Тема. «Світ подібний до театру». Стежками життєвої І творчої долі Івана Карпенка-Карого Мета, завдання уроку

Вид материала

Подобный материал:

10 клас

Тема. «Світ подібний до театру». Стежками життєвої і творчої долі Івана Карпенка-Карого

Мета, завдання уроку:

ознайомитися з основними віхами життєвого і творчого шляху драматурга;
визначити шлях становлення особистості Карпенка-Карого;
оглядово ознайомитися з театром «корифеїв»;
з’ясувати зв’язок Карпенка-Карого з театром «корифеїв»;
усвідомити багатогранність творчої діяльності письменника.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань (з елементами пошуково-аналітичної роботи учнів).

Обладнання уроку: портрет І.Карпенка-Карого, виставка творів драматурга, презентація до уроку, ілюстративний матеріал.

Хід уроку:

І.Мотивація навчальної діяльності. ( 7 хв. )

Слово вчителя, бесіда з учнями. (слайд№1, музичний фон)

На минулому тижні у нашому закладі пройшов традиційний день театру, ми відвідали з вами театр музичної драми та комедії

? – Яку виставу переглядали? Кому присвячена?

З якою метою люди відвідують театр? (ст.. насолода, пізнання, вирішення проблем)
Чим цей вид мистецтва відрізняється від інших? («живий»)
Чому театр – дзеркало життя?
Отже, сьогодні на уроці ми будемо також згадувати театр, про який ще Г.Сковорода говорив:

Світ подібний до театру:

Щоб грати в ньому успішно і з похвалою,

Беруть ролі за здібностями…

? – Як ви розумієте цей вислів?

Як ставилися до театру в різні часи і наскільки великою була його роль, можна судити з висловлювань видатних людей різних епох.

(слайд №2)

Так, англ.. драматург і поет Шекспір порівнював театр з життям, Сковорода – зі світом,

(слайд №3)

нім. письменник Гауптман – із ланцюгом, англ.. лікар Браун – із чистим полум’ям, рос. письм. І.Гончаров – зі сходами, Л.Українка – із шаблею.

(слайд №4)

А видатний укр.. драматург І.Карпенко-Карий ось що сказав про театр: «Сцена – мій кумир, театр – священний храм для мене».

( портрет письм-ка)

Саме про нього і піде сьогодні мова на нашому уроці, адже він був одним з найвидатніших укр.. драматургів, і саме про нього Франко сказав: «Він був одним із батьків новочасного укр.. театру, визначним артистом, та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література».

ІІ. Повідомлення теми уроку. (слайд №5) ( 3 хв. )

(Формулювання мети уроку учнями.)

Завдання уроку: (слайд №6)

Ознайомитися з основними віхами життєвого і творчого шляху І.Карпенка-Карого.
З’ясувати зв’язок з театром «корифеїв».
Усвідомити багатогранність творчої діяльності письменника.
Змалювати психологічний портрет драматурга.

ІІІ. АОЗ. ( 3 хв. )

Бесіда з учнями:

Пригадайте з 8 кл., яке справжнє ім’я І.К.-К.? Чому такий псевдонім? (Тобілевич; Карпенко – від імені батька, Карий – від прізвища улюбл. Героя твору Шевченка «Назар Стодоля» Гната Карого)
Який його твір читали у 8 кл.? («Сто тисяч»)
Які людські вади уособлював гол. герой твору Герасим Калитка?
Як ви можете пояснити творче довголіття п’єси «Сто тисяч»(понад 100 років на сцені)?

ІV. Сприйняття та засвоєння нових знань ( 27 хв.)

Слово вчителя:

До мистецьких вершин І.К.-К. ішов повільною, але твердою і впевненою ходою, долаючи численні перешкоди, що одна за одною поставали на його многотрудному життєвому шляху. Ніби оспіваний Франком герой,

(слайд №7) Все, що мав у житті, він віддав

Для одної ідеї,

І горів, і яснів, і страждав,

І трудився для неї…

Яким же було життя К.-К., хто і що вплинуло на формування його особистості, творчих вподобань та спрямувало на ниву укр.. драматургії?
Скажіть, звідки ми всі родом? Звідки беремо свій початок? Хто наповнює наше джерело? ( з дитинства, родина, батьки, рідні, знайомі, оточення)

Тому саме з дитинства, з родини ми почнемо своє знайомство з особою К.-К., а проведемо його у формі віртуального журналу, знайомлячись з різними віхами його життя і творчості поступово. Допомагатимуть мені у цьому учні, що мали завдання заздалегідь підготувати ту чи іншу інформацію.

Тож, 1сторінка нашого журналу – «Родина Карпенка-Карого, його батьки» (слайд №8) .

Інсценування (батьки про І. Карпенка-Карого, спогади)

Народився майбутній драматург 29 вересня 1845 року в слободі Арсенівці поблизу Єлисаветграда (нині Кіровоград) в родині збіднілого дворянина. Мати, Євдокія Садовська, походила з давнього козацького роду, але була кріпачкою, викупленою на волю своїм чоловіком. Вона не вміла ні писати, ні читати, але мала чудову пам’ять.

Підростаючи, вразливий хлопчик все більше відчував жорстокість кріпацького побуту, в якому насильство, знущання були звичайним явищем. Плач і стогін замучених панщиною кріпаків боляче вражали дитяче серце.

На характер і світовідчуття майбутнього драматурга помітно впливала атмосфера родинного порозуміння, душевної теплоти і поетичності, яка, незважаючи на матеріальні нестатки, панувала в сім’ї Тобілевичів. Карпо Адамович і Євдокія Зіновіївна були людьми щедрої поетичної вдачі. В їхній родині особливо шанували Шевченкове слово і народну пісню, тому й люди горнулися до цієї сім’ї. В довгі осінні вечори до Тобілевичів сходились жінки і дівчата прясти. За роботою співали, розповідали цікаві бувальщини. От коли наслухався малий Іван усяких сумних оповідань про кріпацьке життя, цікавих казок та приказок. А скільки народних пісень у ті довгі вечори дійшло до серця юного слухача, пісень, що в них оживали картини народної недолі, оживали героїчні постаті Морозенка, Наливайка, Богуна, Палія — мужніх захисників народної волі! Разом з піснями в душу хлопчика входила велика любов до поневоленого народу, яку пізніше ні час, ні школа й канцелярія, ні важкі життєві випробування не змогли заглушити в його житті.

Від матері, яка дуже любила театр і знала напам’ять майже всю «Наталку Полтавку», малий Іван неодноразово чув захоплюючі розповіді про вистави мандрівних труп. Під впливом цих розповідей театр для хлопця став мрією, втіленням краси, правди, героїчного минулого рідного народу.

2 сторінка – «Роки навчання» (слайд №9)

Початкової грамоти І. Тобілевич навчився, як тоді водилося, у дяка, а продовжував освіту в бобринецькій трикласній повітовій школі. Навчання хлопцеві давалося легко, і закінчив він школу в числі найкращих учнів, за що йому дали в нагороду «Собрание литературньіх статей Н. И. Пирогова» (Одеса, 1858) з написом: «Дана от бобринецкого уездного училища ученику 3-го класса Йвану Тобилевичу за успехи в науках и благонравие на публичном акте 21-го июня 1859-го года». Іван хотів стати вчителем або лікарем, але далі вчитися не зміг, бо не було в батьків для цього коштів.

3 сторінка – «Служба в урядових установах» (слайд №10)

Коли Іванові було 14 років, батько влаштував його на посаду писаря у станового пристава в містечку Мала Виска. Пізніше Іван Тобілевич працював у Бобринці канцеляристом у міській управі, а потім у повітовому суді.

До установи, де служив Тобілевич, звертались зі скаргами багато людей. Іван Карпович був свідком того, як чиновники — бюрократи і хабарники — підтримували експлуататорів. Ці спостереження письменник потім широко використовував, створюючи свої п’єси.

У 1865 р., переїхавши до Єлисаветграда, І. Тобілевич був столоначальником повітової, а потім секретарем міської поліції і мав чин колезького секретаря, чиновницька кар’єра його не приваблювала. Змістом його життя стала театральна, літературна і громадсько-політична діяльність.

4 сторінка – «Любов до театру» (слайд №11)

У дружній сім’ї Тобілевичів діти вчились не тільки розуміти і цінувати народне мистецтво, а й любити труд, шанувати людей праці. Не випадково ця сім’я дала українській культурі чотирьох видатних артистів — корифеїв українського театру: Івана, Миколу, Панаса і Марію Тобілевичів. (слайд №12)

Щоб побувати на виставах у Єлисаветграді (тепер Кіровоград), він пішки ходив туди з Бобринця за п’ятдесят кілометрів.

У Єлисаветграді був заснований театральний гурток, так званий театр «корифеїв». В його роботі активну участь брали М. Кропивницький та І. Тобілевич.

(слайд № 13)

Словник:

Корифей – з гр. мови – перший.

( повідомлення про театр «корифеїв», презентація) (слайд № 14 - 22)

Улюбленим твором артистів і глядачів була п’єса «Назар Стодоля» Т. Шевченка, у якій автор розкрив суперечності між багатими і бідними козаками в XVII ст. У цій п’єсі Іван Карпович грав Наза-ра, а його дружина — Галю. На знак любові до творчості Шевченка подружжя дало своїм дітям імена героїв п’єси — Назара і Галі. Ім’я одного з головних персонажів п’єси «Назар Стодоля» — Карого Тобілевич узяв собі за псевдонім. З великим успіхом театральний гурток ставив п’єсу І. П. Котляревського «Наталка Полтавка», а також п’єси російського письменника О. М. Островського «Бедность не порок», «Доходное место» та ін.

Вистави за участю корифеїв театру М. Кропивницького, М. Заньковецької, братів Тобілевичів піднесли український театр на небувалу височінь. Прославлених артистів захоплено вітали Київ і Мінськ, Одеса і Кронштадт, Петербург і Тбілісі.

5 сторінка- «Під наглядом поліції» (слайд №23+відео)

Царські жандарми переслідували учасників гуртка. В 1883 році Івана Карповича за розпорядженням міністра внутрішніх справ звільнили з роботи в поліцейському управлінні. І. К. Тобілевич вступає в трупу (колектив акторів) М. Старицького, де працює під псевдонімом Карпенка-Карого.

Діячам українського театру доводилось тоді працювати в тяжких умовах, постійно зазнаючи утисків від царського уряду і його цензури. Театр не мав постійного місця і мандрував країною. Тобілевич писав п’єси для українського театру і брав активну участь у виставах як актор.

Під час гастролей у Ростові на початку 1884 року в театрі з’явився жандарм і повідомив, що Карпенку-Карому забороняється далі перебувати у цьому місті і не дозволяється повернутись в Україну.

Отже, заслання… І довелось письменникові три довгі роки прожити у вигнанні в Новочеркаську на Дону, де він працював ковалем, палітурником тощо. Митець тяжко переживав відірваність від театру, від культурного життя, від рідного народу.

Ще два роки під наглядом поліції Карпенко-Карий прожив на хуторі Надія неподалік Єлисаветграда. Обробляв своє поле, вивчав життя селян. Колишні знайомі чиновники, пани з погордою відверталися від Івана Карповича. Проте селяни шанували Тобілевича, бо він кому добрим словом давав пораду, а кому й грошима допоміг у скруті.

(слайд №24+відео)

6 сторінка – «Кохання,родина письменника» (слайд №25+відео)

У житті Івана Карповича було дві чудові жінки. Вони ж допомогали йому у його діяльності. Це були: Надія Карлівна Тарковська — перше кохання і дружина письменника, Софія Віталіївна Дітковська — друга дружина.

Із першою дружиною, Надією, були пристрасними театралами, шанувальниками Шевченкового слова. Зіграли головні ролі в п'єсі «Назар Стодоля», а згодом назвали своїх дітей іменами улюблених героїв — Галя і Назар. А іменем дружини назвав хутір Надія.

Згодом народилося ще двоє дітей — Юрко та Орися, але родинне щастя було недовгим. Від хвороби помирає Надія Тарковська, а слідом — улюблена старша дочка Галя.

Пережити горе допомагає робота в театрі, творче самозабуття і Софія Дітковська, акторка театру.

Софія Віталіївна дітям Тобілевича замінила матір. Доньці, що народилася, дали ім'я сестри Тобілевича — Марія.

Усі діти одержали гарну освіту: Назар став інженером-хіміком, Юрій, будучи студентом у Львові, заприятелював з родиною Івана Франка, Орися (Ярина) та Марія здобули освіту у стінах Паризької Сорбонни. З усіма дітьми були теплі, задушевні стосунки.

7 сторінка – «Хутір Надія» (слайд №26)

Хутір Надія Карпенко-Карий заснував на 11 га землі, що дісталася у спадщину його дружині Надії Тарковській. Саме на спомин про неї він дав назву хутору. Спочатку родина вела тут скромне господарство. А після повернення Івана Карповича з трирічного політичного заслання навесні 1887 року він оселяється на хуторі і вирішує перетворити його на мальовничий куточок рідної природи – на «оазис в степу».

Хутір Надія став творчою лабораторією драматурга. Спостерігаючи навколишнє життя, він створив галерею типових образів у комедіях «Сто тисяч», «Хазяїн», тут же були написані історичні драми «Сава Чалий», «Гандзя» - всього 11 творів.

1956 р. Хутір Надія оголошено державним заповідником-музеєм.

8 сторінка – «Останні роки життя» (слайд №27+відео)

На схилі літ драматург занедужав. На лікування, за порадами лікарів, приїжджав до Криму. Зокрема, провів у Ялті травень-червень 1906 року та лютий, березень і половину квітня 1907 року (про що повідомляла своїм читачам газета "Русская Ривьера"). На жаль, лікування не надало очікуваного полегшення, ревматизм спричинив ускладнення. Покинувши Ялту, Карпенко-Карий вимушений був їхати за кордон, щоб звернутись до німецьких лікарів. 15 вересня 1907 року, в Берліні, він закінчив свій земний шлях. Похований біля хутора Надія, в якому 1969року був відкритий його літературно-меморіальний комплекс.

(слайд №28 – 30 + відео)

9 сторінка – «Багатогранність творчості» (слайд №31)

Карпенко-Карий – батько укр.. комедії та трагедії, митець, актор, драматург, що творив у різних жанрах: трагікомедії («Сто тисяч»,»Мартин Боруля»), сатирична комедія («Хазяїн»),соціально-психологічна драма («Безталанна»), історична трагедія («Сава Чалий») та ін.

V. Закріплення ( 3 хв. )

(слайд №32)

1.Змалюйте психологічний портрет драматурга

( працьовитий, талановитий, сміливий, наполегливий, артистичний, активний громадянин, патріот, творча натура, щирий, романтичний )

2. Продовжіть речення:

«Найбільше мене вразило…»

«Карпенко-Карий уявляється мені як людина…»

VІ.Підсумки уроку. ( 2 хв. )

VІІ. Оцінювання.

VІІІ. Д/з, інструктаж щодо виконання: прочитати «Мартин Боруля», підготуватися до цитатного аналізу твору, підготувати презентацію «Сценічна доля «Мартина Борулі».

(слайд № 33)

Blog

Тема. «Світ подібний до театру». Стежками життєвої І творчої долі Івана Карпенка-Карого Мета, завдання уроку