидко попадає у кров. Шкіра у таких утоплеників синя, поверхневі вени набрякають. З рота і носа виділяється піниста рідина.
Виділяють три клінічні варіанти утоплення: справжнє або істинне утоплення, асфіктичний і синкопальний типи утоплення.
Істинне утоплення
Виділяють три періоди утоплення:
1.Початковий . Частіше всього людина, яка тоне, на протязі деякого часу робить не координовані різкі рухи, прагнучи утриматись на воді. Якщо за цей час постраждалому не надана допомога, настає перевтомлення м’язів і він опускається на дно. Звичайно доросла людина затримує дихання на 30-60 сек. Дихальна затримка призводить до накопичення у крові вуглекислого дня, що веде до збудження дихального центру і появи самовільних дихальних спазмів під водою. Потрапивши в дихальні шляхи, вода викликає рефлекторний спазм гортані.
2.Агональний . Гіпоксія посилюється, втрачається свідомість. Дихання відновлюється на деякий час, і вода через трахею і бронхи вливається в альвеоли. З’являється різкий ціаноз ( посиніння) шкіри та слизових оболонок, набухають вени шиї та кінцівок, з рота і носа виділяється рожева піна.
3.Клінічна смерть . Зупинка серцевої діяльності.
Асфіктичний тип утоплення
Асфіктичний тип утоплення, або сухе утоплення, має місце при різкому гальмуванні центральної нервової системи, яке виникає під впливом алкогольної інтоксикації, епілептичного нападу, струсу головного мозку, переломі кісток черепа, шийного відділу хребта та з інших причин. В цих випадках постраждалий опускається на дно, швидко втрачаючи свідомість. У відповідь на проникання невеликої кількості води у верхні дихальні шляхи розвивається спазм гортані, при цьому у легені потрапляє невелика кількість рідини. Головна причина утоплення – відсутність доступу повітря в легені, одночасно з цим потерпілий ковтає велику кількість води. Таких потерпілих також називають “синіми”, хоча ціаноз у них виражений в меншій мірі, ніж при істинному утопленні.
Асфіктичне утоплення має короткий початковий період, що швидко змінюється агональним періодом з настанням клінічної смерті.
Синкопальний тип утоплення
Характеризується рефлекторною зупинкою дихання та серцевої діяльності. Частіше синкопальний тип утоплення зустрічається у жінок та дітей під впливом різкого раптового охолодження ( гідрошок ), сильного емоційного потрясіння. Виникає захисна рефлекторна реакція, яка проявляється спазмом м’язів гортані, зупинкою дихання та серцевої діяльності. У зв’язку зі спазмом капілярів шкіри, потерпілі мають бліде забарвлення шкіри, їх називають “білими” утопленими.
Легені не встигають заповнитися водою, при цьому в них не спостерігається виділення рожевої піни із верхніх дихальних шляхів. Цей тип утоплення найбільш перспективний з точку зору можливості повернення постраждалого до життя при проведенні реанімаційних заходів.
При всіх видах утоплення перш за все порушуються функції кори головного мозку. Послідовність зупинки дихання та серцевої діяльності різна, при істинному утопленні первинно настає зупинка серцевої діяльності, при асфіктичному - зупинка дихання, при син копальному - обидві функції втрачаються майже одночасно. Ці механізми мають велике значення для успішного проведення реанімації.
Першу медичну допомогу надають на місці нещасного випадку
Основа успіху надання допомоги при утопленні - це правильна й чітка організація водно-рятувальної служби з максимальним наближенням медичної допомоги до місця події. На домедичному етапі перша допомога повинна бути надана не пізніше ніж за 1-4 хв. з моменту утоплення, на медичному етапі - за 5 хв. з послідуючим транспортуванням постраждалого в реанімаційний центр. Якщо перша допомога надається в першу хвилину після утоплення, вдається повернути до життя 95% потерпілих, якщо після 6-ти хв. – тільки 6 %.
Реанімаційні заходи повинні розпочинатися негайно!
Якщо потерпілий притомний, його треба заспокоїти, дати гарячий чай, каву і кордіамін у краплях. Якщо ж потерпілий непритомний і у нього розвинулась біла асфіксія, то необхідно якнайшвидше приступити до штучної вентиляції легень і закритого масажу серця. При синій асфіксії перш за все необхідно видалити воду із верхніх дихальних шляхів і шлунка, для цього потерпілого кладуть животом на зігнуте коліно того, хто надає допомогу. Після натискування на спину вода із дихальних шляхів і шлунка виливається назовні. Після цього потерпілого негайно кладуть на спину, а голову відкидають назад.
В такому положенні проводять штучне дихання і закритий масаж серця.
Штучне дихання, при необхідності, починають проводити прямо на воді, до того як потерпілий буде доставлений на берег або на борт рятувальної шлюпки. Штучне дихання проводиться методом “ з роту в ніс”, “ з роту в рот”.
Після підняття потерпілого з води треба видалити з легень воду, на що витрачають не більше 10-15 сек. (зробити 5-6 поштовхоподібних натискувань на його спину, перевернувши потерпілого на живіт на своє коліно, пригнувши до землі його голову та груди ). Потім швидко звільнити від одежі верхню половину тулуба, швидко відкрити рот потерпілого з допомогою підручних засобів. Щоб утримати рот відкритим, між корінними зубами кладуть марлево-ватний валик, вузол носової хустини, пробку, та інше. Головне - проведення штучного дихання і відновлення серцевої діяльності. Співвідношення проведення закритого масажу серця до штучної вентиляції легень - 30:2. Наявність пульсу і вузькі зіниці свідчать про те, що серцева діяльність збережена.
Всі потерпілі підлягають стовідсотковій госпіталізації в лікувальний заклад, при транспортуванні потерпілого кладуть обличчям вниз з метою надання сприятливих умов для витікання води з легень. Потерпілого слід зігріти, вкутати одіялом чи іншими підручними засобами. Транспортують у лікувальні заклади в горизонтальному положенні, а при набряку легень - надати йому напівсидяче положення.
Перша допомога при перегріванні: тепловому та сонячному ударах
Перегрівання організму – це хворобливий стан, що може виникнути внаслідок тривалої дії на організм підвищеної температури зовнішнього середовища (на виробництві, в умовах, які утруднюють тепловіддачу з поверхні тіла, в районах з гарячим кліматом). Спека може призвести до теплового та сонячного ударів.
Тепловий удар - це загальний перегрів організму через розлад терморегуляції під впливом надлишку тепла. Сонячний удар - ураження центральної нервової системи внаслідок інтенсивної тривалої дії прямих сонячних променів на голову.
Що сприяє перегріву:
- фізичні навантаження та інтенсивна робота м’язами,
- цупкий і теплий одяг,
- підвищена вологість повітря,
- мала швидкість руху повітря,
- недостатнє вживання рідини.
Ознаки теплового удару:
сонливість, позіхання, похитування, розлад мови, червоне обличчя, важке дихання.
Якщо у цій стадії не надати хворому допомоги, він знепритомніє, його шкіра стане холодною, хоча пульс буде під 160 ударів за хвилину, а температура тіла підніметься до +40-41ºС. Дихання у цій ситуації стає поверхневим, з хрипами та стогонами. Людина може померти від зупинки дихання чи серця. У важких випадках теплового удару можливі затьмарення свідомості, аж до повної втрати, судоми різних груп м'язів, порушення дихання і кровообігу. Можуть бути галюцинації, марення. Шкіра суха, гаряча, язик теж сухий, пульс слабкий, аритмічний. Дихання стає поверхневим і нечастим.
Сонячний удар- різновид теплового. Він виникає в тому випадку, коли людина з непокритою головою тривалий час знаходиться під прямим сонячним промінням. Його виникненню сприяє загальне перегрівання організму.
Ознаки сонячного удару.
Погіршення самопочуття, слабкість, розбитість. Відчуття сильного жару. Почервоніння шкіри. Рясне виділення поту. Посилене серцебиття, задишка, пульсація і важкість у скронях. Запаморочення, головний біль, іноді блювота. Температура тіла підвищується до 38-40 °С. Частота пульсу досягає 100-120 ударів за хвилину. При подальшому зростанні температури до 40-41°С пульс збільшується до 140-160 ударів за хвилину, зростає збудження, рухове занепокоєння, зменшується пітливість, що вказує на зрив пристосувальних реакцій. У важких випадках - галюцинації, кома, смерть.
Засоби профілактики та перша допомога
Щоб уникнути теплового і сонячного удару, не слід перегріватись, не витрачати води і солей з організму, влітку носити головний убір, переважно білого кольору. У спекотну погоду слід збільшувати в добовому раціоні кількість води і солі, не рекомендується їсти жирну, висококалорійну їжу.
Якщо при тепловому ударі не надати своєчасної допомоги, можливе настання смерті. Смерть настає внаслідок порушення дихання і кровообігу.
Швидко перенести потерпілого в прохолодне місце, покласти на спину, піднявши дещо ноги, зняти або розстебнути одяг. Змочити голову холодною водою або покласти на неї змочений холодною водою рушник, холодні примочки на лоб, тім'яну ділянку, потилицю, на пахові, підключичні, підколінні, пахвові ділянки, де зосереджено багато кровоносних судин. Можна зробити вологе обгортання або протерти тіло потерпілого шматочком льоду, облити його прохолодною водою, але обережно і не довго. Температура тіла потерпілого не повинна бути нижча від 38°С.
Якщо людина не втратила свідомість, їй потрібно дати міцного холодного чаю або холодної підсоленої води (1/2 чайної ложки солі на 0,5 л води).
У важких випадках слід одразу зважити на характер дихання потерпілого, перевірити, чи не порушена у нього прохідність дихальних шляхів. Виявивши, що язик запав, а в роті є блювотні маси, повернути голову потерпілого на бік і очистити порожнину рота бинтом або носовою хустинкою, накрученою на палець.
Якщо дихання слабке або його немає взагалі, терміново почати робити штучне дихання методом «рот у рот» або «рот у ніс» до появи самостійного глибокого дихання. Якщо ж при цьому не відчувається пульс, а зіниці розширені і не реагують на світло, слід провести весь комплекс реанімації—штучне дихання і непрямий масаж серця.
Коли потерпілий отямиться, напоїть його кавою чи чаєм.
Щоб уникнути теплового та сонячного ударів треба:
- вдягатися у світле, зменшити фізичні навантаження, а перерву під час роботи варто перенести на найспекотніший період.
- Якомога частіше купайтеся, не обмежуйте себе у вживанні рідини та відпочивайте у тіні.
Укус лісових кліщів
Лісовий кліщ - це маленький паразит, який переносить віруси кліщового енцефаліту - гострого й важкого запалення центральної нервової системи, що супроводжується високою температурою, найсильнішим головним болем, блювотою, судомами, паралічами.
Кліщ по характеру нападу – типовий підстерігаючий хижак. Сидячи на кінцях травинок і гілок, він чекає, поки «здобич» (тварина, людина) випадково не зачепить рослину. Тоді кліщ миттєво причіпляється до жертви і швидко повзе по ній, відшукуючи зручне для присмоктування місце. Укус кліща непомітний, оскільки він вводить у ранку знеболюючу речовину. Тому паразита, що присмоктався, зауважують по сверблячці та запаленню шкіри часто лише на 2-3 добу. Цьому ж сприяє й те, що кліщі впиваються в найбільш затишні місця: пахвинні впадини, шию (особливо за вухами), пах.
Профілактика укусів кліщів.
Якщо час вашої подорожі припадає на травень - початок липня (час найбільшої активності кліщів), то варто заздалегідь навести довідки про енцефалітну небезпеку району. Перелік таких територій, а також вакцинацію можна отримати в санітарно-епідеміологічних станціях.
Важливе значення має похідний одяг туриста. Це заправлена в штани штормівка або щільна (тільки не з ворсистої тканини!) сорочка, вилоги якої рекомендують робити на подвійних гумках. Під сорочку добре надягти тісно облягаючу тіло футболку або тільник. Спортивні штани перетягають ременем і заправляють у шкарпетки. Голову і шию захищають каптуром.
При проходженні маршруту варто враховувати, що кліщі надають перевагу вологим затінкам з густим підліском і травостоєм. Багато кліщів у молодих зарослях осичняків, на вирубках, у малинниках. Ще більше їх уздовж стежок, доріг і в місцях, де пасеться худоба.
У світлих гаях без підліска, у сухих соснових борах, де вітряно і сонячно, кліщів, як правило, не буває. Протягом доби в умовах гарної погоди кліщі найбільш активні ранком і ввечері. Сильний дощ або спека значно знижують небезпеку їхнього нападу.
На маршруті рекомендується через кожні 2-3 години оглядати відкриті частини тіла, а при зупинці на великий привал (удень і ввечері) проводити повний огляд одягу і тіла. В одязі особливо ретельно треба перевірити всі складки, маючи на увазі, що кліщів шляхом струшування видалити не можливо.
Перша допомога при виявленні кліща.
У випадку виявлення кліща, що впився в тіло, треба змазати його яким-небудь жиром і через кілька хвилин зняти зі шкіри. При цьому важливо не роздавити його і не залишити в ранці голівку. Руки і місце укусу обов'язково продезинфікувати. Якщо через кілька днів потерпілий відчує себе погано, то йому треба забезпечити повний спокій і вжити заходів до найшвидшого транспортування в найближчий медпункт. Корисно звернутися до лікаря відразу ж після укусу кліща: потерпілому як попереджувальну міру можуть ввести спеціальну сироватку або гамма-глобулін.
Укус отруйних змій і комах
У подорожі не виключена можливість зустрічі з отруйною змією. Зазвичай це буває гадюка, а в південних республіках також кобра, гюрза, щитомордник, ефа (усього на території СНД нараховують 14 видів отруйних плазунів).
Укус змії може мати дуже серйозні наслідки, тому що отрута швидко вражає життєво важливі системи організму людини - серцево-судинну, кровотворну, нервову. У вкушеного вже через півгодини наступають загальні ознаки отруєння: слабість, головний біль, блювота, задишка, запаморочення, з'являється набряклість тканин, запалення лімфатичних вузлів.
Профілактика укусу отруйної змії.
Щоб попередити укус змії, туристам варто знати умови їхнього місцеперебування і спосіб життя. Змії поширені в заболочених місцях, болотах, біля зарослих озер і ставків, у горах і пустелях. Будучи нічними тваринами, удень вони ховаються в старих пнях, у копицях сіна, під каменями або стовбурами дерев. Тому ці предмети краще не торкати голою рукою, а користуватися ціпком.
Особливо уважним треба бути в занедбаних кар'єрах, серед кам'яних руїн, у розваленій тайговій хатинці - змії іноді селяться на місцях, залишених людиною. Така ж обережність і виставлений вперед ціпок (альпеншток, льодоруб) не зайві при швидкому русі по стежці: на стежці, як і на кам'яних плитах або пнях, змії люблять грітися в сонячний день. Дрімаючий плазун має дуже слабкий нюх і слух, тому раптова поява людини може перешкодити йому вчасно зникнути в траві, а біль від черевика, що придавив, змусить захищатися укусом.
Всі, хто відправляються в райони, де є багато отруйних змій, повинні мати щільні штани і високе взуття. Для Далекого Сходу щодо цього добрі гумові чоботи, для деяких місць Сибіру й Середньої Азії - ялові, на гірських маршрутах - черевики з високими рантами й манжетами. Значною мірою охороняє від укусу груба вовняна шкарпетка.
Перед подорожжю треба вивчити особливості забарвлення змій, їхні відмінні риси і уміти розпізнавати отруйних і безневинних. Вуж, наприклад, відрізняється двома яскраво-жовтими плямами в скроневій області голови й круглими зіницями.
Елементарне знайомство із зовнішнім виглядом змій дозволить не побоюватися зустрічей з веретенницею і мідянкою. Перша не змія, а велика безнога ящірка, друга хоча й змія, але із сімейства вужів, і та, і інша не отруйні.
Перша допомога при укусі змії.
У перші хвилини після укусу варто спробувати відсмоктати частину отрути з рани. Кров'янисту рідину, що відсмоктується, треба відразу ж спльовувати. Відсмоктування не можуть робити люди, у яких у роті є язви та ранки. Потім з підручних матеріалів на уражену кінцівку накладають шину і вживають заходів для екстреного транспортування потерпілого в лікувальну установу. Під час транспортування на місце укусу рекомендується класти холод, давати якомога більшу кількість рідини, щоб зменшити концентрацію отрути в організмі та сприяти його виділенню із сечею.
Раніше існувала думка про необхідність припікань, надрізів, накладання джгута. Зараз така думка вважається неправильною. Припікання лише збільшує рану, сприяючи її нагноєнню, але не знищує отрути, надрізами ж не завжди вдається викликати сильну кровотечу, тому що в отруті присутні речовини, що викликають швидке згортання крові, а саме місце укусу сильно травмується. Перетягування джгутом кінцівки також не може призупинити проникнення отрути в організм, оскільки він поширюється не по кровоносним, а по лімфатичних судинах.
Якщо є шприц і ліки для ін'єкцій, то найбільш радикальним методом лікування буде миттєве введення протиотрутної сироватки, а також серцево-судинних засобів.
Поранення дикими тваринами
Великі хижаки туристам трапляються досить рідко: звірі, як правило, чують людину задовго до того, як вона зможе побачити їх, і, за рідкісним винятком, завжди намагаються піти з її дороги. Однак, якщо потривожити тварину, переслідувати її або ранити, вона може стати небезпечною. Небезпечні дикі тварини і тому, що вони іноді є носіями різних захворювань. Так, у деяких районах туристи не повинні вживати в їжу випадково підстрелених ховрашків, тому що вони бувають чумними; вовки, лисиці, бродячі собаки й кішки можуть страждати сказом, водобоязню; вони ж є носіями глистових, грибкових та інших захворювань.
Профілактика нападу тварини
При випадковій зустрічі з великим звіром потрібно дати йому можливість зникнути, а не застосовувати зброю. Стріляти у тварину треба тільки при її явному нападі, коли не допомагає лемент, свист, вогонь, і при гарантії, що постріл буде вбивчим. Рушницю після пострілу необхідно негайно перезарядити. Підходити до звіра, що впав треба обережно, особливо якщо його вуха притиснуті: тварина ще жива і може нанести серйозне каліцтво пазурами, зубами або рогами.
Перша допомога при пораненні твариною
Насамперед варто зупинити кровотечу, потім продезинфікувати шкіру навколо рани, накласти пов'язку і ввести протишокові засоби. Рана, нанесена звіром, завжди забруднена та інфікована. Тому, якщо є можливість, потерпілому вводять протиправцеву сироватку і доставляють його в лікарню для лікування.